Василь Кондрат

Валерія Новодворська «Героям Слава!»

Померла Валерія Новодворська — вістка розлетілася блискавкою по Україні. І відразу питання: «від чиєї кулі?» Якось її ім’я вже чотири десятиліття супроводжувалося свистом куль і дивною загадкою її протистояння монстру, настільки одверто, що було страшно за неї.

А вона не боялась. В її шляхетному роду були воєводи і лицарі. В глухому 1950 році в білоруському містечку Барановичі нікому не снилося, що новонародженій дівчинці Валерії випаде на долю підняти їхні бойові штандарти і штурмувати глухі стіни Кремля. А в укріпленні тих стін брали участь її батьки і діди. То ж не дивно, що коли вона звільнилася від комуністичного обману, то про своє пробудження хотіла оповістити весь світ — в 1969 р. з балкону Палацу з’їздів віршованим памфлетом «Спасибо, партия, тебе».

http://maidanua.org/... rel='prettyPhoto[gallery1]'>http://maidanua.org/... alt='BsYnCX_IUAAt6AB' height='410' width='500'>

Валерія Новодворська, молода, до першого заточення в психушку

Нечувана сміливість дівчини шокувала партію. До ув’язненої приставили найкращих партійних психіатрів, які своїми ліками спотворили дівчині обличчя і сподівалися, що спотворили психіку. Але вона тільки посивіла у свої 22 роки.

Звичайно, вона належала до правозахисного руху. Але її цікавив передусім захист особи перед нелюдським режимом насильства і неправди. Захист борців за свободу, тільки не захист усередненого конформізму, який тягнеться туди, де тепліше і зручніше. І тому вона не «була», а назавжди залишається на барикадах нонконформізму, захисницею чести і гідности людини.

Ім’я Валерії Іллівни дороге і близьке багатьом народам, що стали на шлях боротьби за волю. В її руках — прапор волі — над головами чесних і одважних.

Мало публіцистів, що їх читають усі. Мало є поетів, чиє слово так притягує. Негусто тих, що так влучають у ціль. У роки ув’язнень і заслань багато хто повторював магічні слова про долю тих, що вибрали дорогу чести і поклали життя за волю і гідність у темні часи царів і вождів імперії:

Что вам светило прежде

На этом небе черном?

Наверное надежда…

А может обреченность?

За тими словами вимальовувались етапи до Сибіру «споборники святої волі», що йшли і йшли назустріч зорі, яка тільки вгадувалась попереду. Моторошні слова, що тривожили дівчину і лякали її сучасників.

Її активність у роки падіння імперії зла можна було б пов’язати з гаслом «Демократичний вибір Росії». Але то була тільки мрія. Її прямота і одвертість шокували і посткомуністичних суддів, тільки вони ледве стримували себе за «браком доказів» для нового ув’язнення і остраху світового скандалу.

Її рідкісний дар — чуття правди, схоплювання глибинної суті явищ і вміння передати це в слові — цей дар не підсудний! Книги її говорять за себе самими заголовками.

Над пропастью во лжи.

Мой Карфагон должен быть разрушен.

По ту сторону отчаяния.

Прощание славянки.

Поэты и цари.

Валерію Новодворську любили і ненавиділи.

Валерія Новодворська любила — і теж була послідовна в ненависті до старої незмінної лжі. Звичайно, вона проти Росії Путіна, де та лож омолоджується, як голови гідри.

Конформіст наполоханий тим, що вона не просто «за правду», а стає на барикади сьогоднішньої боротьби за правду. В пошуках нелукавої церкви вона записується в парафію Української Автокефальної Православної Церкви.

В пошуках чесної позиції вона, москвичка, одверто стає проти російської фашистської держави з її вождем Путіном.

Але Валерія Новодворська послідовна до кінця: вона складає військову присягу на вірність Україні! Безперечно, її ім’я буде увіковічнене і серед лицарів свободи, і серед Героїв, що захищають нині Україну, як форпост демократії.

Герої не вмирають.

Євген Сверстюк

Ніна Матвієнко

Олександра Матвійчук

Леонід Плющ

Євген Захаров

Василь Овсієнко

Раїса Руденко

Орися Сокульська

Вадим Скуратівський

Микола Горбаль

Галина Севрук

Людмила Семикина

Олександер Согуняко

Олесь Шевченко

Зорян Попадюк

Кузьма Матвіюк

Ігор Жук

Микола Плахотнюк

Йосиф Зісельс

Мирослав Маринович

Ігор Калинець

Стефа Шабатура

Зіновій Антонюк

Олекса Різників

16 липня 2014

(0|0)

Василь Кондрат

Володимир Єрмоленко: Про відмінність між українським та російським націоналізмом

Український націоналізм пов’язаний з визвольним рухом, і головним його словом є “свобода”. Свобода, воля: я хочу бути вільним, хочу робити те, що волію, те, що хочу. “Свобода” як партія є лише несвідомим наслідком цього загального відчуття. — Є логічний крок далі – помислити свободу як цінність для індивіда, а не лише для народу. Це той крок у бік лібералізму, який латентно присутній в українському націоналізмі

Російський націоналізм пов’язаний з рухом експансивним, з рухом захоплення та колонізації, тому його головним словом є не “свобода”, а “могущество”. “Могущество”, “могу”. Я щасливий, що можу там, де інші не можуть. Що можу зробити так, щоб інші НЕ могли. Логічний крок далі – а) будувати імперію, яка упокорює інших, б) мислити могутність, волю до влади, “здатність-поставити-себе-на-районі” (а не свободу) як головну цінність для індивіда

український націоналізм є емоцією окупованих. Він прагне звільнення. Російський націоналізм є емоцією колонізаторів. Він прагне могутності та поневолення.

свобода, звісно, є і цінністю російської культури, від Чаадаєва до Бердяєва. Але це свобода посеред тотального моря могутності. Надзавдання метафізичної свободи (утопічної і фантазійної), коли фізична та політична свобода неможлива.

https://www.facebook...>Джерело

12 липня 2014

(0|0)

Василь Кондрат

http://www.umoloda.k... alt='Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.'>

Для з’ясування сутності поняття «фашизм» спочатку звернімося до Вікіпедії, зокрема її російської версії. Останню автор використав тому, щоб не було зайвих підстав в упередженості. Отже, у відповідній статті можна прочитати, що фашизм — це узагальнена назва ультраправих політичних рухів та ідеологій, яким властиві диктаторський лад із притаманними для нього виявами націоналізму, культу особи, мілітаризму і тоталітаризму. У статті також сказано, що слово «фашизм» походить з італійської мови та означає «пучок, в’язанка».

Додамо, що в українській та російських мовах існує слово «фашина». Нею називають в’язанку з гілок, якою в минулому кріпили дно і береги річок від розмиву. Нині цей вид кріплення майже не використовується, тож зазвичай при слові «фашизм» згадують його політичну та ідеологічну сутність.

Cаме ці названі вище складові фашизму стали невід’ємною ознакою сучасної Росії. Більше того, російський фашизм набуває все більшого розмаху. За приклад можуть правити діяльність фашистських організацій (їх у Росії вже кілька десятків), фашистські шабаші та убивства на національному ґрунті.

Та повернімося до окремих складових фашизму. Почнімо з культу особи. Відомо, що нинішній президент Росії Володимир Путін був призначений виконуючим обов’язки президента 31 грудня 1999 р. Владу йому було передано відповідним указом Бориса Єльцина. Згодом кілька разів Путіна президентом обирали і переобирали.

Як видно, вже майже 15 років Путін фактично очолює величезну країну. Щоправда, дехто згадає перерву в кілька років на посаді прем’єр-міністра. Проте його роль хоч і не була першою, але й не другою.

За ці без малого 15 років російські ЗМІ, зрозумівши веління часу, спромоглися в особі Путіна сформувати образ людини-бога, людини-супермена. Куди там Шварценеггеру та Стівену Сігалу! Тож невипадково, що не лише в Росії, а й в Україні можна почути: «Тільки Путін»!

Друга складова фашизму — мілітаризм, що також є характерною рисою сучасної Росії. За даними вже згаданої Вікіпедії, витрати Росії на оборону сягають 71 млрд. доларів, поступаючись лише витратам США та Китаю. При цьому населення США перевищує населення Росії більш як удвічі, а Китаю — на порядок. Для прикладу, витрати України оцінені в 2,4 млрд. доларів, що менше, ніж у Росії, у 30 разів. Якщо згадати, що Росія втричі перевищує Україну за населенням, маємо, що ця країна на порядок більш мілітаризована, ніж ми.

Тут, між іншим, значною мірою криється відповідь на питання, яке мимоволі виникає при відвідуванні Росії: «А де багатство, яке ніби тут має бути?» Зрозуміло де — велика його частина витрачається на армію та її озброєння.

Про далеко не миролюбну сутність Росії свідчить і її військова доктрина. У ній (стаття 22) сказано про право Росії застосовувати ядерну зброю, навіть якщо інша сторона таку зброю не застосовує. Дослівно сказано й таке: «Рішення про застосування ядерної зброї приймається президентом Російської Федерації». Як видно, від однієї лише людини залежить доля мільйонів, а можливо, й сотень мільйонів людей.

Тепер кілька слів про тоталітаризм, яким вважається політичний режим, де беззаперечно панує контроль держави над усіма аспектами життя суспільства. Аби зрозуміти його сутність, варто лише порівняти можливість демонстрації своєї громадянської позиції в Росії та Україні. Правильною в Росії є лише позиція Кремля. Крапка.

Насамкінець про першу зі згаданих рис фашизму, а саме націоналізм. Загалом ним вважається ідеологія, в якій проповідується відданість своїй нації. Нічого поганого тут ніби й немає. Але це тільки тоді, коли відсутні інші складові фашизму, які перелічено вище. Коли ж вони очевидні, в націоналізмі з’являється зверхність однієї нації до інших.

Наскільки ця зверхність очевидна, можна переконатися, хоч раз відвідавши Росію. Мешканці навіть глухого російського села, куди продукти завозять двічі на тиждень, часто показують зневагу до гостя з України. Тепер до цієї зневаги додалася й агресія.

Цікавим є аналіз причин російської зверхності, яка є важливою складовою фашизму взагалі. На думку автора, вона, а також так звана російська унікальність беруть коріння від природних особливостей цієї країни. За умов, коли ґрунтово-кліматичні умови не найкращі, вижити людям у минулому допомагало їх об’єднання. Вкотре пригадаємо первісний зміст слова «фашизм»: «пучок, в’язанка». В Україні, де природні умови незрівнянно кращі, ніж у Росії, великої потреби в цьому не було. Відмінною рисою українців від росіян є більший індивідуалізм. Наявність цих рис позначилася на історії не лише Росії чи України. У першій половині XIII ст. об’єднання монголів, яких іще називають монголо-татарами, дісталися Центральної Європи. Монгольська імперія навіть перевищувала площу, яку нині має Росія.

Згодом на північний схід від України почала зростати могутність Московії. Її територія, так само, як і держави монголів, збільшувалася мов на дріжджах. Головною передумовою такого швидкого зростання була практична відсутність населення в Сибіру. Між іншим, подібні умови склалися на півночі Америки, де також сформувалася величезна за розміром Канада. Можливо, вона була би і більша, але самої землі там менше.

Підкоривши Сибір і зміцнившись, Московія, а згодом Росія почала просуватися на захід — і теж небезуспішно. Щоправда, тут довелося не раз повоювати. Зрештою і виникла найбільша за розміром Російська імперія.

Додамо, що на російську ментальність досить сильно вплинуло уже згадане панування монголів, яке виявилося у повазі до влади. Якби не Ленін, можливо, тут і досі існувала б монархія. Утім, певною мірою вона таки існує.

Коли країна велика і потужна, її населення хоч-не-хоч уражає вірус унікальності та зверхності до інших. Це навіть при тому, що інші країни можуть бути багатшими. Залишається важливий аргумент — ми найбільші!

У 1991 р. імперія розпалася на окремі шматки. Найбільшим виявився той, що отримав назву Росія або ж Російська Федерація. Що ж до інших, то там почалося створення держав на національній основі. Тодішня центральна влада протидіяти цьому не могла, оскільки нереально перемогти, одночасно воюючи на 14 фронтах (нагадаємо для молодих читачів, що Радянський Союз складався з 15 союзних республік).

Але незадоволення від втрати частини «своєї» території в Росії залишилося. Відповідним, далеко не дружнім, сформувалося ставлення росіян до народів, що були у складі СРСР, але не схотіли бути під владою Росії.

Зрештою, російський націоналізм, який перетворився на фашизм, став невід’ємною сутністю Росії, її внутрішньої та зовнішньої політики. У самій Росії його «не помічають», натомість відкриття української (білоруської, грузинської, казахської) школи сприймають як пряму загрозу. До речі, правильно сприймають. Адже зростання націоналізму (читай — патріотизму) в державах, які колись входили до складу СРСР, означає крах примарних надій на відновлення імперії.

Напевне, кожен звернув увагу на безліч разів повторену тезу про необхідність захисту російськомовного населення. Це улюблена теза російських політиків і російських ЗМІ. Аби надати їй більшого правового змісту, кількість того російськомовного населення свідомо завищують. Водночас важко пригадати, щоб у цьому «захисті» враховувалися інтереси інших народів. Про загальнолюдські цінності тут, звичайно, забувають. Ось це і є справжній фашизм — визнання прав одного народу та нехтування інтересами інших.

Зрозуміло, що ворогами Росії здавна вважалися носії національної ідеї неросійських народів. Їх переслідували, їх ув’язнювали, їх фізично знищували. Що ж до обливання брудом та навішування ярликів — про це навіть немає й мови. Немає сумніву, що скоро дістанеться й новообраному Президенту України Петру Порошенку. Адже, на думку більшості росіян, такого просто не може бути, щоб хтось був кращим за їхнього президента.

Отже, розпочата війна Росії проти України та підтримка цього нападу значною частиною російського населення цілком зрозуміла, але не виправдана. Цю війну можна було передбачити і відповідно до неї підготуватися. Тепер же ми маємо численні жертви і втрату частини території.

Які ж висновки? Найбільшим осередком фашизму у світі є Росія. Оскільки російський фашизм має об’єктивне походження, він є масовим і сильним. Він є прямою загрозою не лише Україні, а й багатьом іншим країнам, насамперед тим, які раніше входили до складу Російської імперії. Як свідчить історія, зокрема історія Другої світової війни, вилікувати фашизм неможливо — його можна лише перемогти. Перемогти російський фашизм можна лише у тривалій боротьбі, об’єднавши сили багатьох країн.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук

9 липня 2014

(0|0)

Василь Кондрат

Євген Шаповалов: Це і є справжній фашизм…

Коли у нас в Олексієво-Дружківці люди з зосередженими обличчями на початку квітня почали лаштувати блокпости, – всі всміхалися. Пройшло три місяці і жах поселився в кожну селищну хату. Пройшло три місяці, і чи зрозуміли ми ту безвихідь, у яку вштовхнули всіх нас? Чи отямилися від тих бравурних свят-референдумів, мітингів і зібрань з триколорами? Чи нарешті, задумалися, що з нами буде далі?

Наш видатний земляк Олексій Іванович Тихий писав про нас: «Люблю свою Донеччину, її степи, байраки терикони й лісосмуги. Люблю її людей, невтомних трударів ланів, заводів, шахт…».

http://maidanua.org/... rel='prettyPhoto[gallery1]'>http://maidanua.org/... alt='10527415_685818294789078_8144824742147766347_n' height='480' width='640'>

В червні донські козачки-сепаратисти, разом з озброєними «ополчєнцамі» збили меморіальну дошку, присвячену Олексі Тихому на фасаді бібліотеки імені Лесі Українки. В той же час вони зруйнували пам’ятну стелу Тихому на подвір’ї школи в Олексієво-Дружківці, в якій Олексій Іванович навчався, а потім викладав. Вони панічно бояться Олекси. Тому це робиться вже не вперше, і тепер нарешті ясно, хто все це робив…

За що ж спогад про людину, яка любила нас, бажала нам щастя, і за це віддала своє життя, – вбивають наші сьогоднішні «благодійники»? Мало того, що вони відібрали в нас спокій, зруйнували бізнес і економіку, забирають майно, машини, вбивають і калічать. Вони намагаються забрати у нас пам’ять. Це і є справжній фашизм…

4 липня 2014

(0|0)

Василь Кондрат

Чергова річниця

 Сьогодні минає чергова річниця з моменту, коли німецький нацизм і московський комунофашизм зчепилися у лютій борні за світове панування. Борні, яка коштувала мільйонів людських життів. До 22 червня 1941 року німецький націонал-соціалізм та московський більшовизм ішли поряд, допомагаючи один одному ? вишколом військових, матеріалами тощо. Вони почали ділили Європу, святкуючи разом свої перемоги. День 22 червня 1941 року змінив відношення між ними ? хижаки перегризлися. Чи не першии їхніми жертвами стали українці. Захопивши за згоди Гітлера Західну Україну, московські більшовики, згідно своїх московських традицій, почали винищувати українську еліту.Тюрми Львова та інших міст, містечок, селищ Західної України були переповнені людьми, основним гріхом яких була їхня українськість. Дика орда насаджувала своє ординське світосприйняття. 22 червня застало їх вросполох ? треба було негайно замітати сліди злочинів. Почалося масове вбивство безневинних в'язнів ? їх розстрілювали, різали, розпинали на хрестах, замуровували живцем у камерах, ховали в землі напівживими, а то й живими. 

Ті, що залишилися жити після страшних випробувань другої світової війни, мусять ці жахіття пам'ятати і усвідомлювати, не допускаючи їхнього повторення.

Але ось через більш як півстоліття в московській державі відроджується уже московський нацизм і фашизм. Знову, тепер уже політичні та духовні проводирі росіян, у своїй лютій ненависті до всього українського заперечують саме існування уУкраїни і українців. Саме це звучить із уст президента Росії, патріарха їхньої церкви, безперервно прокручується на всіх телеканалах, зомбуючи простих росіян, створюючи з українців образ ворога. Вони знову прагнуть вбивств, крові, мордувань. Цього разу все починають зі сходу України.

Ми повинні не допустити повторення страшних трагедій минулого. Мусимо вимагати міжнародного суду над злочинцями ? Януковичем, Путіним та їм подібними, які розпалюють міжнаціональну та міжнародну ворожнечу, руки яких уже по лікті у крові.

Ми, українці, мирний і доброзичливий народ. Через наші землі завжди проходили торгові та мандрівні шляхи ? з півночі на південь, зі сходу на захід. Контактуючи з різними народами, ми вміємо жити у злагоді та мирі. Але коли на нашу землю приходять, щоб заперечити саме наше існування, щоб знищити нас ? мусимо перемагати ворога. Це єдиний вихід, щоб вижити і недопустити страшної третьої світової війни, в яку втягують людство безвідповідальні московські політики. Згадаймо ? виникнення і першої, і другої світових воєн пов'язано саме з московською політикою. Україна повинна врятувати людство від чергової трагедії. Мусимо відчувати і справджувати цю відповідальність.

22 червня 2014

(0|0)

Василь Кондрат

http://www.umoloda.k... alt=''>

Людська психіка влаштована так, що страхітливі образи автоматично скидаються до підсвідомості, унеможливлюючи травматичне розуміння жаху. Психоаналітик К.Г.Юнґ назвав цю властивість «витісненням». Усі роки незалежності Росія була для української колективної підсвідомості класичним прикладом витіснення. Авжеж, кого тішитимуть роздуми про неможливість позбутися сусіда-бандита за благеньким тином. А надто, коли він іще й ідейний, тобто фашист. Через те, мабуть, і лишилися майже непрочитаними сучасні переклади західних наукових праць, що аналізують спадкоємність режимів Лєніна, Сталіна, Гітлера й Путіна. Не хотілося пускати у свідомість моторошну думку, що нинішня українська ситуація мало чим відрізняється від чехословацької зразка 1938-го.

12 червня 2014

(0|0)