Не варто нікого переконувати, що краще один раз побачити, аніж сто разів почути. Тим більше, коли це стосується унікальних витворів. Йдеться про мікромініатюри нашого жмеринського «Лівші» Михайла Маслюка. У ці січневі дні йому виповнилося б 90 років...

Михайло Маслюк — особистість досить гармонічна і в той же час різноманітна. Він до всього ставився творчо, вкладаючи у кожну справу частку свого серця.

Чи то стосувалося музики, гри на баяні, скрипці, чи на роялі. До речі, уроки брав у тридцяті роки минулого століття у молодшої сестри Миколи Леонтовича.

Захоплення музикою викликало появу цілої колекції різних музичних інструментів, виготовлених власними руками. Свій перший музичний інструмент – балалайку – він сконструював у восьмирічному віці, а пізніше чарівні руки майстра виготовили такий музичний інструмент, який об’єднував у собі балалайку, гітару та мандоліну і мав 21 струну. Багато років тому, зайнявшись мікромініатюристикою, він змайстрував кілька скрипок, одна з яких була менша за сірникову головку.

Роки копіткої праці вдосконалювали майстерність. Так на суд глядачів було виставлено паровоз у 20 мільйонів разів менший за макову зернину. Так найменший у світі паровоз Маслюка був занесений у Книгу рекордів Гіннеса у 1968 році.

Його ж гордістю, окрім названого паровоза, була виставка сімдесяти робіт на зрізі волосини, жіночий портрет на папері у 80 разів менший за макову зернину, сфотографований його ж мініатюрним фотоапаратом, залізничний потяг із 15 вагонами у 3,5 тисячі разів тонший за волосинку.

Не лише мікрошедеврами мистецтва дивував світ заслужений майстер народної творчості України, його умілі руки багато зробили для нашої науки. Так на прохання вчених-медиків виготовив комплект мікрохірургічних інструментів для досліджень судин кори головного мозку, зшивання роговиці ока, операцій вуха з метою ліквідації глухоти і користуватися такими інструментами можна тільки під спеціальним мікроскопом.

Він серйозно захоплювався годинниками. У його жмеринській квартирі їх було безліч – різних, від старовинних з боєм у два метри до простеньких ходиків кишенькових. Він умів ремонтувати майже всі їх системи. У скільки дзигарів талант майстра вдихнув життя. Власноручно виготовив він понад сотню мініатюрних годинників, яким практично й понині немає аналогів у світі.

І не випадково, що маючи смак до музики, до прекрасного, точно відчуваючи ритм і пульс часу, Михайло Григорович захопився віршуванням. Поезія стала для нього ще однією гармонією його багатої душі.

<і>Я не прошу у жизни долголетья.

Уж как придется. Знаю лишь одно:

За 30 лет хочу прожить столетье

И сделать то, что на 100 лет дано!

Цей вірш для нього став життєвим кредо. Він так і жив: спресовано, напружено, щедро наповнюючи творчість кожен день.

Побувавши у нього в гостях, я робив фото за допомогою мікроскопа, інакше їх не побачити...

Хочу навести лише один приклад значення в житті робіт Григорія Маслюка. Так на всесвітній виставці у японському місті Осака у 1965 році, де Радянський Союз представляв свої досягнення у розвитку науки, були представлені мініатюри Григорія Маслюка. Японці були настільки вражені його роботами, що спеціальним наказом міністерства освіти зобов’язали всіх учнів обов’язково подивитися твори Маслюка у радянському павільйоні...

Мріяв великий чарівник створити у рідному місті Жмеринці, яке прославив своїми виробами, постійно діючу виставку та при житті мрія ця не збулася. Мало хто сьогодні має можливість побачити щось із його робіт. На жаль, краща частина його мініатюрних творів зберігається у фондах Росії. Декілька його виробів знаходяться у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею, приватних колекціях.

У сучасників залишилася світла пам’ять про геніального українця, який успадкував від свого народу великий талант невтомної творчості і праці, котра на весь світ прославила творчість, ставши однією з вічних візиток Поділля.

За матеріалами “33chfnntl.vinnitsa.com”