|
|
вчора 12:53
|
|
позавчора
|
Чи часто ви чули фразу: «Ви маєте бути у себе на першому місці»? Але чи має це по-справжньому якийсь сенс? Що означає бути у себе на першому місці — стати клінічним нарцисом і егоїстом? Гадаю, ви теж задавали собі ці питання. Давайте міркувати разом. Перш за все, варто зважити на передісторію. Ця фраза — як і багато інших «психологічних» слоганів — зʼявилася в масмаркеті, пройшовши довгий шлях від кабінету психотерапевта до популярних кліше, якими в різних контекстах користуються різні люди і з різними цілями. Контекст — тут ключове слово. Імовірно, контекстом появи такої поради була допомога людям, які віддають дуже багато ресурсів іншим, не залишаючи необхідних собі. «Бути у себе на першому місці» — хороша порада на борту літака (в дусі «натягни маску спочатку на себе»), молодій мамі новонародженій дитині (в тому сенсі, що дитина і так візьме те, що їй потрібно, а на потреби інших людей просто якийсь час не вистачатиме ресурсу), людині в абʼюзивних залежних стосунках (напротивагу жертовності). І в прямому своєму значенні це погана порада у більшості інших контекстів. Але чи має вона більш глибокий сенс? Навіть якщо немає, було б добре знайти, адже занадто багатьох з нас вона чіпляє. Чому? Імовірно, варто поділити її «цільову аудиторію» на декілька типів: ➡️ Люди, які живуть не своє життя. Це ті, хто обрав «правильну» професію, яка не робить їх щасливими, хто живе заради грошей/дітей/батьків/статусу, не відчуваючи того, що це справжній їхній вибір. І справа не в тому, що вибір поганий, а в тому, що він зроблений зі страху: страху стати невдахою, розчарувати когось, викликати осуд, залишитися без грошей. Поставити себе на перше місце для таких людей рівнозначно тому, щоб ризикнути і зробити щось «неправильне», але аутентичне, тобто своє. Це не про егоїзм як такий (своїм і аутентичним може бути піти захищати батьківщину або стати активним волонтером), а про подолання внутрішніх і невідповідних реальності заборон і загроз. ➡️ Люди, які не наважуються приймати рішення і рухатися вперед. Цей тип схожий на попередній з різницею в тому, що якщо попередній тип реагував на страхи і заборони слухняним, але активним втіленням «правильного» життя, то цей тип швидше виявився паралізованим страхом вчинити неправильно, зробити засуджуваний вибір. Люди такої психічної будови ніби жертвують реалізацією своїх бажань і потенціалу задля того, щоб не потурбувати інших, не зробити комусь незручно. Вони так і не стають лікарями, не наважуються навчитись малювати, не народжують ще одну дитину, не переїжджають в інше місто. Поставити себе на перше місце для них — це символ вибору: всім все одно не вгодиш, давай почни з себе. ➡️ Люди, які відчувають, що своїми успіхами шкодять своїм близьким. Для цієї категорії дилема завжди там, де вони начебто мають обрати між своїм життям і життям, привʼязаним до інших. Важливо не плутати: не заради інших (адже жити заради інших — це в своїй основі усвідомлений вибір, який є екзистенційно виправданим, а не мазохистична позиція), а привʼязаним до інших. Цим людям не вистачає простору для руху вперед: вони ніби та собака на ланцюзі, яка не може відбігти від своєї будки більше, ніж на кілька метрів. Поставити себе на перше місце для них означає відстебнути той «ланцюг», яким вони ж самі себе і привʼязали, і почати реалізовувати свій потенціал і своє призначення по-справжньому. Можливо, можна визначити ще кілька схожих типів, але ключова ідея така: поставити себе на перше місце потрібно там, де мова йде не про етичний чи ціннісний вибір («я кращий, важливіший, більш гідний за інших»), а або про виживання (фізичне і психічне), або про надумані і нереалістичні в своїй основі страхи щодо очікувань інших. В останньому сенсі «поставити себе на перше місце» — це про повернути речі на свої місця, про те, щоб бути субʼєктом і автором свого життя, адже іншого вибору у жодного з нас, по суті, і немає. Не забувайте про можливість #замов_собі_пост! Якщо якась з тем, фраз, ідей цього допису викликала у вас додаткові питання чи бажання розібратися краще, напишіть мені про це в коментарях (чи особистих повідомленнях, якщо важлива анонімність), і цілком можливо, що це стане темою ще одного посту. |
позавчора
|
— Інколи «ні» рятує більше, ніж будь-яке «так». — Тиша інколи розумніша за відповідь. — Те, що твоє — не потребує боротьби до виснаження. — Спокій завжди дорожчий за правоту. — Не кожна можливість — це твій шанс. — Деякі рішення краще не приймати двічі. — Те, що легко руйнує спокій, рідко варте зусиль. — Мудрість — це вчасно зупинитись. — Не все, що блищить у думках, має стати дією. — Люди приходять і йдуть, а наслідки залишаються. — Емоції проходять, наслідки залишаються. — Не поспішай туди, звідки захочеш повернутись назад. — Час завжди показує, чи ти поспішав дарма. — Деякі дороги виглядають правильними лише на початку. — Те, що твоє, не змусить тебе втрачати себе. — Вибір завжди має ціну — питання лише яку. — Інколи найсильніше рішення — не діяти. — Не кожна битва робить тебе сильнішим. — Те, що спалює зсередини, не варте тепла. |
6 липня 2026
|
Україна • Росія здійснила один із наймасштабніших повітряних ударів останнього часу по Києву та області. За повідомленнями української влади, загинули щонайменше два десятки людей, десятки отримали поранення. Для атаки були використані десятки ракет і понад 300 безпілотників. • Президент України Володимир Зеленський закликав партнерів терміново посилити українську систему ППО, наголосивши на необхідності додаткових комплексів і ракет-перехоплювачів. • Напередодні саміту НАТО головною темою міжнародних переговорів залишається посилення підтримки України та зміцнення її обороноздатності. Світ • Лідери країн НАТО готуються до саміту, де одним із ключових питань буде війна в Україні та подальша військова допомога Києву. • Україна повідомила про намір до кінця року укласти нові міжнародні угоди щодо виробництва й розвитку безпілотних технологій із кількома країнами НАТО. • Через ескалацію російських атак низка міжнародних організацій і партнерів закликали до швидшого постачання Україні сучасних систем протиповітряної оборони. |
6 липня 2026
|
Так, ця війна наша, але вона стане їхньою. Вже невдовзі. І я поясню чому. Почну з рейтингів. Популярність путіна 65,9% . Кожна мерзота при владі дуже залежна від цих цифр і здатна на все, щоб показники його тішили. Мерзота путін завжди піднімав їх через війну. У 1999 війна «молодого перспективного премʼєр-міністра» з Чечнею збільшила рейтинг путіна з 31% до 80%. Атака на Грузію, коли він знову був премʼєром при маріонетковому президенті мєдвєдєві, підвищила його популярність з 75% до 88%. Війна проти України президента путіна принесла йому у 2014 році ріст з 64% до 86%, а повномасштабна у 2022 - з 64% до 83%. Зараз у путіна 65,9% і стрімке падіння триває. Це перед виборами в госдуму. З огляду на швидкість втрати популярності, в чому роль ЗСУ є ключовою, і на сталість засобів відновлення, має бути щось особливе. Що саме? Вчорашня заява путінського рота на прізвище пєсков є ключовою. Він видав позицію, що «СВО» перетворилась у війну через підтримку Заходу. Я давно помітив, що росія веде себе як змія - перед нападом гадина шипить. Це воно. Тепер питання хто жертва? Швидше за все - Польща. Дивіться, путін давно хоче випробувати єдність НАТО. Але старий кгбіст не полководець. Він не стане ризикувати занадто. Йому добре відомо, що НАТО нерішуче до певної межі і путін не захоче її перетинати. Маленьку переможну війну він може бачити як атаку на обʼєкти, пов’язані з військовою допомогою Україні. Підприємства чи аеродроми. З огляду на істеричний роздрай з Україною, влаштований крайніми правими польськими політиками, така атака викличе розкол у польському суспільстві. Одні справедливо обуряться, інші скажуть - досить допомагати українцям, «це не наша війна». Ґрунт готовий. Якщо путін обнагліє ну дуже сильно, то атака може статись прямо під час саміту НАТО. Що може зупинити? Точно не Трамп. Зараз путін думає передусім про вибори в думу у вересні, а американський Конгрес йому цікавий лише з точки зору посилення внутрішнього конфлікту в США. Хто здатен це зробити крім Америки? Китай. Але чи це йому треба? Пекін, який давно претендує на другий полюс світового впливу, може розіграти цей пасьянс, щоб стати миротворцем замість США, заспокоїти росію і нагадити Трампу перед виборами забравши у нього ініціативу та почати вирішення і нового європейського і старого українського питань разом. Але для цього Китай має дочекатись удару. Діяти на упередження буде не так ефективно. Літо і осінь будуть ще тими. Ударом по НАТО путін збирається налякати всіх так, щоб сіли за стіл перемовин і почали тиснути на Україну пристати на російські умови. Це та ескалація, яку рашистська мерзота збирається використати і для підняття власного авторитету всередині Мордору, і для створення страху і розбрату в Європі, і щоб зупинити допомогу Україні. Це його план. Але коли ходи ворога відомі, їм легше продіяти. Головне, щоб було кому це робити з розумом і холодним розрахунком. |
6 липня 2026
|
|
5 липня 2026
|
Відбувається це напередодні можливої антипольської провокації , яку за твердженням американської розвідки Росія готує проти Польщі. Її мета - переконати польське суспільство у слабкості НАТО, досягнути політичного розколу заради припинення підтримки України. Проаналізую наслідки таких кроків. Хто їм сприяє ? Це політики і діячі , які пропонують «поставити поляків на місце» і переконані, що от-от в Україні відбудуться вибори і це можна використати і люди, які теж з політичною метою ініціюють блокування європейської інтеграції України через так званий «бандеризм». Вони стріляють у ногу собі й своїм нащадкам — і в Україні, і в Польщі. Завжди хочеться запитати: ну і…? Що далі? Війна триває. Може тривати ще десять років. І це не лише війна на фронті, а й гібридна війна. План простий: провокація проти Польщі (або іншої країни НАТО). Мета — залякати європейські суспільства, посіяти внутрішнє протистояння, щоб припинити підтримку України. Україна, відрізана від підтримки Європи, програє. Для цього потрібно, щоб у європейських суспільствах до влади прийшли антиукраїнські й антиєвропейські сили. Після неминучого падіння України Європа розділяється, слабшає, а Центральна і Східна Європа потрапляють під окупацію або, принаймні, під вплив Росії. Саме українсько-польське протистояння виникло як наслідок бездержавності обох народів, помилок польської держави, а також українських партій і рухів. І завжди його підтримували інші держави, які прагнули знищення і України, і Польщі. Будь-який історичний конфлікт не має жодного сенсу, окрім як бути підставою для розриву відносин або війни. Виправданням для Путіна і однією з причин початку війни стало нібито відновлення «історичної справедливості». Того ж прагнуть і борці з «бандеризмом». Що таке «ідеологія бандеризму», вони самі не знають. Бо такої ідеології не існує. Це дуже зручно. Людину, яка розмовлятиме у варшавському трамваї українською мовою, теж можна, мабуть, судити за поширення чи реалізацію «ідеології бандеризму». Такі ініціативи, очевидно, породжують антипольські настрої в українському суспільстві, які також є безвідповідальними й побудованими на небезпечних узагальненнях. Історичне протистояння побудоване на маніпулятивній, з обох боків, тезі. І антиукраїнські поляки, і антипольські українці звужують усе політичне життя міжвоєнного періоду до радикального терористичного протистояння, ігноруючи існування легальних демократичних українських рухів того часу, які розвивали суспільне й культурне життя українців, а також ігноруючи передумови самого конфлікту. Роблять це навмисно. Так само навмисно весь цей час не досліджували реальні долі та імена жертв протистояння. Маніпулювати великими цифрами жертв значно простіше. Саме тому бояться якісних досліджень, які проводить група професора Гданського університету Ігоря Галагіди в межах проєкту, що реалізується в Українському католицькому університеті. У польському суспільстві вже зараз приблизно 25 відсотків виборців готові голосувати за проросійські сили. Інші політичні сили готуються створювати з ними коаліції. Для цього їм потрібно розкачувати антиукраїнську істерію. Знаючи це, Зеленському не потрібно було саме зараз присвоювати відповідне найменування військовій частині. Служби розвідки мали підказати йому, що цим планують і можуть скористатися наші вороги. На все свій час. Пам’ять про героїв УПА росіяни вкотре вирішили використати, щоб посварити наші народи. Очевидно, що ще більшою помилкою було б скасування указу про присвоєння цієї назви. Це було б і історичною, і політичною помилкою. Цікаво, що тоді, коли в Польщі при владі був уряд Моравецького, ще до приходу Туска, у 2023 році значно більший підрозділ — цілу бригаду — було названо на честь Леоніда Ступницького, підполковника Армії УНР, який був шефом штабу військової округи УПА «Заграва» та начальником штабу групи УПА-Північ, що діяла саме на Волині. Ступницький був начальником штабу Клима Савура, який організовував антипольські акції. Але тоді польські праві політики мовчали. Чому? 90 відсотків членів УПА ніколи не були на Волині й безстрашно боролися з радянською владою аж до 1960-х років. Чому ж тоді польські праві не хочуть справедливого погляду на Волинську трагедію, але готові через неї відмовляти Україні в європейській інтеграції сьогодні? Бо причина не в історії. Причина — у бажанні прийти до влади, а потім, щоб її втримати, домовитися з росіянами, відмовитися від європейських цінностей і побудувати диктатуру. У деяких представників української влади, яка зараз активно використовує подібний патріотичний наратив, теж, здається, виникають такі мрії. Мовляв, може, обійдемося без цих поляків, без цієї Європи? Так же простіше: і владу втримати, і заробити… Ні. Усе це — російські капкани, в які ми ледь не потрапили. Замість того, щоб будувати сильний українсько-польський союз у Європейському Союзі — союз, який міг би стати визначальним чинником безпеки всієї Центральної та Східної Європи, — ми ризикуємо втягнутися у нав’язану Кремлем війну пам’ятей. Історію потрібно досліджувати чесно. Вшановувати кожну жертву. Називати злочини злочинами. Але історія не повинна ставати інструментом руйнування майбутнього. Росія чудово розуміє, що перемогти Україну на полі бою значно важче, ніж роз’єднати українців і поляків. Саме тому вона системно інвестує у взаємну недовіру, історичні образи й політичних авантюристів по обидва боки кордону. Ми не маємо права допомагати їй у цьому. Бо сьогодні головне питання полягає не в тому, хто виграє чергову історичну суперечку. Головне питання — чи збережемо ми свободу наших держав. І відповідь на нього залежить від того, чи зможемо ми бути союзниками, а не заручниками минулого. Вкид фсб- шної фальшивки про злочини УПА у Володимирі , підготовка атипольської провокації, про яку попереджає американська розвідка і антипольські заяви в Україні та антиукраїнські в Польщі - ланки одного ланцюга. Їхня мета - знищення і України і Польщі. |
5 липня 2026
|
| Закрити |
