|
Шевченко как художник
Тарас Григорьевич Шевченко – выдающийся
украинский писатель и поэт, чье творчество сделало его ни много ни мало,
а символом украинского народа и одной из главных колонн, на которой
держится вся наша украинская культура. Так, все мы с вами еще со
школьной скамьи хорошо знаем Шевченко именно как писателя, поэта, и вот
немножко подзабыли о том, что Тарас Григорьевич был не только гениальным
писателем, но и не менее гениальным художником. Художественное наследие
Тараса громадное – сохранилось 835 произведений, картин, портретов,
гравюр на разные темы, написанные в течение различных периодов жизни
великого Кобзаря. Еще более 270 произведений считаются потерянными, к
сожалению. В сегодняшней статье я намерен познакомить вас с этой
значительно менее освещенной стороной творчества выдающегося украинца,
познакомить вас с Шевченко-художником.
Тяга к живописи и рисования у Шевченко
была с самых ранних лет его жизни, еще будучи совсем маленьким Тарас
любил расписывать мелом стены дома, стол, скамейки, разными странными
причудливыми узорами, также с удовольствием рисовал людей, животных,
пейзажи. Как-то нарисовал пьяного дьяка Богорского, у которого находился
на воспитании с 13 лет, после смерти своих родителей. Дьяк обиделся на
свой портрет и наказал юного художника. Впоследствии Шевченко убегает от
дьяка-самодура, а так как тяга к живописи превратилась в неугасимую
страсть, Тарас целенаправленно ищет в окрестных селах учителя-художника.
И находит – сначала становится учеником диакона Ефремова, а затем
учится живописи еще у многих разных мастеров.
В 1828 году Шевченко становится слугой
Павла Энгельгардта, богатого россиянина дворянского происхождения.
Энгельгардты были тогдашними олигархами, ведь их семья входила в
четверку самых богатых украинских семей. Павел Энгельгардт заприметил
талантливого юношу и решил сделать из него своего придворного живописца
(тогда это было модно) сперва взял его с собой в путешествие в Вильно,
где Шевченко, вероятно, учился у профессора рисования Вильнского
университета Рустемеса.
Одна из картин того периода – «Бюст
женщины», написанная простым карандашом в 1830 году, Тарасу тогда было
всего 16 лет. Возможно, эта красивая мечтательная барышня на картине
была одной из его муз, как знать …
И портрет Павла Энгельгардта, сделанный акварелью, 1833 год.
В 1831 году Энгельгардт вместе с
Шевченко переезжает в Санкт-Петербург, тогдашнюю художественную и
культурную Мекку Российской империи. В Петербурге талантливого парня
замечают выдающиеся русские художники Карл Брюллов и Василий Жуковский,
которые совместными усилиями выкупают Тараса из крепостной и
способствуют его вступлению в Петербургскую академию искусств, а Карл
Брюллов становится учителем и наставником юного художника.
В мастерской Карла Брюллова происходит
его дальнейшее художественное формирование. В этот период Тарас
знакомится с творчеством известных мастеров мировой живописи:
Рембрандтом, Рубенсом, Ван Дейком, Веласкесом. А его заветной мечтой,
которой так и не удалось осуществиться, было посетить Италию и
познакомиться с великим итальянским искусством эпохи ренессанса.
Шевченко заканчивает Академию искусств одним из лучших студентов, а его
художественные произведения то и дело получают различные премии и
вознаграждения.
«Катерина» – одна из интереснейших
картин Шевченко, написанная маслом в 1840 году. Картина очень
символична, в форме образов автор передает те чувства, которые словно
волны бурлили в его сердце. Босоногая девушка в центре картины,
символизирует страдающий украинский народ, русский солдат на коне –
самодержавную русскую монархию, подавляющую Украину, сидящий на земле
крестьянин, (чем-то похож на казака Мамая) олицетворяет собой свободное
прошлое, стремление к которому насквозь пронизывает как литературное,
так и художественное творчество Тараса.
Эта картина называется «Цыганка гадает
украинской девушке», написанная в 1841 году, здесь тоже прослеживается
схожий сюжет, а украинская девушка символизирует не что иное, а саму
Украину.
В 1843 году Тарас покидает Петербург и
отправляется в свое путешествие Украиной во время которой рисует ряд
красивых украинских пейзажей:
Костел в Киеве, 1846 год.
В 1847 году Шевченко получил заказ
написать портрет молодой княгини Екатерины Кейкаутовой, нежная и юная
женщина, которая страдала от деспотизма мужа, вызвала сочувствие и
симпатию художника. Уже закончив свой портрет, он долго ее вспоминал и
даже предсказал в повести «Княгиня» (уже написанную в ссылке) ее скорую
смерть. Этот образ был его последним вспоминанием о свободе – при
возвращении из имения князя его уже ждали жандармы, у которых был приказ
арестовать Шевченко за активное участие в Кирилло-Мефодиевском обществе
(созданном для борьбы против крепостничества) и за «возмутительные»
произведения. Приговор был иезуитским, Шевченко отдано в солдаты с
запрещением писать и рисовать.
10 лет провел Шевченко в ссылке, сначала
в Орской крепости, затем в Новопетровском форте и только в 1857 году,
вслед за смертью российского царя Николая Первого благодаря энергичным
ходатайствам его друзей в Петербурге он получил долгожданное
помилование. Именно в эти тяжелые годы искусство Шевченко-художника
достигает необычной глубины, окрашенное личными страданиями оно еще
больше начинает обращаться к вечным темам.
Среди почти 400 работ того периода
выделяются акварельные пейзажи, сделанные во время экспедиции географа
А. И. Бутакова, которому по счастливому провидению Тарас попал
художником. Шевченко любил природу и был прекрасным пейзажистом.
А это одна из его лучших картин
пейзажного направления – «Пожар в степи», написанная в 1848 году, во
время степного перехода из Орска к Аральскому морю, когда Шевченко стал
очевидцем удивительного впечатляющего зрелища – гигантского пламени, от
подожженной казахами сухой травы.
Но не меньшее пламя горело в душе
легендарного Кобзаря, который оставил нам в наследство свои
замечательные художественные и литературные произведения, которые
вдохновляют и будут вдохновлять еще не одно поколение украинцев.
P. S. Духи вещают: А вот недавно мне
приснился интересный сон – в моей комнате сидит сам Тарас Шевченко
собственной персоной и рисует натюрморт из разных овощей. Вот сижу и
думаю, а вообще к чему снятся овощи, тем более, когда они не настоящие, а нарисованные и когда их нарисовал не кто-то там, а сам великий Шевченко.
10 марта 2016
Музеї Тараса Шевченка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
https://uk.wikipedia...=%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%97_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0&oldid=17012199&diff=cur'>3 зміни у цій версії https://uk.wikipedia...\' title=\'Вікіпедія:Патрулювання'>очікують на перевірку.
https://uk.wikipedia...=%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%97_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0&stable=1'>Стабільну версію було https://uk.wikipedia...=%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0:%D0%96%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B8&type=review&page=%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%97_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0'>перевірено 7 листопада 2015.
https://uk.wikipedia...=%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%97_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0&stable=1'>Стабільну версію було https://uk.wikipedia...=%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0:%D0%96%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B8&type=review&page=%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D1%97_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0'>перевірено 7 листопада 2015.
| Країна | Назва | Розташування | Фото | Короткі відомості |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка'>Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Київ'>Київ, https://uk.wikipedia...\' title=\'Провулок Тараса Шевченка\' class=\'mw-disambig'>провулок Тараса Шевченка, 8-а | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Будинок в якому Т. Шевченко проживав з весни https://uk.wikipedia...\' title=\'1836'>1836 року до свого арешту — до https://uk.wikipedia...\' title=\'5 квітня'>5 квітня https://uk.wikipedia...\' title=\'1847'>1847 року. Відкритий https://uk.wikipedia...\' title=\'10 листопада'>10 листопада https://uk.wikipedia...\' title=\'1928'>1928 року. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Національний музей Тараса Шевченка'>Національний музей Тараса Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Київ'>Київ, https://uk.wikipedia...\' title=\'Бульвар Тараса Шевченка (Київ)'>бульвар Тараса Шевченка, 12 | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Створено на базі колишньої Галереї картин Тараса Шевченка в https://uk.wikipedia...\' title=\'Харків'>Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві у https://uk.wikipedia...\' title=\'1949'>1949 роціhttps://uk.wikipedia...>[1]. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Хата на Пріорці'>Хата на Пріорці | https://uk.wikipedia...\' title=\'Київ'>Київ, https://uk.wikipedia...\' title=\'Вулиця Вишгородська\' class=\'mw-redirect'>вулиця Вишгородська, 5 | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Відділення Музею Тараса Шевченка. В серпні https://uk.wikipedia...\' title=\'1859'>1859 року востаннє перебуваючи в Києві, Тарас Шевченко прожив у цій хаті два тижні, перед своїм від\'їздом до Петербургаhttps://uk.wikipedia...>[2]. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка (Шевченкове)'>Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Черкаська область'>Черкаська область, https://uk.wikipedia...\' title=\'Звенигородський район'>Звенигородський район, https://uk.wikipedia...\' title=\'Село'>село https://uk.wikipedia...\' title=\'Шевченкове (Звенигородський район)'>Шевченкове | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Розташований на території батьківської садиби https://uk.wikipedia...\' title=\'Шевченко Тарас Григорович'>Тараса Григоровича Шевченка, де він проживав з https://uk.wikipedia...\' title=\'1815'>1815 по https://uk.wikipedia...\' title=\'1829'>1829 рікhttps://uk.wikipedia...>[3]. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Канівський музей Тараса Шевченка'>Канівський музей Тараса Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Канів'>Канів, https://uk.wikipedia...\' title=\'Тарасова гора\' class=\'mw-redirect'>Тарасова гора | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | на реконструкції |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Тарасова світлиця'>Тарасова світлиця | https://uk.wikipedia...\' title=\'Канів'>Канів, https://uk.wikipedia...\' title=\'Тарасова гора\' class=\'mw-redirect'>Тарасова гора | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Відтворена в https://uk.wikipedia...\' title=\'1991'>1991 році Тарасова світлиця, перший народний музей Кобзаря. Вперше така хата на народні кошти була збудована на Тарасовій горі у https://uk.wikipedia...\' title=\'1884'>1884 році одночасно із завершенням впорядкування https://uk.wikipedia...\' title=\'Могила Тараса Шевченка'>Шевченкової могили, коли 1 серпня на ній встановлений чавунний пам\'ятникhttps://uk.wikipedia...>[4]. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...=%D0%9A%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B0-%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D1%83_%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D1%96&action=edit&redlink=1\' class=\'new\' title=\'Кімната-музей Тараса Шевченка у Львові (ще не написана)'>Кімната-музей Тараса Шевченка у Львові | https://uk.wikipedia...\' title=\'Львів'>Львів, вул. Коперника, 17 | Відкрита https://uk.wikipedia...\' title=\'7 березня'>7 березня https://uk.wikipedia...\' title=\'2004'>2004 року. В основу створення кімнати-музею лягли оригінальні твори львівських художників, які впродовж восьми експедицій (https://uk.wikipedia...\' title=\'1997'>1997–https://uk.wikipedia...\' title=\'2003'>2003 роки) мандрували шляхами Кобзаря (https://uk.wikipedia...\' title=\'Україна'>Україна, https://uk.wikipedia...\' title=\'Вільнюс'>Вільнюс, https://uk.wikipedia...\' title=\'Петербург\' class=\'mw-redirect'>Петербург, https://uk.wikipedia...\' title=\'Казахстан'>Казахстан)https://uk.wikipedia...>[5]. | |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка'>Музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Черкаси'>Черкаси, https://uk.wikipedia...\' title=\'Вулиця Хрещатик (Черкаси)'>вул. Хрещатик, 219 | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Єдиний у світі музей однієї книги — «Кобзаря» Т. Г. Шевченка відкритий у травні https://uk.wikipedia...\' title=\'1989'>1989 року у меморіальному будинку, у якому з 18 по 22 липня https://uk.wikipedia...\' title=\'1859'>1859 року жив у родині Цибульских Т. Г. Шевченко, про що свідчить https://uk.wikipedia...\' title=\'Меморіальна дошка'>меморіальна дошка на будинку музеюhttps://uk.wikipedia...>[6]. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Музей Заповіту Тараса Григоровича Шевченка\' class=\'mw-redirect'>Музей Заповіту Тараса Григоровича Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Київська область'>Київська область, https://uk.wikipedia...\' title=\'Переяслав-Хмельницький'>Переяслав-Хмельницький, вул. Шевченка, 8 | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Колишній будинок лікаря https://uk.wikipedia...\' title=\'Козачковський Андрій Осипович'>Андрія Йосиповича Козачковського, товариша Тараса Григоровича Шевченка, побудований в https://uk.wikipedia...\' title=\'1820'>1820 році, нині належить до реєстру пам\'яток історії та архітектури України. Саме тут в ніч з 24 на 25 грудня https://uk.wikipedia...\' title=\'1845'>1845 року поет написав свій https://uk.wikipedia...\' title=\'Заповіт (Тарас Шевченко)\' class=\'mw-redirect'>«Заповіт», який згодом став відомий на весь світ. Сьогодні це місце — Музей Заповіту Тараса Григоровича Шевченкаhttps://uk.wikipedia...>[7]. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Україна'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Баришівський музей Т. Г. Шевченка'>Баришівський музей Т. Г. Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Київська область'>Київська область, https://uk.wikipedia...\' title=\'Баришівка'>Баришівка, вул. Жовтнева, 5 | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Росія'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Меморіальний музей-гауптвахта Тараса Шевченка'>Меморіальний музей-гауптвахта Тараса Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Оренбург'>Оренбург вул. Совєтська, 24 | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Відкритий до 175-річчя з дня народження Кобзаря у https://uk.wikipedia...\' title=\'1989'>1989 році. https://uk.wikipedia...\' title=\'Гауптвахта'>Гауптвахта побудована в будинку, зведеному в https://uk.wikipedia...\' title=\'1843'>1843 році «для канцелярій Управлінь з інженерної частини і генштабу при https://uk.wikipedia...=%D0%9E%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BF%D1%83%D1%81&action=edit&redlink=1\' class=\'new\' title=\'Оренбурзький окремий корпус (ще не написана)'>Оренбурзькому окремому корпусі». В наш час[https://uk.wikipedia...\' title=\'Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити'>Коли?] будівля займає школа № 30. Сюди https://uk.wikipedia...\' title=\'27 квітня'>27 квітня https://uk.wikipedia...\' title=\'1851'>1851 був поміщений заарештований за участь у https://uk.wikipedia...\' title=\'Кирило-Мефодіївське братство\' class=\'mw-redirect'>Кирило-Мефодіївському братстві https://uk.wikipedia...\' title=\'Поет'>поет і https://uk.wikipedia...\' title=\'Художник'>художник Тарас Григорович Шевченко. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Росія'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Музей-квартира Тараса Шевченка'>Музей-квартира Тараса Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Санкт-Петербург'>Санкт-Петербург, https://uk.wikipedia...=%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%B0&action=edit&redlink=1\' class=\'new\' title=\'Університетьська набережна (ще не написана)'>Університетьська набережна, 17 | Меморіальна майстерня Т. Г. Шевченка — єдина музейна експозиція в Петербурзіhttps://uk.wikipedia...>[8]. | |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Росія'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Орський музей Тараса Григоровича Шевченка\' class=\'mw-redirect'>Орський музей Тараса Григоровича Шевченка | https://uk.wikipedia...\' title=\'Орськ'>Орськ, вулиця Шевченка | https://uk.wikipedia...\' class=\'image'> | Відкритий https://uk.wikipedia...\' title=\'10 березня'>10 березня https://uk.wikipedia...\' title=\'1986'>1986 року в старій частині Орська, його історичній зоні, на місті колишної Орської фортеці. Вулиця, де він знаходиться, з 1908 року носить ім\'я поета. Будинок, в якому розташувався музей, колись належав відомій родині орських обивателів. Основу експозиції складає дар Національного музею ім. Т. Г. Шевченка: картини, документи та інші експонати. Зали музею весь час поповнюються дарами гостей, в основному з України. Перед відвідувачами розкривається все життя поета, та головну увагу приділено орським місцям його служби. Вони в панорамах, діорамах, картинах художників та дизайнерів Орську. З року в рік збільшується кількість екскурсій та відвідувачів.https://uk.wikipedia...>[9]. |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Канада'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Музей Шевченка в Торонто'>Музей Шевченка в Торонто | https://uk.wikipedia...\' title=\'Торонто'>Торонто, 1614 Bloor St. Westhttps://uk.wikipedia...>[10] | ||
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Казахстан'> | https://uk.wikipedia...=%D0%9C%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81_%D0%A2._%D0%93._%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%B2_%D0%A4%D0%BE%D1%80%D1%82_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&action=edit&redlink=1\' class=\'new\' title=\'Меморіальний комплекс Т. Г. Шевченка в Форт Шевченко (ще не написана)'>Меморіальний комплекс Т. Г. Шевченка в Форт Шевченко | https://uk.wikipedia...\' title=\'Форт-Шевченко'>Форт-Шевченко, 25 км на схід від міста | Меморіальний комплекс Т. Г. Шевченко створений в 1932 році (основні експозиції: землянка Т. Г. Шевченко; будинок-музей 1853 року побудови; колодязь; бюст Т. Г. Шевченко 1888 року, сад Шевченка, верба Шевченка.) | |
| https://uk.wikipedia...\' class=\'image\' title=\'Казахстан'> | https://uk.wikipedia...\' title=\'Казахська державна художня галерея імені Т.Г. Шевченко\' class=\'mw-redirect'>Казахська державна художня галерея імені Т.Г. Шевченко | https://uk.wikipedia...\' title=\'Алмати'>Алмати, мікрорайон Коктем ?3, буд. 22/1 | Казахська державна художня галерея імені Т. Г. Шевченка, заснована в 1935 році. В наш час[https://uk.wikipedia...\' title=\'Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити'>Коли?] це уже Державний музей мистецтв імені А. Кастеєва (перейменування відбулося в 1984 році) — один з найбільших художніх музеїв Казахстану. Він має п\'ять постійних експозицій: образотворче та прикладне мистецтво Казахстану; мистецтво союзних республік; російське дореволюційний мистецтво; західноєвропейське мистецтво; прикладне мистецтво Індії, Китаю, Японії. |
10 марта 2016
ТОП-5 нових українських книжок, про які хочеться говорити
Нарешті я знайшла вільний вечір,
зібралася з думками й вирішила поділитись своїми враженнями стосовно українських
книжкових новинок, які читала останнім часом. Усі ці книжки дивовижно різняться
між собою жанровим, ідейним та стилістичним наповненням. Єднає їх тільки одне –
кожна лишила по собі глибокі враження, змусила зупинитись, замислитись, а відтак
– розповісти про це іншим.
Валентин Терлецький «Хмарочос»
Новий
роман молодого запорізького письменника Валентина Терлецького спричинив гучний
резонанс в читацьких колах раніше, аніж встиг опинитися на полицях українських
книгарень. По-перше, твір було відзначено на минулорічній «Коронації слова»
почесним дипломом «Вибір видавців». По-друге, неабияк заінтригувала тема,
обрана автором: до влади в невеличкій країні приходять малоосвічені маргінали,
серед них – такий собі синьомордий міністр культури, що береться навести лад в
мистецькому житті країни шляхом введення тотальної цензури. Утисків зазнає
література, музика, живопис, кінематограф. Творча еліта країни об’єднується в
«Сотню нескорених» й опиняється на даху одного із столичних хмарочосів, погрожуючи
скоїти масове самогубство, якщо безглузді заборони не буде скасовано. Є над чим
замислитись, чи не так? Тож на цей роман дійсно чекали.
Події
відбуваються у вигаданій країні під символічною назвою Юналія (водночас один з
героїв книги – літератор Сергій Зарудний – описує їх у власному романі, і його
вигадана країна зветься Україною). Взагалі, твір Валентина Терлецького
перенасичений персонажами – на противагу злісним українським юналійським
чиновникам перед читачем постає барвиста юрба з місцевих письменників, поетів,
рокерів, кіношників, скульпторів та живописців – кожен із власними амбіціями, шкідливими
звичками, симпатіями й антипатіями (мою читацьку прихильність одразу завоював
епатажний художник Арсеній Квітницький з почтом та колоритний кіноактор
ромського походження Іон Маручану). Трохи поступаються чоловікам у яскравості
змалювання жіночі персонажі роману – як то домогосподарка Валя (бліда тінь
свого геніального чоловіка Маркіяна Богущака), егоїстична красуня Міла (і чого
її занесло на той дах?), мовчазна скрипалька Жанна Жарова (її характер лишається
для читача таємницею). Найбільш завершеним є образ юної поетеси Соломії Коць
(хоч іноді автор стає надміру сентиментальним щодо її численних достоїнств:)
Однак
зупинитись радше треба на тому, чого в романі нема, бо саме це надає твору
Валентина Терлецького той глибокий підтекст, що його полюбляють вишукувати
поважні літературні критики. А нема персонажів з народу (журналісти й родичі
митців не рахуються) – тих, для кого, власне, й твориться все мистецтво. Без них
(глядачів-читачів-слухачів) будь-який витвір втрачає своє значення. Адже
трагедія не в тому, що справжнє мистецтво заборонено чинною владою (такі
прецеденти в історії були). Справжня трагедія в тому, що те мистецтво виявилось
без потреби людям. Ні, вони начебто слідкують за подіями на даху, але… не втручаються.
Складається враження, що їм байдуже. Чи не мали б вони (так само, як і митці)
вибратись на той хмарочос, аби відстояти своє право читати, слухати, споглядати
справжнє? Оце, мабуть, від такого й хотів застерегти нас автор. І це
йому, без сумніву, блискуче вдалося.
Наталка Доляк «Гастарбайтерки»
Одразу
зізнаюсь, яскравий дебютний роман від рекордсменки «Коронації слова» (а саме
таким є неофіційний титул Наталки Доляк після численних перемог у цьому літературному
конкурсі:) я вперше читала у вигляді рукопису майже рік тому – коли перебувала
в складі журі. Часу було обмаль, тож ловила кожну вільну хвилинку, аби
встигнути все прочитати й переосмислити. Приміром, стос роздрукованих аркушів
із Наталчиним романом тягала з собою громадським транспортом та численними
вінницькими кав’ярнями, і гадки не маючи, що десь неподалік, у цьому ж місті,
мешкає автор (адже умовами конкурсу передбачено анонімне подання творів).
Найперше
у романі причарувала чітка, довершена, по-справжньому «кінематографічна» стилістика
– письменниця не просто розповідає про події, вона їх показує, аж від читання
часом виникає враження, що переглядаєш повнометражний фільм на широкому екрані.
І то (як згодом з’ясувалося) не було випадковістю, адже Наталка – ще й досвідчений
драматург (в її творчому доробку є готові п’єси й кіносценарії). Також, як
зараз пам’ятаю, відзначила для себе щире, непідробне почуття гумору авторки, що
не зраджує їй навіть у зображенні найдраматичніших епізодів. А далі вже захопив
сам задум та сюжет книги.
Складається
вона із трьох послідовних історій, що майстерно переплітаються наприкінці.
Героїня першої історії – вчителька німецької мови Галина Сергіївна, котрій на
схилі віку доводиться виїхати з власної квартири, аби звільнити житлову площу
для дорослого сина з родиною. Зустрівши своє шкільне кохання, жінка незабаром
вирушає з ним на пошуки закордонних заробітків й опиняється доглядальницею у
підстаркуватої німецької матрони. Колишній танцівниці Наталі, якій присвячена
друга історія, гроші необхідні для того, щоб добудувати дім й нарешті
замислитись про дітей. Зоставивши свого непутящого чоловіка при будівництві,
вона їде заробляти на омріяне сімейне гніздечко (тут, до речі, трохи
насторожила стійка тенденція в романі: всі чоловіки зображені слабкими, ледачими
й самозакоханими егоїстами, а життєві турботи й негаразди лягають винятково на
плечі жінок). От і третя героїня Лариса дитину вже народила, однак виховувати
її змушена самотужки. Тож не дивно, що молодій жінці рано чи пізно доводиться
лишити малого сина на стареньку матір й податися у світи. Втрапивши за кордон,
українки отримують нові, звичні для німецького вуха імена: відтепер Наталю
кличуть Ташею, Галину Сергіївну – Халлою, а красуню Ларису – Лаурою…
Що ж
було далі, кожен читач має нагоду дізнатися з книжки, яка вийшла друком в
листопаді 2012 року. Від себе додам лише, що увесь закордонний побут та звичаї,
котрими рясніє роман, Наталка Доляк відтворювала не з чуток, а з власного
досвіду, адже їй теж свого часу довелось побувати гастарбайтеркою в Німеччині.
Отож, маємо справжній, на диво реалістичний і талановито виписаний твір про
українських заробітчан!
Андрій Кокотюха «Червоний»
У
відомого київського письменника Андрія Кокотюхи за плечима вже кілька десятків
захопливих гостросюжетних романів, однак його найновіша книжка змусила всіх
по-іншому глянути на автора. Адже цього разу він відклав убік свої детективні вподобання
і написав про вояків УПА («Найкращий історико-патріотичний твір» за підсумками
«Коронації слова-2012»). Саме це й привабило мене до книжки, як палку
шанувальницю «Залишенця. Чорного Ворона» Василя Шкляра.
І попри аж надто просту мову (особливо, якщо
читати після творів Юрія Винничука, Леоніда Кононовича чи вже згаданого Василя
Шкляра) роман анітрохи не розчарував. Не в останню чергу завдяки оригінальній
та несподіваній композиції, в котру автор вправно загорнув свій задум: про
головного героя – отамана-бандерівця Данила Червоного – по черзі розповідають
троє різних людей, що стикалися з ним у певний період свого життя. Людей з
ворожого табору, бо ж і молодий міліціонер Михайло Середа, і бувалий чекіст Лев
Доброхотов, і табірний політв’язень Віктор Гуров, з чиїх спогадів виринає
історія Червоного, працювали на розбудову радянської влади в Україні. Вийшов
портрет героя очима ворогів. Таким чином письменнику, кажуть, вдалося уникнути
зайвого пафосу й ідеалізації у відображенні суперечливих і дражливих сторінок
української історії.
Хтозна,
може, воно й на краще, що автор не почав власноруч копирсатися в душі
відчайдушного повстанця й не витяг з неї на огляд читачів усіх його «демонів»? Бо,
як на мою упереджену жіночу думку, Данило Червоний разом зі своїм найближчим
оточенням таки вдався ідеальним! То, без жодного перебільшення, є справжні
патріоти, справжні воїни і справжні чоловіки. Нарешті в сучасній українській
літературі з’явились сильні герої, про яких хочеться пам’ятати й переповідати
іншим.
А ще
хочеться побажати новій книжці Андрія Кокотюхи якомога більше перекладів
іноземними мовами. Приміром, роман аж проситься до перекладу російською. Хай
читають:)
Христина Лукащук «Курва»
Тільки-но
дізнавшись, що «коронований» твір львівської письменниці Христини Лукащук
вийшов друком, я поквапилась до Книгарні «Є», аби придбати довгоочікувану
новинку. А дорогою все думала: як би мені отримати її якось так, щоб не
довелося називати книжку «на ім’я»? (бо ж письменники, що вживають міцні слівця
у своїй прозі, ніколи-ніколи не послуговуються ними в житті:) Тож просто собі
рушила до милої дівчини-консультанта й увічливо попросила: «Мені, будь ласка,
нову книжку Христини Лукащук». Дівчина з розумінням посміхнулась і принесла
мені книжку. Отак!
Тож
кілька слів про назву. Смілива, епатажна й емоційно забарвлена, вона магнітом
притягує увагу читачів. Але кожен, хто шукатиме під обкладинкою з цією назвою
насамперед «полуничку» на кшталт «П’ятдесят відтінків сірого», несподівано і
без попередження втрапить до складного, суперечливого, пронизаного відчуттям нездоланної
самотності й нікому-не-потрібності світу головної героїні. Особисто в мене
виникали асоціації з найкращими романами Франсуази Саган. Втім, порівняти твір
української письменниці з легкою музикою (як то колись зробили тамтешні критики
щодо книг Саган, чим неабияк роздратували славетну француженку) ледве чи
вдасться. Забагато в ньому потаємних «підводних течій», зовсім не притаманних
«легким» романам.
Ні-ні,
еротика в тексті Христини Лукащук присутня. Але, як зауважив у своєму відгуку
на книжку Юрій Винничук: «…це дуже жіноча еротика, яка вигідно вирізняється з
того, що інколи доводиться зустріти в авторів більш відомих, де фізіологія
випирає на передній план». І слово «курва» тут зовсім не випадкове. Авторка із
властивою їй мовною вишуканістю, відвертістю та чуттєвістю розповість,
як воно увійшло в життя звичайної молодої жінки і як стало в ньому фатальним. Дарма,
що та жінка просто мріяла про власну родину – коханого чоловіка й дітей.
«Ти
читатимеш цей роман на одному подиху», – справедливо відзначила у передмові до
твору Ірена Карпа. А перегорнувши останню сторінку, відчуєш справдешній шок і його
відлуння довго зринатиме тобі на думці (це вже моє особисте читацьке
спостереження). А ще ця книжка – художній витвір мистецтва, адже дизайн
обкладинки та ілюстрації поміж текстом – авторська робота Христини Лукащук.
Макс Кідрук «БОТ»
Цей
роман можна рішуче назвати новою сторінкою в творчості знаного
письменника-мандрівника Макса Кідрука. По-перше: технотрилер – принципово новий
жанр для української літератури. По-друге: потужний промо-тур, що його не
полінувався організувати Макс для своєї книги (понад 20 презентацій в різних
містах за кілька місяців!) Погодьмося, це перш за все колосальна (хоч і приємна) праця, і
далеко не кожен автор, напевне ж, зважиться на таку круговерть із подорожей?
Головний
герой твору – український програміст Тимур Коршак, який спеціалізується на
створенні ботів – програм, що наслідують дії людини й використовуються для
керування супротивниками у комп’ютерних іграх, або як клон «живого» користувача
на інтернет-форумах. Звісно, просунуті науковці не встояли перед спокусою й
узялись експериментувати з ботами, аби використати їхні фантастичні можливості
в реальному житті. Як наслідок – піддослідні виходять з-під контролю і
застосовують свою силу проти господарів…
Автор
і цього разу не зраджує мандрівній тематиці – переважна більшість подій відбувається
посеред чилійської пустелі Атаками, яку він свого часу бачив на власні очі.
Саме там він і облаштував секретну лабораторію для своїх науковців – точніше,
арену бойових дій. Чесно кажучи, спочатку я була дещо здивована з відгуків, де інші
читачі захоплено повідомляли, що «роман читався на одному подиху». Численні
ремарки, детальні лірично-технічні відступи щодо нанотехнологій, комп’ютерного залізяччя,
всілякого стрілива та задрібний шрифт у паперовому примірнику (треба було
замовити електронну версію), м’яко кажучи, не сприяли мені у стрімкому
прочитанні роману. Аж раптом – а саме на стор. 56 – щось наче перемкнулося і
процес пішов. З тієї хвилини від книжки неможливо було відірватися, усі власні
справи дивним чином поступилися єдиній, майже нав’язливій ідеї: взнати, що там
далі про ботів:)
І
насамкінець хочу відзначити багату й живу авторську мову, котра напрочуд
добре
пасує цій карколомній історії. Без сумніву, «БОТ» - найталановитіша
робота Макса Кідрука. А незабаром читачі матимуть нагоду познайомитись
із його наступним трилером (твір анонсовано під назвою «Твердиня»), і
автор вже пообіцяв, що там «поменшає кількість наукових
викладок, описів обладнання і зброї, зате персонажі будуть більш
«прокачаними» –
скрупульозно виписаними, здатними до внутрішнього переродження». Чекаємо
з
нетерпінням!
10 марта 2016
ТОП-5 нових українських книжок, про які хочеться говорити
Нарешті я знайшла вільний вечір,
зібралася з думками й вирішила поділитись своїми враженнями стосовно українських
книжкових новинок, які читала останнім часом. Усі ці книжки дивовижно різняться
між собою жанровим, ідейним та стилістичним наповненням. Єднає їх тільки одне –
кожна лишила по собі глибокі враження, змусила зупинитись, замислитись, а відтак
– розповісти про це іншим.
Валентин Терлецький «Хмарочос»
Новий
роман молодого запорізького письменника Валентина Терлецького спричинив гучний
резонанс в читацьких колах раніше, аніж встиг опинитися на полицях українських
книгарень. По-перше, твір було відзначено на минулорічній «Коронації слова»
почесним дипломом «Вибір видавців». По-друге, неабияк заінтригувала тема,
обрана автором: до влади в невеличкій країні приходять малоосвічені маргінали,
серед них – такий собі синьомордий міністр культури, що береться навести лад в
мистецькому житті країни шляхом введення тотальної цензури. Утисків зазнає
література, музика, живопис, кінематограф. Творча еліта країни об’єднується в
«Сотню нескорених» й опиняється на даху одного із столичних хмарочосів, погрожуючи
скоїти масове самогубство, якщо безглузді заборони не буде скасовано. Є над чим
замислитись, чи не так? Тож на цей роман дійсно чекали.
Події
відбуваються у вигаданій країні під символічною назвою Юналія (водночас один з
героїв книги – літератор Сергій Зарудний – описує їх у власному романі, і його
вигадана країна зветься Україною). Взагалі, твір Валентина Терлецького
перенасичений персонажами – на противагу злісним українським юналійським
чиновникам перед читачем постає барвиста юрба з місцевих письменників, поетів,
рокерів, кіношників, скульпторів та живописців – кожен із власними амбіціями, шкідливими
звичками, симпатіями й антипатіями (мою читацьку прихильність одразу завоював
епатажний художник Арсеній Квітницький з почтом та колоритний кіноактор
ромського походження Іон Маручану). Трохи поступаються чоловікам у яскравості
змалювання жіночі персонажі роману – як то домогосподарка Валя (бліда тінь
свого геніального чоловіка Маркіяна Богущака), егоїстична красуня Міла (і чого
її занесло на той дах?), мовчазна скрипалька Жанна Жарова (її характер лишається
для читача таємницею). Найбільш завершеним є образ юної поетеси Соломії Коць
(хоч іноді автор стає надміру сентиментальним щодо її численних достоїнств:)
Однак
зупинитись радше треба на тому, чого в романі нема, бо саме це надає твору
Валентина Терлецького той глибокий підтекст, що його полюбляють вишукувати
поважні літературні критики. А нема персонажів з народу (журналісти й родичі
митців не рахуються) – тих, для кого, власне, й твориться все мистецтво. Без них
(глядачів-читачів-слухачів) будь-який витвір втрачає своє значення. Адже
трагедія не в тому, що справжнє мистецтво заборонено чинною владою (такі
прецеденти в історії були). Справжня трагедія в тому, що те мистецтво виявилось
без потреби людям. Ні, вони начебто слідкують за подіями на даху, але… не втручаються.
Складається враження, що їм байдуже. Чи не мали б вони (так само, як і митці)
вибратись на той хмарочос, аби відстояти своє право читати, слухати, споглядати
справжнє? Оце, мабуть, від такого й хотів застерегти нас автор. І це
йому, без сумніву, блискуче вдалося.
Наталка Доляк «Гастарбайтерки»
Одразу
зізнаюсь, яскравий дебютний роман від рекордсменки «Коронації слова» (а саме
таким є неофіційний титул Наталки Доляк після численних перемог у цьому літературному
конкурсі:) я вперше читала у вигляді рукопису майже рік тому – коли перебувала
в складі журі. Часу було обмаль, тож ловила кожну вільну хвилинку, аби
встигнути все прочитати й переосмислити. Приміром, стос роздрукованих аркушів
із Наталчиним романом тягала з собою громадським транспортом та численними
вінницькими кав’ярнями, і гадки не маючи, що десь неподалік, у цьому ж місті,
мешкає автор (адже умовами конкурсу передбачено анонімне подання творів).
Найперше
у романі причарувала чітка, довершена, по-справжньому «кінематографічна» стилістика
– письменниця не просто розповідає про події, вона їх показує, аж від читання
часом виникає враження, що переглядаєш повнометражний фільм на широкому екрані.
І то (як згодом з’ясувалося) не було випадковістю, адже Наталка – ще й досвідчений
драматург (в її творчому доробку є готові п’єси й кіносценарії). Також, як
зараз пам’ятаю, відзначила для себе щире, непідробне почуття гумору авторки, що
не зраджує їй навіть у зображенні найдраматичніших епізодів. А далі вже захопив
сам задум та сюжет книги.
Складається
вона із трьох послідовних історій, що майстерно переплітаються наприкінці.
Героїня першої історії – вчителька німецької мови Галина Сергіївна, котрій на
схилі віку доводиться виїхати з власної квартири, аби звільнити житлову площу
для дорослого сина з родиною. Зустрівши своє шкільне кохання, жінка незабаром
вирушає з ним на пошуки закордонних заробітків й опиняється доглядальницею у
підстаркуватої німецької матрони. Колишній танцівниці Наталі, якій присвячена
друга історія, гроші необхідні для того, щоб добудувати дім й нарешті
замислитись про дітей. Зоставивши свого непутящого чоловіка при будівництві,
вона їде заробляти на омріяне сімейне гніздечко (тут, до речі, трохи
насторожила стійка тенденція в романі: всі чоловіки зображені слабкими, ледачими
й самозакоханими егоїстами, а життєві турботи й негаразди лягають винятково на
плечі жінок). От і третя героїня Лариса дитину вже народила, однак виховувати
її змушена самотужки. Тож не дивно, що молодій жінці рано чи пізно доводиться
лишити малого сина на стареньку матір й податися у світи. Втрапивши за кордон,
українки отримують нові, звичні для німецького вуха імена: відтепер Наталю
кличуть Ташею, Галину Сергіївну – Халлою, а красуню Ларису – Лаурою…
Що ж
було далі, кожен читач має нагоду дізнатися з книжки, яка вийшла друком в
листопаді 2012 року. Від себе додам лише, що увесь закордонний побут та звичаї,
котрими рясніє роман, Наталка Доляк відтворювала не з чуток, а з власного
досвіду, адже їй теж свого часу довелось побувати гастарбайтеркою в Німеччині.
Отож, маємо справжній, на диво реалістичний і талановито виписаний твір про
українських заробітчан!
Андрій Кокотюха «Червоний»
У
відомого київського письменника Андрія Кокотюхи за плечима вже кілька десятків
захопливих гостросюжетних романів, однак його найновіша книжка змусила всіх
по-іншому глянути на автора. Адже цього разу він відклав убік свої детективні вподобання
і написав про вояків УПА («Найкращий історико-патріотичний твір» за підсумками
«Коронації слова-2012»). Саме це й привабило мене до книжки, як палку
шанувальницю «Залишенця. Чорного Ворона» Василя Шкляра.
І попри аж надто просту мову (особливо, якщо
читати після творів Юрія Винничука, Леоніда Кононовича чи вже згаданого Василя
Шкляра) роман анітрохи не розчарував. Не в останню чергу завдяки оригінальній
та несподіваній композиції, в котру автор вправно загорнув свій задум: про
головного героя – отамана-бандерівця Данила Червоного – по черзі розповідають
троє різних людей, що стикалися з ним у певний період свого життя. Людей з
ворожого табору, бо ж і молодий міліціонер Михайло Середа, і бувалий чекіст Лев
Доброхотов, і табірний політв’язень Віктор Гуров, з чиїх спогадів виринає
історія Червоного, працювали на розбудову радянської влади в Україні. Вийшов
портрет героя очима ворогів. Таким чином письменнику, кажуть, вдалося уникнути
зайвого пафосу й ідеалізації у відображенні суперечливих і дражливих сторінок
української історії.
Хтозна,
може, воно й на краще, що автор не почав власноруч копирсатися в душі
відчайдушного повстанця й не витяг з неї на огляд читачів усіх його «демонів»? Бо,
як на мою упереджену жіночу думку, Данило Червоний разом зі своїм найближчим
оточенням таки вдався ідеальним! То, без жодного перебільшення, є справжні
патріоти, справжні воїни і справжні чоловіки. Нарешті в сучасній українській
літературі з’явились сильні герої, про яких хочеться пам’ятати й переповідати
іншим.
А ще
хочеться побажати новій книжці Андрія Кокотюхи якомога більше перекладів
іноземними мовами. Приміром, роман аж проситься до перекладу російською. Хай
читають:)
Христина Лукащук «Курва»
Тільки-но
дізнавшись, що «коронований» твір львівської письменниці Христини Лукащук
вийшов друком, я поквапилась до Книгарні «Є», аби придбати довгоочікувану
новинку. А дорогою все думала: як би мені отримати її якось так, щоб не
довелося називати книжку «на ім’я»? (бо ж письменники, що вживають міцні слівця
у своїй прозі, ніколи-ніколи не послуговуються ними в житті:) Тож просто собі
рушила до милої дівчини-консультанта й увічливо попросила: «Мені, будь ласка,
нову книжку Христини Лукащук». Дівчина з розумінням посміхнулась і принесла
мені книжку. Отак!
Тож
кілька слів про назву. Смілива, епатажна й емоційно забарвлена, вона магнітом
притягує увагу читачів. Але кожен, хто шукатиме під обкладинкою з цією назвою
насамперед «полуничку» на кшталт «П’ятдесят відтінків сірого», несподівано і
без попередження втрапить до складного, суперечливого, пронизаного відчуттям нездоланної
самотності й нікому-не-потрібності світу головної героїні. Особисто в мене
виникали асоціації з найкращими романами Франсуази Саган. Втім, порівняти твір
української письменниці з легкою музикою (як то колись зробили тамтешні критики
щодо книг Саган, чим неабияк роздратували славетну француженку) ледве чи
вдасться. Забагато в ньому потаємних «підводних течій», зовсім не притаманних
«легким» романам.
Ні-ні,
еротика в тексті Христини Лукащук присутня. Але, як зауважив у своєму відгуку
на книжку Юрій Винничук: «…це дуже жіноча еротика, яка вигідно вирізняється з
того, що інколи доводиться зустріти в авторів більш відомих, де фізіологія
випирає на передній план». І слово «курва» тут зовсім не випадкове. Авторка із
властивою їй мовною вишуканістю, відвертістю та чуттєвістю розповість,
як воно увійшло в життя звичайної молодої жінки і як стало в ньому фатальним. Дарма,
що та жінка просто мріяла про власну родину – коханого чоловіка й дітей.
«Ти
читатимеш цей роман на одному подиху», – справедливо відзначила у передмові до
твору Ірена Карпа. А перегорнувши останню сторінку, відчуєш справдешній шок і його
відлуння довго зринатиме тобі на думці (це вже моє особисте читацьке
спостереження). А ще ця книжка – художній витвір мистецтва, адже дизайн
обкладинки та ілюстрації поміж текстом – авторська робота Христини Лукащук.
Макс Кідрук «БОТ»
Цей
роман можна рішуче назвати новою сторінкою в творчості знаного
письменника-мандрівника Макса Кідрука. По-перше: технотрилер – принципово новий
жанр для української літератури. По-друге: потужний промо-тур, що його не
полінувався організувати Макс для своєї книги (понад 20 презентацій в різних
містах за кілька місяців!) Погодьмося, це перш за все колосальна (хоч і приємна) праця, і
далеко не кожен автор, напевне ж, зважиться на таку круговерть із подорожей?
Головний
герой твору – український програміст Тимур Коршак, який спеціалізується на
створенні ботів – програм, що наслідують дії людини й використовуються для
керування супротивниками у комп’ютерних іграх, або як клон «живого» користувача
на інтернет-форумах. Звісно, просунуті науковці не встояли перед спокусою й
узялись експериментувати з ботами, аби використати їхні фантастичні можливості
в реальному житті. Як наслідок – піддослідні виходять з-під контролю і
застосовують свою силу проти господарів…
Автор
і цього разу не зраджує мандрівній тематиці – переважна більшість подій відбувається
посеред чилійської пустелі Атаками, яку він свого часу бачив на власні очі.
Саме там він і облаштував секретну лабораторію для своїх науковців – точніше,
арену бойових дій. Чесно кажучи, спочатку я була дещо здивована з відгуків, де інші
читачі захоплено повідомляли, що «роман читався на одному подиху». Численні
ремарки, детальні лірично-технічні відступи щодо нанотехнологій, комп’ютерного залізяччя,
всілякого стрілива та задрібний шрифт у паперовому примірнику (треба було
замовити електронну версію), м’яко кажучи, не сприяли мені у стрімкому
прочитанні роману. Аж раптом – а саме на стор. 56 – щось наче перемкнулося і
процес пішов. З тієї хвилини від книжки неможливо було відірватися, усі власні
справи дивним чином поступилися єдиній, майже нав’язливій ідеї: взнати, що там
далі про ботів:)
І
насамкінець хочу відзначити багату й живу авторську мову, котра напрочуд
добре
пасує цій карколомній історії. Без сумніву, «БОТ» - найталановитіша
робота Макса Кідрука. А незабаром читачі матимуть нагоду познайомитись
із його наступним трилером (твір анонсовано під назвою «Твердиня»), і
автор вже пообіцяв, що там «поменшає кількість наукових
викладок, описів обладнання і зброї, зате персонажі будуть більш
«прокачаними» –
скрупульозно виписаними, здатними до внутрішнього переродження». Чекаємо
з
нетерпінням!
10 марта 2016
Зараз бум на бізнес літературу, – видавчиня Оксана Форостина
http://hromadskeradi...>
http://hromadskeradi...=B2HWTXSP\' alt=\' / \' title=\' / \' height=\'210\' width=\'210'>
http://hromadskeradi...>Ілона Довгань
http://hromadskeradi...>http://hromadskeradi...=G0zkWw8Z\' alt=\' / \' title=\' / \' height=\'210\' width=\'210'>
http://hromadskeradi...>Ірина Соломко
Хто
є рушієм прогресу в сучасному світі? Як створити країну, в якій вигідно
займатися стартапами? Які книжкові новинки зараз готуються до видання?
Говоримо про це з видавчинею Оксаною Форостиною.
є рушієм прогресу в сучасному світі? Як створити країну, в якій вигідно
займатися стартапами? Які книжкові новинки зараз готуються до видання?
Говоримо про це з видавчинею Оксаною Форостиною.
Ірина Соломко: Чому ви вирішили перекласти і видати «Оригінали» Адама Гранта?
http://hromadskeradi...>18.30oksana_forostyna.jpg
Оксана Форостина
Авторські права:
«Громадське радіо»
Оксана Форостина: Минув місяць, як ця книга вийшла в
Сполучених штатах. До речі, передмову до неї писала Шеріл Сандберг –
головний операційний директор соцмережі Facebook, права рука
Марка Цукерберга.
Ілона Довгань: А про що книга?
Оксана Форостина: Там є така підназва: «Як
нонконформісти рухають світ». Це книжка про те, чому, здавалося б,
звичайним людям вдається робити якісь проривні рішення в політиці, чи
бізнесі. Попри те, що Адам Грант – один з найбільших бізнес-умів
сучасності, що консультує дуже великі компанії, ця книга зацікавить не
лише бізнесменів.
Ірина Соломко: Якщо «Оригінали» Адама Гранта – книга
про те, як рухають світ нонконформісти, то «Нація стартапів» Сола
Сінгера і Дена Сенора – книга про те, як світом рухають стартапи?
Оксана Форостина: Радше про те, як створити країну,
де вигідно займатись стартапами. Фактично – це книга про те, як Ізраїль
перевинайшов себе. Це була відстала, бідна, аграрна країна, що зробила
ставку на сучасні технології і досягла хороших результатів.
Ілона Довгань: За яким принципом ви обираєте книжки, що згодом перекладаються і видаються?
Оксана Форостина: Мене багато чого цікавить, але
далеко не все з цього я збираюсь видавати. Я чітко розумію, на кого я
працюю і кому я служу. Це насамперед люди, які хочуть опанувати своє
життя і знаходяться в постійному пошуку енергії.
Ірина Соломко: Чи є попит на таку літературу?
Оксана Форостина: Зараз бум на бізнес літературу та нон-фікшн. Зрештою, сам факт попиту на «Атлант розправив плечі» багато про що говорить.
Ірина Соломко: Коли вийдуть ці книжки і де їх можна буде придбати?
Оксана Форостина: «Оригінали» Адама Гранта і «Нація
стартапів» Сола Сінгера і Дена Сенора вийдуть у квітні. З того, що вже
вийшло – вищезгадана «Біографія Ілона Маска». До речі, 10-го березня о 19:00 в київському «DEC place» відбудеться презентація цієї книжки і лекція Вадима Уткіна.
Ілона Довгань: Чим ця книга може зацікавити українців?
Оксана Форостина: Це книга про амбіції й ціну
успіху. Я думаю, що для багатьох вона стане якоюсь підтримкою. Особливо
хочеться, щоб цю книжку читали підлітки.
10 марта 2016
Тема: українські__поети__та_письменники
http://1ua.com.ua/i7...> Ульяна Бондаренко:
10 віршів Тараса Шевченка, популярних у соцмережах10
http://gazeta.ua/art...\' class=\'bubble make-comment'>
http://gazeta.ua/art...\' class=\'fs13 red relative top1'>Коментувати
Роздрукувати
Фото: Gazeta.ua
Сьогодні Україна відзначає 202 роки від дня народження Тараса
Шевченка, нашого пророка, письменника і художника. У цей день
користувачі соцмереж активно публікують фотографії, вірші поета й
демотиватори на своїх сторінках. http://gazeta.ua/'>Gazeta.ua пропонує насолодитись найпопулярнішими віршованими уривками із творів Тараса Шевченка, які розміщують у соцмережах.
9 марта 2016
Після Революції гідності у соцмережах українців набули популярності
патріотичні пости. В день народження Тараса Шевченка багато людей
поширюють фото письменника в образі сучасної людини. Шевченко постає на
малюнках учасником Революції гідності із шиною на плечі та в балаклаві
на обличчі, Че Геварою, бійцем Збройних сил України, який одягнений в
сучасну екіпіровку тощо.
http://gazeta.ua/'>Gazeta.ua пропонує переглянути, яким бачать Шевченка сучасні аніматори, ілюстратори, а також користувачі соцмереж.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: http://gazeta.ua/art...>10 віршів Тараса Шевченка, популярних у соцмережах
Нагадаємо, що Тараса Шевченка в сучасному образі на своїх полотнах
першими почали зображувати художники Андрій Ярмоленко, Іван Семесюк,
Сергій Коляда, Станіслав Силаньтєв. Більшість із них представляють
сучасний стиль \'жлоб-арт\', який несе не так естетичне, як смислове
навантаження
9 марта 2016
10 віршів Тараса Шевченка, популярних у соцмережах10
http://gazeta.ua/art...\' class=\'bubble make-comment'>
http://gazeta.ua/art...\' class=\'fs13 red relative top1'>Коментувати
Роздрукувати
Фото: Gazeta.ua
Сьогодні Україна відзначає 202 роки від дня народження Тараса
Шевченка, нашого пророка, письменника і художника. У цей день
користувачі соцмереж активно публікують фотографії, вірші поета й
демотиватори на своїх сторінках. http://gazeta.ua/'>Gazeta.ua пропонує насолодитись найпопулярнішими віршованими уривками із творів Тараса Шевченка, які розміщують у соцмережах.
9 марта 2016
Новини
\'Надю, їж!\' - у Харкові розпочалася безстрокова акція на підтримку Надії Савченко
16:44 9 березня 2016 | СУСПІЛЬСТВО
Серед пікетувальників був помічений відомий український письменник Сергій Жадан
Безстрокова акція на підтримку української
льотчиці Надії Савченко, яка оголосила сухе голодування на знак протесту
проти несправедливого російського суду, почалася вчора, 8 лютого, біля
будівлі Генерального консульства РФ, що на вулиці Ольминського в
центральній частині Харкова, повідомляє \'Укрінформ\'.
Учасників акції зібрали за оголошеннями в соціальній мережі. Два
десятки харків\'ян з українськими прапорами, плакатами на підтримку
Савченко, а також інших політв\'язнів в Росії, прийшли до будівлі
генконсульства ввечері, і стояли, змінюючи один одного. Серед
пікетувальників був помічений відомий український письменник Сергій
Жадан. Біля генконсульства, що охороняється посиленим нарядом поліції, є
пікетувальники з плакатами: \'Надю, їж!\' і \'Наші дочки будуть Надіями!\'.
За словами одного з пікетувальників, акція оголошена як безстрокова:
\'Люди будуть приходити сюди щовечора о 17.00. Будемо стояти до перемоги,
поки Надю не відпустять\'.
9 марта 2016
Джоан Роулінг випустила збірку пов’язаних із Гаррі Поттером оповідань
Відома британська
письменниця Джоан Роулінг випустила цикл історій під назвою Магія в
Північній Америці, які пов’язані з персонажами і подіями книг про Гаррі
Поттера.
Як повідомляє сайт ABC, розповіді будуть публікуватися на сайті Pottermore на різних мовах щодня з 8 по 11 березня.
— Чарівний світ, який ви знали, насправді набагато більший, — повідомила письменниця
Як відомо, восьму книга про Гаррі
Поттера буде опубліковано влітку цього року. Вона вийде 31 липня і буде
називатися Гаррі Поттер і прокляте дитя. Книга буде доступна в
друкованому та електронному варіанті.
Читайте також: Професор Снегг був ліваком. Факти з життя Алана Рікмана
8 марта 2016
|
| Закрыть |
