Питання-відповіді Інтерв'ю Всі записи

4

Петро Мельник

Війна розпочалася. Я навіть не стверджуватиму, що Путін хотів саме війни. Зважаючи на те, як він діяв у Криму, він усе-таки хотів параду. І вважав, що на Донбасі - і в цілому на сході України - теж буде парад. Тут на емоційність наклалася некомпетентність. Тому що коли починаються реальні бойові дії, гинуть люди, з\'являються сотні тисяч біженців - ти стаєш заручником цієї ситуації і починаєш діяти вже в абсолютно нових умовах. І помалу звикаєш до цих умов. І водночас не збираєшся здавати своїх позицій - якщо підеш на серйозні компроміси тільки тому, що розпочалася серйозна війна й гинуть люди - твоє найближче оточення вирішить, що ти - слабак. А ти - не слабак, ти новий російський цар, збирач земель тощо. І тому - на війні як на війні.

Тому у фільмі британських кінематографістів відсутній найголовніший мотив, яким керується Путін при ухваленні рішень, - він ніколи не знає, до чого ці рішення призведуть, і завжди діє за обставинами. Війна Путіна з НАТО може розпочатися не тому, що в Кремлі приймуть рішення воювати з НАТО, зовсім ні. Рішення може бути - послати на захід який-небудь значущий сигнал, що в результаті, - а не тому, що Путін цього хотів і планував - обернеться війною.

Це найстрашніше.

Передруковується з дозволу редакції \'7 днів\'

15 лютого 2016

Петро Мельник

Коли правильно відзначати Новий рік?





http://www.volynpost...>
\'Олександрhttp://www.volynpost...>


http://www.volynpost...>Олександр Середюк

24 грудня, 2012, 13:08


























Не встигне ще затихнути дзвін бокалів
шампанського з Новорічними привітаннями, як люди знову починають
готуватись до Новорічного свята. І з повною серйозністю і ще з більшою
прискіпливістю, ніж в перший раз. Через 13 днів на вулицях, в побуті і
на роботі, знову лунають вигуки: ”З Новим роком, будьте здорові!”



Коли ж все-таки правильно відзначати Новий рік? 1-го чи 13-го січня?



Повернемось до фактів історії.



Календарі землі



Впродовж багатьох тисячоліть календарі створювались жерцями, служителями
релігійних культів, яким календар служив для встановлення сонячних і
місячних свят. Це здійснювалося у спеціальних храмах, які нині можна б
було назвати справжніми обсерваторіями. Такі справжні обсерваторії
відомі у всьому світі. Є вони й в Україні. Декілька з них знаходяться
неподалік острова Хортиці в Запоріжжі.



Земля обертається навколо Сонця по орбіті, що нагодує еліпс. Тому
протягом року вона буває на різних відстанях від нього. Так, найближче
до Сонця Земля підходить 2-5 січня. Ці дні відомі в календарі наших
предків як час повороту води до літа, тобто Водокрес. Як правило, в
язичницькі часи саме найближче положення Землі відносно Сонця давало
право жерцям визначати цей день як свято Води. До того ж воно має
наступати якраз на 12-й день по Різдву Божого Коляди.



Відбувається природне освячення води самим Космосом, (а не маніпуляції священнослужителів срібними хрестами).



Як твердять сучасні астрономи, через те, що орбіта обертання Землі
навколо Сонця має форму витягнутого яйцеподібного кола (еліпса),
тривалість пір року насправді неоднакове: весна - 92 дні, літо - 94 дні,
осінь - 90 днів, а зима - 89 днів. (Климишин Н. Календарь и хронология.
- М., 1985. - с. 24).



Відомий американський вчений О. Нейгебауер (США) зазначав, що одним із
досягнень давньоєгипетської культури був їхній громадський сонячний
календар. Цей календар, по суті є єдиним розумним календарем в усій
світовій історії.



Він пізніше став основою і останнього календаря Римської імперії
(юліанського), і календарів усіх християнських церков світу, які
сформувалися на основі юліанського язичницького календаря. Сьогодні всі
народи світу користуються єгипетським сонячним календарем, який
практично успадкований від давніх римлян.



Одним з перших християнських теологів, які створили еру “від сотворення
світу” був антиохійський єпископ Теофіл в 180 році н.е. Тому ця ера і
отримала назву “антиохійська”. Вона починалася 1 вересня 5969 року до
н.е. (За іншими джерелами - 5507 років до н.е.).



Важливе місце в хронологічних розрахунках України-Русі близько п’яти
століть відігравали дві візантійські ери. За першою з них літочислення
велося з суботи 1 вересня 5509 року до н.е. Ця ера була створена ще за
імператора Костанція в середині ІV століття нашої ери. З ІV століття у
Візантії почали використовувати іншу еру “від сотворення світу” - 1
березня 5508 року до н.е. Ця ера отримала назву - константинопольська, і
лише пізніше - давньоруська.



Рахунок в ній вівся від “сотворення Адама”. Тому східна християнська
церква ввела в свій церковний календар 1 вересня як “день сотворення
світу” (церковний новий рік), притаманний юдейській традиції і 1 березня
як “день сотворення Адама”. Саме до цього дня було прив’язане
святкування народного Нового року з візантійською пасхалією, яка мала
тоді універсальне значення для всього християнського світу” (Зелинський
А. Конструктивные принципы древнерусского календаря / контекст - 1978. -
М., 1978. - с. 92).



В результаті ретельного аналізу літописів виявилося, що Новий рік
(Новоліття) починався в Русі з появи Нового місяця в перші весняні дні,
найближчі до весняного рівнодення. Тоді сніг сходив з полів і вся
Природа прокидалася від довгого зимового сну. Попередній рік міг мати 12
місяців, а наступний - 13 місяців. Тому, після введення юліанського
календаря, початок Нового літа в Русі не збігався з одним і тим же
числом, а пересувався по числах березня, припадаючи в деякі роки навіть
на лютий або квітень.



Разом з християнством з Візантії в Русь прийшов і вересневий стиль,
хоча, за звичаєм, початок року відзначали також і в березні од 1492 року
(7000 років “від сотворення світу”).



Не спромігшись викорінити народну релігійну традицію русичів відзначати
початок Нового літа на початку весни, церковники прив’язали його до 1
березня (незалежно до появи Молодика), пояснивши його відзначення подією
з християнської міфології - “сотворення Адама”. Нині вже календар
християнської церкви не має свята 1 (14) березня і відзначає його, як
день поминання мучеників, яке до хрещення Русі волхви відзначали дещо
інакше - в день появи першого весняного Молодика.



Щоб навіки викорінити з пам’яті народу це свято, християнські церковники
в 1492 році вилучили його з церковних календарів, як залишок
язичницької традиції, а до цього дня прив’язали інше свято - день смерті
християнських мучеників: Євдокиї та Нестора (нині це 14 березня).



Крім двох візантійських ер до Русі дійшла і “болгарська ера”, за якою
“сотворення світу” сталося ніби-то в 5504 році до н.е. Католицька церква
довгий час дотримувалася традицій східно-християнського літочислення.
Але вже в кінці ІХ столітті вона використовувала зовсім відмінні ери. За
однією з таких ер “від сотворення світу” до “народження Ісуса”
нараховували 4713, а за іншою - 4004 років. Згодом християнський Захід
перейшов на інше літочислення - “від Різдва Христового”, тобто н.е.
(нашої ери).



А що таке 19-літній цикл Метона?



Якщо перший в році Молодик (молодий Місяць) припадає на 1 січня першого
року цього циклу, то через 19 років Молодик знову припаде на 1 січня.
Астрономам відомий і 28-річний сонячний цикл: якщо перший день тижня,
понеділок припав на початок першого року цього циклу, то через 28 років
понеділок знову випаде на початок року. (Якщо б не було високосних
років, то цей сонячний цикл становив би не 28 років, а 7).



Якщо число 19 місячного циклу помножити на 28 років сонячного циклу, то
отримаємо 532 роки. Це той період, через який і фаза Місяця, і день
тижня, і число місяця (за юліанським календарем) знову повторяться.
Наприклад, якщо в першому році сонячного юліанського календаря Молодик
припаде на понеділок 1 січня, то в 533 році (через 532 роки) Молодик
знову припаде на понеділок 1 січня.



Останній такий 532-річний цикл закінчився в 1940 році н.е., а
передостанній - в 1408 році. Наступний 532-річний цикл повинен
закінчитися в 2472 році н.е.



Язичник знає, що все живе на Землі постало після Великого Єднання двох
Божественних начал: Вогню і Води, і добре знає, що коли Вогонь
поєднується з Водою, то утворює “Пару”. І парубок, який знайшов собі
дівчину разом з нею створюють “пару” (“парубок” теж похідне від слова
“пара”).



Більшість з християн не знає, звідки походить звичай дарувати на
загальні сімейні свята непарну кількість квітів, а на могилу нести
парну, і, звідки такий страх до парності? Отже, непарна кількість
квітів, подарована молодій дівчині - є побажанням, щоб вона якнайдовше
не знайшла собі пару. І навпаки, - парна кількість квітів для покійника -
це натяк покійнику забрати з собою із живих ще когось… Хто побував у
цивілізованій Європі, то переконався, що там дарують живим – парне
число. Щоб бути в парі…



“Ми майже нічого не знаємо про те, як саме визначався час в Русі до
прийняття християнства, - писав вчений А. Зелинський. - Існує гіпотеза,
що спочатку використовувався місячний календар, а пізніше
сонячно-місячний із використанням 19-річного циклу. Ясно лише одне: із
насадженням християнства в Русь прийшов юліанський календар.



Ніхто з дослідників календаря і хронологій не повідомляє у своїх працях
про те, коли в Русі вперше почали користуватися юліанським календарем.
Відомий дослідник календаря І.Климишин робить припущення, що “юліанський
календар був відомий в Русі задовго до прийняття християнства”. Але
коли і як в Київській Русі почали використовувати юліанський календар і
як відбувалося “переселення” на його місці давніх народних назв місяців,
які належати до місячно-сонячного календаря, залишається недослідженим,
- говорить вчений. (Климишин И. Календарь и хронология. - М., 1985. -
с. 258-259).



Що ж це за “новий” і “старий” стиль? Юліанський календар - “старий стиль”.



Юліанський та Григоріанський календар. За яким же ми календарем живемо і відзначаємо події?



Древні-вчені філософи завжди “кохались” в астрономічних науках.
Наприклад в Стародавньому Вавілоні і Египті добре знали уже такі
природні явища, як затемнення Сонця і Місяця і в своїх корисливих цілях
використовували це.



Вченими було визначено, що тривалість одного року вимірюється рухами
Землі навколо Сонця по еліпсовидній орбіті і складає 365 днів. Але ця
цифра є умовною. Астрономи назвали більш точну цифру: 365 днів 5 годин
48 хвилин 46,8 секунди. В Древньому Римі заокруглили до 6 годин. І до
кожного четвертого року додавали ще один день. 366 день, який називали
ВИСОКОСНИЙ. У римі було два дні 26 лютого.



Таку реформу календаря в 45 році до н.е. провів Юлій Цезар у
співавторстві з єгипетським математиком Созигеном Александрійським. Тоді
ж було закріплено традицію зустрічі Нового року 1 січня. Цей календар
було названо ЮЛІАНСЬКИМ. Пізніше в народі він дістав більш просту назву -
“старий” стиль.



Через рік після запровадження нового календаря, в 44р. до н.е. Юлій
Цезар був підступно вбитий. В перелік винесених йому звинувачень був
внесений і цей “злочин” перед римськими богами і місцевою язичницькою
релігією…



Привласнивши собі язичницький календар римлян, християни перейняли і їхні язичницькі забобони.



Після Нікейського Собору 325 року християнська Церква Римської імперії
офіційно оголосила юліанський календар своїм релігійним календарем. Із
того часу поширюючись по праведному світу, християнство понесло у
свідомість охрищених народів разом з юліанським календарем усі заборони
римських язичників. У більшості країн світу прийнято сонячний рік. У
період середньовіччя, коли уже міцно запанувало християнське віровчення,
в різних європейських країнах датами новоліття вважають 25 грудня —
Різдво (у Франції з VІІІ до кін. Х ст.), Пасха (з Х до ХІV ст.), 25
березня — Благовіщення (в Англії до 1952 р.), 1-ше вересня (у Візантії —
ІХ-ХІІ ст.) тощо.



До прийняття християнства у слов’ян, як і в більшості землеробських
народів Південної і Центральної Європи, рік починався навесні. Офіційне
літочислення Древньої Русі, подібне до стародавнього Риму, вважало
початком року 1-ше березня. Початок нового року в березні мав вагомі
підстави: він збігався з пробудженням природи, приходом весни, початком
сільськогосподарських робіт, початком праці біля землі,— бо ми
традиційно були хліборобами.



В 325 р. отці Першого Вселенського Собору прийняли для всього
християнського світу римський юліанський календар (за ім’ям римського
імператора Юлія Цезаря). Ним послуговувалася Римська імперія у 45 р.до
н.р. в якому рік починався із січня. А початком року постановили
вважати перше вересня.



Прогресивний для свого часу, він все-таки відставав від астрономічного
календаря. Через 128 років набігав один день. Це уже помітили вчені у
середньовіччі. В 1567 році, за ініціативою Папи Римського Григорія ХІІІ,
було зібрано велику групу вчених – комісію календарної системи. Основне
завдання, яке було поставлене перед ними, - розроблення проекту нового
календаря. Вчені установили, що юліанський календар відстав від
астрономічного на (цей рік т.е. ХVІ ст.) 10 днів! Комісія ухвалила
проект календаря італійського математика і лікаря Луїджі Лілліо. І щоб
вирівняти цю неточність, вирішили: в день 5-го жовтня 1582 року не буде
5-е жовтня, а буде 15-е жовтня! Таким чином, починаючи з 1582 року,
Різдво, Новий рік та інші свята відзначали на 10 днів раніше. Ця реформа
календаря дістала назву ГРИГОРІАНСЬКОГО календаря, або “НОВИЙ” стиль.
Коли через 128 років, тобто майже століття, “набігала” зайва доба, то
виходило, що у ХVІІІ ст.- 11 днів, в ХІХ ст.- 12 днів, ХХ ст. – 13
днів. Для більшої точності календаря комісія постановила: роки, які
діляться на 400 будуть не високосні.



Отже, новий календар, запроваджений Папою Григорієм ХІІІ і названий
ГРИГОРІАНСЬКИМ, замінив юліанський, який проіснував з незначними змінами
близько двох тисяч років. Новий календар здобув право громадянства у
всіх країнах Європи за винятком православного Сходу.



Український календар



Визначний російський вчений академік В.Рибаков в своїй праці “Язычество
древних славян” (М., Наука, 1994. - с. 325) надає два види давніх
“календарів”: на глечиках і на вишивці. Але обидва види умовні. Все ж
визначити, як саме користувалися цими “календарями” наші давні Предки,
сьогодні майже неможливо.



Багато дослідників вважає, що язичники Руси-України жили і святкували за
сонячно-місячним календарем. І сьогодні ми бачимо в державному
календарі українців усі язичницькі назви місяців: січень, лютий,
березень, квітень і т.д.



Новий рік наші предки-язичники відзначали з настанням першого весняного
молодика (найближчого до весняного рівнодення) і називали його Новим
Літом. Тому й дотепер й бажають один одному: многії літа… А початок
календарного місяця - 1 березня - вони узгоджували з появою на небі
Молодика. Тому назва цього проміжку часу була “місяць”.



Після насильницької християнізації в життя України-Руси почали
запроваджувати і церковний календар з усталеними днями і місяцями, які
уже не узгоджувалися з небесним Місяцем. В побуті українців почався
розлад. Понищена і гнана християнами духовна верства українського народу
(волхви і відуни) не мала можливості повідомити народу про справжній
стан Природи і про час відзначення тих, чи інших релігійних свят.
Звичайні люди і не зчулися, як потрапили в тенета руйнівної календарної
системи, яка зовсім ігнорувала стан Місяця і Сонця.



Мало хто знає, що перший церковний Новий рік до 1491 року християнська
церква відзначала 23 вересня, узгодивши його з днем народження язичника
імператора Костянтина (вдячність християн за легалізацію християнства в
Римській імперії). Але після 1491 року місцеві християнські служителі
відійшли від візантійської традиції і перенесли відзначення Нового року
(церковного) на 1 вересня. До 1700 (1728) року Російська імперія на
державному рівні святкувала лише один Новий рік.



З цього ж 1492 року московити оголосили себе наступниками і спадкоємцями
зруйнованої Великої Римської імперії. З цього ж часу вони привласнили
собі і знак східної римської імперії Візантії - двоголового орла.
Місцеві давні назви місяців замінили на латинські. Словом “нєдєля”
назвали весь тиждень, а саму неділю назвали “воскрєсєньєм” (на честь
“воскресіння” Ісуса). Вони запозичили в українців їхню древню самоназву
“русичі” переробивши її в прикметникову форму “русскіє”, а Московію
назвали “Руссю” (пізніше - “Вєлікой Русью”)…

Відзначення церковного нового року як державного свята описує І. Сахаров в “Сказаниях русского народа” (М., 1989. - с. 301).



Триста років тому, 20 грудня 1699 року російський самодержець Петро 1-й
видав Указ, у відповідності з яким Новий рік у Московії буде починатися
не 1-го вересня, а 1-го січня. Бо так роблять не тільки західні
народи, але й ті з слов?ян, «які із східною православною церквою в
усьому згідні…та всі греки, від яких віра православна нами прийнята».
Отже, 1-го січня 1700 року названо було «в знак веселія поздоровляти
один одного з Новим роком і столітнім віком, стріляти тричі з гармат,
які в кого є, і пускати ракети». А ще було вказано на фасадах будинків
зробити прикраси з соснових, ялинкових і ялівцевих гілок. Потім ялинки
перенесли у середину приміщення та почали прикрашати саморобними
іграшками.



Прогресивність цього указу була б більш очевидною, якби Петро 1-й
перевів слов?янські народи Росії (тоді ще Московщини) на григоріанський
календар, який був більш точним, ніж юліанський прийнятий християнською
церквою в Європі ще в 325 році. Це було зроблено лише у 1918 році уже за
більшовицької влади.



Святкування ж Нового року в різних країнах нашого континенту
одностайністю не відзначалося. Так, у Німеччині до другої половини ХУ1
ст. початком року вважалося 25-го грудня (день зимового сонцестояння). У
Франції до 1556 року Новий рік припадав на Великдень (день весняного
рівнодення). В Англії до 1752 року початком року вважалося 26-го
березня.



Наш древній народ свою родовідну веде від Богів. Саме про наших Предків
згадує і “Велес-Книга”, і “Слово о полку Ігоревім”, називаючи їх
“Дажбожими онуками”. Велес книга навіть містить родовідні легенди, за
якими ми є кровними нащадками наших Богів.



- Шкода тих українців, які намагаються виводити своє коріння від евреїв,
забуваючи, що “стали ми словними (слов’янами), від славлення Богів
наших” (слово і слава - синоніми).

Язичники-русичі ІХ століття не знали і не користувались цивільним
календарем, яким нині користуємось ми. Жодне свято церковне чи державне
і, навіть те, яке носить язичницьку назву (Коляда, Стрітення, Новий рік,
Благовіщення, Великдень, Купало, Колодій та ін.) сьогодні вже не
відзначається сповідниками християнства в той же день, в який відзначали
їх язичники. Тому прив’язка язичницьких свят українців до сучасних дат
християнського “святкового” календаря є щонайменше проявом незнання про
Давню Віру Українців.



Русичі-язичники відзначали Купайло (саме Купайло, а не “Івана Купала”) в
найкоротшу ніч у році. Чи має значення для астронома, яким числом
називати найдовший день в році, за старим чи новим стилем? Сонцю
однаково, який стиль собі придумають люди і яким числом назвуть
найкоротшу в році ніч. Але мислячій і вдумливій людині не зрозуміло, що
“день Купала” припадає на 7 липня і цей день збігається з літнім
сонцеворотом. Адже 7 липня вже віддалене від справжнього часу літнього
сонцестояння майже на півмісяця. Так само і в день весняного та
осіннього рівнодення та зимового сонцестояння.



Календар відіграє важливу роль в релігійній системі будь-якої Віри.



Релігія, яка втратила свій власний календар, рано чи пізно стає в’язнем
релігійного календаря іншої сильнішої релігійної системи. А той календар
обов’язково стане причиною подальшого руйнування світоглядних основ
релігії без календаря. Усвідомивши це, ми з болем в серці оглядаємося на
ту руїну, яку залишила нашому народу у спадок християнська церква.



Тепер з’ясовано, що сучасна дата відзначення християнського свята
відійшла від астрономічної (язичницької) дати майже на півмісяця. З
переліку язичницьких народних свят наочно видно, які свята були замінені
християнськими святами: Різдва Божича - Коляди 22.ХІІ на Різдво
Христове - 7.І; Свято Дани або Водокрес - 2.І, Богоявлення Господнє -
19.І; Новоліття (1 весняний Молодик) Щедрий вечір - 8.ІІІ

Обрізання Господнє, Василя - 13-14.І Вербниця (Вербіє) - 16.ІІІ - Вхід Господа в Єрусалим - 20.ІV



Невський Великдень - 20.ІІІ - Страсний Четвер - 24.ІV

Великдень - 23.ІІІ - Пасха, Воскресіння Христове - 27.ІV

Благовіщення, Свято Матері-Землі - 25.ІІІ - Благовіщення Пресвятої
Богородиці - 7.ІV Свято Ярила (Юрія) - 23.ІV - Георгія Великомученика -
6.V Русалії - 11.V (Зелені свята) - П’ятидесятниці, Пресвятої Трійці -
15.VІ Купайло - 20-21.VІ - Різдво Івана Хрестителя - 7.VІІ Свято
Рожаниць - 8-9.ІХ - Різдво Пресвятої Богородиці - 21.ІХ Покрова
Матері-Землі - 1.Х - Покрова Пресвятої Богородиці - 14.Х

Калита - 30.ХІ - Апостола Андрія Первозваного - 13.ХІІ

Велес (Мороз) - 6.ХІІ - Святителя Миколая - 19.ХІІ.



Відомо, що християнська Пасха була накинута на свято Великодня, яке наші
предки відзначали в день весняного рівнодення, як день перемоги Світла
над Темрявою, Тепла над Холодом.



Юдеї користуються місячним календарем, а християни недосконалим
юліанським календарем, який за кожні 128 років пересувається на 1 добу
вперед. Ця похибка юліанського календаря призвела до того, що з кожним
новим століттям християнська “Пасха” віддаляється від юдейської все далі
і далі.



Коло Свароже



Світ сотворений мільярди років тому. І сьогодні недоречно називати
візантійський 7509 рік літочисленням від “сотворення світу”. Будь-яка
точка відліку час не може цілком задовольнити людство.



Приймаючи Трипільську цивілізацію за вихідну точку праукраїнської
релігії, ми лише приблизно можемо стверджувати, що на українському
календарі нині понад 7,5 тисяч років. Таке літочислення найточніше
збігалося б з датуванням Києворуської літописної традиції. Правда й вона
була позначена візантійсько-християнськими впливами.

Якщо уникнути літочислення від Різдва Ісуса, то можемо скористатися
літочисленням наших літописів, лише назвавши його не “від сотворення
світу”, а приміром, “від Трипілля”.



Тоді на нашому календарі буде не 2001 (3), а 7510 рік від Трипілля. Така дата була б цілком обґрунтованою історично.

За часів Київської Русі, коли було впроваджено християнство, літописці
почали рахувати роки за Візантійським стилем “від сотворення світу”.
Якби ми продовжили це літочислення, то нині б рахували 7510 рік. А що ж
було на теренах України сім з половиною тисяч літ тому? І тут знову
відповідь дає археологія: вже існувала ранньотрипільська хліборобська
культура (6-5 тисяч років до н.ч.). Тобто, можемо вживати число 7510 рік
лише умовно назвавши його літочисленням “від Трипілля”.



Реформи Петра І-го і більшовиків



Із запровадженням християнства (988 рік) на Україні було прийняте і
візантійське літочислення, від так званого створення світу (5508 р.до
народження Христа), але зберегли свій весняний початок року. Це тривало
до 1348 року, коли встановлюється порядок відзначати громадянський Новий
рік, як і церковний, 1-го вересня. В документах ще до кінця ХV ст.
зустрічається і березневий, і вересневий Новий рік.



На украінських землях з православною вірою, утвердився вересневий
початок Нового року. Але на загарбані українські землі в ХІV – ХV ст.
польсько-литовські шляхтичі несли і римо-католицьке вірування. А з ним і
січневе літочислення за юліанським календарем. В канцеляріях
Західно-Руських земель, що підлягали Речі Посполитої, з 1415 року
офіційно відзначався Новий рік уже 1-го січня.



Наперекір церковній традиції виступив московський цар Петро І. 1699 рік
був останнім роком відзначення нового року на державному рівні восени.
Незважаючи на впертий спротив московських панів, Петро 15-го грудня 1699
року оголосив днем відзначення Нового року вважати 1 січня. Саме це
свято спостерігав Петро І у Німеччині і воно йому сподобалося. Тому він
своєю власною рукою підписав Указ про святкування “Нового року” і в
Російській імперії.“Поелико в России считают Новый год по-разному, с
сего числа перестать дурить головы людям и считать Новый год повсемесно с
первого генваря. А в знак того доброго начинания и веселия поздровлять
друг друга с новым годом, желая в семье благоденствия и в делах
благополучия. Ежели ослушается кто, то бить того батогами нещадно. В
честь Нового года учинять украшения из елей, детей забавлять, на санках
катать с гор, а взрослым людям пьянства и мордобоя не ученять. На то
других дней хватает”. Петр І. Це свято Петро І перейнявши у германців -
колишніх нащакдів Великої Римської імперії. Старе літочислення - 7208
рік від “сотворення світу” він замінив на нове - 1700 рік від “Різдва
Христового”, за яким уже близько 800 років жила покатоличена Західна
Європа.



Певна узгодженість Нового року між офіційним народно-побутовим
календарем була. Вересневий Новий рік, абстрактний за своєю суттю, не
мав значного впливу на народний побут. Хоча деякі його сліди збереглися
до нашого часу ( звичай починати навчальний рік 1 вересня). Традиція
зустрічі Нового року 1 січня також довгий час не визнавалась населенням.




Всупереч січневому літочисленню, в народі початком Нового року вважалась весна, і лік часу вівся “літами”.

Не відразу християнізована Московія прийняла нововведення. Та Петро все ж
примусив християн Сходу бездумно відзначати це свято як державне. А
вони підтасували до нього ті новорічні звичаї, які в давнину стосувалися
лише весняного “Нового року”. Ось звідки на “Василя” гуцули кладуть під
стіл плуг і сільськогосподарське начиння, і чому взимку “посівальники”
посівають долівку в хаті, замість засівання полів. Ось звідки взимку
співають щедрівки, якими закликають ластівку передчасно прилетіти. Так
християнський “Санта Клаус” (у гуцулів “святий Миколай”) заступив давній
язичницький образ. Проте, церква продовжувала відзначати новий
(церковний) рік 1 вересня…



Більш як 200 років протрималося таке подвійне відзначення Нового року,
доки за справу не взялися в 1918 році більшовики. Вони також наперекір
ортодоксальним церковникам внесли зміни в державний календар Російської
імперії. Знайомі з раціональними поправками григоріанського календаря,
вони одним декретом примусили “совєтських” людей жити за григоріанським
календарем. Церковники поступилися.



Але продовжували відзначати усі церковні свята за старим юліанським
календарем. І з того часу в нашому народі почали відзначати два “нових”
роки: 1 січня - Новий рік, 14 січня - “новий” старий рік.



Прогресивний григоріанський календар насаджувався на Україні
насильницькими засобами польсько-шляхетським урядом та єзуїтами. Місцеве
населення сприйняло це нововведення, як чергове обмеження їх основних
прав і тому чинили йому рішучий опір.



В царській Росії православна церква уперто дотримувалась старого,
юліанського календаря, всіляко бойкотуючи його зміни. Внаслідок цього,
на початку ХХ ст. в країні, де існував “старий” стиль, відставав від
“нового” григоріанського календаря уже на 13 днів.



А в Єгипті на таке літочислення перейшли лише 1928 року.



Услід за Римо-Католицькою і Протестантами, переводять стрілки свого
календарного року на новий стиль і основна частина православних церков
(в тому числі і Константинопольсько-Вселенський патріархат). З
шістнадцяти автокефальних православних церков лише Єрусалимська,
Сербська, Грузинська, Російська та Українські церкви тримаються старого
юліанського календаря. Старого стилю дотримуються й греко-католики.
Фактично ж, оскільки ми послідовно демонструємо власну європейськість,
та й святкові дзвони римо-католицьких костелів налаштовують на урочистий
настрій уже 25 грудня, - святкувати починаємо разом з Європою, а
закінчуємо аж в кінці січня, на 13 днів пізніше.



Сьогодні “григоріанським” календарем користуються майже усі країни світу
незалежно від віросповідання: деякі для міжнародних зв’язків поруч зі
своїм державно-релігійним календарем. А країни з православним обрядом
користуються числами григоріанського календаря, а святкують за
юліанським стилем. Тому християни сьогодні відзначають майже усі
християнські свята по два рази на рік - за католицьким і православним
календарями.



Таким чином, всі громадянські свята, свій день народження, всі події ми
відзначаємо за новим стилем, григоріанським календарем, а Різдво і Новий
рік (уже вдруге) – за старим юліанським календарем. Православний Схід
не може позбутися вікових традицій, щоб не поступитися принципам перед
християнами Заходу, і залишається, зрозуміло, при своїх “юліанських”
інтересах...



Отже, з Новим (старим) роком!?



БУДЬМО!



Різдво



Чому ми називаємо “Різдво”, а не день народження? Чому це свято ми більше величаємо, як своє народження?



Слово “Різдво” не принесли до нас грецькі “просвітителі”. Воно наше
рідне, українське. Це слово складається з двох слів: “рід з двох”.



Наші предки вважали нас, що ми діти Природи. І Михайло Грушевський
нагадує нам, що ми “внуки Дажбога”. А Природа - це Божа книга, це жива
мова до нас. Ми бачимо, що в природі немає ні Зла, ні Добра. Є явища,
як: сніг, дощ, вогонь, вітер і т.д.



- Так Природа захотела.

- Почему?

- Не наше дело.

- Для чего? - Не нам судить…, - співав Булата Окуджава.



Із тьми родиться світло. Із світла народилось Сонце. Спершу бачимо
вранішню Зорю, а вже потім на небосхилі з’являється, “викочується”
Сонце. Ніч родить Світло. Велична “жертва” Різдва! Щоб нове родилось,
мусить старе умерти. Тобто примиритись, перетворитись у нове. Це нагадує
биття великого Серця. Вся Природа навколо нас підчинена цьому ритму.
Вона вічно жива. Тому ми говоримо: Бог Вічний. Так вірили наші предки.
Так було в Природі.



Урочисто святкували це свято наші предки. На багато тисяч років воно
старіше від народження християнізму, буддизму та інших світових релігій.
На Різдво співають Коляди. Від слово “Коляда” постало “Календар” - коло
- дар, що значить Земля зробила коло навколо Сонця.



Бог дав нам почуття, щоб сприймати навколишній світ, і розум, щоб
осмислювати його. Коли дитятко народжувалось і мало всі сім чуттів:
зору, слуху, смаку, нюху, дотику, положення в просторі, температурного
чуття - вона вважалася повноцінною людиною. Пізніше, її мали право
називати “паном”.

Тож вживаймо дари Божі, навчаймося жити в гармонії з Природою і свято бережімо нашу національну пам’ять.



Спокон віків святкували ці дні шумно і радісно, щиро і весело. То був
справжній народний карнавал. Але ігрова обрядовість цих днів в далекому
минулому носила серйозний магічний характер. Вона була направлена на те,
щоб ріс хліб і плодилась худоба, щоб в домі був достаток, в сім’ї щастя
і перш за все - щоб не зупинялося життя.



А як святкується тепер це величне свято на наших українських землях?



Зимою, 24 грудня, завершувався 40-денний пилипівський піст. Наступав
кульмінаційний момент зимових календарних свят - Різдво. 25 грудня у
всіх народів від Піринеїв до Уралу починаються великі свята. Всі
європейські народи відмічають їх дуже схожими обрядами. Різдвяні свята
проходять рівно 12 днів і закінчуються 6 січня (по новому стилю,
григоріанському календарю) одним із самих великих релігійних торжеств -
Епіфанією, або Богоявищем і Хрещенням.

По юліанському календарю, або старому стилю початок свят - 7 січня, 13
січня Новий рік і закінчення свят - 19 січня - кутя - Водохрещення.



“Святі дні” канонізовані церквою і в уявленні більшості людей
утотожнюються з християнством, з Різдвом Господнім, або хрещенням і
явищем народним. Але насправді ритуальна частина, весь обряд, не кажучи і
про характер, зародилась задовго до християнства. Більше того, церква
весь час виступала проти гадань і проти відувань. Навіть ялинка
вважалась язичеським пережитком. Але настільки були сильні стародавні
звичаї і традиції, що зуміли вистояти, пройти через століття гонінь і
заставити своїх гонителів пристосуватись до них. Зрозумівши, що знести
ці традиції неможливо, церковники об’явили їх святами. Так ввійшли 12
новорічних днів в християнське богослужіння, так появилось одне із самих
головних церковних свят - Різдво.



Ні в одному із чотирьох канонічних Євангелій (життєописань Христа) про
день народження його не згадується. І зовсім не по забувчості авторів -
Марка, Матфея, Луки та Іоанна. Справа в тому, що християнство спершу
розвивалося як одна із сект іудаїзму. Євреї ж дня народження не
відзначали, вважаючи, що “в ньому початок і вину всіх скорбій і
страждань людини”.



Лише на початку ІІІ століття в Єгипті, в християнській общині
Олександрії, стали, нарешті, святкувати Різдво, а також Хрещення і
Богоявлення та робили це 6 січня.

Свято було повністю запозичене у єгиптян, які в той день йшли до Нілу
“освящати” воду і славити явище Осіріса, що приходив з царства мертвих у
вигляді живої зелені і пагонів. А незадовго перед цим, в ніч з 24 на 25
грудня, проходила містерія, під час якої із храмів виносили статую
Ісіди з немовлям Гором (сином її і Осіріса) - цей звичай повністю
перекочував у різдвяний “хресний хід”. З попелу жерці ліпили фігурки
Осіріса і втикали в них зерна ячменю. Через 12 днів, коли зерна
проростали, з криками “Осіріс воскрес!” фігурки кидали в Ніл. Прибавте
12 днів до 25 грудня, і ось 6 січня. 12-ть було святим числом у єгиптян.



Чому саме 12? Тому що в древньому Єгипті жерці, а до них шумерські
зіркочоти помітили, що протягом року Сонце здійснює свій видимий рух по
екліптиці - великому колу небесної сфери, почергово находиться в одному з
12-ти сузір’їв, які отримали назву “пояса Зодіака”.



Сонце переходило з одного сузір’я в інше, а на Землі весна міняла зиму і
т.д., і цей круговорот повторювався незмінно і вічно. Так самі перші
спостереження стародавніх астрономів за небесними явищами і прямий їх
зв’язок з явищами земними лягли в основу первісних уявлень про
світоутворення і породили міфи, з яких розвились потім всі релігії і
обов’язкові їх атрибути - обряди і культи. А так як Сонце у всіх народів
почиталось верховним і всемогутнім божеством, так як від нього
залежало все життя на Землі, то і свята присвячені йому були самими
розкішними.



25 грудня єгиптяни вибрали для свята не випадково. На нього приходиться
кінець зимового сонцестояння. Ще в незапам’ятні часи стародавні люди
звернули увагу, що декілька днів зимою Сонце знаходиться на небосхилі
однаковій по довготривалості часу, і ночі тоді самі довші, а потім
“повертає Сонце на літо”, і дні починають прибувати, тобто проходить
ніби народження світила. І в зимових обрядах 12-днів люди ніби
допомагали Сонцю в момент, коли воно слабіше всього. Ось чому ще до
єгиптян, а тим більше до християн, уже в ІІІ тисячолітті до н.е. день
сонцевороття вважався в Шумері днем народження бога Таммуза. З Двуріччя
його культ перейшов потім до всіх народів Середземномор’я і Передньої
Азії, в т.ч. і до стародавніх персів, які свого бога Сонця називали
Мітрою, день народження якого відзначався теж 25 грудня.

На початку нашої ери мітраїзм проникає на Апенніни і ледь не стає
державною релігією: імператор Авреліан об’явив Мітру покровителем Риму. І
тоді батьки церкви в 354 році, не довго мудруючи, перенесли день
нарождення Христа з 6 січня на 25 грудня. Не всі церкви підкорилися
цьому рішенню відразу, а вірменська, російська, українська та інші
православні християни не приймають його і по сей день. Вони відмічають
Різдво 6 січня.



Що стосується нашого вітчизняного православ’я, то поскільки воно все ще
користується юліанським календарем, який відстає від григоріанського на
13 днів, свято передвинулось аж на 7 січня.



Таким чином, Ісус Христос на сьогодні - єдиний і серед богів, що має три
дні народження. І ні одного “законного”. По суті Різдво Христове не
тільки його, а також Таммуза, Осіріса, Мітри, Адоніса, Будди і багатьох
інших його “сородичів”, що представляють культи помер

9 лютого 2016

Петро Мельник

Сусіди півночі чули крики нещасного: фермеру, у якого українські військові набирали воду, солдати Путіна вирізали серце

У будинку викрадених фермерів та їхнього вбитого сина поселився російський військовий.
\'РодинаРодина фермерів Сокіл-Ясінських. Фото: debaltsevo.com.

Фермери Людмила Миколаївна Сокіл і Микола Миколайович Ясінський проживали з молодшим сином в селі Комуна біля Дебальцевого. Все, чим вони «завинили» - до їхнього будинку на краю селища приїжджали за водою українські військові, дислоковані неподалік. Після переходу міста під контроль \'ДНР\' Людмила і Микола були викрадені серед білого дня, а їх 27-річний син після тривалих тортур - садистськи страчений за підтримку України. Про це повідомляють Патріоти України з посиланням на debaltsevo.com.

«Сашу убили показательно – считает сестра покойного Наталья Сокол. А причиной доносов на семью фермеров стала человеческая зависть. – Мои родители вставали в 4 утра, работали, как пчёлки, и ложились поздно. В семье никто не пил. У нас много своей земли. Саша сам сеял и убирал поля, своими руками всё ремонтировал…».

Наталья рассказала подробности произошедшего с её семьёй после прихода «русских братьев» в Дебальцево: «5 Марта 2015 г в 7.00 утра мои родители выехали на синей «Ниве» из села Коммуна в Дебальцево продавать молоко, творог, сметану, и домой не вернулись. Я звонила целый день, но никто не отвечал. Мой младший брат Александр Сокол ждал родителей до обеда, но они так и не вернулись. Тогда Саша пошел пешком из Коммуны в Дебальцево через все блокпосты, спрашивая о родителях, но никто их не видел. Саша написал заявление о пропаже в полицию «ДНР», заявление приняли.

Через время я узнала, что родителей задержали, когда они покупали хлеб в магазине на Лесной. Подъехал военный “Урал”, и люди в форме вывели их из магазина, маму посадили в “Урал”, а отца в его «Ниву», машины уехали в разных направлениях. Позже мне сообщили, что отца расстреляли в тот же день.

По дороге домой брат встретил друга, который рассказал, что в их двор заезжал военный «Урал», и в него что-то грузили. Друг предостерег, но Саша всё равно вернулся домой, потому что надо было покормить животину и старую бабушку, которая еле ходит. Когда он вернулся, то увидел, что в доме всё было перевёрнуто: забрали ноутбук, два электрогенератора, золото, документы на технику... Позарились даже на купорку, тушенку. Брат продолжал названивать родителям, но безуспешно.

Тогда Саша позвонил мне и обо всём рассказал - я слёзно умоляла уходить из дома, в результате он оставил возле бабушки много еды и воды, покормил хозяйство и на время ушел. Потом сообщил, что вернётся домой, пойдёт сдаваться, чтоб отпустили маму – я его умоляла, чтоб он этого не делал. В итоге договорились созвониться в 23:30, но кто-то уже сбрасывал мой вызов. А потом телефон Саши отключили…

Как рассказала бабушка, в тот день в дом зашли два десятка военных в масках и требовали сказать, где внук. Незваные гости остались выжидать, и брат всё-таки вернулся домой… Через время соседи рассказали, что Саша сильно кричал полночи и просил о помощи. После чего он пропал.

Нашли Сашу перед Пасхой, в заброшенном доме. Голова была чёрная от удушения проволокой, руки – согнуты в локтях. В районе сердца была дыра. Потом забрали всё наше хозяйство, тракторы, комбайны, плуги, сеялки, культиваторы, зерна на миллион, вынесли всё из дома… Все, что наживали родители и мой Санька...», – рассказала девушка.

Со слов местных жителей Наталья узнала, что тракторы её родителей оказались в распоряжении российского военного с позывным «Арда». Техника фермеров по сей день стоит на месте бывшей оптовой базы на Лесной, ею теперь вывозят металл, чистят снег по необходимости. Известно, что эти тракторы использовали, когда разбирали на стройматериалы ресторан «Триумф».

Как говорят местные, «Арда» (настоящее имя – Алексей) прошел не одну войну, в Дебальцево он главный над отправленными сюда российскими военными. Вместе с походно-полевой женой из Коммуны «Арда» поселился в присвоенном себе доме местного предпринимателя. На «Арду» Наталья писала заявление в прокуратуру Донецка, просила помощи, но в её адрес стали приходить угрозы.

Есть у россиян и помощники из местных: например, Александр Колесников из Коммуны лично занимался вывозом техники односельчан, присвоил себе и их землю. Позже «бизнесмен» Колесников предлагал жителю Дебальцево продать всю технику фермеров и поделить деньги. - С приходом «ДНР» Александр Кузьмич стал главным в Дебальцево по приёму металла, - рассказала Наталья Сокол.

Наталья надеется, что мать с отцом могут быть живы и находятся в плену, хотя предложения о выкупе к ней не поступали. Ей уже не раз говорили, что родителей убили, но доказательств тому нет. Недавно должен был состояться обмен пленными, на котором теоретически могли быть и родители, однако обмен был сорван представителями «ДНР».

Наталья не знает, к кому обращаться за помощью. – Пожалуйста, отпустите маму, – обращается она ко всем, от кого может зависеть свобода родного человека. Если вы располагаете какой-либо информацией о судьбе похищенной семьи или можете чем-либо помочь, просьба сообщить родственникам по телефону (095) 631-26-70.

6 лютого 2016

Петро Мельник

9. Ариохристианство
является идейным противником иудео-христианства, созданного в Иерусалиме
лицемерно принявшими христианство фарисеями и Синедрионом в целях дискредитации
и разложения изначального ариохристианства, проповеданного Асой Саошьянтом и
Его учениками галлами-кельтами.
 



10. Аса – арийский Спаситель и пришел Он дать ариям высшее богопознание, от
Бога исшедшее, обещание спасения арийской расы от расово чуждой
этно-религиозной экспансии и уничтожения низшими расами, удостоверить ариев в
подлинности надежды спасения в вечной жизни, известной им с древнейших времен.
Он пришел спасти праведников от грешников, добрых от злых, и подтвердить от
лица Бога, что добрые дела будут вознаграждены в вечности. А беззаконники будут
наказаны, что вера ариев в вечное воздаяние не была суетна. И мы веруем, что
свои обещания Он исполнит во второе своё пришествие, когда зло на земле будет
истреблено Саошьянтом и Его небесным воинством, когда Высший Судья воздаст
каждому по делам его и установит светлое царство арийской расы, где не будет
зла и его носителей-недочеловеков.
 



11. Аса – не еврейский Машиах, а Помазанник Святого Духа. Его миссия состояла
не только в том, чтобы проповедать ариям наступление Небесного царствия, но и
обличить и проклясть жидов – чтобы все народы знали и помнили, что евреи
являются слугами Сатаны и худшим народом на земле, дерзнувшим совершить грех
богоубийства и другие беззакония.
 



12. Ариохристианская вера исповедует монотеизм и пантеизм, оценивая космос как
проявление сущности Единого Бога, являющегося во множестве
проявлений-откровений-ипостасей-лиц. Политеизм, идолопоклонство, кровавые
жертвоприношения, атеизм – порождение низших рас, лишенных души и подлинного
богопознания, не способных к восприятию божественного откровения.
 



13. Ариохристианство в своих миссионерских принципах придерживается строгой
расовой сегрегации. Представители смешанных рас могут принимать христианство,
приобщаясь к нашим индоевропейским религиозным ценностям, если конечно они на
это способны и человеческие духовные качества в них доминируют, подавляя
недочеловеческие. Но свою духовную жизнь они должны вести обособленно, не
смешиваясь с ариями, но находясь под их надзором и в их подчинении. Мы верим,
что некоторые из них могут достигнуть спасения, когда Бог за их праведные дела
и уважение к нашей расе исцелит их природу, изменит их генетику и в воскресении
тела даст им новую просветленную плоть, уничтожив все следствия их телесного
вырождения, которое они приобрели от своих неандерталоидных гибридных предков.
 



14. Евреи не могут принимать христианства, так как сам Спаситель исключил их из
проповеди, заповедав ученикам, чтобы они шли проповедовать и крестить только
\'всех язычников\' (Мф. 28:19), в число которых евреи не входят. В
одной из своих притч Спаситель проклял евреев \'до корня\' в лице
засохшей смоковницы, сказав, что от них никогда не будет плода (Мф. 21:19; Мк.
11:20-21). Он также сказал о евреях, что если бы их дерево было добрым, то оно
дало бы и добрые плоды. Но поскольку плоды их злы, то и дерево их (их раса)
была злой. Он научил нас познавать жидов по их делам. А дела их – дела Тьмы. В
расовом отношении жиды – дети Сатаны (Ин. 8:44) и остаются ими даже в случае
принятия ими христианства (Ин. 8:30-31). Потому что еврей не может принять
подлинное христианство

31 січня 2016

Петро Мельник
http://1ua.com.ua/ef...>Patrіot:







http://1ua.com.ua/en...>



http://1ua.com.ua/i....=70657713###'>add to photos








Наводимо промову без змін:

\'Шановний пане Президенте!
Дякую
за цю нагороду. Для мене честь отримати орден від Держави, яку я завжди
вважав, вважаю і буду вважати найріднішою у світі. Так, нагороди – це
добре. Але, на жаль, одними нагородами не вирішити завдань, які стоять
перед нами.

28 січня ми відзначатимемо річницю бою під Крутами.
Що спільного між цими українськими захиснками і тими, хто захищає нашу
країну, зі зброєю в руках, на Сході сьогодні? І ті, і інші – Герої.
Герої вони тому, що свідомо жертвували найголовнішим, що в них було –
своїм життям.

Чому агресія ворога захлинулася? Тому що ці молоді
хлопці та й старші чоловіки готові були вмирати за свою країну. Вони
прекрасно розуміли, який вибір роблять. Ніхто з них не аналізував, не
прораховував – вони просто жертвували. Тому вони - Герої.

Ворог,
який роз\'їдає Україну зсередини – корупція, тотальна несправедливість,
невігластво, низький рівень так званої еліти – значно підступніший і
небезпечніший, ніж будь-який зовнішній ворог. Щоб перемогти його, теж
потрібні герої - герої в українській політиці і владі. На жаль, на
сьогоднішній день таких героїв ми не бачимо.

Ми бачимо логічні
вчинки. Ми бачимо бажання всидіти на двох чи трьох стільцях. Ми бачимо
страх: страх втратити посаду, страх втратити добробут, політичний вплив,
поставити під удар себе чи свою сім\'ю. Ми бачимо часом розумних, але
швидше хитрих та цинічних людей, які завжди находять логічне пояснення,
чому в Україні все не так – винна війна, ціни на нафту, політичні
опоненти, минула влада. Ми чуємо і бачимо це кожен день. Але ми не
бачимо подвигів. Не бачимо справжніх жертв. Нам не потрібні політики –
звичайні люди.

Пам\'ятаєте захисників Донецького аеропорту –
кіборгів? Нам потрібні кіборги в політиці! Сьогодні країну врятують
тільки ті, кому будуть ставити пам\'ятники після смерті, а не ті, хто
будує собі золоті пам\'ятники при житті.

Чому наші політичні
очільники обирають особисте перед державним, спокій і страх за власне
майбутнє міняють на політичні компроміси? Де посаджені злочинці? Де
реальна зміна правил гри? Взагалі – де зміни в країні?

Я дуже
хотів би завершити словами, що країна чекає змін, але правда в тому, що
країна від влади вже нічого не чекає. Люди не вірять владі. Не тому, що
влада погана. Тому, що влада така як всі. А сьогодні нам потрібні люди,
здатні на подвиги, надлюди.

Я розумію, що сьогодні зіпсував
комусь настрій на цьому нагородженні. Але я говорю ці слова не з бажання
облити когось брудом чи отримати політичні дивіденди. Ні влада, ні
політична боротьба мене не цікавлять. Я кажу Вам це тому, що мені не
байдуже! Не байдужа Ваша репутація, не байдужа репутація країни та її
майбутнє. Це моя країна і мені тут жити. Сприйміть, пане Президенте, ці
слова серйозно - вони не направлені персонально проти Вас, в них немає
спроби заплямувати Вашу особистість. Ці слова спрямовані до всієї
української влади. І це не просто мій приватний голос – це, в прямому
сенсі, голос народу України. І сприйміть їх сьогодні, бо завтра вже може
бути пізно.

Цей орден буде мені нагадувати, що кожного дня,
потрібно робити більше для того, щоб твоя країна була вільною. І
нагадуватиме, що я сам ще зробив недостатньо для того, щоб наша країна
нарешті

24 січня 2016


4




  Закрити  
  Закрити