|
Ольга Мишаста Тема: Історія-варто пам'ятати. Наш земляк Василь Кіндратович Никон змалював історію Блистови у своєму вірші. Давно, давно, за часів дуже далеких,Села тут не було, і не гніздилися лелеки, А все навколо зеленіло і цвіло, Краса тобі та й годі! І все в гармонії було в незайманій природі. Росли тут змішані ліси, Трава не тронута косою. І все жило в замріяній красі - Ліси, луги, річки й ставки з джерельною водою. Якось в ніч сюди ледь причвалав Втікач знетямлений ходою, Біля ставка в траві заночував, Вкритий свитою й росою. Прокинувсь рано, в ставку води попив, Струсив росу з своєї свити, Навколо подивився і зрадів: - Яка краса! Ось тут я буду жити! Згодом й хату збудував і повів мужицьку справу. Коли питали: 'Де живеш? Відповідав: 'В лісі, там близ ставу'. Так, не так воно було, та не в тому справа, -Започаткував же хтось село, нашу рідну Блистову. Про назву нашого села Легенда ще одна дійшла. В ту далеку сиву давнину Чернігівські князі полювать тут полюбляли, І в надвечір'я, віддавши слугам дичину, Біля ставка відпочивали. Лягала ніч. Вже й місяць сріблясту хвилю золотив. Мисливці, закінчивши трапезну справу, Зачаровано дивились. Бувало з них хтось говорив: - Який же гарний тут блиск ставу! Отож, як бачите, що назва нашого села Від ставків суміжних і пішла. Про наше ріднеє село в Іпатіївській літописі В 1151 році записано було Старославянською прописсю. 855 років з тих пір пройшло. Це для села знаменна дата. 2006 - ювілейний рік для тебе, село, А для селян твоїх велике свято. А ще раніше в нашому селі, На нашій праведній землі У дядька Савчинім дворі Виросли сини-богатирі. Виросли і розійшлися. Іван й Пилип осталися в селі. Андрій старанно вчився. А Терешко ( в кого він тільки вдався? ) З батьком трохи посварився, І до міста в цирк подався. На зорі прийдешнього століття В борні він чемпіоном світу став. А раніше - в своє неповноліття Односельчан собою дивував: Бувало, брав на плечі човен, А в човні двоє веслярів. Або в дошку дубову цвях до шляпки забивав. А вже в зеніті слави Зайти до лева в клітку захотів. Правда тяжко, але справивсь, І царя звірів навіки уложив. Та в тій борні, десь, мабуть, ще з початку, Лев зірвав з лапи печатку. Краще б не боротися з звірями, То вже не борня, то побоїще було. Лев своїми пазурами вирвав в Савича ребро. Та і після того товсті прути руками в дугу гнув Ломав, бувало, з воза шкворень. Ось такий колись земляк то у нас був |
|
Закрыть |