9 червня 1944 в концтаборі Ноєнгамме у Гамбурзі загинув поручник Осип Карачевський-“Свобода” – один з керівників військової референтури ОУН, член штабу “Карпатської Січі”, командир куреня в Легіоні Сушка, організатор старшинських і підстаршинських шкіл, чия праця заклала підвалини для створення і боротьби УПА.

Осип Карачевський походив з бідняцької родини с.Держів Миколаївського р-ну Львівської обл. Вихованець стрийського Пласту, відомий як “Юзик”, належав до юнацького куреня ім. князя Ярослава Осьмомисла (певний час його очолював) і куреня старших пластунів "Загін Червона калина" (один із його засновників). Серед його тодішніх пластових товаришів – Степан Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький, Степан Охримович, Остап Савчинський. Також належав до молодіжних націоналістичних організацій (Організація вищих кляс українських гімназій, Союз української націоналістичної молоді); ймовірно, був членом УВО; з 1929 – в ОУН.

Закінчив Стрийську гімназію, три курси Львівської політехніки, яку залишив через брак коштів на навчання.

Навчався 1928–1929 у школі підхорунжих у Тешині (“Батальйон підхорунжих резерви піхоти №5а”), отримав ступінь підпоручника війська польського.

Працював у Львові контролером в одному з найуспішніших українських кооперативних підприємств – “Маслосоюзі”. Згодом заклав свій овочевий магазин на вул. Личаківській, 108, під прикриттям якого займався нелегальним поширенням зброї, націоналістичної та військової літератури.

В кінці 1938 перейшов на лижах кордон на Закарпаття, де включився в розбудову українських збройних сил – "Карпатської Січі". Позбавлений за це польського громадянства. В січні 1939 чотар Осип Карачевський, відомий з того часу як “Свобода”, розпочав вишкіл сотні “Карпатської Січі” в Королево, в лютому став інструктором гарнізону в Іршаві. 9 лютого наказом головного коменданта "Карпатської січі" Дмитра Климпуша підвищений до ступеня поручника, згодом введений до її штабу. Після проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 Осип Карачевський організував оборону від угорських військ Іршавської округи. З боями його сотня відступила на схід – у Волівську округу, відтак на Гуцульщину. Потрапив в угорський полон, з якого зумів звільнитися (за одними відомостями, видав себе за німця).

У вересні 1939 командував першим куренем т. зв. Легіону Сушка – українського підрозділу в німецькій армії, відомої також як ВВН (нім. “Berg-Bauern-Hilfe” – “Допомога селянам-горянам”; це скорочення українці перекладали як “Військові Відділи Націоналістів”); брав участь у бойових діях проти Польщі.

Відтак мешкав у Кракові, де працював вишкільником у військовій референтурі крайового проводу ОУН, а з березня 1940 – крайовим військовим референтом і керівником вишкільного відділу повстанського штабу. Викладав впоряд і внутрішню службу в старшинській школі ОУН ім. Є. Коновальця (грудень 1939 – березень 1940), керував старшинською школою в Турковичах на Грубешівщині (літо–осінь 1940); закінчив вищі штабні курси ОУН у Кракові (поч. 1941). В березні – на початку квітня того ж року брав участь у ІІ Великому зборі ОУН, працював у військовій секції.

Влітку 1941 повернувся до Львова, працював крайовим військовим референтом ОУН Західних Українських Земель (ЗУЗ), які охоплювали територію Галичини. Керував підстаршинськими школами ОУН у Поморянах на Золочівщині та Нивицях біля Радехова.

Легально працював директором молочарні (молокозаводу) “Маслосоюзу” у Львові, одружився з Іриною Анною Петришак.

В кінці 1942 заарештований Ґестапо. При спробі втечі був поранений в плече. Його наступник на посту крайового військового референта Лука Павлишин-“Наборовський” згадував:

“Карачевський проявив хитрість: коли гестапівці увійшли до кімнати, він вискочив у загальний коридор і замкнув двері квартири ключем. Але встиг вибігти тільки на вулицю – там отримав кулю. Німці його, пораненого, спочатку підлікували, а потім з лікарні перевели в тюрму”.

Восени 1943 Осипа Карачевського із в’язниці у Львові перевезли до концтабору Авшвіц. Один із в’язнів, теж провідний член ОУН, Роман Малащук згадував:

“Одного дня на апелі в’язнів німецькі начальники викликали всіх польських офіцерів, щоб стали на «ліве крило» – що означало смерть. «Свобода» (а він був поручником колись теж і в польській армії) непотрібно вийшов і станув серед польських офіцерів на «ліве крило», – всіх їх німці постріляли.”

Насправді ж ту групу польських старшин, разом з Карачевським, перевезли до концтабору Ноєнгамме. Але це тільки відтермінувало смерть.

Тривалий час точні дата і місце смерті Осипа Карачевського були невідомі. Одні мемуаристи подавали концтабір Авшвіц, інші – Гіссен. Це ускладнювало пошук. Допомогло викладення в Інтернет матеріалів Міжнародного центру нацистського переслідування “Архіви Арользену”, здійсненого за участі “Яд Вашем”. В одному із документів вказано, що Осип Карачевський загинув у таборі Ноєнгамме у Гамбурзі. Ця інформація підтверджується перевіркою списку жертв на сайті цього концтабору.

Також у працях дослідників часто зустрічається помилкова дата народження Осипа Карачевського – 6 березня 1905. Вона вказана в одному з документів польської поліції, виявленому істориком Григорієм Дем’яном у Державному архіві Львівської області. За цим документом цю помилкову дату я подав у книжечку "Матеріали до пластового мартиролога" (2002) та в біографічні додатки до доповненого видання “Нарису історії ОУН” Петра Мірчука (2007). Тепер ця помилка живе своїм життям, хоча вже є з десяток джерел, які вказують правильну дату – 16 серпня 1905. Це і кілька документів польської поліції, і реєстр Пласту, і метричні записи про народження та шлюб Осипа Карачевського; зрештою, і загадані вище документи нацистських концтаборів.