«Тугу за батьківською землею передає Теодор Федик здебільшого... з допомогою епітетів … «Будь здорова, рідна церкво, мила наша мати», «Прощай мені, рідне село, і ти, рідний краю», «Прощай мені, громадонька, може з ким сварився», «моя жінка молоденька взяла жалувати», «і ти прощай, родинонько, і родичі милі», «бо він краю рідненького уже не побаче»...
(Яр Славутич)
