михайло олексійович сидоржевський

Візії на завтра

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ

Протистояння сторін. Гостра політична криза. Високовольтний градус суспільної напруги. Загроза впровадження надзвичайного стану…

Камо грядеші, Україно?

Що далі?

Якою буде розв’язка драматичного дійства, свідками і учасниками якого ми є?

Зрозуміло, що ВОНИ будуть стояти «до кінця». На відміну від пролетаріату у відомий історичний момент, їм є що втрачати. Практично необмежену владу. Мільярди. Можливість вручну «распілівать» бюджет. Відбирати чужий бізнес. Розпоряджатися національними багатствами як своєю власністю. Використовувати закони і Конституцію як захочеться. Доїти країну через усі можливі й неможливі дійки і дірки…

Зрештою, вони розуміють, що для декого з них втрата влади означає втрату свободи. Або ж – добровільне вигнання, втечу з цієї вагітної вічним неспокоєм країни, а відтак, у будь-якому разі – втрату нажитих мільярдів.

Це Кучма дев’ять років тому міг собі дозволити розкіш здатися на милість обставинам. Бо не проливав крові.

Нині вузол зав’язаний значно тугіше, і платити, схоже, доведеться «по взрослому».

Причому з обох боків.

Опозиція 8 грудня пішла ва-банк. Мости для відступу спалено. Її лідери і організатори чудово усвідомлюють, що буде з ними в разі поразки. До справи взялася СБУ, якої досі не було чути. Відтак, вони самі позбавили себе можливості вибору. Тільки вперед. Або пан, або пропав.

У влади ж ще залишається можливість для маневру. Ще є шанс зупинити ескалацію напруги. Ще є якийсь час для того, щоб прийняти оптимальне рішення, зупинитися на межі…

Але! Складається враження, що вони досі не зрозуміли, що насправді відбувається. Довівши країну своїм бездарним керуванням до межі небезпечного протистояння, фактично спровокувавши народні протести, вони продовжують фіглярствувати і погрожувати. Вони, пихаті і самовдоволені, настільки впевнені в своїх силах, що дозволяють собі гратися з вогнем. Списати все на «кучку заговорщиков», котрі відробляють гроші чи то Брюсселя, чи Вашингтона? Обізвати «бандерівцями»? Звинуватити опозицію, котра рветься до влади? Переконувати когось, що на Майдан звезли проплачених маргіналів? Залякати озвірілим «Беркутом», порушенням кримінальних справ, впровадженням надзвичайного стану?..

Парадокс у тому, що вони досі намагаються це робити, й це свідчить про їхню політичну неадекватність.

Взагалі,  складається враження, що їм «пороблено» -- впродовж останніх днів кожен помітний крок з їхнього боку, з точки зору тактики і стратегії, був помилковим.

Перша помилка – відмова Януковича від підписання угоди про євроінтеграцію, що викликало першу хвилю протестів.

Друга помилка – жорстоке побиття «Беркутом» кількох сотень мітингуючих на Майдані 30 листопада, що призвело до різкого посилення протестних настроїв, що вже затухали.

Третя помила – провокації «людей в масках» і звірства «Беркуту» на Банковій 1 грудня, в результаті чого в суспільній свідомості сформувалася стійка думка про взаємозв’язок провокаторів з владою і про московський слід у цій ганебній історії.

Четверта помилка – таємні домовленості під час шестигодинної зустрічі Януковича з Путіним у Сочі, по дорозі українського президента з Пекіна додому. Ми не знаємо, про що вони говорили, але вже точно не про євроінтеграцію України… Інформація про цю розмову, яка просочилася в пресу, ще більше радикалізувала суспільні настрої.

Якою будуть наступні помилки Януковича і яка з них може стати для нього останньою, фатальною як для керівника держави?

А те, що вони будуть – у цьому можна не сумніватися, судячи з риторики, котра лунає з того політичного табору.

І не дай, Боже, йому осліпнути настільки, що він зважиться на радикальні заходи щодо протестуючого народу.

Цим він силу народу вже не зупинить і своїх сідниць не врятує, а спровокує наступний виток протистояння, порівняно з яким теперішні протести і барикади в центрі столиці виглядатимуть дитячими забавками.

Бо – хто сіє вітер, той пожне бурю.

Дай йому, Боже, розуму вчасно зупинитися і змиритися з неухильним сценарієм Історії.

Адже – під натиском протестуючого народу падали режими неспівмірно міцніші, ніж теперішній в Україні.

Проте вони не вчаться на чужих помилках. Вони не знають історії.

Але куди їм до знання історії, якщо вони не знають, не розуміють, що відбувається в них під носом, у країні, яку вони, здавалося, прихватизували назавжди. Вони не усвідомлюють, які тектонічні процеси відбуваються нині в світі. Вони – нафталін, совок, така собі відрижка епохи, котра відходить, котра вже відійшла.

Ці вчорашні не хочуть визнавати потужної протестної енергетики бунтівних мас, котрі вийшли на вулиці.

Ця сила здатна міняти хід історії – тоді, коли приходить час.

Але надто далеко вони відірвалися від народу, сидячи  на золотих і позолочених унітазах.

Надто глибокою є прірва між ними – самовдоволеними, пихатими, і народом – переважно голодним, роздратованим, розлюченим і ненавидячим їх уже якоюсь тваринною ненавистю. «Собака бывает кусачей только от жизни собачей». Поїдьте в «провінцію», подивіться, як виживає цей нещасний електорат, про якого ви згадуєте лише під вибори, і тоді, можливо, зрозумієте природу цієї ненависті до вас, ситих і задоволених життям…

Ми не знаємо, якою буде епоха грядуща. Може, вона буде ще драматичнішою, ніж попередня, однак певно що вона буде іншою.

І стає все очевиднішим, що Україна – на порозі змін.

Політична еліта, яка прийде, сьогодні чи завтра, на зміну теперішньому режиму, муситиме рахуватися з тим, що і світ сьогодні інший, і українське суспільство змінилося.

Політична еліта, яка прийде, має запропонувати країні свою візію майбутнього. Майбутнього, в якому не буде протистояння на «галичан» і «східняків». Майбутнього, в якому влада перестане безкінечно брехати і обіцяти, забуваючи про обіцянки вже на другий день після виборів. Майбутнього, в якому влада нарешті повернеться до людей обличчям. Майбутнього, в якому влада припинить знущатися над народом, мародерствуючи, грабуючи і принижуючи його. Майбутнього, в якому ми нарешті почнемо будувати громадянське суспільство, будувати державу, котра на шляху до об’єднаної Європи не забуватиме про національні цінності.

А що, коли цього не станеться?..

Читай новітню історію України.  

8 грудня 2013 року.

9 грудня 2013

(0|0)

Олег Сироватко

Зерна гніву

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ

Навряд чи хтось сподівався, що всього через дев’ять років після 2004-го року знову збереться Майдан. Надто скомпрометованою виявилася ідея «Помаранчевої революції», надто багато довелося вихаркувати всім нам у постмайданний період – аж до того, що багато хто по цей бік «барикад» змінив своє ставлення до подій, котрі відбувалися на Майдані і в наших серцях і душах пізньої осені 2004-го.

Однак сталося.

Певно, протистояння 24 листопада 2013-го виявилися великою несподіванкою для Банкової.

Якщо дії парламентської опозиції легко прораховувалися і не становили для чинного режиму особливої загрози, то потужна активність і масштабність акцій за участи позапартійних «людей вулиці» змусила владу застосувати силові дії (щоправда, поки що доволі пасивні). На вулиці столиці вийшли десятки тисяч людей – зауважте, не проплачених паяців, як дешеві урки-тітушки, а – винятково керованих громадянськими мотивами.

Наразі важко спрогнозувати ймовірний сценарій розвитку подій. Значною мірою він буде залежати від дій Банкової. Безперечно, будь-яке посилення репресивних заходів з боку влади означатиме небезпечне загострення ситуації, провокування конфліктів, що (не дай, Боже) може призвести до втрати контролю над ситуацією і пролиття крові. Градус озлобленості і ненависті до влади в суспільстві надзвичайно високий, свідчення цьому – як врадіївські події, так і аналогічні прецеденти в різних регіонах країни. Бидлячий і цинічний «бєспрєдєл» владних мажорів закономірно посіяв у суспільстві зерна гніву, котрі, до пори набухаючи, раптом нестримно і вибухово сходять, коли настає момент істини. Таким є універсальний закон історії.

Втім, «теперішні» історії не знають, а відтак, самовпевнені, переконані, що прийшли якщо не назавжди, то надовго.

Ох, як же вони помиляються!

Бо що ця каламутна піна на хвилях часу!

Їхній кінець уже «читається» -- якщо не тепер, то незабаром.

Бо пігмеї духу приходять ненадовго – мотивація їхня є надто мізерною, шкурною. Низько літають ці раби стравохода і прямої кишки. Аби нажертися, накрасти, наскладати, і то чим більше мільярдів – от і вся їхня мотивація, їхня спонука. Ніякої стратегії, ніякого благородства (Господи, слово ж яке старомодне, лохівське!) мислі і діла, ніякої честі, не кажучи вже про якусь відповідальність перед Богом, який, недолугі, усе бачить, і «фільтрує» (хай буде ваш термін) всі ваші дії, всі ваші слова, всі ваші помисли…

Чи можуть вплинути багатотисячні протести на рішення господаря Банкової, котрий, закрившись від світу у Межигір’ї, в неділю не подавав голосу? Адже формально ще не все втрачено, і, якщо до 28 листопада він подасть позитивний знак у бік Брюсселя, тоді Вільнюс може змінити ситуацію на геополітичній шахівниці Європи.

Нам не дано цього поки що знати.

…А що, коли має місце комбінація, ретельно прорахована яйцеголовими політтехнологами з Банкової, узгоджена з кількома основними гравцями і розіграна перед усім світом, сенс якої – підігріти ситуацію до найвищого градуса кипіння, щоб потім, буквально в останній момент, вийти з неї з кількома стовідсотковими бонусами?

Тобто. Буквально в останній момент Янукович таки дає добро на підписання угоди про асоціацію з ЄС. Натомість отримує – а) виторгувані в Брюсселя в останні години мільярдні дивіденди; б) фактичне роззброєння опозиції, а відтак зелене світло на вибори-2015; в) і Тимошенко в тюрмі.

Щоправда, тут не враховано російський чинник, проте, здається, на Банковій не сумніваються, що у Кремлі за будь-якої політичної погоди вже давно і перманентно тримають у кишені для Віктора Федоровича здоровенну дулю…

Отже, якщо сюжет найближчих днів буде саме таким – тоді перед В.Ф.Я. доведеться скидати капелюха. Це буде великий блеф, достойний, аби увійти до світових хрестоматій.

Хоча, можливо, ми переоцінюємо інтелектуальні можливості обслуги з Банкової?

Або ж – недооцінюємо масштабів впливу кремлівського сюзерена на тутешнього пахолка…

24 листопада 2013 року.

26 листопада 2013

(0|0)