Степан Шніцар

Валентин Чемерис

ЯРЛИК НА КНЯЗІВСТВО

Гуморески, фентезі, веселі придибенції

Томик І

ЦАРСЬКА ОХОТА

БАЛАКЛАВА — МІСТО РИМСЬКОЇ СЛАВИ?

Як тільки до італійської столиці
надійшли сенсаційні вісті з України про те, що в Балаклаві (до 1957 року
місто Кримської області УРСР), нині — міський район Севастополя),
співробітниками археологічної експедиції Національного заповідника
“Херсонес Таврійський” віднайдено сліди перебування там римських
легіонерів, муніципалітет Рима в повному складі зібрався на екстрене
засідання.

Не дихаючи, майже позавмиравши, присутні слухали
повідомлення 1-го найголовнішого і найвідповідальнішого радника:

— Цитую з української преси: “Якщо раніше вчені
припускали, що на території Балаклави стояв римський військовий
гарнізон, то тепер можна стверджувати, що тут протягом другої половини
II — першої половини III століття дислокувався досить численний
римський гарнізон, а розкопаний храм Юпітера Доліхена був його
святинею”.

— Але ж це свідчить… свідчить, — закричав хтось
фальцетом, — що Балаклава споконвіку була святою римською землею!
Віват!…

— Цілком з вами погоджуюсь, — був на піднесенні 1-й
найголовніший і найвідповідальніший радник. — Українські вчені при
розкопці храму Юпітера Доліхена знайшли і переклали латинські написи, і
вони все підтвердили. Як відомо з херсонеських декретів на честь
Аврелія Кальпурнія та дружини його Павлини, що датується 174 роком,
невдовзі перед тим до Херсонесу прибув римський прокуратор на чолі
військового загону римлян, силами якого було ліквідовано загрозу
Херсонесові під час Сарматської війни!

Слухаючи це повідомлення, всі, як і перше, перебували в
шоковому стані. Довелося викликати пожежну команду, аби декого
відливати водою.

— Отже, — схопився 2-й найголовніший і найвідповідальніший радник, — про що це свідчить? А про те, що…

— …Що Балаклава є містом римської слави! — вигукнув хтось
із приведених до тями брандспойтами членів муніципалітету. — Римські
легіонери захищали Балаклаву від сарматів та інших ворогів! Кров свою
проливали там!

— Вони вкрили себе немеркнучою славою! — вигукнув
…надцятий заступник найголовнішого радника. — Балаклава — це іконно
римська

земля! За єдіную і нєдєлімую Італію! Віват!..

В єдиному пориві, одноголосно й одностайно, на
найбільшому в тих краях піднесенні, що дорівнює …надцяти децибелам
(шум-гам найбільшого в світі міжнародного летовища), члени
муніципалітету рівно о третій сорок п’ять нарешті прийняли історичне
рішення: у світлі нових фактів, виконаних українськими археологами,
оголосити Балаклаву містом римської слави!

Та не встигли розчулені члени римського самоврядування і
сльози радощів повитирати, як хтось зненацька злякано вигукнув:

— Але ж… Росія…

— А при чім тут… Росія?

— А при тім, що вона оголосила Севастополь, частиною
якого є теперішня Балаклава, ісконно руським городом, городом руської
слави.

Пауза. Німа сцена, що межувала з панікою, ніби до римського муніципалітету увірвалися завойовники.

1-й радник, як йому й годилося по службі, отямився першим.

— Але ж… сеньйори… Коли Росія захопила Балаклаву? Та де,
врешті, наші вчені? Пригадуйте… Що, у 1783 році? А коли римські, тобто
наші доблесні легіонери там стояли і Балаклаву захищали? Згідно з
розкопками у 174 році? Отже…

— Отже, — схопився 2-й радник, теж відповідальний, —
наші, себто римські доблесні вояки, з’явилися у Балаклаві раніше
руських аж на цілих 1609 років!

— Ур-ра!!! — чисто по-руському закричали члени римського
муніципалітету. — Віват! Наша взяла! Балаклава — іконно римська земля!

Не гаючи часу, укинулись приливати історичне рішення
історичними італійськими винами. Подавали напій з Лаціо — віні деї
кастеллі, тосканське к’янті, сардинське нурагус, але тільки налягли на
закусенцію (різні там спагеті та піца), як хтось, так і не встигнувши до
пуття захмеліти,

вмить протверезів.

— Д-дозвольте… А що як… т-таври…

— Які ще таври?

— А ті, що в середині I тисячоліття ще до нашої… е-е… ери жили на території сучасної Балаклави?

— Хі-і-і… І справді. А що, як вони поперед нас оголосять Балаклаву містом… е-е… таврійської слави?

Пауза. Німа сцена на грані паніки.

— Та як вони… сміють?! — заволав хтось.

— Геть таврів! — почали вигукувати найнетерпеливіші радикали.

— Таврів проженемо, а як же візантійці, га? Вони теж там
жили віками! І теж можуть проголосити Балаклаву містом візантійської
слави…

— А за ними й… ге… ге…

— Які ще — ге?

— Генуезці, які в 1357 році завоювали ті краї і створили
там свою колонію. І навіть… навіть збудували фортецю Чембало. Раніше і
за наших доблесних легіонерів, і за російських завойовників.

— Пропа-али! Завтра генуезці візьмуть і проголосять Балаклаву містом генуезької слави. Що тоді робити, га?

Якщо об’єктивно, то в силу історичних причин Балаклава є
містом таврійсько-візантійсько-генуезько-римсько-руської слави.

— А ще ж кримські татари пред’являть свої претензії…

— Постривайте, — заперечив дуже ерудований радник. — Пропустили.

— Кого?

— Україну. Це ж її місто.

— І справді. Тоді Балаклава — місто
таврійсько-візантійсько-генуезько-римсько-кримськотатарсько-русько-української
слави?

— Е-е, чи не забагато слави для якоїсь там, вибачайте, Балаклави?

Але швидко виявилося, що навпаки — мало.

— Ми ж іще пропустили… Оцих самих… кроманьйонців. Потім неандертальців.

— А ще раніше були оті… як їх? Піте… піте…

— Пітекантропи? — обурливо зашуміли. — Ще тільки цих тут не вистачало! Женіть їх до дідька!

Неандертальців та пітекантропів гуртом відігнали — так їм і треба!

Аж тут дзвінок. На дроті — головний італійський порт на Тірренському морі, головні морські ворота, Чівітавєккья.

Представник Чівітавєккьї чистою мовою вантажників, що
разом з державною італійською є офіційною мовою у порту, смачно почав:

— Так-перетак… Вимагаємо, туди його! Одностайно, ать-ать!
Балаклава — так-перетак, місто тільки римської слави! Інакше —
страйкуємо, ать-ать-ать… — На чотири поверхи.

Підтримка італійського пролетаріату виявилася
вирішальною. Витерпівши офіційну портову мову вантажників (на деяких
темпераментних висловах, щоправда, затуляючи вуха), члени муніципалітету
оголосили міський район Севастополя Балаклаву — містом тільки римської
слави. А різних там Росій, ухвалили, туди й на гарматний постріл не
підпускати!

Потім від імені найдемократичніших лібералів виступив
їхній лідер сеньйор Макаронський (син юриста і римлянки) і заявив, що
Балаклава повинна мати:

а) статус римського міста-героя;

б) бути римською військовою базою;

в) пам’ятником слави Риму;

г) мер Рима мусить негайно вилетіти в Балаклаву, в самих лише
плавках спуститися з гелікоптера посеред Балаклави і проголосити
Балаклаву …надцятою префектурою Риму.

На тому й… прокинулися. В залі засідань муніципалітету було тихо.

— Ху-х!.. Ну й приверзлося ж! “Балаклава — місто римської
слави”! Хоча там і справді колись стояли та воювали римські легіонери…
Та все ж… І ніби ж небагато випили, а бач… треба негайно вибачитись
перед Україною за такі сни.

— А як там Росія? — поцікавився хтось. — Теж уже прокинулася?

— На жаль, усе ще ні…http://1ua.com.ua/sm...>

29 лютого 2016

(5|2)