|
Видатний діяч національного відродження, поет, перекладач, літературознавець, педагог. Павло Петрович Филипович народився 20 вересня 1891 року в с. Кайтанівка на Черкащині в селянській родині. Належав до київських неокласиків. За життя видав поетичні збірки «Земля і вітер» (1922), «Простір» (1925). Збагатив українську лірику філософськими мотивами, витонченими образами й досконалою формою. Репресований і 1937 року загинув на Соловках. Я — робітник в майстерні власних слів, Та всі слова я віддаю усім, Будую душі, викликаю гнів, Любов і волю вводжу в кожний дім. Натхнення, втіху чую і тоді, Коли учусь у давнього митця, Але безжурні, горді, молоді Лише майбутнім дихають серця. З старої бронзи зброю владних слів Переливаю радо на вогні. Під невгамовним подихом вітрів Безмежна праця, переможні дні! * * * Дивись, дивись: безмежні перелоги І хмар насуплених погроза в далині. Приносить вітер виклики тривоги — Шалений вітер і криваві дні. Не перший рік, як позникали боги, Остались люди та мерці одні. Жують і плачуть: дайте-бо підмоги, Заснуть спокійно дайте у труні. Я чую жаль. Мене турбує звада, Та марний біль перемогла відрада, Бо у минулім не кохаюсь я, Бо не розстанусь з мрією моєю: Став чоловік над чорною ріллею, Як небо, гордий; сильний, як земля. * * * Єдина воля володіє світом, Веде в майбутнє нас єдиний шлях, Ми умремо з єдиним заповітом В непереможних і міцних серцях. Врятує вроду і себе людина, Життя зросте над попелом руїн, — Велика мрія, мудра і єдина, Недаром дзвонить у всесвітній дзвін. Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце для землі горить, І всі колись з?єднаються в просторі — Людина, звір, і квітка, і блакить. * * * На поталу камінним кригам, На глуху наругу вітрам, На зневагу звірам, що плигом Проминуть і квітку, і храм. Оддаю і тривожну душу, І холодний спокій думок, І вартую, надіюсь, мушу Виглядати, чи йде Пророк. Над землею сонце червоне Залива промінням блакить, Поруч серце чуже, холодне, Умира, не може любить. І на всій безмежній країні Ні один ще Лазар не встав. Тільки ночі чорт та сині Десь пливуть понад морем трав. * * * Заклинаю вітер і хмари, Заклинаю, земле, тебе! І бринять найміцніші чари — Заклинаю сонце сліпе. Пролетіли огненні бджоли Між зелених полів людських. Заклинаю вас, тихі доли, Не пускайте до себе їх! А глухі снігові градини, Смілий вітре, хоч ти розвій, — Хай живуть і квіти й рослини У країні бідній моїй! Ясний світе, степе без краю, Срібна пісне роси й трави, Вас кохаю, вас заклинаю, Хочу бути таким, як ви!.. З Античних Барельєфів Титан сидів на скелі і ліпив (Могутні м?язи, голова кудлата!). А перед ним — незнане диво з див — Холодні, нерухомі немовлята. Пишався день і дерева цвіли, І височінь горіла, темно-синя, І враз упало запинало мли І зникло десь, і надійшла богиня, — Така спокійна, владна і струнка, Навіки світлозора, у шоломі. Блискучий спис трима її рука, У другій — дар іще недовідомий. Земні створіння Прометея! Мить — І ви живі і радісні тепер ви — На голови дитячі вже летить Метелик ясномудрої Мінерви! |
Кайтановка (укр. Кайтанівка) — cело, центр сельского совета Катеринопольского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Катеринопольской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Каэтановка, село при ручье Вербовце, в 3-х верстах ниже села Окниной; от села Капустиной в 12-ти верстах. Жителей обоего пола 548; да сверх того в деревне Любомирке или Свинарке, отделяемой только оврагом от села Каэтановки и составляющей особое имение 261, Любомирка принадлежит с 790 десятинами земли отставному подпоручику Дмитрию Непорожнему. Церковь Иоанна Богослова, деревянная, 6-го класса; земли имеет 36 десятин; построена в 1848 году покойным помещиком Петром Федоровичем Лопухиным. О времени построения прежней церкви неизвестно, но 1741 года еще ее не было. Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по с. Кайтановка (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.) 2 діток з’їла жінка по кличці «Сова», 1933 р., від голоду. Бабенко Юхим Вакулович, 1933 р., від голоду. Вдовиченко Андрій Григорович, 1933 р., від голоду. Вдовиченко Григорій, 1933 р., від голоду. Вдовиченко Сава Григорович, 1933 р., від голоду. Вовк Віра Григорівна, 1933 р., від голоду. Вовк Григорій Гнатович, 1933 р., від голоду. Глущенко Настя, 1933 р., від голоду. Грабовий Микола Якович, 1933 р., від голоду. Грабовий Самсон, 1933 р., від голоду. Грабовий Яків, 1933 р., від голоду. Дружина Руденка Сави, 1933 р., від голоду. Качур Андронь, 1933 р., від голоду. Качур Микола, 1933 р., від голоду. Качур Павло, 1933 р., від голоду. Куба Радіон Петрович, 1933 р., від голоду. Маркевич Григорій Самсонович, 1933 р., від голоду. Маскис Никін, 1933 р., від голоду. Маскис Дмитро Никонович, 1933 р., від голоду. Момот Василь, 1933 р., від голоду. Погрібна Віра Йосипівна, 1933 р., від голоду. Поліщук Іван, 1933 р., від голоду. Поліщук Фрося Іванівна, 1933 р., від голоду. Попович Настя, 1933 р., від голоду. Руденко Григорій Демидович, 1933 р., від голоду. Руденко Сава, 1933 р., від голоду. Руденко Тетяна Демидівна, 1933 р., від голоду. Сім’я Орлиця (по-вуличному) з 9 осіб, 1933 р., від голоду. Сім’я Ямкового Миколи з 5 осіб, 1933 р., від голоду. Спільніченко Сергій Кузьмович, 1933 р., від голоду. Харченко Марія Іванівна, 1933 р., від голоду. Харченко Ганна Федорівна, 1933 р., від голоду. Харченко Євдокія Федорівна, 1933 р., від голоду. Харченко Марія Федорівна, 1933 р., від голоду. Харченко Федір Маркіянович, 1933 р., від голоду. Чередниченко Іван Семенович, 1933 р., від голоду. Чередниченко Марфа Семенівна, 1933 р., від голоду. Чередниченко Семен, 1933 р., від голоду. Метрические книги по селу Кайтановка находящиеся на хранении в ГАЧО 1. Київська губернія 2. Київська єпархія 1. Іоанно-Богословська церква, с. Кайтанівка Звенигородського повіту Катеринопільської волості 4. с. Любомирка 5. Народження: 1797-1810: ф.152, оп.38, спр.1; 1842: ф.152, оп.38, спр.1; 1876-1880: ф.931, оп.1, спр.174; 1882-1884: ф.931, оп.1, спр.270; 1885-1887: ф.931, оп.1, спр.339; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.402; 1892: ф.931, оп.1, спр.402; 1893-1895: ф.931, оп.1, спр.484; 1896-1898: ф.931, оп.1, спр.543; 1899-1901: ф.931, оп.1, спр.589; 1902-1904: ф.931, оп.1, спр.647; 1905-1907: ф.931, оп.1, спр.703; 1908-1910: ф.931, оп.1, спр.758; 1911-1913: ф.931, оп.1, спр.823; 1914-1916: ф.931, оп.1, спр.889; 1918-1919: ф.931, оп.1, спр.889 6. Шлюб: 1797-1811: ф.152, оп.38, спр.1; 1842: ф.152, оп.38, спр.2; 1976: ф.931, оп.1, спр.174; 1878-1880: ф.931, оп.1, спр.174; 1882: ф.931, оп.1, спр.270; 1884: ф.931, оп.1, спр.270; 1885-1887: ф.931, оп.1, спр.339; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.402; 1892: ф.931, оп.1, спр.402; 1893-1895: ф.931, оп.1, спр.484; 1896-1898: ф.931, оп.1, спр.543; 1899-1901: ф.931, оп.1, спр.589; 1902-1904: ф.931, оп.1, спр.647; 1905-1907: ф.931, оп.1, спр.703; 1908-1910: ф.931, оп.1, спр.758; 1911-1913: ф.931, оп.1, спр.823; 1914-1916: ф.931, оп.1, спр.889; 1918-1919: ф.931, оп.1, спр.889 8. Смерть: 1797-1811: ф.152, оп.38, спр.1; 1842: ф.152, оп.38, спр.2; 1876: ф.931, оп.1, спр.174; 1878-1880: ф.931, оп.1, спр.174; 1882: ф.931, оп.1, спр.270; 1884: ф.931, оп.1, спр.270; 1885-1887: ф.931, оп.1, спр.339; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.402; 1892: ф.931, оп.1, спр.402; 1893-1895: ф.931, оп.1, спр.484; 1896-1898: ф.931, оп.1, спр.543; 1899-1901: ф.931, оп.1, спр.589; 1902-1904: ф.931, оп.1, спр.647; 1905-1907: ф.931, оп.1, спр.703; 1908-1910: ф.931, оп.1, спр.758; 1911-1913: ф.931, оп.1, спр.823; 1914-1916: ф.931, оп.1, спр.889; 1918-1919: ф.931, оп.1, спр.889 |
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ ПОСТАТІ Филипович Павло Петрович |
з нотатника краєзнавця НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ Павло? Петро?вич Филипо?вич (*2 вересня 1891, Кайтанівка — †3 листопада 1937, ур. Сандармох, Карелія) — український поет і літературознавець, перекладач з французької та латинської мов, педагог.
|
НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ ВАСИЛЬ БОФОНОВ: «МОЇ ВІРШІ – ЦЕ МІЙ БІЛЬ, ЦЕ СПОВІДЬ…» |
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ ШТРИХИ ДО ІСТОРІЇ КАЙТАНІВКИ 1864 РІК. Лаврентій Похилевич повідомляв про те, що в селі Кайтанівка проживало 548 жителів, та ще крім того на кутку Любомирка (по іншому Свинарка, через яр від Кайтанівки) - в окремому маєтокупроживав 261 житель. Любомирка належала відставному полковникові Дмитру Непорожньому і за нею числилось 790 десятин землі. До 1741 року церкви у селі не було. У 1848 році поміщик Петро Федорович Лопухін побудував нову дерев'яну церкву в ім'я Іоанна Богослова, яка за штатним розписом відносилась до 6-го класу. Церкві належало 36 десятин землі. 1882 рік. Парафіян Св.-Іоано-Богословської церкви: жінок - 626, чоловіків - 600. Священик - А.К. Буткевич. Церква мала парафіяльну школу, яку відвідували всього десять хлопчиків і одна дівчинка. У селі проживало 40 євреїв. 1900 рік. Кайтанівка входила до Звенигородського повіту Катеринопільської волості. Дворів у селі - 221. Жителів - 1005 чоловік: чоловіків - 515, жінок - 490. Селяни займались переважно землеробством. Крім того ткали звичайне полотно, сукно і вичиняли овчину. Деякі селяни відправлялись на заробітки в Херсонську і Подільську губернії. У селі числилось 1916 десятин землі: поміщику належало 1120 десятин, церкві - 58 і селянам - 738 десятин. Село належало Сергію Миколайовичу Ісакову. Господарство в маєтку вів орендатор В'ячеслав Михайлович Глембоцький за шестипільною системою, а селяни - за трипільною. У селі була православна церква, церковно-парафіяльна школа, водяний млин, 5 вітряків і запасний хлібний магазин. 1926 рік. Дворів у селі - 490. Жителів - 2101 чоловік. Голодомор 1932-1933 рр. за неповними даними забрав більше 600 краян. А скільки було безпідставно репресовано і розстріляно у 1937-1938 рр.?.. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. на фронт з села пішло 277 чоловік, не повернулося - 127... У 1972 р. в селі проживало 1058 чоловік. 2001 рік. Населення - 717 осіб. 2012 рік. Населення - 635 осіб (за даними Вікіпедії). За даними Катеринопільської райдержадміністрації (2012) у селі зареєстровано парафію Пресвятої Богородиці Української Автокефальної Церкви (УАПЦ). Священик - Юрків Іван Степанович. На території села свого часу виявлено два древні поховання. ПЕРСОНАЛІЇ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ КАЙТАНІВКОЮ: * П.П. Филипович, поет, літературознавець. * С.К. Поліщук, Герой радянського союзу. * В.А. Щербина, заслужений журналіст України. * В.В. Бофонов, поет, педагог. |
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ КАЙТАНІВКА ПИШАЄТЬСЯ ТАКИМ ЗЕМЛЯКОМ ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ (1891-1937) - ПОЕТ, УЧЕНИЙ, ПЕРЕКЛАДАЧ Родина Петра і Марії Филиповичів була багатодітною; старший, Павло, мав п'ятеро братів - Леоніда, Івана, Миколу, Олександра, Костянтина - і одну сестру - Ганну. Леонід, якого Павло дуже любив, помер у молодому віці. Іван, Микола і Галина - вчителювали. Батько поета - священик у с. Кайтанівці - був освіченою людиною. Закінчив Київську духовну семінарію. Під час навчання у семінарії співав у хорі Лисенка і навіть виступав як соліст у Софійському соборі. Багато знав і любив співати старовинних українських пісень, які западали в дитячі душі. Починав Павло Филипович свою поетичну долю творити ще з 12 років. Писав вірші російською мовою. А вже 1910 р. в російських журналах ''Вестник Европы'', ''Заветы'', ''Жатва'', у київському ілюстрованому журналі ''Куранты'' з'явилися під псевдонімом Павел Зорев його вірші. 1915 р., після закінчення курсу університетських наук на історико-філологічному факультеті Київського університету, Павла Филиповича залишили стипендіатом при університеті... Павла Филиповича у серпні забрали і навесні 1936 р. засудили на десять років. Відбував поет і вчений свою незаслужену кару на Соловках. Є дані, що його розстріляли 3 листопада 1937 року. Білявий день втомився і притих, І з глибини блакитного спокою Прямує сонце тихою ходою До роздоріжжя вечорів смутних. Павло Филипович РАДЖУ ПРОЧИТАТИ : * Филипович П. П. Поезії. - К., 1989. * Павло Филипович // Жулинський М. Г. Українська література : творці і твори. - К.: Либідь, 2011. - С. 386 - 396. * Бурій В. Павло Филипович : біографія / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2001. - 25 липня. |
|
Закрыть |