|
Все ближче і ближче до того дня, коли Верховна Рада України прийме Закон про перейменування назв незаконно відібраних. Я подав заяву про МІСТЕЧКО РАШІВКА до сільської ради. 15 листопада буду йти до секретаря, щоб повідомила вона мені, чи дивилися мою заяву сільські депутати. А можливо вони з головою сільської Ради посміялися і поклали мою заяву під сукно. Звертаюся в Гадяч і Полтаву, щоб депутати тих Рад подивилися мою заяву, вона є тут надрукована. Час наближається. Без відправлених документів до Верховної Ради України ми лишимося в тіні. |
Хочу написати. Можливо, я й помиляюся але раніше в пресі я ніде не зустрічав про ті зміни, які відбулися. Ото раніше. Можливо, з місяць по тому, я підняв питання про економію в отих 200 кубах газу. Я тоді писав, щоб за його оплачувати, а коли його використовувати то справа кожної сім`ї. Можна той газ передати й онукам. Так потрібно творити й з субсидіями. В тому велика економія. Так повинно творити й з електроенергією. Напевно, то збіг обставин але Уряд зробив так, як піднімав те питання я. Писав я і про оті гноївки. Ось приїдьте, якщо не вірите і подивіться скільки його є на фермі та отам в полі куди його вивозять та складують. Кожного дня машини, чи трактори, везуть і везуть оте добро. Там де гноївку звалюють, відбувається реакція, все дихає, віддаючи в повітря колосальну енергію. Оті товариства, що орендують землю мали б великі доходи від тієї енергії. Потрібно оте скрите тепло взяти і пустити людям на добро. Вкласти кошти але ті кошти окупляться. Зараз у світі, щось відбувається. Новини повідомляють. До чого йдемо? |
Полтавська думка №45 (1094) 5 листопада 2015 року Обласна газета
Про повернення відведеної зброї
Секретар РНБО Олександр Турчинов заявив щодо ситуації на сході країни: «У разі подальших про вокативних дій з боку російських окупантів, , що загрожують життю та безпеці українських військових та мирних громадян, озброєння та військова техніка негайно будуть повернені на місця попереднього розташування, а українські військові будуть діяти відповідно наявним викликам з боку російських окупантів».
9країн ЄС заявили про загрозу від РФ
Дев`ять країн Центральної та Східної Європи, що входять до складу НАТО, виступили з попередженням щодо загрози, яка виходить, на їхню думку, з боку Росії і закликали зміцнювати сили Північноатлантичного альянсу для стримування Москви.. у декларації прийнятій Литвою, Латвією, Естонією, Польщею, Румунією, Чехією, говориться, що НАТО слід зміцнювати свій східний фронт, тому що Росія в Україні та регіоні «підривають архітектуру безпеки Європи». У документі, оприлюдненому під час зустрічі керівників регіону в Бухаресті, говориться, що в липні наступного року саміт Альянсу у Варшаві – це «відповідний час» для прийняття рішень про гарантії безпеки та адаптації процедур, збройних сил та оборонної інфраструктури.
Українці платитимуть за газ і опалення по-новому
Як використовувати газ за пільговими цінами для опалення своїх осель, українці відтепер вирішуватимуть самі. Кабмін дав можливість раніше виділені 200 кубометрів за ціною 3600 грн «переносити» на наступні місяці, тобто виділили 1200 кубометрів на 6 місяців. Коли саме і як їх використовувати, українці можуть вирішувати самі. Також є зміни і в нарахуванні субсидій. Крім того, централізоване теплопостачання може здійснюватись тепер по-новому-за задумом Уряду, комунальні котельні тепер зважатимуть на температуру повітря надворі. Про все , серед іншого, повідомив прем`єр Арсеній Яценюк.
Світові гроші на дорогу від Полтави до Харкова
Світовий банк схвалив виділення 560 мільйонів доларів на ремонт українських доріг. Про це повідомив голова Мінінфраструктури України Андрій Пивоварський: «Світовий банк погодив третій проект з відновлення автодоріг України на 560 млн доларів. М-03 (Київ-Харків) буде на всій протяжності 1-ї категорії». Раніше в міністерстві повідомляли, що кошти планується скерувати на ремонт дороги М-03 на ділянці від Полтави до Харкова., а також найбільш зношених ділянок доріг Н-02 Львів-Тернопіль, М-12 Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам`янка, М-13 Кіровоград-Платонове, Н-14 Олександрівка-Кіровоград-Миколаїв і М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ від м. Миколаїв у м. Херсон.
Україна – у лідерах з експорту зерна у світі
Україна увійшла до топ-3 світових експортерів зерна в сезоні 2015-2016 маркетингового року з показником 36 млн тонн. Про це повідомив міністр аграрной політики України Олексій Павленко. Перше місце в трійці лідерів зайняли США, експорт яких в зазначений період склав 84,5 млн тонн зерна,, на другій позиції – країни Європейського союзу, що експортували 42 млн тонн.
|
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
КОБЗАР
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЕ
Аще кто речет, яко люблю бога, А брата свого ненавидит, лож есть. Соборное посланіе Иоанна Глава 4, с. 20
І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений І все спочиває Тільки я. мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає – Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І господа зневажають,- Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? Побачите, Які будуть жниви! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся! У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І слава, і воля. Нема на світі України. Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! Волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, нессли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!... І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрячих. гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тоді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати не ридала, Не чули б у бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде, Розкються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших… і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки проклянетесь Своїми синами! Умийтеся! Образ божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тільки, щоб панувати… Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! Глибоко! Дознаються небожата, Чия на нас шкура, Та й засадять, і премудрих Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя, А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані раю, Немає й бога, тільки я! Та куций німець узлуватий, А більш нікого!..» - «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! Моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав`яне». «Слав`яне! Слав`яне!” Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І слав`янофіли Так і претесь… І все мови Слав`янського люду – Всі знаєте. А самі Дастьбі… Колись будем І по-своєму глаголить Як німець покаже Та й до того історію Нашу нам розкаже,- Отоді ми заходимось!.. Добре заходились По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люде, А ґвалту! А крику! «І гармонія, і сила, Музика, та й годі. А історія!.. поема Вольного народа! Що ті римляни убогі! Чортзна-що – не Брути! У нас Брути! І Коклеси! Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров`ю вона умивалась, А слава на крупах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте а ні титли, Ніже тії коми, Все розберіть… та й спитайте Тоді себе: що ми?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитесь, ви! Сини сердешної України! Що добре ходите в ярмі, Ще лучче, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило, Що Синопом, Трапезундом Галушки варило. Правда!.. правда, наїдались, А вам тепер вадить. І на січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров`я Та славита запорожжя, А чиєю кров`ю Ота земля напоєна, Що картопля родить,- Вам байдуже. Аби добра Була для г ороду! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила!
Доборолась Україна До самого краю, Гірше ляха свої діти Її розпинають. Замість пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями, Повести за віком, За німцями, недоріку Сліпую каліку Добре, ведіть, показуйте. Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата, Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь, Бо хто матір забуває, Того бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитайте, Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима. Щоб ви розпитали Мучеників: кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж брати мої, Найменшого брата,- Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю вас. Благаю!
14 декабря 1845 Вьюниша
|
Віктор Гюго Мазепа поема
I
Коли Мазепа з ревом і у сльозах лютих Відчув, що тіло все, від рук до ніг, у путах, І з шаблі бік горить, І кінь баский під ним, годований травою Хвиль морських, аж пашить огнистою .агою Із ніздрів та копит –
Коли гадюкою звивався під шнурами, Безсиллям скаженілий, дарма, до нестями При втішених катах, І падав на грізний кінський хребет поволі З піною на губах, у поті весь на чолі І з кров`ю на очах –
Неждано знявся крик: - і ось нараз без стриму Людина й кінь летять у далечінь незриму Крізь вибалки пісків, Самі, у гомоні та куряві пустари, Мов блискавка зміїна ріже чорні хмари У здогоні вітрів!
Летять… Долинами, здається, подув бурі, Немов борвій, що гори з`юртував похмурі, Як розторілий щит… Раз як сіренька крапка, що у мряці гине, То знову виривають білим бризком піни, Що б`є в морський блакит.
Летить. Простору досить. Око і не вловить Пустелю непочату й неосяжний овид – Пірнули у безмеж. Їзда їх наче лет, в якому ось-ось щезне Під ними гір зчорнілих пасмо величезне, Тінь міст, дерев і веж.
Та скільки раз сердега вдарить головою Від бунту, кінь здригнеться з остраху, стрілою Понад вітрами птах. Жене все глибше й глибше в поле опустіле, Де ледве зморшками піски замерехтіли, Мов сукня у пружках.
Чудними плямами танцює світ довкола, Мигтіють довгі хмари, лісів горді чола, Останки башт-руїн, І бачить: променем золочені гір рями, І коні, що за ним рвонулись табунами, Прямують навздогін…
І небо, де вже вечір ставить перші кроки У переливах хмар, що тануть у глибокі Плави хмарин нових, І сонце, що мов човен хвилі його поре, Купає своє коло мармурн-прозоре Все в жилках золотих.
Блукає зір їздця, волочиться чуприна, Повисла голова, багріє у краплинах Пісковина й кущі; А посиніле тіло мотузи обвили, Як змій, що душить жертву з усієї сили Й бере її в кліщі.
А кінь, не чуючи сідла вже ні вудила, Скервавлений, жене вперед, щосили, з тіла Шматки собі рвучи; За ним новий табун… за стадом полохливим, Що розкудовчили у гоні свої гриви, Вже й галичі ключі!
Сичі за гайворонням сунуть без вагання. Орел із побоєвищ і надморська каня, Хоч день її сліпив, Підзорні сови, дужий трупоїд-шуліка Якого гола шия, наче рука дика, Розрізує мерців!
Злітає все на ці воздушні похорони, Все кидає гніздо: Старих дубів корони, Старезні хуторі, Мазепа ж, очманілий, нечутний на крики, Питається себе: - Хто там простяг велике Це віяло вгорі?
Надходить ніч без зірки, схована у мряки. Завзялися звірі, як нагнані собаки, На бідного їздця; Між ним і небом, наче темінь хуртовини… Він бачить їх, то тратить, чує, як із тіней Жене ватага ця.
Нарешті по трьох днях безглуздої погоні Крізь бори та степи, пустель і оболоні, Як леди рік пройшов, При криках хижаків кінь падає при смерти, Звалився на каміння, на гамуз розтерте При блискавках підков!
А обік впала голова, зломана людина, Покрита вся кервою, більше, ніж калина, Коли заквітне ліс;
Над нею хмара птах кружляючи гогоче І не одна бажає виколоти очі, Розпалені від сліз.
Та що ж! цей труп живий, що повзаючи гине Колись іще буде народом України Звеличаний як князь; Шулікам і вірлам він дасть свою відплату, Невкритими гробами вкриє піль багато, Де кров його лилась.
Страхітна його велич з його мук повстане. Колись кирею вдягне прадідних гетьманів У сяєві зіниць, А як у ній з`явиться – степові народи Пішлють йому назустріч фанфар хороводи І падатимуть ниць!
II
Так само і ти линеш на уяви крилах, Звичайний смертнику, коли на тебе сплил: Таємна міць богів: Даремне не даєшся, верхівець,- твій геній Несе тебе насильно в шамотні саженній За овиди світові.
Минаєш старі гори та снігові шпилі, Пустині, океани, десь на небосхилі Підхмарну далену, В утечі позаземній тягнеш за собою Ряди нечистих духів, що самі юрбою Прокинулись зі сну.
У пориві натхненнім переходиш межі Всієї дійсно ти і п`єш на безбережжі Із вічної ріки… Ніч зоряна і темна прибрана, поете, Волоссям, що його розкинули комети, Виводячи танки.
І бачиш нові зорі, Сатурна перстені, Підбігунових ночей заграви всміхнені Посеред білих криг, Ніщо тебе не томить, світ – життя безкрає, І кожним порухом його кінці зміняє Твій невгамовний біг. Хто коли-небудь знає – янголи, демони?! – Яка це страшна мука – твої перегони. Чим у твоїх очах Ті дивні блискавки? Якими це вогнями І крилами примар пече тебе ночами Невисловлений жах?
Кричиш від остраху і, далі незворушний, Женеш, блідий, охлялий… злітаєш. Бездушний, На землю з гордих хмар… За кожним твоїм кроком ближче до могили, Падеш… ось край… ще раз зібрав ти свої сили, Встаєш, ти – володар!
1828 Переклав М. Рудницький.
|
Льорд Байрон МАЗЕПА поема
В мене ще стільки сил було, Щоб глянути, як надо мною Востаннє сонце вже зійшло. В душі відчай – такий глибокий, Що мирить вас в останній час Із тим, що в попередні роки Найгіршим злом було для нас. Це неминуче – це не зло, А дехто й благо в нім знаходить Не менше від того, що воно Так рано інколи приходить, Але ж ми всі що певну ласку Дбайливо хочем обминуть, Бо в ній ми бачимо, мабуть, Якусь незрозумілу пастку, Куди обачний не впаде. А дехто й сам на його жде, До нього молиться з благанням, Шука його з мечем своїм… Цей осоружний, темний скін, Кінець хоч би й яким стражданням, А завжди непривабний він! Й сказати чудно, діти втіх Що то проводять кожен день Серед бенкетів та пісень, Нестримні в забагах своїх, В багатстві, в розкоші та славі,- Вмирати легко, легше навіть, Ніж ті, що мучаться весь вік. Бо тим, що вже дізнали всього, Що є прикрасного й нового, Вже кидати нічого тут,- Нових утіх вони не ждуть! За чим на світі пожалкує, Хто все вже звідав на землі? Хіба крім смерти, що її, Чи були добрі ми, чи злі, Уява ріжно нам малює. Кінця всіх мук чекає страдник, А друг його – спокійна смерть, В очах, що повні болю вщерть, З`являється, як злодій, зрадник, І нагороду відбирає – Як ждеревце в небеснім раї, За пережиті злидні й зло – Те «завтра» все б йому дало, Те «завтра» може й мало бути Початком безконечних літ, Без горя, без плачів і скрути, І враз йому б відкрився світ! – Життя привабне і багате, Що й очі сліпли б від краси, Було б йому замісто плати, За сльози, за тяжкі часи Він мав би владу, був би в силі Блищать і тратить, рятувать – Невже ж те «завтра» на могилі, Аж на могилі має встать?
XVIII
Вже сонце сіло… Все ще я Лежу, прив`язаний до трупа Вже задубілого коня,- Я вже гадав. Що в спільну купу Змішається наш порох тут… Туманні очі смерти ждуть – Рятунку я не ждав для себе. Востаннє глянув я по небі Пригаслим зором вздовж і вшир, І бачу, як німим простором, Уже побачивши свій жир, Кружляє нетерплячий ворон; Навряд чи схоче ждати він, Поки настане жертві скін!. Спускався він все нижче й нижче, Ще трохи покружляв і сів, І знову дали полетів, І знов сідав – щоразу ближче. Я бачив тріпотіння крил,- Так близько був він наді мною, Що я б дістав його й рукою, Коли б на це мав більше сил. Та досить і слабого руху, Одного шурхоту піском І кволого, хриплого звуку, Щоби прогнать його цілком. А більш нічого вже не знаю, Хіба одне – в останнім сні Якась чарівна зірка з раю У вічі сяяла мені Із мерехтливого проміння… А там – холодне отупіння, Важке, незглибне почуття, Як я вертався до життя, То знову наближавсь до смерти… А потім знов дихання сперте, Легонька дрож… і забуття… Що серце й жили похололи – Вже й іскор у мізку нема – Важке зідхання… гострі болі… Ще стогін – і… нарешті тьма…
XIX
Прокинувсь… Де я?...Чи ж оце Людське схилилося лице Ласкаво, ніжно наді мною? На ліжку я лежу чи ні? Чиї ж це очі неземні На мене дивляться так мило? Тут я свої примкнув на хвилю, Бо сумнівався ще, чи я Очуняв дійсно з забуття, Дівчатко з довгою косою, Струнку, вродливе і ставне – Сиділо в хаті під стіною І пасло поглядом мене. Як тільки я прийшов до тями, То стрітився з її очами, Бо час від часу ці дівочі Великі й ясні дикі очі, Повнісінькі співчуття і жалю, На постіль падали мою Дививсь я довго… аж тепер Я зрозумів , що ще не вмер, Що це й не сон, бо хтось не дав Мене на жир шулік і гав. Побачила дочка козацька, Що очі я відкрив на мить, І посміхнулась… я зненацька Схопився, хотів заговорить, Але не зміг… Вона ж на рота Поклала пальчики мені, Щоб я й не намагався доти, Аж сили вернуться мої. За руку узяла з любов`ю І до порога навшпиньках – Когось гукнула… в тих устах Солодкий голос! А в ході Звучала музика тоді… Та ті, кого вона гукала, Не прокидались, і вона З кімнати вибігла сама… Та перед тим вона кивнула Веселим поглядом мені, Що я не сам, що я в сім`ї, Що нічого мені боятись, Бо всі близенько. І в потребі Я їх побачу біля себе, Готових у пригоді стати, Що хутко вернеться й сама. Я бачу, що її нема, Що вийшла з хати,- і чогось Мені нещасному здалось, Що я зоставсь такий самітний, Такий покинутий, безрідний.
XX
Вона вернулася з батьками – Що ще сказать? – Я б не хотів Надокучати вам згадками, Як гостював я в козаків. Вони знайшли мене в долині, Внесли мов трупа в ближчий дім І врятували.. А потім Я став гетьманом в їх країні. Безумний, що в гніві палкому Помстивсь так люто на мені І в`язня голого із дому В пустиню вигнав на коні, Він путь проклав мені до трону. Хіба ж ту долю нам збагнуть? Забудь печаль, одчай забудь! Ще завтра вгледить Бористен, Як на його турецькім боці Спокійно коні попасем… Як радо річку стрінуть очі, Якщо до завтра доживем. Добраніч, друзі!» І гетьман Під дубом, що розвісив стелю, Простерся на тверду пустелю, Та вже привичну,- спав він там, Де тільки ніч його заскочить,- І сон стулив йому вже очі.
Та ви дивуєтесь, чому Король не дякував йому За повість? Він причину знав Король уже з годину спав.
1818 Переклав Д. Загул.
|
|