Кіборг Донецького аеропорту півроку був прикутим до ліжка, а тепер намотує велосипедом по 10 000 км.

САШКО ЧУБ народився та виріс у Ніжині. Але його мандрівній душі було затісно на рідній Чернігівщині. Тож у 25-ть Сашко придумав, як поєднати любов до мандрівок та необхідність заробляти гроші. Придумав – і став моряком!

А далі була війна. Сашко на зароблені гроші купив все, що потрібно для фронту і пішов захищати рідну Батьківщину.

– Йдучи на війну, я не боявся смерті. Але дуже боявся каліцтва. Вважав: краще загинути, ніж стати тягарем для інших. І якраз те, чого боявся, здійснилося… Проте доля подарувала мені ще один шанс – хірурга від Бога, який повністю переламав мені двічі оперовану ногу, склав її заново і сказав: «Ходити будеш, але з паличкою».

Втім Сашко завжди вірив у дива. І диво сталося. Той, який мав накульгувати, спираючись на кийок, так ухопився за життя, що не просто ходив та бігав, а став тисячі кілометрів намотувати на велосипеді.

– Три місяці реабілітації в США – і він на подарованому велосипеді вирішив утілювати свою нову мрію: проїхати всю Північну Америку від сходу до заходу!

Щоб переповісти усі пригоди, що виникли на шляху довжиною в 10 000 км, не вистачить і дня. Адже були там і алігатори, яких Сашко поплутав із муляжем і штрикав палкою. Були смертельно небезпечні каньйони, які Сашко (з інвалідністю!) долав, несучи на собі 15-кілограмового велосипеда і 30 кіль спорядження. Був поліцейський відділок, на території котрого дали прихисток «сумашедшему» туристу, і пенсіонер-самітник, який десятки років жив на човні й там же дав нічліг українському кіборгу.

– Звісно, було непросто. Щодня я долав у середньому по 150 кілометрів, а бувало, що намотував і 220. Я лише декілька разів спав у теплому ліжку, а харчувався найдешевшою їжею. Та натомість, – зізнається Сашко, – я отримав найголовніше – звільнив свою душу від війни і заповнив її жагою до життя!

«В «Іграх нескорених» я відчув цінність поразки»
Закоханий у пригоди й відкриття, Сашко вирішив спробувати себе в «Іграх нескорених», про які дізнався, ще перебуваючи у Штатах. У складі національної збірної він відстоював честь України у канадському місті Торонто. І хоча свою участь називає повним провалом, бо не здобув жодної медалі, утім каже: «Зате я відчув цінність поразки і ще раз зрозумів: я не спортсмен – я бродяга-мандрівник і це моє покликання».

Не дивно, що по завершенні «Ігор нескорених» Сашко знову «осідлав» велосипеда. Тепер уже нового й дорогого, якого йому подарувала українська діаспора в Канаді. І тепер він їздив не просто заради пригод, а щоб у кінотеатрах Канади презентувати «Добровольців Божої чоти» – кінострічки, актором якої став мимохіть і сам.

«Кузня Уніж»: там, де народжуються патріоти
– Ну, а тепер, коли Штати й Канада позаду,його новим захопленням стала «Кузня Уніж» – дитячий спортивно-патріотичний табір, який він за підтримки друзів організував на Франківщині в однойменному селі Уніж. Щоб дітлахам (а приймаємо ми всіх, кому від 10 до 17 років) не було часу сумувати, ми чого тільки їм не вигадуємо: ліплення з глини і гру на музичних інструментах, спортивні змагання і веломандрівки, заняття із самозахисту і лазіння по скелях. Узимку додаємо кулінарні витребеньки на Різдво, гірський туризм і бігові лижі. Так що адреналіну вистачає на кожен день!

До речі, стати учасником «Кузні Уніж» може кожен охочий. Дітям загиблих та поранених в АТО путівка безплатна, дітям учасників АТО – знижка 50%, ну, а всім іншим – повна вартість, яка орієнтовно становить 5 тис. грн за два тижні відпочинку та 5-разового здорового харчування.

Сашко залучає до роботи Ветеранів АТО . – От улітку його помічником став Андрій, який на війні утратив ногу. Але нічого! Він і з протезом грав із дітлахами, розповідав захопливі історії.
А головне – Сашко Чуб власним прикладом показує, що таке любити Україну і радіти кожному новому дню...