|
Історія роду носівських Буняків сягає у сиву давнину. Цей рід має половецьке коріння. Його перші представники тривалий час жили у середовищі половців. Про половців історична наука знає порівняно мало. Половці належали до тюркських народів. Вони розмовляли тюркською мовою і були войовничими кочовиками (7, с.300). Самі половці називали себе куманами. Давньотюркською мовою слово «кум» означає лебідь. Арабські і перські історики називали половців кимаками, а також кипчаками(14, с. 6). Русичі та інші європейці називали кипчаків половцями (14, с.43.) Слово «половий» руською мовою означає солом’яно-жовтий. А , можливо, руська назва цього народу походить від слова «поле». Жили половці у степу між Алтаєм і Каспієм (7, С.301). Згодом кипчаки рушили на захід. У XI ст. вони з’явилися на Поволжі (8, с. 594.). У 1054 -1055 роках половецька орда уперше підійшла до південно-східних кордонів Русі. Половці опанували південні українські степи, витіснивши з них печенігів, берендеїв, торків та ін. (14, с. 70.) Відносини з Руссю у кипчаків складались по-різному. Декілька десятиліть між Руссю та половцями відбувалися війни. Згодом кумани встановили дружні економічні, політичні та навіть сімейні зв’язки з русичами (7, с.327). Наприкінці XI ст. половці перейшли до постійних зимовищ. В українських степах вони споруджували святилища із кам’яними скульптурами предків («половецькими бабами»), насипали земляні кургани, молились язичницьким богам(14, с.130-132). Одним із найбільш шанованих божеств у них був – Умай (15, с. 86.) (чи не від назви цього божества походить ім’я козака Мамая?). Кипчаки створили два державні утворення – Білу і Чорну Куманію (8, с.594). Половці Білої Куманії жили біля Дніпра. Придніпровське об’єднання очолював Боняк. Чорна Куманія розташовувалась східніше від Придніпровського об’єднання, і її очолював Шарукан (36). Предки роду Буняків разом із іншими половцями пройшли довгий шлях від Алтаю до Придніпров’я і належали до державного утворення білих куманів. Цілком імовірно, що рід Буняків походить від роду хана Боняка. І вірогідність такого походження є високою. |
9 листопада 2025
|
Тому більш детально опишемо постать хана Боняка. Він народився у 70-х роках XI століття, мав ханське походження і належав до орди Бурчевичів (15, с.51). Його предки були представниками родоплемінної знаті половців. Ім’я Боняк тюркською мовою має декілька значень: ящірка, білошиїй, старий (21). Вперше у писемних джерелах ім’я Боняка згадується на сторінках «Олексіади», принцеси Анни Комнін, при описі візантійсько-печенізької війни наприкінці XI ст. Розповідаючи про події 1091 року, авторка писала, що на допомогу візантійському імператору Комніну прийшла половецька орда чисельністю 40 тисяч. На чолі половців були хани Боняк і Тугоркан (22). Принцеса змалювала Боняка як обережного командира. Він усе ретельно обдумував і зважував перед ухваленням рішень. У той час Боняк із своєю ордою кочував на правому березі Дніпра і міг виставити тисячі воїнів (22). Імператор Олексій мав лише 500 воїнів і був зацікавлений у підтримці половців. Напередодні бою військо візантійців посилилось 5 тисячами «хоробрих і войовничих жителів гірських областей» требовлянського князя Василька Ростиславича. 29 квітня 1091 року під Лебоніоном Олексій при підтримці половців вщент розгромив печенігів. Роль Боняка в цій битві нам не відома. Анна в першу чергу прославляла Олексія Комніна та ромеїв (візантійців). Половців вона згадала лише одним реченням: «кумани стійко бились із скіфами» (печенігами) (22). Один із ватажків печенігів хотів домовитися з половцями, але ті не порушили союз із візантійцями. Багато печенігів потрапило в полон. Візантійці вночі їх майже всіх перебили. Вражені жорстокістю ромеїв, половці поспішно залишили табір (22). У 1094 – 1095 роках Боняк брав участь у міжусобицях різних політичних сил візантійської влади і підтримував Лжедіогена 1(22). Ця воєнна кампанія для хана закічилась поразкою – він втратив половину воїнів, які брали участь у поході(27, с. 13). Наступного разу ім’я Боняка було згадано в літописі «Повість минулих літ» під 1096 роком. З цього року ім’я Боняка пов’язувалося із русько-половецьким протистоянням. Загострення боротьби відбулося після убивства в Переяславі половецьких послів і нападу русичів на кочовища куманів. До Переяславського князя Володимира Мономаха прибули половецькі посли – Кітан та Ітлар(14, с. 78). Вони вели переговори про укладення миру. Але Мономах, за порадою дружинників, дав наказ убити переговірників. Після вбивства послів Володимир Мономах разом із Київським князем Святополком напали на половецькі вежі і пограбували їх(7, с. 318). Підступне вбивство послів і раптовий напад на половецьке прикордоння викликало обурення та гнів кочовиків. Акцію помсти здійснили Боняк і Тугоркан (14, с. 78). |
9 листопада 2025
|
25 травня 1096 року орда Боняка пограбувала околиці Києва і захопила княжий двір у Берестові (22). Хан завжди нападав у час , коли противник був максимально слабким. Він знав, що київський князь не зможе захистити столицю. Бо Святополк Ізяславович із дружиною був у цей час на Чернігівщині. Там же перебувало й військо Володимира Мономаха. Інший половецький хан – Тугоркан взяв в облогу Переяслав. Спочатку Святополк і Володимир поспішно вирушили шукати Боняка(6, с. 88-89). Але, довідавшись про напад Тугоркана, повернули на Переяслав. Напад русичів на половців був раптовим і нищівним. 19 червня 1096 року руські дружинники розбили половців під Переяславом. У бою загинув навіть Тугоркан. Ці події стали трагедією для сім’ї Святополка. Тугоркан був батьком дружини Святополка Ізяславовича. Київський князь знайшов на полі бою тіло свого тестя і поховав його біля Берестова (34). Розгром Тугоркана не був остаточною перемогою русичів. Наступного дня жителі Києва почули тривожні сигнали дзвонів – військо Боняка підійшло до Золотих воріт. Боняк прийшов мститись за смерть свого товариша. Літописець Нестор так описав ці страшні події : «У двадцятий день того ж місяця, у п’ятницю, о першій годині дня, прийшов удруге Боняк, безбожний, шолудивий, до Києва, потайки хижак, зненацька, і мало в город не ввігналися половці. І запалили вони (села?) по піску довкола города, і повернули на монастирі, спалили монастир Стефанів і дерев’яний Германів. І прийшли вони на монастир Печорський, коли ми були по келіях, спочиваючи після заутрені, і зняли крик навколо монастиря, і поставили два стяги перед воротами (монастирськими). Ми тоді стали утікати задвірками монастиря, а другі вибігли на хори. Безбожні ж сини Ізмаїлові вирубали ворота монастиря і кинулися по келіях, вирубуючи двері, і виносили (все), коли що знаходили в келії. А після цього запалили вони храм святої владичиці Богородиці: прийшли вони до церкви і підпалили двері, які були зроблені на південь, і другі, що на північ, і, вдершись у притвор коло гробу Феодосія і забравши ікони, підпалювали (олтарні) двері, і зневажали Бога і закон наш. Бог же терпів їх, бо іще не прийшов був кінець гріхам їхнім і беззаконню їх. Тим-то й говорили вони : «Де є Бог їхній ? Хай Він поможе їм і збавить їх від нас». І інші слова хули говорили вони на святі ікони, насміхаючись, (а) не знаючи, що Бог карає рабів своїх напастями і війнами, аби стали вони, як золото, випробуване в горнилі. Християнам бо через многі скорботи і печалі належить увійти в царство небеснеє, а ці погані глумителі, що на сім світі здобули веселощі і привілля, на тім світі дістануть муку з дияволом і вогонь вічний»(28, с. 31-32). Половці здійснили богохульство. Боняк, без сумніву, винен у цьому. Після спустошливого погрому Києва легка кіннота Боняка безкарно втекла до половецького степу. Читаючи розповіді літописця про жорстокі погроми кипчаками руських міст і сіл, убивства селян, міщан, монахів, про згарища, що залишались на шляху походів Боняка, важко мати симпатією до куманів та їхнього ватажка. Скоріше навпаки. Дійсно, Боняк був «безбожним і шолудивим». І не випадково руські матері лякали Боняком своїх дітей. Разом із тим, прихильники хана можуть сказати, що таким був час. І руські дружинники не з меншою жорстокістю убивали половецьких жінок і дітей. Це також буде правдою. |
9 листопада 2025
|
Наразі важко встановити винуватців війни, що розпочалась у 1096 році. Але ми маємо бути об’єктивними і неупередженими. Значна доля провини за початок цієї війни лежить і на Володимиру Мономаху. Бо саме він дав наказ убити половецьких послів і цим спровокував війну. До речі, половецькі матері, мабуть, так само лякали своїх дітей, тільки – Володимиром Мономахом. Ця війна була страшним горем як для русичів, так і для половців. За 180 років половці нападали на Русь 12 разів, і русичі за цей же час здійснили проти половців 12 походів (7, с.484-485). Вчергове на сторінках літописів Боняка згадали в 1099 році. Цього разу хан брав участь у міжусобиці руських князів. Він виступив на боці Ростиславичів, які були противниками Київського князя Святополка Ізяславовича – давнього ворога Боняка. Передісторія цих подій така. У 1097 році відбувся Любецький з’їзд, на якому руські князі поділили між собою руські землі. Святополкові належав Київ, Володимиру - Переяславщина, Давидові, Олегові та Ярославові Святославичам – Чернігівщина і Муромо-Рязанські землі, Володареві Ростиславовичу - Перемишльська земля, його братові Васильку – Теребовлянщина, а Давиду Ігоровичу - Володимир-Волинський(1, с.52). Поділивши землі, вони домовились жити у мирі. Згодом Святополк вирішив за допомогою сили відібрати землі у Володарка і Василька Ростиславовичів та Давида Ігоровича. Вирішальна битва відбулась у 1099 році на берегах річки Вягор, неподалік м. Перемишля. Святополк покликав на допомогу угорське військо. Угорський король Коломан Книжник взяв у облогу Перемишль. Це місто обороняв Володар Ростиславович. Князь Давид Ігорович, союзник Ростиславовичів, привів на допомогу хана Боняка з половцями(17). Зазвичай Боняк не втручався у міжусобиці руських князів. Але це був винятковий випадок – він став на захист скривджених Ростиславовичів, його давніх союзників. Отже, на допомогу оточеним прийшов Боняк із князем Давидом Ігоровичем. У Боняка було 300 вершників. а у Давида – 100 дружинників(17). Чисельна перевага ворога не злякала хана. Ось як ці події описав літописець: «І зустрів його (хан) Боняк, і вернувся Давид, і рушили вони оба на угрів. І коли вони ото йшли, і стали на нічліг, і коли наступила опівніч, то Боняк, уставши, від’їхав від війська і почав вити вовчим голосом. І відбився йому вовк, і стало багато вовків вити. Боняк тоді, приїхавши, сказав Давидові: «Побіда нам є над уграми завтра». А назавтра Боняк, приготувавши воїв своїх до бою, - і Давидових було ї сто, а Боняк із трьома стами, - розділив їх на три полки і рушив до угрів. І пустив він у напад (хана) Алтунопу з п’ятдесятьма людьми, а Давида поставив під стягом, а сам розділився на два полки – по п’ятдесят на (кожну) сторону. Угри ж владналися до бою загонами, бо було угрів числом сто тисяч (літописець значно перебільшив угорське військо). Алтунопа тоді примчав до першого загону і, стріливши, побіг перед уграми. Угри ж погнали вслід за ними, думаючи, що Боняк утікає, а Боняк помчав (за ними), рубаючи з тилу. Алтунопа ж повернув назад, і не допускали вони угрів назад, і так множицею побив він їх. Боняк же розділився на три полки, і збили вони угрів у товпу, як ото сокіл галок збиває, і побігли угри, і многі втопились у Вягрі, а другі в Сяні. І, втікаючи понад Сяном угору, спихали вони один одного, і гнав услід за ними (Боняк) два дні, рубаючи їх» (28, с.35). |
9 листопада 2025
|
У бою Боняк використав стару тактику кочовиків. Вони відступом заманювали ворога у пастку, а потім – знищували. Боняк здійснював загальне командування боєм. Все відбувалось згідно його плану. Угорці погнались за «відступаючою» кіннотою молодшого хана Алтунопи і потрапили під нищівний удар руських дружинників. Боняк повів відбірні половецькі війська на фланги і в тил ворога. В угорському війську запанувала паніка. Два дні Боняк гнався за ворогом і громив його. Після цієї поразки угри півстоліття не наважувалися переходити Карпати (10, с.95). У цьому бою Боняк проявив себе талановитим військовим керівником. Після бою під Перемишлем хан із великими трофеями повернувся до своїх кочовищ. У цьому ж році, у серпні, він здійснив похід на Волинь і підтримав місцевого князя Давида Ігоровича у протистоянні зі Святополком (22). Протягом наступних кількох років у відносинах між половцями та русичами не було суттєвих загострень. З новою силою протистояння відновилося у 1103 році. Ранньою весною, 4 квітня 1103 року, Володимир Мономах здійснив раптовий похід на половецькі кочовища. Кумани зазнали серйозної поразки(7, с. 319). Володимир Мономах стратив взятого у полон хана Бельдюза. Це загострило ситуацію. Боняк провів декілька походів у відповідь. Наприкінці 1105 року він розбив союзних київському князю торків на околиці Заруба і здійснив два напади на Київщину (6, с. 103 – 104). У 1106 році – на Зарічськ. А в 1107 році – пограбував Переяславщину (6, с.104). Ще в1096 році хан втратив свого союзника Тугоркана. Тому Боняк уклав новий союзний договір – із донським об’єднанням половців на чолі із Шаруканом. У серпні 1107 року Боняк і Шарукан напали на Переяславщину. Половці дійшли до Лубен і були розгромлені об’єднаними військами русичів. У бою загинув брат Боняка Тааз (28, с.36). Союз придніпровських і придонських половців став причиною кількох походів Володимира Мономаха на Донське об’єднання кипчаків. У результаті цих походів русичі потіснили куманів за Дон. Шарукан згодом помер, а його син Отрок пішов з ордою в Грузію ( 6, с.104-105). Знову єдиним ханом, здатним протистояти русичам, залишився Боняк. У 1113 році, довідавшись про смерть Святополка, Боняк з Аепою рушили на Русь. Але русичі зустріли їх під Ромнами. Половці відступили. Це був останній, відомий напад Боняка на Русь (18). Історики не знають точної дати смерті Боняка. Він востаннє згаданий Іпатіївським літописом у битві 1167 року (31). Але скоріше за все літописець помилився, бо в цьому році Боняку було більше 90 років. Хан Кончак говорив, що Боняк загинув від русичів під Києвом. У якому році це сталося – невідомо (31). Боняк був сміливим воїном, талановитим військовим керівником, мудрим політиком і державотворцем. |
9 листопада 2025
|
Йому вдалося створити Придніпровське державне об’єднання половців і декілька десятиліть воювати із київськими князями та їх союзниками. Він укладав союзні договори із Візантійською імперією та захищав її від ворогів. Керівник могутнього об’єднання донських половців, Кончак, називав Боняка «нашим великим князем» (27 , с.42). Боняк був надійним союзником для галицьких і волинських князів та « безбожним шолудивим хижаком» для жителів Переяславщини і Київщини. Про родину хана ми знаємо небагато. У літописах згадують тільки двох родичів Боняка – брата Тааза і сина Севенча. Тааз мав володіння, що розташовувалося на території Великого Лугу, поблизу острова Хортиці. У1103 році кочовища хана Тааза були розгромлені русичами. Відтоді він став запеклим ворогом руських князів. Тааз був воїном і загинув у бою біля Лубен у 1107 році. Син Тааза Аклан у 1117 році потрапив у полон до Володимира Мономаха (33). Існує версія, що мамлюкський султан Єгипту Бейбарс був нащадком Тааза. Втім це науково не доведено (33). У літописі згадується й син Боняка - Севенч (слово Севенч тюркською означає «радісний» (21)). Він був засновником містечка на притоці р. Терек. Містечко носило його ім’я. У наш час на місці цього населеного пункту розташована столиця Чечні – місто Грозний (32). Він брав участь у руській міжусобиці та воював на боці Юрія Долгорукого. Загинув Севенч 30 квітня 1151 року в бою на річці Руті. «Тут же і Севенча Боняковича, дикого половчанина, убили, який прирік: «Буду я рубати в Золоті ворота так, як і отець мій» ( 32). Встановити місце проживання роду Боняка неможливо. Бо рід кочував разом із ордою. Історики вважають, що орда Боняка в основному перебувала на правому і лівому берегах Дніпра (14, с.78-79) Наприкінці ХІ століття хан здійснював походи на правобережну лінію оборони русичів - на Поросся ( по р. Рось). Що вказує на правобережне розташування його кочовищ. Це підтверджується і словами Володимира Мономаха в його «Повчанні дітям»: «І на Буг ходили, із Святополком на Боняка (ходив)за Рось» (29). Це значить, що наприкінці ХІ століття кочовища Боняка розміщалися біля річки Буг. А ось на початку ХІІ століття Боняк постійно нападав на Посулля. У цей час його орда і рід кочували на Лівобережжі (14, с.78). У ХІІ столітті в середовищі придніпровських половців була відома орда Бурчевичів ( тюркською мовою слово бурчевичі - вовки ). Окремі дослідники половців висловлюють припущення, що ця орда мала тотемом вовка. А ось Боняк, і на це чітко вказує літописець, поклонявся вовкам. Варто пригадати, як він перед боєм з угорцями у 1099 році виходив у поле і вив по-вовчому. Скоріше за все, Боняк був вождем і жерцем орди Бурчевичів(15, с.81). Від спілкування з вовками хан хотів дізнатись про результат майбутнього бою. Боняк добре знав звички вовків. Вночі він від’їхав від війська у степ і завив по вовчому. Йому відгукнулись вожак та інші вовки. Хан-жрець розцінив це вовче виття як добрий знак на перемогу. |
9 листопада 2025
|
На ранніх етапах розвитку в усіх народів була особлива релігійна система, яка мала назву тотемізм. Згідно тотемізму люди-родичі вважали засновником свого роду тварину – тотема. У половців роду Бурчевичів тотемом був вовк. Рід Бурчевичів кочував біля річки Вовчої, притоки річки Самари (15, с.51). Цей рід був керівним для кількох інших родів, які разом складали орду, названу ім’ям головного роду - ордою Бурчевичів. Орда Боняка в різний час контролювала територію від річки Самари до р. Бугу. Хан Боняк воював із Переяславським і Київським князівствами. Проте цю війну неправильно називати половецько-руською. Це не була тотальна війна із Руссю. Бо, воюючи з одними руськими князями, хан мав досить приязні стосунки з іншими. Так, він всіляко підтримував князів Галичини та Волині. В основному, половці воювали на території Русі як союзники окремих руських князів у руській міжусобиці. І половці були більше зацікавлені у співпраці з русичами, ніж у війні. У співпраці були зацікавлені й русичі. Навіть безкомпромісний Володимир Мономах уклав із половцями 19 мирних договорів. Історики підрахували, що з 1059 по 1236 рік відбулося 12 нападів половців на Русь і 12 нападів русичів на половців, а сумісних русько-половецьких походів у міжусобних війнах було 30 (7, с.484 - 485). Ось як описав співпрацю половців і русичів Олександр Головко : « … при розгляді двохсотлітньої історії відносин Русі з половцями треба визнати, що на першому плані у цих відносинах була не конфронтація, а економічні, політичні, культурні й навіть родинні зв’язки» (5, с.58-59). А Гумільов Л. писав, що в XII-XIII століттях Половецька земля і Русь складали одну державу (7, с. 327). Якщо й існувало таке державне об’єднання, то половці мали в ньому широку автономію. Вершиною родинних зв’язків були династичні шлюби. Святослав Із’яславович у 1094 р. одружився на дочці хана Тугоркана. Володимир Мономах у 1107 р. одружив сина Юрія (Довгорукого) на дочці хана Аєпи, а іншого сина Андрія – на внучці Тугоркана. Третьою дружиною самого Володимира Мономаха була половчанка із роду Аєпи. Ігор Святославович (герой «Слова о полку Ігоревім») був одружений з дочкою хана Кончака. Князь Мстислав Удатний був одружений на дочці хана Котяна (14, с.88-89). Данило Галицький одружився на внучці хана Котяна, дочці князя Мстислава Удатного (11, с.121). Такі шлюби були звичним явищем. І це пояснюється не тільки політичною доцільністю та вродливістю кипчацьких дівчат. Половці та русичі були нащадками індоарійських народів і належали до європеїдної раси (14, с.52). За свідченням сучасників, кипчак, єгипетський султан Бейбарс, мав світлий колір шкіри і був синьооким (23, с.58). Тому шлюби русичів із половчанками були природним і закономірним явищем. У повсякденному житті процеси етнічного змішування були значно ширшими. Разом із половецькими принцесами приїздили і їх подруги та дівчата служниці, які також одружувались на русичах. Багато половчанок потрапляли у полон під час походів князів у степ. Мав місце і зворотний процес (14, с.90). Часто половці переселялись в руські міста і жили разом із місцевим населенням. Це підтверджує чернігівський князь Святослав у посланні своєму брату Із’яславу: «…взял я город Чернигов с семью другими городами, да и то пустыми : живут в них псари да половцы». У списку перелічених міст стоїть і далекий Любеч (12, с.282). Отже, половецька міграція на руські землі мала значні успіхи. Ще більше половців переселилося на руські землі під час монгольської навали. Тоді половецька спільнота втратила свою єдність і була розпорошена по різних країнах. Арабський історик Ібн аль-Асір і перський автор Рашид-ад Дін писали, що багато половців пішли в землі русичів у XIII столітті (23, с.64-65). |
9 листопада 2025
|
Тисячі половців попросили притулку в Галицько-Волинського князя Данила Романовича. Данило Галицький мав дружні відносини з половцями. Його дружиною була онука хана Котяна, син першого українського короля Мстислав був одружений на дочці хана Тейгака (25), а його вірним дружинником був половчанин на ім’я Актай (24). Половці неодноразово допомагали Данилу Романовичу у війнах із ворогами. Вони згадуються на службі у Данила Романовича під 1249, 1251, 1252, 1253 роками (23 с. 66). Галицько-Волинський літопис називає половців у складі війська Данила Романовича (20). У 1251- 1253 роках король Русі Данило Галицький дарував половцям хана Тейгака землі на Берестейщині. Вони захищали Волинь від нападів ятвягів і литовців. Кочовики заснували там 40 поселень і зберігали свою ідентичність до початку XVI cт. Після приєднання Волині до Литовського князівства ці поселення утворили окрему Половецьку волость (30). Тут же – на Берестейщині є урочище Боняк, біля колишнього половецького села Піщатка (26) . Жили половці й на Львівщині. Біля села Паньківці на відстані 90 км. від Львова до кінця XVIII століття стояла «половецька баба» - кам’яна половецька скульптура (23 с. 66). На землі Данила Галицького переселився і рід Боняків. І це не дивно. Адже засновник роду мав традиційно дружні відносини з князями Галичини та Волині. До речі, в наш час прізвище Буняк налічує в Україні більше 1600 носіїв. Але найбільше їх у Галичині(19). Це також, опосередковано, підтверджує, що саме тут осів рід Боняків. Після монгольської навали в Золотій Орді, Кримському Ханстві, Московії , Україні нащадків куманів стали називати козаками. У період із XIII по XV століття між половцями та українцями-русичами відбувався інтенсивний взаємний вплив, що закінчився асиміляцією куманів. Однак певний час половецькі громади зберігали свої традиції і спосіб життя. Вони мешкали на покордонні з Диким полем і називали своїх прикордонників козаками. У козацькі ватаги почали вливатися нащадки броників, берладників, торків, чорних клобуків, татари, українські відхідники, втікачі від кріпацтва (2, с.126-127), (5, с.52-62). Покордоння з Диким полем стало своєрідним плавильним котлом, в якому формувалося українське козацтво з різних етносів і соціальних груп. З часом, українці стали домінувати на кордонні з Диким полем. «Неймовірна плодовитість землі, – писав історик Микола Голубець, - в парі з помітними «свободами», тобто звільненням від панщизняних обов’язків на 20 - 40 літ, заманюють сюди селянство західньо-українських земель; воно опановує дикий степ і насаджує на ньому хліборобську культуру» (4, с. 349). Отже, колись половецьке козацтво стало українським. Але саме нащадки половців стали першоосновою українського козацтва. Центром українського козацтва була Запорізька Січ. Запорізькі козаки оселились в місцевості, де раніше кочувала орда Бурчевичів. Історик Гумільов Л. так описав ці процеси: « Наши предки дружили с половецкими ханами, женились на «красных девках половецких», принимали крещеных половцев в свою среду, а потомки последних стали запорожскими и слободскими казаками, сменив традиционный славянский суффикс принадлежности «ов» (Иванов) на тюркский – «енко» (Иваненко» (7, с.479). Половці брали участь в етногенезі української нації. А українська мова ввібрала в себе тисячі половецьких слів. Слова тюркського походження: козак, бунчук, курінь, кабан, чабан, отара, яр, байрак, беркут, тютюн, торба, кобеняк, канчук, шаровари, чоботи, чавун, кобза, люлька та інші - стали для українців рідними (23, с.198-200). А словами половецького походження: козак, козак Мамай, Кобзар, майдан - стали позначати символи України. Тюркські народи залишили по собі багато топонімів по Україні. Ось лише деякі з них на Чернігівщині: Алтинівка, Бакаївка, Балачиха, Бахмач, Кобища, Кунашівка, Сулак, Шабалинів (23, с. 201-210). Нащадки роду Боняків поселились в Україні, ввійшли до стану козаків і стали православними християнами. У XVII столітті з’явилась легенда, що поруч з гетьманом Хмельницьким Ю. воює якийсь «нездоланний» отаман Боняк (31). У польських переказах XVII століття також згадувався отаман Буняк, який нападав на Польщу (35, с.104). В Україні Боняків називали Буняками. Буняки стали патріотами України, українцями. Спиридон Черкасенко у поезії «Іскри з великої пожежі» так змалював одного з Буняків : Побратався з дідьком лисим Козарлюжище Буняк І літав кривавим бісом, Сіяв смерть і переляк (16, с.346). З утворенням Речі Посполитої, Польща заохочувала міграцію галичан та волинян на схід і південь (9, с.191 - 192). Окремі представники роду Буняків брали участь у цьому процесі. Вони переселялись у напрямку Поділля – Брацлавщини – Південної Київщини. Тобто рухалися по кордону з Диким полем – Батьківщиною своїх предків і місцях розселення козаків. А під час Великого згону гетьман Іван Самойлович депортував населення Південної Київщини на Лівобережну Гетьманщину (13, с. 207-208). Ймовірно так нащадки носівських Буняків потрапили на Чернігівщину. У XVIII столітті вони з’явилися у Носівці. До речі, раніше – за Литовського князівства, Носівкою володіли нащадки половецького хана Тугоркана (3, с.17). Поселилися перші носівські Буняки на пагорбі - менше ніж за пів кілометра на південь від башти (фортечної вежі). Цей пагорб з багатьох сторін оточувала болотиста місцевість. Так була заснована вулиця, названа на честь перших поселенців Буняківкою (нині це вулиця Буняківська). Буняки стали жителями Носівки і декілька століть працювали на благо міста і рідного Носівського краю. Серед них були робітники, селяни, лікарі, вчителі, вчені, краєзнавці. У наш час Буняки працюють на розбудову Носівщини та України. |
9 листопада 2025
|
ПОСИЛАННЯ 1. Аркас М. М. Історія України–Русі / Переднє слово П. М. Гвоздецького. – 3-тє факс. вид. – К.: Вища шк. , 1993. – 414 с. : іл. 2. Бойко О. Д. Історія України: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - видання 3-тє, виправлене, доповнене. К.: Академ - видав, 2005. – 688 с. 3. Буняк І. Я., Буняк А. І. Сторінки історії Носівки. Частина перша. – Київ: Бібліотека українця, 1997. – 60 с. 4. Велика історія України : у 2-х томах. – Том 1. /Передм. д-ра І. П. Кри – п’якевича; Зладив М. Голубець. – К.: Глобус, 1993. – 352 с. 5. Головко О. Погляд у вир віків // Запорожці : До історії козацьк. культури / Упорядк. тексту, передм. І. Кравченка. Упорядк. іл. матеріалу Ю. Іванченка. – К : Мистецтво, 1993. – 400 с. : іл. 6. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань ( голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1992. – (Пам’ятки іст. думки України). – Т. 2. – 1992. – 640 с. 7. Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. - М.: Мысль, 1989. – 764 с. 8. Довідник з історії України ( А-Я): Посібн. для середн. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К: Генеза, 2000. – 1136 с. 9. Ефименко А. Я. История украинского народа / Сост. и авт. ист.–биогр. очерка В. А. Смолий ; примеч. Н. Н. Яковенко. - К: Лыбидь, 1990. – 512 с.: ил. («Памятники исторической мысли Украины»). 10. Історія українського війська з 383 ілюстраціями в тексті. Книга у двох частинах. - Львів: Видання Івана Тиктора, 1936. (Репринтне видання). – Частина перша. – 1936. – 288 с. 11. Історія України в особах: IX – XVIII ст. / В. Замлинський (кер. авт. кол.), І. Войцехівська, В. Галаган та ін. – К.: Україна, 1993. – 396 с. 12. Ключевский В. О. Сочинения в восьми томах. Том 1, Курс русской истории. Часть 1. – Москва: Политиздат, 1956. – 425 с. 13. Крип’якевич І. П. Історія України / Відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович – Львів: Світ, 1990. – 520 с. 14. Половець В. М. Половці і Київська Русь. – Чернігів: Просвіта, 2017. - 216 с. 15. Сумароков Г. В. Кто есть кто в «Слове о полку Игореве». – М.: Изд-во моск. ун-та, 1983. – 144 с. 16. Черкасенко С. Ф. Твори: у 2 т. Т. 1: Поезія. Драматичні твори. / Упоряд., авт. передм. та приміт. О. Мишанич. – К.: Дніпро, 1992. – 891 с. 17. Битва над Вягром - Вікіпедія. - http://uk.wikipedia.orq/wiki/Бит... над_ Вягром. 18. Боняк – Википедия. - http://ru.wikipedia.orq/wiki/ Боняк. 19. Буняк – карта і походження прізвища. - http://ridni.orq/karta/буняк. 20. Галицько–Волинський літопис [Переклад Л. Махновця]. - http://litopys.orq.ua/links/qalvol..... 21. Давні імена половців: кипчацько-кімакський іменослов. – http://spadok. orq.ua/mova-i-pysemnist/davni-smena-Kypchakiv. 22. Жизнь Степного волка. – http://warspot.ru/10783-zhizn-stepn.... 23. Марков В. И. Тюркский след в истории Украины X – XVII вв. – СПб: ЕВРАЗИЯ, 2016. – 382. – http://academsa.edu/25684099/Тюр... истории_Украины_Х_XVII_вв. 24. Махновець Леонід. Іменно-особовий покажчик. – http://litopys.orq.ua/litop/ lit29.htm 25. Мстислав Данилович – Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.orq/wiki/Мст... Данилович. 26. Піщатка (Білорусь) – Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.orq/wiki/Піщ... (Білорусь). 27. Плетнева С. А. Половцы. - М: Наука, 1990. -52 с. Литмир – Электронная Библиотека>Плетнева Светлана Александровна > Половцы >. – http:// Litmir.club/br/?b=135972. 28. Повість минулих літ – Нестор Літописець. – http://ukrlib.com.ua/books/ Printit.php?tid=13465&paqe=49. 29. Повчання Володимира Мономаха (переклад Л. Махновця). – http://litopys. orq.ua/pvlyar/yar09.htm. 30. Половці – Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.orq/wiki/Пол.... 31. Прототипом гоголівського Вія був половецький хан, що спалив Заруб на Канівщині. – http://dzvin.mtdia/news/prototipom-... polovetskiy-han-shho-spaliv-zarub-na-kanivshhini/. 32. Севенч – Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.orq/wiki/Сев.... 33. Тааз – Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.orq/wiki/Таа.... 34. Тугоркан – Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.orq/wiki/Туг.... 35. Українська мала енциклопедія: У 8 т., Т.1, Кн. 1: А – Б/ Укл. Є. Онацький. Буенос – Айрос, 1957. С. 1 – 119.- http://corpus/encyclopedia.kyiv.ua/... encyclopaedias/ukrainska-entsyklopdia. 36. Шарукан – Вікіпедія. – http://uk.wikipedia.orq/wiki/Шар.... Буняк А. І. |
9 листопада 2025
|
| Закрити |
