Валерій Бурій

Цього року Світле Воскресіння Христове православні святкують 24 квітня.

Іудеї відзначали Пасху (в перекладі — «позбавлення», «проходження») як річницю звільнення від єгипетського рабства. Суть християнської Пасхи — загальне звільнення від рабства під владою самої смерті та гріха — докладно сформулювали на Нікейському церковному соборі 325 р. Воскресіння Христове пов’язане зі спасінням людей. Спасіння людей — із їх оновленням завдяки покаянню. Так «зусилля» людини й Господа поєднуються.

Загалом «Празникові празників» присвячено 40 днів, протягом яких Христос після Воскресіння перебував на землі. Перший тиждень після Великодня називається Світлою седмицею, коли скасовуються піст у середу та п’ятницю й земні поклони, а замість вранішніх і вечірніх молитов слід співати Пасхальні часи. Богослови тлумачать вісім днів святкування як один, належний до вічності, коли «часу не стане». Недарма серед простих вірян ще в давнину склалось уявлення про те, що саме на Великдень відкриваються ворота Раю. Служителі ж церкви наголошують: те, що відбувається на Небесах, — таємниця для тих, хто живе на землі.

В українських землях постало багато яскравих празникових звичаїв. Так, справжніми витворами мистецтва є писанки, кожна з яких неповторна. Втім, у різних місцевостях поширені певні характерні орнаменти й кольори. Писанкарки спочатку моляться за тих, кому призначені їхні вироби, а вже потім беруться до роботи. Писанки для дітей традиційно розфарбовували світлими кольорами, для юнаків і дівчат — яскравими й насиченими, для літніх людей — червоними тонами, додаючи «пояс». Поважним господарям і господиням дарували писанки зі складними орнаментами. Червоний колір на писанках і крашанках символізує животворчу кров Сина Божого, пролиту під час Розп’яття заради очищення людства від гріхів.

Важливою рисою святкувань є традиційно велика увага до нужденних, яким кожен намагається посильно допомогти.

Воскресіння Христове

ЗНОВУ лине до нас найбільше і найславніше християнське свято — Світле Воскресіння Христове, Пасха, Великдень. Знову невимовна радість огортає кожну вірну душу, і благоговійно промовляють вуста щиру молитву — слова безмежної вдячності та любові до Того, Хто прийняв мученицьку смерть задля спасіння світу і воскрес на третій по тому день, щоби принести всім нам і кожному з нас просвітління й порятунок у житті вічному.

Не переповідатимемо тут рядки Святого Письма (воно нині доступне всім, хто забажає), а поміркуймо за доброю традицією про зміст преславного й превеличного свята і про вселенську значущість події, котру воно увічнило.

Христос воскрес — і для всесвіту почалась істинна весна, світлий радісний ранок нового часу, Воскресіння Господа Ісуса Христа — перша справжня перемога життя над смертю. Якщо доти й бували подібні, то неповні й тимчасові, після них смерть знов утверджувала своє володарювання. Зі смертю боролася природа, викликаючи, за заповіддю Божою, на місце згаслого життя нове. Але й воно зникало, змінювалось іншим, а те — подальшим, і так тривало невпинно. Таке життя являло не більш ніж яскраве покривало на трупі, що безперестанно розкладається, виткане з безлічі швидкоплинних смертних існувань.

Справжню й беззастережну перемогу над смертю неможливо було здобути, допоки не знищено джерело смерті — гріх, який приніс у світ роздвоєння. Гріх ізв’язав пристрастями дух людини і тим порушив правильну взаємовідносність між ним і тілом: останнє зі слухняного знаряддя для діяльності богоподібного людського духу перетворилося через гріх на нездоланну перешкоду на шляху до моральної досконалости. Боротьба з гріхом без Ісуса Христа неможлива для людини і лише приводить до усвідомлення свого безсилля.

І от у світ, переможений, здавалося, гріхом і нерозривно пов’язаний зі смертю, явилася для спасіння світу Боголюдина — Ісус Христос, який повністю звершив у Своєму житті волю Божу. Все земне буття Його становило вільний і довільний подвиг самопожертви, Він узятий був для виконання дорученої Богом Отцем справи. Подібно до нас зазнав спокуси в усьому, крім гріха. Тому смерть, як і князь її, не мали в Ньому для себе нічого, Він переміг їх. А вони безсилі були перед безмежною морально вільною духовною силою у Христі, і Господь Ісус воскрес як дух, навіки втілений, що з’єднав із повнотою внутрішньої душевної істоти і всі позитивні сторони тілесного буття без його зовнішніх обмежень. Смерть не мала влади не тільки над духом, але й над тілом Христовим, — плоть Його не знала тліну. Як Син Людський, слухняний Отцеві Своєму до хресної смерти, Господь Ісус Христос воскрес славою Отця, дією Його всемогутности, і як Син Божий — вічне Слово — Сам повернув обожнену душу Свою у прославлене тіло. Воскресіння, вінчаючи життя Господа Ісуса як Боголюдини, вінчає і подвиг Його як Месії — Спасителя світу.

Не сама лише людина обтяжена гріхом і жадає безсмертя. Невиразне і неясне тяжіння до визволення від зла і прагнення до безсмертя закладено в усю природу. Вона, зваблена із правдивого шляху розвитку через гріхопадіння людини, страждає, чекаючи того великого дня, коли як останній ворог знищиться смерть, коли воскреслий Син Божий і Сам підкориться Тому, Хто підкорив усе Йому, щоби Бог був у всьому. Тоді настане Царство Слави, доступ куди Христос відкрив усьому світу.

Так навчає наша Церква за словом Святого Письма. А піснеспів на Світле Воскресіння Христове урочисто промовляє:

«Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолавши і сущим у гробах життя дарувавши».

«Хоча і у гріб Ти, Безсмертний, зійшов, але пекельну зруйнував силу і воскрес як переможець, Христе Боже, сповістивши жон мироносиць: радуйтеся!, і Твоїм апостолам мир даруючи, грішним же подаючи воскресіння!»

Квітень

1 квітня – Міжнародний день птахів (День зустрічі птахів);

7 квітня – День охорони здоров’я (профілактика хвороб за допомогою

навколишнього середовища);

15 квітня – День екологічних знань;

17 квітня (третя субота квітня) – Всеукраїнський день довкілля;

3–4 тиждень квітня – «Марш парків» – щорічна міжнародна екологічна акція

на підтримку заповідної справи;

22 квітня – Міжнародний день Землі;

26 квітня – День чорнобильської катастрофи та Міжнародний день пам’яті

жертв радіаційних аварій і катастроф;

Травень

3 травня – День Сонця;

12 травня – День екологічної освіти;

15 травня – Міжнародний день захисту клімату;

22 травня – Міжнародний день біологічного різноманіття;

24 травня – Європейський день парків;

31 травня – Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням.

Червень

5 червня – Всесвітній день охорони навколишнього середовища;

8 червня – Всесвітній день океанів;

15

17 червня – Всесвітній день боротьби з оспустелюванням та посухами.

Липень

4 липня – Міжнародний день полонених дельфінів.

Він народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві на Черкащині в родині потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував козаччину й Шевченка. Мати неписьменна, але чутливої душі: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею. От тому син боявся батька і дуже любив матінку. Коли Івасеві йшов 13-й рік, мати померла: вона двічі народжувала двійнят і це підірвало її здоров’я.

Іван Левицький закінчив київську духовну академію і заручився з Надійкою Сольською, сестрою однокласника. Але її рід мав графську корону, тому до вінчання не дійшло. Так і прожив однолюб самітником.

Кілька років Левицький викладав у дівочих гімназіях Речі Посполитої російську. І хоч Іван був непоганим вчителем, його вразливу душу краяла думка, мимоволі став русифікатором краю. І він попросився на інше місце служби. Його не пускали, та Іван Левицький через скандал — єдиний у своїй службовій кар’єрі — наполіг і переїхав до Кишинева. І хоч вода Кишинева шкодила його здоров’ю, від неї в животі голосно бурчало, від води він нажив виразку шлунку. Там і служив до пенсії без жодної відпустки. Скромний чиновник дослужився до статського радника (генерала), отримав спадкове дворянство; мав ордени Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня,

Вільний від служби час Іван Семенович віддавав Музі: написав понад 50 творів, нагадуючи світові, що українська література ще існує.

У відставці великий самітник жив у Києві. Оселився у флігелі на вул. Новоєлизаветинській (тепер Пушкінська, 19), мав садок, невеликий ставок і пасіку. Нечуй-Левицький жив за своїми законами, багато у чому нагадуючи Канта:

- був надзвичайно пунктуальним: за його розпорядком можна було звіряти годинники; 

- щодня, у визначений час, гуляв одним і тим же маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому;

- не виходив із дому без парасольки;

- спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов;

- суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися; 

- журнали складав, щоб прочитати увесь комплект наприкінці року, і потім переказувати усім старі новини з тих журналів;

- кожного дня його служниця Марія через все місто з Оболоні приносила молоко і вилікувала хазяїна;

- спиртного не вживав зовсім;

- не заводив котів, сам полював на мишей, майстерно розставляючи мишоловки.

До кінця життя І. Нечуй-Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Крім прози Іван Нечуй-Левицький приклав руку до перекладу Біблії. Василь Тарнавський оплатив цю роботу, редактором був Іван Пулюй. Книгу повністю переклав Панько Куліш, але після його смерті чверть рукопису загинула. Нечуй-Левицький закінчив роботу, пишучи кулішівкою.

У 1917 р. Іван Нечуй-Левицький лежав у Софійській лікарні, у так званому «шпиталі для самотніх людей», потім був притулок для шляхетних самотніх людей на Дегтярівці, де й помер без догляду 1918 року. 

Поховано письменника на Байковому кладовищі.

Він мав найвищі нагороди: «Оскара», «Золотий черевичок», орден Почесного легіону, але лишився «персоною без громадянства»