Сем. положение: замужем
Дата рождения: 30 января
Место проживания: вул. Майдан 55
Новофастов Винницкая Область
Люди Винницкой области Новофастов


Полит. взгляды: умеренные
Отношение к курению: компромиссно
Отношение к алкоголю: компромиссно

Последний визит: 5 сентября 2016, 14:56
Страницу создано: 9 июля 2012

Анонимно

Подписка на обновление страницы

Добавьте и настройте оповещения на свой e-mail

Перейти

Последние фото

Яніна Ковальчук - Последние фото
Яніна Ковальчук - Последние фото
Яніна Ковальчук - Последние фото
Яніна Ковальчук - Последние фото
Перейти
Яніна Ковальчук

Якби  не   та  записка…

 

         Вони  навчалися   в  сільській   восьмирічній  школі.   Вона  прийшла  до  них   в  школу, разом   з  іншими  учнями,   в   5 – й   клас. Зовсім  непримітна   дівчинка   з   двома   косичками.   Але   він   запримітив   її    відразу.   Запримітив  розумні  зеленкуваті   очі,  довгі  чорні   вії,   сама   тоненька,   ніби   стелина   в  осінньому   полі.

   Він  сидів  на  парті   позаду  неї   і  любив  дивитися  на  її  коси,   на  неслухняний   кучерик  на   шиї,  на   біленький   комірець  її   шкільної  форми.   Вони  обоє  навчалися   на  «відмінно».   Їй,  як   і   йому,  навчання   давалося   легко .  Либонь   з   5 – го  класу  він  почав  приділяти   їй   увагу.   То  викрадав  з   портфеля  пісенника,  в   якому  її  подруги   писали  вірші   і  пісні,   і  писав  якийсь   вірш   або  вислів   від  себе.   На  кожне  свято   підписував   їй  вітальну  листівку   і   відсилав   поштою.  Вона  любила    отримувати   і  читати   його  вітання   та   вірші,   але   йому  нічого  не  писала.

      В  восьмому,  випускному,  класі  вже   всі,  крім  них   двох,  знали,  що вони  кохають  одне  одного.  Він  інколи  приходив  до  неї  на   побачення   і вони  вже  переписувалися  записками.

    Одного разу, коли  учні  заходили  до  класу,  вона  непомітно,   в   коридорі,  передала   йому  записку. Але   це   тільки   вони   думали   що  непомітно.   Ніби  грім   з  ясного  неба,  перед  ними   стала  вчителька  німецької  мови   і  звеліла   йому   віддати   ту  записку.   Він   віддав.

Вчителька   поклала   ту  записку   в   класний  журнал   і , після  того   як   запитала   їх  урок,   перед  усім  класом  прочитала   ту  записку   та   ще   й  пообіцяла,   що  передасть   її  директору  школи.

   Бідна   учениця  горіла   від  страху   і   сорому,  чекаючи   кари   директора,   але  обійшлося.   Директор   (  чомусь?)   нікого  не   покарав.

     З того  часу   між  ними   ніби   пробігла   чорна  кішка.  Чи  вона  сердилась  на  нього, що   він   віддав ту  записку, чи  їй   було  соромно,   але   вона  навіть  не   дивилася   в   його   бік.   Він  робив   спроби  до примирення,   але   марно.  Вона   вважала,   що   в   тому, що  вона  зазнала   стільки   сорому   винен  він.

   Швидко  по   цьому,  вони  закінчили   школу   і  поступили  на навчання.   Їхні   дороги розійшлися  назавжди. Вони  створили   сім»ї.  У  них народилися   сини:   в  неї -  два,   в    нього  -   три.   Він   дуже  хотів,   щоб   дружина  народила   йому   дівчинку.  Мріяв,   що   вона   буде   з   зеленкуватими  очима,   заплетеними   кісками   та  неслухняним  кучериком  на  шиї.  Чому  він   хотів   доньку  ?   Про   це  знав  лише   він, це   була   його  велика   таємниця.

      Через   40  років   вони  зустрілися   в  Інтернеті  і  почали  переписуватися.  Кожен   день  вони  писали одне   одному  листи.  Їх  вже  не   міг   відібрати   та  прочитати  ніхто,  ніяка   вчителька.   З   великим  нетерпінням  вони   чекали  наступного  дня,  щоб  прочитати  наступне   повідомлення.    В  той   час,   він  працював  на   будівництві  мостів   в  Росії,   а   вона  в  державній   установі.

    Через   місяць,  після  зустрічі    в  Інтернеті , вони  зустрілися    наяву   -  двоє  статечних  дорослих  людей,  з посивілим  волоссям   та  молодою  душею.

  Він  приїхав  на  зустріч  з   дружиною,  колишньою   її  подругою.

  Вони  вже  знали  що  зустрінуться,   але  до  останньої хвилини   не   уявляли   якою   буде  їхня  зустріч.

   Він  завітав  до  неї   в  її  робочий   кабінет   і   коли  відкрив   двері  то  забув,  що  вітаючись,   говорять   «   добридень» .   Він   розпростер  обійми   і вона   ніби  пташка  полинула  до   нього.   Їхній   поцілунок    був  ніби  ковток   джерельної  води   в гарячій   пустелі   по   якій   вони  блукали   40  років.

   Коли  перші   почуття   вщухли  і  вони   вже  могли  спокійно розмовляти ,  вона  лише   запитала   його: «   Скажи,   ти    пам'ятав  мене   весь   цей   час?»   і  він   відповів:   «   Звичайно,   як   я   міг   тебе  забути».   Вона  зрозуміла  все.

   Їхня  зустріч   була   короткою  і ,  хто  знає,   може   і  останньою   у   їхньому  житті.   Для   чого   ятрити   давню   рану   від  якої  залишився   рубець.

   Прочитавши   мою   оповідь,   хтось   скаже :  ' Не  доля ' ,   інший   -   пригадає   щось    своє   і  защемить  душа,   а   хтось   -   скептично   усміхнеться.

    Я   теж   скажу:  ' Не   судилося '.

А   доля?....   Доля   склалася   в   кожного  своя ,   людини   без  долі   не   буває .   Але   далеко   -  далеко,  десь   насподі   душі,  залишилося   в  обох   кохання,   про    яке  не   можна   комусь  розповісти.   Кохання   перше,   чисте,  світле,   неподільне   -  тому ,  що   одне   на   двох,   на   все   життя   і   до   віку.

 

       Р.S.   Давно  немає   в  живих   тієї   вчительки.  Не  знаю,  чи  добре  вона   навчила   своїх   учнів  німецької   мови,   при наймі,   героям  моєї  оповіді не   траплялася  нагода   побувати   в  Німеччині,   а  німецьку   мову,  якщо   й  знали ,  то  до   цієї  пори   забули.   В  житті  вона  їм  не  знадобилася.

 

' Дорогі   вчителі!    Ми,  звичайно,   поважаємо   вас   і  дуже  любимо.  Ви   добрі,   мудрі,  щирі,   але   не  відбирайте   і  не   читайте  записок,   які  пишуть  одне   одному   учні   дитячою   рукою,   учнівським  почерком!'

 

Яніна   Ковальчук

с.Новофастів

1 октября 2013

Яніна Ковальчук

 

   Етюд

 

 Берізка

 

 

       Ці   двоє   дерев   росли  разом.    Не  знати  -   чи  їх  хтось   посадив,   а   може   і  самі   виросли.    На   узбіччі   старого   лісу   ,   відокремлені від  усіх  -   ніби   нерозлучна  пара.   Адже   й  насправді   були нерозлучні   - ці    двоє  -   клен   і   берізка.   Він  стрункий   і   кучерявий   ріс   статечним   та   гордим.  А   вона   - берізка -   струнка,   білотіла   та   соромлива.   Вони   часто шепотілися   про   щось  своє,  потаємне,   відоме   лише   їм  двом.   Що   їм   було  до  шелесту   лісу,  до   його  столітніх  дерев,   які   лише   те   й  знали  що  розповідали   свої   проблеми  одне  одному.   Старі  дерева,   дивлячись  на   цю   молоду   вродливу   пару ,  пророкували  їм  весілля   та  щасливе   подружнє   життя,   адже   ніби  сама   природа      відокремила   їх  від   усіх,   з»єднала ,    ще  з  дитинства ,  парою.        

    Хто  зна,   може   б  так   і   сталося ,  якби     одного   разу   не   завітав   на   узбіччя   веселий ,   грайливий    вітерець   і  не  помітив   білотілу  берізку.   Він  заплітав   і  розплітав   її   довгі   коси,   шелестів   її   листячком,  обіймав  стрункий   стан.  А   вона , молода   і  вродлива,   вірила   його   солодким  словам .   Вона   вже  й  не  помічала   клена, свого  вірного   товариша,   який   зі   сльозами  на   очах,   спостерігав  за  залицяннями     пустотливого  вітру.   Берізка  знала,   що   клен   то   її  вірний   товариш,   а  вітерець   - перше  і останнє  кохання.  Незабаром, вітерець  освідчився   їй   у  коханні   і вона  готувалася  до  весілля.   Почепила  свої   гарні   сережки,  розплела   довгі   коси  і   чекала   зустрічі   з   коханим,   який   останнім  часом   чогось   все  рідше   став  до  неї  навідуватися.  Не  знала   берізка   того,   що  він   вже   покохав   іншу.   Це   була   синьоока ,  легковажна  хмарина,  яка   давно  була   закохана   в  вітер.  Вони  завітали  до   берізки   в  гості   разом   -   вітер   і  хмарина.  Але   то  була   вже  не   легковажна   хмарина   і   пустотливий  вітерець.  Це   була   чорна   хмара   з   сильним  вітром,   які   летіли   в  гості   до   берізки.  Це   було  їхнє   весілля   з   громовою  музикою   та   феєрверками   із   блискавок.  

        Вітре, вітре,  я   так  давно  чекала  на  тебе -  загукала   берізка,   але  він   того  не   чув.   Він   враз   зірвав   з   берізки   її  сережки,   скуйовдив   довгі   коси   та   поламав   гілля.  Берізка   була   йому      вже  не   потрібна.  А   клен   спостерігав   за  цим   дійством   і     по    його  листках  додолу   стікали  великі   краплі   -   чи   дощу,   чи   сліз. 

Вітер ,   поламавши   берізку,   полетів   далі.  Адже , %

24 сентября 2013

Гости страницы

Поделитесь страницей в соцсетях:



  Закрыть  
  Закрыть