Ульяна Бондаренко

Зазвичай по цій дорозі всі їдуть на максимальній швидкості. Занадто багато ДРГ з "русского мира" останнім часом ходить на нашу сторону, до того ж дуже добре усі знають, що швидкість - це головне, що допоможе вижити, якщо почнеться мінометний обстріл.

Але ми зупинилися. До нашого здивування танк був завалений квітами. Старими засохлими, відносно новими, з жовто-блакитними стрічками. А ще на ньому лежать розсипи дорогих сигарет. Вони теж і старі, і ледь переночевавшие. Куриво в АТО в ціні, але ніхто не ризикує забрати. Хоча є кому.

По покинутих обійсть навколишніх сіл бродять мародери з місцевих. Вони методично оббирають будинку сусідів, вириваючи з стін навіть дроти і кабелі. Потім обпалюють пластик з проводів на вогнищах прямо в пограбованих дворах. Але до танку ніхто не підходить. Ні за дорогим куривом, ні за горілкою, яка розлита по одноразових склянках, ні, тим більше, за квітами. Все так і лежить на нержавіючої броні.

У нас не було квітів, але ми залишили там паску, одну з тих, що везли на передодні Великодня в подарунок хлопцям, які зараз служать в ЗСУ. Зовсім свіжа, на чистій серветці, вона лежала на розігрітому сонцем металі і через три години, коли ми їхали назад.

На жаль, ми не знаємо імена тих, хто загинув у танку. Не знаємо звідки вони. Знаємо лише, що ці хлопці написали на броні "За Україну" і цього достатньо для цього пам"ятника.