Форум города (села) Шевченково Черкасской области: новости

Форум Шевченково

Темы для публикаций и разговоров

Шукаю родовід Демченків-Дядченків з Керелівки

19 октября 2011

Федір Демидюк

Вопросы-ответы

Интервью

Все записи

Музей “Рушники Шевченкового краю” поповнився новими експонатами - читать дальше...

Валерій Бурій

ЧЕРКАЩИНА: КРАЄЗНАВЧИЙ КАЛЕНДАР

9 ЛИСТОПАДА - 120 років від дня народження Людмили Шевченко (1895-1969), фольклористки й етнографа, онуки Т.Г. Шевченка, уродженки с. Шевченкового Звенигородського району.

Людмила Прокопівна Шевченко народилася 9 листопада (26 жовтня ст. ст.) 1895 р. у с. Кирилівці (тепер - Шевченкове) у родині племінника Т. Г. Шевченка Прокопа по лінії його старшого брата Микити. Початок її життєвого шляху був типовим для дітей з родин селян-бідняків: з восьми років дівчинка бавила чужих дітей або виходила в поле на буряки. Вона згадувала, що почала відвідувати сільську школу, але в 1906 р. її батьки погоріли, і семеро дітей пішли по наймах. Дев'ятирічна Людмила опинилася в помішиці в с. Криничне Харківської губернії, де 'за шматок хліба' прослужила покоївкою три довгих роки. Її долю змінила смерть батька. Брат Харитон, який на той час вчився у М. В. Лисенка, звернувся за його порадою до Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Активну участь в улаштуванні долі 15-річної Людмили взяв М. С. Грушевський. Наступні роки вони листувалися, і кожен лист вона підписувала словами: 'Остаюсь за все дуже вдячна'. Так 1910 р. Людмила опинилася в м. Перемишлі (Австрія), де була зарахована до жіночої середньої школи-ліцею. Після її закінчення (1917 р.) вона вступила до учительської польської семінарії, щоби здобути право на вчителювання. У травні 1918 р. спочатку повернулася в батьківське село Шевченкове, згодом переїхала до Лисянки, Журжинців, що на Черкащині, - викладати в початковій, а згодом - у семилітній і середній школах.

У вересні 1922 р. Л. Шевченко переїхала до Києва, де вступила на етнографічний факультет Археологічного інституту. Це був час створення цілої низки етнографічних та краєзнавчих академічних установ. Серед них були, зокрема, й Культурно-історична комісія (1924) та Кабінет примітивної культури кафедри історії України ВУАН (1925). 20-ті роки стали часом напруженої збирацької роботи в регіоні Києво-Волинського й Чернігівського Полісся. За свідченням самої Л. Шевченко, 'матеріал з польових дослідів' був зібраний нею в 26 щоденниках, а також систематизований за окремими галузями побуту й фольклору. Але з початком 30-х вступили в силу інші закони буття. У 1937 р. Людмила Прокопівна перейшла працювати до Музею народного мистецтва (згодом - Музею українського мистецтва), де очолила відділ народного мистецтва.

А невдовзі - війна... Вже 22 липня розпочалась евакуація фондів трьох київських музеїв - Українського, Західного і Російського мистецтва: 24-х великих скринь з картинами, одягом і 'кольоровим металом'. Серед тих, кому доручили супроводжувати ешелон з культурними цінностями в глиб країни, була й Л. Шевченко. Під Дніпропетровськом, на станції Чаплино, потяг потрапив під наліт гітлерівської авіації. Поранену Людмилу Прокопівну разом із сином було відправлено до м. Червоноармійська. Отримавши у військовому госпіталі необхідну медичну допомогу, вона повернулася до ешелону, де взяла участь в упорядкуванні, наскільки це було можливо, цінного вантажу. У понівеченому вагоні, разом з музейним майном, вона вирушила до ст. Дебальцево. Там вдалося організувати перевантаження до вцілілого вагону і відправлення далі за маршрутом, до м. Пензи, де вона особисто передала його на зберігання до картинної галереї. Тоді ж, у серпні 1941 р., разом із сином вирушила до Алма-Ати.

З евакуації Л. Шевченко змогла повернутися до Києва лише 1944 р., після його визволення. Місцем роботи став Музей українського мистецтва. Тоді ж вона звернулася до відділу етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР із проханням затвердити тему її кандидатської дисертації. Очевидно, саме спрямованість на етнографічні досліди підштовхнула до зміни місця роботи - у квітні 1945 р. вона перейшла працювати до відділу етнографії Історичного музею, де незабаром посіла посаду головної хранительки фондів. А в квітні 1947 р. подала заяву з проханням призначити її на посаду молодшого наукового співробітника до вподобаного академічного Інституту. Протягом двох років на основі власноруч зібраного обширного етнографічного та фольклорного матеріалу, а також фотодокументів Л. Шевченко підготувала монографію 'Культура і побут колгоспу 'Здобуток Жовтня'. Одночасно вона опрацьовувала тему 'Основні форми обробки матеріалів для селянського одягу' (крім села Червона Слобода Київської області, що вивчалося нею, як сказали б у 20-х рр., 'монографічно', вона здійснила експедиційні відрядження для збирання польового матеріалу в села Поділля, Полісся та Київщини). Окремою темою 'планового' дослідження було 'Радянське сімейне життя'. Науковці Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР були задіяні й у вивченні процессу формування 'нового побуту' на землях Закарпаття, яке тільки-но починало 'приживатися' до організму радянської України. Йшлося, зокрема, про дослідження життя переселенців з гір 'у справі висвітлення перебудови виробничих навиків в умовах землеробства'. У жовтні 1954 р. відбувся захист кандидатської дисертації на тему: 'Соціалістичний побут і культура ткачів художньо-промислової артілі ім. 20-річчя Жовтневої революції (м. Кролевець)'.

Друга половина 50-х рр. була позначена для Л. Шевченко участю в написанні та редагуванні окремих розділів до фундаментального монографічного дослідження 'Українці'. В рамках підготовчої роботи до написання текстів ішлося, зокрема, про розділи 'Харчування' та 'Селянські промисли'. Вона здійснила експедиційні відрядження до Вінницької (1953), Волинської, Одеської (1955), Донецької (1956), Львівської (1960) областей. 1957 р. брала участь у Всесоюзній нараді етнографів з вивчення робітничого побуту. Її прізвище зрідка з'являлося на сторінках часописів - 'Советской этнографии', Наукових записок ІМФЕ. У квітні 1963 р. наказом в.о. директора Інституту О. І. Дея Л. П. Шевченко була увільнена з посади наукового співробітника за скороченням штатів.

Останні роки життя Людмила Шевченко багато хворіла. А 22 жовтня 1969 р. вона відійшла у вічність. Її поховали на Київському міському кладовищі Берківці. Невдовзі клопотаннями Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії й Українського відділення Літфонду СРСР на її могилі було встановлено пам'ятник. На рожевому граніті викарбувано: 'Онуці Т. Г. Шевченка - Людмилі Прокопiвні Шевченко (1895-1969) від Спілки письменників України'.

Підготував В.М. БУРІЙ

Валерій Бурій СЛОБОДЯНИК МИКОЛА СЕМЕНОВИЧ

http://upload.wikime... alt='Slobodjanyk Mykola.JPG'>

http://inorganic.che...>

Хімік-неорганік, завідувач кафедри неорганічної хімії (з 1998 р.), декан хімічного факультету Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка (1997- 2007 рр.), доктор хімічних наук (1986), професор (1988), член-кореспондент НАН України (1997), академік АН вищої школи України (2001), заслужений діяч науки і техніки України (2006). Народився 23 січня 1945 року в с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. Закінчив хімічний факультет Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка у 1968 році. Навчався в аспірантурі при кафедрі неорганічної хімії хімічного факультету КНУ з 1968 по 1971 рік. Після закінчення аспірантури працював інженером кафедри неорганічної хімії, потім асистентом (з 1972 року), старшим викладачем (з 1974 року), доцентом (з 1977 року), професором кафедри неорганічної хімії (з 1988 року). У 1997-2007 рр. – декан хімічного факультету, з 1998 року – завідувач кафедри неорганічної хімії. Кандидатську дисертацію захистив у 1973 році, докторську дисертацію на тему «Направлений синтез подвійних фосфатів» – у 1986 році. У своїх роботах розробив фізико-хімічні основи керованого синтезу складних оксидних каркасних сполук, що включають s-, p-, d- та f-елементи. Встановив закономірності кристалоутворення каркасних сполук фосфатного, титанатного, ніобатного, ванадатного типу та змішаних аніонно-оксидних матриць. Встановив взаємозв’язок між складом-будовою та властивостями як індивідуальних сполук, так і твердих розчинів на їх основі, що відзначаються комплексом нелінійно-оптичних та електрофізичних властивостей. Зі своїми учнями успішно розвиває концепцію взаємовпливу розплавленого середовища на формування монокристалів того чи іншого типу з деформацією його складових (аніонної чи катіонної підграток), що є причиною виникнення, а також підсилення певних електрофізичних та нелінійно-оптичних властивостей. Підготував трьох докторів та 13 кандидатів хімічних наук. Опублікував понад 300 наукових праць. Протягом семи років – заступник голови експертної ради ВАК з хімії. Голова спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій, член редколегії «Українського хімічного журналу», член редколегії науково-технічного журналу «Екологія довкілля та безпека життєдіяльності» член комісії Державного фонду фундаментальних досліджень. У 1989 за цикл робіт по керованому синтезу подвійних фосфатів нагороджений премією НАН України ім. Л.В.Писаржевського.

Валерій Бурій

Розкажу про хорошу сім’ю

Світле бажання матінки Наталі

Раїса БІЛЕЦЬКА.

Черкаська область.

Фото Миколи Лисенка.

http://silskivisti.k... width='200' class='pict' style='color: rgb(255, 255, 255); margin: 5pt; float: left; border-width: 0px;'>

У серці Кобзаревого краю — селі Шевченкове Звенигородського району — 15 років править службу Божу настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці отець В’ячеслав Клименко. Його дружина — регент церковного хору матінка Наталя. Всевишній обдарував її чистим дзвінким голосом, а доля послала особливе призначення: бути супутницею тому, чиє покликання — нести людям віру та надію.

... ІНКОЛИ спогади вертають подружжя у рідне місто Черкаси, де вони народилися й виросли, у неспокійні дев’яності роки, коли ступили на дорогу cамостійного життя. В’ячеслав здобув спеціальність пасічника, але через економічну розруху закинуло його у світ гіркого заробітчанства — довелося тяжко попрацювати у Ставропольському краї, Якутії, Воркуті, Мурманську. Коли ж повернувся додому, відчув самотність, душу ятрила пустка.

У ці дні й спали на думку духовні настанови улюбленої бабусі Шури, яка брала його, малого, до церкви. В'ячеслав поринув у читання духовної літератури. Пішов до храму — полікувати душу. Зустріч та спілкування зі священиком Миколаєм, нині настоятелем одного з найвідоміших храмів Черкащини у Стеблеві, переконали його у необхідності присвятити себе служінню Всевишньому. Духовний наставник і рекомендував В’ячеслава до навчання у семінарії Почаївської лаври.

Отця В’ячеслава благословили на службу Божу до Шевченкового, коли він уже був одружений: матушка Наталя співала колискову їхньому первістку. Її, сестру свого друга, він уподобав давно, та все сумнівався, чи поїде міська дівчина жити у село...

Нині родина Клименків, у якій зростає восьмеро дітей, є взірцем сімейної злагоди. Хоча життєві труднощі супроводжують їх із перших днів. Вже котрий рік вони самотужки піднімають із руїн недобудовану церкву. Тут уже зведено стіни, центральний купол, дах, нинішнього літа поставили євровікна і двері, та все ж до новосілля ще далеко. Адже доводиться розраховувати лише на мізерні пожертви парафіян та посильну допомогу місцевих підприємців.

— Просили обласну владу посприяти у будівництві церкви, — зітхає пані Наталя. — Хочемо, щоб вона стала окрасою села до 200-их Шевченкових роковин. Та сподівання тільки на Господа…

Не має багатодітна родина і власного житла — тулиться у невеличкому будиночку побіля майбутнього храму, де в другій половині отець В’ячеслав править службу Божу. З ними також мешкає 85-річна Наталина тітка Галина Андріївна, яка опікується невеликою пасікою. Голова Шевченкового Михайло Падзіна каже, що сільрада хоче допомогти багатодітній сім’ї придбати будинок, але поки що з кошторису грошей на це ніяк не викроїти.

Нашу розмову з матушкою Наталею уриває плач маляти. І ось вона сидить біля столу вже з двомісячною Марійкою на руках — світлолика й умиротворена. А поруч п’ятеро невгамовних помічників: восьмикласниця Маринка, п’ятикласник Дмитро, другокласниця Оленка, першокласник Тимко та Олечка — вихованка старшої групи дитсадка. Немає дома найстаршого, Даміана, який цьогоріч став першокурсником математичного факультету Черкаського педагогічного університету, та Софійки, котра після 9-го класу вступила до музичного училища в обласному центрі.

Молодші діти навчаються у місцевій спеціалізованій школі-інтернаті гуманітарного профілю, де, окрім суспільних наук, опановують музику, хореографію та інші види мистецтва. Наталя щиро дякує директору школи Ліні Денисівні Терещенко: завдяки її турботам їхні діти щоліта виїздять на відпочинок.

У дружній родині священика свої правила. Телевізора не мають, переглядають лише відеофільми, і то лімітовано. Діти багато читають, змагаються, хто швидше відшукає на карті світу певні міста, ріки, озера, гори. Улюблені заняття у дозвілля: конструктори, пазли, малювання. Паніматка Наталя — гарна господиня: шиє дітям одяг, готує смачні страви.

Клименки, чим можуть, допомагають престарілим та нужденним, особливо опікуються інвалідом-візочником Романом. У добрих справах завжди з ними сусіди, зокрема Микола Павлович Лисенко — праправнук Тараса Шевченка, колишній викладач місцевого сільськогосподарського коледжу, та його дружина Галина Федорівна — вихователь школи-інтернату.

Йдуть і йдуть по пораду чи розраду до матушки Наталі парафіяни. А вона щодня просить Господа дарувати кожній людині Свою благодать.

Валерій Бурій

Описание Заповедник Родина Тараса Шевченко: Заповедник Родина Тараса Шевченко находится в Черкасской области и объединяет три села: Шевченково, Будище и Моринцы. В этих местах родился и вырос будущий поэт. В Шевченково находилась усадьба семьи Тараса. Именно здесь был открыт литературно-мемориальный музей, на базе которого в 1992 году создан заповедник. Всю эту местность поэт описывал в своих некоторых произведениях. Родительский дом был восстановлен именно по рисункам Шевченко. Возле музея стоит бронзовый тринадцатилетний Тарас, в саду сохранилась могила матери поэта. Прогуливаясь по территории заповедника можно узнать о жизненном пути Шевченко, ощутить мощную энергетику местности. В экспозиции музея увидеть некоторые сохранившиеся личные вещи поэта, первые издания книг, портреты и фотографии, архивные документы. 'Заповедник Родина Тараса Шевченко' находится по адресу: Звенигородка, с. Шевченково, ул. Петровского, 33. На этой странице Вы можете посмотреть контакты (телефон) компании 'Заповедник Родина Тараса Шевченко', оставить свой отзыв, посмотреть карту проезда к улице 'Звенигородка, с. Шевченково, ул. Петровского, 33'! Если Вам нравится 'Заповедник Родина Тараса Шевченко' Вы можете поделиться ссылкой с друзьями, а также добавить в свой справочник!

Источник: http://zvenigorodka....

http://img1.globalin... alt='Заповедник Родина Тараса Шевченко'>

http://img1.globalin... alt='Logo Заповедник Родина Тараса Шевченко'>

Валерій Бурій

Описание Дом дьяка: Дом дьяка, в котором учился грамоте Тарас Шевченко. Единственная постройка на территории села, сохранившаяся в оригинале с тарасовых времен. Дом построен в 1782 г., отреставрирован в 1999 г. Помещен в стеклянный павильон. 'Музей Дом дьяка' находится по адресу: Звенигородка, с. Шевченково, ул. Курочкина. На этой странице Вы можете посмотреть контакты (телефон) компании 'Дом дьяка', оставить свой отзыв, посмотреть карту проезда к улице 'Звенигородка, с. Шевченково, ул. Курочкина'! Если Вам нравится 'Дом дьяка' Вы можете поделиться ссылкой с друзьями, а также добавить в свой справочник!

Источник: http://zvenigorodka....

http://img1.globalin... alt='Дом дьяка'>

http://img1.globalin... alt='Logo Дом дьяка'>

Валерій Бурій

http://nsku.ck.ua/im...>

Валерій Бурій

http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО ШЕВЧЕНКОВЕ'>

Валерій Бурій

Шевченкове нині є великим селом із майже тритисячним населенням. Раніше воно називалося Кирилівка (інша назва Керелівка). 1816 року у кирилівського селянина Тетерюка Яким Бойко купив для свого зятя Григорія Шевченка стару хату. У цій хаті й виріс Тарас Шевченко. У 1823 році померла мати Тараса – Катерина. Батько взяв нову дружину, але й сам довго не прожив – помер у 1825 році. В 11 років Тарас Шевченко вже був круглим сиротою.

http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='331' width='265' style='border: 0px;'> http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='340' width='255' style='border: 0px;'>

Посмертна маска Тараса Шевченка та пам'ятник юному поету

http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

Музей

Ось що писав він про ті роки у своїй автобіографії: «…приютился он у дьячка в школе в виде школяра-попыхача. По многотяжком двухлетнем испытании прошел он граматку, часословец и, наконец, псалтир. Дьячок, убедившись в досужестве свого школяра-попыхача, посылал его вместо себя читать псалтир по усопших крепостных душах, за что платил ему десятую копейку, яко поощоение». Прослуживши у дячка кілька років, Тарас втік у Лисянку, де напросився у навчання до живописця-диякона. «Терпеливо бродяга-школяр носил из Тикича три дня ведрами воду и растирал медянку на железном листе и на четвертый день бежал». Втік він у село Тарасівка до дячка-маляра, але той відмовив йому у навчанні. Тому Тарас повернувся у Кирилівку. Тут він хотів найнятись в погоничі або пасти громадську отару. Але не судилося. У 1828 році місцевий поміщик Василь Енгельгардт забрав чотирнадцятирічного юнака козачком до себе у маєток у село Будище.

http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='353' width='265' style='border: 0px;'> http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='353' width='265' style='border: 0px;'>

Дороговкази Тарасових шляхів та могила його матері

Нині у Шевченковому на колишньому подвір’ї Шевченків розташовано літературно-меморіальний музей та адміністрацію Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». До нього входять села Шевченкове, Моринці, Будище та Вільшана. Музей розташовано на пагорбі. Звідси відкриваються чудові краєвиди балки із вкритими садами схилами. На схилі збереглася могила Катерини Шевченко – матері поета. Хата Шевченків, яка після смерті Григорія – батька, перейшла у спадок до старшого брата, Микити, давно розвалилася. На її місці у 1908 році поставили перший пам’ятний знак – жорнове коло із написом «Тут була хата Тараса Григоровича Шевченка». Із цього кола і почалося заповідання Шевченкового подвір’я. Ініціатором збереження пам’яті Великого Кобзаря був місцевий земський лікар Нетесюк, який зібравши сільську громаду ще на початку ХХ століття, обніс огорожею подвір’я.

http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

Реконструкція хати Шевченків

http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='361' width='550' style='border: 0px;'>

Павільйон над 'хатою дяка'

У 1917 році було встановлене перше погруддя поета. Через кілька років його замінили невеликою постаттю Шевченка у кожусі. А у 1927 році на постамент встановили нове погруддя, виготовлене з цементу та піску звенигородським скульптором Калеником Терещенком. У 1935 році почалося облаштування музею та будівництво нового приміщення, яке відкрили через чотири роки. Будинок музею, зведений тоді, стоїть і нині. Ліворуч від нього розташовано адміністративну будівлю, праворуч стоїть реконструкція хати, в якій мешкала родина Шевченків. Навпроти хати пам’ятник – мандрівний юний Тарас. Музейне подвір’я, що спускається схилом у балку, оточено розкішним садом. У музейний комплекс також входить хата дячка, в якого Шевченко був «школярем-попихачем». Екскурсоводи кажуть, що хата «та сама». Недаремно її зберігають у скляному павільйоні. Але мусимо вас розчарувати – це лише копія тієї хати. Від оригіналу залишився лише сволок із викарбуваною датою. На в’їздах до Шевченкового стоять скульптури, які ілюструють дитинство і юність Тараса. А пам’ятник, встановлений у центрі села, показує Шевченка вже у зрілому віці.

Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст путівника Черкащиною видавництва 'Грані-Т')

http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='Шевченкове' height='350' width='550' style='border: 0px;'>

Старовинний вітряк поряд із Шевченковим

http://ukrainaincogn... rel='lightbox[field_page_images][Шевченкове<br /><br /><a href="http://ukrainaincogn... target="_blank" id="lightbox2-download-link-text">Download Original</a>]' class='imagefield imagefield-lightbox2 imagefield-lightbox2-my_medium imagefield-field_page_images imagecache imagecache-field_page_images imagecache-my_medium imagecache-field_page_images-my_medium lightbox-processed' style='text-decoration: none; color: rgb(0, 68, 119);'>

http://ukrainaincogn... alt='Шевченкове' title='' width='165' height='140' style='border: 0px;'>

Валерій Бурій Сергій Ткаченко

1. Поліщук В.Т. Сергій Ткаченко: (Про нього. Вірші для дітей) // Гілочка -Черкаси, 2003 - С.274-282.

2. Поліщук В.Т. Та ми неминущі усе ж: Поезія С.Ткаченка // Поліщук В.Т. Під прапором неба - Черкаси, 2000 - С.80-86.

3. Дергач В. Шукач мовних скарбів: (Про зб.' Керелівка' Р.Ткаченка) // Київ -1994-Ж2-С.117.

4. Поліщук В. Та ми неминущі усе ж // Черкаський край. - 1993. - 23 лютого. - С.5 (Рец. на книгу' Керелівка').

5. Захарченко В. Голос свіжий, мужній. Черкаси- 1992,23 грудня.

6. Ткаченко В. Кіт із капустою: Сценарій художнього фільму.- Сміла: Блискавиця, 2008.

7. Ткаченко В. Ойра - Ойра. Гумористичні оповідки, пересмішки.- Сміла: Блискавиця, 2008.

Закрыть