Коли ти вперше

      став на ноги…

Коли малим ти вперше став на ноги –

Яка ж то радість Матері була!

Від тихої колиски – до порога

Вона тебе за руку провела...

Тоді вона прибігла стомлена з роботи,

І, може, сон їй очі замикав,

А вдома – новий клопіт і турботи,

І довга низка непочатих справ...

І ти не знав, що терпли в неї руки,

Коли вона сідала до стола.

І, затаївши біль в душі і муку,

За тебе з Богом річ пронизливу вела...

Вона усе тоді зробить уміла,

Вона усе тоді робить змогла.

Вона тобі тоді достатньо уділила

І ласки, і сердечного тепла...

Тепер їй не шкодуй синівської любові,

Її мозолі й зморшки – все шануй!

Вклоняйся їй, кажи привітне слово,

І руки працьовиті їй  цілуй!...

9 июля 2010

(0|0)