Запитання:
- Ваша праця в основному фізична чи розумова?
Відповідь:
- Фізична

Запитання:
- На кого Ви рівняєтесь в житті, хто для Вас є взірцем для наслідування?
Відповідь:
- Ніхто

Запитання:
- Чи доводилось Вам звертатись до знахарів, народних цілителів? Які враження ?
Відповідь:
- Ні

Запитання:
- Ви щаслива людина?
Відповідь:
- Ні

Запитання:
- Маршрутки в киев
Відповідь:
- Засекречено

VW співпрацює з різними виробниками дисків. Я б рекомендував звернутися безпосередньо до дилерських центрів Volkswagen або перевірити сертифікати відповідності на дисках, що допоможе вам вибрати оригінальні та якісні продукти. Для коліс Volkswagen диски виробляли різні компанії, включаючи:
Borbet, BBS, OZ Racing, AEZ, Advanti Racing, TSW. Це лише декілька з численних брендів, які спеціалізуються на виробництві дисків для автомобілів Volkswagen. І всі вони будуть мати назву оригінальні диски фольксваген https://roadstyle.com.ua/volkswagen. Про ці бренди треба просто знати.

Запитання:
- Dmitruk

Відповідь:
- sdfdsf

Запитання:
- Георгій Пилипенко
Відповідь:
- j

Запитання:
- телефон соцзахисту

Відповідь:
- +380322940844

Запитання:
- характеристика Малехова

Відповідь:
- Велике розвинене село

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

«Не бійся». Це були перші слова під час першого публічного звернення першого польського Папи після його обрання у жовтні 1978 року. Це були слова, які визначили Папу Івана Павла ІІ. Слова, які змінили б світ.

Папа Іван Павло виступив з цим посланням тут у Варшаві під час своєї першої поїздки додому як Папа Римський у червні 1979 року. Це було послання про могутність – могутність віри, стійкості та сили людей.

Перед обличчям жорстокої та нелюдської системи правління це було послання, яке допомогло припинити радянські репресії в Центральній та Східній Європі 30 років тому. Це було послання, яке подолає жорстокість і нелюдяність цієї несправедливої війни.

Коли Папа Іван Павло виступив з цим посланням у 1979 році, Радянський Союз правив залізною рукою за залізною завісою.

А вже через рік рух «Солідарність» охопив Польщу. І хоча я знаю, що Лех Валенса не зміг бути тут сьогодні ввечері, ми всі в Америці та в усьому світі вдячні за нього. (Оплески.)

Це нагадує мені фразу філософа К’єркегора: «Віру краще видно у темряві». А це були темні часи.

Через десять років Радянський Союз розпався, і незабаром Польща, Центральна та Східна Європа стали вільними. Ніщо в тій битві за свободу не було простим або легким. Це була довга, болісна боротьба, яка тривала не дні й місяці, а роки й десятиліття.

Але ми знову увійшли у велику битву за свободу: битву між демократією і автократією, між свободою і репресіями, між порядком, заснованим на правилах, і порядком, керованим грубою силою.

У цій битві нам потрібне ясне бачення. Цю битву також не можливо виграти за дні чи місяці. Нам потрібно набратися сили для довгої боротьби.

Пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане мер, члени парламенту, шановні гості, і народ Польщі, і я думаю, що тут є деякі люди з України, ми – (оплески) – ми зібралися тут, у Королівському замку, в місті, яке займає священне місце в історії не лише Європи, але й усього людства, його безперервних пошуків свободи.

Протягом багатьох поколінь Варшава знаходилася там, де свободі кидали виклик, і свобода перемагала.

Насправді, саме сюди, у Варшаву, повернулася молода біженка, яка втекла з рідної країни – з Чехословаччини, що була під радянським пануванням, щоб виступити та висловити солідарність з дисидентами.

Її звали Мадлен Корбел Олбрайт. Вона стала – (оплески) – однією з найпалкіших прихильниць демократії у світі. Вона була моїм другом і колегою. Перша жінка-держсекретар США. Вона померла три дні тому.

Все своє життя вона боролася за провідні демократичні принципи. І зараз, у багаторічній боротьбі за демократію та свободу, Україна та її народ перебувають на передовій цієї боротьби и рятують свою країну.

І їхній хоробрий опір є частиною більшої боротьби за провідні демократичні принципи, які об’єднують усіх вільних людей: верховенство права; вільні та чесні вибори; свобода висловлюватися, писати та збиратися; свобода вірити на свій розсуд; свобода преси.

Ці принципи є найважливішими у вільному суспільстві. (Оплески.) Але вони завжди – вони завжди були в облозі. За них завжди переслідували. Кожному поколінню довелося перемогти смертельних ворогів демократії. Таким є спосіб існування світу – бо, як ми знаємо, світ недосконалий. У ньому апетити та амбіції небагатьох вічно прагнуть домінувати над життям і свободами багатьох.

Моє послання до народу України – це послання, яке я передав сьогодні міністру закордонних справ та міністру оборони України, які, мені здається, сьогодні ввечері тут: ми з вами. Крапка. (Оплески.)

Сьогоднішні бої в Києві та Маріуполі та Харкові – останній бій у тривалій боротьбі: в Угорщині у 1956 році, у Польщі у 1956 році і потім знову у 1981-му, у Чехословаччині у 1968 році.

Радянські танки придушили демократичні повстання, але опір тривав, доки в 1989 році Берлінська стіна та всі стіни радянського панування не впали. Вони впали. І народ переміг. (Оплески.)

Але з закінченням холодної війни битва за демократію не могла завершитися і вона не завершилася.

За останні 30 років сили автократії відродилися по всьому світу. Її ознаки знайомі: зневага до верховенства права, зневага до демократії й свободи, зневага до самої правди.

Сьогодні Росія задушила демократію у себе і намагається зробити це в інших місцях, а не тільки в своїй країні. Під фальшивими заявами про етнічну солідарність вона відмовила у визнанні сусіднім країнам шляхом вторгнення у них.

Путін має нахабність сказати, що він «денацифікує» Україну. Це брехня. Це просто цинічно. Він це знає. І це також непристойно.

Президента Зеленського обрали демократично. Він єврей. Сім’ю його батька було знищено під час нацистського Голокосту. І Путін має зухвалість, як і всі автократи до нього, вірити, що це дає йому якісь переваги.

У моїй власній країні колишній президент на ім’я Авраам Лінкольн висловив протилежну ідею, щоб врятувати наш Союз у розпал громадянської війни. Він сказав: «Давайте вірити, що право створює могутність». «Право створює могутність». (Оплески.)

Сьогодні давайте знову матимемо цю віру. Давайте вирішимо застосувати силу демократії в дії, щоб знищити задуми автократії. Пам’ятаймо, що випробування цього моменту є випробуванням на всі часи.

Кремль хоче зобразити розширення НАТО як імперський проект, спрямований на дестабілізацію Росії. Немає нічого більш далекого від істини. НАТО є оборонним союзом, який ніколи не прагнув загибелі Росії.

Напередодні нинішньої кризи Сполучені Штати і НАТО працювали місяцями, щоб залучити Росію до запобігання цій війні. Я зустрічався з Путіним особисто і багато разів спілкувався з ним по телефону.

Ми знову і знову пропонували справжню дипломатію та конкретні пропозиції щодо зміцнення європейської безпеки, підвищення прозорості та зміцнення довіри з усіх сторін.

Але на кожну з цих пропозицій Путін і Росія відповідали незацікавленістю в будь-яких переговорах, брехнею та ультиматумами. Росія з самого початку була налаштована на насильство.

Я знаю, що не всі вірили мені і нам, коли ми постійно говорили: «Вони збираються перетнути кордон. Вони збираються напасти».

Путін неодноразово стверджував: «Ми не зацікавлені у війні»… запевняв, що не рухатиметься у цьому напрямку.

Він неодноразово заявляв, що не збирається вторгнутися в Україну.

Він неодноразово запевняв, що російські війська вздовж кордону були там «на навчаннях» – усі 180 тисяч військових.

Просто немає виправдання цій війни чи приводу для цієї війни, розв’язаної за рішенням Росії. Це приклад одного з найдавніших в історії людства імпульсів: застосувати грубу силу та дезінформацію, щоб задовольнити спрагу абсолютної влади та абсолютного контролю.

Це не що інше, як відвертий виклик міжнародному правопорядку, встановленому після закінчення Другої світової війни.

І це загрожує повернутися до десятиліть війни, яка спустошувала Європу до того, як був встановлений міжнародний правопорядок. Ми не можемо повернутися до цього. Ми не можемо.

Серйозність загрози є причиною того, що відповідь Заходу була такою швидкою, такою потужною і такою одностайною, безпрецедентною та вражаючою.

Швидке покарання високою ціною – це єдине, що змусить Росію змінити свій курс.

За кілька днів після вторгнення Захід спільно наклав санкції і завдав збитків російській економіці.

Російський Центральний банк тепер ізольований від світової фінансової системи, що позбавляє Кремль можливості користуватися грошима, який він сховав по всьому світу з метою війни.

Ми поцілили в серцевину російської економіки, припинивши імпорт російських енергоносіїв до Сполучених Штатів.

На сьогоднішній день Сполучені Штати ввели санкції проти 140 російських олігархів та членів їхніх сімей, конфіскувавши їхні злочинні здобутки – їхні яхти, їхні розкішні апартаменти, їхні особняки.

Ми санкціонували понад 400 російських урядовців, у тому числі основних архітекторів цієї війни.

Ці чиновники та олігархи отримали величезну користь від корупційних зв’язків з Кремлем, і тепер їм доводиться болісно платити за це.

Діє й приватний сектор. Понад 400 приватних транснаціональних компаній припинили свою господарчу діяльність в Росії – повністю покинули Росію – від нафтових компаній до Макдональдса.

В результаті цих безпрецедентних санкцій рубль майже відразу перетворюється на сміття. Російська економіка… (оплески) це правда, до речі. Щоб купити один долар, потрібно близько 200 рублів.

Економіка на шляху до скорочення вдвічі в найближчі роки. До цього вторгнення російська економіка займала 11 місце у світі. Незабаром вона навіть не увійде в число 20 найбільших у світі. (Оплески.)

У сукупності ці економічні санкції є новим типом державної політики, яка здатна завдати шкоди і яка конкурує з військовою могутністю.

Ці міжнародні санкції підривають могутність Росії, її здатність поповнювати свої військові спроможності та її здатність застосовувати силу. І винен у цьому Путін – Володимир Путін, і крапка.

Водночас, поряд із цими економічними санкціями, західний світ об’єднався, щоб надати народові України неймовірну за обсягом військову, економічну та гуманітарну допомогу.

В роки, що передували вторгненню, перш ніж Росія перетнула кордон, ми, Америка, надіслали в Україну зброю, у тому числі протиповітряну та протиброньову техніку на суму понад 650 мільйонів доларів.

Після вторгнення Америка виділила ще 1,35 мільярда доларів на зброю та боєприпаси.

І завдяки мужності та хоробрості українського народу – (оплески) – військову техніку, яку надіслали ми та наші колеги, було використано з вражаючою ефективністю для захисту української землі та повітряного простору. Активізувалися також наші союзники та партнери.

Але, як я чітко вказав: американські сили знаходяться в Європі, але вони в Європі не для того, щоб вступати в конфлікт з російськими силами. Американські сили тут, щоб захищати союзників по НАТО.

Вчора я зустрівся з військовими, які служать разом із нашими польськими союзниками для забезпечення першої лінії оборони НАТО. Причина, яку ми хотіли пояснити Росії, – це її напад на Україну: навіть не думайте про те, щоб рухатися на жодний дюйм на територію НАТО.

У нас є священний обов’язок – (оплески) – ми маємо священний обов’язок за статтею 5 захищати кожен дюйм території НАТО всією могутністю нашої колективної сили.

А сьогодні я побував на вашому Національному стадіоні, де тисячі українських біженців зараз намагаються відповісти на найскладніші запитання, які може поставити людина: «Боже мій, що зі мною буде? Що буде з моєю родиною?»

Я бачив сльози на очах багатьох матерів, коли я їх обіймав; їхні маленькі діти – їхні маленькі діти не знають, усміхатися чи плакати. Одна маленька дівчинка – вона трохи розмовляла англійською – сказала: «Пане Президенте, мій брат і тато… чи буде все добре з ними? Чи побачу я їх знову?» Усі вони – без своїх чоловіків, батьків, у багатьох випадках своїх братів чи сестер, які залишилися воювати за свою країну.

Мені не потрібно було говорити їхньою мовою чи розуміти її, щоб побачити емоції в їхніх очах, те, як вони стискали мою руку, а маленькі діти висіли на моїй нозі, молячись із відчайдушною надією, що все це тимчасово; побоювання, що вони, можливо, завжди будуть далеко від своїх домівок, з майже виснажливим сумом, що це відбувається знову.

Але мене також вразила щедрість варшав’ян – якщо на те пішло, усього польського народу – глибина їхнього співчуття, їхня готовність простягнути руку допомоги – (оплески) – і відкрити свої серця.

Я сказав меру, що вони готові відкрити свої серця та свої домівки, щоб просто допомогти. Я також хочу подякувати своєму другові, великому американському шеф-кухарю Хосе Андресу та його команді, які допомогли (оплески) годувати тих, хто прагне бути вільним.

Але допомога цим біженцям – це не те, що Польща чи будь-яка інша країна повинні здійснювати поодинці. Допомагати зобов’язані усі світові демократії. Усі. І народ України може розраховувати на те, що Сполучені Штати виконають свій обов’язок.

Я оголосив, що два дні тому ми приймемо 100 тисяч українських біженців. Щотижнево до Сполучених Штатів вже прибувають 8 тисяч людей з інших країн.

Ми надамо гуманітарну допомогу – десятки тисяч тонн продуктів харчування, води, ліків та інших предметів першої необхідності на суму майже 300 мільйонів доларів.

У Брюсселі я оголосив, що Сполучені Штати готові крім того надати гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільярд доларів.

У Всесвітній продовольчій програмі нам повідомили, що, незважаючи на значні перешкоди, принаймні якась допомога дістається до великих міст України, але не до Маріуполя, тому що російські війська блокують її постачання.

Але ми не припинимо наших зусиль, щоб доставляти гуманітарну допомогу всюди, де вона потрібна в Україні та для людей, яким вдалося виїхати з України.

Незважаючи на жорстокість Володимира Путіна, нехай не буде сумніву, що ця війна вже стала стратегічним провалом для Росії. (Оплески.) Я сам втратив дітей – я знаю, що це не втішить людей, які втратили сім’ю.

Але він, Путін, думав, що українці не чинитимуть опору і не будуть битися. Він не дуже ретельно вивчав історію. Натомість російські сили зустріли хоробрий і жорсткий опір українців.

Замість того, щоб зламати українську рішучість, жорстока тактика Росії зміцнила цю рішучість. (Оплески.)

Замість того, щоб порушити єдність НАТО… – Захід зараз сильний і об’єднаний, як ніколи. (Оплески.)

Росія хотіла меншої присутності НАТО на своєму кордоні, але тепер у нас збільшена та зміцнена присутність, тут понад сто тисяч американських військових, а також усіх інших країн-членів НАТО.

Насправді – (оплески) – Росії вдалося зробити те, що – я впевнений – вона ніколи не збиралася робити: за декілька місяців світові демократії відродили свою мету і єдність, на досягнення яких нам були б потрібні роки.

Про благословення демократії нам нагадують не тільки дії Росії в Україні. Це у власній країні Кремль кидає протестувальників за грати. За повідомленнями, з Росії вже виїхали двісті тисяч людей. Відбувається відтік мізків – виїзд з Росії. Заборона незалежних новин. Державні ЗМІ вдаються до пропаганди та блокування інформації про обстріли цивільних об’єктів, масові поховання, застосування російськими військами в Україні тактики доведення [мирного населення] до голодної смерті.

Чи не дивно, як я вже сказав, що 200 тисяч росіян покинули свою країну за один місяць? Надзвичайний витік мізків за такий короткий період часу підводить мене до мого послання до російського народу:

Я працюю з російськими лідерами десятиліттями. У минулому я сидів за столом переговорів з радянським прем’єр-міністром Олексієм Косигіним, обговорюючи контроль над озброєннями в розпал холодної війни.

Я завжди говорив прямо і чесно з вами, росіяни.

Дозвольте мені сказати ось що, якщо ви вмієте слухати: ти, російський народе, нам не ворог.

Я відмовляюся вірити, що ти вітаєш вбивство невинних дітей, бабусь і дідусів або згоден з тим, що лікарні, школи й пологові відділення піддаються ударам російських ракет та бомб; або з оточенням міст, щоб мирні жителі не могли вийти з них; або з припиненням постачання та спробами підкорити українців заморенням голодом.

Мільйони сімей є вигнанцями зі своїх домівок, у тому числі половина всіх дітей України. Так не діють великі народи.

Ти, російський народе, як і всі народи Європи, досі пам’ятаєш, що був в подібній ситуації наприкінці тридцятих і в сорокових – під час Другої світової війни – і пам’ять про ці події ще жива для багатьох старших людей у регіоні.

Що б не пережили ваші покоління – чи блокаду Ленінграда, чи ви чули про це від ваших батьків, бабусь і дідусів – вокзали, переповнені переляканими сім’ями, які тікають із дому; нічне укриття в підвалах і сховищах; вранці, сидячи серед завалів у своїх домівках – це не спогади про минуле. Вже ні. Бо це саме те, чим зараз займається російська армія в Україні.

26 березня 2022 року. Лише за кілька днів до цього ви були країною XXI століття з надіями та мріями, такими ж, які люди в усьому світі мають для себе та своєї родини.

Тепер агресія Володимира Путіна відрізала тебе, російський народе, від решти світу, і він [Путін] повертає Росію у XIX століття.

Це не те, чого ви потребуєте. Це не те майбутнє, не яке ви заслуговуєте, заслуговують ваші сім’ї й діти. Я говорю вам правду: ця війна не гідна тебе, російський народе.

Путін може і повинен припинити цю війну. Американський народ підтримує вас і хоробрих громадян України, які хочуть миру.

І моє послання решті Європи: ця нова битва за свободу вже продемонструвала кілька речей, які є кристально ясними.

По-перше, Європа повинна припинити свою залежність від російського викопного палива. І ми, Сполучені Штати, допоможемо. (Оплески.) Ось чому тільки вчора, у Брюсселі, я разом з президентом Європейської комісії оголосив про план негайного подолання енергетичної кризи в Європі.

У довгостроковій перспективі, з огляду на економічну та національну безпеку, а також забезпечення життєдіяльності планети, ми всі повинні якомога швидше перейти до чистої, відновлюваної енергії. І ми будемо працювати разом, щоб допомогти досягти цього, щоб минули часи, коли будь-яка країна була б енергетично залежною від примхів тирана. Ми маємо покласти край цим примхам. Вони повинні закінчитися.

А по-друге, ми маємо боротися з корупцією, що йде з Кремля, щоб дати російським людям справедливий шанс.

І, нарешті, і це найневідкладніша справа, ми маємо зберігати абсолютну єдність світових демократій.

Недостатньо риторичних прикрас й високих слів про демократію, волю, рівність і свободу. Усі ми, в тому числі й тут, у Польщі, щодня повинні виконувати важку роботу заради демократії. Моя країна також має це робити.

Ось чому – (оплески) – ось чому я знову приїхав до Європи цього тижня з чітким і рішучим посланням для НАТО, для країн “Великої сімки”, для Європейського Союзу, для всіх свободолюбивих націй: ми повинні надовго взяти на себе зобов’язання вести цю боротьбу. Ми повинні залишатися єдиними сьогодні і завтра, і післязавтра, і на роки і десятиліття. (Оплески.)

Це буде непросто. Будуть витрати. Але це ціна, яку ми маємо сплатити. Тому що темрява, яка породжує автократію, зрештою, не може зрівнятися з полум’ям свободи, що всюди запалює душі вільних людей.

Історія знову і знову показує, що у найтемніші часи зароджується найбільший прогрес. І історія показує, що це завдання нашого часу, завдання цього покоління.

Згадаймо: удар молота, який зруйнував Берлінську стіну, сила, що підняла залізну завісу, не були словами одного лідера; саме люди в Європі десятиліттями боролися за своє звільнення.

Їхня відвага відкрила кордон між Австрією та Угорщиною для проведення Пан’європейського пікніка. Вони взялися за руки на Балтійському шляху. Вони виступали за «Солідарність» тут, у Польщі. А разом це була очевидна і незаперечна сила людей, яким Радянський Союз не міг протистояти.

І ми знову бачимо це сьогодні з хоробрим українським народом, який показує, що його влада багатьох більша за волю будь-якого одного диктатора. (Оплески.)

Тож у цю годину нехай слова Папи Івана Павла горять так само яскраво сьогодні: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, ніколи не сумнівайтеся, ніколи не втомлюйтеся, ніколи не впадайте у відчай. Не бійтеся». (Оплески.)

Диктатор, який прагне відбудувати імперію, ніколи не зітре любов людей до свободи. Жорстокість ніколи не знищить їхню волю бути вільними. Україна ніколи не стане перемогою Росії, бо вільні люди відмовляються жити у світі безнадійності й темряви.

У нас буде інше майбутнє – світле майбутнє, вкорінене в демократії та принципах, надії та світлі, порядності та гідності, свободі та можливостях.

Заради Бога, ця людина не може залишитися при владі.

Нехай Бог благословить вас усіх. І нехай Бог захистить нашу свободу. (Оплески.) І нехай Бог береже наші війська. Дякую вам за терпіння. Дякую. (Оплески.) Дякую. Дякую.

Запитання:
- електронна адреса

Відповідь:
- lvpuktb@gmail.com

Запитання:
- адреса цикало
Відповідь:
- вулиця Авраама Лінкольна, 23, Львів, Львівська область, Україна, 79000

Концерн VW не виробляє диски для своїх машин самостійно, але купує їх у партнерських брендів з Німеччини, Польщі та інших країн ЄС і світу. Як визначити ці бренди серед інших?

Запитання:
- Телефон старости села
Відповідь:
- 38 (098) 064-21-85

Запитання:
- электронный адрес школы г. магеров
Відповідь:
- lvpuktb@gmail.com

Запитання:
- сколько школ в городе и как их найти
Відповідь:
- В Малехові є одна

Запитання:
- Сниму жильё

Відповідь:
- Нет

Запитання:
- номер телефону майстерні по виробництву памятників
Відповідь:
- +380322526886

Запитання:
- вул.лиховида
с. магерив визначни мисця
Відповідь:
- неграмотний

Запитання:
- сколько населения
Відповідь:
- 1

Запитання:
- коли построять памятник шевченки






Відповідь:
- Завтра

Запитання:
- де стадіон
Відповідь:
- В Малехові

Запитання:
- Сколько церквей находится?
Відповідь:
- 2

Запитання:
- Добрий день. Серед ваших друзів є Григорій Поперека. Чи може знаєте де він зараз? Колись разом працювали. Нажаль ніхто не знає, що з ним. Дякую
Відповідь:
- Вітаю, останній раз виходив на сайт 15 серпня 2021 на сайті колись був дуже активним, на жаль не знаю, що з ним...

Запитання:
- Чи багато залишилось радянських та російських назв вулиць і пам'яток?
Відповідь:
- Дуже багато

Запитання:
- Чи багато у Вас безробітних?
Відповідь:
- Я там народився

Запитання:
- Кто знает о моих предках Белогуб. Ранее проживали в Ваганичах. Дед Белогуг Игнат Романович и бабушка Кукса Варвара Петровеа
Відповідь:
- Отвечу подробно: E-mail: triton49@lisn.ru

увага волосивци -клубна и медпунтовська вся нечиста сила церкву захватила -и зробила з церкви клуб -церкву як и клуб видмикае завклуб -що та церква заслужила то з неи та клубна и медпунтовська нечиста сила и зробила -падруги перебухарили и попутали церкву з клубом