Чорновіл В'ячеслав Максимович

В'ячеслав Максимович Чорновіл
Голова Львівської обласної ради
Час на посаді:
квітень 1990 — квітень 1992
Попередник	посада заснована
Наступник	Горинь Микола Миколайович
Народився	24 грудня 1937  смт Єрки, Черкаська область[1]
Помер	25 березня 1999 (61 рік)  Бориспільський район , Київська область
Громадянство	СРСР ?  Україна
Національність	українець
Політична партія	Народний Рух України
Дружина	Атена Пашко, Олена Антонів, Ірина Брунець
Діти	Тарас та Андрій
Професія	політик
Релігія	Українська Автокефальна Православна Церква[2]
Нагороди

Народний депутат України
1-го скликання
Народна Рада	15 травня1990	—	10 квітня1994
Народний депутат України
2-го скликання
Народний Рух України	26 березня1994	—	2 квітня1998
Народний депутат України
3-го скликання
Народний Рух України	3 березня1998	—	26 травня1999

В'ячесла?в Макси?мович Чорнові?л (*24 грудня 1937 с. Єрки Черкаської області — †25 березня 1999, Бориспіль Київської області) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.

Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаґанду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990-92 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р.

Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%). З 1992 р. і до смерті — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 — Гетьман українського козацтва. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Тричі одружений. З першою дружиною — Іриною Брунець мав сина Андрія, від другої — Олени Антонів — Тараса. Третьою дружиною стала відома дисидентка Атена Пашко.^[3]

Загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї. У похороні взяли участь сотні тисяч людей.

Дитинство та юність

В'ячеслав з батьками та сестрою

Студент Київського державного університету ім. Тараса Шевченка

Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області в сім'ї вчителів.

Батько — Максим Йосипович — походив з давнього козацького роду Чорноволів. Хоча в сільській місцевості не надавали особливого значення родоводам, історична пам'ять сім'ї сягала кількох поколінь — до часів остаточного закріпачення козаків, коли уярмлене село Вільхівець покинув бунтівний Стратін Чорновіл і, пройшовши життєвий шлях аналогічний до Миколи Джері з повісті Нечуя-Левицького, осів у вільній Юрківці (обидва села на Шевченковій Звенигородщині).

Мати — Килина Харитонівна Терещенко належала до одного з відгалужень славного роду цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. У Вільхівці пройшли дитячі та юнацькі роки В'ячеслава та його старшого брата Бориса (нині покійного) й молодшої сестри Валентини. Тепер у Вільхівці з роду Чорноволів не залишилося нікого, лише нагадують про давніші покоління деякі топоніми: куток Чорноволи й Чорноволівський ліс.

У радянські часи сім'я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув'язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.

В'ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку).

1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов'язана майже річна перерва в навчанні 1958 року (узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім — у виїзній редакції газети «Київський комсомолець»). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника.

З липня 1960 до травня 1963 років В'ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.

У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

Громадська діяльність та три ув'язнення (1960-ті — 1985)

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, В. Стусом, Ігором та Іриною Калинець, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, Г. Севруком та ін. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті —70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Дану демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині. Далі, звичайно ж, — безробіття, обшуки й допити.

У цей же час В. Чорновіл самостійно та у співавторстві пише ряд документів правозахисного й антишовіністичного характеру: відкритий лист від 15 вересня 1965 року до ЦК компартії й комсомолу України, статті «З приводу процесу над Погружальським», «В шовіністичному зашморзі», «12 запитань до тих, хто вивчає суспільствознавство» тощо. Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача».

Репресії

За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок 15 листопада1967 року Львівського обласного суду — жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В'ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув'язнених, і брежнєвські холуї змушені були на це зважати. Отож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям.

За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для найкращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув'язнення.