Село Жупани Львівської області - сайт громади: новини

Василь Кубаш https://www.instagram.com/reel/DRzp...

Василь Кубаш https://www.threads.com/@evrikayao/...

Василь Кубаш Як пояснити дитині, хто такий святий Миколай і як він приносить подарунки?

Думаю, напередодні дня памʼяті святого Миколая цей допис буде корисним для вас.

Передусім важливо розповідати дітям правду, але в такій формі, яка збереже їхню віру в добро, таємницю і чудо. Адже святий Миколай – це не вигадка. Він був реальною людиною, єпископом, який жив майже 1700 років тому. Люди пам’ятають його до сьогодні, бо він умів бачити біду інших і допомагав тихо, непомітно, так, щоб ніхто не знав, від кого прийшло добро. Саме тому його й називають покровителем дітей та милосердя.

Дітям можна сказати просто:
Святий Миколай – це Божий угодник, який продовжує творити добро через людей.
Він не ходить по дахах і не лазить через димарі, але торкається сердець дорослих – батьків, хрещених, друзів – і вони стають Його руками. Він надихає дарувати радість, підтримку, надію й любов. Тож коли дитина знаходить подарунок – це не чарівна історія про «щось вигадане», а реальне свідчення того, що Бог діє через людей.

Можна пояснити так:
«Святий Миколай бачить твоє добро, твої старання, твою молитву. А подарунки він приносить через тих, хто тебе любить. Він стукає в їхнє серце, і вони з радістю допомагають Йому робити сюрпризи дітям».

Так дитина розуміє дві важливі речі:
☝️чудо існує, і воно – від Бога;
✌️ добро завжди приходить через людей, які відгукуються на Божий поклик.

І найважливіше – розкажіть дітям, що Миколай завжди приходить до тих, хто сам не забуває робити добрі справи. Бо святість – це не магія, це шлях любові.

Василь Кубаш https://www.instagram.com/p/DRgx5UF...

Василь Кубаш 10 РЕЧЕЙ, ЯКІ НЕ ВАРТО РОБИТИ НА СПОВІДІ:

1. Називати помилки і імена когось іншого окрім себе. Уся суть покаяння у тому аби зазирнути до свого серця, а не сповідатися за інших. Сповідь - місце прощення гріхів, а не осуду;

2. Вдаватися до тривалих розмов (для цього можна попросити священника про звичайну бесіду поза сповіддю);

3. Розповідати про другорядні питання, що не відносяться до сповіді: політика, робота, побутові справи, тощо. Це дуже некорисно, бо відволікають нашу увагу від основного;

4. Виправдовувати свої гріхи недосконалістю інших осіб. Мовляв, так я це зробив, але мене до цього спровокували. Якби не вони, можливо я б цього не зробив;

5. Не займатися самобичуванням. Якщо ми хочемо щоби Бог нас пробачив, то маємо передовсім пробачити себе. Так, я згрішив, але я не перестаю бути його дитиною. Він любить мене і бажає мого звільнення а не покарання;

6. Не варто просити щоби священник влаштовував «допит» / попитайте мене /. У наш час є змога самому належно підготуватися, почитавши якусь книжечку про сповідь, замислившись над десятьма Божими заповідями, правдами віри, головними гріхами, тощо;

7. Не концентруватися на навколорелігійних речах / відціджувати комара, а ковтати верблюда /. Також не зосереджуватися на другорядних проступках, порушеннях формальних правил, забуваючи про такі речі як діяльна любов до ближнього, покора, використовування слушних нагод щоби послужити;

8. Не приходити на сповідь як по квиток до причастя. Не маю справжньої потреби у сповіді, але для відчуття внутрішнього комфорту піду аби почуватися чистим. Релігійний формалізм - це те, що є проявом поверховості і невластивого образу Бога;

9. Отримавши розрішення від священника, і, наприклад, забувши сказати про якийсь гріх, не варто за будь-яку ціну вдруге підходити до священник аби це сказати. Це слід зробити у наступній сповіді;

10. Не треба думати, що перелічивши всі гріхи це автоматично робить нас святими. Визнання провини - щойно початок. Найважливіше запитати себе чи є у мене щире бажання змінювати щось у своєму житті.

Василь Кубаш 1 грудня — День Антарктиди.

Перший день зими 1959 року ознаменувався підписанням у Вашингтоні дванадцятьма країнами Договору про Антарктиду, який запобігає мілітаризації та забезпечує суверенітет континенту.

Саме на честь міжнародної угоди у 2010 році було започатковано День Антарктиди, який відзначають у всьому світі щороку 1 грудня.

Подія створена з метою популяризації мирної домовленості, сприяння підвищенню зацікавленості людства до крижаного континенту та усвідомлення необхідності його захисту.

Безстроковий Антарктичний договір набув чинності у червні 1961 року, його дія поширюється на всю територію континенту. Угода гарантує материку статус природного заповідника, простори якого використовуватимуться виключно у мирних та наукових цілях.

Згідно міжнародної домовленості накладена заборона на видобуток в Антарктиді корисних копалин та проведення будь-яких військових заходів.

Це перша угода, укладена в цілях глобальної безпеки в епоху холодної війни, що була спрямована на контроль застосування та використання зброї.

Зараз кількість країн-учасників договору сягає понад п’ять десятків, серед яких є й Україна.

Це відображає дедалі більше міжнародне визнання наукових та екологічних цінностей найхолоднішого континенту планети.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/19...

Василь Кубаш https://www.instagram.com/reel/DRIY...

Василь Кубаш Я не погоджуюся з тими, хто пише, що сьогоднішній обстріл Києва - це помста Кремля за звільнення Єрмака. Ні, одне ніяк не пов'язано з другим. Звісно, що Єрмак, як і інші шоумени, зручні Кремлю, але атака по столиці України - це реалізація доктрини Герасимова та терористичної стратегії рашистів. А ще це тупорила помста за те, що не хочуть українці бути частиною рузького миру, і чергова спроба примусити Україну до капітуляції. Не примусять.

Єдиний варіант зупинити подібні обстріли - це бити у відповідь або мати чим бити у відповідь. Бо тоді, це працює, як зброя стримування. То де ж ті Фламігдічі, які літають на 3000 кілометрів та несуть 1 тону вибухівки? До речі, їх обіцяли робити по 7 ракет на добу. І де вони? Там, де і ті 3000 ракет, які пообіцяв Зеленський до кінця року? А де 800 зенитних дронів-перехоплювачів на добу, обіцяних Зеленським 3 листопада? А де відповідна кількість підготовлених пілотів для цих дронів? І поки всього цього немає, то ми можемо лише сподіватися на помсту, а не мстится. Ракет немає, а "двушечка на Москву" є. Може тому і ракет немає, Володимир Зеленський?

Мої співчуття всім, хто втратив близьких та постраждав. Рашисти не люди, а біосміття. Але не варто забувати і про наших вітчизняних мародерів, які корупцією вбивають Україну не гірше за рашистів.

Василь Кубаш Борислав Береза автор
29 листопада 2025

Василь Кубаш Його уряд наказав йому зупинитися — тричі.
Але він продовжував підписувати візи, поки рука не почала кровити, рятуючи шість тисяч життів, які його країна вважала «негідними порятунку».

Липень 1940 року. Каунас, Литва.

Чіуне Суґіхара прокинувся і побачив сотні людей, що зібралися біля воріт японського консульства.
Виснажені, налякані, з останньою надією в очах.

Єврейські сім’ї, що втекли з Польщі.
Біженці, які рятувалися від нацистської окупації.
Чоловіки, жінки, діти — люди, яким нікуди було йти.

Усіх об’єднувало одне прохання:
транзитна віза через Японію.
Єдиний вузький шлях до порятунку, коли всі інші двері зачинилися.

Суґіхара мав 40 років.
Кар’єрний дипломат, який усе життя сумлінно служив Японії.
Він завжди виконував накази, ніколи не сперечався, приймав будь-яке призначення.

Але того ранку, дивлячись у вічі людям, приреченим на смерть, він зрозумів:
послух означатиме тисячі загублених життів.

Він надіслав телеграму до Токіо:

«Прошу дозволу видавати транзитні візи єврейським біженцям.»

Відповідь прийшла швидко: Відмовлено.

Біженці не мали потрібних документів.
Не мали підтвердженого кінцевого пункту.
Імперська Японія була категорична:

Жодних віз.

Суґіхара надіслав другу телеграму:

«Біженцям загрожує смертельна небезпека. Прошу дозволити видати візи з гуманітарних причин.»

Відмовлено.

Він надіслав третю:

«Сотні сімей загинуть без допомоги. Благаю переглянути рішення.»

Знову відмова. І пряма вказівка:

«Негайно припинити видачу будь-яких віз.»

Три прохання. Три відмови. Три шанси зберегти кар’єру.

Суґіхара стояв біля вікна і дивився на натовп, що з кожною годиною ставав більшим.
Люди їхали днями, зціпивши зуби від страху та надії.
Вони вірили, що цей японський консул допоможе.

Він подумав про дружину Юкіко.
Про трьох дітей.
Про свою роботу, престиж, майбутнє.

Потім — про цих людей зовні.
У яких не було нічого.

Він узяв перо.
І почав писати.

Кожна віза — вручну. Кожне ім’я — шанс на життя.

Суґіхара працював по 18–20 годин на добу.
Юкіко сиділа поруч, масажувала його руку, коли він більше не міг її тримати.
Приносила їжу, дбала про дітей.
Ніколи не просила зупинитися.
Вона знала ризик — і підтримувала його.

В черзі зовні люди чекали годинами.
Суґіхара брав документи, уважно вписував дані, ставив печатку і підпис.

Ще одна людина. Ще одна сім’я. Ще одне врятоване життя.

Рука судомилась.
Зір затьмарювався.
Спина горіла від болю.

Він продовжував.

З Токіо надходили нові телеграми:

«Негайно припиніть. Ви порушуєте наказ.»

Він і далі писав.

29 днів. Тисячі віз. Майже без сну.

Суґіхара видав від 2 000 до 6 000 віз.
Точну цифру ніхто не знає — він перестав вести записи.
У нього не було часу.
Він рятував життя.

Кожна віза дозволяла людям проїхати через СРСР «Транссибом» до Владивостока, а звідти — кораблем до Японії.
Далі — Австралія, США, Китай, Південна Америка.
Куди завгодно, де їх приймуть.

Це був рятівний човен, написаний чорнилом і відчаєм.

**4 вересня 1940 року консульство закрили.

Суґіхару наказали евакуюватися.**

Але люди чекали.

Він писав до останньої хвилини:
в машині, на вокзалі, на пероні.

Коли поїзд рушив, біженці бігли поруч, простягаючи руки.
Суґіхара підписував візи навпростець, кидав їх з вікна.
Вони заповнять дані пізніше.

За словами очевидців, коли поїзд віддалявся, він вклонився і вигукнув:

«Пробачте! Я більше не можу писати! Бажаю вам удачі!»

Покарання прийшло швидко.

Після повернення до Японії його звільнили з МЗС.
Офіційно — «скорочення штату».
Насправді — помста за непослух.

Він втратив кар’єру.
Мав сім’ю на утриманні.
Жодних доходів.

Чотири десятиліття Чіуне Суґіхара жив як невідомий.
Продавав лампочки.
Працював у торгівельній компанії.
Жив скромно.

Він ніколи не говорив про те, що зробив.

“Вони були людьми, яким потрібна була допомога. Як я міг не допомогти?”

**Врятовані ним люди будували життя —

але не знали його імені.**

Поки в 1969 році ізраїльський дипломат, Йошуа Нішрі, не натрапив на його підпис у старих документах:

“Це він нас врятував.”

Почали шукати інших.
Знайшли тисячі.
Усіх врятував один чоловік, який вибрав людяність замість послуху.

1985 рік. Єрусалим. Яд Вашем.

Суґіхару визнано Праведником народів світу.

Йому було 85.
Кволий.
Надто скромний, щоб приймати овації.

Врятовані прийшли з усього світу — з дітьми, онуками.

“Я існую завдяки вам,”
“Моя сім’я існує завдяки вам.”

А він відповідав:

“Я зробив лише те, що мала б зробити пристойна людина.”

Але це було не так.

**Більшість “пристойних людей” залишилися осторонь.

Він — ні.**

Він побачив людей, а не накази.
І зрозумів:
у нього є перо — отже, він може допомогти.

Він помер у 1986 році, через рік після визнання.
У 86 років.
Сорок років у тіні.
Але його спадок — світло.

Сьогодні вважається, що понад 40 000 людей живі завдяки візам Суґіхари.

У Японії він герой.
Його ім’я носять музеї, школи, меморіали.

Але 40 років він був забутим.
Звільненим.
Непотрібним.

Та він ніколи не нарікав.
Ніколи не шукав слави.
Ніколи не шкодував.

Бо знав:
закони створюють люди — і люди можуть їх порушувати, коли це єдиний шлях зберегти людяність.

**Чіуне Суґіхара вибрав людей.

А не накази.**

Він пожертвував кар’єрою, репутацією, стабільністю — всім, що мав — заради тих, кого навіть не знав.

І робив це пером.
20 годин на добу.
29 днів поспіль.
6 000 віз.
40 000 життів.

Ця історія ставить перед нами запитання:

Скільки разів ми виконували несправедливі правила, бо боялися спротиву?
Скільки разів відверталися, бо допомога вимагала зусиль?
Скільки разів обирали комфорт замість людяності?

**Суґіхара був звичайною людиною.

Саме тому його вибір — незвичайний.**

Його велич — у простому рішенні:
побачивши чужий біль, він сказав:
“Я можу щось зробити.”
І зробив.

Запам’ятай ім’я: Чіуне Суґіхара.
І ім’я його дружини: Юкіко, яка стояла поруч, коли світ відвернувся.

Бо інколи героїзм — це не меч і не медаль.
Це людина з онімілою рукою, яка підписує ще один документ.
Рятує ще одну сім’ю.
Порушує ще один наказ.

Бо людське життя — важливіше за бюрократію.
Співчуття — важливіше за послух.

Суґіхара зробив свій вибір.
І сьогодні сорок тисяч людей — дихають, люблять, живуть — завдяки йому.

Його рука кровила.
Його кар’єра згоріла.
Його спадок живе.

Василь Кубаш https://www.instagram.com/p/DRUoRHD...

Василь Кубаш Їй було 21. Йому — 61. І коли вона спробувала піти, Пабло Пікассо засміявся їй в обличчя:

«Пікассо ніхто не залишає».

Але вона пішла.
Франсуа́з Жило — єдина жінка, яка коли-небудь покинула його сама.

Роки поспіль історія повторювалась знов і знов:
Пікассо знаходив молоду талановиту жінку… виснажував її… ламав… і переходив до наступної.
Дехто не пережив цього.
Марі-Терез Вальтер наклала на себе руки.
Дора Маар провела роки в психіатричних лікарнях.
Жаклін Рок вистрілила собі у голову через 13 років після його смерті.
Він казав, що жінки — це або «богині, або підстилки».

А потім з’явилась Франсуаз.

Париж, 1943 — місто під нацистською окупацією.
Вона — 21-річна студентка живопису з проникливим поглядом і волею з чистої сталі.
Він сказав їй: «Я міг би бути твоїм батьком».
Вона відповіла: «Але ви ним не є».

Такою була Франсуаз — тендітна зовні, незламна всередині.

Десять років вона жила поруч із ним — любила, працювала, народила йому двох дітей.
Він малював її сотні разів, називав музою, «жінкою, яка бачила надто багато».
Але Франсуаз бачила те, чого не розуміли інші:
він руйнував усе, що любив.

На початку 50-х маска Пікассо спала.
Те, що починалось як блискучий геній і чарівність, обернулося жорстокістю.
Кожна розмова — боротьба за владу.
Кожне мовчання — психологічна війна.
Він знецінював її мистецтво, маніпулював, порівнював із коханками, вимагав поклоніння.

Інші жінки ламалися.
Франсуаз — ні.

Одного ранку 1953 року вона подивилася у дзеркало. Їй було 32 — але вона почувалася старшою.
За її спиною на стінах висіли його картини, мов сотні очей, що стежать.
І раптом вона побачила себе чітко.

Вона розвернулась до нього і спокійно сказала:
«Я йду».

Пікассо розсміявся — холодно, невіруюче.
«Ти не можеш мене покинути. Пікассо ніхто не покидає».

Але вона пішла.
Зібрала речі. Взяла дітей. Вийшла з дому — з його тіні, з його влади.
Без криків, без сцен.
Тихою силою жінки, яка повертає собі власну душу.

І вона не зникла.

Франсуаз продовжила малювати.
Виховувала дітей сама.
Крок за кроком відбудовувала кар’єру.

А у 1964 році зробила те, що шокувало мистецький світ:
видала «Життя з Пікассо» — чесні й безкомпромісні мемуари, які ламали міф і відкривали правду.
Пікассо намагався заборонити книгу у Франції.
Даремно.

Франсуаз сказала:
«Я була винна цю правду іншим жінкам. Щоб вони знали: вони теж можуть вижити».

Книга стала світовим бестселером.
Вперше люди побачили, що стояло за генієм Пікассо: маніпуляції, жорстокість, руйнування тих, хто його любив.

Згодом вона знову закохалась — у Джонаса Солка, вченого, який створив вакцину проти поліомієліту й урятував мільйони життів.
«Пікассо хотів володіти світом, — казала Франсуаз. — А Джонас хотів його лікувати».

Вони одружилися у 1970 році і були разом до його смерті.
З ним вона знайшла те, чого Пікассо ніколи б не дав: любов без контролю.

Тим часом її мистецтво процвітало.
Її картини — сильні, яскраві, непокірні — з’явилися в Метрополітені, MoMA, Помпіду.
Вона стала тим, чого Пікассо боявся найбільше:
художницею, чия слава належить їй самій.

Пікассо помер у 1973-му, у 91 рік — у багатстві, але самотнім, спаливши всі мости.
Франсуаз прожила до 2023-го, померла у спокої, у 101 рік — на п’ятдесят років довше за нього.
П’ять десятиліть творчості, свободи, сили.

Наприкінці життя, коли її запитали, як вона наважилася піти, вона лише усміхнулася:
«Бо свобода — це єдине кохання, яке варто берегти».

Пікассо малював її обличчя сотні разів, намагаючись її захопити, утримати, привласнити.
Але Франсуаз намалювала власну долю.

Їй було 21, коли вона зустріла наймогутнішого чоловіка в мистецькому світі.
Їй було 32, коли вона його залишила.
І 101, коли вона пішла з життя — проживши 70 років, доводячи, що вона ніколи не була лише його музою.

Вона завжди була художницею.

Пабло Пікассо зламав усіх жінок, яких торкався.
Окрім однієї.

Франсуаз Жило не просто вижила — вона вийшла з його тіні й пішла у власне світло.
І залишалася там до кінця свого надзвичайного життя.

✨ Іноді найбільший акт мистецтва — це відмова дозволити себе знищити.

Василь Кубаш День подяки (Thanksgiving Day) — це національне свято в США, яке традиційно відзначають у четвертий четвер листопада. Його головний сенс — подяка за врожай, достаток, сім’ю та друзів. Історично воно пов’язане з першим врожаєм пілігримів у Новій Англії в 1621 році та їхніми стосунками з місцевими індіанцями.
Сучасне значення свята більше символічне: це час, коли люди збираються разом, щоб висловити вдячність за важливі речі у своєму житті.
Традиції Дня подяки
1. Сімейний обід
Найвідоміша традиція — великий обід у колі сім’ї та близьких. Основні страви:
• індичка (turkey),
• картопляне пюре,
• журавлиний соус,
• начинка (stuffing),
• гарбузовий пиріг (pumpkin pie).
2. Паради
Наприклад, знаменитий Macy’s Thanksgiving Day Parade у Нью-Йорку — величезний парад з надувними фігурами, музикою та шоу.
3. Футбол
Багато американських сімей дивляться або грають у американський футбол у цей день. Це ще одна традиція, що об’єднує родини.
4. Благодійність
У цей день багато людей допомагають нужденним: волонтерять у кухнях для бездомних або збирають продукти для малозабезпечених.
5. Чорна п’ятниця (Black Friday)
Наступний день після Дня подяки знаменує початок різдвяного шопінгу зі знижками.
Чи беруть участь українці в США?
Так, українці, які живуть у США, часто беруть участь у святкуванні, особливо ті, хто активно інтегрується в американське суспільство.
• Дехто дотримується традиційно американського формату: сімейний обід з індичкою, перегляд парадів та футболу.
• Інші поєднують американські та українські елементи: наприклад, додають українські страви на святковий стіл (вареники, борщ, ковбаси).
• Для багатьох це також спосіб підтримувати соціальні зв’язки, відчувати себе частиною громади та виховувати дітей у культурному контексті США.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш Тема: Християнський вісник
Японська мудрість:
1. Якщо проблему можна вирішити, то не варто турбуватися про неї, якщо її вирішити не можна, то турбуватися про неї марно.
2. Подумавши - зважуйся, а зважившись - не думай.
3. Не затримуй того, що йде, не проганяй того, що прийшов.
4. Швидко – це повільно, але без перерв.
5. Краще бути ворогом доброї людини, ніж другом поганої.
6. Без звичайних людей немає великих.
7. Хто дуже хоче піднятися нагору, той придумає сходи.
8. Чоловік з дружиною повинні бути подібні до руки та очей: коли руці боляче — очі плачуть, а коли очі плачуть — руки витирають сльози.
9. Сонце не знає правих. Сонце не знає неправих. Сонце світить без мети когось зігріти. Той, хто знайшов себе подібний до сонця.
10. Море тому велике, що й дрібними річками не гидує.
11. І далека дорога починається з близької.
12. Хто п'є, той не знає про шкоду вина; хто не п'є, той не знає про його користь.
13. Навіть якщо меч знадобиться один раз у житті, носити його потрібно завжди.
14. Гарні квіти добрих плодів не приносять.
15. Горе, як рване плаття, треба залишати вдома.
16. Коли є кохання, виразки від віспи так само гарні, як ямочки на щічках.
17. Ніхто не спотикається, лежачи в ліжку.
18. Одне добре слово може зігрівати три зимові місяці.
19. Поступайся дорогою дурням і божевільним.
20. Коли малюєш гілку, треба чути подих вітру.
21. Сім разів перевір, перш ніж засумніватися в людині.
22. Зроби все, що зможеш, а в іншому покладись на долю.
23. Надмірна чесність межує з дурістю.
24. До будинку, де сміються, приходить щастя.
25. Перемога дістається тому, хто витерпить на півгодини більше, ніж його супротивник.
26. Буває, що лист тоне, а камінь пливе.
27. У усміхнене обличчя стрілу не пускають.
28. Холодний чай і холодний рис терпимі, але холодний погляд і холодне слово нестерпні.
29. У десять років – диво, у двадцять – геній, а після тридцяти – звичайна людина.
30. Жінка захоче – крізь скелю пройде.
31. Запитати соромно на хвилину, а не знати - сором на все життя.
32. Досконала ваза ніколи не виходила з рук поганого майстра.
33. Не бійся трохи зігнутися, щоби потім випрямитись.
34. Глибокі річки нечутно течуть.
35. Якщо вирушив у дорогу за власним бажанням, то і тисячі кроків здаються одним.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш Якби я раптом прочитав багатих людей, які стали жертвою Міндічі і купили китайський екземпляр за 3000-5000$....

Зараз фейки досягли такого високого рівня, що навіть спеціалісти з лупою завжди не можуть розрізнити, де підробка, а де оригінал.
Ваш улюблений iPhone також виробляється в Китаї. До того ж він приїжджає до США вже в білих коробках, тому американські руки його взагалі не чіпають.
“реальність” у цьому світі сильно переоцінена. Коко Шанель носила штучні перли, не лестилася цим і виглядала як королева, що носить їх.
Є люди, на яких все виглядає дорого, навіть китайський непотріб, а є ті, на яких круто виглядають Dolce & Gabbana, Balmain, Ів Сен Лоран. Все залежить від людини!
справжня розкіш - це чиста красива шкіра, густе, блискуче волосся, струнка спортивна фігура, білі яскраві зуби, І це саме те, що потрібно, щоб інвестувати гроші

Василь Кубаш Вона мала IQ 228.
Найвищий із коли-небудь зафіксованих.
Вищий за Ейнштейна.
Вищий за Гокінга.
Вищий за будь-кого в історії.

Книга рекордів Гіннеса визнала її людиною з найбільшим інтелектом на планеті: Мерилін вос Савант — ім’я, яке саме по собі звучало як пророцтво.

У десять років вона прочитала всі двадцять чотири томи Encyclopaedia Britannica.
І не просто прочитала — уміла їх запам’ятати.
Більшість геніїв ідуть передбачуваним шляхом: престижні університети, лабораторії, наукові відкриття.

Мерилін пішла іншим шляхом.

Вона стала письменницею,
популярною комунікаторкою,
вільною мислителькою, яка не дозволяла загнати себе в рамки.

З 1986 року вона відповідала на листи читачів у легендарній рубриці Ask Marilyn у журналі Parade.
До неї надсилали запитання з усього світу: логічні задачі, математичні парадокси, філософські дилеми, цікаві “неможливі” питання.

У 1990 році її ім’я пролунало на весь світ.
Вона публічно розв’язала знаменитий парадокс Монті Голла.
Її відповідь була правильною — але настільки неочевидною, що тисячі математиків, статистиків і професорів писали їй обурені листи:
«Ви неправильно розумієте математику!»

А потім прийшли докази.
Чіткі, однозначні, невідворотні.
І всі вони підтвердили, що права була саме вона.

Мерилін не була «лабораторним генієм».
Вона не проводила життя за формулами та пробірками.
Замість цього вона принесла критичне мислення в домівки звичайних людей: руйнувала міфи, пояснювала складне простими словами, писала сатиру, ставила питання, яких інші боялися.

Вона вийшла заміж за Роберта Джарвіка — винахідника штучного серця — і стала співзасновницею Mega Society, спільноти для людей з винятково високими інтелектуальними здібностями.

Але найважливим ніколи не було число 228.
І навіть не рекорд Гіннеса.

Головне — те, як вона використала свій талант.

Мерилін вос Савант не жила, щоб вражати.
Вона жила, щоб думати.
Щоб аналізувати.
Щоб запалювати світ ідеями.
Щоб довести, що справжній геній — це не лише здатність розв’язувати рівняння,
а й уміння говорити з людьми так, щоб вони справді розуміли.

Василь Кубаш Запалюючи сьогодні свічку пам'яті про жертв Голодомору, згадайте людину, якій ми завдячуємо традицією "Свічка у вікні". Американець з українською душею, який зробив чи не найбільше, аби світ визнав геноцидом трагедію українського народу.

"Ваші мертві вибрали мене", казав ДЖЕЙМС МЕЙС, американський історик, який відкрив світу правду про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, розповідає Diaspora.ua. Саме він був автором звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932-1933 рр., який започаткував висвітлення цієї теми та її подальше дослідження, і зрештою - визнання геноцидом українського народу.

Джеймс Ернест Мейс народився 18 лютого 1952 року в Маскогі, Оклахома, США. Серед його предків були індіанці з племені черокі, котрі 1835 р. були змушені переселитися туди з корінних земель у Північній Кароліні та Джорджії. Саме цим фактом Дж.Мейс пізніше пояснював своє зацікавлення геноцидами, зокрема Голодомором.

У 1973 р. він отримав ступінь бакалавра в Університеті Оклахоми, деякий час там же вивчав у магістратурі юриспруденцію. Але покинув її і вступив у магістратуру до Університету Мічигану за спеціальністю «Російська історія». Його науковий керівник, знаний історик-україніст Роман Шпорлюк запропонував досліджувати український націонал-комунізм. Захист дисертації «Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 рр.» забезпечив Джеймсу Мейсу ступінь доктора філософії з історії у 1981 р. В 1983 р. його робота була опублікована в «Гарвардській серії Україністики». Відтоді він став одним з основних американських спеціалістів з історії радянської України.

Темою Голодомору в Україні Дж.Мейс почав серйозно займатися в 1981 р., коли його запросили допомогти у створенні книги Роберта Конквеста «Жнива скорботи». У той час до 50-х роковин Голодомору українська діаспора в США докладала величезних зусиль для викриття злочинів совєтської московсткої влади проти українського народу. У поєднанні з відповідною політичною кон'юнктурою у США це призвело до створення спеціальної комісії при Конгресі США, яка мала дати оцінку Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. У 1986-1987 роках Джеймс Мейс був виконавчим директором цієї комісії, яку часто називали «комісією Мейса». Саме він займався підготовкою її звіту, в якій було зафіксовано штучний характер Голодомору і його основну мету - знищення частини української нації для її остаточного підкорення.

Фактичний матеріал для звіту забезпечили гарвардський проект щодо джерел про Голодомор 1932-1933 рр. (1984-1985 рр.) та організована Дж.Мейсом дослідницька програма «Усна історія українського голоду 1932—1933 рр.». Водночас зібрані матеріали були видані в окремому тритомнику. Пізніше, в 1990-х роках Джеймс Мейс подарував 200 годин аудіозаписів безцінних свідчень бібліотеці Верховної Ради України.

У 1993 р. Джейм Мейс переїхав в Україну - країну, яку він сприймав як свою. Тут він одружився з Наталією Дзюбенко, та жив у Києві. У 1995-2004 рр. був професором Києво-Могилянської академії, у 2001- 2002 рр. - Міжнародного Християнського університету в Києві. Викладав етнополітику, політику США та Канади й політику Центральної та Східної Європи. А також працював у газеті «День» (1997- 2004 рр.), намагаючись донести до українців правду про їхнє минуле і відтак змусити задуматися про майбутнє. Всі, хто мав щастя спілкуватися та працювати із ним, насамперед відзначають його щирість, приязність, відданість своїй роботі, яку сприймав як місію, та любов до України.

Його серце зупинилося на 53 році життя 3 травня 2004 року. Він похований на Байковому цвинтарі у Києві. 26 листопада 2005 р. президент України В. Ющенко нагородив Джеймса Мейса орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня. Його іменем названі вулиці у Києві та Броварах.

"Не можна займатися історією Голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією Голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем», – написав він якось у своїй колонці в газеті «День».

Символічно, що він запропонував вшановувати пам'ять жертв Голодомору свічкою на підвіконні. Тож тепер ми щоразу запалюючи в холодну і темну четверту суботу листопада свічку на підвіконні, маємо нагоду не лише віддати данину пам'яті і скорботи замордованим Голодом українцям, а й згадати добрим словом подяки Джеймса Мейса, який так багато зробив, аби ми знали і пам'ятали, а світ - визнав.

©️ Diaspora.ua 2019.
Текст підготовлено для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук - лише (!) за умови активного посилання на Diaspora.ua.

Для ілюстрації використано картину Марини Соченко.

#УД_Голодомор #УД_наука #УД_Джеймс_Мейс #УД_США

Василь Кубаш В одного єврейського хлопця була мрія — на свої 18 років стрибнути з парашутом. На гроші, які він місяцями відклада́в, економлячи на обідах у школі, хлопець купив абонемент у місцевому аероклубі.

У день народження він прийшов у клуб — його привітали, усміхнулися, але категорично відмовили у стрибку, пославшись на те, що в нього слабкі м’язи ніг. У другому клубі йому відмовили вже через «зайву вагу».

Хлопець об’їхав усі аероклуби по всьому Ізраїлю — і всюди чув одне й те саме «ні». То серце «слабке», то зір «не ідеальний». Із останнього клубу він вийшов уже майже зі сльозами.

Назустріч йому вийшов інструктор і тихо спитав:

— Ви справді так хочете стрибнути?
— Та дуже…
— Тоді дам вам одну пораду, але хай це залишиться між нами. На півночі Ізраїлю є один маленький аероклуб, буквально двоє людей його тримають. Він зовсім не рекламується.

— Ви думаєте… там мене допустять до стрибка?

Інструктор злегка всміхнувся:

— Я думаю, що ваша мама про той клуб точно не знає.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш Вітаю! Ось і готовий черговий аналітичний абзац до художнього тексту “Марні” Вінстона Грехема.
Чесно скажу — цей уривок виявився непростим. Мені довелося заглибитися не лише в психологію поведінки, а й у принципи менеджменту та логіку корпоративних структур. Чому? Зараз поясню.
Цей текст — не про одну людину. Це про механізм.
Як емоційна незрілість, внутрішня безвідповідальність і структурна апатія породжують легітимних шахраїв. Не ззовні — зсередини.
У центрі уваги — Марні. Її мислення, логіка і спосіб буття в ролі шахрайки.
У попередньому фрагменті ми з читачами розбирали її фізичну реакцію на вторгнення — психологічне та поведінкове — з боку чоловіка на ім’я Маркус. І замість того, щоб взяти участь у пропозиції варіантів проведення часу, Марні делегує відповідальність. Вона спершу віддається його волі — а потім зневажає його і вмикає хаотичне "підкорення", втечу, вагання, театральну згоду — все те, що часто називають "жіночою грою", але насправді є маркером психічної незрілості.
І ось ми бачимо Марні на корпоративній вечірці. Її психіка вже злилася з фігурами “вищих”, хоча об’єктивно вона туди не належить. Просто перелічує чоловічі ім,я вищого порядку. І саме в цей момент — система виявляє себе. Вона не просто “допускає” інфантильну фігуру. Вона створює умови, в яких така фігура виглядає легітимно.
Сцена з книги:
“ …. Коли вечеря закінчилася, Голбрук підвівся і виголосив промову… вікна широко відчинені, а Гайстріт, куди вони виходили - забита гучними пробками. “ Леді та джентельмени! … на нашій традиційній святковій вечері…- повз вікно прогуркотіла важка вантажівка…- Не посоромлюсь сказати , що в червні ми дійсно пережили неспокійні часи пов,язані з торгівлею…- слідом за вантажівкою вискнули три мотоцикли поспіль… - які нас, на щастя, не зачепили- він увімкнув свою усмішку-лампочку - …Як я казав раніше, одна велика родина .. - Спортивний автомобіль намагався обігнати два автобуси…- списки наших замовлень вселяють неабияке задоволення- він вимкнув лампочку- посмішку ніби давав зрозуміти, що цифрами задоволений….- під дахом нашої компанії було укладено аж три шлюби. Прошу щасливих наречених устати! Оплески, панове!....”

Це й є ритуалізація руїни. Імітація стабільності, за якою ховається системна тріщина. Саме крізь такі отвори і входять “Марні” — не помічені, не ідентифіковані, бо система занадто зайнята святкуванням самої себе. Марні не чує промову повністю. Вона фіксує лише окремі фрази. Із цього ми почнемо- з середини її особистості яка саме структурована уникати. Та фрагментованого сприйняття реальності. Цей фрагмент — не просто авторське спостереження, а чіткий фіксатор невротичної (або прикордонної) структури, зокрема: у випадку Марні ми маємо справу саме з частковою алекситимією, а не повною.
Що таке повна алекситимія. Саме з простору вікіпедіі де сам читач може знайти інформацію, описується( усно пересказую): Алекситимія — це психічний стан або риса, коли людина має труднощі з: розпізнаванням власних емоцій; вербалізацією переживань; розмежуванням емоційних і фізіологічних станів; доступом до уяви, афективного мислення, внутрішнього символізму. Такі люди незавжди навіть розпізнають небезпеку. Цю структуру можно спостерігати у чоловіків. При такій атрофії емоційного складу він просто не може назвати свій стан, і зчитати оточуючу реальність, тому може імпульсивно приймати рішення ризукуючи власним життям і життям близьких ( Нещодавно була кримінальна історія, із скоєним вбивством одним чоловіком своєї родини, тільки тому, що він не зміг пояснити чому жінка пішла від нього. Його розум шукав винного, але психіка не давала йому доступу до справжнього емоційного змісту події.)
А от Часткова алекситимія, як у Марні : проявляється не завжди, а в певних зонах або ситуаціях; людина може говорити про свої емоції раціонально, після обробки, але не проживає їх у моменті( тому ми бачимо опис зовнішнього аніж відчуття). Є фрагментарне емоційне сприйняття, часто із вбудованим фантастичним пересказом, або затриманим відгуком( Це як з анекдотом про зайця, який розповів жирафу смішну історію, але той засміявся лише через два дні — поки “дійшло”. Саме так із частковою алекситимією: реакція є, але з відкладенням, без синхронізації з подією. Бо зайця вже з,їли.) ; характерне розщеплення памʼяті — важко пригадати, що вона відчувала або чому поводитися певним чином тому дуже часто такі люди втікають у розповіді про інших ( “моя донька сказала мені, що вона сплачує...”- замість “ я переглянула варіанти і вбачаю вашу участь до сплати”) - це все уникаюча позиція до поглиблення та структури, бо психіка живе в відсутності реального часу. Звідци і фантастичні уяви про обмін з грошима:
”Мене взяли у компанію ? отже, вони знали на що йдуть”
Саме тому, вона не є об,єктом довіри- лише як існування. Вона просто входить у простір який не розуміє- робота, компанія, стосунки- і паразитує на довірі, а не як об,єкт важливої структури. І тут, виникає питання: Як пов,язані емоційна незрілість і розмитість кордонів? Цей зв,язок прямий: особисті кордони -це “конструкція” дорослої особистості на який формуєтьця емоційнний інтелект. Не зріла людина з розмитими кордонами або зливається з іншими зі страху бути відкинутою, або навпаки безсоромно порушує чужі, бо не відчуває власної цінності і опори, знецінившии емоції: “ сердце хоче, а мозок дереться”- Все це як біологічно, так емоційно повноцінна взаємодія усього тіла, і невміння за нього відповідати не надає можливості бути “емпатом” який ніби розділив агресивний напад на іншого із сліпим злиттям безвідповідальності ( Уся ця ;“ емпат -не емпат який якимось чином нарцисів ,психопатів .“поб'є”- це підтримка початкової незрілої психіки із світу інстинктів. Популіцистична психологія ... ).
Повертаючись до змісту сюжету: це- типова інерція системи, коли апарат керування не визнає очевидного конфлікту чи дестабілізаціі своєї структури. Подібне описував Габермас як “інституційну раціоналізацію “реальності”. Я не буду глибоко розгортати аналітичну структуру компаніі. Тож, коротко: про статус-кво, бо в промові йдеться про порушення умовної рівноваги, яка ще тримається з зовні, але вже внутрішньо не здатна до функціонування. Саме тому емоційна незрілість (Марні) та структурна інерція (системи) співпадають у точці - де виникає симуляція належності, і шахрай набуває тимчасової легітимності, доки не відбудеться перелом самої компанії.
Кінець абзацу розгортає картину безумства:
“ …протягом цього року під дахом нашої компанії укладено відразу три шлюби. Прошу щасливих наречених встати! Оплескі, панове!
Пари піднялись і ми всі весело їм поплескали.
- Шість членів нашої команди з тих чи інших причин мусили нас покинути. Але ми, у свою чергу, прийняли аж п,ятнадцятьох співробітників!”
Авжеж, серед них- “хороша” Марні, і не факто, що вона одна вигулькує.

Тож, у підсумку : Двері позитивних змін відкриваються зсередини - це метафора до того, що зміна не настане через зовнішній контроль, а лише через внутрішню трансформацію системи.

Попередні роботи:

https://www.facebook.com/share/p/1D...

https://www.facebook.com/share/p/1A...

https://www.facebook.com/share/p/1A...

https://www.facebook.com/share/p/1D...

https://www.facebook.com/share/p/14...

https://www.facebook.com/share/p/19...

https://www.facebook.com/share/v/1B...

#Марні #ПсихоАналіз #ВнутрішнійРозтин #АнатоміяШахрая #ТіньВсередині
#Несвідоме

Василь Кубаш У Сенаті США нарешті пролунало те, що мало прозвучати давно й чітко.

Після кількох днів плутанини, суперечливих коментарів і спроб видати російські побажання за “мирний план”, у Вашингтоні нарешті з’явився голос тверезого розуму.

І цей голос належить не кому-небудь, а голові комітету збройних сил Сенату США Роджеру Уікеру - людині, чия думка важить у питаннях оборони, стратегічних загроз і національної безпеки.

Уікер зробив те, чого інші боялися: назвав речі своїми іменами

Розмазав по стіні - це не перебільшення. Це точне визначення того, що відбулося.

Уікер сказав публічно те, що серед частини американського політикуму давно говорили пошепки:
28-пунктний “план”, який проштовхують Трамп, Віткофф та інші посередники, - це не шлях до миру.

Це шлях до капітуляції України та вирощування ще більшої агресії Кремля.

Його позиція проста й сталева:

“Примушувати Україну віддавати землю путінському м’яснику - це абсурд”.
“Рішення про чисельність української армії та її розміщення ухвалює лише українське керівництво”.
“Будь-які поступки диктатору - це не компроміс, а заохочення хижака”.

Ці слова - не просто критика.
Це чітка відсіч американського законодавчого органу спробам нав’язати Україні “мир” шляхом односторонніх здач.

Сенатор говорить про те, що адміністрація Трампа боїться визнати:

поступки Кремлю - це удар по США

Уікер озвучує фундаментальну істину, про яку намагається забути команда Трампа:

“Будь-які подарунки Кремлю б’ють не лише по Україні, а й по безпеці США та союзників”.

Якщо дати Путіну навіть крихту чужої території в обмін на тимчасову “паузу”, - це:
- підриває глобальні гарантії безпеки;
- демонструє, що агресія працює;
- відкриває шлях новим війнам;
- змушує союзників сумніватися у сталості американських гарантій.

Те, що Путін сьогодні вимагатиме в України, він завтра вимагатиме в Балтії, післязавтра - у НАТО.
І змусити Україну “вкластися” в російські умови означає розписатися в тому, що диктатори можуть торгувати чужими територіями, як шматками м’яса.

Що змінилося в Сенаті?

Почали розуміти просту, жорстку історичну закономірність

Уікер - не випадковий голос.
За ним ідуть інші.
У Сенаті, навіть серед республіканців, починає формуватися чітке розуміння:

Поступки тиранам ніколи не закінчуються миром.
Вони закінчуються новим лихом.

Це урок Мюнхена 1938 року.
Урок “червоної лінії” Обами щодо Сирії.
Урок Грузії 2008-го, коли світ “проковтнув” російську агресію - і отримав війну проти України у 2014-му й повномасштабне вторгнення у 2022-му.

Слабкість Заходу завжди оплачується кров’ю тих, кого він обіцяє підтримувати.
І Уікер дуже чітко показав: він це розуміє, а отже, у США ще є політики, які здатні мислити стратегічно.

Тон змінюється - і це поганий знак для “архітекторів” 28-пунктного плану

Після заяв Уікера стає очевидно, що:
- план Віткоффа–Венса не має достатньої підтримки в Сенаті;
- спроби назвати капітуляційний документ “американським миром” провалюються;
- у внутрішньому політичному полі США з’являється спротив легалізації російських ультиматумів.

І головне: публічна критика від голови комітету ЗС - це сигнал і Трампу, і Кремлю, що гра в “сирну пастку” із примусовим миром не така проста, як комусь здавалося.

Підсумок

Слова Уікера - це більше, ніж емоція.
Це - червона карта кремлівським сценаріям миру, озвучена з найвищої законодавчої трибуни США.

І це те, чого давно потребувала не лише Україна.
Це те, чого давно потребував сам Захід, щоб згадати:

тирани не зупиняються, коли їм поступаються -
вони зупиняються, коли їх зупиняють.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1DtH...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1Y...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/19z6...

Василь Кубаш https://www.threads.com/@bbc_ua/pos...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1D...

Василь Кубаш Ярослава Коба

Кажуть, що у Єрмака було прізвисько Алі - Баба на «плівках Міндіча», а у нас в селі сьогодні знову були похорони захисника.

Кажуть, що пакети наповнені мільйонами доларів то важка ноша, а дружина мого тата продовжує вʼязати ковдри та носки хлопцям на фронт.

Кажуть, що підрядники Міндіча «вложили» душу і купу бюджетних грошей в будівництво котеджного містечка «Династія», а наш друг Пашка зараз на передовій і просить передати хоч би один пікап.

Кажуть, що «двушка ушла, будет в Москві через полторы недели», а моя майстер манікюру збирає кошти чоловіку на хороший бронежилет.

Кажуть, що в Саудівській Аравії корупціонерам відрубують руки, або страчують, і тільки в Україні їх обкладають лагідними санкціями.

Бо тільки в Україні існує 2 реальності: в одній за Україну гинуть, в другій на ній заробляють. І ті хто сьогодні Україною керує, на жаль живуть у другій.

P.S: свідомо не хотіла ілюструвати цей допис корупційними мордами. То буду вже я в репʼяхах.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1C...

Василь Кубаш Сартр сказав мені одного разу, що дуже розумні люди не бувають злими, адже злість передбачає обмеженість, апріорну дурість, і, на мій подив, час лише підтвердив правоту цих слів.

Франсуаза Саган

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш Ірина Медушевська
Хочу усіх заспокоїти, бо головну новину прогавили. В Україні працює ФБР. Тут вже нема чого вигадувати і викладати конспірологічні дописи.
Пам'ятаєте анедот, як мати привела до дерматолога дитину, і жаліється що в нього піся болить? А лікар уважно дитинку обстежив, та й каже матусі:
- Від сьогодні називаємо пісью прутнем і лікуємо гонорею!
Тому припиняйте називати корупцію такою, що притаманна усім розвинутим державам, а готуйтеся до новин про держзраду, де агенти ФСБ через Деркача успішно розвинули в нас свою мережу ворожіх агентів, вірних хутінців, а не ваших улюбленців "фартових" служків, які вам пообіцяли з хутіним домовитися і зробити мир назавжди.
Вас ввели в оману (о, як я красиво написала, хоча інше слово аж просилося).
Розуміння цього коштувало українцям смертями, каліцтвом, полоном, втратами своєї землі і окупацією.
Загиблих вже не повернути.
Але цьому спруту треба видрубати щупальця. Бо буде біда.
А ми стоїмо!
Подолаємо гідру хутінську.
Тільки так.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1C...

Василь Кубаш Петро Порошенко відеагував на міндічгейт як патріот і державник. І запропонував вихід, який обґрунтував у своєму дописі:

П. Порошенко:
«Україна потрапила в небезпечний політичний шторм. І ця турбулентність загрожує знести нашу державу. Бо ворог нікуди не дівся, а корупція нищить країну зсередини.

Хаос в енергетиці, розкрадання, схематози і підірвана довіра союзників такі ж небезпечні, як і російські ракети та дрони. Ця наростаюча криза потребує негайної реакції і об’єднання усіх здорових сил суспільства.

Протягом усієї нашої історії, у найскрутніші часи саме парламент брав на себе відповідальність і ставав на захист Конституції та державності. Сьогодні депутати з різних фракцій мають шанс зробити історичний крок — зупинити безлад, який руйнує країну, і повернути українцям відчуття справедливості.

Саме тому «Європейська Солідарність» ініціює відставку Кабміну. Напівзаходи не допоможуть, і косметичне фарбування плям не врятує. Щотижня відправляти у відставку по два міністри – не допоможе, включно з новими фігурантами плівок.

Перед нами стоять три ключові виклики.

Перший — російські окупанти, яких героїчно стримують Збройні Сили України. Але війську потрібна мотивація, а ще – сучасна зброя, дрони, ракети і, врешті-решт, довіра до влади.

Другий виклик — це загроза відкату демократії та свободи слова. Ми не можемо зараз говорити про вибори, бо в них буде один переможець — путін. Але відновлення субʼєктності парламенту як ключового представницького органу, обраного народом України — це зараз ключове завдання. Це ознака сильної демократії. Саме Верховна Рада зобов’язана повернути повноцінний парламентський контроль над виконавчою владою і зупинити руйнацію снов держави.

Третій виклик — це українські корумпанти, які жирують по всій вертикалі влади. Вони не просто грабують стікаючу кров’ю країну – вони руйнують довіру всередині держави і зовні. Руйнують довіру союзників, довіру наших міжнародних партнерів.

Що треба робити негайно? Те, що в таких ситуаціях роблять у демократичних країнах. Скомпроментований уряд має піти у відставку, а парламент має сформувати нову коаліцію. Яка в свою чергу призначить уряд – не за критеріями особистої лояльності чи політичної приналежності, а на засадах професіоналізму, патріотизму та відповідальності. Уряд, здатний протистояти викликам, які стоять перед державою.

Неможна недооцінювати масштаб підриву довіри до влади з боку народу і довіри до України з боку партнерів. Зупинити це падіння можуть чіткі кроки з усунення всіх корумпантів від влади. Інакше можемо залишитися сам на сам із ворогом.

«Міндічгейт» – це також зрада військових. Тому влада (і Офіс Президента і монобільшість) має нести політичну відповідальність за свої призначення. Вже запізно і замало робити цапів-відбувайлів із окремих міністрів, навіть винних. Це – косметика, яка нікого не повинна ввести в оману.

І хіба це не комедія, коли зараз четверо членів РНБО, які фігурують на плівках, будуть вводити санкції проти своїх поплічників по криміналу, які вже встигли втекти.

Лише відставка усього уряду — це мінімально необхідний крок, який покаже, що державний механізм здатний очиститись.
І хоча з рупорів Банкової лунають голоси, що ці теми варто піднімати вже після перемоги - ні. Треба діяти зараз — задля Перемоги.»

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/17...

Василь Кубаш Донька запропонувала своїм 85-річним батькам переїхати до неї. Вона живе десь під містом: власний будинок, сад, чисте повітря. А батьки — далеко, в великому промисловому місті.

Донька довго думала. Тривожилась. Міркувала так: у неї — хороше повітря, яблука-груші просто в саду, ягоди, власні овочі, а вони в багатоповерхівці серед міського пилу, купують кожну морквинку.

Вирішила поїхати до них перед початком городнього сезону — умовляти.

А батьки живуть, як і жили. Вранці матір годує батька кашею. Чашка какао або чай з булочкою.Потім ідуть на свою щоденну прогулянку — тихо, обережно, не кваплячись. За старою звичкою купують у кіоску газету. Повертаються. Мама щось варить до обіду. Тато переглядає газету й олівцем ставить позначки біля статей, які будуть цікаві його дружині.

Обідають, відпочивають. Так минає день. Увечері, якщо в телевізорі нема нічого путнього, тато читає мамі ті помічені статті вголос.

Кожну новину обговорюють. Особливо люблять тексти про життєві історії, про віру, про те, як хтось виживає в складних життєвих обставинах. Читають про те, як когось ошукали на квартиру чи втягнули у кредит, і обоє радіють: «Слава Богу, нас оминула біда». І дружно засуджують шахраїв — «совість давно втратили!»

Життя в них тихе, рівне, без стресів. І це добре.

На вмовляння доньки переїхати відповіли твердо: ні. Хай у власному будинку справді добре, хай чисте повітря й яблука соковиті — але їм і тут всього вистачає. Та й багато яблук не з’їси — живіт заболить. Одне в день — і досить.

Сидять вони ввечері за чаєм. Батько повчає дорослу дочку. Каже, що вона їх не розуміє. Може, потім зрозуміє.

У школі чекаєш канікул. В університеті — диплома. На роботі — відпустки й зарплати. Гроші збираєш — чекаєш, коли купиш те чи те. Одним словом — усе життя чекаєш. Живеш ніби «на потім». Душу весь час точать бажання. Відкладене життя.

«Люди думають, — каже батько, — що пенсія — це вже доживання. Нічого подібного! На пенсії — саме життя починається. Бо бажання відступили. Живеш теперішнім. Радієш дрібницям. Якщо не хворієш — це велике щастя».

Донька боязко хотіла сказати: «А якщо хтось із вас першим піде?..» — але не змогла договорити.

Старенькі все зрозуміли. Батько тихо сказав:
— Що буде — те буде. Навіщо зараз надумувати? Живемо — і дякуємо Богові за день.

А поки вони будуть пекти свої булочки, варити какао, ходити в кіоск по газету й читати її вголос. І нікуди не поїдуть.

«Для чого? — каже батько. — Щоб жити в тебе, як у гостях? Щоб боятися когось потривожити?»

І додав з властивою старечою прямотою:
— Розумієш, у своєму туалеті я можу хоч годину сидіти — бо він мій. А у твоєму як? От і вся мудрість.

Донька лише кивнула.

І справді — це не «доживання».
Це — життя.

На основі оповідання Г. Жаркого

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1G...

Василь Кубаш Він став мільярдером… а потім так тихо роздав майже весь свій статок, що світ дізнався про це лише через роки.
Наприкінці життя він жив у скромній орендованій квартирі й носив годинник за $15.
Воррен Баффет називав його «моїм героєм».

Філософія, яка перевернула уявлення про доброчинність

Чарльз “Чак” Фіні вірив у принцип «Дарувати за життя» — допомагати людям зараз, а не після смерті.
Він заснував Duty Free Shoppers, став мільярдером… але не захотів накопичувати. Він захотів діяти.

Таємний благодійник

Багато років ніхто навіть не здогадувався про масштаби його пожертв.
Фіні допомагав анонімно, категорично відмовлявся від табличок з власним ім’ям, від слави, від овацій.
Поки інші багатії будували вілли й купували яхти, він літав економ-класом, жив у звичайній квартирі й носив дешевий годинник.

Для нього гроші не були статусом — це був інструмент, яким він хотів змінювати світ.

1982: старт найбільшої тихої доброчинності

Фіні заснував The Atlantic Philanthropies, фонд, який за наступні десятиліття пожертвував понад $8 мільярдів на:

• освіту й університети
• дитячі лікарні та медичні програми
• наукові дослідження
• права людини
• допомогу літнім та людям з інвалідністю

У 2020 році фонд припинив існування — бо Чак роздав усі гроші.

Людина, яку поважали навіть найзаможніші

Баффет говорив про нього так:

«Фіні — мій герой. І він має бути героєм для всіх.»

Саме він надихнув Баффета й Білла Гейтса створити Giving Pledge — обіцянку віддати більшу частину статків за життя.

Його принцип:
«Багатство має працювати на людей.»

9 жовтня 2023

Чак Фіні помер у віці 92 років.
Без палаців.
Без статків.
Без розкоші.

Але залишив після себе те, що не купиш за жодні гроші:

• університети, де навчаються тисячі
• лікарні, де рятують життя
• наукові прориви, які став можливими завдяки його підтримці
• громади, які змінилися назавжди

Що він довів усьому світу

Що не потрібно чекати смерті, щоб залишити спадщину.
Що справжнє багатство — не те, що накопичив, а те, що віддав.
Що годинник за $15 може носити людина, яка змінила мільйони життів.

Історія, яка переписує поняття успіху

Фіні пішов із цього світу майже з порожніми кишенями —
але з серцем, повним сенсу.

1931–2023
Чак Фіні
Мільярдер. Філантроп. Герой.
Людина, яка віддала все — й стала найбагатшою у найважливішому вимірі.

#ChuckFeeney #Філантропія #GivingWhileLiving #Спадщина

Василь Кубаш Пішла і вже не повернеться в наше життя давня традиція, що на ній трималася родинна ієрархія, спокій, впевненість і мудрість.

Щороку на Різдво і на Великдень до батьків приходили-приїздили-прилітали діти-зяті-невістки-внуки-правнуки. Це не обговорювалося, відмовки не приймалися.

Після тихої молитви було про що поговорити між колядками, чарками і віншівками. Не про дурну політику, не про проблеми і буденні тривоги. Просто про життя, працю, благодать урожаю і про те, що обов"язково будуть і весна, і літо, і тиха осінь, і чисті сніги.

Батьки - опора цієї непорушної традиції - відійшли в кращий світ. І забрали її з собою. А ми розбіглися світами, як миші по своїх нірках. І дітей своїх не навчили, і внуків.

Не тільки війна в цьому винна, не тільки кишенькові світи смартфонів, не лише кредити, не так байдужість всіх до всіх і до всього. Це також, але найперше винні ми самі. І навіть не відчули, як втратили сенс буття батьками, дітьми.

Кожний сам по собі. І Святвечір удвох з дружиною у великій порожній хаті. І Великдень. В кращому разі діти-внуки подзвонять, хоча їхати їм десять хвилин.

Навіть не пригадаю, коли востаннє хтось питав, дивлячись в очі: як живеш? Не для проформи, а зі справжнім інтересом. Коли сам питаю - здивовано-розгублено-заскочена реакція.

Навіть самих себе ми розівчилися питати про це: Як живу? Заради чого? Навіщо?

Відповідь звісно є. Навіть кілька варіантів на вибір. Самоіронічний, сумний, жартівливий... А який справжній?

Коли ще не було ніяких там психологів, які за гроші зроблять вигляд, що ти їм цікавий... Цю душевно-лікувальну функцію виконував український родинний стіл на свята. Там було тісно і гамірно, але всі всіх слухали і ЧУЛИ.

Василь Кубаш Митрополит, якого хотіли стерти з історії. Василь Липківський — людина, яка повернула українцям їхню Церкву

Іноді історія робить так: найсвітліших людей намагаються сховати в темряві. Та правда все одно проростає.
Саме так сталося з митрополитом Василем Липківським — людиною, яка стала голосом української віри, мови та гідності у часи, коли за це вбивали.

Хто він був?

Народжений у родині священника на Черкащині, Василь з дитинства жив у середовищі духовності. Освічений, смиренний і водночас напрочуд сміливий, він обрав шлях служіння, що згодом виведе його далеко за межі звичайного парафіяльного священника.

Липківський мріяв про просту, але революційну річ:

щоб українці могли молитися до Бога своєю мовою.

І він перетворив цю мрію на реальність.

Перші українські богослужіння

22 травня 1919 року стало історичною датою — Липківський відправив перше богослужіння українською мовою в Микільському соборі в Києві. Те, що Синод Російської православної церкви забороняв десятиліттями, нарешті прозвучало в серцях тисяч людей.

Для багатьох українців це було моментом, який неможливо забути:
мову, що століттями принижували, вперше поставили перед Богом у всій її гідності.

Народний митрополит

У 1921 році, на Соборі в Софії Київській, його обрали першим Митрополитом відновленої Української автокефальної православної церкви.
Без підтримки Москви.
Без дозволу імперії.
Лише з благословенням народу.

Липківський подорожував селами, підтримував громади, засновував парафії, перекладав богослужбові тексти.
У народі його називали:
• «апостолом українського відродження»,
• «народним митрополитом»,
• «українським Мойсеєм»,
бо він вів людей від духовного рабства до свободи.

За кілька років під його проводом УАПЦ мала понад 3 тисячі священників і мільйони вірян. Це була найбільша українська духовна інституція ХХ століття.

Чому його знищили?

Більшовицький режим боявся всього українського — мови, культури, пам’яті, віри.
І особливо — таких людей, як Липківський.

У 1927 році під тиском НКВС його усунули з посади митрополита.
У 1930-х він жив у постійному переслідуванні, але продовжував писати й працювати для української церкви.

У 1937 році його заарештували.
Вирок: розстріл як «націоналіста і контрреволюціонера».
Тіло страченого митрополита безіменним клубком кинули до Биківнянського лісу.

Так влада намагалася зробити головне — стерти пам’ять.

Та історію не знищиш

У 1989 році Липківського реабілітували.
У 1997 році його канонізували як священномученика.
А сьогодні його ім’я — символ духовної мужності й віри у власний народ.

Василь Липківський хотів одного:
щоб українці могли стояти перед Богом як українці — не колонія, не «малороси», не додаток до чужої культури.

І саме тому його боялися.

Чому важливо пам’ятати?

Бо на наших очах знову відбувається боротьба за право бути українцями.
Історія Липківського — це нагадування, що свобода коштує дорого, але вона завжди перемагає.

Митрополит, якого хотіли стерти з історії, — повернувся.
І тепер його голос звучить гучніше, ніж коли-небудь.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1F...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1JEc...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1G...

Василь Кубаш Школа виживання:
Що відбувається з організмом людини під час магнітної бурі?

Магнітне поле планети не відчувається безпосередньо, але впливає на всі біологічні системи, що містять електрично заряджені частинки (іони, електрони, білки з дипольною структурою).

Кров людини містить гемоглобін — білок із атомом заліза, здатний реагувати на магнітне поле і по-різному поводитись у змінному полі.
Під час сильних магнітних збурень (бур) це може впливати на структуру еритроцитів, змінюючи їхню рухливість і навіть в’язкість крові.

У результаті деякі люди відчувають головний біль, запаморочення або коливання тиску.

➖ Кров — це не лише біологічна, а й електропровідна рідина, насичена іонами металів: натрію, калію, кальцію, магнію.
Коли магнітне поле змінюється, у крові виникають мікроскопічні індуковані струми. Вони впливають на клітинні мембрани, нервові імпульси та судинний тонус.

Особливо чутливим до цих процесів є серце, яке саме генерує слабке магнітне поле.

Тому під час магнітних бур у деяких людей спостерігаються аритмії, тахікардія, зміни тиску.

Організм людини живе в ритмі планети. Добові й серцеві біоритми збігаються з частотою природних електромагнітних пульсацій Землі.

Коли магнітне поле різко коливається, цей природний резонанс порушується, і людина може відчувати втому, безсоння, тривогу чи дратівливість.

Магнітне поле Землі і кров людини перебувають у постійному діалозі.
Здоров’я, по суті, — це узгодженість внутрішнього поля людини з магнітним полем Землі.

Піклуючись про серце, спокій і баланс, ми водночас підтримуємо зв’язок із тією невидимою силою, яка тримає в гармонії все живе на нашій планеті.

Бережіть себе і своїх близьких!

Ваш Клімат News Planet
https://t.me/klimatnewsplanet

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/17...

Василь Кубаш СКАНДАЛ, ЯКИЙ МОЖЕ ПОВАЛИТИ ЗЕЛЕНСЬКОГО
The Spectator, DW і європейські медіа одночасно пишуть про одне й те саме: НАБУ виходить на перше коло президента.
Коли міжнародні медіа беруть український корупційний скандал — це завжди тривожно.
Коли це робить The Spectator, друге за давністю політичне видання Великої Британії — це вже інший рівень.
Оуен Меттьюс, заступник редактора The Spectator, прямо називає те, що відбувається в Україні:
“The scandal that could bring down Volodymyr Zelensky”
— «Скандал, який може повалити Володимира Зеленського».
Це не “жовта” колонка.
Це позиція журналіста, який 20 років пише про Росію, Україну та Захід.
І в цій позиції є сигнали, які в Києві роблять вигляд, що не чують.
Розбираємо головне.

Золотий унітаз, шафи з готівкою та Міндіч — “скарби розслідування”
Меттьюс пише прямо: під час обшуків у групи, пов’язаної з Міндічем, НАБУ виявило:
унітаз із золота,
шафи, набиті пачками по 200 євро,
тонни готівки,
рівень розкоші, який не можна пояснити жодним легальним доходом.
Саме слово “скарб” (“treasures”) — не випадкове.
Для британської аудиторії це культурний маркер:
це корупція масштабу Януковича.
І всі ці “скарби” ведуть до людини, яку Зеленський знає багато років:
Тимур Міндіч — друг, партнер, людина з першого політичного кільця Зеленського.

The Spectator: Зеленський неминуче зіткнеться з питаннями, від яких не втече
Меттьюс цитує заяву Зеленського:
«Мають бути вироки».
Але додає ключову фразу:
“Zelensky will inevitably face serious questions.”
“Неминуче”.
Слово, з якого в Європі починаються політичні похорони.
Бо тепер вже не просто “хтось із оточення попався”.
Тепер під підозрою ті, кого Зеленський:
знає особисто,
захищав публічно,
рекомендував на посади,
з ким проводив свята,
з ким обговорював призначення.
Це вже не історія про “корупціонерів у владі”.
Це історія про особисті зв’язки президента, на які тепер світ дивиться під лупою.

Видання нагадує: Зеленський намагався взяти НАБУ і САП під контроль
Меттьюс пише про те, що в Україні воліють забути:
Зеленський спробував поставити НАБУ та САП під контроль уряду через зміну закону.
Це викликало:
протести в Києві,
жорстку реакцію послів G7,
прямі попередження з боку Єврокомісії,
негативні сигнали від МВФ.
І тепер, коли НАБУ виходить на Міндіча, ця спроба Зеленського переписується в європейській оптиці так:
“Президент хотів контролювати антикорупційні органи, бо саме вони могли підійти до його оточення.”
Чи це справедливо чи ні — вже не має значення.
Так це тепер виглядає для Заходу.

Fire Point: зв’язок з Кварталом і оборонними мільярдами
The Spectator звертає увагу ще на одну деталь, яку Банкова не коментує:
компанія Fire Point, що виробляє дрони й ракети “Flamingo”,
раніше працювала з Кварталом 95, а нині отримує оборонні контракти на мільярди.
Меттьюс прямо пише про підозри:
завищені ціни,
корупційні схеми,
непрозорі закупівлі,
можливу роль Міндіча як “неформального куратора”.
DW писала те саме.
The Telegraph — теж.
Французи з Le Point — те саме.
Світ бачить:
друг президента, який впливає на оборонку, може бути в центрі корупційної піраміди воєнного часу.
Це точка неповернення.

Європейський політичний контекст: Зеленський просить грошей — а в цей час виходять тексти про корупцію
У момент, коли Зеленський дає інтерв’ю Bloomberg і каже:
“Якщо ЄС не дасть нам російські активи — нам доведеться шукати альтернативу. Це питання нашого виживання.»
…в цей же момент британська елітна преса публікує текст:
«Scandal that could bring down Zelensky».
Це означає тільки одне:
У Європі та США більше не вважають, що корупція — внутрішня проблема України.
Це — проблема, яка може вплинути на фінансування, на політичну підтримку і на безпекові рішення.

ОТЖЕ
Міндіч — це лише «вхід у систему».
Але коли The Spectator і Deutsche Welle одночасно малюють картину:
Телеграм

Василь Кубаш Я вже писав про те, що в нашого президента є можливість за рецептом Лі Кван Ю посадити трьох друзів і увійти в історію України героєм. Вже видно, що він вирішив не йти цим шляхом. Влада обрала шлях "замести усе під ковдру". Звісно ж, супроводжуючи це гаслами про неприпустимість корупції і про непричетність Гаранта. Голова офісу так взагалі заявив, що Гарант непричетний, бо саме він боротьбу з корупцією придумав і розпочав. Сумно. Вони вибрали шлях "замилити людям очі" Далі, думаю, буде наступне. Основний фігурант вже втік за кордон, йому нічого не загрожує. Кабмін у відставку не відправили, звільнили двох міністрів. Слідчі дії й суди над ними будуть тривати роками. В решті решт виправдають і через суд вони отримають свої зарплатні за цей час. Потенційних свідків у справі суди вже звільнили під заставу, гроші внесли невідомі фірми без діяльності, без приміщень і майна. Поза усілякого сумніву, вони також втечуть. Вже скоро справа розсиплеться, бо не буде фігурантів, або свідків. Усі схеми будуть продовжуватись, просто з іншими виконавцями і з більшою обережністю. А головний ні в чому не винен. Щоправда, залишається запитання: А хто в нашій країні побудував таку систему, що людина, яка взагалі ніхто (Міндіч), без жодних посад, мала можливість красти бюджетні гроші, мала можливість віддавати накази міністрам? Як може красти чиновник, зрозуміло, в нього є доступ до бюджетних грошей. Як цей міг красти?

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1M...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1Z...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1P...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1G...

Василь Кубаш Клоуни увімкнули антикриз. Як увімкнули? Як вміють. Тому в інформаційне поле вкинути три тези:

1. Кабмін ініціює санкції проти Міндіча і Цукермана. Пропозиція направлена до РНБО

2. Зеленський підпише санкції проти Міндіча і Цукермана.

3. Зеленський закликав до відставки міністрів юстиції та енергетики через справу «Енергоатому».

Це анекдот. А проти Чернишова і Шефіра санкції будуть? Вони теж є в справі НАБУ та САП. А проти Вані Баканова? Він привів до СБУ російську агентуру. А проти Наума Борулі теж санкції будуть? Бо він має бізнес в Криму. А заклик до Галущенка, який є маріонеткою Міндіча - це окремий жарт, який можна брати на найближчій концерт "Квартал-95". Володимир Зеленський, а ви про все це раніше не знали? Чесно? Віримо! Але це не точно.

А головне - за що санкції на громадян України? Є рішення суду? Чи просто президенту відомо, що це правда? Ой, тоді це такий сором! Чи все ж це для замилювання очей, щоб хоч якось відбілитися? Це риторичне питання. Відповідь ми знаємо. І, до речі, вам, Володимире Олександровичу, там радять ще накласти санкції на критиків, які висвітлюють Міндічгейт. Навіть список пропонують. Якщо вважаєте, що гасити полум'я паливом - це добра ідея, то спробуйте. І потім не треба скаржитися.

PS. Офіс президента, додайте замовних статей на анонімні тг-канали, що НАБУ та САП працюють в інтересах Москви. Чи вже концепція змінилася і ця брехня не заходить? Ну, і Петрову з Івановим методичку змінить, а то в них і досі "Не все так однозначно". А ще про Золкіна не забудьте, а то він своїми меседжами вас остаточно закопає. І це буде дуже кумедно.

Василь Кубаш Радянський Союз мав окремий відділ із покроковою інструкцією, як вбити чужу країну. Юрій Безменов колишній агент КГБ, перебіжчик до Канади.

У 1984 році він дав інтерв'ю, де розкрив покрокову інструкцію знищення націй.

"найбільша помилка Заходу думати, що КГБ краде креслення надзвукових літаків. Шпигунство забирає лише 10-15% часу, грошей і людей. 85% це субверсія."

Субверсія це агресивна діяльність, спрямована на знищення країни зсередини.

Субвертувати все цінне в країні ворога, поки його сприйняття реальності не викривиться настільки, що він не сприйматиме вас як ворога. Поки ваша система не виглядатиме як альтернатива.

Субверсія складається з чотирьох етапів.

Етап 1 — Деморалізація (15-20 років).

Стільки потрібно, щоб виховати одне покоління студентів. Цілі: релігія, освіта, соціальне життя, влада, трудові відносини, правопорядок. Знищити релігію.

Забрати з навчальної програми те, що робить людину продуктивною (математика, фізика, іноземні мови) та корисною для суспільства, здатною будувати і створювати.

Натомість впроваджуються предмети, які:
Не мають практичного застосування
Відволікають увагу від реальних навичок
Створюють ілюзію освіти

Етап 2 — Дестабілізація (2-5 років).

Радикалізація всіх відносин. Учителі проти студентів. Робітники проти роботодавців. Сусіди не можуть домовитись про полив газону йдуть до суду.

"Sleepers" агенти, які спали 15-20 років прокидаються. Стають лідерами груп, проповідниками. Геї роблять свою ідентичність політичним питанням.

Насильницькі сутички. Неважливо, чорні проти білих чи жовті проти зелених головне, щоб лінія поділу існувала.

КДБ не створювало конфлікти з нуля — воно підхоплювало вже наявні слабкості:

– кримінал, радикали, психи, корисні ідіоти, і «допомагало» їм тягнути суспільство до краю.

Він каже: "Президент Кеннеді одного разу сказав: 'Ми змусимо Америку повірити, що люди народжуються рівними.' Чи народжуються люди рівними? Чи є хоч одне згадування в Біблії або будь-якому іншому святому писанні, в будь-якій релігії про рівність? Немає жодного слова про рівність. Навпаки за вашими вчинками Бог судитиме вас."

Етап 3 — Криза.

Суспільство не може більше функціонувати. Населення шукає рятівника. З'являється сильний лідер місцевий марксист або іноземна нація.

Два варіанти: громадянська війна або вторгнення.

Етап 4 Нормалізація. Іронічне слово.

Коли держава розвалена і люди кричать «дайте сильну руку»: або приходить зовнішній гравець; або внутрішні марксисти / радикали беруть владу.

Після цього всіх корисних ідіотів, активістів, революціонерів – прибирають, бо потрібна стабільність для експлуатації країни.

Зараз Україна веде не просто війну з Росією. Ми воюємо з країною, яка 70 років тренувалась знищувати нації без пострілу.

Росія не винайшла нічого нового. Вона використовує ту саму методичку КГБ. Ті самі чотири етапи.

Той самий алгоритм. Деморалізація через агентів впливу, проросійських політиків, підконтрольні медіа, які 30 років говорили "братский народ".

Дестабілізація Майдан, Донбас, внутрішні конфлікти, які рф розпалювала роками.

Криза — 24 лютого 2022 року. Вторгнення.

Нормалізація — те, що Росія хотіла зробити за три дні. Окупація. "Русский мир". Фізичне знищення тих, хто чинив опір.

Ми зупинили їх на етапі кризи. Військовою силою. Так, як Безменов і казав інакше неможливо.

Але війна триватиме, поки ми не зрозуміємо: битва йде не лише на фронті. Вона йде в головах, в освіті, в культурі, в цінностях.

Росія програла військову операцію. Але субверсія не закінчилась.

Агенти впливу досі тут. Наративи про "мир за будь-яку ціну" просуваються зараз активніше, ніж рік тому. (арестович майже 100% агент кремля)

Спроби розколоти суспільство за ознаками мови, регіону, віри не припинились.

Питання не в тому, чи ми на етапі дестабілізації. Питання — чи ми навчимось розпізнавати субверсію, поки не пізно?

Безменов казав: щоб зупинити субверсію треба мати віру. Не бути жертвою. Не дозволяти ворогу використовувати твій власний рух проти тебе.

Україна має шанс, якого не мали інші. Ми бачили методичку в дії. Ми знаємо, як вона працює.

Тепер треба відбити деморалізацію поверненням до цінностей. Відбити дестабілізацію єдністю навколо того, що нас об'єднує, а не роз'єднує.

Це інструкція виживання нації.

Василь Кубаш Уважно переглянув відео з засідання ВАКС, як Москва в кращих традиціях Кучми і Януковича руками Міндіча-Зеленського впливала на кадрові призначення і фактично отримувала потрібних їм персонажів на ключових для них напрямках.

Я дуже сподівався, що залежність Зеленського від Кремля під час війни стане меншою, але доводиться констатувати, що до цієї дрібної людини росіяни підібрали безвідмовну у його випадку відмичку - персональне збагачення.
Там, де у нього могли бути якісь сумніви щодо правильності дій як Президента України - перемагав корупційний фактор: признач цього і він тоді принесе гроші.

Вчора це робив Шефір і Тимошенко, сьогодні Єрмак і Міндіч.

Фактично, доводиться констатувати, що поки українська армія била ворога на фронті, в тилу відбувалися масові призначення кремлівських агентів на високі посади з єдиною важливою метою для Кремля: зривати державні програми з забезпечення усім необхідним ЗСУ, руйнувати українську економіку, підривати наші відносини з союзниками.

Причому, іронія долі полягає у тому, що Москві навіть не доводилося фінансувати ці спецоперації по інфільтрації. Всі вони відбувалися за рахунок грошей, вкрадених в українських платників податків. Більше того, частина з них відправлялася російським кураторам в Москву.

Зеленський абсолютно свідомо веде нас до поразки, бо не може не усвідомлювати наслідки власних дій з призначення відверто антиукраїнських елементів на стратегічні напрямки.

До речі, ситуація з ракетобудуванням - ще один доказ цьому. Президентська монополія в цій сфері заблокувала доступ до фінансування розробок інших компаній. Кремль досяг свого: масове серійне виробництво українських ракет відсутнє. А скільки мільярдів на цьому вкрадено - для Москви вторинне, хоча первинне для Зеленського.

Вершина айсбергу - це державна зрада, корупція - це лише його основа.

Дуже прикро, що в той час, коли економіка Росії тріщить по швах і Кремль фактично ізольований на міжнародній арені, ми отримали повну кризу державного управління. Хаос і дезорганізація еліти в Україні призвели до перемоги більшовиків сто років тому.
Зеленський точно не належить до еліти, але відкрив двері для покидьків, які зробили свою справу.

Тепер вкотре слово за громадянським суспільством.

Дякую за колаж Sasha Mor

Василь Кубаш Як температура води справді суттєво впливає на смак і користь напою.
Ось коротко:
Зелений чай
• Температура: 70–80 °C
• Не окріп! Якщо залити окропом (100 °C), листя «згорить» — чай стане гірким і втратить аромат.
• Порада: закип’яти воду й дати їй постояти 3–5 хв, тоді заливати.

Кава (залежно від способу приготування)
• Фільтр, пуровер, френч-прес: 90–96 °C
• Турецька кава (в джезві): холодна вода + довести майже до кипіння (але не кип’ятити)
• Еспресо: 90–95 °C (машина контролює автоматично)
• Не окріп: вода 100 °C може «спалити» каву, робить її гіркою і «порожньою» на смак.

Трав’яні настої (м’ята, ромашка, звіробій тощо)
• Температура: зазвичай 95–100 °C (окріп)
• Трави не такі делікатні, як чай, тому окріп потрібен, щоб краще витягнути корисні речовини й аромат.
• Порада: накрий настій кришкою, щоб ефірні олії не випаровувалися.

Чорний чай
• Температура: 90–100 °C
• Може витримати окріп, але якщо чай якісний, краще 90–95 °C, щоб смак був м’якшим.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш Так як на плівках Міндіча вже засвітили «Fire Point» і якогось «Ігоря», то давайте вже скажемо хто ж стоїть чи стояв за компанією:

Один з співвласників та інженер Денис Штілерман (на плівках «Електроник»). Він про це вже і сам публічно говорив. Саме його друг дитинства є офіційний власник у реєстрах, Єгор Скалига. Тож не шукайте там звʼязків з 95-им кварталом. Просто співпадіння по сфері)

А ось інший ймовірний співвласник це «Шмель» (це його так на плівках називали), він же Ігор Хмельов. Дуже давно десятки років з Міндічем. В тому числі бізнес дружини Міндіча по продажу брендового одягу Kameron ( зокрема, на сайті продається одяг від таких брендів: Balmain, Dolce&Gabbana, Saint Laurent, Polo Ralph Lauren) оформлений саме на Хмельова.

Тож ось він звʼязок ) Все було просто.

І ще два нюанси:
Саме я є заявником до НАБУ по цьому епізоду. Тут уточню, що тоді мова була лише про дрони. Взагалі ми планували спочатку сюжет, але враховуючи військову специфіку - то вирішили все ж таки, що це має бути в рамках розслідування без розголосу.

А ще, коли ми ще у далекому березні 2025 року почали цікавитись цією компанією, то багато наших джерел вказували, що їй активно сприяє Голова ОП Андрій Єрмак. Ну може теж просто співпадіння Ще одне)

P.S. Це нам доводить лише на даному етапі звʼязок по Міндічу і Цукерману. Ну і політичну складову теж.

Важливе уточнення: а чи була там корупційна складова чи ні? Відверто, я не знаю.
І не можу стверджувати, щодо ціни або поставок на 100%.
Тут вже треба чекати результатів роботи НАБУ та САП.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Bnp...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1D...

Василь Кубаш Розбір справи НАБУ-САП від Юрій Луценко

…Активні дії Національного антикорупційного бюро - це концентрований результат діяльності усієї західної спільноти по контролю над ситуацією в Україні.
Пропоную пігулку для пам'яті. Вересень 2021го року. Країна занурена у
«велике будівництво». На ньому крадуться мільярди. Опозиція кричить про необхідність вкласти гроші в армію та ракетну програму. Верхи, знаючи про загрозу нападу Росію, не звертають уваги і продовжують брехати про шашлики та красти.
У вересні 2021го року Європейський Союз призначає аудит щодо ситуації з корупцією в Україні. І виступає такий собі пан Юхан Парц, член Європейської аудиторської палати, зі звітом, в якому констатує: "Ендемічна корупція в Україні, через яку пропадають десятки мільярдів євро". У своєму звіті пан Парц доходить до висновку: «В Україні ситуація характеризується захопленням держави мафією».
Тоді це про це довго говорила опозиція, але далі була війна і все відсунулось на задній план. Але корупція нікуди не ділася. Да, вона трошки персиділа у бункері, трошки перелякалася, але в ході бойових дій і масової фінансової підтримки Сполучених Штатів Америки, а потім Європейського Союзу, вона отримала нове дихання. І якщо до війни Європейська аудиторська палата констатувала зникнення десятків мільярдів євро, то можна лише здогадуватися, який величезний обсяг розкрадання почався, коли фактично бюджет України збільшився в рази.

Такого притоку фінансів Україні не було ніколи. Такою легкою ця здобич для чиновників не була ніколи. І от в цей момент активізовується група, яку очолює такий собі Тимур Міндіч. Людина, широко відома у дуже вузьких артистичних колах. Його теща - директор московського ЦУМу, а значить він притягує до себе метеликив, які люблять гарно вдягатися. У нього були невеликі бізнеса, бо він входив в орбіту пана Коломойського, слідкував за медіачастиною бізнес-імперії Дніпропетровського олігарха. Саме там він знайомиться із майбутнім
президентом Зеленським. Саме там у нього налагоджується тісні зв'язки з ним. І саме тому після президентської кампанії Міндіч став переговірником між Коломойським і Зеленським. Його часто бачать журналісти, коли він заїжджає в ОП.

І в момент, коли організація зміцніла, було прийнято рішення старого Карабаса Барабаса сховати за «камінну решітку», а Міндіча призначили «фронтіровать» нову організацію. Усі ці роки від 2019-го року у квартирі із золотим унітазом верхівка країни спочатку обговорювала «велике будівництво». Прекрасна ідея забрати кошти з ракетної програми, забрати кошти з дорожнього фонду, взяти кошти в позику в комерційних банках під 7 років, які віддаватимуть вже наступники із відкатом щонайменше 10%. Бо саме 10% із усіх обсягів великого будівництва кешем, тобто готівкою, передавалося в сумках в центр цієї організації. А потім сталася війна. І спочатку організація «золотого унітазу» не могла зрозуміти, що в цій ситуації робити, перелякалася. Але коли вилізли з бункера, подивились направо і наліво і виявили колосальні мільярдні потоки, тільки вже на нових напрямках.

Що це були за напрямки? В першу чергу, це відновлення, тобто захист енергетичних об'єктів. Це мільярди євро Європейського Союзу. Це фортифікації. Це дронова програма 1,5 млрд в Україні і ще набагато більше за кордоном.
Тобто у владі побачили нові можливості і от в цей момент склалася організація. НАБУ називає Міндіча організатором стійкого злочинного утворення і має, очевидно, на це підстави. Але аналізуючи картинку збоку, це мені видається безсумнівним фактом. Він фронтірує, координує діяльність людей, через яких ідуть ці потоки. Ми ж бачимо, до кого взагалі виникають питання у НАБУ.

Чернишов, людина, яка очолювала Міністерство регіонального розвитку. Тобто саме він розприділяв кошти на будівництво фортифікацій між головами обласних державних адміністрацій. Вони їх освоювали, як показала перевірка антикорупційних організацій. Наприклад, полтавський екс-керівник зумів украсти на виділених коштах 60%. 60! Звичайно, окопи він копав не під Полтавою, він їх копав під Покровськом. І тому для цих діячів, чим більше території захопить ворог, тим безпечніше спати, бо вже ніякий аудит, ніяка експертиза вже тепер не доведе, скільки було вкрадено.

…Корупція вбиває. Вона вбиває, коли розікрадені фортифікації, а значить немає де сховатися. Вона вбиває, коли 30%, як показують нам матеріали НАБУ, вкрали на дронах. Це значить, що кожного третього дрона на фронті не було. Це значить про відступ, коли наші двоє бійців витягують третього пораненого побратима, їх прикрити було нічим.
Корупція вбиває, коли розкрадаються кошти на енергетиці, коли прилітають ракети на незахищений енергетичний об'єкт, гроші з якого пішли в кишені організації «золотого унітазу», а світло вирубається, фронт залишається хоч тимчасово, але без зв'язку, ВПК зупиняється, а значить на фронті не вистачає снарядів.
Корупція вбиває. І тому терпець Заходу увірвався і пішла наступальна
операція по цьому кублу.

…Міндіч тепер стає легендарною фігурою. Його прізвище вже тепер використовують там, де треба й де не треба. Я ще раз кажу: він просто фронтіровав організацію. Він придумував схеми, збирав людей і пригощав їх у своїх апартаментах із золотим унітазом і далі система працювала. Але виконавцями цих схем на місцях були його люди. Він спочатку їх відбирав на співбесідах у цих апартаментах, і тому вони займали важливі для них місця. Йшлося про міністерства, через які проходять мільярдні потоки. І от саме там з'являлися люди, які є ставлениками пана Міндіча. Пан Міндіч має свою квоту в уряді. Причому при зміні урядів його люди ніколи не діваються. У нього була своя квота в групі Слуг народу. Вона зберігається і також нікуди не ділася. В нього є повний контроль над єдиним марафоном, бо його фірма або близька до нього фірма виробляє контент для єдиного марафону. Якщо все це скласти - це класичний олігарх. І залишається тільки одне питання. Це його імперія?
Це модифікована імперія Коломойського? Тільки вона тепер Міндіча, чи
він когось фронтірує? Це прекрасно розуміють на Заході. Це прекрасно
усвідомлюють в антикорупційних органах України і всього світу. І саме
тому почалася атака по виявленню цього кубла.

…Фото із маркованими грошима потребує окремої уваги. Це маркування не банків, це маркування федеральної резервної системи Сполучених Штатів, Канзасі Сіті, Атланта. ФБР вважає своєю справою, якщо відбувається злочин в будь-якій країні світу з використанням американських грошей.
А якщо на купюрах доларів ще й стоять знаки федеральної резервної системи, то це однозначно справа ФБР, бо саме їхня задача вияснити, чому гроші Центрального банку Америки використовуються при оборудках української мафії. І те, що вони після цієї фотки порушать кримінальну справу, це стовідсотково. А це означає, що усі ділки, причетні до організації «золотого унітазу», рано чи пізно попадуть спочатку під санкції США, а потім під розслідування з перспективою багатьох десятиліть у тюрмах Сполучених Штатів, куди вони будуть екстрадовані навіть з території Ізраїлю.
Це маркування грошей є дуже промовистим. Думаю, що детективи НАБУ, прекрасно все це знають, недарма виставили цю фотографію як анонс наступних дій партнерів. Тобто вони цим показують: "Ми не одні".
Фактично ми виступаємо лише передовим загоном західного співтовариства правоохоронних антикорупційних органів, які більше терпіти колосальну ракову пухлину не можуть.

…історична довідка дуже важлива. Янукович наніс збитки державі, за офіційним висновком експертизи, яку замовляло ГПУ, в 20 млрд доларів за 4 роки свого функціонування. Це був приблизно один річний дохід країни. Тобто людина за 4 роки один рік доходу країни вкрала.
З них ми повернули країні 1,5 мільярда доларів і потім знайшли ще близько 8 мільярдів, трошки менше, в Сполучених Штатах Америки. Тоді на мене напали всі записні антикорупціонери. Їм допомагали деякі представники американського посольства. З мене зробили головного ворога українського народу. У мене навіть зараз залишається кримінальна справа за незаконне повернення вкрадених коштів Януковича, організації Януковича, до державного бюджету. Унікальна штука.
Тим не менше, наша діяльність показала, що ми знайшли половину вкрадених коштів. Із них півтора мільярди повернули, вісім зависло в США, які потім за допомогою оцієї атаки на мене і медійної розкрутки американський хетчфонд скинув добросовісним покупцям в Європу. Ось що стояло за дискредитацією мене в ті часи. Ціна, в принципі, серйозна.
Тепер ми бачимо, що обсяги починаються від 250 мільйонів доларів. Прикидуючи, скільки таких напрямків функціонує в країні, думаю, що ця система не менш ефективно грабує, ніж в часи Януковича.

…Є всі підстави для кримінальної справи по державній зраді, але це підслідність СБУ.
Стаття про державну зраду передбачає відповідальність за сприяння ворогу в інформаційній, економічній та багатьох інших формах. Тут очевидне сприяння ворогу в економічній формі, але це все буде трошки пізніше. Спочатку треба задокументувати злочинну діяльність на усіх їхніх напрямках, а потім узагальнити щодо реального лідера та його найближчого оточення, як тих, хто організував таку діяльність на користь ворога. Боюсь, що це буде вже після зміни влади в Україні. Поки що хай НАБУ робить те, за що отримує зарплату і те, за що їх захищали діти Майдану з картонками декілька місяців тому.

…Зараз у влади головокружіння від бабла, головокружіння від всемогутності, яка дарована їм воєнним часом і героїзмом та жертовністю українського солдата. І вони неадекватно сприймають ситуацію. Адекватність можуть їм нагадати лише люди з кратонками, які скандували погірше, ніж проривний суд.
І там була від цих скандувань паніка, бо вони вперше почули не аплодисменти і возвеличення, а те, що справді думає народ. І також, звичайно, реакція союзників. Але все це прозріння буде приходити до них пізніше. Я боюсь тільки одного, щоби виховні заходи наприклад, по зупинці фінансування не впливали негативно на фронт. От в чому вся біда. Вони ж, ну, зайняли унікальну ситуацію. Якщо ви нас шмагаєте, то постраждає армія, а ми переживем, бо в принципі вчорашні сумки - це лише невеличка доля із всього награбованого за ці роки.
От в чому біда. Я боюся, що крайнім в цій ситуації буде, як завжди, український солдат.

Більше деталей - в розмові Юрія Луценка з Бориславом Березою.
Посилання на ефір у коментарях

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/14...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1D...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1X...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Bdd...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Ctd...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1M...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/19wm...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/15on...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1BuJ...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1F...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1c...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/17aE...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/19...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1D...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш — Доброго ранку, — сказала жінка, проходячи повз чоловіка, який сидів на тротуарі біля ринку. Той здивовано підняв очі. Було видно, що жінка не з бідних — пальто гарне, шкіряні рукавички, обличчя доглянуте.

Спершу чоловік вирішив, що вона насміхається, як це часто робили перехожі.
— Йдіть собі, пані, не морочте голову, — буркнув він.
Та жінка не рушила з місця. Навпаки — привітно усміхнулася.

— Ви голодні? — спитала вона.
— Ні, — пирхнув чоловік. — Щойно снідав із президентом! Ідіть уже, пані, куди йшли!
Вона лише ширше усміхнулася, а потім тихо поклала свою долоню на його руку.
— Що ви робите?! — роздратовано сказав він. — Залиште мене в спокої!

Поруч стояв поліцейський патруль. Почувши голос, він підійшов ближче.
— Все гаразд, пані? — спитав офіцер.
— Так, дякую, офіцере. Я просто хочу допомогти цьому чоловікові підвестися. Не допоможете мені?

Поліцейський розгублено почухав потилицю.

— Це ж старина Джек, — сказав він. — Уже кілька років живе тут, на цій вулиці. Що вам від нього треба?

— Бачите он те кафе через дорогу? — сказала жінка. — Я хочу відвести цього чоловіка туди й нагодувати.
— Ви здуріли, леді! — опирався Джек. — Я нікуди не піду!

Але сильна рука офіцера вже підтримувала його з іншого боку.
— Спокійно, Джеку, — мовив він. — Вона хоче допомогти. Не сперечайся.
Нарешті, не без зусиль, вони довели його до кафе й посадили за столик у кутку.

Був пізній ранок, тому в кафе було майже порожньо. До них одразу підійшов менеджер:
— Що тут відбувається, офіцере? — запитав він із роздратуванням. — Що цей чоловік робить у моєму закладі?
— Ця леді привела його, щоб нагодувати, — відповів поліцейський.
— Не тут! — рішуче сказав менеджер. — Такі люди шкодять нашому іміджу!

Джек гірко посміхнувся:
— Бачите, леді? Я ж казав. Тепер відпустіть мене.

Жінка спокійно подивилася на менеджера:
— Ви знаєте компанію “Едді і Ко”? — спитала вона. — Вона далі по цій вулиці.
— Авжеж, — відповів той, — вони орендують у нас залу для щотижневих зустрічей.
— І ви, мабуть, непогано заробляєте на цих зустрічах?
— А вам яке діло?

— Я — Пенелопа Едді, президент і генеральний директор цієї компанії, — спокійно відповіла жінка.
Менеджер розгубився, обличчя його зблідло.
— Перепрошую, пані… я не впізнав вас…
— Нічого страшного, — усміхнулася Пенелопа. — Тепер, думаю, ми можемо залишитися на обід, чи не так?

Вона обернулася до офіцера:
— Може, приєднаєтесь до нас на каву, офіцере?
— Дякую, мадам, я при службі. Хіба що каву на виніс.
— Звісно, — відповіла вона. — Зробіть, будь ласка, каву офіцерові, — звернулася вона до менеджера.

Коли той відійшов, Пенелопа повернулася до бездомного:
— Джеку, ви мене пам’ятаєте?
Він довго вдивлявся в її обличчя.
— М-м… ви виглядаєте знайомо.
— Минуло багато років, — сказала вона. — Тоді я була зовсім юною. Прийшла сюди в лютому — холодно, без грошей, без дому. Я шукала роботу, але ніхто не хотів брати мене. І тоді я зайшла в це кафе — просто погрітися.

Очі Джека спалахнули:
— Господи… так це були ви! Ви тоді просили дати вам роботу за їжу! А я сказав, що не можу — правила!
— Саме так, — усміхнулася вона. — Але потім ви зробили мені найбільший бутерброд, який був у меню, налили гарячої кави й не взяли ані копійки. А потім я побачила, як ви самі поклали свої гроші в касу.

— І після цього ви стали… ким стали, — сказав Джек із сумішшю гордості й подиву.
— Так, — кивнула Пенелопа. — Наступного дня я знайшла роботу. Потім відкрила власну справу. І все життя пам’ятала ту доброту.

Вона дістала з сумочки візитку.
— Завтра зайдіть до нашого офісу. Скажете, що від мене. Я домовлюсь, щоб вам знайшли роботу. І дамо вам аванс — щоб купити одяг, оплатити житло. І якщо колись вам знадобиться допомога — двері моєї компанії для вас завжди відчинені.

Джек опустив голову, по щоках текли сльози.
— Як я можу вам віддячити?
— Не мені дякуйте, — відповіла вона тихо. — Бог тоді допоміг мені через вас, а сьогодні допомагає вам через мене.

Коли Пенелопа й офіцер вийшли з кафе, він зупинився на мить і сказав:
— Дякую, мадам. Ви щойно показали мені справжнє диво.
— Ні, офіцере, — усміхнулася вона. — Я просто віддячила добром за добро.

І, дивлячись їй услід, він подумав:
«Що посієш — те й пожнеш».

Автор: Олег Кушнірчук

Василь Кубаш Мої джерела з Банкової підтвердили інформацію про те, що вчора ввечері Єрмак в лайливо-емоційній формі вимагав від ДБР, СБУ та інших так званих правоохоронців максимально «розірвати» Буданова та його найближче оточення. Це більше походить не на якісь раціональні кроки, а на параною. Інформація реальна та джерела достовірні.
Вчора про це писала Альона Яхно (посилання на пост у коментарі). В неї свої контакти у владних та навколовладних колах. Я спочатку поставився до цього скептично. Але сьогодні вирішив уточнити через свої джерела – інформація підтвердилася. Справа в тім, що не всі у правоохоронних органах у захваті від цієї «спецоперації» Єрмака по Буданову. Там є і притомні люди, які добре розуміють, що зараз війна, і Буданов та ГУР реально воюють. Коли адекватні люди отримують подібні накази з формулюванням «рий і сука давай бл..дь максимально швидко!!!», в них стається когнітивний дисонанс.
Єрмак не встиг це зробити до зальоту з Міндічем, щоб розмити скандал та інфополе. Тепер Єрмак намагається зробити це постфактум, каналізувати кудись негатив, розмити фокус уваги. Тепер він вимагає якнайшвидше і якнайпотужніше вдарити по Буданову і тим, хто з ним повʼязаний.
Буданов та ГУР доклали титанічних зусиль до захисту України перед повномасштабною війною, а особливо – коли вона почалася. Зрозуміло, що Єрмаку на це байдуже, місія ГУР в Покровську – так само, абсолютний корупційний треш з Міндічем – теж. А от «мочити» Буданова та ГУР – в самий раз. Вся ця історія виходить за межі здорового глузду. Хоча чому ми дивуємось? Ми вже бачили і спроби знищити НАБУ, і намагання задушити свободу слова через зміни у законодавство про медіа та багато іншого. Параноя Єрмака набуває якихось гіпертрофованих форм, тож невдовзі нам доведеться захищати військових від Єрмака під час війни!
Пане Зеленський, зупиніть цю єрмакократію, поки не пізно!( автор Володимир Цибулько..із

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1V...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1CsC...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/17YV...

Василь Кубаш https://www.instagram.com/p/DQ36jTB...

Василь Кубаш https://radiotrek.rv.ua/news/ne-v-s...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1W...

Василь Кубаш Є люди, які не шукають пригод за порогом дому.
Не тому, що їм сумно чи бракує спілкування, а тому, що саме вдома вони знаходять спокій.
Їхній простір — це маленький світ, де все дихає гармонією: тиша, м’яке світло з вікна, аромат свіжої кави.

Вони виходять лише тоді, коли справді потрібно.
Йдуть, роблять усе необхідне — і повертаються назад, ніби туди, де можна знову дихати вільно.
Не через страх, а через втому — бо світ часто занадто гучний.

Вони мають одного, максимум двох справжніх друзів — і цього більш ніж досить.
Телефон здебільшого мовчить, не дзвонить, не турбує.
Ніхто не чекає відповіді, ніхто не змушує бути «на зв’язку».
Вони можуть довго гортати соцмережі, не залишаючи жодних слідів — просто спостерігають.
Мовчки. Уважно. Зі своєю правдою всередині.

Люблять ранок із гарячою кавою, сторінки книги, що пахне часом, дощ за вікном і музику, яка ніжно торкається душі.
А ще — тишу, поділену з котом або собакою, які не питають нічого, але розуміють усе.

Світ називає їх «замкненими», «дивними», «надто тихими».
Та вони просто інші.
Навчилися жити в злагоді зі своїми думками.
Знаходити радість там, де інші нудьгують.
Обирати тишу замість шуму, спокій замість метушні.

Бо для них щастя — це не натовп і не гучні розмови.
Щастя — це вечір, де пахне кавою, поруч книга, і єдине, чого бракує — ще кілька хвилин тиші.

село Жупани

райцентр Сколе

облцентр Львів

Люди (14)

Фото (1128)

Фото на карті

Записи (1523)

Львівщина

Найрейтинговіші населені пункти району

Підписка на оновлення сторінки

Останні фото

Обрані фото

Обрані записи

COVID-19 в Жупанах, останні повідомлення, дані та вказівки для мешканців Жупанів.

Можливості для студентів Жупанів: грошова винагорода та перспективи для майбутнього

Як працювати з реєстром боржників?

Коли будуть нормальні дороги в Жупанах?

Єдина база нотаріусів України

7 способів перевірки та покращення води в домашніх умовах

Чим найвигідніше опалювати будинки в Жупанах?

Цікаві статті

Відвідувачі села Жупани

Адмiнiстрація сторiнки

Поділіться сторінкою в соцмережах:

Топографічна карта Жупанів