Василь Кубаш

Стрітення Господнє

 Стрітення Господнє — 15 лютого (за григоріанським календарем; 2 лютого — за юліанським) — християни східного обряду відзначають Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа.

 Відзначають його в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження (згідно з Законом Божим, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження).

 Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».

 Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.

 Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.

 У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки.

Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».

 Освячену цього дня у церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.

Василь Кубаш

Там, на річці на Йордані,

Там Господь Христос хрестився,

З рук Хрестителя Івана

У святій водичці вмився.

Розійшлися Апостоли

Ген за гори, ген за води,

Голосили Боже слово

І хрестили всі народи.

І святий Андрій – апостол

Воду цю приніс за море,

Нашим Дніпром плив він просто,

Аж де Київськії гори.

Наш святий князь Володимир

Нарід ввесь обмив свій рідний

Йордан-водами святими,

Щоби правди став він гідний.

Де є віра в Боже слово,

Де любов є до Вітчизни –

Всіх вода-Йордан обновить,

Всіх Йордан-вода очистить.

Василь Кубаш

Богоявлення Господнє - Водохреще

Водохреще - це третє найбільше свято, яке завершує цикл Різдвяних свят.

Церква розглядає Хрещення Господнє як 'свято просвіти' народів, оскільки за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської істини. Християнський світ відзначає свято Водохреща 19 січня. Його ще називають Йорданом - від назви ріки Йордан у Палестині - народна назва християнського обряду освячення води. Його здійснюють на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані, описаному в Євангеліях. Свято має й іншу назву - Богоявлення, яка походить від того, що, згідно з біблейськими оповіданнями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба, і голос почувся із неба: 'Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!'. Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську воду і має у віруючих особливе призначення.

19 січня - Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) - третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. А ще сьогодні усі віряни обох релігійних конфесій проводять день у пості, а потім зберуться за столом на святій вечері.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – в голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

Напередодні Водохрещі святкується 'Голодна кутя', або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять - постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви - смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху - хлібину, 'щоб хліб родився'.

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест ('йордан') і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені 'трійці' — три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.

Василь Кубаш

  З Новим роком та Різдвом Христовим!

Василь Кубаш

 Роздуми про вічне...

Такі величні небеса,

 безмежна далеч й висота!

А навколо така земна краса!

І все це Божа рука!

Сонце, місяць із зірками,

гори й доли, ріки, моря і

                            океани-

це все створено для

            людського блага!

Треба лиш бути

вдячними Творцеві,

шукати Бога й ходити

його стежками!

Тоді життєйські проблеми

і печалі

пропадуть як ранкова роса!

А на очах буде лиш

                   радості   сльоза!

Бо нам даровано життя

для праці, щастя і добра!

Василь Кубаш

Верецький перевал (Ворітський перевал, перевал Руські Ворота) -

перевал через головний Карпатський Хребет, розташований на стику Закарпатської і Львівської областей, знаходиться на вододілі річок Стрий і Латориця. З висоти 841 м над рівнем моря відкривається прекрасна панорама гірських хребтів, яку, щоправда, псує нафтопровід 'Дружба'. Південний схил перевалу крутий, автодорога йде серпантином, а північний більш пологий. Це найбільш жвавий перевал. Верецький перевал - священне місце для будь-якого угорця-патріота. Саме через цей перевал племена угорців у 895 році на чолі з Арпадом прийшли в Європу й оселилися в Паннонії (Тисо-Дунайській низовині).

Василь Кубаш

Як Біблія прийшла в Україну?

     Біблія – це стародавня збірка, різних за формою і змістом релігійних та світських творів, які писалися від дванадцятого століття до нашої ери аж по друге століття нашої ери, тобто майже півтори тисячі років. У тлумачному словнику можна знайти таке визначення слова “Біблія”: “Книга що розглядається у якості непорушного, єдиного справедливого джерела”. Для християн Біблія – є непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 книг, записаних 40 різними авторами на протязі 1500 років. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження і самих різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та учені. Біблія записувалась принаймні на трьох континентах і трьома мовами: старо-єврейською, арамейською і грецькою. І незважаючи на таку різноманітність засобів, вона являє собою єдине, що безперервно продовжується ціле – від Книги Буття до Об`явлення і суть викладеного в ній морального закону Божого ніде не міняється. Біблія містить вражаючі у своїй відвертості описи життя основних її персонажів; описи, що розкривають не тільки сильні, але і слабкі риси їх характерів. Першу частину – Старий Заповіт – написано в дохристиянські часи давньоєвропейською мовою, а Новий Заповіт ідеологами християнства давньогрецькою мовою.

     Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов`янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Ми знаємо, що Кирило й Мефодій склали нам абетку – ми й досі звемо її кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов`янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов`ян-християн грецікого обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Паннонії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі – Україні. Ця азбука подібна до кирилиці, але зі складнішим накресленням усіх сорока літер. Вважається, що цю абетку також створив Кирило, а кирилиця – це вже вдосконалена глаголиця.

     Поширювалася Біблія і грецькою мовою.

     Розповсюджувалися літургійно-учительні збірники, так звані Паремійники і Апракосні Євангелія; найдавніша пам`ятка такого типу – знамените Остромирове Євангеліє 1056-1057 років.

     Найулюбленішою старозаповітною книгою був Псалтир. Його читали, співали, з нього навчалися грамоти, на ньому ворожили. Псалтир – це збірка релігійних гімнів, написаних царем Давидом і доповнених згодом творами інших авторів. У наше видання нічого із Псалтиря не входить, бо то не розповідка, а поетична книга.

     Популярними були Чотириєвангелія та Апостоли. З євангелій найдавніші, що дійшли до нашого часу, називаються Мстиславове, Турівське, Галицьке – вони належать до ХІ-ХІІ ст. Найдавніші ж Апостоли датовані 1195 і 1220 роками. Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517-1519 роках Франциск Скорина, а на основі Біблії Скорини Лука з Тернополя створив свій біблійний кодекс 1569р. 1581 року вийшла знаменита Острозька Біблія – результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.

     Повний текст Біблії вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври в 1758 році, а перший переклад повної Біблії власне українською мовою було видано лише в 1905 році.

     Переклали її знамениті українські письменники Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та не менше відомий вчений Іван Пулюй; сама книжка вийшла у Відні, бо царський уряд забороняв перекладати Біблію чи окремі її книжки українською мовою.

     Біблія – це книга яку читали й брали собі в душу мільйони людей із різних кінців світу, планети нашої, в теперішньому і минулому. Вона впродовж віків справила великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво українського народу.

Василь Кубаш

Легенди та перекази села Жупани

Много сотень років на тому місці, де тепер село Жупани, були великі ліси.

Старі люди оповідают, що єдного разу напали татари на міста й села. Многі люди повтікали в ліси, бо татари робили великі шкоди: палили села, різали людей, брали худобу.

Так-от, у ті пущі оселився якийсь чоловік. Він був у літах. Їв усякі лісові харчі, їмав пстругів у потоках. На ньому була якась дивна одежа: невиданий ту жупан. Ішов час, а чоловік був сам. Єдного разу він пішов назбирати грибів і ягід. Та чує якісь звуки. Став. Настовбурчив вуха, дивився через галузки дерев. І на стежці він увидів чоловіка, що був так само вбраний у жупан. Той зрадів, що серед такої пущі надибав свого чоловіка і радо вигукнув:

- Я же стрів!

Так і залишився він ту жити. Поселилися вони та й сім'ї свої розвели. Поле, на котрому стрілися, назвали Яжестрів, а село, що потім виникло, - Жупанами - від тої дивної одежі. © Василь Сокіл 'Писана криниця'

Василь Кубаш

Як правильно скласти Пасхальний кошик

Священики не заохочують приносити до храму вино, хоч воно має чітку визначену біблійну символіку. 'Під час посту у деякі дні можна вживати спиртні напої, а молитва промовляється на ті страви, від яких ми відмовляємось під час посту', пояснює ігумен Лонгін.

Святкування Воскресіння Христового у народному побуті тісно переплелось із язичницькими обрядами зустрічі весни, ігрищами, вшануванням предків тощо.

Пасхальний кошик, з усім його наповненням, який сьогодні є невід'ємним атрибутом Великодня, це відображення язичницьких вірувань із задобрюванням божеств задля вражаю, достатку. Обрядові страви набули християнської символіки і вже у 15-16 столітті наїдки в українських церквах освячували.

Пасхальний кошик

Такий звичний сьогодні кошик, який ще називають в деяких селах західної України 'кобеля', на Закарпатті - кошик-дарник, найчастіше траплявся на Поліссі, де було розвинене лозоплетіння. На Галичині ж носили страви на освячення в хустках, чи обрусах (скатертинах), бесагах (подорожніх подвійних мішках).

Майстриня по виготовлені виробів із лози Тетяна Іванюта розповідає про інтерпретацію овального кошика, із ручкою поперек як символ хреста. Проте поширення кошика пов'язане найперше із зручністю.

Церковні приписи

Традиція ж наповнення корзинки різниться в регіонах України, де край - там і звичай. Церква ж не виділяє необхідні для благословення страви.

'Немає чітких церковних правил, що має бути в кошику. Це встановлено, швидше, церковною та народною традицією, яка освячена часом і церква її сприймає', - відмічає єпископ Євстратій з Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП).

'У Требнику є молитви на благословення агнця, м'ясні страви, а також яйця та молочні страви', - додає речник Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Ігор Яцків.

Проте це не означає, що людина мусить принести на освячення ці страви, бо в іншому випадку - зась до церкви. 'Можна обмежитись половинкою яйця чи шматком паски', - продовжує Яцків.

Пасхальний обрядовий хліб

Традиційні дві страви, які обов'язково приносять на освячення в храмі - великодній хліб (паска) та яйця. Паску випікали круглої форми, що символізувало сонце. У російській традиції пасхальний обрядовий хліб - це кулич. Пасхою ж ще називається страва із сиру у вигляді зрізаної піраміди.

'І сирна пасха і кулич, що випікається, зображають Голгофу, на якій відбулась смерть Ісуса Христа. До того ж, кулич за складом є протиставленням єврейському хлібу, що називається маца. Кулич символізує повноту Божої благодаті, дарів, які були послані після смерті та Воскресіння Хрестового на все людство', - розповів 'Українській правді. Життя' ігумен Лонгін з Української православної церкви московського патріархату (УПЦ МП).

Водночас, на території України традиційно куличі не траплялись серед обрядового хліба, додає науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Стефанія Гвоздевич.

Кулич, на відміну від паски, не прикрашали зверху тістом, але поливали збитим цукром чи посипали пудрою.

На Закарпатті та в Галичині прикрашали паски жайворонками, значення яких відсилає до символічних птахів, якими закликали весну.

Найважливішою в пасці є закваска, що символізує слово Боже.

'Як закваска збільшує тісто, так і слово Боже, якщо людина сприймає його в своє серце та живе ним, зростає духовно. Те ж, що хліб солодкий є символом радості життя із Богом', - розповідає єпископ Євстратій.

Традиційно розміри паски залежали від статку господаря.

'Бували випадки, коли виростали такі паски, що потрібно було розбирати челюсті печі', - зауважує Стефанія Гвоздевич. Тому в сучасний кошик вони б не помістились.

Вважалось, якщо паска випікалася висока - наступний рік буде щасливий, в здоров'ї, коли ж вона западала - то хтось із рідні міг відійти в інші світи.

Випікали ж паски за звичай у Чистий четвер, подекуди в суботу, промовляючи молитви. Стежили, щоб ніхто із сусідів не прийшов із нечистими думками. Не можна було господині сідати, бо й паска 'сяде'.

Чимало збереглось традицій пов'язаних із освяченою паскою.

Якщо у родині є дівчина на виданні, то обрядовий хліб кладуть їй на голову і промовляють: 'Аби була людям така велична, як ця паска пшенична!' До того ж неодруженій варто було скуштувати 12 'чужих' пасок, щоб до кінця року вийти заміж.

Освяченою паскою дотулялись до худоби, іноді давали скуштувати свяченого.

Перед великодньою трапезою господар надрізав освячену паску із трьох боків на честь Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, тоді вже розділяв на шматки, які роздавав членам сім'ї.

Великодні яйця

Неодмінно поруч із паскою в кошику були і яйця (писанки, крашанки, крапанки, дряпанки, тощо).

'На Галичині клали і крашанки, і яйце без шкарлупи, тоді як у центральній Україні несли освячувати цілі яйця', - розповідає старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу УЦНК Музею Івана Гончара Галина Олійник.

На центральній Україні для кожного була своя крашанка. На Галичині ж одне яйце ділили поміж усіма членами сім'ї .

Традиційно крашанки найперше були червоного кольору, що пов'язують із легендою про Марію Магдалину, яка прийшла до римського імператора Тіберія із червоною крашанкою, щоб сповістити про Воскресіння Христове.

Нічого освяченого не можна викидати. Так, шкарлупу від яєць кидали на воду примовляючи: 'Нехай і рахмани знають, що у нас Великдень.' Іноді закопували під яблуню, щоб добре родила. На Галичині кидали на 'стріху' (на дах) чи закопували на чотирьох кутах поля задля врожаю та захисту від нечистої сили.

'Коли писали писанки, то яйце не видувалось, це було живе яйце, на якому наносили письмена до далеких предків та побажання, щоб Господь послав здоров'я та врожай на наступний рік.' -  розповідає заступник директора із просвітницької роботи УЦНК Музею Івана Гончара Тетяна Пошивайло.

Писали писанки ще задовго до прийняття християнства князем Володимиром, навесні, що пов'язано із зустріччю Нового року, пробудженням природи. Про це свідчать і зображення птахів.

Зображення дубового листя на писанці є побажанням сили, здоров'я, довголіття.

На Подільській писанці ХІХ століття часто зображали 'безкінечник' - закручені лінії, в яких мав заплутатись нечистий. Трапляється зображення ромба із повздовжніми лініями, символ засіяного поля. Таку писанку дарували господарям із побажаннями доброго врожаю.

'Тільки на гуцульській писанці зображали оленів та коней, які за давніми уявленнями носили сонце', - розповідає завідувач відділу науково-освітньої роботи Національного музею українського народного декоративного мистецтва Євгенія Булашова.

'Писанки були оберегами, їх не їли. Крашанки, дряпанки вживали під час святкової трапези', - підкреслює Тетяна Пошивайло.

Розписували писанки у Страсну П'ятницю, і вважалось, що таке яйце не псується. Порожню писанку могли нести на цвинтар, адже яйце було неживе. Та й втрачалась символіка яйця.

'Яйце - символ воскресіння Христового, тому що воно по-видимому є мертвим, але з нього народжується життя. Також символізує гріб, в який був покладений Христос, що воскрес та дарував вічне життя. Тому ми називаємо це гріб Господній, Живоносним гробом', - зазначив єпископ Євстратій.

Водою із крашанками вмивались дівчата, 'щоб бути рум'яними'. Вони поспішали із Великоднього богослужіння, примовляючи 'Скільки за нами людей іде - так щоб і свати йшли'.

М'ясні страви

М'ясні ж страви відсилають до старозавітної Пасхи: на це свято їли жертовне ягня на згадку про те, як Господь звелів заколоти ягня і кров'ю помастити одвірки, щоб Ангел гніву Господнього оминув оселі обраного народу.

Ягня - це праобраз Ісуса Христа, який своєю кров'ю врятував всіх людей від влади смерті. Це жертва Ісуса Христа, якого Іван Хреститель називає Агнцем Божим, що приймає на себе гріхи світу.

На Галичині клали буджену (копчену) ковбасу, шинку. В центральній Україні більш поширеними були запечені м'ясо, ковбаски, солене сало.

Молочні продукти

Сир та масло символізувало жертовність та ніжність Бога, до якого потрібно стреміти, як дитина до материного молока.

На Галичині освяченим маслом натирали голову, щоб не боліла.

Хрін

Корінець хрону, який особливо поширений на західній Україні, за словами єпископа Євстратія, відсилає до Старого Завіту. Під час Пасхи євреї повинні були їсти страви із гіркими приправами, щоб згадувати про гіркоту рабства у Єгипті.

До того ж хрін символізує міцність та незламність людського духу після прийняття таїнства Сповіді.

Існує легенда, за якою Христа намагались отруїти корінням хрону, вважаючи його через гіркоту смертоносним. Проте ця рослина, як природний антисептик, навпаки корисна та сприяє травленню.

Сіль

Сіль святили обов'язково. Вона символізує якість зв'язку між Богом та людьми, яким потрібно берегти чистоту серця, щоб наслідувати Христа.

До того ж її вважали оберегом. Адже і в хату приходили із хлібом-сіллю, і в дорогу брали з собою дрібку солі.

Дитину новонароджену посипали сіллю, щоб лихе не бралось (на Лемківщині), посипали також корову, яка мала отелитись.

Вічнозелена рослина

Обов'язково прикрашали кошик вічнозеленою рослиною. На центральні Україні, а також на Стрийщині, - переважно барвінком. На Львівщині та Бойківщині - самшитом.

Василь Кубаш

  Страсті Христові — сукупність подій, зв'зані з Ісусом Христом, що відбувались в останні дні його життя. Церква ці події згадують під час останнього тижня Великого посту, а найбільше у Страсну п'ятницю.

   Ці страсті починаються від Тайної Вечері. Після арешту, суду та хресної дороги, Розп'яття на хресті — кульмінація цих подій. Більшість християн вірять, що ці страждання буди передбачені багатьма пророками та самим Ісусом Христом.

Події Страждань

   Дані наводяться з переповіді з Євангелія:

Ісус Христос входить в Єрусалим. Ісус Христос після сорока днів строгого посту та після воскресення мертвого Лазаря входить у Єрусалим — тогочасну столицю Ізраїлю. Населення міста дають йому дорогу на його ослику, махаючи при цьому гілками пальми.

Помазання Марією Магдалиною Ісусових ніг У середу страсного тижня у домі Симона Марія Магдалина обмащує Ісусові ноги миром.

Ісус омиває ноги апостолів Під час тайної вечері Ісус Христос миє кожному із своїх учнів ноги. Такі дії у тих територіях вважались як гостинність. У даному випадку — це вияв великої любові Ісуса до своїх учнів.

Тайна вечеря Тайна вечеря відбулася у четвер, день перед розп'яттям Ісуса. У цей день Христос зібрав своїх учнів і розповів апостолам яке майбутнє його чекає. Він також розказав учням, що серед них є зрадник, який зрадив його. Він попросив зрадника вмочити свій хліб у його вино. Зрадником був Юда Іскаріот: він вмочив свій хліб у вино Ісуса. Ще відомою є тайна вечеря тому, що тут відбулось вперше таїнство Євхаристії.

Ісус входить разом з апостолами в Оливний город В оливному Гефсимандському саду зупинились апостоли з Ісусом. Ісус їм сказав: «Ви тут чекайте, не спіть і моліться».

Ісус молиться в оливному городі У цю ніч з четверга на п'ятницю Ісус молився Богові. Він просив у нього терпіння пережити усе це.

Арешт Ісуса. Поцілунок Юди У цьому Гефсимандському саду Христа арештували за доповідю Юди Іскаріота. Перед цим Юда поцілував Ісуса. Зараз вислів «поцілунок Юди» означає поцілунок зрадника, виявлення лицемірних почуттів до того, кого зрадив.

Ісус перед первосвященниками Первосвященики востаннє питаються чи є Ісус Христос Богом. Ісус відповідає твердо, що є. Первосвященники вирішують відправити Ісуса на суд до Понтія Пилата

Відречення апостола Петра

Суд Понтія Пилата над Христом На цьому суді Понтій Пилат зацікавився у якому царстві Ісус є Богом, але, отримуючи неочікувану відповідь Пилат вмиває руки, що означає виходить із цієї справи.

Катування Христа Після того, як Понтій умив руки, євреї вирішили катувати Христа. На спині Ісуса за переповідям не залишилось місця без рани.

Увінчання терновим вінком Після тяжкого катування, катам наказано одягнути Христа у червоний плащ. Кати надягають плащ, одягають терновий вінок і брудно лають Ісуса Христа.

Хресна дорога Ісуса відправляють носити тяжкий хрест від міста і аж до самої Голгофи. По дорозі він тричі падає, зустрічається із своєю Матір'ю, бачить плачучих жінок, Вероніка йому втирає лице, Симеон Киринейський помагає нести хрест… У церкві у строгий піст ці події згадують на хресній дорозі на чотирнадцятьох стаціях.

Знімання одягу Христа Після хресної дороги, вже коли Ісус Христос приходить на Гологофу, з нього здирають одяг. Його тіло пече після засохлої крові…

Розп'яття на Голгофі Знявши одяг з Христа, його руки і ноги прибивають до хреста. Ісус вмер приблизно недовго: через 3 години після розп'яття. За цей Він встиг пробачити розбійникові його гріхи, йому пробили бік і напоїли жовчею і оцтом.

Зняття з хреста Після смерті Ісуса, його тіло зняли з хреста.

Поміщення в гробницю Мертве тіло Ісуса за єврейським звичаєм поклали в гробницю на три дні перебування.

Визволення людей від пекельних мук Про це у Новому завіті говорить тільки апостол Петро. За його словами, Ісус спустився в пекло і визволив всіх праведних із пекла в рай.

Воскресіння Ісус воскрес із мертвих на третій день.