Наталія Ярославівна Маланчук

Батько: 'Якщо єдина причина, через яку ти мене розпитував - позичити 
грошей, щоб купити собі дурну забавку чи інші дурниці, то забирайся в 
свою кімнату і лягай спати. Подумай, чому ти такий егоїстичний. Я важко
працюю заради тебе кожного дня, а ти мені віддячуєш такою поведінкою'. Хлопчик тихо пішов у свою кімнату і зачинив за собою двері.

Чоловік сів і ще більше розізлився через питання маленького хлопчика. 
Як він сміє ставити такі питання тільки, щоб отримати трохи грошей?
Приблизно через годину або близько того, чоловік заспокоївся і замислився:

'Може й дійсно було щось, що було необхідно купити за 50 грн., і він 
дійсно не так часто просить грошей'. Чоловік підійшов до дверей кімнати
свого маленького сина і відчинив двері. Батько: 'Ти спиш, синку?'
Син: 'Ні тато, я прокинувся'.

Батько: 'Я подумав, що може я був занадто строгим до тебе, у мене був 
довгий та важкий день, і я мабуть зірвався на тебе. Ось 50 грн., які ти 
просив ...». Хлопчик сів на ліжку, посміхаючись.
Син: 'О, дякую татку!'
Потім, заліз під подушку і витягнув звідти кілька зім'ятих купюр. 
Чоловік побачив, що у хлопчика уже були гроші, і знову почав злитися. 
Маленький хлопчик повільно перерахував свої гроші, а потім подивився на 
свого батька. Батько: 'Чому ти хочеш ще грошей, якщо у тебе вже є'

Син: 'Тому що у мене не було достатньо, а тепер вистачить! Тато, у мене
уже є 100 грн. Чи можу я купити годину твого часу? Будь ласка, приходь
додому завтра раніше. Я хотів би повечеряти з тобою'…
Батько був приголомшений. Він обняв свого маленького сина і попросив у нього 
пробачення. Це просто коротке нагадування для всіх, хто так тяжко і 
дуже багато працює. Ми не повинні дозволити часу промайнути, не провівши
його з тими, хто дійсно важливий для нас, з тими, кого ми любимо, хто 
живе у нашому серці. Не забувайте ділитися ним - чого вартують 100 грн. в
порівнянні з часом проведеним з коханими? Якщо ми помремо завтра, 
компанії, задля яких ми працюємо легко замінять нас протягом декількох
днів. Але сім'я і друзі, які залишаться без нас будуть відчувати цю 
втрату до кінця свого життя. Якщо задуматись, ми віддаємо себе більше 
роботі, ніж власній сім’ї .
Деякі речі більш важливі. Будь ласка, поділіться цим нагадуванням з друзями!

Ідуть в домовинах зі Сходу «двохсоті»... Щодня Україна ховає синів. Гинуть за тебе палкі патріоти, Гинуть, бо ти ж у Росію хотів.

Вилазь із підвалу. Не йдеш? Тобі страшно Вийти на вулиці зони АТО? Ти ж за 100 гривень стояв так відважно, Ніби не знаєш, що Путін ...

Ти продався як пес, ти продав свій народ. Ти продав матерів за паршиві 100 гривень. Ти собі ще в труну візьми триколор. От буде Росія – і будеш щасливим. ///Ярослав Демьяненко///