Вадим Владимирович Батий

Володимир Приз

Новомиргород має давню, насичену визначними подіями , історію. Заснований на славних традиціях запорізького козацтва, Новомиргород був столицею Нової Сербії, мав губернське та єпархіальне значення. Пізніше – це відомий торгівельний центр степової України. В останній чверті ХVІІ століття у ньому розміщувались резиденції торгівельних консулів Неаполя, Риму та Польщі.
Північна сторона міста – Златопіль почала заселятись з 1659 року. У 1686 році, після укладення миру між Росією і Польщею Златопіль увійшов до складу Речі Посполитої під назвою Гуляйполе і став власністю князів Любомирських. У 1792 році, в результаті другого поділу Польщі, містечко стає власністю князя Потьомкіна. Згідно однієї з легенд, Катерина ІІ, проїжджаючи нашим краєм і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву Злато Поле – Златопіль.
1803 року Новомиргород і хутори на південь від Висі відійшли до складу Херсонської губернії, а Златопіль перебував у складі Київської . Після скасування царським указом військових поселень, у 1859 році Новомиргород став заштатним містом, більшу частину населення якого складали поміщицькі кріпаки.
1959 року районні центри Новомиргород і Златопіль були об’єднані і утворено Новомиргородський район з центром – місто Новомиргород. У період 70-90-х років ХХ століття Новомиргород славився як шахтарське місто, особливістю якого було розвинуте сільське господарство.
З історією Новомиргорода пов’язано багато визначних подій, біографій видатних людей.
Зі стін Златопільської класичної гімназії вийшло сузір’я талановитих людей: письменник, публіцист, громадський і державний діяч В. Вінниченко, лікар – епідеміолог, мікробіолог І.Дудченко, композитор, заслужений діяч мистецтв України Б.Лятошинський, доктор технічних наук О.Назаревський, український поет і літературознавець П. Филипович. Працювали у гімназії письменник Г.Грушевський, історик О.Андрієвський, поет – неокласик М.Зеров, етнограф і фольклорист, професор О.Русов.
В Новомиргороді народився майбутній основоположник декабристського руху, начальник штабу повстання на Сенатській площі Є.Оболєнський – син дійсного статського радника Тульського губернатора князя П.Оболєнського. Місто тричі відвідував О.Пушкін. У Новомиргородському полку відбував службу відомий російський поет А.Фет.
З краєм пов’язано ім’я автора повного перекладу російською мовою „ Іліади” Гомера, відомого діяча культури М.Гнєдича. У Златополі перебували у засланні О.Тулуб та один з перших марксистів в Україні С.Подолинський.
Новомиргородці люблять своє місто, пишаються його історією, відроджують славні традиції. Неповторна природа стапового краю, гостинність і вірність традиціям – це гарантія того, що у міста є майбутнє.
Довіряючи міській владі та спираючись на зусилля місцевого самоврядування, спрямовані на розвиток міста і покращення добробуту городян, новомиргородці вірять, що місто і надалі займатиме гідне становище в когорті районних центрів.

29 травня 2010 р.

Нещодавно керівник ТОВ «Прищепівка» Іван Дмитрович Гладишко був удостоєний високої нагороди – ордена Рівноапостольного князя Володимира. Вручив нагороду, а також грамоту, у якій зазначено, за які саме заслуги Івана Дмитрович отримав цю відзнаку, отець Віктор. Для читачів скажемо коротко: Іван Дмитрович будує церкву, яка зовсім незабаром – 8 листопада – буде введена в експлуатацію. У Прищепівці досі церкви не було, але було храмове свято – на Дмитра Солунського, мешканці села не хотіли поступатися перед сусідами. Є в інших селах храмове свято – то має бути і в Прищепівці! Можна сказати, що зведення церкви було відповіддю на потреби селян.


Проте погодьтеся, малувато ми знаємо випадків, коли люди вкладають гроші не в те, що принесе їм фінансові дивіденди. Якщо хтось щось будує, то це як не магазин, то бар… На запитання, чому взявся зводити саме церкву, Іван Дмитрович відповідає просто: «Я чимало за своє життя побудував. І прийшов до висновку, що будувати треба храми, бо церква – це те, чого не зруйнують!».

Редакція газети «Новомиргородщина» вітає Івана Дмитровича з високою нагородою і щиро бажає, щоб ніколи не бракувало йому сил і здоров’я, мрій і натхнення для нових звершень!

28 травня 2010 р.

Александр Жовна

Александр Юрьевич Жовна родился 15 февраля 1960 года в городе Новомиргород Кировоградской области. В http://dic.academic.... title='1982'>1982 закончил Киевский педагогический институт имени Горького (ныне — Национальный педагогический университет имени Михаила Драгоманова).

Автор книг «Партитура на могильном камне», «Вдовушка», «Эксперимент», «Маленькая жизнь», «Её тело пахло зимними яблоками». По рассказам Александра Жовны «Партитура на могильном камне», «SH Second hand», «Эксперимент» сняты фильмы. «Партитура на могильном камне» (1995), «Second hand» (оба — режиссёр Ярослав Лупий), «Ночь светла» (режиссер — http://dic.academic.... title='Роман Балаян'>Роман Балаян)^{http://dic.academic....>[1]}.

В http://dic.academic.... title='2008 год'>2008 году Александр Жовна дебютировал как режиссер, он экранизировал собственную драму «Маленькая жизнь». Лента участвовала в кинофестивалях «Покров» и «Молодость».

Будучи заметной фигурой в современной культуре Украины, Жовна продолжает работать педагогом-дефектологом в Новомиргородском интернате для умственно отсталых детей, куда пришёл на работу в 1982 году^{http://dic.academic....>[2]}, сознательно отказывается от переезда в http://dic.academic.... title='Киев'>Киев. На вопрос, что его держит на такой непростой работе, — отвечает: «Я называю своих воспитанников людьми с маленьким умом и большим сердцем. Скажем так, мне интереснее общаться с умственно отсталыми, чтобы писать для умственно не отсталых»^{http://dic.academic....>[2]}. Александра Жовну называют «писателем потустороннего», поскольку по его собственному признанию ему «действительно интересны пограничные состояния, параллельный мир людей с нетрадиционной психикой, интеллектом, физическим развитием»^{http://dic.academic....>[2]}.

Писатель признаёт, что сам мало разговаривает на украинском языке, в основном — на http://dic.academic.... title='Суржик'>суржике^{http://dic.academic....>[3]}.

28 травня 2010 р.

Новомиргород

- заштатный город Елизаветградского уездаbХерсонской губернии, при р. Большой Выси. Основан во второй четвертиbXVIII в. выходцами из полтавского Миргорода. После прибытия сербов былbцентром управления 'Новой Сербии'. Прежние жители были выведены, и наbих место поселены вышедшие из Турции черногорцы (зап. часть города доbсих пор называется 'Черногорией'). В 1773 г. был исключен из шанцев иbназван посадом. Название города утвердилось за Н. со времени учрежденияbНовомиргородского у. Вознесенской губ.; вследствие его торговогоbзначения, здесь жили консулы польский, императорско-римский иbнеаполитанский. С упразднением Вознесенской губ. - оставлен за штатом.bДворов ок. 700, жителей около 3 1/2 тысяч. Земли - 357 дес. 2bправославных церкви, еврейский молитвенный дом, 4 ярмарки, базары,bшкола, богадельня. Промышленных заведений 13, с оборотом в 184 тыс. р.:bвинокуренный, пивоваренный и медоваренный заводы, заведение фруктовыхbвод, типография, конная мельница, кирпичный завод, 3 бондарных и 1bслесарная мастерских, 2 кузницы. В окрестностях - залежи каолина иbлабрадорита; ломается гранит (бронзолит). Упрощенное городскоеbуправление; доходов - 27879 руб., расходов - 26676 руб., из них наbсодержание городского управления 4538 р., на учебные заведения - 2027bруб.; городского капитала - 3249 р. (1894) и долга - 26250 р. (1893).bГородской общественный банк, открытый в 1869 г. Основной капитал -b30231 р., запасный - 4166 р. (1892).
Новомиргород возник в 1740 г.bна месте зимовника запорожских казаков Тресяги, когда здесь началиbселиться переселенцы из окрестностей Миргорода Полтавской губернии. Вb1751 г. после миграции сюда сербского полковника И. Хорвата-Куртица сbотрядом соотечественников на границе Российской империи с РечьюbПосполитой начинается создание Новой Сербии. Центром этого временного,bпросуществовавшего пару десятков лет, военно-административногоbобразования становится Новомиргород. Спустя два года для защиты отbтатарских набегов здесь возводится земляной шанец, в середине которогоbразместился склад боеприпасов, а на бастионах установили с десятокbорудий. По всей видимости, И. Хорват-Куртиц был жёстким командиромbописан случай, когда он велел стрелять из пушек по собравшимся у егоbканцелярии поселенцам, требовавших выплаты содержания. В 1762 г.bгенерал-лейтенанта И. Ховарта-Куртица обвинили в злоупотреблениях приbуправлении основанной им колонии, лишили чинов и сослали в Вологду, гдеbон умер в 1780 г.
В Новомиргороде в 1766 г. построена Ильинскаяbцерковь, которой суждено было стать старейшим из сохранившихсяbархитектурных памятников области. По-видимому, после ВеликойbОтечественной войны вокруг её ограды были посажены деревья, которые вbнастоящее время почти полностью скрыли церковь. В 1773 г. Новомиргородbполучает статус города, но и это не привело к его значительному росту.bМноголетний статус военного городка не способствовал развитию ниbремёсел, ни торговли и население города никогда не превышало 10 тыс.bчеловек. Только в 1959 г., когда с Новомиргородом объединили соседнийbгород Златополь (до 1787 г. называвшийся Гуляй-поле) и два соседнихbсела (Виноградовку и Катериновку), численность его жителей превысилаbэтот рубеж.

7 липня 2010

(0|0)

Будь патріотом свого міста - проголосуй ЗА фото

свого міста

3 липня 2010

(0|0)