село Жупани
райцентр Сколе
облцентр Львів
Найрейтинговіші населені пункти району
Див. далі...
| Анонімно |
Підписка на оновлення сторінки
Додайте та налаштуйте сповіщення на свій е-мейл
| Перейти |
Останні фото
Обрані фото
30 березня
201814 вересня
2018Доброго дня,я допомагаю одній жінці з США розшукати своїх родичів,якщо хтось зможе зі мною звязатися-зателефонуйте на номер 067 2998716,розшукуємо сімю Василя Андрійчина,Дякую
Обрані записи
«Я пройшов повз два свіжі тіла. Вони були ще теплі — це були люди, які піднімалися тими самими мотузками, що й я. Втративши сили, вони не могли зійти вбік, пристебнулися — і так, прикуто до життя, засинали назавжди. Інші продовжували рух, переступаючи через них. Коли я побачив його — впізнав. Це був Айдин Ірмак з Туреччини, ми познайомилися в таборі. Він лежав без свідомості, без рукавичок, без кисню, без кішок, його шолом було знято. Він чекав кінця. Альпіністи проходили повз, не зупиняючись, але я розумів: якщо піду далі — він помре. Я знав, що повинен бодай спробувати врятувати його». Надав почав спуск із Айдином, який тривав дев’ять годин. Це була боротьба на межі — він ніс його на собі, виснажений, обморожений, без кисню. Часом Айдин приходив до тями й кричав від болю, потім знову втрачав свідомість. У якийсь момент у Надава зламалася киснева маска. Незабаром вони зустріли ще одного альпініста з Малайзії, який теж був на межі смерті. Далі йти було майже неможливо. На зустрічних альпіністів, що піднімалися вгору, Надав кричав і благав поділитися киснем для двох поранених. Дехто відгукнувся. Їм вдалося дістатися табору. Звідти їх евакуювали гелікоптером до Катманду. Усі отримали серйозні обмороження. Сам Надав Бен-Йегуда сильно пошкодив пальці, адже під час порятунку змушений був знімати рукавички. «Я стояв перед вибором — стати наймолодшим ізраїльтянином, який підкорив Еверест, що було б чудовим досягненням для моєї кар’єри, або спробувати врятувати альпініста. Я обрав друге — і зміг це зробити. Дякую всім, хто готував мене, навчав і дав сили не лише спуститися самому, а й спустити з гори того, хто потребував допомоги». Надав Бен-Йегуда, 2012 рік. |
вчора 22:17
|
|
вчора 21:41
|
СКРИНЬКА ПАНДОРИ Що вже Про те говорити, Що нам журитись про те! Скринька Пандори відкрита, Давня провина росте. Людство забуло про межі В шалі свого куражу, Людство ніщо не бентежить, Людство спішить - За межу. Що за тією межею? Хтива й розніжена плоть. Нице прощання з душею. Пиха, яку не збороть! Штучний відточений розум. Марне й бездарне життя. Ядерні злісні погрози - І навіки - небуття... Все це історія світу. Дні і століття сумні. Скринька Пандори відкрита... Гляньте, а що в ній - На дні! Там - Ледь помітно біліє Літер освячених в"язь - Слово від Бога "НАДІЯ"! Все, що лишилось Для нас! |
вчора 19:58
|
|
вчора 18:13
|
|
вчора 16:27
|
Ігор Сікорський – видатний Український інженер, це наша історія та надбання. Але коли я опубліковав достатньо провокативний пост про роль Українців у розробці сучасних гелікоптерів в штатах – я зміг побачити зріз суспільноі думки та поточні тлумачення його ідентичності «Сікорський ніколи не називав себе Українцем», цю тезу використовують найчастіше – це шкідлива дезінформація. Відношення до України та визнання себе українцем зафіксоване в офіційному листуванні, є приклад архівноі кореспонденції 30 серпня 1933 року В той же час, Українці знаходячись під тимчасовою окупацією нашоі північноі колонії часто вважали безпечним не згадувати своє Українське походження, так саме як і Євреї скривали свою належність до єврейськоі крові –це був спосіб вижити. «Сікорський був імперіалістом» – другий по шкідливості коментар, котрий потрібно аналізувати у часі та впливі на українську ідентичність, котра де факто знищувалась, маємо факт, Українська інтелігенція масово емігрувала з території радянського союзу після революції, втрата Українські крові через це не відбувалася – це наші з вами нащадки і наша гордість Для аналізу стороннього впливу на нашу історію і на редагування цифрового сліду нації я проаналізував історію правок вікіпедії, а саме сторінки ігоря сікорського, де зараз зазначено його національність як росіянина, незважаючи на факт народження в Україні і його власні ствердження що він походить з Українськоі родини. Правки вікіпедії мають піки редагувань ціє сторінки у 2019, 2020 та у 2022 де всю згадку України намагалися видалити, подекуди успішно поточна національність Сікорського вказана як russian, цю строку не дозволив змінювати адміністратор у котрого в профілю розміщення фото та цитата леніна Правки на видалення України розміщувалися акаунтами з вказаною російською мовою як рідною, Українська або не вказувалася, або вказувалася за частковим рівнем володіння. Маю вибачитися за шароварщину у Dylan Malyasov, це мій стиль роботи щоб отримати достатньо даних для аналізу, прошу вибачення за це Редагування історії, цілеспрямоване видалення національноі ідентичності – це зброя і злочин проти людства. Нема різниці між голодомором і масовою цифровою зачисткою історії України що стала відчутною у 2008 році за часів незалежноі України Все життя євреі зі Східноі Європи скривали своє походження, і, нажаль Українці – також. Українським євреям пощастило особливо. |
вчора 15:54
|
Це тому, що всі інші старі - просто старі. А наші - це постарілі батьки, яких ми пам’ятаємо зовсім іншими: молодими, сильними, впевненими, тими, хто ще зовсім недавно грав у нашому житті іншу роль. Ми не готові прийняти, що вони постаріли, ослабли, іноді стали наївними або впадають у дитинство. Є лише один спосіб поліпшити стосунки з ними. Один-єдиний спосіб зробити їх легшими. Потрібно зрозуміти й прийняти: кращими вони вже не стануть. І легкими - теж. Треба знайти в собі сили дозволити стареньким бути такими, якими вони є. Поважати їхні дивні рішення. Виконувати безглузді прохання. Не ставитися надто серйозно до їхніх ідей. Погоджуватися з їхніми дивними вимогами. Не сперечатися, коли вони говорять очевидну нісенітницю. Бо навіщо? У чому сенс? Вони бояться наших хвороб, звільнень, невдач і сердечних драм, бо кожна з них нагадує їм про власне безсилля , про те, що вони вже не можуть допомогти навіть своїй дитині. Це болісне, страшне, принизливе відчуття старечої немочі. Біль, роздратування, безсилля й сором, ось що відчувають старі щоразу, коли з нами щось трапляється. І саме тому вони намагаються будь-що запобігти таким ситуаціям. Вони постійно розпитують про наші справи, бо бояться наших проблем більше, ніж ми самі. І постійно дають поради , бо це єдиний для них спосіб хоч якось вплинути на ситуацію. Отже, запам’ятайте: спілкування з літніми батьками лише для хороших новин. Поки таких немає , ковтаємо образи й усміхаємося. Коли з’являються , ділимося правдою. Але лише приємною правдою. Літні люди цінують усе, що відволікає їх від болю, сумних думок і тривог. Тож якщо ви хочете зробити батькам приємне, не даруйте їм скороварку, кавоварку, пральну машину чи будь-який інший, з вашої точки зору, «необхідний» предмет. Він не принесе радості. Якщо хочете подарувати їм радість , подаруйте свій час. Але не будь-який ,не порожній і не нудний. Подаруйте час якісний, живий, яскравий, незвичний. Старість найзаразніша хвороба у світі. Ми всі нею хворі, без винятку. Різниця лише у стадіях: батьки на пізнішій, ми - на ранній. І це лише питання часу. Треба навчитися бачити в старих батьках самих себе , за кілька десятків років. Це страшно, але полегшує. Бо спілкуючись із ними, ми ніби спілкуємося із власним майбутнім. Співчуття і любов до них , це любов до себе, до тих, ким ми станемо. Людство загалом споживає позитивні емоції. А в старості вони життєво необхідні. Старі вже не можуть їх виробляти , це тепер наша робота. Ми - акумулятори світла. Це виснажує, але так треба. Море синє, небо синє. Сильні й красиві тепер ми. А хто ж іще? /А. Галицький/ |
вчора 15:47
|
Побудований з понад 400 000 тонн сталі і призначений для протистояння землетрусів, тайфунів та зіткнень суден, він включає підводні тунелі та Проект є одним з найбільших подвигів сучасної цивільної інженерії. За межами зручності він символізує прагнення Китаю до регіональної інтеграції та домінування інфраструктури. #EngineeringMarvel #ChinaInfrastructure #SmartCities #WorldRecords #CivilEngineering #FutureTransport |
вчора 15:35
|
|
вчора 12:10
|
Що додати (і чому це працює) Вітамін D → денне світло, жирна риба → баланс серотоніну/дофаміну. B-комплекс → буряк, капуста, картопля → стресостійкість і енергія. Вітамін C → смородина, малина, лохина, яблука → кортизол під контролем + імунітет. Магній → капуста/буряк/картопля + гречка/горіхи → розслаблення нервової системи. Омега-3 → лляне насіння, волоські горіхи → спокій і стабільний настрій. Залізо → буряк + джерело вітаміну C (смородина/яблуко) для засвоєння → менше втоми, краща ясність. 2 рецепти "антистрес": Йогурт + лохина/смородина + лляне насіння. Теплий салат: буряк + капуста + яблуко + трохи олії. База, без якої правильного харчування замало: сон 7–8 год, достатньо води, рух. ❤ |
позавчора
|
— «Пане, а ваша куртка... це якийсь відомий бренд?» Я усміхнувся: — «Ні, купив на ярмарку минулої п’ятниці.» У класі запала тиша. Хтось скривив ніс: — «Фу, я б ніколи не одягнув уживане.» Інший додав з гордістю: — «Я ношу тільки Nike або Lacoste.» І от замість математики почався урок життя. Я пояснив їм, що будь-який одяг — брендовий чи ні — зрештою опиняється в одній і тій самій пральній машині. Та ж вода, той самий цикл, те саме прання. А часто і фабрики, де шиють «люкс» і «нонейм», ті самі. Чесно кажучи, я сам знаходив справжні скарби на блошиних ринках: куртку Armani, сорочку Ralph Lauren, футболку Nike — і все це за копійки. Треба лише мати око, а не упередження. Коли ми повернулися до геометрії, я поглянув на дітей: на яскраві логотипи на передніх партах і на тих, хто тихо сидів позаду в одних і тих самих джинсах щодня. І я сказав: «Ніколи не смійся з того, хто має менше. Не суди людину за те, що вона носить. Справжня ганьба — думати, що ти кращий лише через свій ярлик на одязі.» Я теж мав часи, коли рахував кожну копійку, коли обідав просто, а одяг носив до останньої нитки. І саме ці роки навчили мене вдячності, гідності та поваги. Сьогодні я знаю: мода — не головне. Нас одягає не етикетка, а наше ставлення, доброта й людяність. Батьки, навчіть своїх дітей бути вдячними, добрими та скромними. Бо одного дня саме светр за три євро може подарувати їм тепло і справжній комфорт. |
позавчора
|
Не туди, де безпечно, а туди, де щодня звучить «тривога». Де діти вчаться розрізняти звуки «вильоту» і «прильоту». Де життя триває попри все — і попри війну. Її візит — це не просто новина для таблоїдів. Це — дзеркало того, що про нас ще пам’ятають. Що світ може знову подивитись на Україну не через політичні заяви, а через людські обличчя. Вона побачила лікарів, які рятують дітей без світла. Жінок, які народжують під сиренами. Волонтерів, які тримаються без вихідних, бо іншого вибору немає. І саме тому цей візит — важливий. Бо він повертає людяність у світову увагу. Бо він говорить світові: війна не закінчилась, Україна не здалась, наш біль і наша стійкість — реальні. Так, вона акторка. Але сьогодні — більше, ніж акторка. Вона стала тим, хто нагадав мільйонам людей, що українські діти не вигадані герої, а справжні, живі, поранені, сильні. Такі візити не зупиняють ракети. Але вони змушують світ знову підняти очі. І це — вже багато. Анджеліна Джолі — унікальна жінка. Тиха, справжня, без пафосу. І з великим серцем, яке вчора билося разом із Херсоном. |
позавчора
|
Важко уявити 63-річною людину, яку вбили у неповних 30. Він був, мабуть, першим журналістом, який загинув у незалежній Україні. Народився Вадим Бойко у м.Світловодську на Кіровоградщині. Із золотою медаллю закінчив школу. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім.Т.Шевченка. Після закінчення з відзнакою університету в 1984 р. мав можливість стати власкором по Україні газети "Комсомольская правда", але добровільно поступився цим тоді престижним місцем однокурсниці Ользі Мусафіровій. З 1984 р. працював редактором програми "Молодіжна студія "Гарт" " на Українському телебаченні, яка була найбільш прогресивною телевізійною програмою того часу на УТ, ковтком свіжого повітря. "Студію "Гарт"" постійно відсовували все ближче до ночі, вона "мозолила очі" владі, але люди чекали і дивилися її. Ведучих було декілька, але передачі, які вів Вадим Бойко, були найяскравішими. Їх чекали і обговорювали. Найвідоміші його сюжети "Про Голодомор в Україні 1932-1933 років", "Перепоховання в Києві Василя Стуса", "Правда про Чорнобильску трагедію". Гострі публіцистичні матеріали Вадима Бойка друкували столичні і зарубіжні газети. Він рішуче виступав за справжню свободу слова, становлення конкурентноспроможного українського телебачення, проводив журналістські розслідування в пошуках "золота КПРС", загубленої бібліотеки Ярослава Мудрого. Він порушував теми, про які тоді боялися говорити. Вадим Бойко був яскравою непересічною особистістю, талановитим журналістом. Багато людей пам'ятають, як пізнього вечора в лютому 1992 р. на УТ-1 прорвався Степан Хмара і приголомшив тих, хто ще не спав, страшною звісткою про загибель Вадима Бойка. Чи повірили Президенту Л.Кравчуку, який на всю країну оголосив, що Вадим Бойко загинув від вибуху телевізора в своїй кімнаті гуртожитка на вулиці О.Довженка в Києві. Вибуху такої сили, що перекриття прогнулися. Кримінальну справу за фактом загибелі журналіста відкривали тричі. І тричі закривали, кваліфікуючи як нещасний випадок. Колеги і друзі Вадима Бойка стверджували, що його загибель не була випадковою. На той час він вів розслідування куди поділися гроші КПУ, після її заборони Президією Верховної Ради УРСР. З прізвища Вадима Бойка починається сумний список загиблих журналістів на стелі пам`яті, що відкрита в Києві в 2005 р. Вже посмертно Вадим Бойко був нагороджений орденом Литовської республіки за сюжет про події в Литві. На його честь у Кременчуці і Світловодську названо вулиці, на яких встановлені барельєф і пам'ятна таблиця. На Полтавщині засновано іменну обласну премію, а також Всеукраїнський конкурс молодих журналістів пам’яті Вадима Бойка. Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел. |
позавчора
|
Детальніше: https://www.pravda.com.ua/news/2025... |
позавчора
|
В міжнародній благодійній організації Legacy of War Foundation розповіли, що Джолі поспілкувалася з медиками, місцевими родинами та волонтерами, чиє щоденне життя триває під постійною присутністю БпЛА, загрозою обстрілів та мінами. За словами благодійників, акторка на власні очі побачила сітки, які встановлюють над дорогами загального користування, щоб захиститися від атаки дронів. Також знаменитість навідалася в укриття, де навчаються місцеві школярі, а лікарі надають медичну допомогу. "Жителі Миколаєва та Херсона щодня живуть у небезпеці, але відмовляються здаватися. У час, коли уряди по всьому світу відвертаються від захисту цивільних, їхня сила та підтримка одне одного викликають щиру повагу й смирення. Після майже трьох років конфлікту видно виснаження, але так само видно і рішучість. Сім'ї хочуть безпеки, миру та можливості відновити своє життя", — сказала Анджеліна Джолі. Акторка додала, що досвід жителів Миколаєва та Херсона нагадує те, як цивільні переживають конфлікти в інших гарячих точках на планеті. "Кожна ситуація має свою історію, але людський досвід знайомий: переміщення, втрати та щоденні зусилля щодо збереження гідності. Дипломатія та захист цивільного населення не повинні зникати в жорстокому протистоянні зброї та технологій", — переконана вона. |
позавчора
|
Міндіч — прізвище, яке вже понад рік часто лунає в політичних кулуарах. Людина, яка з наймолодшого партнера та тримача медійних активів олігарха Ігоря Коломойського, схоже, могла перетворитись на одного з тіньових кураторів країни. Авжеж, це було б неможливо без друга Володимира Зеленського, який у 2019 році опинився в головному кабінеті країни на вулиці Банковій. А також без повномасштабного вторгнення Росії, яке поставило на паузу демократичні процеси в країні на невизначений строк, включно з підзвітністю та прозорістю дій влади. І поки в НАБУ і САП не підтверджують і не спростовують, а простіше кажучи — не коментують так звані "плівки" Міндіча, "Українська правда" вирішила розповісти про цього друга президента, чиє прізвище від початку атаки на антикорупційні органи почало лунати в медіа ще частіше. Тим паче, що віднедавна "придивлятись" до діяльності Тимура Міндіча, за інформацією джерел УП в американському істеблішменті, почали й у ФБР. А кілька тижнів тому в тій самій квартирі Міндіча на Грушевського, 9а, в якій наприкінці літа знайшли прослуховуючі пристрої, знову почало горіти світло. Детальніше — у матеріалі нижче https://www.pravda.com.ua/articles/... |
позавчора
|
За даними джерел УП в правоохоронних органах, вже під вартою на Горбуненка намагалися офіційно вийти представники НАБУ і САП, щоб провести допит. "Під час одного з контактів, зокрема, лунають запитання про Тимура Міндіча. Далі представники ФБР раптово забирають Горбуненка з-під варти і замість депортації, штрафу або ув'язнення, герой опиняється на волі та під захистом. А це може свідчити про те, що Горбуненко пішов на співпрацю з американцями", — йдеться в статті. За словами одного з представників української правоохоронної системи, "Горбуненко міг відмивати гроші, як і всі інші учасники схеми ОПЗ" — тому "очевидно, що він може бути цікавий федералам не лише в контексті Міндіча, а й стосовно інших впливових користувачів схем легалізації грошей". За даними УП, останній запис у відкритих матеріалах у цій справі датований 26 липня 2025 року. "За збігом обставин це саме той період, коли Офіс президента за допомогою парламенту намагався знищити незалежність НАБУ і САП", — |
позавчора
|
Вона зазначила, що з початку повномасштабної агресії Росії Грузія робила все, щоб завжди заявляти про політичну підтримку України. Міністерка також розкритикувала негативну оцінку Грузії у звіті Єврокомісії про розширення — заявивши, що "висновки, зроблені у звіті Європейської комісії, повністю спотворюють реальні факти". Водночас Бочорішвілі знайшла виправдання тому, що Грузія не хоче запроваджувати санкції проти Росії. Подробиці: https://www.pravda.com.ua/news/2025... |
позавчора
|
Чи знає Джей Ді Венс, що щороку на Різдво його діти слухають мелодію, народжену понад століття тому в Покровську? Коли всі ці республіканські противники України, - як Марджорі Тейлор Ґрін чи Вікторія Спартц, - сідають за різдвяну вечерю під Carol of the Bells - цікаво, чи вони усвідомлюють, що частинка їхньої культурної ДНК із міста у далекій, «ненависній» для них Україні? Або дивляться святкові голлівудські фільми зі своїми родинами з цією мелодією - як наприклад у "Один дома", де сам Трамп знімався з малим Калкін Маколеєм у Trump Tower? У 1936 році на радіо NBC американці вперше почули Carol of the Bells, написану Пітером Вільговським. У партитурі він зазначив, що це - українська народна пісня Щедрик композитора Леонтовича. Фінальна, п’ята версія «Щедрика» народилася у 1916 році в Тульчині. А перші дві з’явилися у залізничній школі Покровська (тоді Гришиного), де Леонтович довго працював учителем музики. Колись ми мріяли зробити Щедрика і Carol of the Bells візитівкою Покровська - відкрити це місто світу на Різдво. Узимку воно завжди було чарівним і засніженим - саме таким, яким і має бути місце, де могла народитися ця мелодія. Тепер ми дивимося записи з дронів, намагаючись розгледіти, чи вціліли наші домівки й кладовища наших предків. "Іноді треба дати їм воювати, мабуть". — Дональд Трамп, 30.10.2025 року ** I wonder if anyone has ever told Donald Trump that the melody of Carol of the Bells was created in Pokrovsk. Does J.D. Vance know that every Christmas his children listen to a tune born over a century ago in Pokrovsk? When all those Republican opponents of Ukraine — people like Marjorie Taylor Greene or Victoria Spartz — sit down for Christmas dinner to the sound of Carol of the Bells, I wonder if they realize that a piece of their cultural DNA comes from a town in distant, “hated” Ukraine. Or when they watch holiday Hollywood movies with their families - the ones that feature this very melody - like Home Alone, where Donald Trump himself appeared alongside little Macaulay Culkin in Trump Tower? In 1936, on NBC radio, Americans heard Carol of the Bells for the first time by Peter Wilhousky. In the score, he noted that it is the Ukrainian folk song Shchedryk, composed by Mykola Leontovych. The final, fifth version of Shchedryk was completed in 1916 in Tulchyn. But the first two versions were born in the railway school of Pokrovsk (then Hryshyne), where Leontovych had long worked as a music teacher. Once, we dreamed of making Shchedryk and Carol of the Bells the calling card of Pokrovsk - to open this town to the world at Christmas. In winter, it was always magical and snow-covered - just the kind of place where such a melody could have been born. Now, we watch drone footage, trying to see whether our homes and the cemeteries of our ancestors have survived. “Sometimes you have to let them fight, I guess.” — Donald Trump, October 30, 2025 |
5 листопада 2025
|
А ТУТ ПОТРІБЕН ПСИХІАТР... Сируню Лєщєнка таки викликали в Раду пояснити, звідки ресурси на катання 30 мільйонів українських громадян по 3000 км на зношеній Укрзалізниці? Бо ж офіційно заявлено, що ця кретинічна ідея прийшла в голову не самому інфантильному мальчіку 47-років, який, як нам пояснили, «нє лох і прєзідєнт етай страни», а йому порадили з УЗ, можливо й сам сер-Лєщ. Отже, скорочено все виглядає десь так: Залізниця може зупинитися через вичерпані ресурси, тому нам конче треба катати задурно мільйони любителів халяви на тисячі кілометрів. Але тільки тоді, коли вагони не повні. І тоді гроші звідкись самі появляться. Хоча хто тоді стане купувати квитки, коли обіцяна загальна халява? Як пояснила Софія Федина: Тут потрібен психіатр. «Пан Лєщєнко в Раді заявив, що Укрзалізниці критично потрібно додаткових 16 -18 млрд грн, і тому... Банкова пропонує їй БЕЗКОШТОВНО возити всіх громадян України в рамках якоїсь передвиборчої програми презЕдента». У давніші часи при такому збадьорувався дохтор-психіатр, а санітари брали гамівні сорочки й сідали в швидку. Але потім одні психічно неповносправні обрали інших божевільних головлікарем та персоналом диспансеру, а ті вкрали ключі й тепер уже ми в них у заручниках, тремо чоло й думаємо: то хто ж тут насправді збожеволів? Ну і звісно, коли за твоєю спиною сидить Хряк у якомусь уборі від бренду «Ми нє мєстниє, подайтє Хріста раді!», то очікувати з президії наганяй: як якийсь чиновничок посмів зневажати парламент країни цілковитим топтанням будь-яких норм етики держслужбовця й дрес-коду, не доводиться. Але це елементарна дикість. Я ще пригадую, коли спікер виганяв заступників міністра, якщо доповідачем від уряду призначався сам міністр. Бо має бути повага до найвищого органу влади в країні. Але для зе-влади парламент — лише рудимент минулого, коли в країні діяла Конституція. Цікаво, а міністерка енергетики тепер має в касці й робочому бушлаті приходити в парламент? Але тут ще одне питаннячко. Що це за форма? У залізничників до недавна був і досі ж ніби нікуди не зник відповідний форменний одяг, який схожий на парадну форму військових або силовиків. Ну, є робоча форма помаранчевого кольору. А для сер-лєща господарі спеціально адаптували форму московського футбольного клубу «жєлєзнодорожніков» Локомотив? Ну, квартиру в центрі Києва вартістю в мільйони йому теж хазяї через V.I.P. відділення сбєрбанка россії проплачували. Тепер має відпрацьовувати в московському уборі-ідентифікаторі? Світлана Самарська дала цьому персонажу дуже влучну характеристику: «Сергій Лещенко - це один з найпотворніших представників епохи зеленої ганьби. Це квінтесенція, це екстракт безпринципності, аморальності, продажності, приймання звідусіль за бабоси. Моя думка така: якби плани ₚосіян, не дай, Боже, втілилися б на початку повномасштабного вторгнення і більша частина було б окупована, він був би дуже натхненним, вмотивованим колаборантом - із задоволенням здавав би людей на знущання і смерть. Питання лише в бабосах». . У нас суспільна амнезія, чи це так виглядає керований хаос? Зе-команда вже сьомий рік займається пустобрехством. Регулярні пустопорожні заяви в стилі Остапа Бендера, які навіть і не плануються до реальної реалізації (але бюджет під це розпилюється). Причому насєлєніє у своєму захопленні навіть не запам'ятовує ці обіцянки і не слідкує за їх втіленням. Публікуєш уривок із відео, опублікованого на офіційних ресурсах Зе-команди - верещать: «Фейк!». Але інших ліків від забудькуватості я не знаю. Чому Зе вирішив, що «безкоштовні» ініціативи для всіх принесуть йому перемогу на виборах. Це максимально нелогічно і божевільно, адже люди розуміють що нічого не безкоштовно, а за сплачені ними ж податки + гроші союзників. Чи 3000 км були відповіддю Зеленського на питання: де 3000 фламінго? Це шоу, щоб ми забули про фламінго? Якби він хоча б робив ці ініціативи адресно, наприклад, родинам військових або малозабезпечених, тоді в нього було б більше шансу здобути на цьому якийсь електорат, плюс зробив би хоча б добру справу, плюс не виглядав би посміховиськом в очах Заходу. Від Зеленського багато галасу і все виключно для імітації процесу. До речі, зараз щось подібне відбувається на ресурсах багатьох відеоблогерів. Безліч прогнозів та аналізів настільки поверхневих, а іноді й взаємовиключних, і дуже важко в цьому хаосі не втратити здатність до критичного мислення. Це свідомий вплив на мізки чи просто вміле використання трендів зацікавленості авдиторії?» Чому Європа ковтає це все, не змусить Зеленського піти у відставку, а на його місце комітет розумних людей від парламенту? На днях Трамп заявив: «Дні Мадуро полічені». Я схиляюсь до думки, що США повертає старі і добрі часи, по зміні авторитарних режимів. Чи можливий варіант почути: «Дні зелі полічені»?» Щоб за цим шумом ми не прогавили як в українців та України не вкрали залізницю, коли дивишся на рожі Єрмака та Міндіча… |
5 листопада 2025
|
Спочатку коротко про Мамдані. Він мусульманин, народився в Уганді в сімʼї вихідців з Індії - згодом родина переїхала до США. Американське громадянство отримав у 2018 році. Член асамблеї штату (на українські мірки - обласний депутат). Учасник протестів на підтримку Палестини. Свою передвиборчу кампанію Мамдані активно вів у TikTok та соцмережах, будуючи її на обіцянках дешевшого життя у місті. Безкоштовний проїзд у автобусах, регуляція цін на оренду житла, створення мережі муніципальних продуктових крамниць з фіксованими низькими цінами. Мамдані визначає свій підхід як демократичний соціалізм. Опоненти називають це комунізмом. Зохран Мамдані випередив свого основного конкурента - колишнього губернатора штату Нью-Йорк Ендрю Куомо - майже на 9%. Явка на виборах була найбільшою з 1969 року, особливо серед молоді та іммігрантів. Нью-Йорківці називали це голосування найважливішим за десятиліття. Одні покладали великі надії на зміни за керівництва Мамдані, інші обіцяли покинути місто в разі його перемоги. Втім, за перегонами стежили далеко за межами Великого яблука. Нью-Йорк є одним із гравітаційних центрів Америки: економічно, політично, культурно і соціально. Найбільше місто США. Річний бюджет - близько $115 млрд. Величезний фінансовий та медійний хаб. Муніципальні процеси там часто слугують моделлю для інших великих міст Америки. Тому вибори мера Нью-Йорка мають значно більший вплив на ситуацію в країні, ніж вибори в умовному Бостоні чи Атланті. Зокрема і на політичну ситуацію. Кампанія в Нью-Йорку стала важливим тестом для демократів, які намагаються заново віднайти свій голос після поразки у 2024 році. Вона може визначити курс Демократичної партії на наступний політичний цикл: від того, як і через які канали говорити з виборцями, - до того, на що робити ставку в політиці. Успіх Мамдані активізує дискусію про стратегію партії: податися вліво з сильним акцентом на соціалістичну та прогресистську повістку, чи триматись ближче до центру, борючись за поміркованих виборців, незадоволених Трампом. І часу не те, щоб багато. Рівно через рік - у листопаді 2026 - проміжні вибори до Конгресу, де демократи сподіваються повернути собі хоча б одну з палат. |
5 листопада 2025
|
▪️У Дебальцево та Іловайську винен Порошенко, а не Сирський з Хомчаком і путіним. • А от в Бучі, Бородянці, Маріуполі, Бахмуті, Херсоні, винен путін, шайгу… ▪️Відвоювати 70% Донбасу, звільнити Слов'янськ, Лисичанськ, Краматорськ, Маріуполь, то зрада! • А просто про.балі Херсон і весь південь України за 4 години, ЗАЕС, Каховку - то звитяга рівня Наполеона... ▪️Ворожини в 2015.. взірвали склади, то Порошенко. • путін у 2022.. розбомбив склади, військові частини, нафтобази, сотні тисяч вбитих - а прічом здєсь ZEленскій. ▪️Відновити систему ППО Києва за власні кошти, то торгівля на крові. • Зняти клінстрони з ППО - це турбота про безпеку країни лідора світу. ▪️Будувати ЗСУ та розвивати країну, то - барига. • Будувати асфальтний купол та, "велике крадівнитство друзів з 95 кварталу" - ой "наш бубочка". ▪️Витратити мільярди власних коштів на ЗСУ то піар. • А надавати власний творчий контент телеканалам країни агресора, отримувати бюджетні дотації від росії, записувать відосіки з москви та висміювати Україну (фільми для дорослих) - то просто бізнес. ▪️Ситно їсти та мирно спати, відпочивати в Турції та Єгипті - "ми виживалі і єлі пол варєніка на траіх". • Сидять в підвалах, зруйновані вщент міста, гектари могил з жовто-блакитними прапорами - він не втік. ▪️По безвізу їздить на вихідні відпочивати в Париж та Прагу - "Порох сдєлал безвіз чтоби всє уєхалі". • Мільйони біженців в країнах ЄС - "спасіба ZE і вайнє, ми увідєлі Європу". ▪️Продавити Мінські угоди, які дали час відновити практично з нуля ЗСУ сформувати військову коаліцію на чолі з США та запустити ВПК для виробництва зброї - які погані ці Мінські угоди, він зрадник. • Підписати формулу Штайнмаєра в Парижі, розвести війська, розмінувати Чонгар та Перекоп, росформувати аеророзвідку, контрснайперські групи, зупинити завод "Артем" та завод Малишева, збанкрутувати КРАЗ, Богдан.... - он сматрєл в глаза путіна, там увідєл мір, нужно проста пєрєстать стрєлять. Висновок:поки більшість народу України не складе ці аргументи в своїх головах, не зрозуміє реальність і не буде відноситися до зеленої влади по заслугам, Україна буде продовжувати стікати кров'ю своїх героїв. |
5 листопада 2025
|
|
4 листопада 2025
|
|
4 листопада 2025
|
Ця фраза належить Натану Ротшильду — людині, яка зуміла перетворити новину на багатство. Він першим дізнався про поразку Наполеона при Ватерлоо (18 червня 1815 року). Його агент спостерігав за битвою й, побачивши втечу Наполеона, негайно вирушив через Ла-Манш, щоб повідомити Ротшильда. Коли ж усі в Лондоні думали, що Веллінгтон зазнав поразки, Ротшильд почав продавати свої акції. Банкіри вирішили, що він знає більше, — і кинулися робити те саме. Ціни обвалилися, і саме в цей момент агенти Ротшильда почали масово скуповувати папери за безцінь. Наступного дня стало відомо: Наполеон розбитий. Курс акцій злетів угору — і Ротшильд заробив 40 мільйонів фунтів стерлінгів. Так він довів, що іноді один день і правильна інформація можуть змінити історію світу. |
4 листопада 2025
|
Шостий апеляційний адміністративний суд визнав незаконною постанову Кабміну, якою уряд запровадив ручний контроль за виїздом депутатів і посадовців. Це саме та постанова, через яку незаконно не випустили за кордон Петра Порошенка. І саме Порошенко оскаржував її у суді. І саме завдяки Порошенку скасовується ганебна практика, коли приофісних випускали за кордон, а справжніх дипломатів тримали на замку і здійснювали всілякі перешкоди. Суд підтвердив: уряд перевищив свої повноваження й діяв у спосіб, що суперечить Конституції. Бо ніщо не може стояти вище за закон. Цей механізм – те саме, на що неодноразово вказував Європарламент, засуджуючи використання заборон на виїзд як інструмент політичного тиску. Напередодні оцінки Єврокомісії щодо прогресу України на шляху до членства в ЄС це рішення має особливе значення. Європа оцінює не заяви, а дії – і сьогоднішній вердикт доводить, що в Україні ще живе незалежне правосуддя. Тепер маємо пильнувати, щоб уряд виконав рішення суду. А Державна прикордонна служба має негайно припинити будь-які незаконні відмови у виїзді депутатам, мерам і посадовцям. Це перемога демократії, свободи і європейського майбутнього України. Сьогодні суд нагадав усім гілкам влади: ніхто не стоїть над Законом. Наступним кроком чекаємо рішення Верховного Суду про скасування незаконних санкцій проти Петра Порошенка — з тієї ж дилетантської, політично вмотивованої серії! |
4 листопада 2025
|
Цю інформацію підтвердили численні джерела Європейська правда у профільних інституціях України та ЄС, також про це свідчать документи, що є у розпорядженні "ЄП". В Єврокомісії зазначили, що документ "збалансований" і підтверджує, що Україна увійшла до четвірки країн, які рухаються до ЄС, разом із Молдовою, Албанією та Чорногорією. Там зазначили, що прогрес двох останніх — вищий. Однак і показники України також є позитивними, а прогрес реформ за рік оцінили вище, ніж у два попередні роки, відколи Україна увійшла до пакета розширення. Детальніше: https://www.pravda.com.ua/news/2025... |
4 листопада 2025
|
Але найголовніше — він подарував світові радість і сміх. Його неповторний комедійний талант, яскраві міміка і жести робили кожен фільм маленьким святом, а його персонажі залишалися в серцях глядачів назавжди. Луї де Фюнес — це більше ніж актор. Це легенда, яка навчила нас сміятися навіть у найважчі моменти, відчувати радість у дрібницях і цінувати життя з усією його яскравістю. Його енергія і харизма сяють навіть сьогодні, через десятиліття після його останнього кадру. Іноді здається, що весь світ став трішки світлішим саме завдяки його сміху. |
3 листопада 2025
|
|
3 листопада 2025
|
Як розповіла міністерка Швеції з питань ЄС Джессіка Розенкранц, 91% шведів підтримують вступ України до ЄС. Це найвищий показник серед усіх країн Євросоюзу. На другому місці – Фінляндія з 82% підтримки. Радіо Трек: НОВИНИ. Джерело: https://radiotrek.rv.ua/news/ne-pol... |
2 листопада 2025
|
Навіть після слів премʼєр-міністерки, що вона «солдат президента», мені не було так гидко, бо уряд у нас підзвітний Верховній Раді, як вчора — після карколомних популістичних рішень. Вони геть не дурні, не думайте так про них. Уся так звана «підтримка від президента» (а дозвольте нагадати — за наші з вами кошти) дуже добре продумана. Більш ніж впевнена, що були проведені опитування та сформовано найбільш лояльні до влади соціальні прошарки населення. Не молодь. Тому що молодь показала, вийшовши з картонками на майдан, що будь-які форми авторитаризму вона не сприйме. Вже виросло й отримало право голосувати ціле покоління дітей, які таки жили у відносній демократії, хоч і з деякими перекосами. Вони не сприймуть закручування гайок — радше виїдуть остаточно за кордон. Не військові. Бо люди, які бачили з моменту повномасштабного вторгнення багато подій, та ще мали таку наглість досі лишитись живими, — не проголосують за діючу владу. Не пасіонарії. Бо всі оці «підтримки населення» в умовах війни сприймаються вже з відразою. Хоча навіть на старті для пасіонаріїв 4000 доларів зарплата вчителям — це було геть нерозумна обіцянка, і це розуміє будь-який економіст. Окрім того, багато хто з представників пасіонаріїв, які ще лишились у країні, мають або підозри, або їздили з наружкою, та живуть з товаришем майором на телефонній лінії. Не родини загиблих, безвісти зниклих і полонених. Там одне горе — і голосувати за людину, яка асоціюється з цим горем, ніхто не буде. Тому електорат, на який ще може розраховувати нинішня влада, — це жіночки бальзаківського віку, які не виїхали та досі бігають і кричать: «Та ви дивіться, який вантаж він на себе взяв!» Хоча цілком резонне питання: якщо країна для президента — такий складний тягар, то чому він знову хоче на вибори? Все, перехрестився та пішов. Навіщо тягнути те, що тобі складно? Чому він так не робить — мені, наприклад, зрозуміло. Так от, саме для цієї не випадково обраної категорії населення, яку дуже грамотно прорахували, учора й були прийняті такі рішення уряду. І підтримка малозахищених верств населення, і 3000 км Укрзалізницею (бабулька безкоштовно проїде — і буде щаслива), і безкоштовний медогляд 40+, хоча, судячи з коментарів учора під моїм дописом, усе це є і зараз — за направленням лікаря. А медицина, хочу вам нагадати, у нас безкоштовна за Конституцією. Тому що? Єдине адекватне пояснення вчорашнім рішенням уряду — це підготовка до виборів. Не питайте мене, як вони їх проведуть. Я не знаю. У мене немає стільки креативу та наглості в ґвалтуванні Конституції, як вона є у нинішньої влади. Але вони щось обов’язково вигадають, бо такий атракціон щедрості за наші з вами гроші просто так би не починався. |
2 листопада 2025
|
1. Роздавати побільше грошей виборцям, щоб вони тебе любили. А всі проблеми наздоженуть вже потім, після виборів. 2. Війську більше давати не треба, бо вони за тебе все одно не проголосують. А гроші треба тим, хто проголосує. А проголосують передусім патерналісти, які люблять популістів, що роздають гроші. 3. Адресна допомога не потрібна, бо це складно й треба довго розбиратися й налаштовувати, а часу обмаль, бо ж вибори на носі. Тож рішення мають бути максимально простими й швидкими. 4. Державні підприємства треба розглядати як дійну корову, розберемося з ними після виборів. Якщо жити в парадигмі війни й перемоги, тоді треба: 1. Тримати мінімальний бюджетний дефіцит, бо витрати покривають союзники, а в них самих бюджетні проблеми. І якщо внаслідок цих проблем вони дадуть менше грошей, то український бюджет лусне. 2. Піклуватися передусім про військо, бо на ньому все тримається, і перемога не гарантована -- для неї не вистачає ресурсів, які розпорошуються на всяке інше. Не буде перемоги -- не буде виборів, або ж будуть "вибори" під прицілом автоматів. 3. Друга черга піклування -- ті, кому найважче, найменш захищені, найслабші. Їм потрібна адресна допомога. Рветься там, де тонко, тож не можна допускати, щоб люди жили у відчаї. 4. Стратегічні державні підприємства -- це хребет стійкості країни, ними не можна ризикувати. Якщо обрана парадигма виборів замість парадигми перемоги, а виборів не буде (а їх не буде, бо для того немає жодних підстав), то це крок до катастрофи -- бо будуть ухвалені рішення, протилежні потрібним. Не треба ризикувати країною заради марних сподівань. Я не вірю, що президент почує фахівців чи громадянське суспільство. Вірю, що він почує міжнародних партнерів, які пояснять, що так воно не працює й на таке вони гроші не дадуть. |
2 листопада 2025
|
2 листопада 1708 року під проводом князя Меньшикова московити вбили, за різними оцінками, від 10 до 15 тисяч козаків і цивільних. Тепер Батурин — радше національний історико-культурний заповідник, де живе трохи більше як 2 тисячі мешканців, аніж місто, статус якого йому надали 2008 року за президента Віктора Ющенка. У метаісторичному вимірі батуринська трагедія ще триває. Можливість розвиватися на власний розсуд українці отримали в 90-их роках минулого століття. Але коли від розпаду СРСР пройшло 23 роки — майже стільки колись було й у Мазепи-гетьмана, — росіяни второпали: "молодші брати" зайшли занадто далеко у своїй самобутності й бажанні бути із західним світом. Почавши 2014-го війну з окупації Криму, Москва намагається закінчити те, що їй не вдалося зі знищенням Батурина — остаточно "вирішити українське питання". Буча та Ізюм, згарища сіл, руїни Маріуполя, Вугледара, Мар'їнки, Бахмута, Попасної, Авдіївки — ворог масштабував свій позачасовий батуринський злочин. Щоправда, й українці підійшли до цього раунду битви в значно міцнішій формі. Головна першопричина всього, що відбувається сьогодні — та сама, що й на початку XVIII століття: з погляду Кремля, незалежна, сильна Україна загрожує подальшому існуванню Росії. "Москва, то єсть народ великоросійський, нашому народові малоросійському завше ненависна, іздавна в замислах своїх постановила злосливих народ наш до згуби приводити", — казав Мазепа, коли його Гетьманщина добігала кінця. |
2 листопада 2025
|
1. Насіння — це Боже Слово Сьогодні “насіння” — це не лише читання Біблії, а й будь-який момент, коли Бог говорить до людини: через проповідь, молитву, совість, події життя, навіть через іншу людину. 2. Ґрунт — це наше серце Ісус ніби питає кожного: “Який у тебе ґрунт?” Бо саме стан серця визначає, чи дасть Слово плід. Тип “ґрунту” Сучасний приклад Пояснення Край дороги Людина чує про Бога, але сприймає це як щось чуже чи непотрібне. “У мене немає часу на це”, “Я сам собі вистачаю”. Слово навіть не встигає пустити коріння — його “з’їдають птахи” байдужості чи скепсису. Кам’янисте місце Людина емоційно натхнилася (наприклад, після служби чи розмови), але швидко охолола. Є порив, але немає стійкості. Коли приходять труднощі — віра “засихає”. Терня Людина вірить, але постійно занурена в клопоти, кар’єру, гроші, соцмережі. Турботи світу задушують духовне життя. Бог є — але на другому плані. Добра земля Людина слухає, роздумує, молиться, змінюється. Така людина не ідеальна, але прагне бути вірною Богу — і її життя приносить плоди: любов, доброту, мир, віру. 3. Урок для нас Ця притча закликає не лише слухати, а й берегти почуте. Бо навіть найкраще насіння не проросте, якщо його не доглядати. Тож Ісус ніби каже: “Дай Моєму слову прорости в тобі. Не бійся труднощів, не заглушуй серце суєтою. Бо якщо твоє серце — добра земля, то з нього виросте справжнє життя.” Бог сіє — завжди. Питання тільки: чи готове наше серце прийняти Його Слово? |
2 листопада 2025
|
|
1 листопада 2025
|
|
1 листопада 2025
|
|
1 листопада 2025
|
|
1 листопада 2025
|
|
1 листопада 2025
|
У 1918 році, коли імперії тріщали по швах, у Львові підняли синьо-жовтий стяг і проголосили створення Західноукраїнської Народної Республіки. Тоді не було ні підтримки союзників, ні гарантій безпеки, ні сучасних інституцій. Але що було, так це масовий, всенародний характер боротьби, дипломати найвищого рівня та любов до своєї землі. ЗУНР – це не лише назва в підручнику. Це тисячі людей, які знали, що українська державність не виникає «зверху», а народжується з готовності кожного діяти. Головними постатями Листопадового чину були Дмитро Вітовський та Кость Левицький. Саме провід УНРади під керівництвом К. Левицького та Військовий комітет на чолі з Вітовським здійснили 1 листопада 1918 переможне повстання у Львові й на теренах Галичини та Буковини. Серед інших важливих постатей ЗУНРʼу маємо відзначити Євгена Петрушевича, який став Президентом держави. Міністрами уряду ЗУНР були: Льонґин Цегельський, Сидір Голубович, Олександр Барвінський, Степан Баран, Ярослав Литвинович, Степан Федак та ін. Дипломати намагалися достукатися до світу – від Костя Левицького до Василя Панейка та Степана Томашівського. Важливою була постать митрополита Андрея Шептицького, який благословив цей шлях, а ще – брав участь у підготовці малої конституції новоутвореної держави. ЗУНР прожила недовго. Але вона залишила три важливі уроки, які сьогодні звучать як ніколи актуально. Перший урок – держава тримається на людях, а не на паперах. Ніхто не подарує свободу тому, хто не готовий її боронити. Як тоді, так і тепер, українці самі є гарантією своєї незалежності. Другий урок – єдність – не гасло, а умова виживання. Поділені фронти тоді не дали втримати державу. І нині ворог знову намагається нас роз’єднати. Ми повинні пам’ятати: сила – у спільності, а не в суперечках. Третій урок – пам’ять формує ідентичність. Ті, хто нині захищає Україну, — прямі спадкоємці тих, хто стояв на львівських барикадах у 1918-му. Пам’ятаючи їх, ми утверджуємо себе. Ми нагадуємо дітям і світу: українська свобода має глибоке коріння, і воно проростає у кожному поколінні. Тому 1 листопада — це не просто дата. Це день, коли ми знову повторюємо: тут – Україна, і вона ніколи не буде чужою землею. |
1 листопада 2025
|
Цю свічку запалюємо в пам'ять про близьких нашому серцю людей, яких сьогодні немає з нами... Пам'ять про них буде жити вічно у наших серцях... |
1 листопада 2025
|
|
1 листопада 2025
|
До неї треба готуватися заздалегідь — мати заощадження, свій дім (а ще краще два: зимовий і літній притулок), власну машину. Найголовніше — бути незалежним. Не залежати ні від кого і не поспішати переписувати своє майно. Лише тоді можна прожити третій період життя гідно. Я волію мати менше речей. Бо чим більше ти володієш, тим більше речі володіють тобою. Є тонка грань між тим, коли ми контролюємо своє життя, і тим, коли речі починають керувати нами. Мистецтво жити — це вміння смачно їсти й водночас спати спокійно. Не муч себе страхом, що одного дня все заберуть. У цьому світі нічого по-справжньому нам не належить. І ми не повинні належати речам — бо це лише прихована форма рабства. |
1 листопада 2025
|
|
1 листопада 2025
|
|
31 жовтня 2025
|
|
31 жовтня 2025
|
• Хуліган — прізвище ірландської родини, відомої своєю буйною вдачею. Саме від неї походить слово, яке тепер означає бешкетника. • Шовінізм — від імені наполеонівського солдата Ніколя Шовена, фанатичного патріота Франції. • Саксофон — названий на честь винахідника Адольфа Сакса. • Сендвіч — від Джона Монтегю, IV графа Сендвіча, який вигадав спосіб їсти, не відволікаючись від роботи. • Бойкот — від Чарльза Бойкота, англійського управителя в Ірландії, якого суспільство ігнорувало після конфлікту. • Джакузі — від італійця Кандідо Якутці (Jacuzzi), винахідника гідромасажної ванни. • Олів’є — від імені кухаря Люсьєна Олів’є, творця однойменного салату. • Бефстроганов — від прізвища графа Строганова, на честь якого названа страва bœuf Stroganoff. • Липень і серпень — названі відповідно на честь Юлія Цезаря (July) та імператора Августа (August). • Меценат — від імені Гая Цільнія Мецената, покровителя мистецтв у Давньому Римі. • Силует — від французького міністра фінансів Етьєна де Силуета, який став символом простих тіньових малюнків. • Мансарда — від архітектора Франсуа Мансара, який першим використав горище як житловий поверх. • Кардиган — від генерала Джеймса Томаса Браднелла, графа Кардігана, що започаткував моду на цей тип в’язаного одягу. • Шумахер — прізвище легендарного гонщика Міхаеля Шумахера; у розмовній мові означає дуже вправного водія, який швидко їздить. • Ален Делон — за ім’ям французького актора, що став символом чоловічої краси; «Ален Делон» — про дуже красиву людину. • Тітушка — від прізвища українця Вадима Тітушка, який став відомим після участі у політичних провокаціях. Тепер означає найманого провокатора. |
31 жовтня 2025
|
|
31 жовтня 2025
|
|
31 жовтня 2025
|
«Як і багато інших на Заході, я був захоплений стійкістю українців у їхній тривалій, часто винахідливій боротьбі проти російського вторгнення. Проте, із наближенням зими все більше схоже на те, що це буде останній бій Володимира Зеленського. Гроші, необхідні, щоб утримувати Україну озброєною, здоровою і теплою, вичерпуються. Західна воля підтримувати війну випаровується. Захист незалежного Києва опустився в ієрархії стратегічних пріоритетів. У, можливо, останні 150 днів війни справжні втрати, однак, вимірюватимуться не мільярдами євро, а міськими краєвидами і Росії, і України — повними чоловіків із дерев’яними ногами та порожніми рукавами, безробітних, що слухають промови реваншистів, можливо, підсаджених на заспокійливі, які ненавидять своїх лідерів. Я хотів би, щоб це було не так, але цифри говорять самі за себе. У Східній Європі не буває зимових чудес. Готуймося до миру — він не буде гарним.» Я не хочу поділяти песимізму автора. Але чим далі, тим більше схоже, що влада розглядає такий сценарій. Вони готуються до виборів. І, як не дивно, арешт Кудрицького — пряма ілюстрація цих процесів. Чому? Для мене було очевидно, що Кудрицький вийде під заставу, бо складу злочину в його діях не було, а навіть якби був — за такими статтями результат був би той же. Тому завдання влади не «посадити» Кудрицького, а скомпрометувати його. За логікою влади «білих» не має бути. Усі — чорні й однакові. Зрештою, нічого нового. Поет Юрій Рибчинський у радянські часи написав популярну рок-оперу «Біла ворона». Там були такі слова: «І назвали красуню потворою, Скаженіли від злої хули І на суд не таку і нескорену Чорні браття сестру привели, Щоб не звалася гордою, вільною, Щоб інакших в сім’ї не було, Забруднили грязюкою чорною Світлі крила і світле чоло…» Кудрицького потрібно скомпрометувати для підриву довіри до нього з боку західних партнерів, з якими він багато співпрацював. Мовляв: «Яка корупція в енергетиці? Кому ви вірите — корупціонеру?» Так само вони діють і в політиці. Армія найманців — так звані петровиіванови і їхній винахід «тітушки», — і профінансовані анонімні Telegram-канали працюють на ті кошти, які нібито вкрадені в енергетиці, щоб дискредитувати кожного, хто, на їхню думку, може скласти конкуренцію владі. Тобто сценарій, до якого готується влада, очевидний — ганебний мир та нечесні вибори з грою без правил. Очевидно, це не єдиний сценарій. Героїчний опір ЗСУ, адвокація фахових дипломатів і представників громадянського суспільства, справжня підтримка європейських лідерів дають великий шанс на те, що ми встоїмо. Але влада готується й до найгіршого. Тому створюють штаби «чорних політтехнологів», які в ансамблі з «правоохоронними органами» і печерським судом мають зачистити поле для конкурентів. Ліквідація хоча б якоїсь незалежності НАБУ і САП провалилася. І влада створила противагу. На зміну закритій і малокерованій системі НАБУ, САП та антикорупційних судів вони створили свою — ДБР, частину СБУ (бо частина справді охороняє державність) і печерський суд. Конфлікт між цими двома системами був неминучим. Захід на певному етапі хотів, не входячи в конфлікт з українськими елітами, створити таких собі антикорупційних «санітарів», а влада у відповідь створила анти-антикорупційну систему. І от коли ми всередині країни воюємо з демократичним Заходом, зберігаючи власні керовані суди і правоохоронців# — чи отримаємо ми повну підтримку в євроінтеграції та на фронті? Очевидно, ні. І це нас вбиває. Росія, у свою чергу, активно працює над послабленням ЄС, підтримкою ультраправих сил, щоб припинити підтримку України. Чи ведемо ми контрґру? Ні. Ніхто. Влада готується до виборів. Отже, через бажання влади зберегти корупційну систему й виграти на виборах ми втрачаємо зараз підтримку Європи і шанс виграти у війні або принаймні досягти гідного миру та гарантій безпеки і розвитку в ЄС. Схожа ситуація з тими ж гравцями — «технологами», петровимиівановими , вигаданими ними «тітушками»,яких вони знову «продають» команді Зеленського— була і перед Майданом 2013 року. Ті самі брехливі атаки на опозицію, компрометація журналістів і активістів (як-от Портникова), арешт Тимошенко (йдеться не про Тимошенко як політика, а про методи Януковича) призвели до призупинення євроінтеграції, Майдану, окупації територій. Зеленський сьогодні цілком повторює дії Януковича 2013 року — але в значно гіршій ситуації, з ризиком втратити державність. У Януковича спершу теж було бажання вступити до ЄС, і він та його оточення не усвідомлювали, що підписати угоду про асоціацію з Тимошенко в тюрмі і Путіним на кордоні буде складно. Росія зараз хоче реваншу за Майдан — на фронті, у міжнародній політиці, у внутрішньополітичному житті. І вбивство Андрія Парубія не було випадковим. Кого не можеш скомпрометувати- вбиваєш. Зеленський, схоже, цього не усвідомлює: діє як Янукович, але можливостей вижити, як це зробив Янукович, він не має. Та й війна в країні — повномасштабна . Він повинен кардинально змінити методи й політтехнологів, щоб зберегти і себе, і країну. Микола Княжицький |
31 жовтня 2025
|
А от другий рюкзак невидимий. У ньому — її емоції. І вони щоразу інші. Там лежать маленькі перемоги вчорашнього дня, страхи перед сьогоднішнім, очікування, які дорослі щодня ставлять перед нею. Іноді в ньому є мамина посмішка й татові слова «гарного дня». А іноді — ранкова сварка, сльози, образа чи відчуття, що ніхто тебе не чує. У цьому рюкзаку може бути тепло від друга, який підтримав, або тяжкість від самотності, коли тебе не прийняли в гру. Там — усе, що глибоко сидить у дитячому серці, але про що вона не завжди може розповісти, щоб полегшити свій вантаж. P.S. Побачити цей другий рюкзак можна — достатньо лише уважно придивитись до поведінки дитини. Вона завжди говорить очима, навіть коли мовчить. |
31 жовтня 2025
|
А от другий рюкзак невидимий. У ньому — її емоції. І вони щоразу інші. Там лежать маленькі перемоги вчорашнього дня, страхи перед сьогоднішнім, очікування, які дорослі щодня ставлять перед нею. Іноді в ньому є мамина посмішка й татові слова «гарного дня». А іноді — ранкова сварка, сльози, образа чи відчуття, що ніхто тебе не чує. У цьому рюкзаку може бути тепло від друга, який підтримав, або тяжкість від самотності, коли тебе не прийняли в гру. Там — усе, що глибоко сидить у дитячому серці, але про що вона не завжди може розповісти, щоб полегшити свій вантаж. P.S. Побачити цей другий рюкзак можна — достатньо лише уважно придивитись до поведінки дитини. Вона завжди говорить очима, навіть коли мовчить. |
31 жовтня 2025
|
Дідусь — це теж бабуся, тільки чоловічої статі. Він бере хлопців на довгі прогулянки, розповідає їм про риболовлю й різні важливі речі. У бабусь небагато роботи — вони просто приїжджають у гості. Вони вже старенькі, тому не можуть бігати чи стрибати, зате можуть повести нас на ярмарок і завжди купують нам квитки на карусель. Здається, що в них багато грошей, бо вони ніколи не кажуть “немає решти”. Коли бабуся гуляє з нами, вона часто зупиняється, щоб уважніше роздивитись гарне листячко чи гусінь на гілці. Вона ніколи не каже “швидше”. Бабуся носить окуляри й може вийняти свої зуби, а потім поставити їх назад. Вона не мусить бути дуже розумною — головне, щоб знала відповіді на важливі дитячі питання, наприклад: “Чому собаки ганяються за котами?” або “Де у черв’яка голова?” Коли бабуся читає нам казку на ніч, вона ніколи не пропускає сторінки й не каже, що ми вже це слухали. Кожен повинен постаратися мати бабусю, бо бабусі — це єдині дорослі, у яких завжди є час для дітей." Це було шкільне творче завдання. Так описав свою бабусю восьмирічний хлопчик. |
30 жовтня 2025
|
Я в трепеті привожу Слова Джона МакВортера - професора лінгвістики з Колумбійського університету, котрий вивчає складність мов. "Українська мова — це лінгвістичний парадокс. Якби я мав вивчити ще одну слов’янську мову — я б обрав українську. Вона як шахи серед мов: складна, але елегантна”. МакВортер аналізував 200+ мов світу за параметрами: граматика, словотвір, фонетика, система відмінків… і виклав результати в статті, яка підірвала лінгвістичне ком’юніті. Цитата, яку запам’ятали назавжди: “Українська мова — це лінгвістичний парадокс. Вона має 7 відмінків, 3 роди, складну систему дієвідмін, але при цьому ЛОГІЧНІША за англійську”. Він пояснював: “У більшості складних мов є виключення з виключень. Латина, німецька, французька — там треба вчити напам’ять тисячі форм, а українська побудована як конструктор Lego. Є правила — і вони ПРАЦЮЮТЬ. Майже немає irregular verbs, як в англійській. Ви розумієте систему — і можете створити будь-яке слово”. Найбільш, що його вразило - словотворення: Він показував приклад: “читати” → прочитати, зачитатися, дочитати, перечитати, недочитати, вичитати, зачитати… “Одне слово породжує 15+ смислів через префікси. При цьому КОЖЕН носій інтуїтивно розуміє різницю між “зачитатися” і “зачитати”. Це генетична пам’ять мови, якій тисячі років”. А потім він казав фразу: “Англійська спрощувалася століттями, щоб стати lingua franca. Ми втратили відмінки, роди, складні форми — заради простоти, а українська зберегла всю складність і при цьому залишилася логічною. Носії цієї мови мають неймовірну когнітивну гнучкість”.Він порівняв: ~ Англійська: 100,000 слів у словнику ~ Українська: 256,000 слів (офіційно), але ПОТЕНЦІЙНО — необмежена кількість через словотворення “Ви можете створити слово “перечитувач” — і кожен українець ЗРОЗУМІЄ його з першого разу, хоч ніколи не чув. Покажіть мені іншу мову, де це працює так само”. Після публікації статті до МакВортера написали сотні лінгвістів: “Чому ми не вивчали українську раніше?” Зараз у 5 університетах США відкрили курси української мови. Не через політику. Через неймовірний ЛІНГВІСТИЧНИЙ інтерес. Слава Нації! Слава Україні!! Ліка Макова |
30 жовтня 2025
|
Екзорцизм має дві форми: малу (просту), яку використовують під час уділення Таїнства Хрещення, і велику — відповідно до правил, встановлених Церквою, у ситуаціях надзвичайної дії нечистого духа. |
30 жовтня 2025
|
Детальніше: https://risu.ua/lyudmila-filipovich... |
30 жовтня 2025
|
— У мене депресія. Українець: — У мене немає депресії, зате є: — пригнічення — туга — журба — скрута — жаль — печаль — сум — розпука — гніт — відчай — розпач — безпросвіток — сухота — мінор — безнадія — скрута — смуток — скорбота — нудьга — зневіра — жура — гризота — зажура — хандра — спустошеність — пригнобленість — чорнота — прикрість — грижа — нудота — запропастота — тривога — бентега — непозбувна бентега — туск — банність — фрасунок — маркотність — довада — нуда — осмута — журбота — жур — жалість — жалощі — журливість — засмученість — прикрота — скорбота — юдоль — сумота — смута́ — вегето-судинна дистонія... |
30 жовтня 2025
|
|
30 жовтня 2025
|
"Майстер-клас від Наталії Сумської - Як обнулити свій рейтинг за 10 хвилин" - це пише у Фейсбуці, людина, яка у мене в друзях. Жінка з чудового міста на заході України, з вищою освітою, ніби то з патріотичною позицією... У мене просто обірвалося щось усередині після цих слів... Українці, брати мої і сестри, - які ж ви буваєте жалюгідні і дрібні душею, коли прикре непорозуміння "обнуляє" для вас авторитет однієі з найкращих, найхаризматичніших актрис України, яка зіграла безліч класичних ролей на сцені театру Франка. Яка походить з чудової акторської династії Сумських. Яка сьогодні виховує чудове покоління молодих артистів, котрі її заслужено боготворять! Яка ніколи не переставала чути голос власного серця, тоді як інші актори шукали слави та визнання і танули від московських гонорарів. Ви зараз плюнули в душу всій справжній українській еліті - не дутій і пригодованій олігархічним телебаченням, а тій, яка творить, бо живе, а живе, тому що творить! Що ж ви робите, люди! У нас і так залишилися лічені ососбистості, на яких варто рівнятися нашій молоді, наступним поколінням, бо саме вони і є еталоном українськості. Можливо, вони не такі одіозні і вилизані, як нинішні зірки, над якими перед телеефірами годинами чаклують візажисти і гримери. їх не піарять топові телеканали і не тягають на ефіри модні блогери, які хочуть чути про скандали, подружні зради та інтимні подробиці шлюбів. Але вони - справжні! Не фальшиві і не куплені ніким. Вони належать лише собі, бо їх не контролюють жодні олігархи, відповідно вони не є нічиїми агентами впливу. Але ж при цьому у нас на кожному кроці - з кожної інфопомийки регулярно в спину летить таким людям усіляке лайно - не так сказав, не так посміхнувся, не тому руку потис... А ви в якості корисних ідіотів підхоплюєте і шерите в мережі такі думки. Що в вас в цей момент говорить? Злість? Заздрість. Бажання самоствердитись за рахунок знецінення когось? Але ви це робите регулярно - і вас таких стає все більше і більше! І це більше несила чути, несила терпіти, несила жити із цим. Ви, українці, стоїте над прірвою, за крок до знищення держави - але навіть це вас не зупиняє і нічому не вчить! Та ви хоч пам"ятаєте, що з цього приводу сказав Ісус: "хто без гріха - хай перший кине камінь". А ви кидаєтесь камінням у своїх найкращих, не прощаючи їм нічого - ані дрібних помилок, ані навіть обмовок. Де ваша людяність, українці? Чому ви бачите смітинку в чужому оці, а у своєму не помічаєте колоди? Хіба ви любите ближнього? Що це за патріотизм такий - з лютими очима і оскалом звіра? Камо грядеши?! Куди ви йдете, українці, дружними рядами? Адже цією широкою дорогою ви прийдете тільки в одне місце! Я розлючений і обурений до сліз, тому я кажу вам усю правду... Отямтеся! Прикусіть свої язики! Анатолій Матвійчук |
30 жовтня 2025
|
|
30 жовтня 2025
|
Його авторкою стала письменниця Євгенія Кузнєцова, а читала акторка Наталія Сумська. Результати радіодиктанту оголосять, коли комісія опрацює всі листи. Треба жити! Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона… Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на "інтерсіті", робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще — нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів. Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому — того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: "допіру", "пітятко" чи "кияхи". Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне — крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов. Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться "далекобійний дрон" або "балістична ракета", а й розрізняємо їх на слух. Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво — всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою. |
30 жовтня 2025
|
Жак Фреско |
28 жовтня 2025
|
|
28 жовтня 2025
|
|
28 жовтня 2025
|
Карл Бенц ще спав, коли Берта з двома синами тихо виштовхали Benz Patent-Motorwagen із майстерні, щоб шум не розбудив його. За кілька хвилин Берта взяла кермо в руки — і, сама того не знаючи, відкрила нову епоху: еру автомобіля. Її мета виходила далеко за межі звичайного родинного візиту. Вона хотіла довести, що ця машина — не лабораторний експеримент, а справжній інструмент, здатний підкорити дороги світу. І вона це довела, долаючи кожну перешкоду: Купила пальне — лігроїн — у аптеці, бо заправок тоді ще не існувало. Прочистила паливну лінію шпилькою від капелюха. Використала шпильку для волосся, щоб підрегулювати гальмо. Попросила коваля підбити гальмівні колодки шкірою, щоб вони не зношувалися. Надіслала Карлу телеграму, щоб запевнити його, що все гаразд. До заходу сонця Берта успішно завершила першу в історії подорож на автомобілі на далеку відстань. Вона вивела інновацію з майстерні — і показала її світу. Ця поїздка не лише підтвердила геніальність винаходу Карла Бенца. Вона відкрила епоху сучасної мобільності. Берта Бенц стала першою водійкою, першою механікинею і першою людиною, яка довела: майбутнє вже рушило з місця.Справжня піонерка, яка запустила двигун ХХ століття. |
28 жовтня 2025
|
|
28 жовтня 2025
|
Цікаві факти про горобців:) Горобці – не перелітні птахи. Вони начебто зовсім крихти, а не бояться холодів. У найсильніший мороз горобці сидять на засніжених деревах, як кульки на новорічній ялинці. Своїх малюків батьки-горобці годують тільки комахами, і не відмовляються від них; саме навесні користь від горобців найпомітніша – пара птахів за місяць з'їдає до 3 кг шкідників садів! Напевно, кожен бачив, як прудкі горобці борсаються в прогрітій сонечці калюжі. Це не тільки кумедні ігри, а й віщування погоди. Якщо горобці купаються в калюжах, то буде сонечко. Відчуваючи посуху, пташка купається у воді, а ось передчуючи затяжні дощові дні, вона купається у піску та пилу. У Китаї в середині 20 століття, сталося непоправне - гороб'яче поголів'я у світлі боротьби за врожай було знищено під корінь. І в країні настав голод – Великий китайський голод: гусениці та жуки знищили всі зернові, адже ворогів їх, горобців, більше не було! Голодною смертю у 1959-1961 роках померло від 16 до 45 мільйонів людей. То справді був наймасовіший голодомор в історії людської цивілізації. Довелося китайцям закуповувати горобця у сусідів і знову розводити. З того часу в Китаї дуже дбайливо ставляться до горобців! |
28 жовтня 2025
|
Майже 60% його території вкрито льодовиками, а взимку сонце зовсім не з’являється над обрієм. Натомість улітку воно не сідає місяцями — день без кінця, світло без ночі. Тут можна побачити полярних ведмедів у дикій природі, почути крики морських птахів і відчути, як повітря пахне чистотою та холодом. Жити там, мабуть, дуже складно… Але приїхати в гості — щоб відчути цей спокій, побачити сяйво над крижаними горами й торкнутися справжньої Півночі — це було б незабутньо. |
27 жовтня 2025
|
Після того, як прем'єр-міністерку Італії Джорджію Мелоні звинуватили у «співучасті в геноциді в Газі» у Міжнародному кримінальному суді, вона, схоже, вирішила діяти без гальм: чітко і безкомпромісно. Учора Мелоні представила новий законопроект «Про боротьбу з ісламістським та культурним сепаратизмом», який включає: • Повну заборону носіння паранджі та нікабу у всіх громадських місцях — на вулицях, школах, магазинах, офісах. • Вимога повної прозорості у фінансуванні мечетей та ісламських організацій. • Визнання будь-якого іноземного фінансування таких структур, як загрози італійським цінностям та національній безпеці. "Якщо ти хочеш жити в Італії - поважай Італію, її культуру та її закон", - заявила Мелоні, представивши ініціативу. Ця італійська блондинка вкотре довела, що в неї більше характеру, рішучості та мужності, ніж у цілої компанії європейських лідерів, які воліють мовчати, коли йдеться про національну ідентичність та захист держави. Поки що проект ще на стадії розгляду в парламенті, але вже зрозуміло одне — Мелоні більше не грає в політкоректність. В однієї італійки знайшлося те, чого не вистачає Макрону, Стармеру та Карні разом узятим. Джерела: Reuters, Financial Times |
27 жовтня 2025
|
Насправді, переважна більшість країн уже відмовилися від цієї практики, і лише частина — переважно в Європі, Північній Америці та кількох інших регіонах — досі змінюють час. Хто змінює час • Європейський Союз — майже всі країни ЄС ще переводять годинники двічі на рік, хоча вже кілька років планують це скасувати. • США та Канада — більшість штатів і провінцій змінюють час, але є винятки (наприклад, Гаваї та більшість Аризони — ні). • Деякі країни Близького Сходу та Південної Америки — теж мають перехід на літній час, але не всі. Хто НЕ змінює час • Україна, наразі, ще змінює час, але періодично обговорюється скасування. • Більшість країн Азії (Китай, Японія, Індія, Південна Корея) — ніколи не переводять годинники. • Африка — майже повністю не використовує літній час. • Австралія — лише деякі штати переводять, інші — ні. Навіщо це робили Історично перехід на літній час запровадили для економії електроенергії, щоб улітку люди довше користувалися природним освітленням (тобто менше вмикали лампи ввечері). Ідея популяризувалася після Першої та Другої світових воєн. Чому зараз це критикують • Сучасні дослідження показують, що економія енергії майже відсутня. • Перехід негативно впливає на біоритми, сон, серцево-судинну систему, особливо перші дні після зміни часу. • Через це багато країн вирішили залишитися на одному стабільному часі. |
27 жовтня 2025
|
Українські партизани перерізали лінію, і зараз АЕС знову підключена до української енергосистеми, пише The Guardian. Українські партизани ударили по підстанціях в окупованій частині Запорізької області, знищивши нову високовольтну лінію до Маріуполя, яку росія планувала використати для підключення електростанції до своєї енергосистеми до 7 жовтня. Протягом майже місяця електростанція з 6 реакторами працювала на дизельних генераторах, що сильно перевищувало 3-денний безпечний ліміт, ризикуючи перегрівом і потенційною катастрофою як на Фукусімі. У четвер російські інженери були змушені знову підключити станцію до українських ліній електропередач через Дніпро після невдалої спроби інтегрувати її в російську енергосистему. Аналітики кажуть, що підключення мало бути «подарунком» путіну і пропагандистським успіхом, але замість цього стало ще одним нагадуванням про те, що окупована територія залишається вразливою для українського опору. |
27 жовтня 2025
|
Дональд Трамп надіслав запрошення главам країн Центральної Азії та Казахстану взяти участь у саміті Центральна Азія-США 6 листопада у Вашингтоні. Спецпосланник у справах Південної та Центральної Азії Серхіо Гор та перший заступник держсекретаря Крістофер Ландау вже прибули для узгодження позицій щодо ключових питань майбутнього саміту в Враховуючи, що головне питання для Трампа сьогодні - небажання Путіна припинити війну в Україні, після смертельних санкцій щодо економіки Росії, Трамп збирається обговорити з главами країн Центральної Азії та Казахстану щодо їх відносин з Росією, як новий, ще більш серйозний пакет антиросійські санкції можуть серйозно шкодити економіці і Узбекистану, і Казахстану, не кажучи вже про Таджикистан і Киргизстан, якщо вони не змінять Найсумніше для Путіна, що Трамп зможе змусити "пострадянську Азію" відвернутися від Росії. Наприклад, президент Токаєв вже написав Трампу лист-відповідь, в якому подякував за запрошення та зазначив, що розділяє основні цілі внутрішньої та зовнішньої політики президента Дональда Трампа, а саме відстоювання традиційних цінностей на основі здорового глузду та американського лідера бажання захищати мир та безпеку. Неважко здогадатися, що після заяви Токаєва про те, що він повністю підтримує план Трампа щодо вирішення "путіна питання" в Росії відбудеться чергова антиказахстанська істерика. До відома: 30 жовтня Трамп зустрічається з головою Сі. Порядок денний зустрічі вже змушує Путіна нервувати. |
27 жовтня 2025
|
Сьогодні — 6 річниця нашого з @Маруся Звіробій стріму, в якому ми протестували проти відведення військ у Золотому і проти хамства Зеленського ветеранам АТО. Того самого, за який ми отримали кримінальну справу. Бо бачте, хтось перелякався слів двох невідомих йому жінок і накатав заяву про загрозу життю. Але насправді кримінальна справа була за те, що ми перші посміли вголос заперечити — першими сказали, що дії новообраного президента несуть загрозу державності. Тоді нас називали радикалками, неадекватними, «порушницями миру». Сьогодні історія довела, що ми просто бачили реальність, бачили далі. ________________________________________ 2019: коли віра замінила тверезість Україна втомилася від війни. Люди хотіли спокою — і повірили у швидке «мирне рішення». Новий президент почав із кроків, які виглядали як «жести доброї волі», але насправді стали сигналами слабкості. Одностороннє відведення військ у Золотому й Станиці без гарантій, без укріплень, без відповідальності ворога. Те, що називали «кроком до миру», Москва прочитала однозначно: «Київ готовий поступатися, якщо правильно натиснути». ________________________________________ Внутрішня війна проти своїх Замість єдності — переслідування тих, хто захищав країну. Ветерани, волонтери, офіцери — під слідством, під тиском, під приниженням. Влада вирішила воювати не з ворогом, а з тими, хто не мовчав. Ми про це сказали вголос — і за це отримали кримінальну справу. Але ми мали рацію: розкол усередині держави — це теж фронт. І коли почалася велика війна, цей розкол боляче вдарив по обороноздатності. ________________________________________ Зупинене озброєння, зупинене мислення Поки армія просила ракети й дрони, у Києві грали в піар. Програми «Нептун» і «Грім» заморожувалися, оборонні підприємства стояли, фінансування перерозподілялося на «відповідальні напрямки» — тобто на дороги, телевізор і шоу. Країна, яка мала потенціал стримувати ворога, свідомо ослаблювала себе. Тоді нам казали: «Не нагнітайте, не лякайте людей». Але саме це небажання чути стало найстрашнішою помилкою. ________________________________________ Мир у голові не зупиняє війну Замість дипломатії — наївність. Замість партнерства — спроби подобатися всім одразу. Міжнародна підтримка слабшала, тема агресії зникала з порядку денного. І коли ворог накопичував війська — у Києві продовжували переконувати: «нічого не буде». Та війна не питає дозволу. І коли прилетіли перші ракети, стало очевидно: держава не готова. Не тому, що не могла. А тому, що влада не хотіла бачити правду. ________________________________________ Якби тоді почули Якби не знімали укріплення, якби не гнали з фронту добровольців, Якби не забороняли працювати розвідці і снайперським групам, якби не глушили військових експертів, якби не ховали ракетні програми під килим Якби не оголювали ділянки фронту, Якби не… і кожен з вас може цей список продовжити — ми могли б зустріти ворога інакше. Ми могли б зупинити його раніше. Ми могли б бути більш готовими, ми могли б дати належну відсіч, а може ворог і не ризикнув починати такий масштабний наступ… ________________________________________ Історія не пробачає самовпевненості. Ті, хто вважав себе всезнаючими, обрали тишу замість правди — і заплатили за це чужими життями. Наша справа тоді була не про політику. Вона була про право сказати правду, коли навколо всі бояться. Ми сказали — і тепер усі бачать, що то була правда. Але дико боляче, що її ціна надвисока… Самовпевненість. Непрофесійність. Нездатність чути. Ці три речі коштують країні найвищої ціни — людського життя. П.С. на жаль до владної верхівки так і не дійшло: в той час як вся країна стікає кров'ю, ми на порозі енергетичного колапсу, коли в бюджеті діра, вони не знаходять кращих занять, як блокувати сторінку Марусі, пресувати санкціями Порошенка, зупиняючи мільярдну допомогу ЗСУ, і переслідувати тих, хто докопався до скелетів у шафах найближчих друзів президента... |
26 жовтня 2025
|
Італія має найбільше у світі об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО — 61 (архітектура, археологія, мистецтво, природа). Вона займає лише 0,2 % суші Землі, але має понад 58 000 видів тварин і близько 6 700 видів рослин — це найвищий рівень біорізноманіття в Європі. Тут вирощують понад 500 автохтонних сортів винограду (більше, ніж у будь-якій іншій країні). В Італії збереглося сотні локальних сортів яблук, пшениці та овочів, які ніде більше не ростуть — справжня жива колекція смаків. Італія подарувала світові Ренесанс, оперу, бароко й нескінченну кількість шедеврів, які формують культуру людства й сьогодні. Маленька за площею, але безмежна за впливом — Італія нагадує, що краса може бути концентрованою! Італія — це не просто країна на карті. Це подих часу, що пахне виноградом і старими книгами, це музика, що лунає між мармуровими стінами, і світло, яке перетворює звичайний ранок на картину. Тут кожен камінь розповідає історію, а кожен захід сонця здається останнім мазком великого митця. І, можливо, саме тому Італія назавжди залишається у серці тих, хто хоча б раз її відчув… |
26 жовтня 2025
|
«Радіація виявилась добрішою за людину». Тиша була глибока, як Чорнобильський ліс уночі. Бо всі знали — він не перебільшує. Минуло тридцять дев’ять років після катастрофи. І територія, яку світ вважав приреченою на тисячоліття, перетворилася на один із найчистіших і найдикіших заповідників Європи. Там, де колись стояли бетонні блоки, тепер проростає життя — вперте, мудре і майже первісне. Популяція великих звірів зросла у сім разів. Вовки оселилися у старих школах, риють лігва під партами, де колись сиділи діти. Ведмеді повернулися сюди вперше за сто років. Рисі гуляють дахами будинків, що розсипаються під мохом. Олені, лосі, дикі коні Пржевальського блукають вулицями, які ще пам’ятають людські голоси. Те, що ми називали мертвою зоною, насправді стало місцем тріумфу життя. Статистика, суха й неемоційна, говорить просту річ: відсутність людини — найкраща умова для відновлення природи. Але найцікавіше — не просто повернення. Це еволюція на наших очах. Тварини мутують… не на шкоду, а на користь виживання. У чорнобильських вовків — у шість разів вища стійкість до інфекцій. Їхні клітини вміють самостійно відновлювати ДНК після опромінення. Жаби стали чорними — їхня шкіра насичена меланіном, який поглинає випромінювання, як броня. Собаки, що живуть біля реактора, мають понад 200 унікальних генетичних варіацій, яких не знайдено більше ніде на планеті. Деякі вчені припускають, що ці мутації можуть стати ключем до розробки засобів проти раку та променевих хвороб. Навіть птахи — інші. Їхня кров містить у десять разів більше антиоксидантів, ніж у звичайних. Вони витриваліші, швидше розмножуються і навіть співають голосніше. Орнітолог, який досліджував цих птахів, сказав фразу, що стала символом нового Чорнобиля: «Це не диво — це біологія, яка навчилася не боятись». І рослини… Вони просто зламали правила. Берези ростуть крізь бетон, сосни пробивають асфальт, а виноград оплітає старі антени, перетворюючи метал на живий каркас. Біля реактора вчені знайшли гриби, які живляться радіацією. Вони поглинають іонізуюче випромінювання і перетворюють його на енергію для росту. Це явище отримало назву радіотрофія — вперше в історії зафіксовано, як живе тіло буквально “їсть” випромінювання. А деякі дерева у Зоні ростуть утричі швидше, ніж за межами її кордонів. У ґрунтах — унікальні мікроорганізми, які здатні розкладати ізотопи цезію та стронцію. Природа, здається, почала самоочищення — без допомоги, без технологій, без людини. Чорнобиль більше не символ руйнування. Він став лабораторією майбутнього. Місцем, де біологія пише новий сценарій — сценарій, у якому життя перемагає навіть там, де ми вважали все загиблим. Там, серед руїн, природа тихо каже нам правду, яку ми не хотіли чути: Ви — не центр світу. Ви — лише гості. І, можливо, найстрашніше відкриття Чорнобиля полягає не в радіації, а в тому, що світ чудово живе без нас. |
26 жовтня 2025
|
Навроцький, звісно, закон про захист цієї мови заветував, щоб вона не заважала розвиватися польській. Ну і завдяки цьому чудернацькому вето я про вілямівську мову й дізнався – і це справді неймовірно, що мовою маленького містечка створювалася навіть література, що про цей культурний феномен пишуть дисертації і знімають фільми, а першого вілямівського письменника Флоріана Бєсіка, який написав поему на мотив «Божественної комедії» і розмістив мешканців рідного міста в різних колах раю і пекла, дослідники навіть називають «Данте з Вілямовиць». І, звісно, я не дуже здивувався, коли дізнався, що до Навроцького припинити існування вілямівської мови намагалися польські комуністи – як це завжди буває з культурою, коли нею займаються комуністи, досягли нечуваних результатів і значно скоротили кількість носіїв цієї маленької мови. Ну, звісно, не українцям розповідати, що буває з мовою, коли нею починають цікавитися справжні інтернаціоналісти – просто українців, на щастя, були мільйони в самій Україні, а от мешканцям маленьких Вілямовиць відверто не пощастило. І мені здавалося, що я знаю про культурні досягнення польських комуністів все – як вони боролися з українцями і білорусами, як виганяли з Польщі останніх євреїв, як змогли перетворити на мертву мазурську мову і марґіналізували кашубську. Але виявилося, що їм і Вілямовиці спокою не давали – дякую, пане президенте, за інформацію! І тут може виникнути питання: чому? А тому, що авторитаризм завжди тяжіє до одноманітності, навіть коли прикривається демагогією про дружбу народів. І ми навіть тепер, коли вже давно не живемо ані в комуністичній державі, ані в імперії, інстинктивно тримаємося за «норму». Ми нехтуємо діалектами самої української мови – хоча, здається, цілком природно, що українською в Хусті, Львові, Чернівцях, Лубнах і Харкові мають говорити по-різному, бо й розвивалася там мова своїм шляхом, та ще й у складі різних держав та імперій. Нікому в Мюнхені навіть на думку не спаде говорити німецькою так, як говорять німецькою в Берліні, але ми – ми всі маємо бути однаковими. Рівно так, багато хто хотів би, щоб представники різних народів, що живуть на українській землі, «просто» перейшли б з однієї «мови міжнаціонального спілкування» на іншу. Звісно, знання кожним громадянином української – запорука виживання держави. Але я б особисто хотів, щоб наші співвітчизники мали можливість перейти з російської на свої власні мови й мати можливість опанувати українську. Тим більше, що на землі України живуть представники народів, які створили свою самобутню цивілізацію саме тут. А в багатьох цю цивілізацію відбирає війна. Це і кримські татари, світ яких опинився під російською окупацією одинадцять років тому. І приазовські греки, чия цивілізація під окупацією вже четвертий рік. І якщо Росія затримається на окупованих землях – ми втратимо те, що завжди було частиною українського культурного надбання. І мовного також. Гірке самоусвідомлення цього мало б примушувати нас зберігати те, що у нас є – і румунську, і болгарську, і словацьку, і гагаузську – тим більше, що мова йде про людей, які сюди не приїхали, а завжди були поруч. Я міг би, звісно, написати «і їдиш», але от у фільмі про вілямовську мову почув розповіді молодих людей про те, як їхні бабусі переходили на цю мову тоді, коли хотіли щось сімейне «приховати» від онуків. От у такій атмосфері і моє дитинство проходило. І наявність цілої єврейської держави, що спілкується івритом, все одно не компенсує мені втрати мови, якою спілкувалося кілька генерацій людей у моєму роду – тобто справжньої рідної мови. Можливо, саме тому я й бажаю, щоб ніхто в Україні не зазнав такої гнітючої втрати. |
26 жовтня 2025
|
|
26 жовтня 2025
|
** "Шановний пане Президенте! Дорогий Дональде! Як автор п'ятдесяти книг та дюжини фільмів про росію вважаю себе вправі інформувати Вас перед Вашою зустріччю з Путіним. Ви маєте знати, що він не зможе припинити війну з Україною, навіть якщо Ви подаруєте йому свою віллу Мар-а-Лаго на Палм-Біч, Трамп-тауер у Нью-Йорку та десяток своїх гольф-клубів. І не тому, що не хоче відпочити від війни, а тому, що не може. Оскільки знає російську історію не за підручником Мединського, а реальну: Повернення російських військ із Європи до росії після перемоги над Наполеоном призвело до анти-царського повстання «декабристів» 1825 року. Поразка росії у російсько-японській війні призвела до революції 1905 року. Втеча мільйона російських солдатів з російсько-німецького фронту під час Першої світової війни призвела до зречення імператора Миколи Другого від престолу та Лютневої революції 1917 року. Мир, підписаний Леніним із Німеччиною, дозволив більшовикам розстріляти всю царську сім'ю. З повернення радянських військ з Афганістану у лютому 1989 року розпочався розпад СРСР. Знаючи це, Путін не може закінчити війну з Україною та повернути свої війська додому. Лише можливість у травні 1945 року залишити майже всю свою армію в Європі як окупаційні війська допомогла Сталіну уникнути повоєнного путчу. Ось і Путін мріє про окупацію України, а також країн Балтії, Фінляндії, Польщі тощо, щоб тримати свою армію подалі від Москви. Він пам'ятає, як 525 тисяч солдатів, які повернулися з Афганістану в 1989 році, перетворилися на бандитів-«афганців», які тероризували все населення СРСР. І знає, що буде, якщо з українського фронту повернуться додому півтора мільйона солдатів, які вміють професійно вбивати, грабувати та ґвалтувати. Війна з Україною дозволила Путіну позбавитися двох мільйонів найактивніших противників його режиму, яких він змусив втекти з росії, а решту молодих російських чоловіків він або загнав на фронт, або рекрутував у каральні служби. Сьогодні будь-яка війна – з Україною, з Прибалтикою, з НАТО – та з ким завгодно, це найкращий спосіб примусу росії до покірності Путіну та його хунті. На жаль, ніхто з Ваших радників не пояснить Вам це перед зустріччю з Путіним, але Ви можете перевірити мої аргументи у Джека Метлока та Майкла Макфола. Я не хочу, щоб Путін – гебешник, злодій та вбивця мільйонів людей – продовжував нахабно пудрити Вам мізки, брехати та обманювати мого Президента. Звичайно, я не військовий експерт і не політолог, але я письменник із гарною пам'яттю. Я пам'ятаю, як Рональд Рейган, Маргарет Тетчер і Папа Іван Павло II зуміли скинути ціну на нафту до 9 баксів за барель, дали афганцям «Стінгер» і тим самим зупинили захоплення Афганістану Москвою і зруйнували СРСР. Якщо Ви хочете зупинити Путіна та імперські амбіції, як мінімум, половини населення росії, то потрібно зробити те саме – знизити ціну на нафту хоча б до 25 баксів за барель і дати Україні ту зброю, яка допоможе їй розтрощити агресора. А щодо Вашого бажання заснувати американо-російські партнерські бізнес-взаємин, то не на словах, а насправді це може статися років за сто або, взагалі, ніколи. Якщо вам цікаво чому, подзвоніть мені, я поясню. З повагою Едуард Тополь, громадянин США та Ізраїлю". |
26 жовтня 2025
|
23 жовтня, з нагоди 80-річчя Українського вільного університету в Мюнхені, Отцю і Главі Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішому Святославу урочисто присвоєно звання почесного доктора Honoris Causa цього провідного українського наукового осередку в діаспорі. |
26 жовтня 2025
|
«Продаються батьки: батькові 68 років, матері – 66. Ціна – 900 єн». Усі, хто бачив це оголошення, були по-справжньому шоковані. Люди казали: «Ось часи настали! Уже й батьків продають! Куди дивиться влада?» Загалом, шуму було багато! І ось ця газета потрапила до рук молодої родини, яка нещодавно поховала своїх батьків, що загинули в автомобільній аварії. Залишившись без батька й матері, вони тяжко сумували, і бажання когось «продати батьків» здавалося їм особливо блюзнірським. Їм було страшно навіть уявити, що коїться в душі тих, кого продають… Тому вони вирішили купити стареньких і подарувати їм своє тепло, турботу й любов. Коли вони прийшли за вказаною в оголошенні адресою, перед ними стояв розкішний будинок, двір якого потопав у яскравих квітах. Вони вже подумали, що помилилися, але двері відчинилися, і їм усміхнувся літній чоловік. — Доброго дня, ймовірно, сталася якась помилка, але в оголошенні була зазначена саме ваша адреса… — Усе вірно, заходьте! – схвильовано відповів незнайомець. Він запросив гостей сісти й покликав дружину. — Розумієте, це оголошення написали ми самі. Нам не потрібні гроші. Але є одна нездійсненна мрія: ми все життя так хотіли дитину, але навіть Бог не зумів цього здійснити… У нас немає нікого, кому ми могли б залишити спадщину. Тому ми вирішили знайти гідних людей за допомогою такого оголошення. Ми знали, що відгукнутися можуть лише дуже добрі й чуйні серця! Тому ми дуже раді вас бачити… Мораль така: те, що маєш ти, — інші просять у Бога все життя. Цінуйте… |
25 жовтня 2025
|
Великі українці з січня 1990 року першими у державі реанімували пісні Українських січових стрільців і воїнів УПА, надали їм державної ваги. Навіть у найстрашнішому сні уявити не можна, щоб Мацялки співали щось ворожим псячим язиком. Не лише щелепи не ті, мізки завжди були інші. Божі, християнські. Від народження! Чи не вся рідня Мацялків через свої патріотичні настрої була виселена і відбувала покарання у таборах сибіру. Хлопці змалечку виховувалися як свідомі та патріотично спрямовані українці. У батьківській оселі не замовкала рідна пісня, співали українське, яке роками вважалося націоналістичним. Якщо брати істинно національних виконавців, то всі вони програвали і програють Мацялкам! Митці любили, творили і жили для України. Здається, що хотіли зовсім небагато: щоб звучала українська мова і українська пісня! Івана нема з нами уже 19–й рік. Як летить час, вже зросло ціле покоління! Михайлові 24 жовтня сповнюється 79! Передювілей! Клятий і підступний ворог забирає наші найкращі роки життя! Здоров’я, здоров’я і здоров’я! Буде свято і на нашій українській вулиці, тільки б у серцях воно було! Слава ЗСУ і Слава Україні! Разом до нашої Перемоги!!! |
25 жовтня 2025
|
У 1940-х роках, коли більшість жінок її кола влаштовували чаювання та брали участь у благодійних радах, Френсіс Ґлеснер Лі сиділа, згорбившись над робочим столом із пінцетом у руках, створюючи досконалі мініатюрні сцени вбивств. Народжена 1878 року в одній із найбагатших родин Чикаго, Френсіс мала все, що, за уявленнями суспільства, повинно було її задовольнити: гроші, статус, «пристойний» шлюб. Але вона хотіла іншого — того, чого їй не дозволили: родина заборонила їй вступати до коледжу. На їхню думку, жінкам її класу освіта не потрібна. Френсіс вийшла заміж, виховала дітей і жила так, як від неї очікували. Але ніколи не припиняла вчитися. Вона читала медичні журнали, вивчала судову медицину — і чекала. Коли її чоловік помер, залишивши їй величезний спадок, Френсіс нарешті стала вільною. Їй було 52 роки. У віці, коли більшість людей думають про спокій, Френсіс тільки починала. Її захопила проблема, яка переслідувала американські правоохоронні органи: місця злочину часто псували. Докази забруднювали, зачіпки ігнорували. Детективи заходили на місце вже з готовою теорією і бачили лише те, що підтверджувало їхні припущення. Невинні потрапляли до в’язниці, винні — виходили на волю. Причина? Погане навчання й неуважність. Френсіс вирішила виправити це… за допомогою лялькових будиночків. Але це були не дитячі іграшки. «Мініатюри невияснених смертей» — це ретельно виготовлені діорами справжніх злочинів у масштабі 1 дюйм до 1 фута. Кожна займала місяці роботи, і кожна деталь мала значення. Двокімнатна квартира, де лежить мертва жінка. Крихітний календар показує правильну дату. Мініатюрний годинник зупинений на точному часі смерті. На покривалі — залом, де хтось сидів. Вікно відкрите лише на пів дюйма. Біля стіни стоїть віник. Двері у ванну прочинені. Краплі крові, менші за головку шпильки, розташовані точно там, де потрібно. Ніщо не було випадковим. Кожен предмет — потенційна підказка. Інша сцена: чоловік, що повісився в сараї. Волокна мотузки справжні. Вузол зав’язаний особливим чином. Поза тіла розповідає історію — але це самогубство чи вбивство? Придивись. Виміряй висоту балки. Відстань до табурета. Чи міг він сам дістати до того вузла? Френсіс наймала теслярів, але більшість роботи виконувала власноруч — шила крихітні фіранки, в’язала мініатюрні ковдри, змішувала фарби, щоб імітувати справжні плями крові. Вона вивчала реальні справи, відвідувала справжні місця злочинів і консультувалася з судмедекспертами, щоб досягти точності. Вона створила двадцять таких діорам — кожну як загадку, засновану на реальних смертях. А потім зробила неймовірне: у 1943 році переконала поліцію штату Нью-Гемпшир призначити її почесним капітаном — однією з перших жінок на такій посаді. Вона використала цей статус, щоб організовувати семінари, де детективи вивчали її мініатюри, навчаючись спостерігати без упереджень, зберігати докази, мислити науково. «Засудіть винного, виправдайте невинного і знайдіть істину в мініатюрі», — казала вона. Семінари стали легендарними. Детективи годинами вивчали сцени, сперечалися, знаходили деталі, які спочатку пропустили: недоречна попіл від сигарети, двері, які неможливо було замкнути зсередини, куля, траєкторія якої суперечила версії про самогубство. Френсіс навчала їх бачити. Її робота допомогла перетворити судову експертизу з догадок на науку. Вона заснувала кафедру судової медицини Гарварду, домагалася професійних стандартів у розслідуванні смертей і довела, що уважність може стати межею між справедливістю і трагедією. Коли Френсіс Ґлеснер Лі померла 1962 року у віці 83 років, вона залишила спадщину, що живе й досі. Її «Мініатюри невияснених смертей» досі використовують для навчання детективів у Медичному управлінні штату Меріленд. Сучасні методи криміналістики — фотографування всього, збереження місця злочину, пошук невідповідностей — частково виросли з її принципів. Жінка, якій не дозволили вступити до коледжу, стала піонеркою судової науки. Спадкоємиця, що мала прикрашати вітальні квітами, натомість створювала крихітні місця злочину, які рятували життя. Вісімнадцять із її двадцяти діорам збереглися — і досі не втратили сили. Це не музейні експонати, а робочі інструменти. Детективи досі збираються навколо них, сперечаються, шукають істину в найдрібніших деталях. Бо Френсіс Ґлеснер Лі розуміла одну просту річ: істина — у деталях. Не у великих, ефектних, а в крихітних, непомітних, тих, повз які проходять усі, бо шукають очевидне. Вона довела, що мініатюри можуть розкривати вбивства. Що лялькові будиночки можуть навчати справедливості. Що жінка у п’ятдесят із силою волі й ресурсами може змінити цілу науку. І вона довела, що ніколи не пізно почати робити те, для чого ти народжений — навіть якщо світ десятиліттями твердив, що це не твоє. |
24 жовтня 2025
|
Бо розум — це не лише про знання. Це про ясність. А ясність — річ небезпечна. Вона розсіює туман, у якому так зручно жити більшості. Розумна людина бачить те, що інші намагаються приховати — фальш, маніпуляції, дешеві трюки. Вона не ведеться на солодкі слова, не піддається стадному ефекту, не підспівує натовпу, коли той кричить дурниці. Вона ставить запитання, які розривають чужі ілюзії, і саме це дратує. Бо кожен хоче жити у власному комфортному світі, навіть якщо він побудований на брехні. У компаніях часто цінують не інтелект, а лояльність. Бо розумний — не той, хто завжди погоджується, а той, хто має власну думку. А незалежна думка — це виклик будь-якій системі, будь-якому лідеру, будь-якій груповій гармонії. Там, де мислять однаково, розумна людина завжди буде зайвою. Дурниця об’єднує. Вона проста, зручна, безпечна. А розум — ізолює. Бо мислити — це йти проти течії, а не плисти разом із натовпом. Це боляче, самотньо, але справжньо. Якщо вас не люблять за розум — значить, ви загрожуєте чиїмось ілюзіям. Ви ставите під сумнів звичні механізми контролю. Ви не даєте маніпулювати собою. Ви — небезпечні для тих, хто живе за принципом "так зручніше". Але, зрештою, чи потрібна любов від тих, кому страшно перед вашою правдою? Можливо, не варто прагнути подобатися. Можливо, варто просто залишатися собою — розумним, чесним, справжнім. І нехай вас не розуміють — головне, щоб ви не зрадили власний розум. Бо розум — це не прокляття. Це дар. Просто не всі здатні його витримати. 22.10.2025 #ОлександрЗільберман #AlexandrZilberman #МояМайбутняКнига |
24 жовтня 2025
|
США з ударом по Роснєфті і Лукойлу, який позначиться на контрагентах в усьому світі у разі ігнорування - це Томагавк Євросоюз із забороною на імпорт російського зрідженого газу з 2027 року, штрафи проти тіньового флоту рф і обмеження пересування російських дипломатів всередині ЄС - це артилерія 155мм Не смертельно, хоча і боляче. Росфашистів і їхніх союзників треба добивати повним ембарго на торгівлю, як з терористами, і поставками зброї Україні, особливо ракет середньої дальності. Тварюк треба добивати, а не вмовляти. Вони слів не розуміють. |
23 жовтня 2025
|
|
23 жовтня 2025
|
|
23 жовтня 2025
|
Це справді болючі санкції - і одні з найбільших, які США вводили проти Росії з початку повномасштабного вторгнення. Причиною стала “відсутність серйозного підходу Росії до мирного процесу”, заявили в Мінфіні США. У Конгресі вже давно закликали запровадити санкції проти Росії. Опитування свідчать, що більшість американців також підтримують цей крок. Вчора Дональд Трамп заявив, що чекав дуже довго і відчув, що нарешті настала пора. “Щоразу, коли я розмовляю з Владіміром, у нас виходить гарна бесіда. Але потім вона нікуди не веде”. І додав: “Це дуже великі санкції, але ми сподіваємося, що вони триватимуть недовго. Сподіваємось, війну вдасться врегулювати”. Трамп також підтвердив, що зустріч із Путіним у Будапешті скасовано. “Я відчуваю, що ми не досягнемо бажаного результату”. Натомість невдовзі він зустрінеться із Сі Цзіньпіном - зокрема для того, щоб обговорити можливу роль Китаю у закінченні війни Росії проти України. Є також позитивний розвиток у Конгресі. Комітет із закордонних відносин Сенату підтримав три ключові законопроєкти, які стосуються України. Перший - про визнання Росії державою-спонсоркою тероризму через депортацію українських дітей. Другий - про використання заморожених російських активів на користь України. І третій - санкції проти китайських компаній, які допомагають Росії товарами подвійного призначення. Усі ініціативи мають двопартійну підтримку. Тепер їх мають спрямувати на загальне голосування - після того, коли закінчиться шатдаун. Щодо Томагавків - ситуація поки без змін. Трамп заявив, що це потужні системи, які дуже складно опанувати, і для цього потрібне довготривале навчання. Але ці аргументи ми вже чули раніше: щодо Джавелінів, Хаймарсів, Петріотів та F-16. |
23 жовтня 2025
|
Про це комюніке, відоме як "неофіційний документ", повідомили Reuters два американські чиновники, обізнані з ситуацією, пише УНІАН. У комюніке було підтверджено вимогу Росії взяти під контроль увесь український Донбас, заявив один з американських чиновників. "Ця позиція фактично спростовує думку президента США Дональда Трампа про те, що лінії фронту мають бути заморожені на нинішній лінії фронту", - написало видання. Росія також підтвердила свою колишню позицію про те, що війська НАТО не будуть розміщені в Україні в рамках будь-якої мирної угоди, повідомив один із чиновників. Новина про неофіційний документ (дипломатичний термін, що позначає неформальний документ, покликаний донести позицію однієї сторони до іншої) з'явилася на тлі скасування зустрічі між президентом США Дональдом Трампом і російським диктатором Владіміром Путіним у Будапешті. Офіційний представник Білого дому повідомив Reuters, що така зустріч "у найближчому майбутньому" не планується. У комюніке також підкреслюється, наскільки Росія дотримується максималістських вимог до України. У відповідь на прохання прокоментувати неофіційний документ Білий дім вказав на заяву Трампа, в якій він заявив, що не ухвалив рішення щодо саміту, але не хоче, щоб зустріч була "марною". Він додав, що вважає можливим припинення вогню на нинішніх лініях фронту. Всі так вважають. Крім Путіна, який плювати хотів на всіх взагалі та на Трампа зокрема. І жодні червоні доріжки та вітальні оплески змінити позицію кремлівської потвори не здатні… |
22 жовтня 2025
|
В епоху, коли штучний інтелект за секунди генерує тексти, створює зображення, аудіо, відео, пише код і аналізує дані, мимоволі замислюєшся: а яка ж роль залишається для людини? Мені спала на думку цікава аналогія: людина — це паперова книга. Кілька десятиліть тому книга була ледь не єдиним джерелом знань. Сьогодні ж для цього є інтернет, гігабайти цифрових текстів, доступних у будь-який момент. Але чи зникли паперові книги? Ні. Вони просто змінили свою роль. Тепер паперова книга — це передовсім не інформація, а емоції, досвід, якщо хочете - духовна практика. Враховуючи те, скільки “ефіру” в нашому житті сьогодні займають різні електронні ґаджети, книга стала артефактом. Нам просто іноді хочеться змінити користувацький досвід і взяти до рук книгу, отримати задоволення від перегортання сторінок, від запаху друкарської фарби, від ваги в руках і краси обкладинки. Ми цінуємо книгу тепер більше її за унікальність, матеріальність і за ті відчуття, які вона дарує. Подібно і з людиною в добу ШІ. Можливо, ми більше не будемо найшвидшими «процесорами» інформації. Але наша цінність — в іншому. Вона в нашій духовності і «матеріальності»: в унікальному досвіді, в емоціях, в інтуїції, у здатності співпереживати, творити не за алгоритмом, а за покликом душі. ШІ може згенерувати симфонію, але аж ніяк не мурах на шкірі під час її слухання. Як і паперова книга, людина стає не просто носієм даних, а унікальним живим артефактом досвіду, почуттів і суб’єктивного погляду на світ. Ага, і ще не треба забувати: книги і написані (а відтак і надруковані) тексти дійшли до нас крізь тисячі років, переживши чимало історичних потрясінь. Що буде зі сучасними технологіями ми ще нічого сказати не можемо, бо вони поки що - немовлята. |
22 жовтня 2025
|
В іменах чоловіків співає соловей, що будить серед темної літньої ночі і кличе вийти босоніж в садок, не боячись ніженьки босії змочити в холодну росу, бо він же аж до хатиноньки сам на руках віднесе. В імені чоловіка супить брови командир, що вишикував свою чоту в лісі і віддає наказ лаштувати засідку для чисельно більшого ворога. В імені його перекликаються голоси і сміх діток, що біжать берегом за паперовим корабликом, і в кожного ж них- його очі. Ім‘я чоловіка пахне теплим плечем під ковдрою, помаранчевим відблиском вихоплюючи його обриси в світлі вогню з груби,поки твої пальці куйовдять його волосся. Ім‘я чоловіка відскакує друзками від поліна з-під сокири і краплинами поту стікає по впадині на його оголеній дужій спині за пояс, і цівками квасу по підборіддю, коли ти подаєш йому склянку. Ім‘я чоловіка німіє на твоїх вустах безмовним прощанням, коли ніякі слова не пояснять сили надії і любові, які в чеканні своєму і вірі готові злитися з тобою в одне, розчинитися у всесвіті і стати невидимими латами на його грудях, би‘м завжди бути між ним та ворожою кулею. Ім‘я чоловіка шепотиться тихою молитвою богам безсонними ночами, притискається долонею до грудей, лягає спати , затиснене в долоні. Ім‘я чоловіка дихає тобі в потилицю опісля розлуки і стискає плечі, стягуючи сорочку, аби застрягнути тобі криком щастя в горлі за мить, і стогоном насолоди , коли ім‘я чоловіка розростатиметься в тобі з шаленою швидкістю. Промовляйте його так, ніби несли його в собі всі ці століття. Женя, Валік, Вася, Жорік - не втрапить так глибоко, не займе коріння, не дихне прожитими почуттями колективного несвідомого. @Мальва Кржанівська |
21 жовтня 2025
|
Ми жили настільки бідно, що я часто ходив до школи без їжі. На перерві, поки однокласники розкладали яблука, печиво, бутерброди, я ховав обличчя у книжку й удавав, що не голодний — щоб ніхто не почув бурчання мого шлунка. Біль усередині був набагато сильнішим, ніж я міг тоді описати. Одного дня це помітила дівчинка. Тихо, не привертаючи уваги, вона простягнула мені половину свого обіду. Мені було соромно… але я прийняв. Наступного дня вона зробила те саме. І потім знову. Іноді це був рулет, іноді яблуко, іноді шматочок маминого пирога. Для мене це було диво. Вперше за довгий час я відчув, що мене бачать. А потім одного дня — її не стало. Її родина переїхала, і вона більше не повернулася. Щодня на перерві я дивився у двері, сподіваючись, що ось зараз вона зайде, сяде поруч, усміхнеться… Але цього більше не сталося. Проте її доброта залишилася зі мною. Вона стала частиною мене. Минали роки. Я виріс. Часом згадував її, але життя йшло своїм шляхом. А вчора… час раптом зупинився. Моя донька прийшла зі школи й сказала: “Тату, зробиш мені завтра дві канапки?” “Дві?” — здивувався я. — “Ти ж ледве доїдаєш одну.” Вона подивилася на мене своїми дитячими очима й відповіла: “Це для хлопчика з мого класу. Він сьогодні не їв. Я поділилася з ним своїм.” Я застиг. По тілу пробігла тремтіння. У її маленькому жесті я побачив ту саму дівчинку — ту, що колись поділилася зі мною шматком хліба, коли ніхто інший не хотів. Її доброта не зникла. Вона пройшла крізь мене… і тепер живе в моїй доньці. Я вийшов на балкон, подивився в небо, і сльози самі покотилися по щоках. У тій миті я відчув усе — голод, сором, вдячність і радість. Можливо, та дівчинка мене вже не пам’ятає. Можливо, ніколи не дізнається, як сильно змінила моє життя. Але я ніколи не забуду. Бо вона навчила мене найважливішому: ✨ Один простий акт доброти може змінити чиюсь долю. ✨ І сьогодні я точно знаю: поки моя донька ділиться своїм хлібом з іншою дитиною — доброта живе. |
21 жовтня 2025
|
Не раз мене просили: а подайте список їжі, яку найбільше шанував Андрій Ворон. Ось його десятка їства за порядком корисності. Це, вважав він, більше, ніж продукти - майже ліки. 1. Квашена капуста. 2. Ягоди (передусім обліпиха і чорниця) та горіхи (передусім волоські). 3. Оселедець. 4. Яйця. 5. Часник. 5. Пшоно. 6. Печінка (яловича). 7. Квасоля та горох. 8. Зелена городина. 9. Буряк. 10. М‘який сир, кисле молоко, гуслянка (до міри). |
19 жовтня 2025
|
Я розрахувався за покупки й мимохідь глянув на ціну гороху. Хлопчик і далі стояв на місці — очі блищать, руки в кишенях. І тут я почув розмову між продавцем, паном Міллером, і тим хлопчиком. — Привіт, Гаррі, — лагідно сказав Міллер. — Як ти сьогодні? — Доброго дня, пане Міллер. Усе добре. Просто дивлюся на цей горох. Гарний, правда? — Авжеж, добрий врожай цього року. Як твоя мама, Гаррі? — Трохи краще, пане Міллер. Вона вже підводиться з ліжка. — Це добре чути. Може, хочеш трохи гороху додому взяти? — Дякую, пане Міллер, але мені нічим заплатити… Міллер усміхнувся: — А може, в тебе є щось натомість? Я часом обмінюю продукти на скляні кульки — діти приносять свої, і ми торгуємось. Хлопчик засвітився. — У мене є кулька! Правда, тільки одна — синя. — Синя, кажеш? Дай-но гляну. Гаррі простягнув йому маленьку скляну кульку, що виблискувала, мов крапля неба. — Гарна, дуже гарна, — сказав Міллер. — Але я зараз чомусь хочу червону. Є така вдома? — Може, й є… треба подивитися. — От і домовились: забирай цей пакет гороху, а наступного разу принеси мені червону. Гаразд? — Справді можна? Обіцяю, принесу! Пані Міллер, дружина продавця, стояла поруч і все чула. Коли я вже підходив до каси, вона, помітивши мою посмішку, шепнула: — У нашому містечку є ще двоє таких хлопців. Мій Джо завжди так з ними. То горох дасть, то яблук, то помідорів. І щоразу «купує» у них кульки. Спершу каже, що не той колір. Потім — що розмір не підходить. І так вони приходять знову й знову, а він кожного разу відправляє їх додому з торбинкою продуктів. Я вийшов із магазину з теплом у серці. Така проста доброта — і така велика. Минуло кілька років. Я переїхав до Монтани, але історію про пана Міллера й хлопчиків пам’ятав. І от одного дня, приїхавши в Колорадо, де жили мої знайомі, почув: пана Міллера не стало. Того ж дня були його похорони. Ми пішли. Біля труни стояла його дружина. Перед нею — троє молодих чоловіків. Один у військовій формі, двоє в темних костюмах. Вони мовчки обіймали місіс Міллер, а потім кожен підійшов до труни і щось прошептали покійнику. Потім усі троє вийшли, витираючи очі. Коли ми підійшли висловити співчуття, я згадав місіс Міллер про ту історію з горохом і кульками. Вона з усмішкою кивнула, очі її зволожились: — Ті троє, що щойно виходили, — це ті самі хлопчики. Вони прийшли віддячити Джо. Сказали, що завдяки йому навчилися не соромитись просити допомоги і вірити в добро. Ми ніколи не мали великих статків, але сьогодні мій Джо — найбагатший чоловік у Колорадо. Вона підняла його руку, вже безсилу, і я побачив під нею три скляні кульки — усі червоні, мов три маленькі серця, що продовжують битися замість нього. Доброта — це валюта, яка не знецінюється. Автор невідомий |
19 жовтня 2025
|
«Жінки створені лише для того, щоб народжувати дітей і доглядати дім». Так написав один журналіст. Елізабет Кокрейн не змогла цього стерпіти. Вона взяла папір і перо та написала гнівного листа редактору. Не підписалася ні як “міс”, ні як “місіс”… Вона підписалася як жінка, що має власний голос. Редактор був настільки вражений, що захотів познайомитися з нею. Побачивши її, він одразу запропонував роботу. І дав їй псевдонім із популярної пісні — Неллі Блай. Так народилася одна з найвідважніших журналісток в історії. Її шлях лише починався. Спершу їй доручали «жіночі теми» — моду, театр, світське життя... Але Неллі не дозволила загнати себе в рамки. У 1885 році, маючи лише 21 рік, вона попросила відправити її до Мексики як кореспондентку. Вирушила сама. Без супроводу. Вона писала про бідних, селян, про зловживання влади. Її матеріали розгнівали режим Порфіріо Діаса, і Неллі довелося тікати, щоб уникнути арешту. Та вона не зупинилася. Ніколи. Через два роки її взяв на роботу New York World, газетний магнат Джозеф Пулітцер. І саме там вона змінила журналістику назавжди. Неллі прикинулася психічно хворою, щоб потрапити до жіночої лікарні для душевнохворих. Вона провела там десять днів серед криків, голоду, знущань і страждання. Її репортаж — “Ten Days in a Mad-House” — викликав національний скандал. Після нього почалися розслідування, деякі установи було закрито, а систему психіатричної допомоги Нью-Йорка реформовано. Неллі Блай довела, що журналістика може рятувати життя. Але це ще не все. Натхненна романом Жуля Верна, вона пообіцяла зробити неможливе — об’їхати світ за 80 днів. І вона зробила це за 72 дні — лише з маленькою валізою, годинником і записником. Її подорож стежили тисячі людей по всьому світу. Повернувшись, вона стала справжньою зіркою. Та Неллі не прагнула слави — вона прагнула змінювати історію. Згодом вона вийшла заміж за сталеливарного магната Роберта Сімена, старшого за неї на 42 роки. Після його смерті взяла керівництво фабрикою металевих бідонів. І не просто керувала — впроваджувала інновації. Запатентувала низку винаходів, зокрема: «Складаний герметичний бідон», що революціонізував хімічну промисловість. «Портативний підігрівач для рідин», який допомагав підтримувати стабільну температуру. У той час, коли жінки ще не мали навіть права голосу, Неллі Блай уже була підприємницею та винахідницею. Коли ж розпочалася Перша світова війна, вона не залишилася вдома. Серед перших жінок-кореспондентів вирушила на фронт у Європу. Вона бачила смерть солдатів, писала про сиріт, про вдів, про страждання, які залишають після себе бомби. Ніколи не переставала говорити про те, що інші воліли замовчати. 27 січня 1922 року, у віці 57 років, її життя обірвала пневмонія. Але вона залишила те, що не старіє: приклад жінки, яка кинула виклик світові — лише з пером у руках. Яка увійшла в темряву, щоб винести звідти світло. Яка довела, що сміливість не має статі. Її історія — це не просто історія журналістки. Це історія революції. Її звали Неллі Блай. І вона змінила світ… одним листом. |
19 жовтня 2025
|
— Скільки коштує десяток яєць? — 90 гривень, пані, — відповів він спокійно. — Візьму за 70 гривень, або піду далі, — сказала вона впевнено. Дідусь усміхнувся й відповів: — Купуйте, як вам зручно, пані. Це буде добрий початок дня — ще жодного десятка не продав, а жити ж якось треба… Жінка заплатила менше, ніж просив продавець, і пішла задоволена, думаючи, що «виграла». Сіла у свій дорогий автомобіль і поїхала з подругою в ресторан у центрі міста. Там вони замовили каву, десерти та салати. Рахунок склав понад 1 500 гривень, вони заплатили 2 000 і сказали офіціантові: — Решту залиш собі на чайові. Для власника ресторану — це просто ще один звичайний день. А для дідуся на базарі — цілий день надії. І тут варто замислитись: Чому ми намагаємось показати силу, коли купуємо в тих, хто потребує, і щедрі до тих, хто й без нас живе у достатку? Колись один батько завжди купував у бідних продавців дорожче, ніж вони просили. Діти дивувались і питали: — Тату, навіщо ти це робиш? — Бо це, діти, благодійність, загорнута в гідність, — відповів він. Можливо, не кожен поділиться цією історією. Але якщо ти дочитав до цього місця — значить, людяність ще жива. |
19 жовтня 2025
|
Він просто приїде сфотографуватися на руїнах чужої гідності.” «Будапештська зустріч»: коли Трамп вирішує принизити Європу 1. Символізм локації Будапешт - не випадкове місце. Це столиця держави, яка вже давно перетворилася на “троянського коня Кремля” в ЄС. Коли Трамп планує зустріч із Путіним саме там - це жест, який читається без слів: “Я говоритиму з диктатором на території союзника, який сам відвернувся від Європи.” Це не дипломатія - це демонстрація зверхності. І водночас - перевірка, як далеко можна принизити європейську єдність, перш ніж вона зламається. 2. Приниження ЄС у прямому ефірі Європа десятиліттями будувала себе на принципах: право, солідарність, цінності. Трамп знищує це одним кадром - коли “зустрічається для миру” з людиною, яка веде терор. Він перетворює жертву (Україну) на обтяження, а злочинця (Путіна) - на “партнера для домовленостей”. Це - не просто інформаційний плювок у бік ЄС. Це його приниження як морального центру Заходу. 3. Мета спектаклю: не мир, а влада над порядком денним Трамп не принесе мир. Його мета - зруйнувати монополію ЄС і НАТО на визначення “що є правильним”. Він готує реванш: поставити Вашингтон над Брюсселем, а себе - над усіма “миротворцями”. Тому “зустріч у Будапешті” - це не жест до Путіна, це виклик європейцям: “Я домовлюся без вас. І ви ще дякуватимете мені.” 4. “Вивезти терориста” - це нова форма легітимізації зла Коли світ бачить, що з людиною, яка розв’язала війну, говорять на рівних - це руйнує моральний фундамент. Це сигнал усім диктаторам: терор - не межа, з тобою все одно говоритимуть. А ЄС, який мовчить, - погоджується бути глядачем у виставі, де його принижують на власній території. 5. Українська перспектива: ми бачимо, хто є хто Коли Трамп обійматиметься з Путіним у Будапешті - Європа має нарешті побачити, що її випробовують на гідність. Україна вже давно пройшла це випробування - кров’ю, втратами, але не втратила принципів. І поки хтось “зустрічається для миру”, ми воюємо за справедливість. Історія все розставить на місця: хто стояв за правду, а хто - поруч із терором. Трамп і “Будапештська зустріч”: приниження, замасковане під мир Коли “мир” стає виставою, а Європа - сценою для приниження Коли Дональд Трамп готує “зустріч із Путіним” у Будапешті, він не шукає миру. Він шукає кадр, у якому виглядатиме “миротворцем”, а весь ЄС - статистами. Будапешт - не випадкове місце. Це столиця країни, де Віктор Орбан перетворив членство в ЄС на інструмент для гри з Москвою. І саме там Трамп хоче “домовлятися” з людиною, яку цивілізований світ називає терористом. Це не дипломатія - це виклик. І насамперед - приниження Європи. 1. Символізм локації: “Рим Європи” він вибрав не в Брюсселі, а в Москві під прикриттям Будапешта Будапешт у цьому сюжеті - не нейтральний майданчик. Це ворота, через які Путін уже багато років заходить у серце Європи. Орбан - посередник між диктатурою й демократією, між страхом і зрадою. І коли Трамп планує зустріч саме там, він не просто ігнорує Брюссель - він публічно демонструє: ЄС для нього - не партнер, а перешкода. Трамп говорить мовою символів. Його “Будапештська мирна місія” - це реванш проти всього, що уособлює Європа: права, гідності, колективної відповідальності. Він хоче показати, що домовитися можна й без цінностей. Головне - щоб камера знімала. 2. Приниження Європи як політична технологія Коли Трамп сідає за стіл із Путіним на території ЄС - але без участі ЄС - це не “дипломатія”, а демонстрація сили. Європа стає фоном для американського монологу: мовляв, “ось так виглядає справжній лідер - домовляється з ворогом, а не читає лекції про права людини”. Це не просто жест. Це системне приниження. Багаторічна праця європейців - відбудова спільних правил, солідарності, правового порядку - стирається одним фото, на якому Путін і Трамп тиснуть руки під гербом країни, що давно грає на два боки. 3. Мета спектаклю - не мир, а влада над порядком денним Трамп не приїде “зупинити війну”. Він приїде зруйнувати європейську монополію на сенси. ЄС десятиліттями формував поняття “справедливого миру”, “міжнародного права”, “відповідальності агресора”. Трамп викидає це все одним жестом: “Я домовлюся по-своєму.” Це не переговори - це акт самоствердження. Трамп хоче довести, що світ належить не принципам, а персоналіям. Що політика - це не система, а шоу. І що навіть терориста можна “легалізувати”, якщо це виглядає красиво для виборців. 4. “Вивезти терориста” - це нова форма легітимізації зла Путін - не просто політик. Це людина, чия армія щодня чинить терор: катування, бомбардування лікарень, викрадення дітей. І коли Трамп везе його на переговори в серце Європи, це - сцена глобального приниження морального порядку. Цей кадр стане сигналом для всіх диктаторів: “Тримайся довше, витримай санкції - і тебе покличуть домовлятися.” Це - удар не лише по ЄС, це удар по самому поняттю справедливості. 5. Український вимір: хто має гідність, той не боїться правди Україна вже бачила, як світ закривав очі “заради стабільності”. Ми вже знаємо, чим закінчуються “мирні ініціативи” без виходу окупанта. Тому, коли Трамп і Путін гратимуть свою виставу в Будапешті, ми не будемо статистами. Ми залишаємося фронтом правди. Бо там, де інші шукають компроміс, ми шукаємо справедливість. Там, де інші торгуються, ми стоїмо. 6. Стратегічна перспектива Будапешт стане лакмусом: хто в Європі ще має гідність, а хто вже погодився бути масовкою у чужому сценарії. Мир, який Трамп пропонує Путіну, - не для світу, а для камери. Історія таких “мирів” завжди закінчується однаково - новою війною. Україна сьогодні - не прохач. Ми - ініціатор нового світового порядку, де правда сильніша за страх. Тому наш обов’язок - не дозволити, щоб світ знову плутав мир із капітуляцією. Трамп не везе мир до Європи. Він везе Путіна як інструмент для приниження Європи. Але принизити можна лише того, хто дозволяє. І тому сьогодні саме Україна нагадує світу: мир без гідності - це не мир. Це пауза перед катастрофою. Олександр Ковтуненко |
19 жовтня 2025
|
«Не можна забувати, що дія, яку закидають Журавльову, була вчинена в контексті злочинної і геноцидної війни, яку з 2014 року Росія веде проти України… Україна, її збройні сили, спецслужби та ті, хто діють за їхнім наказом, руйнуючи критичну інфраструктуру ворога, - діють в рамках справедливої війни... Дії України є обґрунтованими, раціональними та справедливими.» Україна має право на захист! Ця аксіома сьогодні була захищена в суді і це важливий прецедент. Всі законні воєнні цілі, всі воєнні злочинці підлягають знищенню. Слава Богу, що тепер це сказав і суддя |
18 жовтня 2025
|
1.Так, дитина до семи років не може всидіти на місці навіть хвилину. Це не примха — це особливість розвитку мозку. 2. Так, малюк щиро не розуміє, чому зараз «не можна», якщо ще хвилину тому було «можна». 3. Так, дитина не може просто зупинити гру «за командою». Це процес, і в неї є емоційна інерція. 4.Так, якщо дитина амбідекстр (користується і правою, і лівою рукою), вона може сприймати інформацію із затримкою у 5–7 секунд. Вона не «повільна» і не «неуважна» — просто її мозок обробляє дані інакше. 5. Так, малюк може боятися ставати босоніж на пісок чи торкатися води — особливо, якщо під час пологів були труднощі або в дитинстві був підвищений тонус. Йому просто потрібно трохи більше часу, щоб звикнути. 6. Так, дитина абсолютно нормальна, навіть якщо двадцять разів підряд кидає совочок у пісок і сміється. Вона досліджує світ, спостерігає за рухом, вчиться причинно-наслідковим зв’язкам. Це — розвиток. 7. Так, дитина не розпещена, якщо плаче й хвилюється без мами, навіть якщо поруч рідна бабуся. Це природна реакція прихильності. 8. Так, малюк може «не слухати» вас, якщо ви постійно говорите у наказовому тоні. Він не глухий — просто так не сприймає. 9. Так, коли дитина кричить «моє!» — це не жадібність і не погане виховання. Це початок усвідомлення власних меж. І так, ця машинка дійсно її. 10. Так, дитина любить нас безумовно. Вона звикає до нашого голосу, до інтонацій, до того, як ми реагуємо. І десь у глибині душі думає: «Коли виросту, ніколи не буду так чинити зі своїми дітьми». А потім виростає — і несвідомо повторює ті самі слова, жести, інтонації… Покоління за поколінням — доки ми самі не зупинимося, не подивимося на себе збоку і не змінимо хоч щось. |
18 жовтня 2025
|
Дитині треба зшити ковпак для саморобного гнома. З щільної червоної тканини з’єднати два трикутника і пришити зверху пухнастий помпон. Звичайно, нічого складного. Будь-яка мама впорається із завданням хвилин за десять. Але тато? Наш тато точно не знає, де зберігаються вдома голки і нитки. Більш того, він упевнений – їх в нашому будинку не існує. – Тату, мені потрібно доробити до шкільної виставки гнома. Допоможеш зшити ковпак? – син стояв перед татом, який сидів на дивані і налаштувався на довгоочікувані вихідні. – Я? – розгубився чоловік. І повторив ще раз, все тим самим невпевненим голосом: – Я? І, не вірячи, що це може бути правдою, уточнив, злегка нахилившись до сина: – Я? Син кивав. Його якраз нічого не бентежило. Першокласники настільки довірливі, що слово вчителя для них – закон. І раз Ірина Юріївна сказала «попроси тата», значить, треба попросити тата. – Так сказала Ірина Юріївна. Ти що, не хочеш мені допомогти? – А Ірина Юріївна не сказала, що ти з татом повинен вишити пташку на шовковій хусточці? А може, ми з тобою прямо завтра будемо запікати гусака, якщо, звичайно, Ірина Юріївна погодиться його їсти… Чоловік не приховував обурення. У нього футбол. Пиво в холодильнику. Горішки в мисочці. Відразу дві зручні подушки – одна під попою, друга – для голови. А тут – така підстава від Ірини Юріївни. Чоловік ні разу не бачив вчительку сина, але був впевнений, що вона стерво і чоловіконенависниця. – Ні, гусака не треба, – заспокоїв син. – А ось кашу двох видів тобі треба навчити мене варити. Я б хотів гречану і манну, тому що вівсянку не люблю. – Ти не жартуєш? – чоловік шукав очима мене, але я стояла за стінкою і ледве стримувала сміх. – Наша мама щоранку готує тобі і кашку, і млинці, і запіканку. Нічого не станеться, якщо ти постоїш поруч і подивишся, як вона це робить. – Так не можна, – сказав син. – Ірина Юріївна задала нам шити ковпак і вчитися готувати з татом. І тільки тоді, коли мама піде відпочивати. Але знаєш, наша ніколи ж не йде. Треба її вмовити. Інакше ти не встигнеш навчити мене всьому до понеділка. Тому що там ще треба пришити петельку до рушника. Ти до речі, вмієш? Я знала, що Ірина Юріївна живе в будинку на сусідній вулиці. Ясно, що вона ніяк не могла бачити мене, коли я вийшла на балкон і кричала в сутінки міста їй «Спасибі!». Але в понеділок я стояла на порозі школи в черзі з мам – обійняти Ірину Юріївну – і зауважила: кожна виглядала такою відпочилою |
18 жовтня 2025
|
Сьогодні, коли українцям життєво важливо визначитися зі своєю національною ідентичністю та захистити Україну, доречно згадати одну з найсильніших поезій, що змушує задуматися, хто ми і чи готові боронити свою землю, мову, культуру. Її автор - український письменник Віктор Баранов (1950 - 2014), якому сьогодні могло би виповнитися 75 років. Поза сумнівом, вам знайомі ці рядки, але вони актуальні повсякчас і для кожного українця в Україні та за кордоном. Тож, сьогодні, як і щороку в День народження поета, повторюємо їх: Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми — українці? І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, як ще од Байди нам в’ється, І що ми на Вкраїні — таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина, І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край — територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чом солодшим од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога? Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як? Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата»? Українці мої! Як гірчать мені власні слова… Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.. Автор презії - Віктор Баранов |
17 жовтня 2025
| Перейти |
|
«Я пройшов повз два свіжі тіла. Вони були ще теплі — це були люди, які піднімалися тими самими мотузками, що й я. Втративши сили, вони не могли зійти вбік, пристебнулися — і так, прикуто до життя, засинали назавжди. Інші продовжували рух, переступаючи через них. Коли я побачив його — впізнав. Це був Айдин Ірмак з Туреччини, ми познайомилися в таборі. Він лежав без свідомості, без рукавичок, без кисню, без кішок, його шолом було знято. Він чекав кінця. Альпіністи проходили повз, не зупиняючись, але я розумів: якщо піду далі — він помре. Я знав, що повинен бодай спробувати врятувати його». Надав почав спуск із Айдином, який тривав дев’ять годин. Це була боротьба на межі — він ніс його на собі, виснажений, обморожений, без кисню. Часом Айдин приходив до тями й кричав від болю, потім знову втрачав свідомість. У якийсь момент у Надава зламалася киснева маска. Незабаром вони зустріли ще одного альпініста з Малайзії, який теж був на межі смерті. Далі йти було майже неможливо. На зустрічних альпіністів, що піднімалися вгору, Надав кричав і благав поділитися киснем для двох поранених. Дехто відгукнувся. Їм вдалося дістатися табору. Звідти їх евакуювали гелікоптером до Катманду. Усі отримали серйозні обмороження. Сам Надав Бен-Йегуда сильно пошкодив пальці, адже під час порятунку змушений був знімати рукавички. «Я стояв перед вибором — стати наймолодшим ізраїльтянином, який підкорив Еверест, що було б чудовим досягненням для моєї кар’єри, або спробувати врятувати альпініста. Я обрав друге — і зміг це зробити. Дякую всім, хто готував мене, навчав і дав сили не лише спуститися самому, а й спустити з гори того, хто потребував допомоги». Надав Бен-Йегуда, 2012 рік. |
вчора 22:17
вчора 21:55
|
|
вчора 21:41
|
СКРИНЬКА ПАНДОРИ Що вже Про те говорити, Що нам журитись про те! Скринька Пандори відкрита, Давня провина росте. Людство забуло про межі В шалі свого куражу, Людство ніщо не бентежить, Людство спішить - За межу. Що за тією межею? Хтива й розніжена плоть. Нице прощання з душею. Пиха, яку не збороть! Штучний відточений розум. Марне й бездарне життя. Ядерні злісні погрози - І навіки - небуття... Все це історія світу. Дні і століття сумні. Скринька Пандори відкрита... Гляньте, а що в ній - На дні! Там - Ледь помітно біліє Літер освячених в"язь - Слово від Бога "НАДІЯ"! Все, що лишилось Для нас! |
вчора 19:58
|
СКРИНЬКА ПАНДОРИ Що вже Про те говорити, Що нам журитись про те! Скринька Пандори відкрита, Давня провина росте. Людство забуло про межі В шалі свого куражу, Людство ніщо не бентежить, Людство спішить - За межу. Що за тією межею? Хтива й розніжена плоть. Нице прощання з душею. Пиха, яку не збороть! Штучний відточений розум. Марне й бездарне життя. Ядерні злісні погрози - І навіки - небуття... Все це історія світу. Дні і століття сумні. Скринька Пандори відкрита... Гляньте, а що в ній - На дні! Там - Ледь помітно біліє Літер освячених в"язь - Слово від Бога "НАДІЯ"! Все, що лишилось Для нас! |
вчора 19:58
|
|
вчора 18:13
|
|
вчора 16:27
|
Ігор Сікорський – видатний Український інженер, це наша історія та надбання. Але коли я опубліковав достатньо провокативний пост про роль Українців у розробці сучасних гелікоптерів в штатах – я зміг побачити зріз суспільноі думки та поточні тлумачення його ідентичності «Сікорський ніколи не називав себе Українцем», цю тезу використовують найчастіше – це шкідлива дезінформація. Відношення до України та визнання себе українцем зафіксоване в офіційному листуванні, є приклад архівноі кореспонденції 30 серпня 1933 року В той же час, Українці знаходячись під тимчасовою окупацією нашоі північноі колонії часто вважали безпечним не згадувати своє Українське походження, так саме як і Євреї скривали свою належність до єврейськоі крові –це був спосіб вижити. «Сікорський був імперіалістом» – другий по шкідливості коментар, котрий потрібно аналізувати у часі та впливі на українську ідентичність, котра де факто знищувалась, маємо факт, Українська інтелігенція масово емігрувала з території радянського союзу після революції, втрата Українські крові через це не відбувалася – це наші з вами нащадки і наша гордість Для аналізу стороннього впливу на нашу історію і на редагування цифрового сліду нації я проаналізував історію правок вікіпедії, а саме сторінки ігоря сікорського, де зараз зазначено його національність як росіянина, незважаючи на факт народження в Україні і його власні ствердження що він походить з Українськоі родини. Правки вікіпедії мають піки редагувань ціє сторінки у 2019, 2020 та у 2022 де всю згадку України намагалися видалити, подекуди успішно поточна національність Сікорського вказана як russian, цю строку не дозволив змінювати адміністратор у котрого в профілю розміщення фото та цитата леніна Правки на видалення України розміщувалися акаунтами з вказаною російською мовою як рідною, Українська або не вказувалася, або вказувалася за частковим рівнем володіння. Маю вибачитися за шароварщину у Dylan Malyasov, це мій стиль роботи щоб отримати достатньо даних для аналізу, прошу вибачення за це Редагування історії, цілеспрямоване видалення національноі ідентичності – це зброя і злочин проти людства. Нема різниці між голодомором і масовою цифровою зачисткою історії України що стала відчутною у 2008 році за часів незалежноі України Все життя євреі зі Східноі Європи скривали своє походження, і, нажаль Українці – також. Українським євреям пощастило особливо. |
вчора 15:54
|
Це тому, що всі інші старі - просто старі. А наші - це постарілі батьки, яких ми пам’ятаємо зовсім іншими: молодими, сильними, впевненими, тими, хто ще зовсім недавно грав у нашому житті іншу роль. Ми не готові прийняти, що вони постаріли, ослабли, іноді стали наївними або впадають у дитинство. Є лише один спосіб поліпшити стосунки з ними. Один-єдиний спосіб зробити їх легшими. Потрібно зрозуміти й прийняти: кращими вони вже не стануть. І легкими - теж. Треба знайти в собі сили дозволити стареньким бути такими, якими вони є. Поважати їхні дивні рішення. Виконувати безглузді прохання. Не ставитися надто серйозно до їхніх ідей. Погоджуватися з їхніми дивними вимогами. Не сперечатися, коли вони говорять очевидну нісенітницю. Бо навіщо? У чому сенс? Вони бояться наших хвороб, звільнень, невдач і сердечних драм, бо кожна з них нагадує їм про власне безсилля , про те, що вони вже не можуть допомогти навіть своїй дитині. Це болісне, страшне, принизливе відчуття старечої немочі. Біль, роздратування, безсилля й сором, ось що відчувають старі щоразу, коли з нами щось трапляється. І саме тому вони намагаються будь-що запобігти таким ситуаціям. Вони постійно розпитують про наші справи, бо бояться наших проблем більше, ніж ми самі. І постійно дають поради , бо це єдиний для них спосіб хоч якось вплинути на ситуацію. Отже, запам’ятайте: спілкування з літніми батьками лише для хороших новин. Поки таких немає , ковтаємо образи й усміхаємося. Коли з’являються , ділимося правдою. Але лише приємною правдою. Літні люди цінують усе, що відволікає їх від болю, сумних думок і тривог. Тож якщо ви хочете зробити батькам приємне, не даруйте їм скороварку, кавоварку, пральну машину чи будь-який інший, з вашої точки зору, «необхідний» предмет. Він не принесе радості. Якщо хочете подарувати їм радість , подаруйте свій час. Але не будь-який ,не порожній і не нудний. Подаруйте час якісний, живий, яскравий, незвичний. Старість найзаразніша хвороба у світі. Ми всі нею хворі, без винятку. Різниця лише у стадіях: батьки на пізнішій, ми - на ранній. І це лише питання часу. Треба навчитися бачити в старих батьках самих себе , за кілька десятків років. Це страшно, але полегшує. Бо спілкуючись із ними, ми ніби спілкуємося із власним майбутнім. Співчуття і любов до них , це любов до себе, до тих, ким ми станемо. Людство загалом споживає позитивні емоції. А в старості вони життєво необхідні. Старі вже не можуть їх виробляти , це тепер наша робота. Ми - акумулятори світла. Це виснажує, але так треба. Море синє, небо синє. Сильні й красиві тепер ми. А хто ж іще? /А. Галицький/ |
вчора 15:47
|
Побудований з понад 400 000 тонн сталі і призначений для протистояння землетрусів, тайфунів та зіткнень суден, він включає підводні тунелі та Проект є одним з найбільших подвигів сучасної цивільної інженерії. За межами зручності він символізує прагнення Китаю до регіональної інтеграції та домінування інфраструктури. #EngineeringMarvel #ChinaInfrastructure #SmartCities #WorldRecords #CivilEngineering #FutureTransport |
вчора 15:35
-
COVID-19 в Жупанах, останні виклики, статистика та вказівки для мешканців Жупанів.
COVID-19, відомий під назвою коронавірус, є серйозною загрозою для здоров'я... -
Можливості для студентів Жупанів: грошова винагорода та перспективи для майбутнього
Соціальний проект "Scholarship в Україні" запустив вже VI конкурс для... -
Єдиний реєстр боржників Жупанів
Ми живемо вже в третьому десятилітті 21-го століття і питання відкритої інформації сприймається як цілком нормальне... -
Сервіс покарання для порушників ПДД Жупанів
Weight in motion перекладається умовно «Вага в русі». Це сервіс від Укравтодору,... -
Де знайти нотаріуса в Жупанах?
Станом на 01 червня 2020 року в Україні зареєстровано 762 державних нотаріальних контори та 5744 приватних нотаріуса. Не така вже... -
7 способів перевірки та покращення води в домашніх умовах
В умовах зростаючого дефіциту на воду ми підготовили декілька способів перевірки та покращення... -
Чим найвигідніше опалювати будинки в Жупанах?
Питання енергетичної незалежності України досить часто перекликається з енергетичною самостійністю...
Цікаві статті
Відвідувачі села Жупани
Адмiнiстрація сторiнки
-
Василь Кубаш займає 6 місце
Поділіться сторінкою в соцмережах:
Вітаю Вас, я пропоную Вам пройти невелике опитування, щоб залишити свій слід в історії села Чи знаєте Ви село Жупани?
| Так |
Топографічна карта Жупанів
| Закрити |
