Надія Зятик-Сапеляк Піднімає із-за небокраю
Свої крила сонце золоте.
Білий промінь душі обіймає.
За вікном блищить все і цвіте.
І,хоча й оголені дерева
Та не зеленіє вже трава,
Наче птиця,затремтіло серце
І весна - ти вічна і жива.
Зажадав любити і творити
Від того що сонце бачу я.
І нехай дзвенить по всьому світу
Щебетлива пісня солов'я.
І нехай морознеє повітря
Мою душу більш не холодить.
Сонце в ясносинім небосхилі
Як живий вогонь творця горить.