Володимир Мельничанин

Володимир ********** Мельничанин

*******


Місце проживання: ****
Мельниця-Подільська Тернопільська Область
Люди Тернопільської області Мельниця-Подільська
Сторінку створено: 3 квітня 2010

Обрані записи

Тема: Запис на основній сторінці
Ви знаходитись на сторінці В.Мельничанина.
Вітаю Вас з любовю і повагою до Вас.
Надіюсь що хвилини, що Ви провели тут,
залишуть в Вашій душі тепло і незабутнє враження.
Саме головне, щоб  Ваша сторінка стала від цього
красивіша, інтересніша.
З поваго Володимир Мельничанин. 
1 травня 2010
Тема:

Поздравляю Вас с Новым 2013 годом! Желаю крепкого здоровья, огромного счастья и любви а также достижения всех целей и исполнения всех желаний! С Новым годом!


                                 
1 січня 2013
'Христос воскрес!' - десь пролунало,
І на душі святково стало.
Ось кошики із рушниками
Несуть до церкви із пасками.

Святково свічки засвітились,
І всі частунки освятились.
'Христос воскрес' - лунають дзвони.
Хай зникнуть всякі перепони!

Хай у душі панує свято,
Хай успіхів буде багато!
Хай завжди і у всім щастить.
І хай Вас Бог благословить!
16 квітня 2012
Хай дзвони в церкві ще гучніше дзвонять,
Хай ангел усміхнеться із небес,
Хай навіть кошички радіють і говорять:
„Христос Воскрес, воістину Воскрес!”

24 квітня 2011
Хай   різдвяна добра  казка

Подарує  тепло  й  ласку,

Хай  різдвян світлі  зорі

Знищать  смуток весь і горе,

Щастя,  радість і добро

Хай несе в ваш дім Різдво!

Хай різдвяне янголятко принесе кохання в хатку,

Поцілунки і  дарунки   тільки   вищого   гатунку.

Хай   лунає  в   хаті  сміх,

З    Різдвом   Христовим!!!
7 січня 2011
Україно мила, Україно рідна!
Синів ти своїх проспала, вони твої сини піднімають
другі країни, гнуть спини не для тебе рідна Україно,
не для добробуту рідного краю,  не для того щоб ти була красивіща
рідна  наша Україно. Ти відвернулась від своїх
синів, ти проних забула, ти не любиш свій трудолюбивий народ,
ти своїх синів споїла, ти проспала і дочок своїх печучись за свою незалежність. Коли перестануть по твоїм просторам гуляти вітри
завісті, вітри вражди, вітри неспокою, коли в очах людей появиться
іскорки радості і любові????
14 вересня 2010

!!!!!!!!

Звідки і хто ми, брате?

Дивлюся на Вкраїну рідну, що сотні літ під ярмом гнеться. Колись - татарського. Тепер - від показово українського. І питаю тебе, вільний козаче, - хто ми є на цій землі святій? Що робимо тут, і яку місію несемо? А яку мусимо нести? Де коріння наше? Звідки прийшли ми?

Якщо від Русі до нині прийшли - то чому втратили відчуття гордості за предків своїх? Коли безродні - для чого нам родини наші, якщо онуки вже плюватимуть на наші могили? Якщо земля ця наша - як продавати посміли те, що нащадкам передати мусили до грудки останньої? Якщо чужа вона нам - де ще в світі Бог нам землі відведе? Якщо Герої - як сміють законом поневолювати сім'ї наші, а ми продовжуємо жити? Якщо боягузи - чому муками душу терзаємо, що так живемо? Коли жінки - чом не ридаємо над майбутньою тяжкою долею своїх і чужих дітей? Якщо чоловіки - то чому жіночі гарячі сльози не капають на наші жорстокі до ворога обличчя? Якщо розумні - як орудувати дозволили собою нікчемам і нездарам? Якщо дурні - чому не кинулися на ворогів з люттю, зневажаючи загрози? Коли від козаків коріння наше - чому на золото-срібло такі падкі стали? Честь лицарську - на сміх ворогам - під тином полишили? Коли від свинопасів коріння пішло - чому ратицю за герба собі не брали, до Трисуття потягнулися?

Не знаю, хто ми... Але відчуваю всім серцем - мусимо відповісти собі на ці питання негайно. Без прикрас, як на сповіді. Перед Богом, пращурами і правнуками. Чомусь здається, що вони - в одному обличчі. І чекають боротьби за Справедливість саме від нас. Від живих. Бо інакше минуле не має змісту, а майбутнє - сенсу.

Чи може бути Бог над минулим без змісту а майбутнім без сенсу? Хто з нас готовий відповідати за це? Я - не готовий. Тому жити мушу інакше. Питання неприємні - самому собі задати. Не 'по-сучасному' відповісти на них - '...що зробити міг я, нікчемний, проти сили такої ?'. А по-колишньому - 'Іду на Ви!'. Запаливши своїм серцем серця інших полум'ям великих лицарів, які робили це за нас.

Рясно поливаючи кров'ю своєю землю під Конотопом і Полтавою, Зборовом і Берестечком. А де не полита вона за історію нашу нелегку? Чи все ми знаємо? Чи всіх пам'ятаємо? В місцях навіть камінних карпатських не лишилося певно квадратного метра без душі загиблої. Що згоріла, як зірка, за нас з вами. Непам'ятаючих родства свого і завдання свого від загиблих до майбутніх. Від гнаних світами в кайданах. В копальнях Воркути про тишу вкраїнську з солов'ями мріючих. Про клаптик власний Землі святої, якої ніколи майже й не мали за таку довгу історію... Тоді що ми варті без землі-крові цієї ? Хто ми без неї?

Пора просипатись, Вкраїно! Бо сон наш - смертельним стає. І досить героїзму дешевого. Забавки, мабуть, скінчилися. Наступає нова ера. Нових жертв від героїв яка вимагає. Або мільйонних жертв нікчем і боягузів. Третього - не існує. На нас дивиться світ. Увесь. І Бог.

Джерело: http://dniprograd.org/ua/articles/sosiety/1622

автор: Петро Камінь, товариство 'Мале Коло'
2 вересня 2010

Підписка на оновлення сторінки

Додайте та налаштуйте сповіщення на свій е-мейл

E-mail:


Гості сторінки



Поділіться сторінкою в соцмережах:






support(sobaka)1ua.com.ua