Леонід Петрович Тетерук

Леонід Тетерук

Історія заснування села.

Глинівці, (до 07.06.1946 – Ляхівці), село Андрушівського району, центр сільської ради. До 1923 у складі Коднянської волості, Житомирського повіту. Розміщено 24 км. на захід від районного центру м.Андрушівка і 14 км. від залізничної станції Кодня.

       Згідно офіційної версії прийнято вважати датою заснування села Ляхівці (Глинівці 1862 рік (див. Вікіпедія). В архівах і публікаціях друкованих видань, інтернеті та у спогадах односельчан старшого покоління існують інші відомості.

       Село під назвою Ляхівці згадується в різних історичних першоджерелах.

В дослідженнях   Н.И.Теодорович. «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии'. Почаев. 1888., говориться, що село Ляховцы (далі текст публікується відповідно до мови оригиналу) упоминается в акте от 1735 года 15 декабря , - в жалобе дворянина Самуила Дидковского на дворянина Северина Аслановича о том, что он разграбил имущество истца, служившего у него приказчиком, под тем предлогом, что из хозяйства Аслановича пропали два ценных коня. Кони эти, по словам Дидковского были уведены казаками во время нападения их на село Ляховцы, при чем они заключили истца под арест (Архив ч. 3 т. 3, стр. 201).

Еще это село, под именем села Ляховцы, упоминается в акте от 1762 года 16 июля, - в объяснении, данном в пограничном суде дворянином Фелицианом Глубоцким, подстолием брацлавским, по делу о совращению в унию православных монахов Симеона Матеевича, Василия Крыжановского и Петра Сименовского; возвращавшихся из Киевской школы на родину во Львов; при чем там сказано, что это совращение было совершено в селе Ляховцах ксендзом ляховецким Романом Вигером (архив ч. 1 т. 4 стр.583).

Ляхівці, село, повіт Житомирський, на південний схід від м. Кодні, парафія Кодня, біля тракту Никонівка - Ліщин, на цвинтарі є  каплиця католицька. Є дерев'яна церква, гуральня. Половина у власності панів Uma?skich,  половина у власності держави.

       Автор Н.И.Теодорович в книзі «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии». Почаев. 1888. Стр. 111-112., дає таку розширену характеристику села. Текст подається згідно оригіналу.

«с.Ляховцы. волости Коднянской, от Житомира 25 веств, от ближайшей почтовой станции Рея 15 км., от ближ.жел.-дор. Ст. Бердичев 25 вер., от ближ. Прих.  с. Мошковец 3 вер., с. Никоновка

8 вер., и м. Кодни 10 вер. Приход 5 кл. Церковь во имя св. Архистратига Михаила. Это временная дерев. Церковь, устроенная в пределе прежней ветхой церкви и открытая в 1884. Ветхая же церковь, о времени построения которой нет никаких сведений в цер. документах как совершенно обветшалая, была запечатана в 1882 г. По распоряжению Епарх. Начальства и затем 4 марта 1886 г. совсем разобрана, причем временная церковь была передвинута на другое место для совершения в ней Богослужения. В 1886 г. 4 марта начата постройкою новая дубовая церковь и уже вчерне оконченная. Колокольня построена в 1869 году (5 окт.). У прип. деревни Раскопаной Могилы, на кладбище, есть часовня во имя Покрова Пр. Богородицы. В церкви особо почитается древняя икона Пр. Богоматери. Опись цер. имущества составлена в 1806 г. Земли – усад. с двумя огородами 3 дес., под. цер. погост. 444 саж., пахат. в 3 сменах 35 десятин. 1596 саж. и сенокос 11 дес. 1848 саж.; всего – 50 д. 386 с. В 1851 г. 31 декабря пах., сенок. и огородная земли эти были разделены уезд. землемером между членами притча и ограничены межевыми знаками. На эту землю план есть, а межевой книги нет. По качеству грунта, земля черноземна. Причт: 1 священ. 300 р. Псалом. 50 р. И просф. 16 р. Для свящ. дом – совершенно разрушен и для жилья негоден, а из хоз. построек есть только клуня; для псалом. дом построен прихожанами на церк.земле в

1877 г., а хоз. постройки составляют собственность местного псал. И.Судиловского. Цер. прих. школа открыта в 1886 г., помещ. в обществ. дом, обеспечена ? дес. огородной земли и отоплением от прихожан; учитель получает 50 р. в учеб. год, а сторож 20 р. от прихожан; в 1886 г. куплено учеб. книг на 158 р. 56 коп. на средства прихожан; учен. 65. Круп. землевладелец Федор Артем. Терещенко. Дворов 221, прихож. 1816 д. об. п. свящ. Юлиан Феодот. Шиманский (с 1873 г., а на службе с 1865 г.) и псал. Яков Виктор. Судиловский (с 1868 г.)»

В книзі відомого дослідник Волині і Полісся Рожко Володимира Євтуховича (Рожко В.Є. Чудотворні ікони Волині і Полісся: Історико-краєзнавчий нарис. Луцьк. Медіа. 2002. 352 с.) згадується про благодатну ікону Божої Матері, яка перебуває в парафіяльному храмі Святого Михайла, 1889 р.  Як стверджує автор, за переказами, образ спочатку перебував в капличці на хуторі шляхтича  Мошковського за 10 км.  від с. Ляхівці, 1767 року перенесено до храму. Судячи з дати перенесення благодатної ікони Божої Матері, село в цей час уже існувало і мало свою парафіяльну церкву. Автор говорить: 'В приписному селі Розкопані Могили, — знаходимо у 'В.Є.В.', 1887, ч. 19, с. 612, — на кладовищі є капличка в ім'я Пресвятої Богоро­диці. В церкві (мається на увазі храм Св. Михайла) особливо шанується давня ікона Пресвятої Богородиці.' Таким чином, до парафії церкви Святого Михайла відносилось сусіднє село  Розкопана Могила (в даний час с. Миролюбівка).

       В районні газеті «Новини Андушівщини» говориться, що село Ляхівці відоме з 1704 року,  як власність Кременецкої старости Пелагеї Ясенецкої. В цьому випадку викликає сумнів віддаленість села від м. Кременець. Крім того, поряд з м. Кременець існувало інше поселення під аналогічною назвою, яке в 1946 році дістало назву Білогір’я.

Відповідно дата заснування села у відношенні до офіційної може бути старшою на 128 років

       Згідно переказів мешканців села старшого покоління, раніше село знаходилось на березі річки Боярка в північно-східному напрямку від розташування сучасного села і було спалене. Коли і ким було спалене село встановити сьогодні не має можливості. Розбіжність в даті заснування села можна пояснити наступними міркуваннями.

       У 1768 р. в Холодному Яру поблизу Чигирина почалося народне повстання запорожців і гайдамаків під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти, що отримало назву «Коліївщина». Повстанці захопили ряд міст Середнього Придніпров'я, штурмом узяли Умань і Річ Посполита була вимушена звернутися до Катерини II з проханням сприяти в придушенні бунту.

       Російські і польські війська незабаром розгромили розрізнені загони повстанців, а захоплені в полон повстанці були жорстоко покарані. Над ними влаштовувалися показово-повчальні страти в різних містах Речі Посполитої а в сусідньому містечку Кодні відбулася масова різанина. У лютому 1769 року у містечку Кодня на Житомирщині розпочав свою чорну справу спеціально створений для розправ над полоненими гайдамаками трибунал.

       Під керівництвом польського воєначальника І. Стемпківського повстанцям рубали голови, садили на кіл, четвертували. Тут стратили  близько 3 тис. учасників «Коліївщини». Польські каральні війська жорстоко розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі, четвертували. Так, лише за рішеннями призначеного королем судді http://uk.wikipedia.... title='Ксаверій Браницький'>Ксаверія Браницького, який судив переданих коронним властям захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслати на роботи до Львова, а 700, як це він сам подає у звіті королю, він «покарав найжорстокішою смертю». Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України. Решту він передав коронному судові в http://uk.wikipedia.... title='Кодня'>Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, 151 відрубано голови, 57 повішено, 9 http://uk.wikipedia.... title='Четвертування'>четвертовано, одного — українського шляхтича Чоповського, що був помічником полковника Неживого, — http://uk.wikipedia.... title='Посадження на палю'>посаджено на палю.

До цього часу місце страти гайдамаків в заплаві річки Коденка називається  долина «Зарізанка».

       Таким чином, наше село опинилось в центрі подій пов’язаних «Коліївщиною».

       Швидше за все село було спалене під час каральних дій польського війська. До цього часу в районі розташування старого села, можна знайти залишки домашнього начиння, інші прикмети перебування в цьому місці поселення. Дальше відродження знищеного поселення відбувалося в межах сучасного села Глинівці.

       З історичних джерел відомо, що кількість поховань учасників повстання «Коліївщина»  в околицях с. Кодня було тридцять три.  На території земель, що входять до складу Глинівецької сільської ради, відомо сім курганів-могил і на землях с. Кодня – три курган-могили.

Могила-меморіал героїв Коліївщини .

Найближча до місця страти козацька могила.

Козацькі могили в околицях села Глинівці

До нашого часу збереглась могила біля хутора Ульянівка,  де знаходиться старе кладовище.

Козацька могила біля хутора Ульянівка.

      Недалеко від названої могили в сторону села і поблизу розібраної вузькоколійної залізниці знаходиться друга могила.

      В 50-60-х роках минулого століття вона чітко виділялась. Але з часом була остаточно розорана і тепер можна побачити тільки невеликий пагорб.

Залишки знищеної козацької могили біля хутора Ульянівка.

       Події, що відбувалися тоді на теренах України, не минули Житомирщини, зокрема і нашого села Ляхівці. Безпосередньо, що мешканці нашого села  теж брали активну участь у тій війні. Певно, саме тому тут і відбулася найжорстокіша розправа над гайдамаками в сусідньому селі Кодня. Зазвичай карали гайдамаків, перевозячи з рідних місць проживання до інших, щоб не збунтувати більше односельців. Де поховано страчених жителів нашого села, котрі підтримали гайдамацький рух, невідомо.

       Третя могила знаходилась практично в центрі села. Раніше чітко виділявся в центрі села пагорб,  де  було установлено пам’ятник Сталіну. Після відомого 19 з’їзду КПРС, пам’ятник таємно серед ночі було демонтовано. Тепер погруддя «вождя народів» покоїться десь в глиняниках з лівої сторони від дороги зі сторони с. Миролюбівка.

       Місце, де була насипана могила, заасфальтовано і нащадки  ногами і технікою топчуть пам'ять героїв «Коліївщини». Можливо в цій могилі лежать замучені польською шляхтою жителі спаленого села. Адже хоронили покараних повстанців за межами населених пунктів, серед полів. Слід віддати належне і тим хто хоронив героїв. Для поховання вибирались підвищені місця і насипались кургани. Звідси можна зробити висновок,  що могилу в той час не могли насипати в центрі села. Вона була насипана далеко від села, яке було знищене в вогні. Лише згодом село відроджується в іншому місці і згодом могила опиняється в центрі села.

       В 1841 році до Кодні приїздив Тарас Шевченко аби вклонитися могилам славетних борців і мучеників за народну волю. Тут він збирав народні перекази, розшукував стародавні документи, зробив малюнки гайдамацьких могил. Великий Кобзар ходив тими стежками, якими відходили з цього світу у вічність мужні побратими Гонти і Залізняка. В центрі села Кодня нині стоїть пам’ятник поетові.   Можливо, відвідуючи козацькі могили Тарас Шевченко побував і в нашому селі. Це лише припущення, але така можливість цілком ймовірна. Адже ці могили лише частина поховань козацьких повстанців.

      Практично поряд з могилою будується Михайлівська церква. Поряд з церквою було побудовано будинок, де мешкав священик. А через дорогу було збудовано церковно-приходську школу. Між церквою і будинком священика знаходився невеликий цвинтар. Вже після ліквідації церкви будинок священика було переобладнано на школу, а на місці цвинтаря розбито волейбольну площадку. Зараз про наявність в цьому місці цвинтаря можуть сказати лише кілька вікових дерев.

       Це лише версія яка потребує підтвердження або спростування.

       У 18 в. поділено на дві частини, які належали Лавровським і Богуцьким,  пізніше Пражмовському і Круковському. Границя поділу села між вказаними поміщиками прослідковується до даного часу у вигляді рову та по потічках. На фото внизу зроблена спроба відтворити вказану границю на фото плану сучасного села.

       Можливим підтвердженням приведеної границі поділу села могла бути існуюча і в сучасному побуті назва Мошковещина. Це є права нижня частина села згідно представленої схеми.

       У 19 в. село переходить у  власність поміщика Яна-Владислава Умінського, пізніше перейшло в спадок його сестрам Розалії Маржіцкій, Констанції Камській, Францишці Осинській. У 1852 році частина маєтку виділена синові Розалії Маржіцкої Юліану. У тому ж році за участь в таємному товаристві його майно конфісковано і передано в державну власність. Самого Юліана Маржицького було заарештовано під час повернення з с. Старий Солотвин. Його було засуджено за участь в польському повстанні і відправлено в заслання в Сибір.

       У 1871 році село було  куплене генерал-лейтенантом Михайлом Сумароцьким, а 1872 році цукрозаводчиком Федором Терещенком.

      До складу села, згідно архівних даних, входили наступні сусідні поселення:

       - хутір Ульянівка. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. показаний в складі Ляховецької сільської ради. Знятий з обліку 01.09.1946 р. у зв’язку з приєднанням до села Ляхівці. До даного часу в південно-західному напрямку (в сторону с. Старий Солотвин) існують залишки вказаного хутора.

       - хутір Вербівка. На старих польських картах хутір позначений як фільварок. В побуті жителі села називали хутір – економія. Хутір Житомирського повіту Коднянської волості, з 1960 року увійшов до складу села Глинівці. Заснований цукрозаводчиком Федором Терещенком для забезпечення робочою силою віддалених плантацій цукрового буряка. Прилеглі поля входили до Червінського цукрового заводу і використовувались для вирощування насіння цукрового буряка. До хутора була прокладена брукована дорога.

Залишки брукованої дороги (Терещенкова дорога) біля хутора Млинок.

       Поряд з бруківкою проходила вузькоколійна залізна дорога Кодня -Червоне-Бердичів по якій проводилось постачання цукрового буряка на переробку до Червінського цукрового заводу.

Тут проходила вузькоколійка.

 Хутір Вербівка було остаточно ліквідовано на початку 70-х років минулого століття.

       - Тетеруків хутір. В списках населених пунктів від 17.12.1926 р. числиться у складі Ляховецької сільської ради. Знятий з обліку 01.10.1941 р.

      - хутір Володимирівка. У складі населених пунктів Бердичівської округи на 17 грудня 1926 року показаний у складі Ляховецької сільської ради Андрушівського району. Станом на 1 жовтня 1941 року на обліку не значиться.

       Про місцезнаходження хуторів Тетеруків хутір і хутір Володимирівка можна лише здогадуватись.

15 січня 2015

(0|0)