У Кальник на Мукачівщині приїхав Туряниця. Той самий! Котрому нещодавно сповнилося 85, але, попри все, він залишається веселим парубком і завзятцем на всіх фронтах. Недарма на його дорозі ніби випадково з’являються молоді стрункі дівчата…

http://www.trubyna.o... class='' style='text-decoration: none; margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-style: inherit; font-variant: inherit; font-weight: inherit; font-stretch: inherit; font-size: inherit; line-height: inherit; font-family: inherit; vertical-align: baseline; color: rgb(68, 175, 221); outline: 0px; transition: all 0.2s ease;'> КАЛЬНИК 1 http://www.trubyna.o... width='512' height='384' sizes='(max-width: 512px) 100vw, 512px' srcset='http://www.trubyna.o...КАЛЬНИК-1.jpg 512w, http://www.trubyna.o...КАЛЬНИК-1-266x200.jpg 266w' style='margin: 18px auto; padding: 0px; border: 0px; font-style: inherit; font-variant: inherit; font-weight: inherit; font-stretch: inherit; font-size: inherit; line-height: inherit; font-family: inherit; vertical-align: baseline; max-width: 100%; height: auto; transition: opacity 0.2s ease; clear: both; display: block;'>З ним прибули інші почесні громадяни села – брати Михайло, Дмитро, Павло Федаки. Приязно зустрічав ужгородську делегацію на ганку своєї школи директор Василь Гасинець, педагогічний колектив, учні. Візит культурологічних сил викликало давно задумане шкільне духовне свято «Мистецтво слова і книги». А на першому місці були непересічні твори і видання народної творчості ювіляра Туряниці, що найперше в невтоленній роботі своїй акцентується на добротворстві і добротворцях. Тепло, скажімо, називається один із його творів – «Фіалочка і ягідка-суничка, які дівчатками колись були». Або другий – «Про пухнасту кицьку Сімку». Недарма й місцеві доброчесні діти їх залюбки інсценізували на такому рівні, що Юрій Дмитрович непомітно змахнув скупу парубоцьку сльозу. Ці видання та книга «Про весну красну і Великдень» стануть експонатами колоритного народознавчого музею. Як і видання Товариства «Просвіта», яку незмінно протягом 24-х років очолює Павло Федака. Він теж привіз сюди масу нових видань та ініціатив щодо розвитку просвітянського руху в Мукачівському районі. Його цілком у цьому підтримували брати – видавець Дмитро Федака і Михайло Федака – знаний педагог вищої школи, художник і літературознавець, а також культуролог Олена Мішко та викладач вищої школи і волейболіст світового рівня Іван Скрябін.
Головне в усіх культурних та духовних пошуках – це «любити ближнього, як самого себе», непохитно впевнений вчений-фольклорист, педагог і літературознавець Ю.Туряниця, а з ним і знані на весь світ вихідці з зеленого Кальника брати Федаки. Цим рефреном пронизана вся їхня плідна творчість і книговидавнича діяльність. Ювіляр, наприклад, написав понад сотню статей, змістовні книги «Колядки Закарпаття», «Легенди Карпат», «Пісні наших предків».
Привернув увагу всіх поетичний талант Івана Козака – літератора з Перечинського району. Цементував спілкування творчих сил голова сільради Андрій Рошко – відмінний знавець сільської історії, живий і добрий чоловік. Тому і ожило в школі життєдайне тепло рідного вогнища.
– Дякую Богу, що ми володіємо словом, але слово має бути добрим, – підсумував Юрій Туряниця, ніби дав рецепт на швидке одужання знавіснілій Україні.
Василь ЗУБАЧ

Андрій Рошко

31 грудня у село Кальник Мукачівського району завітало справжнє свято. Тут відбулося урочисте відкриття дитячого садочка. З хлібом-сіллю тут зустрічали гостей. А вітання лунали цього дня й від вихованців закладу, які розповідали вірші та продемонстрували таланти співу. У святковій церемонії відкриття садочку взяли участь голова райдержадміністрації Едуард Лукіч Дуда та голова районної ради Іван Петрович Михайло, а також всі ті, хто допоміг у реконструкції цього закладу. «Сьогодні ми маємо результат плідної співпраці. Тому приємно бачити, як цій події щиро радіють дітлахи. Адже вони повинні зростати в таких дошкільних навчальних закладах, де вони будуть отримувати комплексну підготовку до навчання у школі», — відмітив у своєму виступі голова Мукачівської райдержадміністрації. Голова районної ради подякував від себе особисто та від депутатського корпусу районної ради всім, хто не покладаючи рук, працював над тим, аби сьогоднішня подія відбулася.

http://pmg.ua/wp-con... alt='' width='680' height='383' style='box-sizing: border-box; max-width: 100%; height: auto; display: inline-block; vertical-align: middle; margin: 15px 0px;'> «Це важлива подія для всіх нас. Ми й надалі будемо працювати над тим, аби допомагати дитячому навчальному закладу. Тож нехай дітки тут виховуються у добрі та любові». Далі відбулося урочисте перерізання червоної стрічки. Після цього представники влади та почесні гості відправились на невелику екскурсію навчальним закладом. Враження тут переповнювали кожного. Адже все тут зроблено дуже гарно, для малечі є все необхідне. Загальна вартість капітального ремонту ДНЗ скадає 1066 тис.грн. Капітальний ремонт розпочато ТОВ «Абріс» у 2012 році після проведення тендерних процедур. Дитячий садок розраховано на 2 групи або 45 місць. Станом на сьогоднішній день повністю завершено внутрішні роботи, що дає змогу розпочати навчальний процес, навесні будуть встановлені дитячі ігрові майданчики.

0

Джерело: PMG.ua

Андрій Рошко

Найкраще вишивали в Кальнику

Сорочки Мукачівщини відносяться до ужанського вишивального осередку, розповідає Роман Пилип. За кроєм та оздобленням вони подібні в мукачівському, ужгородському, перечинському та частково свалявському районах. Кроїться така сорочка із прямих полотнищ, а горловина, уставки та манжети густо рясуються (тканина збирається в складки).

– Особливо мило це рясування (народна назва «брижа», «збирання», «морщення») виглядає на пазусі чоловічих сорочок, -- жартома підмічає дослідник. – Наче спеціально придумано, аби прикривати завеликий живіт.

Жіночі сорочки, притаманні цьому регіону, оздоблюють вишивкою на плечиках, манжетах та – найбільше – вздовж розрізу пазухи (на перечинщині її називають «фараметлики»).

Найдавніші взірці сорочок Мукачівщини вишиті білим по білому та прикрашені кольоровими (зеленими, блакитними або червоними) ґудзиками. В першій половині ХХ ст. у вишивку білим по білому почали вкраплювати жовті, рожеві, червоні, сині кольори. Відомими вишивальними центрами в мукачівському районі були села Кальник, Великі Лучки, Ракошино. (див. фото). Вишивка сорочок із цих сіл напрочуд ажурна та легка.

А от буденні сорочки не вишивалися, зазначає науковець. Їх виготовлювали із грубішого конопляного полотна. Сорочки ж святкові кроїлись із вибіленого, тонкого сукна. Усі деталі сорочки спочатку кроїли, вишивали, а потім зшивали усі частини виробу. Ці особливості технологічного процесу зафіксовані у ряді приказок Закарпаття: «що неділя – то й сорочка біла», «рубець до рубця – і сорочка уся».

Цікавими є назви сорочок на Закарпатті. Терміном «вишиванка» послуговуємося ми сучасні. А наші предки вишиту сорочку називали «кошуля» (слово – ще зі старослов’янських часів). Якщо сорочка була виткана із бавовни ( на Закарпатті її називали «памут»), вона звалася «памутянка». Є й інші цікаві назви: «опліча», «довганя», «лайданя»…

Андрій Рошко

Відомий закарпатський літературознавець Дмитро Федака готує своє вибране

29 вересня відзначив свій 75-річний ювілей відомий закарпатський літературознавець Дмитро Федака. З цієї нагоди у приміщенні Спілки письменників відбулося вшанування ювіляра, який походить зі славної династії Федак, уродженців села Кальник на Мукачівщині. (Так, молодший брат Павло Федака є головою закарпатської «Просвіти», а син Сергій – доктором історичних наук Ужгородського національного університету).

Дмитро Федака – це ціла віха в крайовому літературознавстві. Він підготував до друку сотні книжок, упорядкував і написав передмови до найвагоміших літературних подій. Зокрема, успішно працював над відомими книжковими серіями «Карпати» та «Письменство Закарпаття», в яких вийшло разом до сотні томів.

Торік отримав обласну премію імені Потушняка у галузі літературознавства за дослідження про Олександра Духновича. А до кінця 2015 року має вийти друга книжка ювіляра – вибрані літературознавчі статті, написані протягом життя, загальним обсягом понад 500 сторінок. Це буде справжня енциклопедія закарпатської літератури від ХІХ століття і по сьогодні.

Андрій Рошко

Довідка: Петро Гебей – син сящ. Михайла й Сузанни Микитович, нар. 20 липня 1864 р. в Кальнику (Березького комітату). Гімназію закінчив в Ужгороді, богослов’я – у Будапешті. Після висвячення на священика (1889 р.) єпископ Пастелій назначив його префектом семінарії, а також професором церковного права й історії. У 1892 р. він став ще й духовним управителем дівочої учительської семінарії. У 1906 р., коли на Закарпатті постала загроза повної мадяризації шкіл, єпископ Фірцак назначив його катехитом при Ужгородській гімназії захищати права української мови. Тоді ж він став директором хлоп’ячої бурси „Алумнеум”. У 1912 р. єпископ Папп іменував його каноніком і парохом кафедрального храму.

П. Гебей надзвичайно любив свій обряд і народ та відігравав чільну роль у звільненні Закарпаття 1919 року. У 1922 р. в розпалі релігійної боротьби він став генеральним вікарієм і прелатом. З того часу стояв на чолі оборони єпархії від насилля православних. Виславши єпископа Паппа до Угорщини, Апостольський Престол іменував Гебея Мукачівським єпископом. Його хиротонія відбулася під час Уніоністичного Конгресу на Велеграді 3 серпня 1924 року у присутності Апостольського нунція Ф. Мармаджі.

З приходом єпископа Гебея в Мукачівській єпархії настала нова ера. Він припинив релігійну боротьбу і привів єпархію до повного ладу. Помер в Ужгороді 26 червня 1931 року на 67-му році життя.

http://www.mgce.uz.u... target='_blank' style='text-decoration: none; margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-style: inherit; font-variant: inherit; font-weight: inherit; font-stretch: inherit; font-size: inherit; line-height: inherit; font-family: inherit; vertical-align: baseline; color: rgb(0, 179, 231); outline: 0px; transition: all 0.2s ease;'>Мукачівська греко-католицька єпархія

http://www.trubyna.o... class='' style='text-decoration: none; margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-stretch: inherit; font-size: 18px; line-height: 28.8px; font-family: Titillium, Arial, sans-serif; vertical-align: baseline; color: rgb(68, 175, 221); outline: 0px; transition: all 0.2s ease;'>

Андрій Рошко

Кальник Мукачівський район

Церква Різдва пр. богородиці. 1929. (УГКЦ)

У 1778 р. згоріла дерев’яна церква. Наприкінці 1788 р. на тому ж місці розпочато будівництво кам’яної церкви, яке йшло дуже повільно, і в 1798 р. церква ще не була готова. Внутрішнього оздоблення не було ніякого, бо все згоріло дощенту в старій церкві. Священиком тоді був Іван Леґеза. Ця церква стала третьою мурованою церквою Березького комітату. Іконостас до неї вирізьбив відомий тодішній різьбяр Мартин Духнович (Духновський).

Теперішню розкішну муровану церкву збудували на кошти, виручені від продажу сільського лісу і землі та зібрані вірниками (по далеких і близьких місцевостях гроші збирали Михайло Шкоба, Микола Куліш, Петро Петруньо, Маркулин) стараннями о. Стефана Гойдича та кураторів Василя Мазюти, Івана Федаки.

У 1927 р. розібрали стару церкву і почали будувати нову (основний камінь, за спогадом учасниці торжества Марії Колци, посвятили ще навесні 1925 p.), а на свято Різдва Богородиці в 1929 р. єпископ Петро Гебей посвятив готовий храм. Виготовив проект та керував роботою талановитий архітектор Михайло Білак з Підгорода, а зразком послужила його ж церква в Новому Давидкові. Запам’ятався також майстер Йосип Вайс, який одружився в селі.

Мурували церкву шваби з Мукачева. Андрій Бежинець з Кучави та ще один місцевий майстер вкрили дахи бляхою. Іконостас роботи І. Павлишинця передав із закритого домбоцького православного монастиря о. Іван Карбованець, а сам І. Павлишинець доробив іконостас, припасувавши його до значно більшої церкви. Стінопис виконав мукачівський художник Мешко з сім’єю вже за радянського часу, за що отримав 17 тисяч карбованців. У храмі зберігають живопис Й. Бокшая. Великий дзвін забрали в війну.

У селі було кілька римо-католиків, які мали свою дерев’яну дзвіницю, але вони з часом асимілювалися і передали два дзвони до греко-католицької церкви.

У Кальнику народився Петро Ґебей (1864 – 1931) – один із провідних ієрархів Мукачівської греко-католицької єпархії та її єпископ з 1924 до 1931 р. Батьки єпископа були поховані біля старої церкви, а нині їх могили опинилися в

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 183 – 184.