Археологічні знахідки свідчать, що територія Мельниці-Подільської та її околиць була заселена з давніх давен. В урочищі Гончарівці виявлено поселення трипіль­ської культури, на якому розкопано залишки наземних жител, а в урочищі Новому Полі-залишки слов'янського поселення VI-VII століть.

Уперше Мельниця згадується в історичних джерелах ще 1185році (вірменські істочники), на початку XVII ст. як воло­діння магнатів Лянцкоронських. 1615 року Мельниця зазнала руйнівного нападу татарських орд. Село майже обезлюдніло. За ревізією 1616 року в Мельницькому фільварку Лянцкоронського більшість землі лишалася необробленою. Селяни, яким пощастило врятуватися, не мали будь-яких засобів до існування. Влітку 1672 року Мельниця була спустошена військами турецького султана Магомета IV. Того ж року за Бучацьким мирним договором, укладеним між Польщею і Туреч­чиною, село підпало під владу султана. В ході польсько-турецьких війн 70-х-90-х років Мельниця не раз переходила з рук у руки. Наприкінці XVII ст. нечисленне населення Мельниці знову опинилося під вла­дою польської шляхти. На кілька років розорених ущент жителів було звільнено від відробітків і податків, але вже в першому десятилітті XVIII ст. власник села граф Дунін-Борковський довів панщину до 5 днів на тиждень. Коли навесні 1744 року Олекса Довбуш з загоном опришків з'явився на По­діллі,   місцеві   селяни   разом  з  народними   месниками   розгромили  Мельницький маєток   графа  Дуніна-Борковського,   вбили   Золотницького. В   1768 році  жител) Мельниці взяли участь у народному русі проти польської шляхти, що охопив Правобережну Україну   й увійшов в історію під назвою Коліївщини. Напередодні загарбання Галичини Австрією Мельниця була чималим населе­ним пунктом з досить розвинутими торгівлею і ремеслом. З 1747 року вона користу­валася магдебурзьким правом. Тут щороку відбувалося два ярмарки, кожного тижня — торги. Захопивши в 1772 році західноукраїнські землі, Австрія зберегла тут велике феодальне землеволодіння і кріпосницькі відносини.

Масові селянські заворушення, революційні події 1848 року примусили австрій­ський уряд скасувати кріпосне право. Проте реформа 1848 року не виправдала сподівань селян. Було збережено велике поміщицьке землеволодіння, а колишні кріпаки лишилися на тих клаптиках землі, якими користувалися раніше. За скасо­вані феодальні повинності вони сплачували великі гроші. 1880 року в магнатів Дуніних-Борковських, яким належали тут два фільварки -Борисівка та Оліанівка, було 1720 моргів орної землі, 288 -лук і пасовиськ, 680 - лісу, тоді як у 2565 жителів Мельниці -лише 3192 морги землі. Більшість селянських дворів мала по 1-3 морги. Не маючи можливості прожити з свого господарства, багато селян наймитувало у фільварках, дехто працював на тютюновій фабриці, засно­ваній 1837 року, і спиртовому заводі. Близько 100 мешканців займалося ремес­лом і торгівлею. В Східній Галичині дітям сельчан Мельниці було дуже важко здобути навіть початкову освіту. За переписом 1898 року, понад 50 проц. жителів не вміло ні писати, ні читати.