-
n hghjh bmn v hbtygnyu
адвокат
Сем. положение: женат
Место учебы: центральна 32
Великие Трояны Кропивницкая Область
Люди Кропивницкой области Великие Трояны
Полит. взгляды: националистические
Отношение к курению: положительно
Отношение к алкоголю: негативно
Вдохновляют: Работает - не лезь. Не полезешь - не убьёт
Религ. взгляды: православья
Последний визит: 9 октября 2019, 19:43
Страницу создано: 28 ноября 2014
| Анонимно |
Подписка на обновление страницы
Добавьте и настройте оповещения на свой e-mail
| Перейти |
УСТРОЮ ВОЛИНІ
Жук Оксана Миколаївна,
кандидат історичних наук, доцент
Система адміністративно-територіального устрою (далі – АТУ) області є основою для
формування територіальної організації її політичної системи. Саме тому дослідження форму-
вання просторової організації влади і динаміки адміністративних утворень на території Во-
линської області є актуальним на сучасному етапі. Такий підхід сприяє покращенню розуміння
генезису територіально-політичних систем.
Протягом більш ніж тисячолітньої історії, Волинь перебувала у складі різних державних
утворень. Цим зумовлений той факт, що адміністративні кордони Волинської землі зазнавали
постійних змін, то розширюючи, то звужуючи географічне поняття «Волинь». Взаємозв\'язаний
аналіз просторових та функціональних змін у системі АТУ Волинської області, змін політичної
сутності дає змогу виділити такі етапи його розвитку з характерними особливостями.
Київська Русь
У кінці X ст. на території Волині виникло Володимир-Волинське князівство у складі
Київської держави [1]. Ця подія була тісно пов’язана з прийняттям християнства на Київсь-
кій Русі і заснуванням князем Володимиром Великим міста Володимир-Волинського. Укра-
їнський історик І.Крип’якевич у свій час так окреслював кордони цього князівства до сере-
дини ХІІ ст.: \'північна межа Волині проходила приблизно притокою Бугу Володавкою і
Верхньою Прип’яттю. Крайніми північними поселеннями Волині на захід від Бугу були Ве-
рещин, Столп’є, Угровськ, на схід – Камінь-Каширський\' [9].
У другій половині ХІІ ст. до складу Волині увійшли Берестейщина і Підляшшя (тепер,
відповідно, у складі Білорусі й Польщі). З того часу східна межа Волинського князівства про-
ходила через міста Камінь-Каширський, Чорторийськ, Дорогобуж та Ізяслав.
Розподіл князівств на адміністративні одиниці не був чітким. Літописи згадують про
волості та погости. Очевидно, територіально-політичними одиницями в Київській Русі були
землі, волості, адміністративні округи, на формування яких вирішальний вплив мала військова
десятинна система. Волость мала значення окремої провінції, яка разом із своїми передмістями
знаходилась в управлінні своєї місцевої влади. Волость, являючи собою складову частину ціло-
го князівства, у свою чергу поділялася на сотні [7].
Чітко оформлених органів управління в Київській Русі не було. Довгий час існувала де-
сятинна система (тисяцькі, соцькі, десятники), яка збереглася від військової демократії. Тисяць-
кі, соцькі, десятники спочатку виконували тільки військові функції, а пізніше очолили відпові-
дні територіально-адміністративні округи. Функції центральних і місцевих адміністрацій не
були чітко розмежовані. Місцеве управління в містах здійснювалося князем через посадників,
які були його представниками. Адміністративні і судові обов\'язки на місцях виконували спеціа-
льні князівські урядники – тиуни, вірники та мечники [3].
Органом центрального уряду на місцях був посадник. Посадники призначалися князем у
різні адміністративні центри. Посадник був правителем окремої провінції. Так, у місті Володи-
мирі своїм посадником Святополк призначив Василя. У внутрішнє управління провінції вони не
мали змоги суттєво втрутитись, бо кожна громада, будучи автономною одиницею, користувала-
ся самоуправою, обираючи для управління і суду свої окремі органи влади: соцьких, десяцьких
і т.д. [9].
Уряд тисяцького, який виступав у ролі заступника самого князя, був у центрі землі –
Володимирі. На його уряді відбивається поділ території з її населенням на окремі десятинні
округи. Ціла земля являла собою тисячу. Міста і провінції поділялись на сотні і десятки. Поділ
території на десятинні округи являв собою військово-адміністративну організацію землі. Від ці-
єї організації землі й поділу населення на тисячі, сотні й десятки ведуть своє походження уряди
6
тисяцького, соцьких і десятників. Упродовж часу на уряді тисяцького визначаються принципи
центрального і місцевого управління.
Функціями соцького було забезпечення у цій адміністративно-територіальній одиниці
ладу і порядку, тобто поліційних функцій. Ті самі функції виконували десятники [7].
Органом самоврядування була сільська територіальна громада.
Протягом XII ст. волості перетворювалися на удільні князівства. Таким чином у 1150-х
роках Волинська земля поділилася на дві частини – Володимирське і Луцьке удільні князівства.
Однак вже в 1170-х роках вони розпалися на ще менші князівські уділи: від Володимирського
відділилися Белзьке і Червенське, а від Луцького – Дорогобузьке і Пересопницьке [1].
У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич заснував Галицько-Волинську державу,
до складу якої увійшла Волинь.
Галицько-Волинське князівство.
Політичні, економічні та культурні зв\'язки, які існували між Галицьким і Волинським кня-
зівствами і посилювались їх географічним положенням, сприятливими політичними обставинами,
також виступили позитивними чинниками у створенні єдиної Галицько-Волинської держави.
Державний устрій і територіальна організація влади ґрунтувалася на тих самих принципах,
що і в Київській Русі. Територія Галицько-Волинської держави поділялася на воєводства на чолі з
воєводами, а ті, в свою чергу, на волості, які раніше були окремими князівствами. Управління во-
лостями князь доручав крупним боярам – волостеям. Важливу роль на Волині продовжували віді-
гравати давні центри волостей – Володимир, Белз, Луцьк, Любачів, Червен та Бужськ [1].
В Галицько-Волинській землі раніше, ніж в інших землях Русі, склалася розвинута сис-
тема центрального і місцевого управління. Тут швидко проходив процес формування дворянсь-
ких чинів. Літописи зберегли відомості про чини двірського, канцлера і стольника.
Після будівництва Данилом Галицьким в середині ХІІІ ст. міста Холм і перенесення туди
своєї столиці, Холмщина відокремилася в окрему землю (перед тим це була західна частина
Волині – так звана Забузька земля або просто Забужжя).
Землі складалися з міст і передмість з територіями, що тяжіли до них. Міста були
центрами, де зосереджувалося політичне, економічне і культурне життя. До міст тяжіли перед-
містя, які, в свою чергу, були місцевими центрами для земель з прилеглими до них селами і
присілками. Містами управляли тисяцькі і посадники, яких призначав князь. В їхніх руках зосе-
реджувалася адміністративна, військова і судова влада. Вони мали право збирати з населення
данину і різноманітні податки, що складали частину князівських доходів.
Наприкінці ХШ ст. у Галицько-Волинському князівстві нараховувалося понад 80 міст. У су-
спільній ієрархії міста займали різні щаблі, наприклад, Володимир – столиця Волинської землі,
Луцьк, Белз, Дорогобуж – центри уділів, Камінь, Любомль – провінційні міста [6].
Формування адміністративно-територіальних одиниць в Києво-Руський період стало
результатом природного розвитку етнополітичних і соціально-економічних процесів. Зовнішні
чинники істотно не впливали на цей процес. Назви земель давньоукраїнського періоду як особ-
ливих соціально-політичних спільностей дійшли до наших днів, що свідчить про їх міцну етні-
чну і соціально-економічну основу.
Литовське панування.
У зв’язку із ліквідацією Галицько-Волинської держави Волинська земля в середині
XIV ст. потрапила під владу Литви на правах окремого князівства. Тоді ж литовський князь
Любарт переніс столицю Волині з Володимира в Луцьк. З втратою незалежності уповільнився і
процес формування територіально-суспільних структур. Економічна політика і культурна сфера
починають зазнавати негативних іноземних впливів.
Певний час руські князівства (землі) у складі Литви зберігали свою автономію. На той
час Литва ще не мала достатньо підготовленого державного апарату для здійснення функцій
управління приєднаними князівствами. Тому на початку литовського панування на Волині фун-
кціонували органи місцевого самоврядування, які склалися ще за часів удільного князівства. На
території збереглися три уділи – Луцький, Володимирський і Кременецький [11]. Зберігалась і
7
територіальна цілісність Волинської землі, а також поділ на волості і округи. Удільним центром
у різні моменти литовського періоду історії були Луцьк і Володимир.
Однак у 1377 р. під час польсько-литовської війни західні волинські землі (Холм, Белз) ві-
дійшли до Польщі. А з початку ХV ст. за князювання Вітовта (1392-1430 рр.) у Великому князівс-
тві Литовському розгорнулась активна діяльність, спрямована на ліквідацію автономії українсь-
ких земель. Через це Волинь, втративши статус князівства, стала провінцією Литовської держави.
Щоправда, на короткий час (1440-1452 рр.) Волинське князівство було відновлене князем
Свидригайлом. Однак після смерті останнього було остаточно ліквідовано Волинське удільне
князівство (1452 р.). Волинь була поділена на три староства: Володимирське, Кременецьке і Лу-
цьке. Перше місце серед великокнязівських урядників на Волині належало старості луцькому
(воєводі). Протягом XV – першої половини XVI ст. староства мали характер давньоруських намі-
сництв і тиунств. Судові тяжби феодальної верхівки розглядалися на сеймах Волинської землі.
Місцева адміністрація з’явилась після ліквідації удільних князів, яких замінили у великих
волостях намісники – старости. У більших містах призначались воєводи, в менших – державці.
В контексті адміністративно-політичної реформи, ухваленої Віденським сеймом 1565-66
рр., що спрямовувалася на швидке здійснення намірів правлячих кіл Польщі і їх союзників, ма-
ло бути максимальне наближення політичного, у т. ч. й адміністративного устрою князівства
Литовського до польських стандартів. Тому вищеназвані староства на Волині були об’єднані у
Волинське воєводство з центром у Луцьку. Воно поділялось на повіти (специфічні адміністра-
тивно-територіальні системи, що об\'єднували кілька волостей) та волості, що не підлягали пові-
товій адміністрації, а управлялися старостами-самодержавцями [11]. У той час з’явилася посада
каштеляна луцького (каштелянією називали центральний повіт воєводства, на території якого
знаходився адміністративний центр). Каштелян виступав як помічник воєводи.
У селах довгий час існували самоуправлінські громади – волості, сотні, сороки, десятки,
очолювані виборними старшинами, сотниками, сорочинками та десятниками.
Польський період
Після укладення у 1569 р. Люблінської унії Волинське воєводство потрапило під владу шля-
хетської Польщі. Воно було утворене на території однойменної адміністративної одиниці литовсь-
кого князівства. Територія сучасної Волинської області входила туди без її північно-західних і пів-
нічних частин. До цього часу до Волині належали Ратнівська і Любомльська землі. З них Ратнівська
земля з часом перетворилась в одноіменне староство Холмського повіту [7].
Для Речі Посполитої стає характерним розвиток міського самоврядування. Цей про-
цес був пов’язаний, перш за все, з розвитком ремесел та був закріплений магдебурзьким пра-
вом, згідно із яким місто формувало свій уряд і суд. Але на відміну від західних країн, у містах
польської корони було встановлено інститут війтівства. Тому міста Волині підпорядковували-
ся владі місцевих старост або великих магнатів.
Передумови для переведення усіх великих міст на магдебурзьке право виникли ще в роки
незалежності Галицько-Волинського князівства. Так, Володимир отримав магдебурзьке право в
1339 р., Ярослав – у 1375 р., Перемишль – у 1389 р., а Луцьк – у 1432 р. [8].
Воєводство складалося з повітів (Володимирського, Луцького, Кременецького) з
центрами в містах. Найнижчою адміністративною одиницею були сільські громади (гміни).
Гміну очолював солтис [7].
Система АТУ в Речі Посполитій забезпечувала панівне становище магнатів і шляхти. У
воєводстві не існувало постійних ні одноосібних, ні колегіальних органів місцевого управління.
Адміністративні функції з управління краєм покладалися на сеймики, на які періодично зби-
ралися магнати і шляхта воєводства. Фактично вся повнота влади на сеймиках належала ве-
ликим магнатам, яким підпорядковувалася дрібна шляхта.
Часткові зміни відбулися в номенклатурі і старостинського управління: зникли посади
підстарост і з\'явилися коменданти і адміністратори, яких ще називали губернаторами. Згодом
функції цих посад розмежувалися більш чітко [17].
8
Особливістю адміністративного устрою були так звані юридики – окремі території міст,
які королівськими привілеями надавалися магнатам, шляхті чи духовенству або купувалися ни-
ми [11]. Населення цих частин міста не підпорядковувалося загальноміському управлінню.
Російський період
Схема адміністративно-територіального устрою, що склалась у Речі Посполитій наприкін-
ці XVІ ст., залишалася без істотних змін до кінця XVII ст., тобто, до втрати нею державної неза-
лежності. Вже при першому поділі Польщі у 1772 р. до Австрії відійшла південна частина Кре-
менецького повіту з містом Збараж. У 1793 р. за другим поділом Польщі до Російської імперії ві-
дійшла східна частина Волинського воєводства, яка разом з північною частиною Київського воє-
водства утворила Ізяславське намісництво. Адміністративним центром було м. Ізяслав (сучасна
Хмельницька область). У 1795 р. під час третього поділу Польщі до Росії відійшла Західна Во-
линь. До Ізяславського намісництва було приєднано основну частину Волині, а саме намісництво
перейменували у Волинське. Його адміністративний центр було перенесено з Ізяслава у Ново-
град-Волинський (перед тим Звягель, тепер у Житомирській області), хоча головні управлінські
установи були розміщені в Житомирі. Волинське намісництво складалося з 13 повітів.
Невдовзі відбулися нові зміни в АТУ Волині. Згідно з царським указом «О новом раз-
делении государства на губернии» (грудень 1796 р.) було утворено Волинську губернію, яка
поділялася на повіти. Адміністративним її центром залишився Новоград-Волинський, а з 1804
р. став Житомир. До губернії також входили раніше належні Волинському воєводству з пів-
ночі і північного заходу землі Пінського повіту, і до Бугу зі сходу Белзького воєводства і Хо-
лмської землі [11]. Нині вони є частиною Волинської області.
Внаслідок реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. відбулись зміни в системі управління. Головним їх
результатом було введення органів місцевого самоврядування. В містах створюються органи мі-
ського самоврядування – міські думи і міські управи. З 1889 р. для Волинської губернії характер-
ною була така структура управлінського апарату: адміністрація губернська – повітова – дільнична
і волосна – сільська. Органами сільського управління був сільський схід і обраний ним сільський
староста. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Органи волосного управління склада-
лись із волосного сходу, волосного старшини і волосного селянського суду.
Волинська губернія поділялася на повіти, кількість і територіальні межі яких протягом XIX
ст. часто змінювалися. На початку ХХ ст. Волинська губернія поділялася на 12 повітів: Житомир-
ський (1018 населених пунктів), Володимир-Волинський (860), Дубенський (662), Ізяславський
(412), Ковельський (502), Кременецький (482), Луцький (880), Новоград-Волинський (932), Овру-
цький (666), Острозький (379), Рівненський (924) та Старокостянтинівський (235). На території гу-
бернії було всього 9829 населених пунктів, в т.ч. 13 міст і 134 містечка.
Повіти поділялись на волості (наприклад, Володимир-Волинський повіт містив 22 волос-
ті, Луцький – 16).
Відповідно до змін в АТУ з’явилися нові судово-адміністративні установи. До них на-
лежали губернське (намісницьке) управління, казенна палата на чолі з віце-губернатором,
приказ громадської опіки. Місцеву владу в повітах представляли капітан-справник, повітовий
нижній земський суд і нижня розправа [17].
Під час Першої світової війни західна частина Волинської губернії (приблизно по лінії
Ковель-Луцьк) була окупована австро-німецькими військами [11].
Період національно-демократичної революції 1917-1921 рр.
В часи існування Центральної Ради Тимчасовий уряд погодився визнати автономний
статус України в межах п’яти губерній, у т. ч. й Волинської. Після проголошення III Універ-
салу Волинь увійшла до складу УНР. Важливим актом нової влади був закон про територіаль-
но-адміністративний поділ УНР, прийнятий 2 березня 1918 р. Встановився новий поділ держа-
вної території УНР на землі, які за площею мали бути чимось середнім між повітом і губер-
нією. Волинь як земля виділялася з центром Луцьк. Вона поділялася на волості, що складались
з громад. Проте через політичну нестабільність новий устрій не був упроваджений у життя.
9
В часи Української держави гетьмана П. Скоропадського АТУ Волині не зазнав фор-
мальних змін. Було скасовано закон Центральної Ради про АТУ. Для впорядкування місцевої
адміністрації уряд повернувся до старої схеми АТУ. Посади губернаторів і справників замінили
відповідно на посади губернських і повітових старост [3].
З утворенням УНР часів Директорії особливого значення набула проблема українсь-
ко-польського кордону. Навесні 1919 р. Володимир-Волинський, Ковельський і Луцький по-
віти були окуповані польськими військами. Підписані в квітні 1920 р. у Варшаві конвенції
передбачали, що в обмін на військову допомогу і визнання УНР, до складу Польщі увійде 5
повітів Волині по річках Збруч і Горинь [2]. Однак вже в серпні 1920 р. Західну Волинь окупу-
вали більшовики. Згідно з Ризьким мирним договором (березень 1921 р.) західноукраїнські зем-
лі, у т.ч. й Волинь, відійшли до Польщі.
Польський період (1921-1939 рр.)
Поразка української національно-демократичної революції на західноукраїнських землях
призвела до їх окупації Польською державою. Згідно із розпорядженням генерального комісара
«східних земель» в Польщі було утворено управління повітів Волині з тимчасовим адміністратив-
ним центром у м. Ковелі. У вересні 1919 р. на основі управління повітів було утворено Волинський
адміністративний округ, в який увійшли Володимирський, Ковельський, Луцький, Дубенський, Ро-
венський, Кременецький, Острозький, Заславський і Зв’ягельський повіти. Очолював окружний
комісаріат комісар (а з жовтня 1919 р. – начальник округу), наділений законодавчою і виконавчою
владою. В січні 1920 р. на базі Волинського округу було утворено цивільне управління земель Во-
линських і фронту Подільського. В лютому 1921 р. внаслідок утворення Волинського воєводства з
центром у Луцьку, цивільне управління було ліквідовано.
Політичний курс польської держави був спрямований на цілковиту уніфікацію українських
земель з польським середовищем. Одним з основних проявів такої політики була відповідна органі-
зація територіального поділу і функціонування місцевих органів влади. Повернувшись до старої
польської адміністративної системи, влада, зберігаючи майже без змін поділ на повіти за попере-
дньою схемою, знову запроваджує територіально-адміністративні одиниці – воєводства. Волинське
воєводство містило з 1921 року 10 повітів, а з 1931 р. – 11 , у т.ч. Володимирський, Ковельський,
Любомльський, Луцький та Горохівський на території сучасної Волині. Волинські повіти успадку-
вали без значних змін територію порівняно великих «уїздів» Російської імперії. За межами Волині в
той час опинився Каширський повіт (теперішні Камінь-Каширський і Любешівський райони Во-
линської області), що входив до складу Поліського воєводства (сучасна Білорусь). Повіти, у свою
чергу, поділялися на гміни, кожна з яких включала в себе кілька містечок і сіл [17]. У 1923 р. Го-
рохівський повіт включав 1 місто і 6 гмін (населення – 77706 осіб), Ковельський – 3 міста і 15 гмін
(169708 осіб), Любомльський – 1 місто і 7 гмін (56264 жителів), Луцький – 5 міст і 10 гмін (195931
житель) та Володимирський – 3 міста і 7 гмін (101412 жителів).
З 1931 р. Волинське воєводство нараховувало 22 міські і 103 сільські гміни, які, в свою
чергу, поділялись на 20737 громад. Крім цього, Луцьк, Ковель і Рівне були так званими «виді-
леними» містами, тобто містами з особливим статусом.
Вищим органом державного управління на території воєводства було воєводське управ-
ління, в повітах – повітові староства. В компетенцію управління входило: нагляд за політичним
та економічним життям воєводства, організація боротьби з революційно-визвольним рухом
трудящих. Управління складалось з відділів: загальний, громадської безпеки, адміністративний,
самоврядування, військовий, охорони здоров’я, землеробства та ветеринарії, праці і громадської
опіки, комунікаційно-будівельний та дирекція громадських робіт. Повітові староства з 1921 р.
підпорядковувалися воєводському управлінню, очолювались старостами, яких призначав мі-
ністр внутрішніх справ. Циркуляром Волинського воєводи від 30 квітня 1930 р. було уведено
«Організаційний статут староств», відповідно до якого створювалися реферати: загальний, без-
пеки, адміністративний, військовий, карний, промислово-водний, громадського здоров’я, вете-
ринарний, охорони лісів та відбудови.
На основі розпорядження генерального комісара східних земель від 14 серпня 1919 р.
було утворено магістрат м. Луцька, який в 1934 р. було перейменовано на міське управління. В
10
його компетенцію входило складання бюджету, стягнення податків з населення, нагляд за сані-
тарним станом і благоустроєм міста, будівництво шкіл і лікарень. Складався з відділів: загаль-
ного, фінансового, громадського, технічного і адміністративного. Відділи в свою чергу поділя-
лись на підвідділи, які керували окремими ділянками управління містом.
Радянський період.
Такий поділ протримався до 1939 р., тобто до включення західних земель України до складу
СРСР. Приєднані галицькі й волинські землі швидко були інтегровані в радянську політичну сис-
тему. Разом з соціально-економічними і політичними відбулись й територіально-адміністративні
перетворення. 13-15 листопада 1939 р. у Києві на третій сесії Верховної Ради УРСР було прийнято
рішення про включення Західної України до складу УРСР. На її території утворилось 6 областей, у
т.ч. Волинська з відповідним порайонним поділом [3]. Її було утворено з п’яти повітів Волинського
(Володимирський, Горохівський, Луцький, Ковельський, Любомльський) і одного повіту Полісько-
го (Каширський) воєводств. Обласним центром стало місто Луцьк, населення якого на той час ста-
новило 39 тис. чоловік [1]. Площа території становила 19,9 тис. кв. км, що трохи менше сучасної
(20, 15 тис. кв. км). Конфігурація, площа і межі області зазнавали певних змін після Другої світової
війни, особливо в її західній і північній частині.
У січні 1940 р. було обґрунтовано новий адміністративно-територіальний устрій Во-
линської області, внаслідок чого утворилося 30 адміністративних районів (Берестечківський,
Вербський, Володимир-Волинський, Долобський, Головнянський, Горохівський, Заболоттів-
ський, Камінь-Каширський, Ковельський, Ківерцівський, Колківський, Локачинський, Лю-
бешівський, Луцький, Любомльський, Маневицький, Мацеївський, Олицький, Озютичівсь-
кий, Піддубцівський, Порицький, Ратнівський, Рожищенський, Седлищівський, Сенкевичів-
ський, Торчинський, Турійський, Устилузький, Уманський, Шацький), 8 міських, 16 селищ-
них, 859 сільських Рад (див. таблицю 1).
Таблиця 1
Зміни в адміністративно-територіальному устрої
Волинської області (1940-1996 рр.)
Кількість Рад Кількість поселень
Роки Кількість адмініст-
ративних районів міських селищних сільських міст Селищ місь-
кого типу
сільських
поселень
1940 30 8 16 859 8 16 ---
1946 30 8 15 --- 8 15 ---
1950 30 8 14 249 8 15 ---
1958 21 10 21 393 10 21 ---
1959 19 10 21 304 10 21 1049
1960 19 10 21 297 10 21 1193
1962 7 10 21 295 10 21 1193
1963 7 10 21 295 10 21 ---
1965 12 10 21 298 10 21 ---
1966 15 10 21 304 10 21 ---
1969 15 10 21 308 10 21 1077
1971 15 10 21 312 10 21 1070
1981 15 10 20 309 10 20 1064
1987 15 10 20 317 10 20 1045
1989 15 10 21 339 10 21 1044
1994 16 11 22 370 11 22 1050
1996 16 11 22 374 11 22 1049
3 листопада 1940 р. Піддубцівський район було реорганізовано у Теремнівський з пере-
несенням адміністративного центру у с. Теремне. Площа утворених районів коливалася від 0,2
тис. кв. км (Олицький, Устилузький) до 1,6 тис. кв. км (Камінь-Каширський). Їх адміністратив-
ними центрами були не тільки міста і селища міського типу, а й села (Верба, Голоби, Головне,
Заболоття, Теремне, Шацьк)[1].
11
У 1941-1944 рр. в ході радянсько-німецької війни Волинь була окупована німецькими
військами. ЇЇ територія увійшла до складу утвореного Рейхкомісаріату «Україна» з центром у
Рівному, який охоплював більшу частину України. Комісаріат складався з 6 генеральних окру-
гів, в числі яких була й «Волинь». Місцеве самоврядування покладалося на виборних старост (у
селах) і призначених бургомістрів (у містах) [3].
Після звільнення території Волині від фашистської окупації у липні 1944 р. віднов-
люється довоєнний адміністративно-територіальний устрій, який згодом коригується. Так,
у 1946 р. Вербський район було реорганізовано в Оваднівський, Озютичівський – у Затур-
цівський, Порицький – в Іваничівський, Седлищівський – в Старовижівський, Мацеївський ра-
йон було перейменовано у Лубківський у зв’язку із відновленням історичної назви поселення.
Надалі територія Волині продовжувала зазнавати певних адміністративних і територіа-
льних змін, що було пов’язано із ліквідацією старих адміністративних районів і їхнім
об’єднанням з іншими районами. Вони мали місце у 1957 р., зокрема, було ліквідовано Зату-
рцівський район шляхом приєднання однієї частини до Локачинського, а іншої – до Торчин-
ського; Олицький приєднано до Цуманського; Устилузький розділено на дві частини, одна з
яких відійшла до Володимир-Волинського, а інша – до Любомльського району. У 1958 р. було
ліквідовано Теремнівський (передано територію до складу Луцького та Цуманського); Овад-
нівський (відійшов до складу Володимир-Волинського); Іваничівський (реорганізовано у Но-
воволинський), а у 1959 р. ліквідовується Голобський (територія його відійшла до Ковельсько-
го і Маневицького районів), Головнянський (до Любомльського і Шацького), Заболоттівсь-
кий (до Ратнівського і Старовижівського), Берестечківський (до Горохівського), Сенкеви-
чівський (до Горохівського і Торчинського) і Луківський (до Ковельського, Старовижівсько-
го і Турійського районів) [12].
Переломними для адміністративно-територіального устрою Волині були 1962-1963 рр.,
коли згідно із Указом Президії Верховної Ради України «Про укрупнення сільських районів
Волинської області» від 30 грудня 1962 р., було утворено 7 і ліквідовано 12 районів (Колківсь-
кий, Луцький, Локачинський, Любешівський, Маневицький, Нововолинський, Ратнівський,
Старовижівський, Торчинський, Турійський, Цуманський і Швацький) [13].
У 1965 р. мало місце повернення до колишнього розукрупнення, тобто кількість районів
в області дещо збільшилася. На 1 січня 1965 р. Волинська область нараховувала 12 адміністра-
тивних районів, а через рік їх стало вже 15. Наголос було зроблено на те, аби адміністратив-
ними центрами районів в абсолютній більшості були міста [14].
Негативним в динаміці АТУ є те, що строки проведення реформ були розтягнуті в часі,
тобто великі і значні зміни відбувалися аж до 1966 р., а пізніше мали інерційний характер.
Звідси і бере початок сучасна модель адміністративно-територіального устрою області.
Зміни, що відбувалися в наступні роки, вже не були кардинальними для АТУ краю, тоб-
то кількість адміністративних районів залишалася сталою. Змінювалася лише внутрішня
структура районів, що переважно призводило до зміни кількості сіл та сільрад, а також площ
самих адміністративно-територіальних одиниць.
Сучасний період.
Остання зміна в АТУ Волинської області мала місце у 1993 р., коли Любомльський район
було реорганізовано у два – Любомльський з центром у м. Любомль і Шацький з центром у смт.
Шацьк. Необхідність такої реорганізації мотивувалась його значною площею, суттєвими терито-
ріальними відмінностями у характері і структурі господарства.
Отже, виходячи із сучасного адміністративно-територіального устрою, нині у складі об-
ласті налічується 16 адміністративних районів, 11 міст, у т.ч. 4 з них є містами обласного
підпорядкування (Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський і Нововолинськ), 22 селища міського
типу, 1053 села.
Аналіз взаємозв’язаного розвитку етнічних, політичних і адміністративних меж області
дає змогу виділити в її історії такі етапи формування адміністративно-територіального уст-
рою з їх особливостями:
12
1. Розвиток територіальних політико-адміністративних процесів у давньоукраїнських
державах (Київська Русь, Галицько-Волинське князівство) формувався згідно з етнічними особ-
ливостями, правовими і господарськими відносинами. Саме тому такі елементи територіаль-
но-політичного устрою як землі, волості зберегли цілісність протягом наступних періодів.
2. Під час перебування під владою Польщі й Литви природний розвиток адміністра-
тивно-територіальної системи території Волині був перерваний впливом цих держав, що на-
в\'язували свої зміни.
3. З втратою незалежності уповільнився процес природного формування територіальних
форм суспільного життя.
4. Під час перебування Волині у складі Російської імперії, устрій характеризувався поши-
ренням територіального поділу метрополії, що не відповідав інтересам корінного населення.
5. У період 1917-1920 рр. формування АТУ території області здійснювалось згідно з ет-
нічними, історичними і господарськими особливостями території.
6. У складі Польщі адміністративний поділ території області відображав її колоніаль-
ний статус.
7. У період існування СРСР значна частина етнічних українських земель залишилась
поза межами області. Значні зміни в системі адміністративно-територіальних органів були ре-
зультатом ігнорування історичних традицій і підпорядкованості інтересам народногосподарсь-
кого комплексу. Велика подрібненість території не мала позитивного впливу на систему функці-
онування АТУ.
8. На сучасному етапі існує проблема реформування АТУ і приведення його у відпові-
дність з об’єктивними економічними процесами та характером тяжіння населених пунктів до
організаційних центрів території.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адміністративно-територіальний поділ та економічне районування// Єврорегіон Буг: Волинська область/
За ред. Б.П. Клімчука, П.В. Луцишина, В.Й. Лажніка. – Луцьк: РВВ \'Вежа\', 1997. – С. 118-127.
2. Дмітрієнко М.Ф., Маркова О.Є. Адміністративно-територіальний поділ Української РСР з 1917 р. по 80-ті
роки XX ст. //Історико-географічні дослідження на Україні: 3б. наук. праць. – К.: Наук, думка, 1992. – С. 21-25.
3. Дністрянський М.С. Кордони України. Територіально-адміністративний устрій. – Л.: Світ, 1992. – 190 с.
4. Крикун Н.Г. Административно-территориальное устройство Правобережной Украйни XV-XVII вв. – К.,
1992. – 210 с.
5. Кучінко М. Волинська земля X – середини XIV ст.: археологія та історія. – Луцьк: РВВ \'Вежа\' ВДУ ім.
Лесі Українки, 2000. – 156 с.
6. Кучінко М.М. Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині. – Луцьк: Надстир\'я, 1994. – 208 с.
7. Лашенко Р. Лекції по історії українського права. -К.: Україна, 1998. – 96 с.
8. Пашин С.С. Города Галицко-Волынской Руси второй половини ХШ – первой половини XIV века и магде-
бурское право // Генезис и развитие феодализма в России. Проблеми истории города: Межвуз. сб. – Л.: Изд-во Ле-
нингр. ун-та, 1988. – С. 58-63.
9. Савченко І.А. Динаміка адміністративно-територіального устрою Волинської області // Науковий вісник
ВДУ. – Луцьк, 2003. – № 8. – С.261-267.
10. Сергійчук В. Етнічні межі і кордони України: північний захід // Наука і суспільство. – 1993. – № 11-12. –
С. 24-27.
11. Українська народність: нариси соціально-економічної та етнополітичної історії. – К.: Наук. думка. 1990. – 360 с.
12. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 01.09.1946 р. – К.: Вид-во політ. літ-ри Украї-
ни, 1947. – 1064 с.
13. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. – К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1962. – 420 с.
14. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. – К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1965. – 432 с.
15. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. – Ю: Вид-во політ. літ-ри України, 1969. – Т. 1,2. – 632 с.
16. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. – К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1973. – 816 с.
17. Швидько Г., Романов В. Державне управління і самоврядування в Украї
25 июня 2016
Гости страницы
Поделитесь страницей в соцсетях:
| Закрыть |
