Іван Іванович Вішован

Іван Вішован

Диво-квітка

Легенда Полтавщини

Здавна існує легенда, що папороть цвіте раз на рік, на Івана Купала. А ще говорять, що та людина, яка зірве цвіт папороті, буде щасливою, могутньою і досягне всього, чого забажає. Та зробити це не просто, бо нечиста сила не допускає людей до диво-квітки.

Один чоловік все ж вирішив спробувати щастя. Ось що він розповідає. А правда це чи небилиця, ніхто не знає.

Одного разу вирішив цей чоловік у ніч на Івана Купала піти в ліс і знайти папороть, дочекатися півночі і зірвати цвіт. Зайшов він у ліс, знайшов кущ папороті, взяв освячену палицю, обвів нею навколо себе, щоб захиститися від нечисті. Сидить, чекає. Аж ось бачить, просто на нього вискакує вогнегривий лев. Страшно було йому, але чоловік сидів на своєму місці нерухомо. Звір добіг до нього і зник.

Через деякий час ще видіння — летить величезний кажан, очі якого горять червоним полум’ям. І цього разу чоловік не злякався. І знову все зникло.

Незадовго до півночі виїжджає конячина, запряжена у віз. На ньому люди мертві лежать. Два чоловіки ведуть коня за вуздечку. Чути їхню розмову:

— Ось дивись, ще один сидить, бери ножа!

«Видіння чи дійсність?» — злякано подумав чоловік. Різники наближались. Місяць світив дуже яскраво. Було чітко видно страшні обличчя незнайомців. Шукач щастя більше не чекав. Щодуху чкурнув він у хащі.

Більше за цвітом диво-квітки чоловік не ходив і іншим не радив.

12 апреля 2013

(0|0)

Іван Вішован

Квітка папороті

Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Літом, якраз перед жнивами, на Івана Хрестителя, а теперечки кажуть на Купайла, це трапилось. Зійшлась молодіж до води. Дівчата вінки в’язали та пускали в воду, хотіли взнать, котра в яку сторону заміж піде. А парубки настягали сухого гілля та вогонь палять.

А сусід мій Дмитро із своєю дівчиною та пішов через ліс додому. Через якийсь час за кого не подумає, то й бачить, що з тією людиною робиться. Надумав за батька, то як наяву побачив, що той сидить на призьбі під хатою та люльку курить. Подумав про дівку про свою, то зразу побачив, що до неї парубки гомонять, а вона зажурена, світ їй немилий. І отак про що не подумає, те йому й ясно бачиться.

Аж ось уже майже з лісу виходить, скоро дома буде, а черевики такі важкі стали, що йти нема сили. То Дмитро присів на горбочку, повитрушував з черевиків пісок, та й далі пішов. Після того всі видіння пропали. Аж здивувався парубок. А на другий день зранку похвалився про те своїй старій бабі Ганні. А баба й йому сказала, що бачилось йому все, бо в поступці цвіт папороті впав, а він робить людину всевидющою. А чорти бігли за ним та підтрушували пісок у поступці, щоб Дмитро той цвіт з піском витрусив

12 апреля 2013

(0|0)

Іван Вішован

Як Юрка татари в полон забрали

Легенда Гуцульщини

Одна стара баба не тікала від татар, лиш сиділа на печи. Думала, що вона вже стара, татарам ні на що не пригодиться, та й в полон її не возьмуть. Але вона мала внука на ім’я Юрко, молодого хлопця, та й боялася, що його можуть взяти в полон. Тому Юркови вона сказала залізти в гори і там сидіти. Юрко так і зробив. Татари ввійшли в хату, побачили бабу, і оден татарин каже до неї:

— Юр, бабо, з печі.

А «юр» — це по-татарськи «злази». А баба думала, що то він каже «Юр», бо в горні сидить Юрко. Подумала, що все пропало і беруть і єї, і Юрка, та й каже:

— Вилази, Юрку, з горну, бо, видиш, вони знають, що ти там. Та й взяли Юрка татари в полон.

12 апреля 2013

(0|0)

Іван Вішован

Легенда про Довбуша

Легенда Гуцульщини

Олекса Довбуш народився в селі Печеніжині Коломийського повіту 1700 року. Народився в сім’ї селянина, який був ковалем і майстром на будівництві церков. Розказують, що Олекса Довбуш не ходив своїми ногами до шести років. Він народився калікою. А в шість років, сидівши на призьбі, він побачив, як душиться у ворині ^* телятко. Побачивши це, він доліз до того телятка і врятував його. З того часу почав Олекса ходити.

І тоді почав він освоювати свою першу професію — пастухував. Є така легенда. Коли він пас вівці, то побачив чорта. А всі пастухи мали з собою рушниці. Побачивши чорта, він вистрелив у нього. Тоді з неба злетів ангел і сказав:

— Ти проживеш недовге життя, але залишишся в пам’яті людей. І помреш ти від ярої пшениці і свого волосу.

Другу професію Олекса Довбуш освоював з батьком, працював ковалем. І третю професію він мав — будував церкви. Він будував церкву в Космачі. І йому сподобалася гарна дівчина, гуцулочка Марічка.

А перед тим, як звінчатися, обов’язково треба було сповідатися в церкві. І до тієї церкви приходить Олекса Довбуш з Марічкою сповідатися.

А пан Яблонський, на честь якого названо селище Яблунів, приїхав із своїм сином на ту Службу. І його син набирає собі для розваги дівчат, бо він був пан. І сподобалася йому Марічка. Він наказує своїм воякам, щоб Марічку схопили і привезли до його оселі. Олексі це не сподобалося і він молодого пана вбив прямо перед церквою з одного удару.

Люди, які це бачили, повтікали в гори, щоб не попасти в тюрму. І Олекса втік у гори. Ще тоді, коли він був пастухом, Олекса бачив, як пани знущалися над селянами. І він сказав: «Я не буду ґаздувати, а вони не будуть панувати».

Є ще така легенда. Коли Олекса втік у гори, він зустрів старого опришка, загін якого було розбито панами. Опришок той уже помирав. І сказав він Олексі:

— Ти файний хлопець, ти зможеш зібрати загін, я бачу по тобі.

І Олекса зібрав загін. Він випробовував хлопців по-всякому. Наприклад, зрубували дерево і воно падало між двома скалами, і по цьому дереву треба було пройти. Хто не пройшов, той у його загін не проходив. А ще таке випробування було: казали класти руку на пеньок і бартку ^*забивали в пеньок попри самі пальці, так, що іноді відрубували нігті, у кого були довгі. Забрав руку — в загін не приймуть.

Зібравши таким чином загін, Олекса Довбуш почав бити панів і грабувати їх добро. Відібрані в панів золото й худобу віддавали бідним. Само собою, панам це не подобалося, і вони шукали різні способи, щоб знищити Довбуша.

Пани схопили Марічку і завезли у Коломию, знаючи, що Довбуш обов’язково прийде її визволяти. І вони схоплять його. І Довбуш поїхав визволяти Марічку. Поїхав без своїх хлопців, навіть хлопцям не сказав. Але хлопці, дізнавшись про те, поїхали навздогін. А Довбуша було схоплено і вже його вели на шибеницю. Але над’їхали хлопці і врятували і Марічку, і Олексу.

Після цього батьки примусили Марічку вийти заміж за багатого гуцула Дзві?нчука. Але Олекса далі до неї ходив, бо в них була дуже сильна любов. Олекса любив Марічку і Марічка любила його.

А крім панів були ще й гуцули, які не любили Олексу Довбуша. Це були брати Мочернаки, які оба? давали по шапці грошей за голову Олекси Довбуша. Але Олекса Довбуш з ними розправився, зразу з обома.

А ще був такий Дідушко, який теж давав шапку грошей за голову Довбуша. Одного разу Довбуш приїхав до оселі Дідушка. Був обід, якраз доїли корови. Довбуш хотів переговорити з Дідушком і послав до нього свого опришка. А Дідушко побив того опришка. Той Дідушко був такий здоровий, що до нього було трудно підібрати противника.

Розгніваний Довбуш заходить до нього на подвір’я, зв’язує його і його сина шнурком, піднімає їх одною рукою і танцює гуцульський танець «Аркан». Після того було порубано бартками і Дідушка, і його сина. А надоєне молоко було вилито в річку. З того часу називається річка Білий Черемош.

Є ще докази того, що сестра і мати Олекси переховувалися в селищі Яремче. Коли Олекса приїжджав до свої матері і сестри, він кожного разу хотів купатися у водоспаді. Ставав на пагорбі і свистав у пальці. Тоді пани вискакували з водоспаду і ховалися по кущах. Бо приїхав Олекса. А коли Олекса з хлопцями з водоспаду виходили, пани поверталися до водоспаду.

Одного разу з загону опришків утік найкращий друг Олекси. І забрав той опришок з собою половину награбованого опришками золота. Довбуш не вірив, що може бути така зрада, і через три роки найшов він його в одній із старих церквів. Побачивши його, Олекса викликав його надвір і став з ним говорити. Микола зрозумів, що розмова буде серйозна і Довбуш його вб’є.

Довбуш спитав:

— Чому ти втік від мене? І де мої гроші?

Микола повів рукою направо і показав, що збоку будується нова церква. За ті гроші. Олекса йому сказав, що тут не всі гроші. На це Микола йому відповів, що решта грошей у Львові, де за них виливається дзвін. І ще сказав Микола, що він був покараний за те, що кинув забагато золота в метал, з якого виливався дзвін.

І Олекса Довбуш, піднявши невеличкого Миколу обома руками і поцілувавши його в чоло, відпустив його на всі чотири сторони.

Пани шукали різні можливості, щоб знищити Довбуша. І вони вирішили використати Дзвінчука. Дзвінчук був дуже багатий і хотів бути ще багатшим. Довбуш ходив до Марічки тоді, коли Дзвінчук працював у лісі. А в ліс він ходив на тиждень, на два. І пани підкупили Дзвінчука.

Дзвінчук зробив кулю, яка була набита ярою пшеницею. І Довбушів волос був у тій кулі. І перед тою кулею було проведено дванадцять богослужінь.

Дзвінчук сховався на горищі. Прийшов Довбуш, а Марічка його в хату не пускає. Вона знає, що тут є зрада, і не хоче його пустити. А Довбуш був хлопець бравий. Він подумав: «Як це Марічка не пускає мене в хату?» Він виламав двері. Довбуш зайшов, а Дзвінчук у нього стрілив. У пісні як співається?

Як поцілив у праве плече, А з лівого кровця тече.

Тут розповідають по-різному. Одні кажуть, що Марічка відвела його в ліс і втекла з ним. Він дав їй багато золота, і вона виїхала в Польщу, де прожила сто років.

А інші розказують, що Довбуш свиснув у свої білі пальці, як співається в пісні, хлопці прибігли і питаються в нього:

— Що зробити? Чи цю хату спалити, чи Дзвінчука вбити? Чи її вбити? А він сказав:

— Ні, я її не вб’ю, бо я її дуже люблю. А Дзвінчука лишіть, його народ проклене. І хату не паліть. Нехай він жиє в цій хаті.

А в пісні співається, що він просить хлопців занести його в Чорногору. Але це не було можливе, бо була зрада. Пани були тут як тут, вояки вже були. Вони просто віднесли його в ліс і накрили гіллям. І він їм наказав, щоби вони розійшлися по хатах, сховали бартки, сховали пістолі, бо вони без нього нічого не зможуть зробити.

І він там помер. Три дні він там мертвий лежав. А пани найшли чоловіка і заплатили йому багато грошей, аби він пішов і подивився, чи він дійсно мертвий. І тоді його було відвезено в Коломию. В Коломиї тіло Довбуша було розчленовано на дванадцять частин. І ті частини були розвішані в цих місцевостях, щоб налякати опришків.

А дехто каже, що тіло Довбуша не найшли, а найшли тіло іншої люди.

12 апреля 2013

(0|0)

Іван Вішован

Ім’я, що його світ не чув

Народне оповідання Гуцульщини

Народилася в Нижньому Березові дитина, і понесли її до хресту. Піп назвав дитину Емілією і записав у книгу. (Емілією звалася й попова жінка). А п’яні куми йшли додому та й забули ім’я дитини. Принесли дівчинку додому і сказали, що названо «Ампілія». Та й почали всі звати її «Ампілія», і прижилося це ім’я. Як уже була вона доросла, дізналися, що в церковній книзі записано «Емілія», але зсі вже звикли до імени «Ампілія» і продовжували називати її Ампілією до самої її смерти. Це вона сама мені говорила. Прожила вона довгий вік, і діти подружила, і вмерла Ампілією

12 апреля 2013

(0|0)