ЛЕБЕДИН - 33
IV
Із спогадів І. (Г. Рудаса.
«Сіяли із рук, бо сіва¬лок тягать не було чим, хоч і було два трактори ХТЗ, але вони більше стоя¬ли, ніж робили. Пару тижнів була погода тепла, сонячна, а потім щоден¬но почав іти дощ. І так До самого вересня. Деякі коні трохи оклигали, але на полі нічого не робили. Люди сіяли вручну. По¬сіяли по ріллі, посіяли і по стернях; ніхто там не хо¬див ні боронами, ні куль¬тиваторами. Але все про¬росло і виросло на славу.
Збирання врожаю за. тяглося на півтора міся¬ця, бо щоденно йшли до¬щі.
В селі всі вулиці були, зарослі жовтим бур'яном з метр висотою, де він узявся і де він подівся, залишилося загадкою. Цеіі бур'ян цвів жовтим цві¬том, як ріпак, після 33.го року я його ніде не бачив.
Коли прийшла весна, скрізь валялось багато мертвих людей, трупи по¬чали розкладатися. Були організовані похоронні бригади із активу, бо ак¬тивісти грабили, то вони і цю бригаду організува¬ли. Тих, що були мертві та розкладені трупа ніх. то не збирав і не віз, а в Дворах були ями бурячні або льохи, туди їх стягали, там і прикопували. Ця бандитська зграя звозила на кладовище багато ще живих людей, бо одержу¬вали за кожну душу 200 грамів хліба. Наталка 3. задушила 4-річного сина, щоб не мучився, а сама повісилась. Наталка Д. зарубала свого чоловіка, варила і їла разом з доч¬кою. Багато дітей своїх різали і їли, або крали і теж їли.
...У багатьох трупів були поодрубувані руки або ноги і ніхто не знав чи воно відрубано в мерт. вого, чи ще в живого. У Володимира Г. жінка пої. хала до Росії дістать хар. чів, а чоловік забив сина років 8, варив і їв сам ра. зом з дітьми.
Багато не стало ні жи. вих, ні мертвих, ніхто не знає, де вони поділись.
...Так в 1933 році дощі затягнули жнива на 1,5 місяця. До жнив цього року колгосп був один на все село, але поділе¬ний на три відділки, по¬рівну було тягло, рема-нент, будівлі, свинарни¬ки, корівники. Була одна контора і один голова кол. госпу. На жнива поділи¬лися: з одного стало три. Один залишився з назвою ХІІ-річчя Жовтня, дру¬гий —. ім. Петровського, третій — ім. Ворошилова.
...В 1933 році вродив не тільки хліб, вродила го. родина, вродили яблука, вишні, шпанки, але не могло достигнути — лю. ди накидались і їли без міри, хворіли на дизенте¬рію, не ироживали і трьох днів і помирали. У посів¬ну померло багато чоло¬віків. Вони сіяли із рук — мішок через плече, голод мучить, хто терпе¬ливий, том залишився, а більшість но дві.три зер¬нини кидали в рот, а роз¬жувать не могли і на ра¬нок помирали. Дехто по¬чав жати жито; сушили в печах, молотили, але цим потруїлись.
...Буряки проривали без сап з двох листочків і проривали, поки буряки не були вже як пальці. Це вже йшло додому на харч. Але недовго. Доди. вились, що дуже рідко залишалося в рядку і ска¬зали, що хто буде брать, тих будуть судити. Прове¬ли збори, декого вигнали з роботи для прикладу. На цих буряках давали по 400 г хліба. Хліб приво¬зили із Шполи, тут же! важили і ділили. Були тут і жертви.
...Вихопив у одного 40. ловіка хліб Са :ка Н., а той вхопив ііорчика і вдарив Савку по голові, так і вбив. Ніхто нікого не боронив і нікого не су¬див. Коли ріжуть хліб, то там крихти та шкурки відломлюються. По закін¬ченні цієї роботи на це місце виходять діти з матерями, накидаються і хватають одне поперед одного ці крихти. Тут був хлопчик одного розкурку-леного, батько його вже? помер, сирота. Хліб, коли везуть, то їде охоронник, і як ділять, то теж охоро. няють. Охоронник поба¬чив цього хлопчика, схо¬пив його за ноги і вдарив об стежку. Дитина і не пікнула. Хлопчику було 11 років, звали Ваня, син Волика А. Н.
...Перед жнивами люди ходили по чужих городах, виривали цибулю, рвали картоплю, під якою нічо¬го не було, і тут були жертви, бо майже кожен стеріг свій город. Багати людей ходили на Пав.іівсь-кий та Шполянський рад¬госпи і вибирали з землі буряки - висадки і несли додому. Зразу це вдавало¬ся, поки в радгоспах не додивилися до цієї шкоди. Тоді на конях роз'їжджа¬ла міліція і звідти багато хто не повертався: стрі¬ляли і били прикладами.
Дощі, що йшли кожен день, перестали. Копі, які лишилися, оклигали, бо трави було досить на берегах, але люди пухли і мерли на ходу. Впаде і! цей жовтий бур'ян і під¬беруть тоді, як почне роз¬кладатися. Збирать уро¬жай було майже нікому. Тих, що частково робили у Росії на лісозаготівлі та на інших роботах, ло¬вили і відправляли додо¬му на жнива.
Спершу вибрали ді¬лянку спілої пшениці, па жали кінними жатками, вивезли молотарку, намо¬лотили і давай пекти хліб і варить на полі по брига¬дах їсти. Але робота зра¬зу майже не рухалась, лю¬ди, хоч і ті, Що приїхали із Росії, були кволі і вис¬нажені, а ці ще й пух.іі. На поле вивозили на під¬водах, на полі ночували, мало-помалу особливо вно
чі, ранками та вечорами почали в'язать, а хто міг, косив косою. Гектар ско¬си, зв'яжи, склади у кони, то тоді одержиш 150 гра¬мів пшениці. Яку б куль¬туру ти не збирав: чи ячмінь, чи овес — розра¬ховувалися пшеницею, Люди ожили. Всі; і старі, і діти, і більші, і малі — були в полі, визбирували до колоска, загрібали.
Хліб був зібраний до останньої зернини. На трудодень дали по 1,5 кг хліба. Тим, що збира¬ли індивідуально, трудо¬днів не писали, а писа¬лась робота друга, крім жнив, і на ті трудідні одержували нарівні з кол¬госпниками.
Після цієї трагедії —
голодомору — система ке-
рівництва не змінилася.
Скільки померло людей
ні сільрада, ні колгосп не
переписали, неначе так
і треба. Податки ті ж самі,
позика та сама, та ж сама
здача молока, м'яса, кар-
топлі, яєць. Навіть учням,
як не здаси десяток-два
яєць, оцінка — одиниця.
Грошей не давали ні ко-
пійки, садки пови-
рубували на паливо, а
кущі, які відростали від
тих пеньків, відразу опо-
датковували».
|
відлуння хх століття Л Е Б Е дин-33 V Інколи трагічні випад-,, ки набували
гротескних , форм. Був у нас такий активіст Н. О. Канава. В 1929 році :він
з усіх сил агітував, щоб вступали в колгосп, бо там буде добре жить. Для
більшої переконливості переходив на ламану російську мову. Говорив приблизно
так: «К колхозе . ,,не нада оу-дет печьхлеб
и иметь ,. своє.., хозяйство. Все бу-дет общео и всем будут раздавать по
нотребнос-ти., Вудет ехать. подвода с хлебом ,и будут раздавать каждому по
бухан, кел- Вьі еще отказьшать-ся будете. Потом будет , .еха'гь еще
подвода и будут раздавать . молоко. И так все остальное». Але прийшов 1933
рік, який не пожалів і цього недолугого агітатора. Помер він і лежить на лаві.
По-сходились, деякі сусіди, щоб поховать його. В їх числі був і П. В. Довгаль,
такий собі дядько з хитринкою. Постояв
вій трохи біля небіжчика та, й
говорить: «Ну, Назаре, вставай, вже молоко
при. везли», і Можливо, читач при
цьому посміхнеться, але тоді не засміявся ніхто. До , сказаного І, Г. Ру-дасом можна додати ще багато
жахливих сцен, та вже їх чимало описано в нашій газеті.. Про те, що це був
злочин, вже ні в кого немає .сумніву. Масштаби злочицу дозволяють його
поставити на рівні винищення євреїв німецьким фашизмом. За- ? гинуло від 7 до 9 мільйонів українців на території України і Кубані. Ці цифри
ще уточнюються' дослідниками. Багато людей втратило наше село. Звичайно,
далеко не всі Жертви голоду зареєстровані, багато похррзні по дворах, а деякі
«никли аовеім або похоо? ні
неві- домо де.
Тому число жертв може бути прийняте з певними припущеннями. І. Г. Рудас називає
цифру 6—8 тисяч. В спогадах він
приводить список жителів однієї
вулиці, де він знав усіх особисто. Із 121 жителя цієї вулиці померло 63.
Але ПО ОДНІЇ! вулиці не можна визначити результат для веьо-. го
села. Якби вимерло .6—8 тисяч чоловік, то в колгоспі практично не було
б кому працювати. Називалися й інші цифри. Мабуть, найбільш точною є цифра,
яку називав мій покійний батько, бо його часто, як грамотного,
залучали до роботи в сільраді при всіляких переписах, звітах і т. п. Він
говорив, що в , звіті була цифра 3200 чол. померлих з голоду. Це
близько до істини, бо цифри, меншої 2500 чол., я не чув.
Для порівняння: під час війни 1941-45 р. р. ми втратили близько 500 чоловік. Тепер,ми вже знаємо, що вину за цей злочин повинні
нести тодішнє керівництво СРСР (ВКП(б) і уряд) та
України (КП(6)У та уряд) і сучас-
, ні партії, які вважають себе їх правонаступниками. Про те, що голод був
запланованим, є численні свідчення. Ось одне з них. На XVII з'їзді
ВКП(б) Ворошилов заявив: «Ми свідомо пішли на голод, тому що нам потрібен був
хліб». І
винні у всьому цьо- Для виконання людожерських планів
потрібні були відповідні люди. Нова система почала їх відбирать за новими принципами, Щоб вони не відчували ніяких докорів
сумління. І. Г. Рудас ' згадуваь,' що ще іі'ри Бенінові комсомольці (звичайно, навчені старшими) в
церкві під час служби гавкали і свистіли, їх витягували із церкви і давали
стусанів. Із
спогадів І. Г. Рудаса: «В 1930 році
перед висилкою на Вологду'наоп-рали молодь на курси трактористів. Хотів туди записатися
Яша П., але йому відмовили. Записували комсомольців, і то не всіх, бо зразу
посилали тільки 6 чол. на все село, самих активних. А Яші сказали, як проявиш
себе активістом^ то ' пізніше і тебе пошлем. За день до висилки Яша пішов
у штаб і каже, що його батько і старший брат хочуть побить актив. Він сам,
мовляв, чув, як вони домовлялися. На другий день батька разом із сім'єю, крім
Яші, висилають. Коли привезли їх у. Вологду, вигнали з вагонів, зробили
перекличку, то в списках цієї сім'ї не було. Батько там помер, а мати з двома
дочками і сином повернулися додому. Коли вони приїхали, то Яша їх у хату не
пустив, жили в чужій землянці». Цей випадок перегукується з роздмухуваним тоді
пропагандою «подвигом» Павлика Морозова. Так у нас відбирали совість і повагу
до старших та батьків. В результаті в актив та керівництво колгоспами проникло
багато таких аморальних людей, для яких не існувало ніяких стримуючих
перепон. І. Г. Рудас згадує, що той охоронник Микола, який убив
на буряках хлопчика ' Ваню, був у свій час у ' банді Чорного Ворона, а з
першого дня колективізації був охоронником до приходу німців. При німцях його
видали як активіста і ката, але ті швидко його «розкусили»,
зробили поліцаєм. Вій брав участь в
розстрілах євреїв у Зв'енн-городці, і в Шполі. В І944 році його мобілізували в
Червону Армію і він дійшов аж до озера Балатон. І вже аж там його опіз-нав
один лебедичець і вбив серед білого
дня. А ось іще
один приклад. 2 березня 1930 р. на другий день'після-'висилки на Вологду було
тепло, стояли калюжі. Сім'ю Халімона Я. Д.
вернули із Шполи додому (жінку з
п'ятьма дітьми). В хату їх не пустили, а голова сільради К. викинув із двору
трирічну дівчинку. Взяв за лахміття і кинув у калюжу. Дитина кричала не своїм
голосом, позбігалися люди, почали кричать на цього ката. А він кричав, що їх
гадів усіх треба убивати, щоб не росли вороги народу. Але потреби колгоспного господарства вимагали не
тільки шаленої політичної активності, а практичного досвіду та організаторських
здібностей. Тому на керівні посади ставали відповідні цим вимогам люди. Щоправда,
їх в 1936-38 р. р. знову «пропололи». Так загинули від репресій голови
колгоспів Н. Г. Пе-реміт, Ф. П. Колот, голова кооперації П. Г. Скрипник,
директор школи № 1 С. Г. Жураківський, колишній командир загону по боротьбі з
бандитизмом М. П. Пухлій та багато інших видних людей Лебедина, які і в ті
жорстокі часи зберегли людське обличчя і залишили після себе добру пам'ять у
своїх односельчан. Вічна пам'ять наша тим, хто став жертвами людожерської
акції першої половини XX століття — голодомору-33. Вічне
прокляття катам, безглуздя,
жорстокість, , звіряча подоба яких спричинила смерть тисяч, со. тень тисяч, мільйонів па. І ших співвітчизників-ук- І-. раїнців. |
24 серпня 2011
|
|
23 серпня 2011
|
|
22 серпня 2011
|
- ЛЕБЕДИН- З З 2. Тривога
наступила в 1929 році Тривога наступила в 192у році. Влітку декого 13 заможних селян за- 14 травня 1929 року Восени 1929 року почалася шалена агітація за вступ у
колгосп. На всіх десяти кутках села були організовані штаби,, куди виконавці
зганяли людей і там агітатори розказували, як добре жить у колгоспах. Але
ця агітація була ма- Із спогадів
І. Г. Рудаса: «Тоді вирішили зганять людей в клуб, у школу.
Були мобілізовані мисливці з рушницями,, і ця охорона стерегла людей. Тих, які подали тримали і
вони ночували там, їх навіть не випускали «до вітру». Навчання в школі було
па деякий час припинене, бо класи були «запаскуджені і перетворені па нужник». Із розповіді С. С. .Назаренка: «Людей
загнали в клуб (при заводі) і агітували там до ночі, двері закрили.
Організовував це С. В. Кирнлін та його три сини. Записували на сцені. Хто
записався, відпускали додому. В центрі села поставили бочку гасу і продавали
тільки членам колгоспу. Цей С. В.
Кирилін був директором рафшарні і уповноваженим від райкому по проведенню
колективізації. Він погрожував: «Чекайте,, запахне на Козиній горі кулішем,
будете рачки туди лізти». Мабуть, він щось знав, бо його погроза через деякий
час збулася». Із спогадів І. Г.
Рудаса: «З
тих, що записалися займалися
реманентом, звозили
плуги, борони, молотарки
кінні і з двигунами. Почали їздити по хатах збирать посівне зерно для ярих
від того, скільки на весну лишилось. Склади для зерна були при цукровім
заводі: один цукровий склад» а другий, де була зимова бондарня... За зиму
колективізація була проведена па 99.9 процента, куркульський опір зломлено.
Ніхто не опирався. А в колективізацію і до самої війни жодного активіста
не убили і пальцем не зачепили. До весни посівний матеріал був засипаний, але
фуражний для коней не заготовили,, а де і був заготовлений, то актив забрав
для своїх свиней. Навесну коні вийшли худі, особливо молодняк, такі, що не дай
Бог побачить. Першої весни, тобто 1930 року визначили, що коні
зайві, тільки корми з'їдають, а роботу можна зробить, якщо їх на третину
зменшить. І так на нашій дільниці було удавлено 400 коней, їх виводили у провалля
і вірьовкою за шию скручували палицею,, кінь падав, там і прикопували цих
нещасних тварин. Залишилися коні старі, які більше стояли на соломі. Коли розпочалася ро- Багато коней подохло першої весни, напихали в себе
паліччя різне|:| сухий
очерет, запікалося в кишках і здихали. Ці трупи теж прикопували. Які коні вижили,
за літо поправились, ними хоч удень
робилц, а на ніч пускали пастись... Так було і в 1931 році: весною коні дохли,
то вже трупів не прикопували, а привозили на загальний двір до свинарника і годували
свиней. За літо 30-го року побудували свинарник і корівник. Корів набрали в
куркулів. В 1932 році коні дохли по 10 голів в день на початку весни, то
трупами теж годували свиней, але вже були і люди, які їли те пад-ло, бо па
трудодні не дали нічого, навіть і не згадували. Вивезено було все, навіть
посівний фонд. Як везли першу здачу хліба на елеватор, то на передній
підводі був прапор, а на задніх — транспаранти про те, який видбали урожай, що
веземо хліб в подяку т. Сталіну за щасливе, радісне, заможне життя. Називали
його і батьком, і сонцем, що світить нам із Кремля». |
21 серпня 2011
|
| Закрити |
