Василь Кубаш

        СТРАСТНИЙ ТИЖДЕНЬ

   До Великодня віруючі готуються протягом семи тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страстна Седмиця або Страстний тиждень, на спомин святих страстей Господніх. Кожен його день наближує нас до урочистої події - Світлого Христового Воскресіння. Це тиждень найсуворішого посту.

  У Великий понеділок приводиться чудо засохлої смаківниці, про яке розповідається в Євангеліях від Матвія та Марка. Ця історія доводить, що віра має величезну силу й здатна творити чудеса. У цей день треба до Великодня підготувати свою оселю - пофарбувати, помити, почистити.

  У Великий вівторок під час богослужіння читаються бесіди Ісуса Христа з учнями та його останні притчі. У цей день треба підготувати одяг, випрасувати білизну.

  У Велику середу увага привертається 'блудниці, яка розкаялася'. Під час служби підкреслюється різниця між врятованою грішною жінкою та Іудою, обраним апостолом, який загинув: одна віддає своє багатство Христові та цілує його ноги, інший за гроші зраджує Христа поцілунком. У цей день завершуються всі господарські роботи. Треба прибрати хату, винести все сміття. Треба також заготовити яйця для крашанок та писанок, підготувати все необхідне для їх виготовлення знаряддя.

  У Великий четвер згадується Таємна вечеря, що здійснив напередодні свого розп’яття Ісус Христос зі своїми учнями в ознаменування заповіданого пророком Мойсеєм Великодня. Із цією подією пов’язане встановлення таїнства Євхаристії, причастя.

  Страстний Четвер або так званий Чистий Четвер- день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. На цей день припадає найбільше обрядів, дійств та прикмет. Традиційно цього дня випікають паски. Паска - це не просто ритуальний хліб, вона символізує тіло Христове, і до її виготовлення треба ставитись з особливим натхненням та трепетом. Перед тим, як випікати, необхідно помолитись, аби очистити Ваші думи та помисли. На Чистий Четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто ретельно вимитись, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів. Виготовлена на Чистий Четвер страсна свічка захищає оселю від пожеж, тих хто в ній мешкає від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, що його цього дня запалюють у церквах. Необхідно будь-що, і ні в якому разі не загасивши, донести тепло великоднього вогника до свого будинку. Існує повір'я, що на Чистий Четвер Бог відпускає на землю душі праведників, аби вони могли відсвяткувати 'Мертвецький Великдень'. Отож зайшовши пізно вночі до церкви можна, за народною уявою побачити, як покійники славлять Воскресіння Христове, а церковну службу служать священики, що померли.

  У Велику п’ятницю, на вечері, згадується погребання Христа, з особливою урочистістю виноситься Плащаниця з вівтаря на середину церкви для поклоніння віруючих. Найсумніший день тижня - п'ятниця, бо саме в цей день Христос помер. Не можна взагалі нічого їсти, не співати, не слухати музику. Ввечері треба йти до церкви, де виносять Плащаницю, тканину, в яку було загорнуто тіло Ісуса після зняття з хреста, та на котрій зображено його в гробу. В цей день не можна шити, прати, будь-що різати. Порушити цю заборону - дуже великий гріх.

  Велика субота – останній день Великого посту. На утрені продовжується поклоніння Плащаниці, читається літургія Василія Великого (Кесарійського). У цей день обов’язково буває вечірня служба, що належить Великій неділі. Початок ночі триває в читанні Діянь апостолів, і, нарешті, саме перед Великодньою утренею здійснюється опівношна – церковна служба з 12 години ночі до ранку, що нагадує віруючим про молитву Христа перед розп’яттям, під час якої Плащаниця знову вноситься до вівтаря через царські врата та кладеться на престол, де вона залишається сорок днів, до Вознесіння Господнього. Опівночі Великоднім хресним ходом починається заутреня.

Процесія обходить храм та повертається до його зачинених дверей. Священик повідомляє про Воскресіння Христа. Народ входить до храму, і заутреня продовжується. Весь храм прикрашений квітами, скрізь дуже багато світла, священики одягнені у святкові ризи. У центрі храму, на аналої, лежить ікона Воскресіння, що зображує Христа, який розбиває ворота пекла і звільняє Адама та Єву. На цій службі вже нічого не читається, а тільки співається. Знову і знову священик вигукує «Христос Воскрес!», і кожного разу народ йому відповідає: «Воістину Воскрес!» Великодній тиждень починається. У Страсну суботу йдуть приготування до Великодньої святкової трапези. Для господинь це найбільш клопітливий день, адже потрібно все приготувати, спекти, зварити. Цього дня красять яйця та виготовляють писанки. Про красу української писанки відомо всім, їй навіть стоїть пам'ятник у Канаді. Для крашанок переважно використовується червоний колір, бо це символізує кров Христову. Лушпиння від яєць, які тріснули не викидається, а несеться до річки і пускається на воду. За легендою через 25 днів воно припливе у щасливі рахманські краї і повідомить душам праведників, що там проживають, про Світле Христове Воскресіння.

________________________________________

Василь Кубаш

    Глава УГКЦ: Як протистояти російському світу? Дуже просто – будувати український

 В УНІАН глава УГКЦ Блаженніший Святослав дав свою першу прес-конференцію. На ній він розповів про пріоритети церкви на найближчі десять років.

ВВАЖАЮ ЗА ЧЕСТЬ ПРОДОВЖУВАТИ СПРАВУ БЛАЖЕННІЙШОГО ЛЮБОМИРА

Якщо хтось очікував почути, скажімо, критичні закиди щодо Московського патріархату чи сьогоднішньої влади – помилився, адже, як наголошує Блаженніший Святослав, він продовжуватиме засади керування церквою, що заклав кардинал Любомир Гузар.

Самі священики УГКЦ манеру спілкування свого глави називають дуже близькою до манери спілкування Папи Івана Павла ІІ. Новий предстоятель церкви може говорити про серйозні речі з усмішкою, жартуючи, але вони зовсім не сприйматимуться як несерйозні. Священики, що раніше працювали з Святославом Шевчуком, відзначають його «твердий хребет»…

– Я вважаю своєю честю продовжувати все те, що Блаженніший Любомир започаткував: почав будувати чи заклав фундамент, сказав новий глава УГКЦ.

Він виклав свою стратегію у трьох пунктах:

“Перший – це наша душпастирська чи євангелізаційна діяльність. Це питання проповіді церковного слова, тобто ми хочемо бути собою, справді живою Христовою церквою, яка має на меті донести євангельську благовість до кожної людини, до якої нас посилає Господь”.

“Ще одна важлива складова, – продовжує він, – молодіжна політика. Сьогодні молодь шукає відповіді на конкретні питання, які сьогодні їх турбують. Ще одне питання – освіти і виховання майбутнього духовенства. Важливим є також питання інкультурації. В Аргентині часто проповідував іспанською мовою, перекладаючи на іспанську мову традиційні грецькі, старослов’янські вислови чи фрази. Те саме стосується і України, бо, гадаю, сучасна українська людина дуже часто не розуміє старих слів, заяложених, які треба по-новому для цієї людини представляти. Один хлопчина з провінції Місіонес мені сказав так: «Знаєте, владико, якщо церква є музей, який дуже гарно зберігає культурні експонати минулого, ну, туди можна прийти раз на рік, як і в кожен інший музей, але жити в музеї… Ну, це вже вибачте». Тож, ми хочемо, щоб наша церква була живою.

Друга група стратегічних напрямів – це питання адміністрації. “Ми тепер вивчаємо досвід сучасного менеджменту, у який спосіб бути найбільш ефективними, але водночас найдешевшими. Тобто, щоб зробити найбільше праці, але найменшим коштом.

Ще одна складова – питання географії. …У певних регіонах світу ми вже маємо свої структури, де можемо опікуватися нашими вірними. Недавно стало відомо, що наші вірні є також у Південній Африці. Потім собі думаємо: Господи, а де наші вірні будуть ще за десять років… Тобто нам треба готуватися до процесів глобалізації».

Після викладення своєї стратегії, глава УГКЦ відповів на запитання журналістів, а також дав коротке інтерв’ю УНІАН.

Я ПОВАЖАЮ ПРЕЗИДЕНТА І СПОДІВАЮСЯ, ВІН ПОВАЖАТИЕ МЕНЕ

Блаженніший, ні для кого не секрет, що УГКЦ прагне мати власний патріархат, і ми знаємо, що ви сьогодні їдете до Риму. Чи говоритимете про це з Папою і що в цьому напрямку буде зроблено?

Так, нашим обов’язком є скласти візит ввічливості до Святішого Отця, з одного боку, а з другого – підтвердити своє сопричастя з ним, тобто єдність. Ми на Синоді приготували багато пунктів, які потрібно представити Святішому Отцеві. Ми справді говоритимемо, що ми є та церква, яка розвивається. А кожна Східна Церква, яка розвивається, прямує до патріархату. Патріархат – це є природне завершення розвитку цієї церкви.

Насправді до патріаршої гідності церква має дозріти. 20 років після визволення нашої церкви були періодом дозрівання. І я представлю Святішому Отцеві певні елементи зрілості нашої церкви.

Якщо мої вірні в усіх куточках світу відчують, що я реально можу щось їм дати, щось донести, тоді ми матимемо патріархат. А різні титули, механізми, різні політичні кон’юнктури – це все другорядне.

Як ви оцінюєте взаємини з чинною українською владою? Як, на вашу думку, вони розвиватимуться найближчим часом?

Мені недавно поставили провокативне запитання: «Як ви ставитеся до президента?» Я відповів: «Я є громадянином України, я маю обов’язок поважати свого президента. Але, з іншого боку, сподіваюся, надіюсь і хочу бути переконаний, що президент поважатиме й мене»...

Блаженніший, ви сказали дуже багато добрих слів щодо ваших колег, скажімо, зі Східної Церкви. Але ви напевно, читали Інтернет і бачили негативну реакцію прихожан Московського патріархату щодо вашого обрання. Як ви реагуватимете і чим ви можете пояснити цю реакцію? (На церемонії зведення на престол Святослава Шевчука були присутні представники різних конфесій, у тому числі – УПЦ Московського патріархату. – Авт.)

Відповім одним словом – спокійно. Тому що той душевний мир і спокій має від когось вийти. Якщо він не вийде ні від кого, то звідки він візьметься?! І тому хочу спокійно реагувати.

А з іншого боку, знаєте, я маю взірець спілкування, який свого часу запропонував Папа Іван Павло ІІ. Через особисте спілкування він почав ламати різні стереотипи, схеми, а відтак різні мури, які розділяли Європу, світ. Якщо ми разом між собою спілкуватимемося, якщо я прийду в гості до когось, запрошу когось до себе, тоді ті мури впадуть.

До речі, коли я дякував кожному з владик, які прийшли на наше свято, я відразу просив: «Я хочу вас відвідати, хочу до вас постукати». Знаєте, всі мене чекають! І я йтиму.

Я СЛУЖИВ У МЕДЧАСТИНІ В ЛУГАНСЬКУ

Ви є перший Верховний Архієпископ пострадянського покоління, розкажіть, будь ласка, про вашу молодість, як це бути віруючим у підпільній церкві в часи Радянського Союзу? Хто мав найбільший вплив на ваш духовний розвиток?

Будь-яка диктатура, будь-яка тоталітарна система нищить людську гідність, вона є агресивна щодо людської особи. Я половину свого життя, до двадцяти років, прожив у Радянському Союзі, два роки відслужив у радянській армії – у військах авіації Київського військового округу в Луганську. Тоді був ВАУШ – “Висшеє воєнноє авіціонноє учілище імені пролетаріата Донбаса”. Я служив фельдшером у ОБАТО – “отдельнии батальйона аеродромно-техніческого обеспеченія”... Цікаво, чи ще існує ще цей ВАУШ у Луганську? Хотів би колись відвідати його.

Для мене особисто церковна спільнота і церква були такою оазою, де можна було віднайти захист своєї гідності або цю гідність відбудувати. Завдяки вірі, яку передали мені мої батьки, моя родина, я зміг лишитися собою, не деперсонікуватися ні в радянській армії, ні в інших церковних структурах.

У 80-х роках покоління священиків, які були сформовані до Другої світової війни, почало відходити. Ті священики, котрі перетерпіли переслідування, Сибір, тюрми, почали вмирати. І тоді наша маленька громада занепокоїлася: а що буде далі з нами? І ось, у 1987 році ми вперше побачили молодого священика. Для нас, дітлахів, це була сенсація, бо доти ми бачили лише такого старенького, якому треба було допомагати одягатися, помагати служити. І тоді наші люди сказали: «Ми маємо майбутнє, бо маємо молодого священика!» Я штурхнув у плече свого товариша й сказав: «Ми теж будемо священиками».

Той священик, який мене надихнув і виховував пізніше, - це був покійний вже отець Михайло Косило, якого дуже добре знають у Яремчі, у Дорі, на нашій Гуцульщині, який був ректором підпільної духовної семінарії на Франківщині.

Ви приїхали на прес-конференцію на досить скоромному, якщо порівн.ювати з іншими священиками вашого рангу в Україні, автомобілі. А чи є у вас якась інша машина, якийсь «Мерседес» броньований? Чи маєте резиденцію, а якщо ні, то чи збираєте її будувати, на скільки поверхів і чим облаштовувати?

Знаєте, мене останній рік пан один знайомий у Аргентині називав «блукаючим єпископом», бо я весь час мусив їздити. Моїм завданням було – як усе вмістити в маленьку валізку... Тому будувати щось велике для себе не маю жодного наміру.

Я сьогодні приїхав на авті нашого Блаженнішого Любомира і з його особистим шофером. Зараз мешкаю в гостьовій кімнаті резиденції Блаженнішого Любомира. Для себе особисто я нічого не потребую.

КОЛИ НУДЬГУВАВ ЗА УКРАЇНОЮ, ВИТЯГАВ СКРИПКУ

УНІАН: Блаженніший, нам ще цікаво про вас, як про людину. Чи можете розповісти про свій робочий день? Коли встаєте, з чого його починаєте? Може, займаєтеся якимось спортом? Які у вас хобі, що читаєте?

Останнім часом моє життя непідвладне мені. Особливо в останні дні…

Найбільш упорядкований робочий день у мене був тоді, коли я був ректором семінарії. Тому що мусив проектувати порядок дня. Семінарія дуже подібна до війська. Тоді завжди вставав на годину швидше від усіх семінаристів, щоб пробігтися. І в Аргентині вже як єпископ також намагався бігати зранку. Далі – обов’язковим є устав молитви. Тоді – період для активної праці: чи то викладацької діяльності чи адміністративної. Побачимо, як тепер складатиметься. Решта часу – для читання. На жаль, не можу читати так багато, як би мені хотілося.

Десять років я працював як науковець. А науковець мусить сидіти за джерелами. І коли я став єпископом, мені дуже цього бракувало. Сподіваюся, знайду хоч трошки часу, бодай один день у тижні, де зачинятимусь від усіх, але відкриватиму джерела нашої спадщини, зокрема святих отців.

А щодо хобі – я на скрипці граю. Моя мама є вчителькою музики, уже понад 30 років вона навчає дітей грати на фортепіано. У нашій хаті є старе австрійське піаніно, з клавішами зі слонової кості…

І в Аргентині, коли була, наприклад, ностальгія за Україною – я витягав скрипку. До речі, минулого року у Львові мені подарували ноти «Елегії» нашого славного композитора Мирослава Скорика. Уявіть собі – на другому кінці світу, серед джунглів Аргентини звучала «Елегія» Скорика в моєму скромному виконанні.

НАШЕ ЗАВДАННЯ – БУТИ РАЗОМ З НАШИМИ ПРАВОСЛАВНИМИ БРАТАМИ

Ви багато розповідали про ваші закордонні парафії. А чи є у вас концепція поширення впливу вашої церкви на південні та східні регіони? І чи готові ви до спротиву того ж Московського патріархату?

Блаженніший Любомир, коли переїхав у Київ, сказав: «Ми є тут не для того, щоб бути проти когось, а щоб бути разом з кимсь». Так само і наша присутність у будь-якому регіоні України не є проти когось. Гадаю, наступним завданням є – бути разом з нашими братами православними. Це велика нагода пізнати їх, пізнати специфіку східного регіону. Зрозуміти, у чому полягає їхня трудність у сприйнятті нас. У чому полягає той острах перед нами. Переконаний, що наша присутність разом з ними потрошку той острах заспокоїть.

У Луганську є дуже багато людей, цілі покоління, які взагалі зросли без будь-якої церкви...

Коли я служив у армії, привіз якось із дому Катехізм католицької церкви, надрукований у Литві. Я служив у медслужбі, і зі мною працювали прості люди, медсестри, санітарки, лікарі. Й одного разу одна медсестра попросила в мене цю книжечку… Брошура вернулася до мене через вісім місяців у твердій обкладинці.

Потім мені сказали, що вона обійшла всю медслужбу і всі родини тих працівників, які там працювали. Більше того, наш начмед – підполковник медичної служби, за національністю єврей, - коли звільняв мене в запас, подарував мені Євангеліє і книжку Ренана «Життя Ісуса Христа». Покликав мене в кабінет і сказав: «Славичек, знаешь, я думаю, что нельзя писать на святых книгах. Но это наша память о тебе». Тобто це є приклад живого спілкування, воно в тих регіонах теж потрібне... Гадаю, наша присутність має бути разом з ними, а не проти них. І тоді багато речей самі собою можуть зникнути.

УНІАН: Скільки в Аргентині у вас було вірних і скільки серед них аргентинців?

В Аргентині сьогодні мешкає близько трьохсот тисяч українців, з яких 160 тисяч – греко-католики. На жаль, через брак духовенства ми в реальному контакті лише з десятьма тисячами. Для мене ці цифри були таким собі показником, що треба зробити.

Люди, з якими ми сьогодні працюємо, мають змішані шлюби, є аргентинці, які не мають жодного українського коріння.

Більше того, за час свого єпископства в Аргентині я прийняв до своєї єпархії трьох римо-католицьких священників, аргентинців за походженням, котрі хотіли служити за нашим обрядом. Це означає, що є надзвичайна цікавість до нашого обряду. Крім того, маю сьогодні трьох семінаристів українського походження, але ніхто з них не розмовляє українською. Тому в мене одразу виникла думка перекласти наш богослов, бо як по-іншому вони проповідуватимуть?! Цілий рік я займався перекладом літургійних текстів.

ЯКОСЬ Я ЛЕДВЕ НЕ ВБИВ МАШИНОЮ МАВПУ

УНІАН: Ви вже кілька разів прохопилися, що в Аргентині багато подорожували. Куди й навіщо?

В Аргентині, будучи єпископом-місіонером два роки, я не мав автомобіля й не мав можливості їздити самостійно, тому пересувався автобусом. Добре, що в нас є такі добрі українці – власники перевізної компанії, вони мені безкоштовно надавали квитки. Я щонайменше раз на тиждень мусив їхати тисячу двісті кілометрів у один бік і тисячу двісті – назад. Я так їздив до тої парафії, яку обслуговував, з мого кафедрального храму в Буенос-Айресі. Тобто це були лише душпастирські поїздки.

У ті місця, де не можна було доїхати автобусом, мене часто возили вірні.

Буквально місяць тому я отримав авто (я так ним тішився), а тепер мушу залишити своєму наступникові. (Сміється. – Авт.)

Розкажу один випадок… Одного разу, коли їхав відвідати парафію, я пережив два цікавих моменти. Я мало не вбив автівкою мавпу. Уявіть собі, такий здоровий чорний самець перебігав мені дорогу… Я не зрозумів, що то таке біжить, бо ніколи не бачив біжучої мавпи. Коли біжить пес чи кіт, то піднімає вгору голову, а мавпа ховає голову між передні кінцівки, тому я подумав – щось біжить задом наперед. А це виявилася мавпа. Я почав гальмувати і ледве не наїхав на неї.

А повертаючись назад, бачив, як хтось переїхав крокодила. Ось такі місіонерські дороги Аргентини.

УНІАН: Людина, коли отримує якусь вищу посаду у своєму житті, як правило, змінює манеру спілкування навколишніми. Чи зміните ви стиль спілкування відповідно до вашого статусу?

Стиль спілкування, мабуть, не зміниться, тому що він залежить від особи. Є така латинська приказка: honores mutant mores – почесті міняють звичаї. Я завжди намагався, аби мої почесті ніколи не міняли моїх звичаїв. Можливо, зміниться певний механізм спілкування, оскільки зміниться ритм мого життя і це може внести якісь корективи, але мені б дуже не хотілося чогось міняти.

ЧИТАЮ “ЧОРНОГО ВОРОНА”, АЛЕ ВРАЖЕННЯМИ ПОДІЛЮСЯ ПІЗНІШЕ

УНІАН: Що з художньої літератури читаєте?

Я завжди, коли приїжджаю до якоїсь країни, прошу дібрати мені десяток книжок, які б я мав прочитати в тій країні. Так було в Аргентині, в Італії.

Остання книжка, яку я почав читати, тут в Україні, – це «Чорний Ворон» (Василя Шкляра. – Авт.), що недавно стала такою сенсаційною.

УНІАН: І вже маєте враження?

Я поки що не хочу ними ділитися.

УГКЦ завжди була державотворчої церквою. Як відомо, наша сусідка Росія будує так званий «рускій мір». Як ви збираєтеся протидіяти його побудові?

Я так чекав цього запитання… Дуже легко – будувати український світ.

               Оксана Климончук

Василь Кубаш

29 березня 2011 року в УНІАН відбулася прес-конференція Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ. Інформаційний захід, який викликав велике зацікавлення медіа, був присвячений темі майбутнього розвитку УГКЦ .

«Майбутнє – це те, що ми будуємо, чого ми очікуємо, до чого ми готуємося, що ми потроху, крок за кроком, втілюємо в сьогодення: наш рух вперед»

Стратегія розвитку УГКЦ не є чимось абсолютно новим. Над нею Синод Церкви працював у минулому, вона була ухвалена в 2006 році і коротко сформульована в гаслі «Святість об’єднаного Божого люду».

«Святість» на першому місці, бо це завдання Церкви – освячувати людей, вести їх до Бога. «Об’єднаний», бо наша Церква об’єднує, з одного боку – українців, які живуть за кордоном в різних країнах світу, а з другого боку йдеться про стратегічну позицію щодо об’єднання з різними спадкоємцями київського християнства. Ось тому це поняття є центром гасла. І «Божий люд» – це одне з визначень Церкви. Церква – це Божий люд.

«Завдяки цій стратегії наш український народ повинен зберегти себе не лише як однин з етносів, що живе на земній кулі. Це мусить бути народ Божий, який позначений цією християнською ідентичністю».

Які основні напрямки стратегічних кроків? Для того щоб це гасло конкретизувати, на останньому Синоді була створена Робоча група. Вона, з одного боку, розробляє бачення Церкви на період до 2020 року: що ми хочемо зробити за наступне десятиріччя? як бажаємо розподілити свої ресурси, і людські, і адміністративні, і навіть економічні, фінансові?– а з іншого боку, намагається накреслити конкретні механізми, як ці наміри втілити в житті.

Стратегічні напрямки можна згрупувати у трьох пунктах: душпастирська і євангелізаційна робота Церкви, адміністрування та географічне позиціонування.

1. Найважливішим пунктом є питання євангелізації, способу проголошення Божого слова у сучасній культурі, щоб, з одного боку, воно було глибоко традиційним, закоріненим у традиції Апостольської Церкви, а з іншого – було сучасним, - древнім і сучасним водночас.

До цієї групи належить виховання майбутніх священиків, підвищення рівня духовенства. Оскільки воно зазвичай молоде, то потребує постійного вишколу.

«Орієнтування на молодь – дуже чітка політика і стратегія нашої Церкви, оскільки це та група вірних, якій ми хочемо передати всі напрацювання. Це ті люди, які через 10 років будуть тією Церквою, для якої ми це все готуємо».

До євангелізаційної діяльності належить питання Катехизму. Це збірник чітко сформульованих істин, які ми хочемо сьогодні передати нашим нащадкам.

Важливим у цій групі є питання інкультурації. Це надзвичайно цікаве питання. Кажу це як той, хто побачив нашу Церкву в латиноамериканській культурі, наскільки вона промовиста далеко поза межами України. Разом із тим важливим завданням є внесення в сучасну українську культуру тих традиційних християнських вартостей, які ця культура потроху починає втрачати.

2. У попередніх десятиліттях УГКЦ не мала такого єдиного центру, якого сьогодні потребує. Її структурні підрозділи розкидані по всьому світі і потребують єдиного стратегічного центру, з якого можна буде надсилати своєрідні меседжі, як кажемо сьогодні, а з іншого боку – об’єднувати  весь цей досвід, координувати його.

«Ми можемо сьогодні принести в Україну дуже різноманітний досвід нашої присутності майже у всіх континентах земної кулі».

Підготовка відповідних адміністративних кадрів, які могли б це здійснювати на належному рівні, а також вибудовування структурної вертикалі, для того щоб це можна було, з точки зору сучасного менеджменту, ефективно використовувати: з найменшими затратами – максимум ефективності.

3. Де ми плануємо розташовуватися і куди скеровувати свої кадри?

Коли я вперше приїхав до Греції, то до мене прийшов тодішній голова української громади (світська людина) і сказав: «Отче, тут у нас є масові самогубства серед українських емігрантів. Ми сподіваємося, що ваша присутність захистить людей від такого плачевного кінця».

Ми повинні знати, де сьогодні ще немає таких структур, щоб за 10 років вони були створені і належно функціонували. Адже багато наших співвітчизників, які виїжджають з України, оселяються в тих країнах, де немає структур нашої Церкви. По суті, вони 'розносять' нашу Церкву по всьому світі, і ці люди мають право на душпастирську опіку. Ми сьогодні цікавимося, куди доля заносить наших українців.

«Перший священик приїхав до Аргентини через 40 років після приїзду перших емігрантів».

Такий часовий розрив негативно позначився і на наших людях і на їхній здатності виживати в тих чужих обставинах повної дезорієнтації, втрати розуміння, чого вони там є, аж до самогубства.

«Нам відомо, що навіть у Південній Африці є наші люди, але вони не мають своїх душпастирів. Ми мусимо відстежувати ці демографічні і міграційні рухи та давати їм своєчасну і адекватну відповідь», – вважає Блаженніший Святослав.

Біографічна довідка

Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ

Народився 5 травня 1970 року в м. Стрий на Львівщині. Навчався у Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» в Буенос-Айресі (Аргентина), Львівській духовній семінарії та в Папському університеті святого Томи Аквінського у Римі. Доктор богослов’я. Був віце-деканом богословського факультету УКУ, префектом, віце-ректором і ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа, Головою секретаріату та особистим секретарем Блаженнішого Любомира (Гузара), керував Патріаршою адміністрацією. 14 січня 2009 року Папа Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ призначити отця Святослава Шевчука єпископом-помічником єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Єпископську хіротонію прийняв у 2009 році, у день Благовіщення за юліанським календарем. На Благовіщення за григоріанським календарем 2011 року був обраний і проголошений Главою УГКЦ. Служив у війську, володіє кількома музичними інструментами, поліглот.

Департамент інформації УГКЦ

Василь Кубаш

  Виборчий Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, зібраний у Львові-Брюховичах 21-24 березня, відповідно до приписів Кодексу канонів Східних Церков та Партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви, обрав Верховним Архиєпископом УГКЦ Преосвященного Владику Святослава (Шевчука).

  Святійший Отець Венедикт XVI потвердив і поблагословив вибір Преосвященного Владики Святослава згідно з рішенням Виборчого Синоду Єпископів УГКЦ від 23 березня 2011 року.

  Обраний Глава УГКЦ склав перед Синодом Єпископів визнання віри та обітницю вірно виконувати свій уряд.

  Введення Блаженнішого Святослава на престол Верховного Архиєпископа Києво-Галицького відбудеться у Києві в неділю, 27 березня, під час Архиєрейської Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Цією Літургією, яка розпочнеться о 10.00, офіційно завершиться Виборчий Синод Єпископів УГКЦ.

  Архиєпископ Ігор (Возьняк) виконуватиме уряд Адміністратора Української Греко-Католицької Церкви до дня інтронізації нового Глави УГКЦ. Владика Ігор від імені Синоду Єпископів УГКЦ висловлює щиру вдячність духовенству, монашеству, вірним УГКЦ та всім людям доброї волі, які своїми молитвами підтримували роботу Виборчого Синоду.

  Учасники Виборчого Синоду

  У роботі Виборчого Синоду, на якому головував Адміністратор УГКЦ Архиєпископ Ігор (Возьняк), взяло участь 40 єпископів УГКЦ з України та з-за кордону (Польщі, Німеччини, Франції, Італії, Англії, США, Канади, Бразилії, Аргентини та Австралії). Всі єпископи, які згідно з правом були зобов'язані прибути на Синод, взяли в ньому участь. Окрім цього, було 5 єпископів-емеритів. Відсутніми були 11 членів Синоду.

  Процедура голосування

  Голосування відбувалося за наперед прийнятою і затвердженою процедурою та регламентом, відповідно до норм Кодексу канонів Східних Церков та Партикулярного права УГКЦ.

  Учасники Синоду, як рівно ж увесь технічний персонал, склали урочисту присягу про нерозголошення таємниці. Впродовж усіх днів роботи Виборчого Синоду його учасники залишалися в Реколекційному центрі, не приймали відвідувачів і не спілкувалися із зовнішнім світом.

  Молитовний супровід Виборчого Синоду

  Одразу після скликання Виборчого Синоду Адміністратор Церкви Архиєпископ Ігор (Возьняк) звернувся до вірних УГКЦ із закликом до молитви за успішне проведення Виборчого Синоду.

  У рамках безпосередньої підготовки до виборів, 20 березня, владики присвятили день молитві і духовній застанові. Духовні науки цього дня учасникам Синоду проводив о. д-р Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету.

 20 березня, о 9.00, в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові було відслужено Архиєрейську Божественну Літургію, яку очолив Адміністратор УГКЦ Архиєпископ Ігор. Після Літургії синодальні отці зійшли до крипти собору, де біля гробів великих Митрополитів – Слуги Божого Андрея (Шептицького), Патріарха Йосифа (Сліпого) та інших первоієрархів УГКЦ просили їхнього заступництва перед Богом для успішного проведення Синоду.

  Молитва, спільна і приватна, постійно супроводжувала синодальні засідання. День єпископи розпочинали із відправи Утрені та Першого часу. Перед обідом усі молилися Шостий час, перед вечерею – Вечірню, а у середу і п’ятницю – Літургію Напередосвячених Дарів. На завершення ранішнього Богослужіння заздалегідь визначені владики виголошували духовну науку.

  У суботу, 26 березня, за традицією, єпископи під час Божественної Літургії пом’януть усопших архиєреїв УГКЦ.

   Біографія Преосвященного Владики Святослава (Шевчука)

 Владика Святослав (Шевчук), Апостольський адміністратор єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі, народився 5 травня 1970 року у м. Стрию Львівської обл. У 1991-1992 роках навчався у Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» у м. Буенос-Айресі (Аргентина), а у 1992-1994 роках – у Львівській духовній семінарії.

 Дияконські свячення отримав 21 травня 1994 року [святитель Владика Филимон (Курчаба), священичі – 26 червня 1994 року (святитель Блаженніший Мирослав Іван Кардинал (Любачівський)].

 У 1994-1999 роках навчався у Папському університеті святого Томи Аквінського (Рим, Італія), де здобув докторат з відзнакою Summa cum laude в галузі богословської антропології та основ моральної богослов’ї візантійської богословської традиції.

 У 1999-2000 роках – префект Львівської духовної семінарії Святого Духа.

 У 2000-2007 роках – віце-ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа.

 З 2001 року – віце-декан богословського факультету Львівської богословської академії (відтак Українського католицького університету).

 У 2002-2005 роках – голова секретаріату та особистий секретар Блаженнішого Любомира, адміністратор Патріаршої курії у Львові.

 З червня 2007 року – ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа.

  14 січня 2009 року Святіший Отець Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про призначення отця доктора Святослава Шевчука Єпископом-помічником єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Новому єпископу уділено титулярний престол Кастра-ді-Гальби.

  Архиєрейська хіротонія відбулася 7 квітня 2009 року, на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Головним святителем, у присутності Блаженнішого Любомира, був Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський, а співсвятителями – Владика Михаїл (Микицей), Єпарх єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі, та Владика Юліан (Вороновський), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький.

  10 квітня 2010 року призначений Апостольським адміністратором єпархії Покрови Пресвятої Богородиці.

Владика Святослав (Шевчук) вільно володіє такими іноземними мовами: англійською, італійською, іспанською, польською та російською.    Секретаріат Синоду Єпископів

                 Української Греко-Католицької Церкви

Василь Кубаш

      Блаженніший Любомир висловив співчуття вірним Стрийської єпархії

Блаженніший Любомир (Гузар) висловив співчуття духовенству, монашеству та мирянам Стрийської єпархії з приводу смерті Владики Юліана (Ґбура). У листі йдеться: «Сьогодні милостивий Господь покликав до себе свого вірного слугу Владику Юліана (Ґбура). Така подія звичайно викликає два види почуттів. Перше почуття ? це біль втрати. Так ми сприймаємо майже кожну смерть.

Тому бажаю висловити своє щире співчуття Вам, Преосвященний Владико, духовенству, монашеству та мирянам Стрийської єпархії. Скеровую свої співчуття також і до наших єпископів, з якими покійний співпрацював особливо тісно як Секретар Священного Синоду. Рівно ж співчуваю вірним Львівської архиєпархії, яким на початку свого перебування в Україні покійний служив як Єпископ-помічник. Звісно, висловлюю сердечне співчуття рідні покійного, яка проживає в Польщі. Дякуємо вам, що попри нелегкі обставини ви дали на служіння Богові людину, яка щиро любила свою церковну традицію та своє батьківське походження.

Як вже було згадано, у такі хвилини у нас з’являється ще одне почуття. Зазвичай ми оплакуємо померлих, і це природно для нашої людської природи. Однак наша скорбота має бути дуже короткою, бо свята віра вчить нас, що смерть ? це не кінець, а тільки перерва у нашому спілкуванні, перехід до щасливої вічності з Богом. Тому, хоч це і дивно звучить, ми повинні радіти, коли хтось із наших близьких осягнув мету свого життя.

Дозвольте навести тут один спогад. Коли відбувалося введення покійного Владики Юліана на престол Стрийської єпархії, у своєму зверненні до численно зібраного народу він мовив: «Найважливіше для мене ? сказати вам, що всіх вас люблю». У цьому, на мою думку, був секрет його душпастирського служіння і тих успіхів, яких йому вдалося досягнути, і сили в терпіннях, що їх йому довелося переносити.

Дорогі у Христі! Поручаймо Божій милості спільно у молитвах світлої пам’яті Владику Юліана (Ґбура), випрошуючи для нього вічної нагороди.

Вічна пам’ять покійному Владиці Юліанові!»

Департамент інформації УГКЦ

Василь Кубаш

Синод УГКЦ обрав нового керівника Церкви

          На четвертий день роботи Виборчого Синоду УГКЦ зроблено вибір. Однак до офіційного підтвердження кандидатури Ватиканом, особа нового Глави УГКЦ наразі не розголошується. Про це повідомляє РІСУ

         Зараз в УГКЦ чекають відповіді з Апостольської столиці.

        Як вже повідомлялося, потрібно отримати дві третини голосів, щоб бути обраним. За цієї процедурою голосування відбувалися упродовж трьох днів чотири рази на день. Вибір зроблено на четвертий день голосування.

       За правилами, обраний єпископ повинен надіслати власноручного листа до Римського Архиєрея для затвердження виборів. Після отримання затвердження він складе визнання віри й обітницю ревно виконувати свій уряд перед Синодом єпископів, а після проголошення його обрання буде проведено інтронізацію нового Глави УГКЦ згідно з приписами літургічних книг, після чого він отримає повні права на свій уряд.

      Участь у роботі Виборчого Синоду взяло 40 єпископів з України та з-за кордону (Західної Європи, США, Канади, Бразилії, Аргентини та Австралії).

      Інтронізація нового Глави УГКЦ відбудеться 27 березня, о 10.00, у Патріаршому cоборі Воскресіння Христового у Києві. На церемонію запрошено біля тисячі гостей. Це представники всіх єпархій та екзархатів УГКЦ, державної та місцевої влади, місцевих та міжнародних громадських організацій та різних конфесій і релігійних організацій.