Яна Шестерова

ВІДПОЧИНОК ДЛЯ МОЛОДІ “ВПЕВНЕНИЙ СТАРТ”

Між Іванківською райдерж-адміністрацією та міжнародною благодійною організацією «Партнерство «Кожній дитині» існує договір про співпрацю. Саме в його рамках впроваджується проект «Програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування, «Впевнений старт».

Відповідно до плану реалізації цього проекту нещодавно на території бази відпочинку «Морська», що в с. Лютіж Вишгородського району, Партнерство організувало літній табір для дівчаток та хлопчиків згаданої категорії. Відпочивало в таборі майже 50 молодих людей із Білоцерківського, Таращанського, Вишгородського та Іванківського районів. З нашого району участь у заході взяло дев’ятеро дітей.

Відразу, з першої зустрічі, учасники отримали завдання: на певні кошти купити продукти, аби приготувати вечерю для своєї команди. Молодь активно взялася за приготування страв на вогнищі. А приготувавши, діти не тільки смакували вечерею, а й пригощали нею гостей. Пізніше запалили загальне вогнище, біля якого так добре танцювалося!

Основне завдання літнього табору – формування здорового способу життя та організація змістовного дозвілля молоді. Тому учасники також самостійно розкладали намети, в яких і проживали.

“Впевнений старт” покликаний розвивати самостійність та життєві навички учасників, в тому числі – орієнтації та адаптації в нових умовах, роботи в команді, планування та досягнення цілей, комунікативних навичок.

Крім того, участь у цьому заході допомогла молодим людям розширити мережу соціальних контактів. Всім учасникам дуже сподобалось перебування у лісовому таборі. З нетерпінням вони чекають зустрічей з новими друзями.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

Яна Шестерова

ШАНА – ЗА МАТЕРИНСЬКІ ЗАСЛУГИ

О.М. Ляхевич народилася в селі Сидоровичі 3 серпня 1948 року. Тяжкими були її дитячі роки: мама, яка сама виховувала дітей, захворіла і пішла з життя, а її та меншеньку сестричку Зіну віддали до дитячого будинку, де промайнули їх дитячі та юнацькі роки. Та це не зламало маленьку сирітку. І хоча й тяжкими були сторінки її життя, Олена Михайлівна завжди гідно приймала будь-які подарунки долі. Врешті-решт вона повертається таки до свого рідного села, виходить заміж, разом з чоловіком Миколою Костянтиновичем складають плани на майбутнє.

Чоловік працює зв’язківцем, Олена Михайлівна – піонервожатою, начальником поштового відділення, директором сільського Будинку культури.

Та доля не переставала перевіряти її на міцність. У той час, коли шестеро їх діточок ледь ставали на ноги, а найменший син Володя ще навіть не ходив до першого класу, у сім’ї трапилась біда. Її опора – Микола Костянтинович – пішов з життя. І усі обов’язки з виховання дітей лягли на її тендітні плечі.

Але й це не зламало нашої матері-героїні. Вона змогла самостійно виховати і вивчити усіх дітей, намагаючись кожному дати те, чого бракувало колись самій. І їй це вдалося. Чотири сини – Костянтин, Віталій, Олексій, Володимир та дві доньки – Галина і Світлана – авторитетні серед людей, щирі і високопорядні у спілкуванні з оточуючими. Бо змалку були привчені до порядку, до праці, до співчутливості та милосердя.

Олену Михайлівну у Сидоровичах знають не лише як люблячу і зразкову матір, а й активістку громадського життя. Вона бере участь у житті села, а якщо в когось трапляється біда – першою поспішає на допомогу.

І ось нарешті її старанність і доброта, наполегливість і відповідальність перед родиною були відзначені. 10 червня нинішнього року до оселі Ляхевичів завітали сільський голова Надія Миколаївна Чала, секретар сільради Тетяна Іванівна Дейнека та я – з привітаннями у зв’язку з присвоєнням Олені Михайлівні почесного звання «Мати-героїня” з врученням до нього відповідної медалі і посвідчення за підписом Президента В. Януковича.

Від імені всіх земляків вітаю Олену Михайлівну Ляхевич з цією державною нагородою. Хай щастить Вам і Вашій родині, дорога землячко! Добра Вам і любові! Нехай Господь оберігає Вас і посилає многая літа!

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

Яна Шестерова

ВІЗЕРУНКИ ЇЇ ДОЛІ

В.Ф. Пашинську знають у нашому та довколишніх селах, як то кажуть, від малого до старого. Більше 50 років вона пропрацювала медсестрою у Сидоровицькій дільничній лікарні та завідуючою ФАПом у Жміївці. Коли у когось із земляків щось боліло – за допомогою у першу чергу звертались до неї. Знали: медичка одразу ж вислухає, порадить, вилікує. Не злічити, скільком людям вона повернула здоров’я, повернула до життя, скількох немовлят прийняли у цей світ її турботливі руки…

Народилась жінка восени 1940 року в Буді-Полідарівській у селянській родині, де була найменшою із трьох дітей. Змалечку – зі шкільних років – допомагала мамі доглядати колгоспних коней. Сама запрягала їх (була хорошою наїзницею), підвозила коровам січку, буряки, картоплю, вивозила з ферм гній. Коли дорослі не могли спіймати непокірного коня – з цим досить легко справлялась Віра.

У рідному селі навчалась до 4 класу, а в Сидоровичах – з 5 по 7. Закінчивши школу, пішла вчитись на курси медсестер у Розважів, які організовував Червоний Хрест. Кілька років трудилась медсестрою у дитсадку с. Жміївка, а потім перейшла працювати за фахом у Сидоровицьку дільничну лікарню.

Зі своїм чоловіком, Михайлом Григоровичем Дідківським, познайомилась на базарі в Красятичах.

– Поїхала по «руминки» (так називали модні на той час черевики), – пригадує з гумором, – все приміряла, вибирала, а «купила»... чоловіка…

Саме там зустріла вона свою майбутню подружню долю. З першого погляду Михайло закохався в неї. Знайшов, де жила дівчина, засватав на багатий вечір, а в лютому 1959-го і одружились. З тих пір і донині, хвала Богу, вони разом… Виховали двох дітей – сина Михайла та доньку Олену, які подарували їм п’ятеро внуків.

Згадуючи про свого чоловіка, Віра Федорівна спалахує вогником щастя і радості, на обличчі розквітає приємна посмішка. Не дивно: він є і надією, і опорою, і підтримкою для всієї родини – турботливим і ніжним чоловіком, батьком та дідусем.

Майже до 70 літ усі свої знання, вміння, щедрість душі віддавала В.Ф. Пашинська благородній справі – лікуванню людей. За старанність у праці отримувала подяки, Почесні грамоти. І – стільки слів вдячності, які не підлягають ніяким підрахункам. На посаді завідуючої ФАПом у рідному селі її змінила донька, яка до реформування Сидоровицької дільничної лікарні у медичну амбулаторію виконувала в ній обов’язки медсестри. Трудову стежину бабусі та мами обрав Ельвін, котрий нині навчається у медичному коледжі.

Вийшовши на заслужений відпочинок, Віра Федорівна увесь свій вільний час присвятила вишивці. Дбайливі руки майстрині створили безліч прекрасних речей: рушники, серветки, скатертини, картини. Вони не лише створюють затишок у її оселі, є гарним подарунком для рідних та знайомих, а й – чудовою окрасою на різного роду виставках робіт майстрів народної творчості, на районних святах. Журливих чорних чи сірих кольорів на них немає – лише яскраві та барвисті. Такі ж, як її щедра, відкрита, співчутлива, сповнена добра і милосердя, душа. Як приємні і радісні візерунки подарунків долі, які вона зуміла зберегти у своєму серці всупереч труднощам і незгодам, що доводилось долати на життєвому шляху...

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

Яна Шестерова

Змагалися юні інспектори руху

Під назвою «Молоде покоління – за безпечний рух!» відділ освіти РДА спільно з ВДАІ Іванківського РВ ГУ України в Київській області провели нещодавно районний етап Всеукраїнської гри команд Клубу веселих і кмітливих юних інспекторів руху серед загальноосвітніх навчальних закладів. Його мета – навчити учнів навичкам безпечної поведінки на вулично-дорожній мережі та залучення їх до участі в роботі, спрямованій на запобігання дитячому дорожньо-транспортному травматизму, створення умов для творчого, інтелектуального і духовного розвитку школярів та молоді, організації їх змістовного дозвілля.
За право представляти наш район на обласному фінальному турі змагалися 5 команд: “Шлагбаум” Іванківської школи №2, “Імпульс” Кухарівської, “Зебра” Мусійківської, “Сектор сміху” Розважівської шкіл та неодноразовий призер районних етапів КВК – “Крок” Феневицького НВО.
За їх боротьбою спостерігало поважне журі у складі начальника служби у справах дітей РДА С.О. Давиденко, начальника ВДАІ Іванківського райвідділу міліції І.В Шереметьєва, головного спеціаліста відділу освіти Є.М. Онопрієнка, методиста по роботі з дітьми РБК Л.А. Дубинської, культорганізатора ЦДЮТ Т.П. Голяк.
У ході змагання учасники КВК попереджували дорожньо-транспортні пригоди, демонстрували правила безпечної поведінки на вулицях і дорогах. Усі гравці показали свій творчий, інтелектуальний потенціал і можуть бути реальними помічниками Державтоінспекції.
На шляху до перемоги однакову кількість балів отримали команди “Шлагбаум” Іванківської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 та «Крок» Феневицького НВО. За результатом додаткового завдання, яке повинно було визначити переможця, перше місце отримала команда “Шлагбаум”, на другому – “Крок”, на третьому – “Зебра”.
Усі команди нагороджені грамотами і подяками, а команді-переможниці начальник місцевого відділення Державтоінспекції І.В. Шереметьєв вручив цінний подарунок.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

Яна Шестерова

І кобзаря вшанували, і казку поставили…

Не перестає дивувати творче життя учнів Іванківської дитячої школи мистецтв імені Марії Примаченко.
Люблять і шанують учні школи творчість Т.Г.Шевченка. До дня народження поета проведено цікаве літературно-мистецьке свято «Твоє слово, Кобзарю, не вмре, не поляже», де справжні шанувальники його творчості читали вірші, виконували вокальні, музичні твори для бандури та фортепіано.
Хочеться подякувати вчителям молодших класів Іванківських шкіл за організацію та підтримку глядачами наших маленьких акторів.
Для молодшої аудиторії учні театрального колективу «Колобок» – Гордієнко Валентин, Вітер Вікторія, Козачина Марія, Гордієнко Вікторія, Гордієнко Катерина, Фороща Єлизавета, Бондар Анастасія, Демченко Кирил, Тимошенко Юлія – під керівництвом І.В. Костюченко поставили всіма улюблену виставу за мотивами української народної казки «Солом’яний бичок» автора О.Олеся. Глядачі – учні молодших класів ЗОШ №1 – були задоволені та отримали незабутнє враження.
Я, як мама одного з учасників цього колективу, була приємно вражена талантом маленьких акторів, які в майбутньому мають всі можливості стати великими артистами.
Казка… Напевно, немає такої людини, яка б не любила її. Ця любов не випадкова. Адже казки є в кожному домі, їх читають дітям різного віку. І діти люблять їх, бо в уяві, розбурханій казкою, здійснюються найзаповітніші та дивовижні мрії про щастя. Саме вони допомагають дітям уперше відчути хоробрість і відвагу, дисципліну і витримку, побачити добро і зло.
Казки – це дитинство і мудрість людства. Читаймо, слухаймо і виховуймо наших синочків і донечок казкою.

Вирізка з газети: http://www.tribunapr...

Яна Шестерова

Вирізка з газети 'Трибуна праці': “Сам Бог Вашу працю з небес освятив!..”

Цей незвичний трохи лист прийшов у редакцію із Сидорович. Його автор – Галина Ляхевич – до своєї поетичної розповіді додала ще й дві ксерокопії публікацій “Трибуни праці” за березень і травень 1987 року. Перша з них – “Даруємо вам настрій” – ілюстрована чотирма фото В. Кизі, на яких – студенти Рівненського інституту культури, що прибули в наш район, на практику. В іншій тодішня заврайвідділом культури Т. Данько більш детально розповідала про цих практикантів. Серед них був і Юрій Грибан, котрий (цитую) “вже на практиці вирішив, що залишиться працювати на посаді викладача гри на духових інструментах в Іванківській дитячій музичній школі”.

З тих пір минуло 25 років. І ось наша читачка вирішила привітати Юрія Миколайовича з цим ювілеєм. А ще – з його особистим: 50-річчям від дня народження. Як це їй вдалося – судити вам, шановні читачі. Але одне безсумнівно: її щирі рядки – правда життя. Це з одного боку. З іншого – Ю.М. Грибан їх заслуговує. Тому й запрошуємо перечитати цей оригінальний допис.

Ніби вчора це все відбувалось…
Пам’ятаються дні в зимову пору,
У холодний лютневий час,
Як із Ровенського інституту культури
Завітали студенти до нас.
Де й подівся той настрій зимовий,
Коли в залі їх спів пролунав
Й інструментів звучанням казковим
Весь Іванківський край привітав.
Ну а далі чекала робота –
Розіслали всіх в різні кутки:
Хто у клуби пішов працювати,
Дехто вчителем, інші – в гуртки.
Креативність кипіла у селах,
Юний дух у стараннях вражав,
А в музшколі любов’ю до праці
Вчитель музики всіх дивував.
Він умів і хотів працювати,
Керівництво казало не раз:
“Дуже здібний, тактовний, завзятий
Грибан Юрій на практиці в нас…”
І летіли тижні за тижнями,
Ось четвертий вже місяць минав,
І за цей час привітний район
Кожен з них залишити вже мав.
Сумували не тільки студенти, –
За ними й наш край сумував:
Не хотів відпускати талантів,
Тож зі щемом розлуки чекав.
Й розлетівся той гурт солов’їний
Осягати вершини буття,
Та один птах пізніш повернувся
На втіху дитячим серцям.
Він приїхав до нас працювати,
Духові інструменти викладав,
А з часом у музичній школі
Грибан Юрій директором став.
…Ніби вчора це все відбувалось,
І так мало пролинуло літ,
Та ось в лютому цього року
Промайнув двадцять п’ятий вже рік.
За цей час багато змінилось,
Навіть заклад назву змінив,
Лиш незмінним є керівник
Та його золотий колектив.
Скільки ж праці вони прикладають,
Скільки тратять енергії, сил,
Аби той, хто прийшов пожинати,
Не шматок – ціле поле скосив…
Щоб те юне маленьке сердечко,
Що шукає дорогу у світ,
Перші кроки зробило в майбутнє
І звершило свій перший політ.
Щож, і Вам ми бажаємо щиро:
Досягайте все нових вершин,
Бо сам Бог Вашу працю,
Вашу творчість з небес освятив!
Галина ЛЯХЕВИЧ.
с. Сидоровичі.
Редакція приєднується до щирих побажань Юрію Миколайовичу. Здоров’я, успіхів у роботі та житті Вам, шановний!