|
І салют Перемоги... Щороку на 9 Травня на території населених пунктів своєї сільської ради ми вшановуємо загиблих у роки війни земляків. Біля пам’ятника “Скорботна Мати” у Зарудді проходить мітинг, відбувається поминальна служба. Другий рік поспіль, крім згаданих заходів, увечері на День Перемоги, завдяки односельчанину А.М. Малюку тут ще й відбувається фейєрверк, що додає кожному з нас відчуття урочистості свята. Від імені громадян села щиро дякую за це Андрію Михайловичу, бажаю йому і його родині здоров’я та успіхів у всіх життєвих починаннях! Оксана СИВЧЕНКО, Заруддянський сільський голова. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
21 мая 2014
|
НАДЕЖДА Среди развалин и руин Теплились угли, остывая, И падал свет в ночи, Как клин, Надвое город разрывая. Бродили тени между плит, Среди камней и изваяний, Был воздух тяжестью налит И воплем тысячи страданий. Среди обманутых надежд Я отыскал свою, немую. Она лежала без одежд, Сплывала кровь На мостовую… Остановился я над ней И горечь Сердце охватила: Мне не вернуть Прошедших дней, Когда живой надежда была. Теперь тебе не тяжело, Ты словно спишь, Сомкнувши веки. Среди тоски Ненужных слов Я потерял тебя навеки. Віктор ІЛЬНИЦЬКИЙ. с. Олива. |
21 мая 2014
|
МИ РІЗНІ ЗА НАЦІОНАЛЬНІСТЮ. Але ми рівні і рідні, бо ми – земляки, ми – одна громада Нещодавно в Центрі «Довір’я» відбулося яскраве свято під назвою “День національних культур”. Його метою було підвищити рівень поінформованості членів громади про культури національних меншин, які проживають в Іванкові. Організувала захід Іванківська районна громадська організація «Центр розвитку громади» в рамках проекту Ресурсного центру ГУРТ «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство в різноманітті». Представники національних меншин презентували тут культуру своїх етнічних громад, національний одяг, усну та писемну творчість, пісні та танці, страви національної кухні. Звучали живі історії людей, для яких українська земля стала рідною домівкою і місцем самореалізації в житті. Найбільш колоритно були представлені вірменська, білоруська, російська, єврейська та польська громади, які, як зазначила ведуча заходу Галина Бабич, є найбільш чисельними в нашому селищі. Серед учасників були й корейці, грузини, литовці, молдавани. Давно став рідним Іванків для лікаря-стоматолога А.Г. Бовтрук та фтизіатра ЦРЛ Т.В. Гавриленко, для вчителя світової літератури Т.І. Денисенко, ветерана праці Г.Р. Алєхно, спеціаліста ЦСССДМ Л.А. Бугакової та багатьох інших, кого ми цінуємо та поважаємо як своїх земляків. Актуальність та важливість роботи з національними меншинами підкреслили у своїх виступах директор ЦБС Н.Д. Лугиня, голова громадської ради при райдержадміністрації С.І. Клименок, начальник відділу зв’язків із засобами масової інформації та громадськістю РДА Т.В. Фороща. У яскравих музичних та танцювальних номерах звучали народні мелодії України, Білорусії, Росії, Вір-менії, єврейські ритми та польські мотиви у виконанні народного аматорського колективу «Криничанка», сестер Світлани Вождаєнко та Вікторії Гультайчук, учениці студії «Тріумф» Маргарити Гультайчук, методиста районного Будинку культури, солістки ансамблю «Любисток» Людмили Скороход, хореографічної студії «Л-Стиль», вихованки ДШМ ім. М. Примаченко Софії Сингаєвської та вірменської громади Іванкова. Під час свята всі пісні відразу підхоплювалися залом і співалися разом. Радість, щирість, щедрість, взаєморозуміння переповнювали душу кожного. Ніхто не відчував жодних обмежень через свою національну приналежність. Навпаки, особливості культури були тією яскравою родзинкою, яка викликала цікавість і захоплення. Ми різні, але ми рівні і рідні, бо ми – земляки, ми – одна громада. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
21 мая 2014
|
НЕ СВЯТО, А ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ… День Перемоги. В 69те. Старенькі ветерани (правда, вже одиниці), дорослі та діти з букетами й вітаннями, до болю знайомі пісні «Землянка», «Нас не нужно жалеть…», «Враги сожгли родную хату», «Степом, степом…», урочистий мітинг, покладання квітів до пам’ятника Скорботній Матері в центральному парку селища, почесна варта… Все, немов раніше. Але – не зовсім. Цього року на всенародний День Перемоги впала тінь останніх – далеко не мирних – подій в Україні. Тому на мітингу не виступали школярі, та й взагалі ніхто не зобов’язував їх приходити на урочистості. І тим не менш: вшанувати ветеранів, пом’янути загиблих в роки Великої Вітчизняної війни, покласти хоч одну гвоздичку чи гілочку бузку на граніт, де викарбувані імена воїнів, які залишились у вічності, прийшло чимало іванківців та гостей. Здається, їх було навіть більше, аніж у минулі роки… Голова райдержадміністрації Ю.Ф. Мосієнко нагадав присутнім, що за 808 днів окупації Іванківщини було замучено і розстріляно 674 чоловіки з числа підпільників, партизан та мирних жителів. А за допомогу партизанам фашисти повністю спалили село Заруддя. На примусові роботи до Німеччини вивезено 3237 молодих людей. Крім того, майже п'ять тисяч наших земляків загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни… Це – лише кілька цифр та фактів, які – разом з сотнями інших – назавжди залишаться серед трагічних сторінок історії нашого краю. Про подвиг учасників бойових дій 194145 років, а також про нинішню політичну ситуацію в країні, яка вимагає не тільки терміново відновлювати боєздатність української армії, а й поновому поглянути на бойовий досвід ветеранів, говорили також Іванківський міжрайонний військовий комісар О.М. Кролау та голова районної ради ветеранів А.В. Радченко. Окремо ветеранів ВВв привітав народний депутат України Ярослав Москаленко. Від його імені 54м учасникам бойових дій були вручені продуктові набори. Нагадуванням про те, що 9те травня – це не стільки свято, як день пам’яті, стала панахида, яку після урочистостей та вшанування ветеранів відслужив у парку настоятель Іванківського храму отець Лонгін. Цього ж дня музиканти оркестру духових інструментів та учасниці народного ансамблю «Любисток» привітали з Днем Перемоги та влаштували концерт для військових, які несуть службу поблизу с. Дитятки. Ольга РОЗУМЕНКО. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 мая 2014
|
Пам’ятний знак світлим душам Недовго «порожніло» місце в центрі Розважева, де багато десятиліть височіла на постаменті постать Леніна з традиційно піднятою рукою (допоки його не повалили й розбили вночі якісь невідомі люди). 9 травня, в День Перемоги, тут урочисто відкрито пам’ятний знак світлим душам людей, які віддали своє життя за гідність, честь і свободу України під час нинішніх непростих подій у нашій Вітчизні. А ідея ця реалізовувалася так. З даною ініціативою виступило подружжя підприємців Ілюшенків. Олександр Володимирович – депутат районної ради, Надія Миколаївна – Розважівської сільської. Їх підтримали депутати й члени виконкому сільради, а сільський голова В.І. Петровський одним з перших вніс власні кошти, які було вирішено зібрати на добру справу серед односельців. Таким чином назбирали 2650 грн. Недостаючі 650 грн. внесли самі Ілюшенки. А вартість пального для доставки в Розважів цього знака з Коростишева, де його виготовили тамтешні майстри, оплатив голова місцевого ГО «Громада», настоятель однієї з двох розважівських церков отець Максим Козачина. Він же в ході церемонії відкриття пам’ятного знака й освятив його. Взяти участь у цій події, крім місцевих жителів, прибула й група патріотично налаштованих мешканців Іванкова, від імені яких слово брав В. Сивачук. Учасники заходу з увагою слухали також виступи В.І. Петровського та директора школи Т.М. Герасименко. Остання з болем говорила про втрату єдності нації, вбачаючи одну з головних причин цього у втраті духовності людей. І справді, ознаки цього також помітні не лише в регіональному розрізі держави, а чи не в кожному, на жаль, населеному пункті, в т.ч. й у Розважеві… Хоча не все так просто, не все так просто! До пам’ятного знака лягли живі квіти від учасників цього високопатріотичного заходу. В якому, на превеликий жаль, не взяли з певних причин масову участь місцеві школярі. Їх просто своєчасно не проінформували про запланований захід. А потім люди перейшли в сільський молодіжний центр, де відбулись урочисті збори, присвячені Дню Перемоги, та святковий концерт учасників місцевої художньої самодіяльності. Павло СМОВЖ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 мая 2014
|
НЕЗАБАРОМ – ЮВІЛЕЙ 10 травня минає 69 років з дня заснування Іванківської (як тоді вона називалась) автотранспортної контори. Це було зроблено ось таким наказом: “Приказ по Киевскому Облавтотресту НКАТ УССР г. Киев №119. Начальником Иванковской АТК с 10 мая 1945 года назначаю т. Антощенко И. К. Управляющий Киевским Облавтотрестом Лопатников». Один з колишніх працівників АТК Василь Григорович Сидоренко згадує: “У 1951 році я добирався з Поліського району в м. Київ на працевлаштування. В Іванкові на автостанції я розповів про це водієві ПАЗ-651 М.П. Вересу. Той, не гаючи часу, привіз мене в Іванківську АТК до М.С. Тивоненка, який був заступником начальника і, як з’ясувалося, моїм земляком. Через 10 хвилин я вже розмовляв з начальником АТК І.К. Антощенком. Оскільки я мав 2-й клас водія, мені запропонували ГАЗ-51 (вантажне таксі), яке стояло розбите після аварії під парканом. Десь через два місяці, відремонтувавши і пофарбувавши автомобіль, я прийшов по шляхівку. Мене зустрів головний диспетчер М.С. Захожий. Виписавши шляховий лист та опломбувавши спідометр, він сказав: «Їдь, куди завгодно, а ввечері здаси гроші в касу: за один кілометр – два рублі...” Добрі люди наштовхнули мене на ідею поїхати до клеймовки (де клеймували м’ясо тварин). Ідея вдалася. Назад завантажився пасажирами з Києва... Територія АТК була без твердого покриття, навкруги один пісок: машини буксували... Але посере-дині була збудована естакада для ремонту автомобілів. Далі закопана цистерна з бензином, біля якої з відрами працював заправник В.П. Панарін. Біля естакади знаходився палісадник – місце для куріння. Там же проводились планірки. Була також кузня і столярний цех. Згодом мені запропонували таксі «Победа», де вже працювали «аси» Косянчук, Остапенко, Лосєв, Авєрін та інші. Після «Победи» я керував автобусом СИС-155 на пару з чудовою людиною Петром Іллічем Худенком. В 1963-му мене призначили механіком АТК, в 1965-му – інженером по техніці безпеки праці, в 1969-му – інженером по техніці безпеки руху, а в 1979-му – начальником майстерні. На пенсію вийшов у 1985-му. За час роботи я познайомився з десятками чудових людей, професіоналами, їх сім’ями. Та ми всі були, немов одна сім’я... Майже все своє життя я прожив біля автопідприємства і радів його процвітанню. Тепер інколи заходжу на його територію, згадую всі обличчя, з яким розмахом і як все злагоджено працювало, і на моїх очах з’являються сльози. Загубили таке підприємство...” Не тільки Василь Григорович жалкує за втраченим. Ми всі, хто працював у АТП, і хто залишився живий, намагаємось зустрічатись і 26 квітня (День Чорнобильської катастрофи), і в останню неділю жовтня (День автомобіліста), і 10 травня (заснування автопідприємства). Спілкуємось, згадуємо минулі роки, розповідаємо про сьогодення. А пам’ятний знак біля автопідприємства лише посилює спогади і роздуми... Ми сподіваємось, що 70-ту річницю з дня заснування підприємства зустрінемо в широкому колі ветеранів і друзів. А головне – в мирі та злагоді по всій Україні. Олександр КОСЯНЧУК, ветеран автопідприємства. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 мая 2014
|
І ЗНОВУ СЕЛО ОЖИЛО... За давньою православною традицією колишні жителі села Теремці колишнього Чорнобильського району, яке розташоване у чарівному куточку поліської природи – в межиріччі Дніпра і Прип’яті на кордоні з Білоруссю, з’їхались у вівторок, 29 квітня, на поминальні відвідини могил рідних і близьких. Двадцять восьмий раз від часу евакуації із зони чорнобильського лиха ми знову їхали з дому... додому. Хоча минуло стільки часу, виросло нове покоління, але ми кожної весни з тремтінням серця чекаємо ту мить, коли знову відчуємо зовсім поряд подих зраненої атомом найріднішої землі, звідки ми родом. Буйною зеленню листя і трав, пахучим цвітінням здичавілої садовини та розрослих кущів бузку, сонячною теплою погодою зустріло село своїх колишніх мешканців, які з’їхалися звідусіль. Заросли бур’янами та дикими чагарниками сади і городи, поля і некошені луги, знайомі стежки і дороги. Більшість осель давно вже не має привабливого вигляду, деякі завалились або згоріли, а в деяких до цього часу живуть люди, яких назвали “самоселами” в рідних домівках на батьківській землі. І знову село ожило... Приїхали, розійшлися провідати рідні обійстя, а потім зібралися усі разом, пом’янули тих, хто ніколи до нас не повернеться, поговорили про теперішнє життя-буття. І – спогади, спогади, спогади.. Про ті часи, коли дружно жили, трудились, ростили дітей і разом веселились на цій землі, де знаходиться коріння нашого роду. Та як би не боліла душа, а життя – триває... Така вже наша доля: мусимо змиритись з тим, що сталось. Повертаємось назад до свого теперішнього дому, де чекають сім’ї, нові турботи, нові успіхи. Хочеться побажати землякам миру, достатку та міцного здоров’я на довгі роки, щоб була можливість ще багато років зустрічатись разом. А ще – щоб наша доля ніколи не повторилась у долях наших нащадків... Валентина БУРЧ (ДЕЩА), с. Нові Ладижичі. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 мая 2014
|
Музику слухали із захопленням Нещодавно в актовому залі Іванківської дитячої школи мистецтв ім. Марії Примаченко відбувся звітний концерт учнів класу викладачаметодиста вищої категорії О. І. Білаченко. Будучи завідуючою фортепіанним відділом, цю форму роботи з учнями Оксана Іванівна започаткувала ще в 1981 році, коли молодим спеціалістом прийшла працювати до нашої школи. Відтоді щороку традиційно звітуються не лише піаністи, а й музиканти інших відділів – народного та духового (баяністи, гітаристи та трубачі). До уваги присутніх були представлені твори композиторів – класиків та сучасності. Глядачі із захопленням слухали музику А. Дворжака і М. Таривердієва, Ю. Щуровського, Ф. Бургмюллера і А. Родригеса, Г. Сасько, Р. Паулса, а також твори самої викладачки в авторському та учнівському виконанні. З грайливою джазовою композицією виступила наймолодша учасниця концерту Анастасія Головненко, а найстарша – випускниця Анастасія Павленко, двічі учасниця обласних академічних концертів, призерка цьогорічного ІХ обласного конкурсуфестивалю “Юні таланти” – неодноразово виходила на сцену, демонструючи свої вміння та навички, які вона здобула за роки навчання в школі мистецтв. Присутні заслуховувались звуками ліричної та чуттєвої “Серенади” Ф. Шуберта у виконанні Діани Негруци, урочистими акордами “Маршу” Ф. Мендельсона у виконанні Кароліни Заболотної, хвилюючого “Вальсу” Е. Мірека, який виконала Каріна Сидоренко (до речі, також двічі учасниця обласних академічних концертів). Також успішно виступили Іван Рябков, Дарина Гніденко, Софія Денисенко, сестри Дарія та Анастасія Синяченко, Софія Осипенко, Денис Василенко, Юлія Головненко, Анастасія Бондар та Марія Наконечна. Слухачі щедро нагороджували юних артистів оплесками, наприкінці концерту проскандувавши “Молодці!”, що, безумовно, надихнуло учнів у їх подальшій музичній діяльності. Ірина КОСТЮЧЕНКО, заступник директора Іванківської ДШМ ім. М. Примаченко. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 мая 2014
|
СЕМЕРО СИНІВ ЗАБРАЛА ВІЙНА Весняний вітерець шелестить молодим листям у Сидоровицькому парку. Сюди, до пам'ятника хоробрим воїнам, приходять односельці, схиляють голови перед вічною пам'яттю двохсот семи героїв, полеглих у боях за визволення Батьківщини від фашистських загарбників. Серед них і мої семеро дідів Жигадлів. Виряджав Костянтин Олександрович Жигадло своїх синів на війну протягом трьох років: старших – у 39-му на фінську, середніх — у червні 41-го, а наймолодшого — у 43-му. Сподівався, що повернуться, і знову в хаті буде гамірно: сидітимуть вони пліч-о-пліч за столом, славні, молоді. Та склалося по-іншому. Найстарший серед синів Григорій, який ще до війни обзавівся сім’єю і власним господарством, першим залишив батьківську хату. Та так і не повернувся — загинув під Курськом у тій страшній м’ясорубці. Іван у місцевому колгоспі завідував фермою. У 39-му пішов на фінську війну, де й загинув смертю хоробрих. Петро служив у 1-му стрілецькому батальйоні 20-ї стрілецької бригади. Загинув під Ленінградом. Макар був четвертим сином. З-поміж усіх найбільше тягнувся до техніки, тому поїхав до міста вчитися на залізничника. Вдома бував рідко, а коли приїздив, обов’язково привозив книги. І тоді до батьківської хати сходилися всі сини, сідали за столом і вели розмови про життя-буття Макарове, про місто і про його сімох братів-хліборобів. Тієї чорної червневої години 1941-го Макар теж прийшов до військкомату. Воювати довелося на Ленінградському фронті, водив бронепоїзд. Пережив блокаду, тяжко хворів, але вижив. Після війни мешкав у Ленінграді, мав дев’ятеро дітей. Олексій — життєлюб, веселий, дотепний на слово, працював у місцевому колгоспі трактористом. З першого дня війни був призваний до лав Радянської армії захищати рідну землю від супостата, але повернутися додому йому не судилося. Михайло 1940-го року проходив кадрову службу, а вдома в цей час у нього народився син Миколка. Скільки теплоти, радості, надій було у його листах до сім'ї. Як він мріяв, що от-от повернеться до рідної домівки. Проте доля підготувала йому ще довгий фронтовий шлях. Ворошиловський стрілець, відмінник бойової та політичної підготовки, червоноармієць М.К. Жигадло був зразком для бойових побратимів. Та десь на перехресті воєнних доріг поклав свою голову, відвойовуючи мир для людей та свого маленького синочка, якого так і не судилося побачити. Ясноокий Микола вдачею був спокійний, ніжний та уважний. 1941-го, за місяць до війни, його призвали на службу. Часто писав додому листи, а потім перестав... Було йому лише 19. Найменший Олександр став солдатом у неповних 18. Писав, що живий-здоровий, незабаром повернеться. Листи ще йшли, а сина вже не було — поліг і найменший за свій народ. Пам’ять про моїх дідів та їхніх побратимів-фронтовиків, які захистили рідну землю від ворожої навали, вічно житиме в моєму серці і в серцях моїх нащадків. Слава мужнім героям — захисникам Вітчизни! Олександр ХОВДАТІН. На фото: пам’ятник у с. Сидоровичі загиблим визволителям, серед яких викарбувані імена братів Жигадлів. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
7 мая 2014
|
Присвятили ювілею Великого Кобзаря Цьогорічний звітний концерт творчих колективів та окремих виконавців – учнів Дитячої школи мистецтв, який відбувся нещодавно, був присвячений 200-літньому ювілею Великого Кобзаря. Того дня сцена була святково прикрашена, на стінах актового залу красувались творчі доробки юних майстрів пензля – вихованців класу образотворчого мистецтва під керівництвом Ю.М. Яншаєва. Розпочався концерт з вірша Т.Г. Шевченка, який прочитала ведуча Богдана Шелест. Учасників заходу привітала начальник відділу культури, національностей та релігій РДА Н.К. Бірюк. Директор ІДШМ Ю.М. Грибан розповів про досягнення вихованців мистецького закладу на різного роду конкурсах та фестивалях. У програмі концерту виконувались різножанрові твори. Пісні виконували дитячий хор (керівник А.А. Конак, акомпаніатор Г.С. Соколець), учні естрадного та академічного співу Надія Косько, Кіра Гаврилюк, Марія Дещенко, Анастасія Ступак, Марія Правик, Каріна Шеренок, ансамбль “Співаночка” (викладачі В.П. Гаврилюк, С.М. Матюшок, С.А. Мукосій). Юні танцюристи подарували глядачам дві хореографічні композиції, які підготувала з ними викладач Т.І. Устименко. Клас фортепіано викладачів О.І. Білаченко, Н.Ю. Терентюк та О.С. Зайченко представляли юні музиканти Стас Качан, Іван Богуш, Костянтин Білошицький, Євгенія Поліщук, Катерина Правдива. Радувала присутніх гра вихованців Ю.М. Грибана, Л.Ю. Заїць, С.М. Костіна, О.М. Якименка, Н.М. Яковенко: на трубі – Івана Рябкова, на саксофоні – Миколи Костіна, на баяні – Олега Степченка, на синтезаторі – Віктора Мартиненка, на гітарі – Івана Рябкова, Стаса Качана. Та найближчим інструментом для Т.Г. Шевченка, співця нашого народу, була бандура. Вона і зараз є улюбленою для українців. Дзвін бандури лунав у виконанні ансамблю “Доріженька” під керівництвом Г.М. Сингаєвської. Людмила ШУНКОВА. Фото В’ячеслава КОЛЬПИША. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
5 мая 2014
|
| Закрыть |
