|
ПОМСТА ВЧИТЕЛЬКИ Олена свою доньку Тетяну виховувала одна. Чоловік після народження дитини зник раз і назавжди. Батьки рано пішли з життя, тож підтримки – ніякої. Жінка тяжко працювала в колгоспі. Донька росла, вчилася в школі, подорослішавши, – допомагала мамі на фермі. А в 10 класі Тетянка захворіла. Куди тільки мати не возила доньку, три місяці лікували її і в райцентрі, і в області. Але, слава Богу, дівчинка видужала. Звісно, дещо відстала від програми. Дякуючи однокласникам та вчителям, стала наздоганяти пропущене. Здебільшого, всі ставилися до неї з розумінням. Тільки вийшов конфлікт з класним керівником Мариною Петрівною, яка викладала хімію. Вчителька була переконана, що Тетяна – симулянтка, і що не відвідувала школу не стільки через хворобу, як через хитрощі. Школярка прибігла додому вся в сльозах, сказала матері, що не піде туди більше. Олена Іванівна хоч і була у відчаї, заспокоювала доньку. Та все одно не знала, що робити далі? От і попросила поради в своєї куми. Та була жінка бідова, з характером, гостра на язик. От і взялася відстояти честь своєї хрещениці. Пішла до школи на розмову з хімічкою. І про що вони говорили – крім них двох ніхто не знає. Але Марина Петрівна від дівчинки відчепилася. Хоча... Як тільки та не старалася (з інших предметів мала майже все “відмінно” – то ще були роки, коли в школах вчилися за п’ятибальною системою), більше “3” з хімії вчителька їй не ставила. Незважаючи на відмінні відповіді на випускному екзамені, поставила їй також оцінку “задовільно”. Такою була помста вчительки. Того дня вдома випускниця проплакала аж до ночі. Та мати її заспокоювала: “Головне – знання, а не оцінка!” Пройшли роки. Тетяна закінчила медінститут, стала досить кваліфікованим спеціалістом, шанованим в своєму колективі і серед пацієнтів. ...Якось до палати, в якій я перебувала на лікуванні, поступила в тяжкому стані жіночка старшого віку. Щоб її оглянути і призначити процедури, зайшла лікарка. Хвора, подивившись на неї, пополотніла, їй забракло повітря... Та жінка в білому халаті кинулась до новоприбулої: “Марино Петрівно, дорогенька, це ви? Що з вами? Я зроблю все, аби вас якнайшвидше поставити на ноги...” У хворої потекли сльози з очей. Вона не могла отямитися. І нарешті вимовила: “Тетяно Михайлівно, вибачте мені, що я колись з вами так несправедливо поступила. Вибачте за ту трійку з хімії...” На що лікар відповіла: “ Заспокойтеся, Марино Петрівно. То ви не мені “3” поставили, а собі. Саме та трійка була для мене поштовхом вчитися ще краще, щоб здобути професію, про яку мріяла змалку. І зла я на вас не тримаю...” Коли лікар пішла з палати, хвора жінка в зажурі похитала головою і сказала: “Недарма в народі кажуть: “Не плюй в колодязь, бо доведеться з нього ще колись води напитись...”. З тих пір пройшло вже чимало літ, а я часто згадую той випадок в лікарні. І нерідко проводжу паралелі з новими життєвими історіями (таке трапляється і нині), які підтверджують слова вчительки. Шкода тільки, що такі, як вона, люди нерідко лише на схилі літ усвідомлюють, що в молодості поступали неправильно, не по-людськи. Але добре й те, що хоч колись у них просинається совість і їм стає соромно за свої вчинки... Валентина ГУРИН, смт. Іванків. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
11 июля 2014
|
СПАСИБІ МОЇМ РЯТУВАЛЬНИЦЯМ Біду не треба шукати, вона сама тебе знаходить, – кажуть у народі. І це дійсно так. У квітні минулого року мене схопив інфаркт. Поклали в терапевтичне відділення Іванківської ЦРЛ. І завдячуючи старанням чудового лікаря, справжнього фахівця Любові Осницької, я став на ноги, повернувся до свого життя в будинкуінтернаті. Спочатку, правда, бувало погано і наші санітарочки час від часу викликали мені “швидку”. А потім все стабілізувалося. Минув рік. 8 червня я пішов в сільську бібліотеку (далеченько – кілометрів зо три буде туди й назад), спека стояла тоді неймовірна. Вечері став себе погано почувати. Серед ночі сильно заболіло серце, важко було дихати. Сам встати з ліжка не зміг. Постукав у стінку сусідньої кімнати. Через мить прибігла підопічна закладу Наталія Королевська із запитанням: “Що сталося?” Потім вона розбудила санітарок, і через кілька хвилин Маша Оніс та Віра Кушніренко вже стояли біля мого ліжка й викликали “швидку”. І ось уже фельдшер Світлана Молчанова вимірює мені тиск, готує ліки для ін’єкції, робить укол у вену. Але стає все гірше. З допомогою водія Олександра Белендика дівчата повантажили ноші зі мною в машину. По дорозі фельдшерка давала нюхати нашатир, бо я то “відключався”, то приходив до свідомості. А потім була райлікарня, де висновок зробили невтішний – повторний інфаркт. Два тижні пролежав я там. І всетаки видужав. За те, що врятували мене від смерті, я вдячний всім медичкам і тим людям, які їм допомагали це робити. Хай Господь оберігає їх та їхні родини від горя і всіляких бід, хай і вони будуть завжди здорові. Олександр ГРИГОРЬЄВ, підопічний Горностайпільського будинку-інтернату. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
11 июля 2014
|
ДОТРИМУЙТЕСЬ БЕЗПЕКИ НА ВОДІ! Відповідно до статистичних даних, у 2013 році в місцях масового відпочинку населення на водних об’єктах України загибель людей зменшилася на 16% порівняно з 2012 роком (2013 рік – загинуло 1580 осіб, 2012 рік – 1881 особа). Але разом з цим загинуло на 20 дітей більше (152 дитини). У Київській області протягом 2013 року, в порівнянні з 2012 роком, спостерігається зменшення кількості загиблих на водних об’єктах (15 осіб в 2013 році проти 75 осіб в 2012 році). Проте при значному зменшенні загиблих в 2013 році, з початку 2014 року у Київській області спостерігається ріст загиблих на воді: на сьогодні складає вже 9 осіб. Основними причинами загибелі людей на водних об’єктах є купання в непристосованих для цього місцях, нехтування елементарними заходами безпеки при поводженні на воді та купання в нетверезому стані. У зв’язку з цим, рятувальна служба району звертається до жителів з проханням дотримуватись основних правил поведінки на воді. А вони такі. Відпочинок на воді повинен бути тільки у спеціально відведених місцевими органами виконавчої влади та обладнаних для цього місцях. Безпечніше всього відпочивати на воді у світлу частину доби. Купатися дозволяється в спокійну безвітряну погоду при швидкості вітру до 10 м/сек, температурі води – не нижче +18 С, повітря – не нижче +24 С. Після вживання їжі купатися можна не раніше, ніж через 1,5 - 2 години. Заходити у воду необхідно повільно, дозволяючи тілу адаптуватися до зміни температури повітря та води. У воді варто перебувати не більше 15 хвилин, після купання не рекомендується приймати сонячні ванни, краще відпочити у тіні. Не рекомендується купатися поодинці біля крутих і зарослих густою рослинністю берегів. Перед тим, як стрибати у воду, переконайтесь у безпеці дна і достатній глибині водоймища. На воді категорично забороняється залазити на попереджувальні знаки, буї, бакени; стрибати у воду з човнів, катерів, споруджень, не призначених для цього; пірнати з містків, дамб, причалів, дерев, високих берегів; використовувати для плавання такі небезпечні засоби, як дошки, колоди, камери від автомобільних шин, надувні матраци та інше знаряддя, не передбачене для плавання; підпливати близько до плавзасобів, які рухаються неподалік від місць купання; грати у воді грубі ігри, пов’язані з обмеженням руху рук і ніг; купатися в нетверезому стані; далеко запливати, допускаючи переохолодження тіла, що нерідко стає головною причиною трагічних випадків; залишати біля води дітей без нагляду: їх поведінка у воді – непередбачувана. Пам’ятайте: знання та виконання правил поведінки на воді – запорука безпеки не тільки вашого життя, а й ваших дітей. Дотримуйтесь їх, і ви отримаєте задоволення від спілкування та відпочинку на водних об’єктах! Районна служба порятунку щороку проводить у навчальних закладах роз’яснювальну роботу щодо безпечного поводження на воді. Навесні у школах також проходили заняття на згадану тематику, де наші працівники вкотре розповідали учням про правила поводження на водоймах, роздавали необхідну профілактичну літературу. Відповідну роботу проводимо з дітьми і в позаурочний час, а також – і серед дорослого населення. Костянтин КУЧЕР, провідний інспектор Іванківського районного сектора Головного управління ДСНС в Київській області. На знімку: бесіда з дітьми щодо безпечного поводження на воді. Фото В’ячеслава КОЛЬПИША. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
11 июля 2014
|
ЗУБНИЙ БІЛЬ ВЖЕ ПРОХОДИТЬ... 2 червня у “Трибуні праці“ опубліковано статтю “Щоб у вас боліли 32 зуба...”. Ці слова було взято з листа до редакції Олександра Григор’єва, який порушив у ньому проблему, котру жителі Горностайполя самотужки не можуть вирішити ось уже майже два роки. Справа в тому, що в стоматологічному кабінеті тамтешньої амбулаторії загальної практики сімейної медицини стільки часу не працювала бормашина. І зубний лікар не могла надавати відвідувачам повноцінну спеціалізовану медичну допомогу. Потрібно було чимало грошей на ремонт стоматустановки, а їх не мали ні в АЗПСМ, ні в сільській громаді (яка, зібравши гроші кілька років тому назад, сама придбала стоматологічне обладнання для амбулаторії), ні в Іванківському центрі первинної медико-санітарної допомоги, якому підпорядкована амбулаторія. Щоб з’ясувати всі нюанси проблеми, я поговорила з відповідальними особами в Іванкові та в Горностайполі. І зрозуміла одне: якщо там, на місці, не знайдуть спонсора, бормашина ще довго стоятиме без діла. Адже без придбання нового мікропроцесора до неї та спеціальних наконечників, як розповіла зубний лікар Н.А. Кашпуренко, не можна пломбувати канали, виконувати препарування карієсу та інші види лікування. Зуби тут протягом останніх півтора року (а не двох, як зазначав автор листа до редакції) тільки рвали. І все-таки після публікації в газеті справа зрушилася з місця. Н.А. Кашпуренко обговорила деталі проблеми з Горностайпільським сільським головою М.О. Рудніченко. Й вони вирішили звернутися до народного депутата України В.П. Пилипишина (у сусідньому Страхоліссі він має дачу, тож і в Горностайпіль іноді навідується). Віктор Петрович погодився допомогти. Наталія Андріївна написала перелік всього необхідного для стоматкабінету і невдовзі замовлене було доставлено в Горностайпільську АЗПСМ. Бормашина вже обладнана новеньким мікропроцесором – за 800 гривень, а не за 400, як називалося в статті. Закуплено ще деякі медичні засоби та витратні матеріали для роботи стоматкабінету. Загальна сума коштів, наданих меценатом, – майже 1600 гривень. За це сільський голова, зубний лікар, та й уся горностайпільська громада, дуже вдячні Віктору Петровичу. Тетяна РЯБОКЛЯЧ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
4 июля 2014
|
“Для них не існувало чужого горя...” У ФАПі с. Слобода-Кухарська я пропрацювала санітаркою двадцять років. Перегортаючи у пам’яті 50-70-ті роки минулого століття, хочу згадати добрим словом подружжя медичних працівників у ті часи: Федора Хомича Пашинського та Ольгу Калениківну Дудар, нині вже покійних. Для них не існувало чужого горя. Усі біди, які в кого траплялись, вони розділяли з кожним. ФАП обслуговував у той період три села: Слободу-Кухарську, Кірове та Осовець. У кожній родині виховувалось не менше трьох, а то і більше дітей. Проживало багато літніх та немічних людей, породіль. Для кожного з них медики знаходили час, щоб допомогти, підтримати добрим словом. Вдень і вночі Федір Хомич та Ольга Калениківна були на викликах, не відмовляючи нікому. Щоб добратись у сусідні села, долали пішки чималу відстань. Бувало, прийдеш вночі до них з якимось горем, постукаєш у вікно, а тобі уже відповідають:”Зараз іду!”. Навіть не запитуючи: “Що треба? Хто прийшов?”... Одного разу був такий випадок зі мною на полі. Коли сапала буряки, трапилась сильна кровотеча. Завезли мене у медпункт, викликали швидку допомогу. А тим часом Ольга Калениківна дала мені ліки, поклала на кушетку і доки приїхала “швидка”, все припинилось. Таке відчуття, ніби Господь її руками творив чудеса. От не повір після цього, що ці медики – не від Бога. Це були Люди з великої літери. Власні інтереси та, здавалося, навіть своїх дітей подружжя ставило на другий план: головним для них було здоров’я пацієнтів. Але, незважаючи на це, зуміли виростити Валентину та Володимира порядними і щирими. Нині вони мають свої сім’ї, дітей, онуків, та приїздять до рідного села, відвідують могилки батьків. У наш час, хто б тільки не згадав про Ольгу Калениківну та Федора Хомича, одразу ж говорять:”Оце так лікарі були!..”. Згадаймо їх, люди, добрим словом. Царство їм Небесне, мир і спокій душам та вічна пам’ять. Галина ОНИЩЕНКО, с. Слобода-Кухарська. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
24 июня 2014
|
Допоможіть пораненому військовому! В процесі проведення антитерористичної операції 22 травня 2014 року, із значною втратою крові через кульові влучення, був тяжко поранений військовослужбовець в/ч А0409 30ї механізованої бригади м. НовоградВолинський Житомирської області старший лейтенант Миронов Ярослав Анатолійович 1986 року народження. Протягом 2х діб, через постійне блокування сепаратистами лікарні, в якій йому було надано першу допомогу, юнака не могли вивезти із Рубіжного та надати належну кваліфіковану медичну допомогу в спеціалізованому медзакладі. Наступна операція була проведена в Харківській лікарні. Результат її виявився не досить вдалим, у зв’язку з чим лікарями було прийнято рішення направити його на лікування до Київського центру пластичної мікрохірургії. Транспортування “швидкою допомогою” із Харкова до Києва тривало близько 4,5 години. В результаті значної втрати часу, коли він йшов уже на хвилини, 24.05.2014 лікарі Київського військового клінічного госпіталю констатували страшний діагноз та провели операцію щодо повної ампутації ноги. Враховуючи вище надану інформацію, просимо вас допомогти в наданні матеріальної допомоги Ярославу для проведення лікування та подальшої реабілітації за кордоном із можливістю встановлення протезу та повернення його до стану, близького до повноцінного життя. Вартість протезу складає більше 30 тис. євро і дана сума є непід'ємною для молодої сім'ї військовослужбовця. Кошти для допомоги Ярославу можна відправляти на рахунок дружини важкопораненого військового Миронової Галини Василівни (тел. (098)706 82 47): Номер рахунку (“Приватбанк”): 5168 7420 1279 9064 (для гривень) 4731 2171 0247 9498 (для доларів) 4731 2171 0247 9530 (для євро). |
24 июня 2014
|
Допоможіть пораненому військовому! В процесі проведення антитерористичної операції 22 травня 2014 року, із значною втратою крові через кульові влучення, був тяжко поранений військовослужбовець в/ч А0409 30ї механізованої бригади м. НовоградВолинський Житомирської області старший лейтенант Миронов Ярослав Анатолійович 1986 року народження. Протягом 2х діб, через постійне блокування сепаратистами лікарні, в якій йому було надано першу допомогу, юнака не могли вивезти із Рубіжного та надати належну кваліфіковану медичну допомогу в спеціалізованому медзакладі. Наступна операція була проведена в Харківській лікарні. Результат її виявився не досить вдалим, у зв’язку з чим лікарями було прийнято рішення направити його на лікування до Київського центру пластичної мікрохірургії. Транспортування “швидкою допомогою” із Харкова до Києва тривало близько 4,5 години. В результаті значної втрати часу, коли він йшов уже на хвилини, 24.05.2014 лікарі Київського військового клінічного госпіталю констатували страшний діагноз та провели операцію щодо повної ампутації ноги. Враховуючи вище надану інформацію, просимо вас допомогти в наданні матеріальної допомоги Ярославу для проведення лікування та подальшої реабілітації за кордоном із можливістю встановлення протезу та повернення його до стану, близького до повноцінного життя. Вартість протезу складає більше 30 тис. євро і дана сума є непід'ємною для молодої сім'ї військовослужбовця. Кошти для допомоги Ярославу можна відправляти на рахунок дружини важкопораненого військового Миронової Галини Василівни (тел. (098)706 82 47): Номер рахунку (“Приватбанк”): 5168 7420 1279 9064 (для гривень) 4731 2171 0247 9498 (для доларів) 4731 2171 0247 9530 (для євро). |
24 июня 2014
|
| Закрыть |
