село Залокоть

Ганна Сидорак

Витяг з нарису історії с.Смільна

Автор: уродженець с.Смільна Юзьків Василь Ількович

Заснування села Смільна і його перші поселенці.

Невелике мальовниче своєю природою і прекрасними працьовитими людьми підгірське село Смільна розташоване на відстані 28 - 30 км. на південний захід від районного центру м. Дрогобича, 10 км. на південний захід від містечка Підбужа. На північному заході село межує з Жданною (Жданівкою), на півночі з с. Стороною, на північному сході – с.Заліктем, на південному сході – з с. Бистрицею, на півдні – з с. Свидницею.

Щодо часу заснування села Смільної є різні та суперечливі версії. Автори «Истории городов и сел Украинской ССР» (1978) безпідставно вважають датою заснування села XIII ст.. За львівським обласним адміністративно-територіальним поділом чомусь вважається, що село засноване в 1443 році.

Можна цілком впевнено стверджувати, що село Смільна засноване в 1553 році, і підставою для такого висновку є дані різних історичних джерел. Зокрема, автори такого солідного видання, як «Slownik Geograhiezny Krolewstwa Polskiego I innych Krajow Slowianskich» від 1880 р. цитують уривок з давнього джерела королівського архіву, де зазначається: «В 1553 році у Варшаві королева Бона дозволила Васькові Татомирові закласти село Смольна Воля в Самбірському старостві, на волоському праві

Такий авторитетний автор, як П.Домбковський, посилаючись на глибокі історичні дослідження A. Прохаски[1], також стверджує, що село Смільна засноване у 1553 році[2].

Після того, як вже був готовий матеріал нарису села, авторові після тривалих пошуків пощастило знайти текст першоджерела про заснування Смільни – це повний текст грамоти королеви Бони з цього приводу. Пощастило авторові тому, що в архівах і наукових бібліотеках України текст цієї грамоти не зберігається. Оригінал її знаходиться в місті Кракові у Польщі, і тільки тоді, коли нарис вже був в основному написаний, вдалося натрапити на текст цієї грамоти у книзі відомого польського історика доктора Антонія Прохаски.

Очевидно, що вищезгадані автори: П. Дабковський і автори «Словніка Географічнего» опиралися саме на оригінал грамоти королеви Бони. Її повний зміст у перекладі на українську мову є такий:

«У Варшаві 10 жовтня 1553

Королева Бона продала Васькові Татомирові право заснування села Смільна в Самбірському [старостві – Юськів В.] на волоському праві, (надавши йому назву Смольна Воля), а також князівство, чи солтиство в цьому селі за 100 злотих польських, записавши одночасно тому ж Татомирові вказану суму на це село і окресливши привілеї та обов’язки як солтиса, так і кметів[3].»

Васько Татомир, очевидно, походив із великого села Підбужа і був одним із синів війта, де було війтівство панів роду Татомирів, які були власниками орних ланів, лук, лісів, а також млина та корчм. Рід Татомирів розростався, синів і дочок було багато, і їм було недостатньо землі та іншого майна для всіх в селі Підбужі. Тому Татомирі й «накинули оком» на вільні, ще неосвоєні Підкарпатські землі. Вони поспішали, бо йшла інтенсивна колонізація поки що вільних земель на Самбірщині і була загроза, що ці землі скоріше освоїть хтось із зголоднілих на землю польських чи українських шляхтичів.

Перші документи про надання прав на заселення окремих місцевостей у Карпатах стосуються кінця XIV ст.. Збереглися грамоти князя Владислава Опольського 1377 р. про заснування на волоському праві села в урочищі Голе Поле, надане Ладомирові Волошинові. Другий документ 1397 р. – це видане королем Ягайлом право на відновлення села Сколе. Незначна кількість документів належать до XV ст., наприклад, про заснування села Лукавиці 1430 р. на німецькому праві. Але наймасовіше заснування нових поселень відбувається в XVI ст.. Люстрація 1564-1565 рр., яка найповніше відтворює тогочасне економічне становище карпатських сіл, фіксує новоутворені села в Самбірському старостві.

Дослідники вважають, що це перші документальні згадки про села, які, можливо, існували раніше. Тільки в гірських районах Самбірської королівщини за 1550-1560 роки було засновано 20 сіл: звичайно, села в цей час були невеликими, село мало не більше 16-20 ланів ріллі[4].

Заселення йшло переважно по руслах основних та побічних річок: знизу вверх з прикарпатських долин. Крім цього, просліджується тенденція виділення із старих сіл нових, що й відбивалося в її назвах. До назв, утворених від назв старих сіл, часто додавали ще означення «воля», так вважає  дослідник Ю.Г. Гошко[5]. Такі нові села зустрічаємо майже біля кожного старого села. Наприклад, 20 мешканців околиць села Сторони, які раніше жили в цьому селі, зговорившись між собою, почали копати собі землю, утворили нове село, яке назвали Воля Сторонська. Мешканці старого села Нанчілки в 1555 році залишили старі землі і перейшли на нові. У зв’язку з цим нове село почали називати Нанчілова Воля. Можна зробити припущення, що село Смільна Воля було утворено як нове село на вільних землях (пустих – автор). Чиновники, які проводили люстрацію сіл Самбірщини (волості Озимінської – автор) у 1565-1566 рр. відзначали, що село Смільна розташоване там, де потік Смолянка (тепер Опалина – автор) впадає в річку Бистрицю. У ньому кметів (селян – автор), осаджених на волоському праві, є 14, які платять волянщизни (податок, що платили жителі новозаселених сіл, які перші роки користувалися волею на період від 12 до 24 років – автор) по 7,5 грошів, що складає 3 злотих і 15 грошів. Імена перших жителів села такі: Гриць Ількович, Ілляш, Дмитро Кунич, Тимків, Гриць Чижик, Андрій Васильович, Лесь Дмитрович, Грицько Худий, Тимко, Хома Ількович, Кунич, Матей Пшибишович з цілого дворища платять. Проць, Олекса – обидва платять з півдворища (з півлану - автор). Також на 2 збори почтове платять по 4 гроші, що складає 1 злотий і 26 грош. Також від двадцятини з овець на рік нинішній, поділеній на три частини, надійшло три барани і 1 козел, вартістю кожний по 15 грош і оплатою грішми - вісім грош, що разом складає два злотих і вісім грош. Також десятини від свиней, яку грошима відбирано, на рік нинішній дісталося грошима один злотий і три гроші. Також (разом) всі здають подимного по два гроші, що складає двадцять вісім грош. Сума з села Смільної всіх прибутків складає дев’ять злотих і двадцять грош»[6].

З цього можна зробити висновок, що село було дійсно новозасноване, бо волянщизну платили саме такі села. Польська держава ретельно стежила, щоб ніхто не уник сплати податків і виконання різних феодальних повинностей. Тому малоймовірно, щоб давно засновані села не виконували феодальні повинності. Під час чергової люстрації, в 1580 р., польські чиновники виявили, що с. Смільна має 5 ланів: зораних ланів – 2, попівських ланів – 1[7]. Як бачимо, за 27 років від заснування села його розвиток просунувся не надто далеко.

Для заснування нового села в королівських маєтках необхідно було мати грамоту від короля або старости, в приватних маєтках - від феодала, якому належала дана земля.

Підданим, які осаджувалися на нових землях, давали волю на 24 роки і робили їх вільними від усіх оплат, чиншів, робіт, десятини - овечих, волових, звірячих, рибних.

Князь Костянтин Острозький у своїй грамоті про надання прав підданим шляхтичам зазначив: «Для того, щоби село було скоріше заселене, даємо їм волі на 24 роки, яка починається від дати мого листа»[8]. У цих грамотах зазначалося, на якому праві засновуються села.

Село Смольна Воля, як вказувалося в грамоті Королеви Бони,засновувалося на волоському праві. Щоб читачеві було зрозуміліше, про що йдеться, необхідно розкрити суть волоського, німецького, руського і польського права і як це відбивалося на житті простих смертних селян.

Села на волоському праві і села на німецькому праві мали різні форми політичного життя. Волоське право, на думку видатних українських істориків М. Грушевського, І. Крип’якевича, Д. Дорошенка, було занесене з Угорщини, Молдовії і Семигорода (Румунії –автор), де така форма відома вже з кінця XIII ст. До України її було занесено під впливом Угорщини і її участі в українському житті XIII-XIV ст., а також самими волохами-колоністами. Волохами на західноукраїнських землях звали колоністів з Покуття, Буковини. Серед них справжніх волохів було дуже мало, про що свідчить топоніміка волоських сіл, наближена здебільшого до гуцульських і східнокарпатських[9].

Як свідчать джерела, волохами звали всіх, хто займався випасом худоби, і ця назва не мала нічого спільного з етнічною приналежністю. Тобто «волох» це поняття не етнічного змісту[10].

Села волоського права існували тільки в Галичині і Холмщині. Інші українські землі цього не мали. Зменшення кількості осаджених ланів і засіяних чи засаджених городиною у порівнянні з 1564 - 1565 рр., мабуть, викликано тим, що закінчувалися роки «волі», і частина селян, як тоді практикувалося, втекла на нові землі, де не було важкої панщини і різних грошових повинностей.

Про те, що головною цінністю з часу засвоєння нових сіл Самбірської економії була земля і головним заняттям населення краю було землеробство, свідчать судові акти цього періоду. У 1611 році відбулося судові засідання, які розглядали земельні відносини, регулювали процес продажу чи дарування одних власників землі іншим. Зокрема, в 1611 році перед урядом села Смільної і суддями тодішнього Самбірського замку, особисто вставши перед судом, Яцько Попович з села Смільної, здоровий розумом і тілом, непримушений, явно і добровільно засвідчив своєму брату, набожному Василеві Смольніцькому, попові цього села, та Іванові, синові його, зі своїми потомками, частину ріллі своєї попівської 8 прутів (міра землі - авт.), тобто 4 прути, ті, які винен був Василеві Попові як заставу згідно зі звичаєм злотими оплачено, і зазначив інші 4 прути біля них розміщені, ці 8 прутів лежать від межі Васька Попа з одної сторони і другої сторони від межі названого Яцька Поповича. Дари дарує на вічні часи і з усіма лазами, луками і всіма прибутками від них, 8 прутів, які здавна належали і до того часу утримувалися Яцьком Поповичем вартістю 150 злотих польськими грошима і також 50 злотих, які до цього віддав під заставу 150 злотих.

У 1620 – 1660-х рр. західноукраїнські землі часто піддавались татарським нападам. Не минула ця лиха доля Самбірщину і Дрогобиччину. У 1628 році села Смільна, Бистриця, Залокоть, Сторона не могли сплачувати податків через великі збитки, нанесені татарськими зруйнуваннями[11]. У селі Смільна в 1589 році було 5 оброблених і засіяних ланів, а в 1628 році – ні одного. Податків з цих ланів та інших та інших чиншів мало поступити 16 злотих і 26 грош, але господарство було настільки зруйноване, що не було що збирати. Подібна картина і в сусідніх селах: було знищено в Бистриці – 5, Сторонній – 12,5, Залокоті – 16, Опаці – 12, 5 ланів. Зруйновані села польська влада звільняла від сплати податків на різні терміни, частіше на 8 – 10років. У липні 1648 року селяни села Смільної присягнули в суді, що не можуть сплатити податку через спустошення села під час подій визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 рр..[12]