Село Жупаны Львовской области - сайт общины: новости

Василь Кубаш До ночі дивився Євробачення. Дякую LELÉKA за гідний виступ. Світ веселиться знову. А у Лелеки пісня про біль, який відчуває кожен з українців у світі і який уже не так помічає Європа. І бачимо, що прості глядачі континенту співпереживають нам більше, ніж елітні жюрі.
Звичайно, можна було б сказати, що оцінюють фаховість, втім як раз фаховості Лелеці не бракувало.

Голосували як завжди за сусідів за невеликими винятками. Балканці за своїх, скандинави за своїх.
Ми просто бачимо, що наш біль забувається , до нього звикають і помічають менше.

Веселитися ми теж вміємо не гірше від переможців болгар, але виглядало б це зараз як мінімум дивно.

Василь Кубаш ТРАМП І «СПАСІННЯ» ПУТІНА: ЧОМУ СВІТ МАЄ ПЕРЕСТАТИ ГРАТИ В ЦЮ БРЕХЛИВУ ГРУ

Я неодноразово писав про намагання Дональда Трампа відбілити володимира путіна. Причини цієї дивної симпатії, політичної поблажливості й системного підігрування кремлю — тема для окремих міжнародних розслідувань. Але зараз важливо інше. Українське суспільство повинне чітко усвідомити головне: сьогодні путін заговорив про “мир” не через гуманізм, не через втому від війни і не через бажання домовлятися. Він заговорив про це через страх.

Показовим став навіть сценарій навколо 9 травня. Кремлівський диктатор, який пʼятий рік тероризує Україну ракетами, дронами і масовими вбивствами цивільних, сам почав панічно боятися ударів по москві під час власного сакрального “дня перемоги”. Настільки боятися, що фактично через Трампа благав Україну про одноденне припинення вогню.

І тут криється особливий цинізм.

Бо путін може завершити війну за один день самостійно — просто забравши свої терористичні війська з української землі. Але ні. Він хоче іншого: щоб Україна перестала “огризатися”, перестала бити у відповідь і дала можливість кремлю спокійно далі вести війну терору.

Ще більш показово, що Трамп уже давно виконав одну з ключових забаганок кремля — блокування та гальмування допомоги Україні. Але навіть це не принесло путіну омріяної перемоги. І не принесе.

Сьогодні провідні світові медіа, військові аналітики та дослідницькі центри дедалі частіше констатують очевидне: стратегічний наступ росії захлинувся. росія загрузла у війні на виснаження, яку сама вже не контролює. Більше того — війна прийшла на територію самої рф. І це породжує те, чого путін боїться найбільше: внутрішню дестабілізацію.

У росії зріє невдоволення. Зріють і вже проявляються бунти. Але найголовніше — зріє “дворцовий переворот”. Саме тому кремль гарячково шукає вихід. Саме тому почалися розмови про “перемир’я”, “компроміси” і “нову архітектуру миру”.

Насправді ж ідеться не про мир.

Ідеться про спасіння путіна.

Навіть у США вже звучать заяви, які ще рік тому були немислимими. Марко Рубіо відкрито визнав, що росія несе колосальні втрати, кратно більші - у пʼять разів, за українські. Так само дедалі більше західних політиків визнають очевидне: ЗСУ — це найсильніша армія Європи. Не лише через допомогу союзників, а через унікальний бойовий досвід, технологічність, адаптивність і силу українського народу.

Показово провалилися і спроби кремля нав’язати Європі “зручних переговорників” — Шредера чи Меркель. Відмова з боку Каї Каллас та Фрідріха Мерца стала принизливим ударом для путіна. Європа прямо дала зрозуміти терористу: він не буде диктувати цивілізованому світу, хто має представляти Європу.

Саме тому зараз слід очікувати нового етапу тиску.

Зараз слід очікувати, що Трамп активізує кампанію примусу України до територіальних поступок під соусом “миру”, щоб любою ціною вибороти підпис України у договорі і перетворити її із жертви на сторону «конфлікту». Тут буде свідомо і не свідомо задіяна вся колаборація і можливості всередині України - тому вся громадськість, особливо «на грантах», держоргани мають бути свідомими, щоб не стати гвинтиком в механізмі тиску і примушуванні України до капітуляції. Вся брехлива сутність політики кремля вже давно очевидна: кожна “мирна ініціатива” путіна супроводжується масованими атаками на Київ, удари по цивільних, терором і кров’ю.

Кремль завжди говорить про мир одночасно з ракетними ударами.

Бо для путіна переговори — це не шлях до миру. Це спосіб виграти час, врятувати режим і перегрупуватися для нової агресії.

Саме тому українська влада, Конгрес США і Європа повинні бути готовими до нових масштабних ІПСО, політичного тиску і кампаній залякування.

І відповідь має бути лише одна:

Ми усвідомлюємо, що йдеться про спасіння путіна.

Саме так потрібно відповідати всім, хто закликає “пожертвувати територіями заради миру”. Бо насправді нам пропонують пожертвувати міжнародним правом, пам’яттю про кров, про жертви, справедливістю і майбутнім світу — лише для того, щоб врятувати кремлівського терориста від поразки.

Україна не має права ставати співучасником цього правового і політичного злочину.

Ми повинні стояти на принципах міжнародного права як єдиному центрі світового порядку. І ми вистоїмо.

Бо сьогодні Україна бореться вже не тільки за себе.

Україна тримає межу між цивілізацією і поверненням світу в епоху диктаторів, терору та права сили.

TRUMP AND THE “RESCUE” OF PUTIN: WHY THE WORLD MUST STOP PLAYING THIS DECEPTIVE GAME

I have repeatedly written about Donald Trump’s attempts to whitewash Vladimir Putin. The reasons behind this strange sympathy, political indulgence, and systematic alignment with the Kremlin are matters for separate international investigations. But right now, something else is far more important. Ukrainian society — and the world — must clearly understand one fundamental truth: Putin has started talking about “peace” not because of humanity, not because of war fatigue, and not because he truly seeks negotiations. He speaks about peace because he is afraid.

Even the events surrounding May 9 became revealing. The Kremlin dictator, who has spent years terrorizing Ukraine with missiles, drones, and the mass murder of civilians, suddenly became terrified of strikes on Moscow during his own sacred “Victory Day.” So terrified that, effectively through Trump, he was begging Ukraine for a one-day ceasefire.

And this exposes a special level of cynicism.

Because Putin could end this war in a single day on his own — simply by withdrawing his terrorist troops from Ukrainian land. But that is not what he wants. What he wants is for Ukraine to stop fighting back, stop striking in response, and allow the Kremlin to continue its war of terror undisturbed.

Even more revealing is the fact that Trump has already fulfilled one of the Kremlin’s key demands — delaying and obstructing aid to Ukraine. Yet even that has failed to deliver Putin the victory he dreamed of. And it never will.

Today, leading global media outlets, military analysts, and research centers increasingly acknowledge the obvious: Russia’s strategic offensive has stalled. Russia is trapped in a war of attrition that it no longer fully controls. Moreover, the war has already reached Russian territory itself. And this creates the one thing Putin fears most: internal destabilization.

Discontent is growing inside Russia. Rebellions are emerging and already becoming visible. But most importantly, the possibility of a palace coup is growing. That is why the Kremlin is desperately searching for an exit. That is why conversations about “ceasefires,” “compromises,” and a “new peace architecture” have suddenly appeared.

But in reality, this is not about peace.

This is about saving Putin.

Even in the United States, statements are now being made that would have seemed unthinkable just a year ago. Marco Rubio openly acknowledged that Russia’s losses are catastrophic — several times greater than Ukraine’s. More and more Western politicians are also recognizing another obvious reality: the Armed Forces of Ukraine are the strongest army in Europe. Not only because of allied support, but because of their unique combat experience, technological adaptability, and the resilience of the Ukrainian people.

The Kremlin’s attempts to impose “convenient negotiators” on Europe — such as Gerhard Schröder or Angela Merkel — have also failed spectacularly. The rejection by Kaja Kallas and Friedrich Merz became a humiliating blow to Putin. Europe directly made it clear to the terrorist regime: it will not dictate to the civilized world who should represent Europe.

That is why a new phase of pressure should now be expected.

We should expect Trump to intensify efforts to force Ukraine into territorial concessions under the guise of “peace,” seeking at any cost to secure Ukraine’s signature on an agreement and transform Ukraine from a victim into merely “one side of a conflict.” For this purpose, every possible instrument of collaboration — conscious or unconscious — both outside and inside Ukraine will be used. That is why civil society, especially grant-funded organizations, as well as state institutions, must remain vigilant and refuse to become cogs in the mechanism of pressure aimed at forcing Ukraine into capitulation.

The deceitful nature of Kremlin policy has long been obvious: every so-called “peace initiative” by Putin is accompanied by massive attacks on Kyiv, strikes against civilians, terror, and bloodshed.

The Kremlin always talks about peace while launching missiles.

Because for Putin, negotiations are not a path to peace. They are a way to buy time, save his regime, and regroup for future aggression.

That is why the Ukrainian government, the U.S. Congress, and Europe must prepare for new large-scale information operations, political pressure, and intimidation campaigns.

And the response must be only one:

We understand that this is about saving Putin.

That is exactly how we must respond to everyone calling for “territorial sacrifices for the sake of peace.” Because what they are truly asking us to sacrifice is international law, the memory of bloodshed and victims, justice, and the future of the civilized world — all for the purpose of rescuing a Kremlin terrorist from defeat.

Ukraine has no right to become an accomplice to this legal and political crime.

We must stand firmly on the principles of international law as the only legitimate foundation of global order. And we will endure.

Because today Ukraine is fighting not only for itself.

Ukraine is holding the line between civilization and the return of the world to an age of dictatorships, terror, and the rule of brute force.

Василь Кубаш Соломон дуже глибоко сказав: «Не личить нерозумному розкіш, а тим більше – слузі панувати над князями» (книга Притч 19:10) Бо коли людина не має мудрості, характеру і внутрішньої зрілості, навіть великі можливості можуть її зіпсувати. Не кожен готовий до влади, грошей, успіху чи високого становища. І проблема не в самій розкоші чи владі, а в тому, яке серце має людина, яка це отримала.

Мудра людина навіть у достатку залишається простою, вдячною і людяною. А нерозумна дуже швидко починає пишатися, принижувати інших, поводитися так, ніби весь світ їй щось винен. Саме тому Соломон говорить, що не личить нерозумному розкіш. Бо коли всередині немає мудрості, зовнішній успіх не робить людину кращою — він тільки відкриває те, що вже було в серці.

Особливо небезпечно, коли людина, яка не навчилась смиренню і відповідальності, отримує владу над іншими. Тоді починається несправедливість, гординя, зневага до людей. Бо влада не змінює людину — вона показує її справжню сутність. І якщо в серці темрява, то з можливостями ця темрява стає ще більшою.

Тому Бог інколи не дає людині того, чого вона дуже хоче, не тому що не любить її, а тому що знає: вона ще не готова. Бо головне — не те, що ти маєш у руках, а те, ким ти є всередині. І справжня мудрість — це не просто досягти висоти, а залишитися людиною, коли ти на ній опинився.

Василь Кубаш Трамп приїхав до СІ.

Світ знову стає двополюсним. Але це вже не той світ, який ми знали з підручників про Холодну війну. Тоді головними полюсами були Вашингтон і Москва. Потім, на короткий історичний момент, здавалося, що світ стає складнішим: поруч із Вашингтоном і Москвою з’явилися Пекін, Брюссель, глобальні ринки, міжнародні інституції, “правила”, “цінності”, “партнерства”.

Але тепер складається враження, що все знову стискається до великої дуелі. Не Вашингтон—Москва, а Вашингтон—Пекін. Саме між ними сьогодні проходить головна лінія глобальної конкуренції: технології, штучний інтелект, рідкісноземельні метали, енергетика, Арктика, Тайвань, Іран, Україна, морські шляхи, валюти, ланцюги постачання, військова промисловість.

Брюссель у цій системі ще шукає себе. Європейський Союз хоче бути геополітичним гравцем, але все ще занадто часто діє як простір процедур, а не як центр сили. Москва ж розуміє: без перемоги в Україні вона остаточно втрачає статус окремого полюса. Росія ще може бути небезпечною, жорстокою і руйнівною, але вже не може бути рівною ані США, ані Китаю. Її головний страх — не просто програти війну. Її головний страх — остаточно перетворитися на сировинний придаток Китаю.

Вашингтон і Пекін мислять жорсткою конкуренцією. Для обох решта світу часто є не стільки спільнотою повноцінних суб’єктів, скільки полем, де треба закріпити правила гри. США мають свої важелі: долар, санкції, військові союзи, технології, флот, контроль над фінансовою інфраструктурою. Китай має свої: виробничі ланцюги, рідкісноземельні метали, промислову масштабність, залежність багатьох економік від китайського ринку, інфраструктурну експансію.

Саме тому російська агресія проти України для Пекіна — не моральна проблема, а інструмент. Китай не хоче прямої війни із Заходом, але йому вигідно, щоб Захід був виснажений. Йому вигідно, щоб Європа витрачала гроші, нерви, ресурси і політичну увагу на війну. Росія для Китаю — таран проти Заходу. Але не рівний союзник. І точно не імперія, перемога якої була б для Пекіна подарунком.

Китаю потрібна Росія слабка, залежна, ображена на Захід і готова продавати ресурси. Росія як молодший партнер. Росія як бензоколонка, арсенал, дипломатичний спойлер і антизахідний подразник. Але не Росія як самостійний переможець, здатний знову претендувати на власну сферу впливу від Варшави до Владивостока.

І тут починається найнеприємніше. Частина Заходу теж не хоче повного краху Росії. Не тому, що любить Путіна. А тому, що боїться хаосу: розпаду РФ, нових потоків біженців, ядерної зброї в незрозумілих руках, локальних війн на уламках імперії, китайського контролю над Сибіром, Арктикою і російськими ресурсами. Для частини американського стратегічного мислення Росія ще може бути не лише ворогом, а й потенційним елементом майбутнього балансу проти Китаю.

Тому війна в Україні для багатьох на Заході виглядає як щось, що треба не виграти, а “заморозити”. Зупинити кров, знизити ризики, стабілізувати фронт, перевести проблему в довгу дипломатію. Але заморожена війна — це не мир. Це відкладена війна. Це пауза, під час якої агресор переозброюється, жертва виснажується, а світ вдає, що знайшов компроміс.

Якби Захід мав відповідь на питання: що робити з Росією після поразки, — можливо, він діяв би рішучіше. Але такої відповіді немає. І саме відсутність цієї відповіді часто паралізує політичну волю.

У цьому ж контексті треба дивитися і на політику Трампа щодо Венесуели, Ірану, Гренландії, Канади, Арктики. Це не просто ексцентричність. Це груба, імперська, ресурсна геополітика. Якщо Китай має перевагу в критичних мінералах і виробничих ланцюгах, США шукають свої контрважелі: вуглеводні, Арктика, морські шляхи, стратегічні території, контроль над доступом до ресурсів.

Візит Трампа до Сі — це не просто дипломатичний спектакль. Це спроба зрозуміти, чи можуть дві найбільші сили домовитися про правила конкуренції. Не про дружбу. Не про мир у високому моральному сенсі. А про впорядковане суперництво: де чиї межі, що можна чіпати, а що ні, де можлива угода, а де буде силове стримування.

І в цьому пакеті неминуче будуть Іран, Тайвань і Україна. Для нас це небезпечно. Бо великі держави завжди мають спокусу говорити про менших без менших. Домовлятися про регіони, кордони, війни і “стабільність” так, ніби народи — це фігури на шахівниці.

Але Україна створила свою суб’єктність. У нас є карти на руках. Ми маємо армію, яка знає сучасну війну краще, ніж армії НАТО. Ми маємо оборонні технології, дрони, бойовий досвід, суспільну витривалість і досвід, без якого безпека Європи є ілюзією.

Наше завдання — не просити, щоб нас пожаліли. Наше завдання — позиціонувати себе як незамінного гравця. Для Європи — як східний щит і військово-технологічний партнер. Для США — як фактор стримування Росії і елемент ширшого балансу проти Китаю. Для світу — як доказ того, що імперії можна зупиняти.

Бо якщо ми не станемо суб’єктом глобальних мегатрендів, нас спробують розділити між чужими стратегіями. Якщо не будемо гравцем, станемо територією торгу. Якщо не сформулюємо свою роль, її сформулюють за нас.

Поки що ми маємо карти. Питання лише в тому, чи зможемо ми зіграти ними як держава, яка розуміє новий світ.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1H...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1L...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1E33...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1ESS...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш Тема: Християнський вісник
«Порох зрадник! … Ваш Порошенко здав Україну!…»

По фактах:

Путін окупував Крим 20.02.2014.
Так почалася ця війна.
Порох не був президентом.
Тоді в Україні було безвладдя, після втечі януковоща. Турчинов був в.о. президента.

Далі - прояви сепаратизма на Донбасі, в Одесі та інших містах. Турчинов оголошує АТО. 13.04.2014-го
Порох не був президентом, але як депутат поїхав до Криму, намагаючись переконати депутатів АР Крим лишитись вірними Україні. Ледь не був розірваний російськомовними молодчиками.

Порошенка став президентом
7 червня 2014 року.
Коли вже окуповано половина Донецької та Луганської області.
25.05.2014-го року. Починається звільнення міст.

Лишається звільнити 7% території України (включно з Кримом), наші війська готуються увійти до Луганська...
Але 24.08.2014-го батальйони російських військ порушують кордони України та атакують наші сили АТО під Іловайськом.

Наголошую: російські війська!

Порошенко, аби вберегти країну та людей, віддає наказ припинити штурм...

Але не оборону. Посилюються наші позиції по лінії Нуля.
Путін заявляє, що якщо ми не припинимо АТО, він оголосить Україні війну.
Ще тоді, коли ми не мали армії...

Порошенко відповідає: "Спробуй!".
Путін притихає...

Відбувається зустріч у Мінську. 05.09.2014.
Після другого раунду переговорів 11.02.2015-го бойові дії заморожуються.

Україна отримує час аби відродити Армію та виправити кризу в економіці - після втечі януковоща казна була майже порожня (107 тис.грн на казначейському рахунку).

Порошенко як економіст справляється з цією задачею, наживаючи собі злого ворога - папу Бєню та гівноканал 1+1.

З'являються маразми про Вальцмана, Ліпєцк, вбитого брата та інше лайно, якому вірять ті, що не вміють читати.

Тим часом врятований від війни нарід починає жирувати, отримує безвіз, аби кататися Європами; підвищення зарплат та пенсій, нові робочі місця... та продовжує нити на "баригу", що його грабує.

Про АТО всі забувають і перейменовують його на ООС.

Аж до 20.11.2018-го року. Тоді росія нападає на Україну у Чорному морі. Порошенко реагує та вводить воєнний стан в прикордонних областях. Охлос замість гуртуватися починає волати що "ето всьо Порох прідумал чтоб сорвать вибори!"

Росія не оголошує Україні війну. Щось її стримує...

Вибори 2019 таки відбуваються, втомлений нарід обирає Не-Порошенка і тішиться з того.
Часто чути фразу: "А то шо, путін нападе? Ги-ги!".
Війни не існує, всі живуть в своїх бульбашках, де найбільше світове зло - це Порошенко.
Не путін...

Поки Порошенко збиває ноги, гуртуючи проукраїнську коаліцію та продовжуючи посилювати армію вже власними коштами, Зеленський починає боротьбу з Порошенко.
Більше двох десятків кримінальних справ, смішна спроба затримати в аеропорту - не пустити в Україну, продовження брехні на гівноканалах...
Тим часом в очах путіна новий президент бачить мир і пройобує початок справжньої війни...

Далі... Ви все бачите.

Питання:
У якому Пункті Петро Порошенко зраджував та намагався здати Україну?

Василь Піддубний
(Сірий Кіт)
Письменник, художник, воїн ЗСУ

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Якщо ви потрібні людині, вона зустрінеться з вами за хвилину до космічного польоту. Якщо не потрібні, - не знайде часу, навіть якщо помирає від нудьги

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/14dh...

Василь Кубаш Дата закінчення Другої світової війни залежить від того, про який регіон говоримо:
* 8 травня 1945 року — завершення війни в Європі (День перемоги над нацистською Німеччиною).
* 2 вересня 1945 року — офіційне завершення війни у світі (після капітуляції Японії).
Тобто глобальною датою закінчення Другої світової війни вважається 2 вересня 1945 року.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1F...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Ватикан — лише 0,44 км²
США — 9 826 675 км²
Найсильніша країна світу проти найменшої країни світу. Здавалося б, результат очевидний, але…

Вчора Папа Лев XIV зробив заяву, яка приголомшила не лише Америку, а й увесь світ.

Він публічно заперечив позицію Трампа, який, схоже, очікував, що Католицька церква і Ватикан діятимуть відповідно до його бачення — навіть тоді, коли це суперечить елементарному здоровому глузду.

У відповідь на критику Папа чітко дав зрозуміти: він не боїться політичного тиску і не збирається мовчати. Його позиція однозначна — виступати проти війни.

«Я не думаю, що послання Євангелія має використовуватися для зловживань так, як це роблять деякі люди… Я продовжуватиму голосно виступати проти війни, прагнучи зміцнювати мир, сприяти діалогу та багатостороннім відносинам між державами для пошуку справедливих рішень проблем», — сказав Папа.

І знаєте, Папу підтримало дуже багато людей і політиків, навіть у самій Америці.

І це викликає повагу. Адже вже давно не було Папи, який так відкрито і без страху називає речі своїми іменами.

Ще раніше він відкрито підтримав Україну і чітко сказав, що Росія є агресором.

І зараз він говорить, що беззастережне вбивство мирних людей — це злочин.

У світі, де багато лідерів уникають незручної правди, особливо якщо вона не подобається таким як Трамп, Папа обрав інший шлях — шлях принципів, свободи та миру.

І знаєте, мені подобається цей Папа. Відкритий, щирий, не боїться говорити правду.

Тому сьогодні хочеться подякувати йому і сказати: «Ми з Вами», «Ми за мир». Дякуємо за вашу позицію.

Взято від: ЦЕ МОЯ УКРАЇНА

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1D...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Fbx...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1E...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1DnW...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Db3...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1a...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1B3F...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1D...

Василь Кубаш Тема: Великдень
https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/17vx...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/17MN...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1i...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1LFN...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1CAa...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1CEA...

Василь Кубаш https://news.telegraf.com.ua/ukr/ob...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1J...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1E...

Василь Кубаш Українці зробили дуже вагомий внесок у світову культуру, науку й мистецтво — часто навіть більший, ніж здається на перший погляд. Ось зрозумілий огляд за основними сферами.

Вклад українців у світову культуру і науку

Наука і техніка

Українські вчені стояли за багатьма відкриттями світового рівня:
• Ігор Сікорський — створив перші успішні вертольоти у США, засновник сучасного вертольотобудування
• Сергій Корольов — головний конструктор космічної програми СРСР, запуск першого супутника і польоту людини в космос
• Володимир Вернадський — засновник геохімії та вчення про біосферу
• Ілля Мечников — лауреат Нобелівської премії, відкрив явище фагоцитозу
• Євген Патон — розвинув електрозварювання, що використовується в усьому світі

Українці зробили внесок у авіацію, космос, медицину, хімію та інженерію.

Література

Українська література має потужний вплив і глибоку гуманістичну традицію:
• Тарас Шевченко — символ української культури, його твори перекладені десятками мов
• Іван Франко — письменник, філософ, учений
• Леся Українка — одна з найвизначніших поетес Європи
• Микола Гоголь — класик світової літератури (писав російською, але українського походження)

Українська література підняла теми свободи, гідності та боротьби за ідентичність.

Мистецтво

Українці залишили слід у світовому мистецтві:
• Казимир Малевич — засновник супрематизму («Чорний квадрат»)
• Марія Примаченко — всесвітньо відома художниця наївного мистецтва
• Олександр Довженко — класик світового кіно
• Сергій Параджанов — режисер, що вплинув на світовий артхаус

Музика

Українська музика також має світове значення:
• Микола Лисенко — засновник української класичної музики
• Соломія Крушельницька — одна з найвидатніших оперних співачок світу
• Мирослав Скорик — сучасний композитор світового рівня

Загальний вплив на світ
• Українська культура зберегла європейські традиції свободи і демократії
• Українці зробили внесок у розвиток світової науки, техніки, мистецтва
• Багато діячів працювали за кордоном, але несли українське походження у світ
Україна — це не лише частина Європи географічно, а й важливий центр формування світової культури, науки та мистецтва. Її внесок — це поєднання інтелекту, творчості та боротьби за свободу.

Василь Кубаш Восьминоги — генії океану, які вміють те, що майже ніхто не вміє.

Якби в океані проводили конкурс на інтелект, восьминоги майже напевно зайняли б перше місце. Ці дивовижні створіння — справжні майстри виживання, маскування та розв’язання задач.

Три серця і блакитна кров
У восьминога три серця: два перекачують кров через зябра, а одне — по всьому тілу. Їхня кров блакитна через речовину гемоціанін, яка допомагає переносити кисень у холодній воді з низьким вмістом кисню.

Дивовижний мозок
У восьминогів близько **500 мільйонів нейронів— майже як у собаки. Але найцікавіше те, що велика частина цих нейронів знаходиться не в голові, а в щупальцях**. Можна сказати, що кожне щупальце частково «думає» самостійно.

Майстри втечі
Восьминоги можуть відкривати банки, відкручувати кришки, пролазити через дуже маленькі отвори і навіть тікати з акваріумів. Якщо отвір достатньо великий для їхнього дзьоба — вони зможуть пролізти через нього повністю.

Королі маскування
Восьминоги можуть змінювати колір, візерунок і навіть текстуру шкіриза частки секунди. Вони можуть виглядати як камінь, корал або водорості. Деякі види навіть імітують інших морських тварин — наприклад морських змій або камбалу.

Люблять гратися і розв’язувати задачі
У лабораторіях восьминоги швидко навчаються проходити лабіринти, відкривати контейнери з їжею та запам’ятовувати рішення. Вони можуть розрізняти форми і навіть впізнавати людей.

Коротке, але дивовижне життя**
Незважаючи на свій інтелект, більшість восьминогів живе лише 1–2 роки.Після розмноження самка охороняє яйця і часто перестає їсти, поки не вилупляться малюк
Іноді здається, що восьминоги — це маленькі інопланетяни океан,які випадково опинилися на нашій планеті.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Медальний залік Паралімпіади-2026 після сьомого дня змагань
Китай — 14 "золото" + 11 "срібло" + 13 "бронза" = 38 медалей
США — 10 + 5 + 5 = 20.
Австрія — 7 + 2 + 4 = 13.
Італія — 6 + 7 + 1 = 14.
Франція — 4 + 4 + 3 = 11.
Україна — 3 + 7 + 7 = 17.
Канада — 3 + 3 + 7 = 13.
Швеція — 3 + 0 + 3 = 6.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1GbX...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Медальний залік Паралімпіади-2026 після трьох днів

1. Китай — 8 "золото" + 5 "срібло" + 4 "бронза" = 17 медалей
2. Україна — 3+2+5 = 10
3. Австрія — 3+1+0 = 4
4. Італія — 2+2+1 = 5
5. Швейцарія — 2+0+1 = 3
6. США — 1+4+2 = 7
7. Канада — 1+3+3 = 7
8. Франція — 1+3+1 = 5
9. Німеччина — 1+1+5 = 7
10-12. Іспанія — 1+1+0 = 2
10-12. Нідерланди — 1+1+0 = 2
10-12. Норвегія — 1+1+0 = 2

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1E...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1R...

Василь Кубаш ПРЕЗИДЕНТ ЧЕХІЇ ВИЙШОВ НА ПРОБІЖКУ ЗА УКРАЇНУ - ПЕТР ПАВЕЛ ПІДТРИМАВ БЛАГОДІЙНИЙ ПРОЄКТ RUN4UKR

Президент Чехії Petr Pavel взяв участь у благодійному забігу RUN4UKR, який організували на підтримку України.

Разом із працівниками Празького Граду він вийшов на ранкову пробіжку, щоб привернути увагу до допомоги українцям та підтримати благодійний проєкт.

За словами президента, це була символічна акція солідарності:

«Сьогодні ми з колегами встали раніше і нашою регулярною пробіжкою підтримали людей в Україні. До благодійного забігу RUN4UKR може приєднатися кожен».

Про це чеський лідер написав у своїх соціальних мережах.

Що це за проєкт

RUN4UKR - це благодійна ініціатива у Чехії, під час якої люди можуть долучатися до забігів або символічних дистанцій, щоб збирати кошти та привертати увагу до допомоги Україні.

Такі акції проходять у різних містах і часто приурочені до подій підтримки України.

Сам Petr Pavel давно відомий своєю проукраїнською позицією. Він неодноразово виступав за військову та гуманітарну допомогу Україні та закликав Захід продовжувати підтримку.

У мережі відео з цієї пробіжки швидко поширюється - люди активно коментують, що для президента це дуже незвичний, але сильний жест підтримки.

Напишіть свою думку.
Як ви ставитеся до того, що президент країни особисто бере участь у таких акціях підтримки України?

Василь Кубаш Софія Федина
Я нікому не дам переписати історію.

▪️ 18 лютого 2022 року Володимир Зеленський заявив: «Ми можемо збільшити армію в два-три рази, але тоді, наприклад, ми не зможемо будувати дороги». За шість днів до повномасштабного вторгнення.

▪️ З серпня 2021 року до лютого 2022 року українське керівництво отримало 52 попередження про загрозу московського вторгнення.

▪️ У жовтні 2021 року найвище політичне керівництво США дізналося про плани путіна напасти на Україну. Спочатку були спроби переговорів із кремлем. Коли це не дало результату – інформацію передали Зеленському.

▪️ Замість Указу про мобілізацію — інформацію назвали “спекулятивною”, бо московська армія нібито вже не раз вдавалася до подібних “хитрощів”.

▪️ 12.01.22 директор ЦРУ Вільям Бернс відвідав Україну та надав детальні розвіддані щодо планів вторгнення – із маршрутами та технікою.
Вперше були названі напрямки: Чонгар, Чорнобиль, Гостомель.

▪️ Ми місяцями перед вторгненням вимагали збільшення фінансування ЗСУ.
У відповідь – “провокатори” і “панікери”.

▪️ На початку лютого Зеленський заявив, що велика кількість візитів іноземних високопосадовців свідчить: усе стабільно і мирно.
Хоча ці візити, переговори і військова допомога якраз і говорили, що ми на межі катастрофи.

▪️ 6 лютого Reuters повідомляє: московська федерація зібрала 70% військ, необхідних для вторгнення.
На сайті Офісу Президента – публікації про е-підтримку.

▪️ На початку лютого The Washington Post пише: путін може спрямувати війська на Київ, можливі 50 тисяч загиблих цивільних.
Міністр оборони Олексій Рєзніков заявляє, що ймовірність значної ескалації низька.

▪️ Генерал США Марк Міллі прогнозує: у разі штурму Києва московити втратять 4 тисячі вбитими, українські сили – до 15 тисяч.
Монобільшість не голосує за включення до порядку денного законопроєктів про забезпечення армії та фінансування тероборони.

▪️ Увечері 6 лютого з’являються супутникові знімки московських військ біля кордону з Білоруссю.

Тими днями у парламенті мені роблять зауваження за виступ англійською мовою, звернений до парламентарів світу.

▪️ Поки я публікувала вишколи на Марусиному полігоні – влада займалася переслідуваннями Петро Порошенко. Жодних планів підготовки, жодних планів евакуації.

▪️ Ми вимагали створення антикризового штабу.
Зеленський призначав “День єдності” і закликав виходити з прапорами, щоб показати, що “ми нікого не провокуємо”.
Хоча потрібно було вводити воєнний стан, ухвалювати закон про зброю для цивільних, розгортати тероборону і повноцінно забезпечувати армію.

▪️ 11.02.22 спецслужби США заявили: напад може статися 16 лютого. Через тиждень міністр оборони Рєзніков знову говорить про “невисоку ймовірність ескалації”.

▪️ 22.02.22 США офіційно передають Києву дані: вторгнення – “найближчим часом”. Того ж дня Зеленський записує відео: «Причин для безсонної ночі немає».

▪️ 23 лютого Європейська Солідарність вимагає негайно запровадити воєнний стан, передати кошти на армію, забезпечити територіальну оборону. Запроваджують лише надзвичайний стан, який не відповідав ризикам.

Зеленський казав, що потреби у воєнному стані немає.

Після завершення сесії, вже вночі 23 лютого з Яною Зінкевич пішли на шостий поверх готелю «Київ» збирати тактичні аптечки.

Госпітальєри Яни були одні з небагатьох, хто реально був готовий.

А на ранок почалася велика війна, до якої держава точно не була готова.

Ми вистояли не завдяки заспокійливим заявам.
Ми вистояли завдяки героїчному чину людей, які поклали свої життя за нашу свободу.

Ми вистояли, бо в українцях прокинулася кров лицарів княжої доби, козаків, героїв Армії УНР і УПА. Неймовірному волонтерському руху.

Але не завдяки українській владі. І ми маємо це дуже добре запам’ятати. І не дозволяти переписувати історію.

Василь Кубаш ПАРАЗИТИ НЕНАВИДЯТЬ ЦІ 26 ПРОДУКТІВ

• Часник – Містить аліцин та ахоєн, сполуки, які природним чином знищують паразитів та інші патогени.
• Гарбузове насіння – Містить кукурбітацин, сполуку, яка паралізує паразитів, заважаючи їм прикріплюватися до стінок кишечника.
• Ананас – Багатий на бромелаїн, потужний фермент, який руйнує оболонки паразитів і підтримує травлення.
• Насіння папаї – Містить карпаїн, алкалоїд, який продемонстрував антипаразитарну дію в дослідженнях на тваринах.
• Полин – Потужна антипаразитарна трава, що використовується століттями; особливо ефективна у поєднанні з гвоздикою та чорним горіхом.
• Лимон – Стимулює детоксикацію печінки та відтік жовчі, олужнюючи кишечник і роблячи його непридатним для життя паразитів.
• Імбир – Покращує травлення, зменшує запалення та допомагає створити вороже середовище для глистів.
• Каєнський перець – Підвищує температуру та покращує кровообіг, що подразнює паразитів і порушує їхнє середовище проживання.
• Сира морква – Багата на клітковину і достатньо груба, щоб фізично допомагати зішкрібати паразитів і біоплівки зі слизової оболонки кишечника.
• Сирий мед – Має природні антимікробні та протигрибкові властивості; допомагає пригнічувати ріст паразитів і підтримує імунну систему.
• Гвоздика – Багата на евгенол, який є смертельним для яєць і личинок паразитів — часто це відсутня ланка в програмах очищення.
• Оболонка чорного горіха – Класична антипаразитарна трава, яка допомагає виводити як дорослих паразитів, так і їхні яйця.
• Олія орегано – Наповнена карвакролом і тимолом, сполуками, які руйнують біоплівки паразитів і надмірне розмноження бактерій.
• Нім – Аюрведична антипаразитарна та протигрибкова трава, яка також підтримує детоксикацію та імунітет.
• Куркума – Стимулює вироблення жовчі та має протизапальну дію, що підтримує детоксикацію печінки під час очищення.
• Яблучний оцет – Підкислює кишечник і допомагає виводити паразитів, покращуючи травлення та роботу ферментів.
• Чебрець – Антимікробний, антипаразитарний засіб, особливо корисний для боротьби з кишковими паразитами.
• Кокосова олія – Містить лауринову та каприлову кислоти, які пошкоджують клітинні стінки паразитів та дріжджові біоплівки.
• Насіння фенхелю – Заспокоює травний тракт, м'яко виводить паразитів, зменшує газоутворення та здуття.
• Барбарис (Берберин) – Знищує найпростіших і патогенні бактерії в кишечнику, покращуючи баланс мікробіому та стійкість до паразитів.

• Насіння граната: Містить пуніцин, який є токсичним для стрічкових черв'яків. Дослідження показують, що екстракт кори та насіння граната може паралізувати певних паразитів, полегшуючи їх виведення з організму.
• Чорний кмин (Nigella Sativa): Відомий як "засіб від усіх хвороб". Олія або насіння чорного кмину мають сильну протипаразитарну дію, особливо проти найпростіших (наприклад, лямблій).
• Корінь алтея: Хоча він прямо не вбиває паразитів, він виробляє слиз, який заспокоює подразнені стінки кишечника і допомагає швидше виводити токсини та залишки життєдіяльності глистів.
• Гірчанка (Тирлич): Дуже гірка трава, яка стимулює вироблення шлункового соку та жовчі. Гіркоти створюють середовище, яке більшість паразитів просто не витримує.
• Цибуля: Як і часник, вона багата на сполуки сірки (аліцин), які пригнічують ріст мікроорганізмів та гельмінтів.
• Діатомова земля (харчова): Це природний порошок із залишків мікроскопічних водоростей. Вона діє механічно: її гострі краї (непомітні для людини) пошкоджують захисні оболонки комах та паразитів, спричиняючи їхнє зневоднення.

Як працює антипаразитарна дія в організмі?

Більшість цих продуктів працюють за трьома принципами:
1. Пряма токсичність: Сполуки (як-от алкалоїди в полину) отруюють дорослих особин.
2. Механічне пошкодження: Груба клітковина або насіння "зішкрібають" паразитів зі стінок.
3. Зміна середовища: Продукти змінюють pH або стимулюють виділення жовчі, що робить ШКТ "некомфортним" для перебування небажаних гостей.

На жаль не всі паразити можна знищити вживаючи вище вказані продукти, деякі краще вбивати ліками з аптеки під контролем лікаря після детальної діагностики.

Напишіть чи був корисним цей допис?
Автор
Katya Matalon

Василь Кубаш Тема: Олімпіада 26
Все ж таки українці матимуть золото Олімпіади 2026. Меттью та Бреді Ткачуки у складі збірної США разом зі смугасто-зірковою збірною вирвали перемогу в овертаймі у канадійців. До слова, в складі кленових листків також є українці - Макар та Парайко. Домінуючи протягом трьох періодів, канадійці проспали гол на початку додаткового часу. Тому, привітаймо українців з перемогою. Василь Зима

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Людина, яка знала секрет «золотої осені» життя.

Чи замислювалися ви, чому одні люди у вісімдесят зберігають бадьорість, а інші здаються втомленими вже у шістдесят? Відповіді на ці питання все життя шукав патріарх української геронтології, людина неймовірної ерудиції та світлого розуму.

Олег Васильович Коркушко народився 19 лютого 1929 року у самому серці України — Києві. Саме тут він пройшов шлях від випускника медичного інституту до академіка, чиє ім'я знав увесь науковий світ. Протягом свого фундаментального життєвого шляху, що тривав до 1 січня 2024 року, він став автором понад 600 наукових праць та заклав підвалини сучасної науки про старіння.

Він не просто досліджував довголіття в теорії — він був живим втіленням своїх наукових поглядів. Колеги згадують, як у поважному віці він продовжував працювати з енергією, якій могли б заздрити молоді лікарі. На міжнародних конференціях іноземні фахівці затамовували подих, слухаючи його доповіді про функціональний вік. Коли професора запитували, у чому секрет його власної бадьорості, він усміхався і казав, що мозок, який щодня розв’язує складні завдання, дає команду всьому організму не старіти.

Він часто повторював: «Старість — це не хвороба, а особливий стан організму, яким можна і треба навчитися керувати». Академік вірив, що якість нашого життя залежить від того, як ми вміємо протистояти стресам і наскільки бережемо свої внутрішні біоритми. Іншим його відомим висловом було: «Ми не можемо додати років до життя, але в наших силах додати життя до років».

За десятиліття праці Олег Васильович обґрунтував методики, що дозволяють розрізнити природні вікові зміни від патологічних. Він тричі ставав лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, отримав звання Заслуженого діяча науки і техніки та став академіком НАМНУ. Він присвятив себе тому, щоб кожна людина похилого віку мала право не на «доживання», а на активне, гідне та повноцінне існування.

Сьогодні, 19 лютого, виповнюється 97 років від дня народження Олега Васильовича Коркушка. Його ім'я назавжди вписане в історію української медицини як приклад незламного інтелекту та служіння людству. Спадщина, яку він залишив, — це не просто книги, а тисячі життів, що стали довшими та щасливішими завдяки його праці. Визначна особистість, масштаб якої ми продовжуємо усвідомлювати.

#fblifestyle #fblifestylechallenge

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/177i...

Василь Кубаш Голлівуд підтримав Україну. І це — гучніше, ніж здається.
Американський актор, режисер і продюсер Бен Стіллер — зірка фільмів «Ніч у музеї», «Зразковий самець», «Знайомство з батьками» — публічно підтримав українського скелетоніста Владислава Гераскевича.
На своїй сторінці в X (колишній Twitter), де за Стіллером стежать мільйони людей, він зробив репост допису українського спортсмена і написав коротко, але дуже промовисто:
> «Such great respect for this man»
(«Така велика повага до цієї людини»)
І це — не просто слова.
Владислав Гераскевич — перший в історії України скелетоніст, який виступав на Олімпійських іграх.
Він неодноразово публічно нагадував світові про війну в Україні.
На міжнародних стартах він використовує свою платформу, щоб говорити про загиблих українських спортсменів і про те, що спорт не може існувати поза реальністю.
Його позиція — принципова.
Його голос — сміливий.
І тепер його підтримує Голлівуд.
Важливо розуміти: Бен Стіллер — не випадкова людина у темі України. У 2022 році він відвідав Україну як посол доброї волі ООН у справах біженців, зустрічався з українцями, які постраждали від війни, і навіть мав зустріч із Президентом України Володимиром Зеленським. Тоді він прямо сказав: «Те, що відбувається в Україні, — це трагедія для всього світу».
І сьогодні він знову демонструє солідарність — уже через підтримку українського спортсмена.
У час, коли памʼять про війну намагаються «винести за дужки» спортивних арен, такі сигнали мають значення. Бо спорт — це не лише про секунди й медалі. Це про цінності.
Світ дивиться.
Світ чує.
І світ поважає тих, хто не мовчить.
Підтримка України — це не тренд. Це позиція.
І вона звучить дедалі гучніше.
Взято зі сторінки - Kenguru.UA.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш 7 лютого 1963 року в м.Сент-Пол, Міннесота (США) народилася ГАЙДЕМАРІ СТЕФАНИШИН-ПАЙПЕР — одна з найуспішніших та найвідоміших в Україні американських астронавток українського походження, нагадує Diaspora.ua. Восьма жінка в світі, яка вийшла у відкритий космос. Вона здійснила дві космічні місії у 2002 та 2008 рр., під час яких п'ять разів виходила у відкритий космос, загальний час - 33 години 42 хв.

Батько Гайді народився у селі Якимів на Львівщині, а мати - у Німеччині, де вони і зустрілися в роки Другої світової війни (батько Гайді опинився там на примусових роботах), а звідти емігрували до США. І хоча Гайді прожила все своє життя у США, вона досить добре володіє українською мовою, адже змалку ходила до української суботньої школи, навчалася українським народним танцям й була пластункою.

Згодом, беручи шлюб, вона залишила українське прізвище, а чоловікове поставила на друге місце – Стефанишин-Пайпер. Пізніше в інтерв'ю "Голосу Америки" вона пояснить це так: "Коли я виходила заміж, а це було у юному віці одразу після коледжу, я все ще залишалася у тісних зв’язках з українською громадою. Мій батько родом з України. Наша родина дотримувалася багатьох українських традицій. Ми ходили до української церкви. Я ходила в суботню українську школу... Належала до Пласту. Українська культура тоді була невід’ємною частиною мене". Свого сина Гайді назвала на честь батька - Михайлом.

Після школи Гайді навчалася у Массачусетському технологічному інституті. У червні 1985 р. почала службу у ВМС США, де пройшла підготовку у Вишкільному центрі рятувальних та підводних операцій ВМС у Флориді і займалася підводним ремонтом океанських лайнерів. Зрозумівши, що ця робота подібна до завдань астронавтів у Космосі, Гайдемарі, яка змалку мріяла літати, вирішила працювати у NASA, куди її прийняли в 1996 році.

27 лютого 2002 року її обрали спеціалістом місії STS-115, старт якої було заплановано на весну 2003. Проте через катастрофу шатлу «Колумбія» старт цієї місії кілька разів відкладався.
Зрештою, через 10 років після зарахування до NASA, 9-21 вересня 2006 року на кораблі "Атлантіс" вона здійснила свій перший політ тривалістю 11 днів, під час якого відповідала за встановлення сонячних батарей. Через два 2 роки, її космічна місія на шатлі "Ендевор" тривала вже 2 тижні (15-30 листопада 2008 року). На питання, про найкращий день у Космосі, Гайдемарі сказала: "Найкращим днем у своїй кар’єрі астронавта я вважаю… кожен день, який я провела у космосі. Адже це просто фантастичне місце".

Навіть діставшись до зірок (у прямому та переносному сенсах), Гайдемарі залишається відкритою та простою у спілкуванні людиною, не забуває про своє українське коріння і при нагоді спілкується з українською громадою. Так, перебуваючи в центрі НАСА у Кремнієвій долині в період між своїми польотами в Космос, вона неочікувано для української громади завітала в Український дім греко-католицької громади у Сан Хосе. "Без якогось там запрошення, та ми і не знали що вона перебувала тут, як би і знали, то ні у кого не було контактів-телефонів до неї, - розповів про цю незвичайну подію її учасник Ігор Москаль у коментарях на фейсбук-сторінці Diaspora.ua кілька років тому. - А вона по своїй ініціативі знайшла нашу адресу і приїхала... Просто поспілкуватися з українцями. Одна, без охорони і супроводжуючих. Без якихось претензій та зверхності... Спілкувалася залюбки з усіма присутніми, фотографувалася... Спілкувалася дуже хорошою українською!"

Так само тепло згадують про зустріч з нею і в Україні. Вперше Гайдемарі побувала на батьківщині свого батька на Львівщині та зустрілася з ріднею на початку 2007 р. Наприкінці січня вона відвідала села Якимів та Новий Яричів, де народився її батько та живуть її двоюрідні брати і сестри. 1 лютого 2007 року відбулася зустріч Гайдемарі Стефантшин-Пайпер із Президентом України Віктором Ющенком, який нагородив її Орденом княгині Ольги III ступеню - "за мужність і відвагу, виявлені в освоєнні космічного простору, зміцнення дружби між українським та американським народами". У тому ж році вона стала лауреаткою Всеукраїнської премії "Жінка ІІІ тисячоліття" в номінації "Знакова постать".

Під час цього приїзду до України вона завоювала симпатію всього українського народу своїм знанням української мови та приязним ставленням до звичайних українців. У неї, за її словами, також залишилися "дуже приємні і теплі враження від України" і вона висловила бажання "бувати там частіше".

Приїхати вдруге до України їй вдалося в жовтні 2019 року на запрошення Посольства США в Україні. Гайдемарі виступила з серією лекцій в рамках Всесвітнього тижня Космосу у навчальних закладах Харкова, Києва, Житомира та Львова. І в кожному з міст це стало справжньою подією - виявлилося чимало охочих прийти на зустріч з Гайдемарі.
"Мені дуже подобається приїздити до України. Я давно тут не була, але повертатися в Україну — це завжди щось особливе, бо звідси родом мій батько, - сказала Гайдемарі в інтерв'ю "Громадському". - Я рада, що можу відвідати ці місця і просто бути тут".

Ось така вона - американська астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, яка двічі підкорила Космос.

Василь Кубаш Німецький психолог пояснив, чому українці є однією з наймудріших і найрозумніших націй сучасності. Його слова змусили замовкнути всю аудиторію.

На конференції в Берліні він виступив із промовою, яка відразу привернула увагу науковців та експертів. І промовив фразу, від якої зал завмер:

«Ви — одна з найрозумніших націй, яку мені доводилося досліджувати. І зараз я поясню чому».

Приміщення охопила абсолютна тиша. Бо його вислови не стосувалися формальних критеріїв, як-от кількість дипломів чи середній рівень IQ. Він говорив про значно глибший прояв розуму — інтелект виживання, здатність орієнтуватися в хаосі й витворювати порядок там, де його, здавалося б, немає.

Він пояснив:

– Українці навчилися жити у світі постійної непевності та хаосу, й знаходити в ньому структуру та смисл.

– Ваша здатність до адаптації перевершує більшість інших народів, з якими я мав справу.

Далі психолог навів п’ять ключових аспектів, які особливо вразили аудиторію:

1. Українці розв’язують проблеми нестандартними шляхами там, де німці намагаються дотримуватися алгоритмів і інструкцій.

2. Ви здатні діяти навіть за умов обмежених ресурсів, створюючи результати там, де здавалося б нічого неможливо.

3. Ваш мозок звик функціонувати в режимі багатозадачності навіть в екстремальних та стресових умовах.

4. Ви вмієте підтримувати емоційну рівновагу там, де інші психологічно ламаються.

5. Ваша креативність виникає не з комфорту чи надлишку, а з необхідності, з уміння трансформувати потреби на рішення.

«Німці будують довгострокові плани на роки вперед, — продовжив він. — Українці ж змушені планувати на години, іноді — на хвилини. І все одно вони виживають».

Однак найбільш глибоким був його висновок:

«Справжній розум не полягає в знанні всього наперед. Інтелект проявляється у здатності миттєво знаходити вихід тоді, коли події виходять за рамки очікуваного, коли всі алгоритми не працюють».

Після цих слів аудиторія вибухнула оваціями. Люди піднялися й аплодували стоячи, відчуваючи, що почули щось фундаментальне.

Справжня мудрість проявляється не у знанні всіх відповідей, а у здатності створювати сенс там, де, здавалося б, панує хаос.

Василь Кубаш МАЙБУТНЄ ВЖЕ ТУТ: Японські вчені «відредагували» синдром Дауна
Те, що раніше вважалося неможливим в архітектурі людського життя, сьогодні стає науковим фактом. Дослідники з Університету Мі (Японія) зробили крок, який може змінити медицину назавжди.

Що саме сталося?
Вперше в історії за допомогою генетичних «ножиць» CRISPR-Cas9 вчені змогли видалити зайву 21-шу хромосому просто в живих людських клітинах.
Чому це неймовірно?

Точність ювеліра: Система розпізнала саме «третю зайву» копію, не зачепивши здорову пару.

Перезавантаження: Після видалення зайвого «баласту» клітини почали поводитися як здорові — відновився обмін речовин та нормальний ріст.

Нова надія: Хоча це поки що лабораторні дослідження, ми стали на крок ближче до розуміння того, як лікувати генетичні порушення на ранніх етапах.
Японія вкотре доводить: кордони існують лише в нашій уяві. Це справжній прорив у «проєктуванні» здоров'я майбутніх поколінь.

Василь Кубаш Чекаючи нового похолодання згадаємо про найлютіші зими в історії України ❄️

Україна не раз переживала зими, які випробовували людей на витривалість і єдність. Деякі з них назавжди залишилися в історії як справжні стихійні лиха.

Зима 1928–1929 років — “Великий мороз”

Найсуворіша зима ХХ століття.

На Лівобережжі фіксували −40…−42 °C,

Морози почалися ще в жовтні 1928-го і тривали до квітня 1929-го

Морози сягали -35...-40°C, через що масово вимерзали сади та озимина, а річки промерзли до самого дна.

Навіть став Дніпро, у портах скувало льодом навіть Азовське та Чорне моря. Крига в Одесі була настільки міцною, що витримувала вантажівки, а сніговий покрив у Криму сягав висоти людського зросту

Транспорт зупинявся, гинула худоба, люди грілися всім, що горіло.

Через масивні снігові замети та обледеніння залізничне сполучення між великими містами переривалося на тижні. Навіть потужні на той час паровози не могли пробити замерзлі пласти снігу.

Цікаво, що саме після цієї зими в радянській Україні почали активно переглядати норми будівництва та теплоізоляції будівель, оскільки стара інфраструктура виявилася абсолютно безпорадною перед таким екстремумом.

Зима 1941–1942 років — зима Другої світової війни

Ця зима увійшла в історію як «Генерал Мороз», що став вирішальним, але надзвичайно жорстоким фактором Другої світової війни. Для цивільного населення радянської України та солдатів на фронті вона перетворилася на справжнє пекло.

Температури почали стрімко падати ще в листопаді.

У грудні та січні стовпчики термометрів стабільно трималися на позначках −30…−35 °C, а в окремі ночі було ще холодніше.

Техніка не витримувала таких температур — мастило замерзало, метал ставав крихким, а завести двигуни без багаття під ними було неможливо.

Брак пального, одягу й їжі зробив холод не менш небезпечним, ніж бойові дії. Цю зиму згадують як одну з найтрагічніших.

Через зруйновані оселі та відсутність опалення люди були змушені спалювати меблі, книги та паркани, щоб вижити. Величезна кількість людей, особливо в окупованих містах (Харків, Київ), гинула не від куль, а від холоду та голоду. Саме в цю зиму Харків пережив один із найстрашніших періодів голоду та холоду,населенняскоротилося в рази.Ця зима продемонструвала, що холод може бути такою ж нищівною зброєю, як і артилерія.

Зима 1953–1954 років запам'яталася українцям як час надзвичайних снігопадів, які паралізували звичний хід життя та встановили численні рекорди по висоті снігового покриву.

Зима 1953–1954 років запам’яталася неймовірною тривалістю. Сніговий покрив тримався понад 100 днів, а товщина криги на Дніпрі дозволяла пересуватися навіть важкій техніці

Замети висотою в кілька метрів повністю блокували транспортне сполучення. Подекуди люди були змушені викопувати тунелі, щоб вийти зі своїх домівок.

Залізничний та автомобільний рух було зупинено на тижні. Для розчищення колій залучали військову техніку та сотні людей.

Рекордні сніги супроводжувалися сильними морозами до −30 °C, що ускладнювало роботи з відновлення інфраструктури та створювало загрозу для здоров'я людей.

Багато віддалених населених пунктів залишалися відрізаними від світу протягом тривалого часу, що вимагало організації спеціальних операцій з доставки продовольства та медикаментів.

Ця зима стала яскравим прикладом того, як природа може випробовувати на міцність інфраструктуру та згуртованість суспільства

Зима 1969–1970 років — зима крижаного панцира

Ця зима була не стільки морозною, скільки надзвичайно сніжною та вологою.

Постійні перепади температур від відлиги до різкого морозу створили товстий шар ожеледі.

Дерева та лінії електропередач не витримували ваги льоду й масово обривалися. Цілі області залишалися без світла на тижні. На дорогах утворився «скляний» лід, що фактично зупинило рух транспорту на тривалий час.

Зима 1978–1979 років — хуртовини століття

Ця зима, яку часто називають «новорічним апокаліпсисом», стала одним із найбільш екстремальних кліматичних випробувань для інфраструктури радянської України та всього СРСР.

У передноворічні дні температура в радянській Україні впала з +3…+5 °C до −30 °C всього за добу.

На півночі та сході країни фіксували рекорди до −35…−38 °C.

Через миттєве замерзання вологого снігу дороги та залізничні колії вкрилися надміцним льодом, який не могли пробити звичайні снігоочисники. Для розчищення магістралей залучали армійську важку техніку та танки.

Системи опалення не були розраховані на такі навантаження.

У багатьох містах УРСР через промерзання ґрунту лопалися магістральні труби, а жителі багатоповерхівок були змушені грітися біля газових плит або збиратися в одну кімнату всією родиною.

1986–1987 — Остання «справжня» зима СРСР

Багато хто пам'ятає її як надзвичайно довгу та стабільно холодну.

Морози тривали безперервно з грудня до березня.

До −34 °C у багатьох регіонах.

У січні 1987 року в Києві температура падала до −32 °C.

Висота снігового покриву була рекордною для другої половини ХХ століття. Школярі раділи скасуванню занять через морози, але для комунальних служб це був справжній іспит.

Промерзали водогони, масово виходили з ладу системи опалення — зима показала вразливість інфраструктури.

Зима 2005–2006 ррків — Алчевська трагедія

Ця зима увійшла в історію як приклад того, наскільки небезпечним може бути мороз для застарілих комунікацій.

У січні 2006-го при морозах −30...−35 °C сталася сумнозвісна аварія на тепломережі в місті Алчевськ. Вся система опалення міста замерзла й лопнула. Понад 60 тисяч людей залишилися в промерзлих квартирах. Це стало уроком національного масштабу щодо важливості модернізації енергосистем.

Зима 2011–2012 років — сучасна “арктика”

Зима 2011–2012 років стала справжнім шоком для сучасної України, адже вона прийшла після серії досить м’яких зим і продемонструвала, що «арктичні» сценарії можливі навіть в епоху глобального потепління.

Основний удар припав на першу половину лютого 2012 року.

У багатьох регіонах температура впала до −30...−33 °C. Навіть у Криму фіксували аномальні −25 °C.

У лютому 2012-го Чорне море біля берегів Одеси та Криму знову вкрилося кригою. Це було рідкісне видовище: крижані тороси простягалися на сотні метрів від берега, а судноплавство було повністю зупинено.

Через сильні морози по всій країні було оголошено надзвичайні канікули для школярів, які тривали майже два тижні.

Навантаження на енергосистему досягло тогочасних історичних максимумів. Саме тоді почали активно обговорювати необхідність модернізації тепломереж, які масово виходили з ладу через промерзання ґрунту.

Цей досвід 2012 року став «репетицією» перед подальшими викликами.

Зима 2012–2013 років — Березневий сніговий апокаліпсис

Хоча зима була помірною, вона завершилася безпрецедентною подією 22–23 березня 2013 року.

За добу в Києві та західних областях випала місячна норма снігу. Міста повністю зупинилися: трамваї стояли в заметах, люди добиралися додому на лижах, а на трасах утворилися затори довжиною в десятки кілометрів.

Саме тоді українці продемонстрували неймовірну самоорганізацію, допомагаючи один одному витягувати машини та розвозячи гарячий чай.

Сьогодні, у 2026 році, цей досвід єднання залишається ще однією нашою зброєю проти будь-яких холодів…

Світлана Чемісова

Олег Сироватко цікавий матеріал, є про що згадати
31 января 2026

Василь Кубаш Продукт номер один у світі для підвищення тестостерону.
Це не устриці, не стейки і навіть не яйця.
Він рослинного походження, дешевий, і більшість чоловіків повністю його ігнорують. Уже здогадуєшся, що це?

Витрачаєш купу грошей на стейки, дорогі добавки, а рівень тестостерону тільки падає? Знайомо?
Насправді продукт номер один для різкого підйому головного чоловічого гормону майже нічого не коштує.
Він рослинний, дешевий, і 9 із 10 чоловіків проходять повз нього в супермаркеті.
І зараз ти дізнаєшся, що це таке і чому він працює краще за будь-яку фармацевтику.

Але спершу факт, який назавжди змінить твоє ставлення до гормонів.
Тестостерон напряму залежить від двох мінералів — цинку та магнію.
Ці два елементи — виробнича лінія вашого тестостерону. Без них гормон просто не синтезується, не засвоюється і не працює. ⚡

Так от, продукт, про який йдеться, буквально напханий ними — це гарбузове насіння.
І ось у чому їхня реальна сила.

2 столові ложки гарбузового насіння — це майже 20% добової норми цинку, який безпосередньо бере участь у синтезі тестостерону.
Наукові дослідження показують, що дефіцит цинку — це гарантовано низький тестостерон. Насіння швидко відновлює цей дефіцит.

Другий елемент — магній.
Гарбузове насіння — один із найкращих рослинних джерел магнію.
А магній — ваш головний союзник проти кортизолу.

Кортизол — це гормон стресу, прямий блокатор тестостерону.
Коли ви нервуєте або мало спите, кортизол злітає — і тестостерон падає.
Магній допомагає знизити стресовий фон, і найголовніше — підвищує рівень вільного тестостерону, який дає вам енергію, мотивацію та силу.

Отже, ніякої магії й дорогих коктейлів — лише гарбузове насіння.
Усього 2 столові ложки на день — і ви отримуєте:
Чисту енергію
Силу
Мотивацію
Відновлення гормонального фону

Це найпростіший, найдешевший і науково доведений спосіб підвищити тестостерон.

Василь Кубаш Американський лінгвіст шокував світ заявою про українську мову

Дослідження Джона МакВортера — професора лінгвістики з Колумбійського університету, який вивчав складність мов.
Він аналізував 200+ мов світу за параметрами: граматика, словотвір, фонетика, система відмінків…

І виклав результати в статті, яка підірвала лінгвістичне ком’юніті.
Цитата, яку запам’ятали назавжди:

**“Українська мова — це лінгвістичний парадокс.

Вона має 7 відмінків, 3 роди, складну систему дієслівних форм,
але при цьому ЛОГІЧНІША за англійську”.**

Він пояснював:

— У більшості складних мов є “винятки з винятків”.
— Латина, німецька, французька — там треба вчити напам’ять тисячі форм.
— А українська побудована як конструктор LEGO: є правила — і вони працюють.
Майже немає irregular verbs, як в англійській.
“Ви розумієте систему — і можете створити будь-яке слово”.

Найбільше його вразило словотворення.
Він показував приклад: “читати” → прочитати, зачитатися, дочитати, перечитати, недочитати, вичитати, зачитати…
Одне слово породжує 15+ нових сенсів через префікси.

При цьому кожен українець інтуїтивно розуміє, що таке “зачитатися” і чим це відрізняється від “зачитати”.
“Це генетична пам’ять мови, якій тисячі років”.

Далі він сказав:

**“Англійська спрощувалась століттями,

щоб стати lingua franca.
Ми втратили відмінки, роди, складні форми — заради простоти.”**

**“А українська зберегла ВСЮ складність і при цьому залишилася логічною.

Це означає одне: носії цієї мови мають неймовірну когнітивну гнучкість”.**

Він порівняв словники:
• Англійська: ~100 000 слів
• Українська: ~256 000 слів (офіційно),
але потенційно — необмежена кількість через словотворення.

“Ви можете створити слово недоперечитувач — і кожен українець зрозуміє його з першого разу”.

“Покажіть мені іншу мову, де це працює так само”.

Після публікації статті мовознавці писали:
“Чому ми не вивчали українську раніше?”

Зараз у 15 університетах США відкрили курси української — не через політику,
а через лінгвістичний інтерес.

МакВортер сказав:

“Якби я мав вивчити ще одну слов’янську мову — я б обрав українську.

Вона як шахи серед мов: складна, але елегантна.

Mila Kyrylchuk

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1C...

Василь Кубаш Турбота про себе взимку починається з простих рішень - одягу, руху й корисних сезонних овочів.

Капуста - джерело вітаміну C і клітковини. Підтримує імунітет і допомагає організму краще адаптуватися до холоду. Ідеальна для теплих страв і тушкування.

Картопля - швидка енергія та калій для нормальної роботи м’язів і судин. Особливо важлива при тривалому перебуванні на морозі.

Морква - бета-каротин для здоров’я шкіри, яка взимку найбільше страждає від холоду та вітру.

Порада: перед виходом на мороз оберіть теплу домашню страву - овочевий суп, рагу або запечені овочі з олією. Так організм отримає і тепло, і запас енергії.

Василь Кубаш Чому одна людина може не хворіти роками,
а інша — збирає всі віруси підряд?

І ні, справа не в генах.
І не в тому, що «імунітет слабкий».

Вся різниця — всередині. У кишечнику.

Саме там знаходиться головний штаб імунної системи.
І саме там вирішується:
вірус буде знешкоджений
або спокійно зайде в організм.

У людей, які рідко хворіють, кишечник працює як добре налагоджена система захисту:
✔️ корисні бактерії
✔️ міцний барʼєр
✔️ швидка імунна відповідь

Їх організм не бореться — він просто не пускає.

А тепер подивимось на іншу сторону
У тих, хто хворіє часто:
▪️ дисбаланс мікрофлори
▪️ надлишок грибків і патогенів
▪️ постійне приховане запалення

Кишечник стає «прохідним двором».
Імунітет втомлений ще до зустрічі з вірусом.

Хороша новина — це можна змінити.

Що реально працює для сильного імунітету:

1. Ферментовані продукти щодня
Квашена капуста, кефір, натуральний йогурт.
Це не мода — це живі бактерії, які дійсно приживаються.

2. Пребіотики — без них бактерії не виживуть
Цибуля, часник, банан, спаржа.
Корисна флора теж хоче їсти

3. Антибіотики — тільки коли справді необхідно
Один курс може «обнулити» мікрофлору на місяці.

4. Різноманітність у харчуванні
Чим більше різних продуктів — тим сильніший імунітет.
Моно-дієти = слабкий захист.

Цікавий факт:
людям, які часто хворіли, додали в раціон ферментовані продукти лише на місяць —
і кількість застуд зменшилась у кілька разів.

Найпотужніший і найдоступніший продукт — квашена капуста.
Маленька порція щодня може дати більше користі, ніж випадкові добавки.

Імунітет починається не з таблеток.
Він починається з кишечника.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Таємниці найвищої вершини: те, чого ви не знали про Говерлу
Ми звикли бачити її на листівках, але Говерла — це не лише 2061 метр висоти. Це місце, де історія переплітається з легендами.
Ось 5 фактів, які зроблять ваше наступне фото з нею ще особливішим:
* Назва з «перчинкою»: Назва походить з угорської (Hóvár) і буквально означає «Сніжна гора». Це дуже влучно, адже сніг на її вершині часто лежить навіть до середини літа, а взимку вона перетворюється на справжнє льодове королівство.
* Перший туристичний маршрут: Офіційно перший туристичний маршрут для підйому на Говерлу був відкритий ще у 1880 році. Тільки уявіть: вже понад 140 років люди долають цей шлях, щоб відчути свободу на вершині!
* Символізм у кожному камені: На самій горі встановлено мармурову плиту, в яку закладено 25 капсул із землею з усіх регіонів України. Це робить Говерлу не просто географічною точкою, а справжнім серцем нашої країни.
* Кордон імперій: Колись через Говерлу проходив державний кордон. Після Першої світової війни тут межували Польща та Чехословаччина. Досі на хребті можна знайти старі бетонні прикордонні стовпчики.
* Рідкісна природа: Тут ростуть рослини, які не зустріти більше ніде у світі, крім Карпат. А за гарної погоди та чистого повітря з вершини можна побачити навіть вогні далекого Івано-Франківська або румунського міста Сігет за обрієм.

Неймовірне справді поруч — варто лише підняти очі до неба!

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Szo...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1R...

Василь Кубаш У 1253 році Русь зробила те, що наступні століття української історії чомусь регулярно «не на часі». Вона стала королівством. По справжньому. З короною. З міжнародним визнанням. Без пояснень, що це не зовсім те, що ви подумали.

Папа Римський Інокентій IV надіслав корону князю Данилу Романовичу. Не як сувенір. Не як жест симпатії. А як чіткий сигнал Європі. Ось король. Ось держава. Ось суб’єкт політики, а не прохач у коридорі історії.

Так з’явився Rex Russiae. Король Русі. І ні, це не метафора і не пізні фантазії істориків. Це офіційний статус, зафіксований у документах, коли Європа ще добре пам’ятала, що таке титули і для чого вони існують.

Світ тоді був складний. Хрестові походи, монголи, боротьба за вплив, постійні війни. Але навіть у цьому безладі Русь змогла заявити про себе не як уламок чогось колишнього, а як держава з королем рівним іншим монархам. Просто взяла і зробила.

Корона була справжня. Матеріальна. Її не намалювали в уяві і не видали в кредит. Коронація відбулася у Дорогочині, на межі католицького і православного світів. Данило прийняв корону і при цьому не змінив віри. Що особливо дратувало всіх, хто чекав духовної капітуляції. Не дочекалися.

Після смерті Данила корону зберігали в Перемишлі у кафедральному соборі. Як реліквію державності. Про неї писали в інвентарях, описах, хроніках. Вона існувала. Реально. Фізично. Століттями.

А потім настав 1915 рік.

Перша світова війна. Перемишль переходить під контроль російських військ. І саме в цей момент корона раптово зникає. Російська сторона чемно пояснює, що реліквію вивезли до Санкт Петербурга для збереження. Дуже турботливо.

Після чого не існує жодного музейного запису. Жодного фото. Жодної експозиції. Жодного підтвердження, що вона взагалі десь є. Корона просто випаровується. Як зазвичай зникають речі, які дуже добре зберігають.

Де вона тепер. Версій багато. Закриті фонди. Переплавили. Знищили як небажаний символ. Заховали так глибоко, що й самі забули де. Жодна версія не доведена. Як і належить у таких випадках.

Але є проблема.

Корона може зникнути. Її можна приховати. Її можна знищити.
А факт коронації ні.

Ім’я Данила Романовича зафіксоване в європейських джерелах як ім’я короля Русі. Це не легенда. Не інтерпретація. Не наратив. Це документ.

Тому так, корону можна забрати.
Історію ні.

Данило Романович був королем. Першим українським королем.
І з цим уже нічого не поробиш.

Василь Кубаш ОФІЦІЙНЕ ЗВЕРНЕННЯ

щодо неприпустимості прикриття злочинів проти людяності так званими «мирними ініціативами»

Адресати:

Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
Генеральний секретар ООН
Конгрес Сполучених Штатів Америки
Європейський Парламент
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)
Міжнародний Комітет Червоного Хреста

Я, Голомша Микола Ярославович,
громадянин України,
заслужений юрист України,
громадський діяч,
співголова Народної премії імені Тараса Шевченка,
співголова Всеукраїнського громадського форуму «Українська Альтернатива»,

звертаюся до вас у момент, коли мовчання та зволікання міжнародних інституцій стають співучастю у злочині, а дипломатичні формулювання — прикриттям масового вбивства.

1. Про суть трагедії, яку намагаються назвати «миром»

Під виглядом «мирних ініціатив» світові дедалі наполегливіше пропонується прийняти як реальність наслідки злочину, здійсненого проти українського народу.

Те, що подається як «деескалація» чи «пошук компромісу», в реальності є:
• килимовими бомбардуваннями мирних міст;
• знищенням житлової, соціальної та культурної інфраструктури;
• масовими вбивствами цивільного населення, включно з дітьми;
• згвалтуваннями, катуваннями, насильницькими зникненнями;
• викраденням і насильницьким переміщенням українських дітей;
• масштабним грабунком і вивезенням майна, ресурсів, промисловості.

Це не «воєнні дії».
Це — системна політика терору, спрямована на знищення нації.

2. Маріуполь, Оленівка, Каховка — межа, після якої компроміс неможливий

Маріуполь — місто, перетворене на братську могилу. Понад 100 тисяч мирних мешканців загинули. Людей ховали у дворах між обстрілами, маючи лічені хвилини тиші. Це не пропаганда — це свідчення очевидців.

Оленівка — навмисне знищення військовополонених, які перебували під захистом міжнародного гуманітарного права. Це пряме порушення Женевських конвенцій і воєнний злочин без строку давності.

Підрив Каховської ГЕС — злочин проти людей і довкілля, який спричинив гуманітарну та екологічну катастрофу континентального масштабу, залишив мільйони людей без води та засобів до існування.

Ці дії підпадають під визначення:
• злочинів проти людяності;
• воєнних злочинів;
• геноциду — відповідно до Конвенції 1948 року, Женевських конвенцій, Римського статуту МКС та Статуту ООН.

3. Про відповідальність міжнародних інституцій

Генеральна Асамблея ООН уже ухвалила рішення про:
• визнання агресії;
• вимогу її припинення;
• відновлення територіальної цілісності України.

Але рішення без механізмів виконання не зупиняють убивства.

Коли міжнародні органи обмежуються заявами,
коли злочин не має невідворотних наслідків,
коли підміняють право політичною доцільністю —
руйнується сам фундамент світового правопорядку.

4. «Мир», який ігнорує злочин, є формою співучасті

Будь-які домовленості, які:
• не передбачають повного виведення окупаційних військ;
• не забезпечують притягнення винних до відповідальності;
• торгують територіями, людьми, пам’яттю про загиблих —

є юридично нікчемними та морально неприйнятними.

Такий «мир» не зупиняє війну.
Він легалізує насильство і створює прецедент для нових катастроф.

5. Подяка тим, хто не відвернувся

Я висловлюю щиру вдячність:
• державам, парламентам і урядам, які допомагають Україні;
• громадянам демократичних країн, що вимагають справедливості;
• волонтерам, правозахисникам, медикам, журналістам.

Завдяки вам Україна бореться.
Завдяки вам світ ще має шанс зберегти моральний авторитет.

6. Заклик

Звертаюся до вас із вимогою:
• припинити маскування злочинів терміном «мирні ініціативи»;
• задіяти всі механізми Статуту ООН;
• забезпечити реальну міжнародну відповідальність винних;
• захистити не лише Україну, а сам принцип непорушності людського життя.

Це звернення — не лише про Україну.
Це — про те, чи залишиться світ цивілізованим.

З повагою,

Голомша Микола Ярославович
громадянин України
заслужений юрист України
громадський діяч
співголова Народної премії ім. Тараса Шевченка
співголова ВГФ «Українська Альтернатива»

OFFICIAL APPEAL

on the inadmissibility of concealing crimes against humanity under so-called “peace initiatives”

Addressees:

The United Nations General Assembly
The Secretary-General of the United Nations
The Congress of the United States of America
The European Parliament
The Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE)
The International Committee of the Red Cross

I, Mykola Yaroslavovych Holomsha,
a citizen of Ukraine,
Honored Lawyer of Ukraine,
public figure,
Co-Chair of the Taras Shevchenko People’s Award,
Co-Chair of the All-Ukrainian Public Forum “Ukrainian Alternative,”

address you at a moment when the silence and procrastination of international institutions are becoming complicity in crime, and diplomatic wording is turning into a cover for mass murder.

1. On the essence of the tragedy that is being called “peace”

Under the guise of “peace initiatives,” the world is increasingly urged to accept as reality the consequences of a crime committed against the Ukrainian people.

What is presented as “de-escalation” or a “search for compromise” is, in fact:
• carpet bombing of peaceful cities;
• destruction of residential, social, and cultural infrastructure;
• mass killings of civilians, including children;
• rape, torture, and enforced disappearances;
• abduction and forcible transfer of Ukrainian children;
• large-scale looting and the removal of property, resources, and industry.

This is not “military action.”
It is a systematic policy of terror aimed at the destruction of a nation.

2. Mariupol, Olenivka, Kakhovka — the line beyond which compromise is impossible

Mariupol is a city turned into a mass grave. More than 100,000 civilians were killed. People were buried in courtyards between shellings, with only minutes of silence. This is not propaganda — it is eyewitness testimony.

Olenivka is the deliberate killing of prisoners of war who were under the protection of international humanitarian law. This is a direct violation of the Geneva Conventions and a war crime with no statute of limitations.

The destruction of the Kakhovka Hydroelectric Power Plant is a crime against people and the environment, which caused a humanitarian and ecological catastrophe of continental scale, leaving millions without water and livelihoods.

These acts fall under the definitions of:
• crimes against humanity;
• war crimes;
• genocide — pursuant to the 1948 Convention, the Geneva Conventions, the Rome Statute of the International Criminal Court, and the UN Charter.

3. On the responsibility of international institutions

The UN General Assembly has already adopted resolutions on:
• recognition of the aggression;
• the demand for its cessation;
• restoration of Ukraine’s territorial integrity.

But decisions without enforcement mechanisms do not stop killings.

When international bodies limit themselves to statements,
when crime has no inevitable consequences,
when law is replaced by political expediency —
the very foundation of the global legal order is destroyed.

4. “Peace” that ignores crime is a form of complicity

Any arrangements that:
• do not provide for the complete withdrawal of occupation forces;
• do not ensure accountability for those responsible;
• trade territories, people, and the memory of the dead —

are legally void and morally unacceptable.

Such a “peace” does not stop war.
It legalizes violence and creates a precedent for new catastrophes.

5. Gratitude to those who did not turn away

I express sincere gratitude to:
• states, parliaments, and governments that assist Ukraine;
• citizens of democratic countries who demand justice;
• volunteers, human rights defenders, medics, and journalists.

Thanks to you, Ukraine continues to fight.
Thanks to you, the world still has a chance to preserve its moral authority.

6. Call to action

I appeal to you with the demand to:
• stop masking crimes with the term “peace initiatives”;
• activate all mechanisms of the UN Charter;
• ensure real international accountability for those responsible;
• protect not only Ukraine, but the very principle of the inviolability of human life.

This appeal is not only about Ukraine.
It is about whether the world will remain civilized.

With respect,

Mykola Yaroslavovych Holomsha
Citizen of Ukraine
Honored Lawyer of Ukraine
Public figure
Co-Chair of the Taras Shevchenko People’s Award
Co-Chair of the All-Ukrainian Public Forum “Ukrainian Alternative”

Василь Кубаш Huron Berezin
Коли перетнуло 65. Не сповідь, але цікаво і відверто.

Після 65 років людина входить не просто в новий віковий період — вона входить у іншу оптику життя. Це не про втому і не про кінець. Це про зміну фокусу. Те, що десятиліттями здавалося безумовно важливим, раптом або знецінюється, або стає прозорим, а на його місце виходить те, що раніше було на узбіччі.

1. Зникає ілюзія нескінченного часу

До певного моменту час сприймається як ресурс, який завжди є. Після 65 він перестає бути абстрактним. Він стає відчутним, майже фізичним. Не страшним — а чесним.
Через це змінюється логіка вибору:

не “що вигідніше”,

не “що престижніше”,
а “на що я готовий витратити частину життя, яке залишилося”.
І тут багато речей просто відпадають самі.

2. Статус втрачає гіпноз

Кар’єра, звання, чужі оцінки, ієрархії — усе це працює, поки людина доводить щось світу або собі. Після 65 часто приходить дивне полегшення:
доводити більше нічого.

Не тому, що все досягнуто, а тому що стає ясно:
статус — це зовнішній шум,
а життя — внутрішній звук.
І раптом виявляється, що найцінніше — це не те, ким тебе вважали, а ким ти був наодинці з собою.

3. Вчинки важливіші за наміри

У молодості багато чого тримається на “я хотів”, “я планував”, “я міг би”.
Після 65 залишається просте і тверезе:

що ти зробив,

кого не зрадив,

де не зламався,

кому не нашкодив, навіть маючи таку можливість.

Мораль перестає бути абстракцією. Вона стає пам’яттю тіла.

4. Люди — головний капітал

Кількість контактів більше не має значення. Важить якість.
Після 65 стає очевидно:
випадкові люди розчиняються,

потрібні — залишаються,

рідні — або були поруч завжди, або їх не було ніколи.

Особливе місце займають діти і внуки — не як “продовження роду”, а як можливість передати не слова, а інтонацію життя: як дивитися, як мовчати, як не боятися бути собою.

5. Тиша перестає лякати

У молодості тиша часто сприймається як порожнеча.
Після 65 — як простір.
Вона дозволяє почути себе без спотворень. Саме в тиші стає ясно, що було справжнім, а що — просто галасом епохи.

Це не самітність. Це внутрішня автономія.

6. Свобода набуває іншого сенсу

Свобода більше не означає “можу все”.
Вона означає:
“я можу не робити те, що суперечить мені”.

І це, мабуть, найвища форма свободи, яку людина здатна дозволити собі лише з досвідом.

7. Життя складається в цілісну форму

Після 65 багато хто раптом бачить своє життя не як хаос подій, а як структуру.
З помилками. З втратами. З дивними поворотами.
Але — цілісну.

І приходить несподіване відчуття:

я прожив не ідеально, але по-справжньому.

Переоцінка цінностей після 65 — це не знецінення життя.
Це його очищення.
Як реставрація старої картини: знімають зайвий лак, і раптом проступає справжній колір.

І якщо в цьому віці людина залишається живою внутрішньо —
це означає, що вона не просто дожила,
а дозріла.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш “Ми є з України,
З веселого краю,
Там так красно сонце сяє,
Наче в Божім раю”. (2)
“Там хороші люди,
Гарна сторононька,
Та тепер там плач і сльози,
Злая годинонька!” (2)

(Колядка з с. Ямельниця)

Бойківський фольклор уже описаний багатьма дослідниками. Але то, мабуть, невелика його частина. Бо кожного разу краєзнавці відкривають нові перли народної творчості.
Нещодавно Братія Свято-Успенської Унівської лаври опублікувала для вільного доступу 230 аудіозаписів рідкісних колядок, щедрівок, віншувань, пісень на честь святого Василія, на Новий Рік і Йордан в народному виконанні.

Це результат етнографічної експедиції селами Львівщини, яку здійснили 2000 року троє монахів Студійського уставу на чолі з ієромонахом Методієм Костюком, щоб доповнити записи 1993–1995 років і записати колядки, які ніколи не чули, або ж відомі, але виконувані на інші мелодії, притаманні лише цим місцевостям. Тепер це культурне багатство є у вільному доступі на сайті Лаври: слова, ноти і навіть аудіозаписи.
З нашого регіону до збірки потрапили чудові колядки з Ямельниці.
(Інформація із сайту "ЗБРУЧ")

Нині cя з’явила весела новина
с. Ямельниця
запис у м. Борислав, 1994 р.
колядник: Іде звізда чудна, стор. 199
Слова доповнено із: Коляди, Йорктон 1953, стор. 169-171

Нині cя з’явила
Весела новина:
В Вефлеємі чиста Діва
Породила Сина. (2)
В яслах породила,
В пелени повила,
Сіном красним, як лелія,
Йому постелила. (2)
Сіном постелила
І сіном вкривала,
“Люлі, люлі, любий Сину!”
Йому заспівала. (2)
А ми, бідні люди,
Нічого не знали
На Поділю, й на Підгірю
Сном твердим заспали! (2)
Аж тут опівночі
Ясність засвітила,
Всіх нас, браття українців,
Зі сну пробудила. (2)
“Приношу вам, люди,
Радість і надію,
Що найдете в Вефлеємі
Ісуса Месію!” (2)
А ми всі зраділи,
Скоро повставали
І бігом до Вефлеєму
Разом поспішали. (2)
Разом поспішали,
Забули фрасунки,
Бігли через Коломию
Тай несли дарунки. (2)
Бігли поспішали
Добрі приятелі,
Аж добігли до стаєнки,
Вбогої оселі. (2)
Тамки повклякали
Для Божої чести,
І складали тій Дитині,
Що хто міг принести. (2)
Семен кух медочку,
А Юрко ягницю,
А Петро із Ясенова
Бриндзі й бербеницю. (2)
Матвій дав колачик,
Яблук дав Данило,
Кум Павло заграв на дудці,
Щоби було мило. (2)
Кум Павло на дудку,
Дмитро на цимбали,
Два Михайли з Синевицька
Танцювати стали. (2)
Кум Василь з Сприні
Дав мале телятко.
Плеще з радости в долоні
Божеє Дитятко. (2)
Гнат заграв на скрипці,
Дмитро на цимбали,
Два Михайли з Синевіцька
Танцювати стали. (2)
Іван Сорокатий
Став щось міркувати
А потім на честь Ісуса
Став вірші складати. (2)
Та як став складати
До складу й прикладу,
То усі на хвильку стихли,
А віл слухав ззаду. (2)
Ой, було так добре,
Та було так мило,
Що аж Божеє Дитятко
К нам заговорило: (2)
“Ой, звідки ж ви люди,
Ой, звідки ж ви милі,
Що так гарно, так сердечно
Мене звеселили?” (2)
“Ми є з України,
З веселого краю,
Там так красно сонце сяє,
Наче в Божім раю”. (2)
“Там хороші люди,
Гарна сторононька,
Та тепер там плач і сльози,
Злая годинонька!” (2)
“Просим Тебе Христе,
Просимо, Маленький,
Зглянься щиро, зглянься мило
На наш край рідненький. (2)
“Зішли йому долю,
Зішли йому волю,
Щоб зраділа наша Мати
На свобіднім полю!” (2)

Василь Кубаш А ви знали, що в одній із бразильських в’язниць охорону периметра здійснюють… гуси?

І це не жарт і не фольклорна байка, а цілком практичне рішення, яке виявилося напрочуд ефективним.

Близько 15 років тому адміністрація однієї з тюрем у Бразилії вирішила відмовитися від сторожових собак і замінила їх гусьми. Відтоді, за словами керівництва установи, не було зафіксовано жодної втечі.

Причина проста й доволі раціональна. Сторожові собаки потребують тривалого та дорогого дресирування, постійного догляду, спеціального харчування й роботи кінологів. До того ж вони можуть втомлюватися, відволікатися або звикати до середовища.

Гуси ж діють інакше.

Ці птахи від природи надзвичайно територіальні. Вони не «охороняють за наказом» — вони захищають свою зону інстинктивно. Будь-який сторонній рух сприймається ними як загроза. У такому разі гуси починають голосно гелготіти, рухатися групою, махати крилами й створювати сильний шум, який неможливо не помітити.

Саме цю особливість і використали в тюрмі. Гусей розмістили по зовнішньому периметру. Якщо хтось наближається до забороненої зони або намагається її перетнути, птахи миттєво здіймають галас і фактично слугують живою сигналізацією, привертаючи увагу охорони.

Ще одна перевага — гусей неможливо «підкупити» чи відволікти. Вони не реагують на команди сторонніх людей і не змінюють поведінку через звичку. Для них усе просто: це моя територія — і я її захищаю.

Цікаво, що ідея використовувати гусей для охорони не нова. В історії відомий випадок ще з античності: гуси врятували Рим, піднявши тривогу під час нічного нападу галлів. У сучасний час повідомлялося і про використання гусей у Китаї — там їх залучали для патрулювання окремих ділянок кордону як додатковий сигнал тривоги.

Цей приклад добре показує, що інколи найефективніші рішення не обов’язково найскладніші чи найдорожчі. Достатньо просто уважно придивитися до природи — і використати її логіку, а не боротися з нею.

І так, тепер складно дивитися на гусей лише як на «домашню птицю».

Цікаве та Веселе

Василь Кубаш Він посадив дружину і п’ятьох дітей у літак, розрахований на двох. Без радіозв’язку. Без плану. Лише з відчайдушною надією, що десь посеред океану знайдеться хтось, кому буде не байдуже.

Вранці 29 квітня 1975 року майор південнов’єтнамських ВПС Буанг-Лі прокинувся з чітким розумінням: часу майже не залишилось.
Він перебував на острові Кон Сон — віддаленому острові з маленьким аеродромом, де утримували ув’язнених. Охорона залишала пости. Влада стрімко змінювалась. Для офіцера, який служив попередньому режиму, разом із родиною це означало повну безвихідь.

На злітній смузі стояв маленький літак Cessna O-1 Bird Dog — розвідник із двома місцями.
Буанг-Лі подивився на дружину. Подивився на п’ятьох дітей. Наймолодшому було лише чотирнадцять місяців, найстаршому — шість років.

І він вирішив.

Він буквально втиснув усіх у задню частину й багажний відсік — сімох людей у літак, створений для одного пасажира. Запустив двигун. Перевантажена машина важко відірвалась від землі. Він узяв курс на відкрите море — без карти, без зв’язку, без упевненості, що попереду взагалі є порятунок.

Через пів години над морем він побачив у небі гелікоптери. Полетів за ними. Так він вийшов просто на американський авіаносець USS *Midway*.

На палубі панував повний хаос. Тисячі людей евакуйовували з узбережжя в надзвичайних умовах. Десятки гелікоптерів кружляли без зв’язку, чекаючи дозволу сісти.
І раптом спостерігачі помітили дещо неймовірне — маленький літак із вогнями, що відчайдушно миготіли в небі.

Командир корабля Лоренс Чемберс очолював *Midway* лише п’ять тижнів. Він був першим темношкірим командиром авіаносця в історії флоту. І зараз перед ним стояло рішення, яке могло назавжди зруйнувати його кар’єру.

Йому наказали: змусити літак сісти на воду. Людей мали підібрати човни.

Але Чемберс одразу зрозумів — це означає загибель. У літака були нерухомі шасі. Він перевернувся б миттєво. А з п’ятьма дітьми всередині шансів не було. До берега — понад сто кілометрів.

Пілот почав скидати записки. Перші три зникли у воді.
Четверту він запхнув у шкіряну кобуру і скинув ще раз.
Цього разу її встигли підхопити.

Записку передали на місток. Написано було поспіхом, з помилками, але сенс був ясний:

«Чи можете ви прибрати гелікоптери? Я зможу сісти на палубу. Можу летіти ще годину. Будь ласка, врятуйте нас. Майор Буанг, дружина і 5 дітей».

Чемберс прочитав.
Повернувся до керівника польотів і сказав лише одне:
— Готуйте палубу.

Почалося контрольоване безумство.
Троси для посадки швидко зняли — для такого літака вони були смертельно небезпечні.
Усіх, хто міг рухатися, викликали допомагати.

А гелікоптери, які не встигали забрати?

Їх просто скинули за борт.

Чотири UH-1 і один великий транспортний гелікоптер пішли у море. Техніка на мільйони — заради одного літака з родиною.

Командиру погрожували покаранням.
Але він знав: якщо примусить цю людину сісти на воду — не зможе з цим жити.

Корабель розганяли на максимум, щоб створити зустрічний вітер. Йшов дощ. Хтось по гучномовцю намагався попередити пілота про повітряні потоки — не знаючи, чи він узагалі чує.

Буанг-Лі заходив на посадку. Він ніколи в житті не сідав на авіаносець. Довжина палуби — трохи більше трьохсот метрів.
Одна спроба.

Він озирнувся на родину.
«Коли я подивився на них, я зрозумів — я зможу», — скаже він пізніше.

Літак торкнувся палуби, підстрибнув раз — і зупинився.

Команда вибухнула оплесками.

А потім сталося ще щось.
Пілот із дружиною відкрили задню частину — і на палубу почали вилазити діти. Один за одним. П’ятеро.

Усі завмерли.

Чемберс спустився з містка. Підійшов до пілота і зробив те, чого не дозволяє жодна інструкція.
Він зняв зі своєї форми авіаційні крила й приколов їх на груди Буанг-Лі.

«Я підвищив його просто там», — скаже він.

Команда зібрала гроші для родини. Усі семеро згодом отримали нове життя в США.

Командира не покарали. Його підвищили. Він завершив службу адміралом.
Буанг-Лі нині живе у Флориді. Літак, на якому він здійснив той політ, висить у музеї морської авіації. Поруч — та сама записка, з плямами солоної води.

Через п’ятдесят років вони стояли там разом.

Батько, який не здався.
Командир, який не відвернувся.

І палуба, звільнена для посадки — будь-якою ціною.

Іноді мужність — це не виконати наказ.
А зрозуміти, коли його треба порушити.

Василь Кубаш Георгій Біркадзе

США більше не союзник України

Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків.

По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу.

По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки».

По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі.

По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп.

Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України.

Василь Кубаш Медіа називають “прогресом” не справедливість, а рух у переговорах.
Чому вони взагалі говорять про «прогрес»
У дипломатичній мові Заходу «прогрес» означає:
• сам факт розмови;
• відсутність публічного конфлікту;
• готовність сторін обговорювати рамки угоди, навіть якщо ці рамки морально неприйнятні.
Тобто це технічний прогрес, а не етичний чи правовий.
Якщо агресора не називають агресором, а жертву — жертвою,
то це не мир, а нормалізація злочину.
Саме це і є головною критикою Трампа з боку:
• українських патріотичних аналітиків,
• частини європейських політиків,
• правозахисників,
• значної частини західних інтелектуалів, політично грамотної частини українського суспільства.

Трамп:
• уникає слова “агресія Росії”;
• говорить мовою «обидві сторони мають піти на поступки»;
• не згадує відповідальність путіна, трибунал, репарації;
• трактує війну як «конфлікт», а не злочин.

З погляду міжнародного права — це відкат на десятиліття назад.
Чому відсутність покарання — найбільша загроза

Без покарання путіна і його оточення:
• будь-який «мир» = сигнал, що масові вбивства можна “переговорити”;
• це легітимізує майбутні війни (Китай, Іран, інші автократії);
• руйнується сама ідея міжнародного права.

Саме тому багато хто на Заході говорить не про «мир», а про заморожування несправедливості.

Якщо називати речі своїми іменами
• Це не прогрес до справедливого миру.
• Це спроба сильнішого гравця нав’язати швидке політичне рішення.
• І це дуже небезпечний прецедент, якщо агресор не несе відповідальності.

село Жупаны

райцентр Сколе

облцентр Львов

Люди (14)

Фото (1372)

Фото на карте

Записи (1701)

Львовщина

Рейтинговые населенные пункты района

Подписка на обновление страницы

Последние фото

Выбранные фото

Избранные записи

Коронавирусная инфекция в селе Жупаны: последние новости, статистика села и советы для жителей села.

Возможности для студентов села Жупаны: денежное вознаграждение и перспективы для будущего

Как работать с реестром должников?

Наконец-то прекратят разрушать дороги села Жупаны

Единая база нотариусов Украины

Как проверить и улучшить воду в домашних условиях

селу Жупаны нужны тепловые насосы

Интересные статьи

Посетители села Жупаны

Администрация страницы

Поделитесь страницей в соцсетях:

Топографическая карта