село Жупаны

облцентр Львов

Рейтинговые населенные пункты района

См. дальше...

Анонимно

Подписка на обновление страницы

Добавьте и настройте оповещения на свой e-mail

E-mail: выберите:

Перейти

Выбранные фото

30 марта
2018

кто-то
спрашивал

46.211.108.247
Заблокировать Ip
Експоната елементів

Ответить
14 сентября
2018

кто-то
спрашивал

213.109.232.5
Заблокировать Ip
Доброго дня,я допомагаю одній жінці з США розшукати своїх родичів,якщо хтось зможе зі мною звязатися-зателефонуйте на номер 067 2998716,розшукуємо сімю Василя Андрійчина,Дякую

Ответить

Василь Кубаш Турбота про себе взимку починається з простих рішень - одягу, руху й корисних сезонних овочів.

Капуста - джерело вітаміну C і клітковини. Підтримує імунітет і допомагає організму краще адаптуватися до холоду. Ідеальна для теплих страв і тушкування.

Картопля - швидка енергія та калій для нормальної роботи м’язів і судин. Особливо важлива при тривалому перебуванні на морозі.

Морква - бета-каротин для здоров’я шкіри, яка взимку найбільше страждає від холоду та вітру.

Порада: перед виходом на мороз оберіть теплу домашню страву - овочевий суп, рагу або запечені овочі з олією. Так організм отримає і тепло, і запас енергії.

Василь Кубаш Чому одна людина може не хворіти роками,
а інша — збирає всі віруси підряд?

І ні, справа не в генах.
І не в тому, що «імунітет слабкий».

Вся різниця — всередині. У кишечнику.

Саме там знаходиться головний штаб імунної системи.
І саме там вирішується:
вірус буде знешкоджений
або спокійно зайде в організм.

У людей, які рідко хворіють, кишечник працює як добре налагоджена система захисту:
✔️ корисні бактерії
✔️ міцний барʼєр
✔️ швидка імунна відповідь

Їх організм не бореться — він просто не пускає.

А тепер подивимось на іншу сторону
У тих, хто хворіє часто:
▪️ дисбаланс мікрофлори
▪️ надлишок грибків і патогенів
▪️ постійне приховане запалення

Кишечник стає «прохідним двором».
Імунітет втомлений ще до зустрічі з вірусом.

Хороша новина — це можна змінити.

Що реально працює для сильного імунітету:

1. Ферментовані продукти щодня
Квашена капуста, кефір, натуральний йогурт.
Це не мода — це живі бактерії, які дійсно приживаються.

2. Пребіотики — без них бактерії не виживуть
Цибуля, часник, банан, спаржа.
Корисна флора теж хоче їсти

3. Антибіотики — тільки коли справді необхідно
Один курс може «обнулити» мікрофлору на місяці.

4. Різноманітність у харчуванні
Чим більше різних продуктів — тим сильніший імунітет.
Моно-дієти = слабкий захист.

Цікавий факт:
людям, які часто хворіли, додали в раціон ферментовані продукти лише на місяць —
і кількість застуд зменшилась у кілька разів.

Найпотужніший і найдоступніший продукт — квашена капуста.
Маленька порція щодня може дати більше користі, ніж випадкові добавки.

Імунітет починається не з таблеток.
Він починається з кишечника.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Таємниці найвищої вершини: те, чого ви не знали про Говерлу
Ми звикли бачити її на листівках, але Говерла — це не лише 2061 метр висоти. Це місце, де історія переплітається з легендами.
Ось 5 фактів, які зроблять ваше наступне фото з нею ще особливішим:
* Назва з «перчинкою»: Назва походить з угорської (Hóvár) і буквально означає «Сніжна гора». Це дуже влучно, адже сніг на її вершині часто лежить навіть до середини літа, а взимку вона перетворюється на справжнє льодове королівство.
* Перший туристичний маршрут: Офіційно перший туристичний маршрут для підйому на Говерлу був відкритий ще у 1880 році. Тільки уявіть: вже понад 140 років люди долають цей шлях, щоб відчути свободу на вершині!
* Символізм у кожному камені: На самій горі встановлено мармурову плиту, в яку закладено 25 капсул із землею з усіх регіонів України. Це робить Говерлу не просто географічною точкою, а справжнім серцем нашої країни.
* Кордон імперій: Колись через Говерлу проходив державний кордон. Після Першої світової війни тут межували Польща та Чехословаччина. Досі на хребті можна знайти старі бетонні прикордонні стовпчики.
* Рідкісна природа: Тут ростуть рослини, які не зустріти більше ніде у світі, крім Карпат. А за гарної погоди та чистого повітря з вершини можна побачити навіть вогні далекого Івано-Франківська або румунського міста Сігет за обрієм.

Неймовірне справді поруч — варто лише підняти очі до неба!

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Szo...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1R...

Василь Кубаш У 1253 році Русь зробила те, що наступні століття української історії чомусь регулярно «не на часі». Вона стала королівством. По справжньому. З короною. З міжнародним визнанням. Без пояснень, що це не зовсім те, що ви подумали.

Папа Римський Інокентій IV надіслав корону князю Данилу Романовичу. Не як сувенір. Не як жест симпатії. А як чіткий сигнал Європі. Ось король. Ось держава. Ось суб’єкт політики, а не прохач у коридорі історії.

Так з’явився Rex Russiae. Король Русі. І ні, це не метафора і не пізні фантазії істориків. Це офіційний статус, зафіксований у документах, коли Європа ще добре пам’ятала, що таке титули і для чого вони існують.

Світ тоді був складний. Хрестові походи, монголи, боротьба за вплив, постійні війни. Але навіть у цьому безладі Русь змогла заявити про себе не як уламок чогось колишнього, а як держава з королем рівним іншим монархам. Просто взяла і зробила.

Корона була справжня. Матеріальна. Її не намалювали в уяві і не видали в кредит. Коронація відбулася у Дорогочині, на межі католицького і православного світів. Данило прийняв корону і при цьому не змінив віри. Що особливо дратувало всіх, хто чекав духовної капітуляції. Не дочекалися.

Після смерті Данила корону зберігали в Перемишлі у кафедральному соборі. Як реліквію державності. Про неї писали в інвентарях, описах, хроніках. Вона існувала. Реально. Фізично. Століттями.

А потім настав 1915 рік.

Перша світова війна. Перемишль переходить під контроль російських військ. І саме в цей момент корона раптово зникає. Російська сторона чемно пояснює, що реліквію вивезли до Санкт Петербурга для збереження. Дуже турботливо.

Після чого не існує жодного музейного запису. Жодного фото. Жодної експозиції. Жодного підтвердження, що вона взагалі десь є. Корона просто випаровується. Як зазвичай зникають речі, які дуже добре зберігають.

Де вона тепер. Версій багато. Закриті фонди. Переплавили. Знищили як небажаний символ. Заховали так глибоко, що й самі забули де. Жодна версія не доведена. Як і належить у таких випадках.

Але є проблема.

Корона може зникнути. Її можна приховати. Її можна знищити.
А факт коронації ні.

Ім’я Данила Романовича зафіксоване в європейських джерелах як ім’я короля Русі. Це не легенда. Не інтерпретація. Не наратив. Це документ.

Тому так, корону можна забрати.
Історію ні.

Данило Романович був королем. Першим українським королем.
І з цим уже нічого не поробиш.

Василь Кубаш ОФІЦІЙНЕ ЗВЕРНЕННЯ

щодо неприпустимості прикриття злочинів проти людяності так званими «мирними ініціативами»

Адресати:

Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
Генеральний секретар ООН
Конгрес Сполучених Штатів Америки
Європейський Парламент
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)
Міжнародний Комітет Червоного Хреста

Я, Голомша Микола Ярославович,
громадянин України,
заслужений юрист України,
громадський діяч,
співголова Народної премії імені Тараса Шевченка,
співголова Всеукраїнського громадського форуму «Українська Альтернатива»,

звертаюся до вас у момент, коли мовчання та зволікання міжнародних інституцій стають співучастю у злочині, а дипломатичні формулювання — прикриттям масового вбивства.

1. Про суть трагедії, яку намагаються назвати «миром»

Під виглядом «мирних ініціатив» світові дедалі наполегливіше пропонується прийняти як реальність наслідки злочину, здійсненого проти українського народу.

Те, що подається як «деескалація» чи «пошук компромісу», в реальності є:
• килимовими бомбардуваннями мирних міст;
• знищенням житлової, соціальної та культурної інфраструктури;
• масовими вбивствами цивільного населення, включно з дітьми;
• згвалтуваннями, катуваннями, насильницькими зникненнями;
• викраденням і насильницьким переміщенням українських дітей;
• масштабним грабунком і вивезенням майна, ресурсів, промисловості.

Це не «воєнні дії».
Це — системна політика терору, спрямована на знищення нації.

2. Маріуполь, Оленівка, Каховка — межа, після якої компроміс неможливий

Маріуполь — місто, перетворене на братську могилу. Понад 100 тисяч мирних мешканців загинули. Людей ховали у дворах між обстрілами, маючи лічені хвилини тиші. Це не пропаганда — це свідчення очевидців.

Оленівка — навмисне знищення військовополонених, які перебували під захистом міжнародного гуманітарного права. Це пряме порушення Женевських конвенцій і воєнний злочин без строку давності.

Підрив Каховської ГЕС — злочин проти людей і довкілля, який спричинив гуманітарну та екологічну катастрофу континентального масштабу, залишив мільйони людей без води та засобів до існування.

Ці дії підпадають під визначення:
• злочинів проти людяності;
• воєнних злочинів;
• геноциду — відповідно до Конвенції 1948 року, Женевських конвенцій, Римського статуту МКС та Статуту ООН.

3. Про відповідальність міжнародних інституцій

Генеральна Асамблея ООН уже ухвалила рішення про:
• визнання агресії;
• вимогу її припинення;
• відновлення територіальної цілісності України.

Але рішення без механізмів виконання не зупиняють убивства.

Коли міжнародні органи обмежуються заявами,
коли злочин не має невідворотних наслідків,
коли підміняють право політичною доцільністю —
руйнується сам фундамент світового правопорядку.

4. «Мир», який ігнорує злочин, є формою співучасті

Будь-які домовленості, які:
• не передбачають повного виведення окупаційних військ;
• не забезпечують притягнення винних до відповідальності;
• торгують територіями, людьми, пам’яттю про загиблих —

є юридично нікчемними та морально неприйнятними.

Такий «мир» не зупиняє війну.
Він легалізує насильство і створює прецедент для нових катастроф.

5. Подяка тим, хто не відвернувся

Я висловлюю щиру вдячність:
• державам, парламентам і урядам, які допомагають Україні;
• громадянам демократичних країн, що вимагають справедливості;
• волонтерам, правозахисникам, медикам, журналістам.

Завдяки вам Україна бореться.
Завдяки вам світ ще має шанс зберегти моральний авторитет.

6. Заклик

Звертаюся до вас із вимогою:
• припинити маскування злочинів терміном «мирні ініціативи»;
• задіяти всі механізми Статуту ООН;
• забезпечити реальну міжнародну відповідальність винних;
• захистити не лише Україну, а сам принцип непорушності людського життя.

Це звернення — не лише про Україну.
Це — про те, чи залишиться світ цивілізованим.

З повагою,

Голомша Микола Ярославович
громадянин України
заслужений юрист України
громадський діяч
співголова Народної премії ім. Тараса Шевченка
співголова ВГФ «Українська Альтернатива»

OFFICIAL APPEAL

on the inadmissibility of concealing crimes against humanity under so-called “peace initiatives”

Addressees:

The United Nations General Assembly
The Secretary-General of the United Nations
The Congress of the United States of America
The European Parliament
The Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE)
The International Committee of the Red Cross

I, Mykola Yaroslavovych Holomsha,
a citizen of Ukraine,
Honored Lawyer of Ukraine,
public figure,
Co-Chair of the Taras Shevchenko People’s Award,
Co-Chair of the All-Ukrainian Public Forum “Ukrainian Alternative,”

address you at a moment when the silence and procrastination of international institutions are becoming complicity in crime, and diplomatic wording is turning into a cover for mass murder.

1. On the essence of the tragedy that is being called “peace”

Under the guise of “peace initiatives,” the world is increasingly urged to accept as reality the consequences of a crime committed against the Ukrainian people.

What is presented as “de-escalation” or a “search for compromise” is, in fact:
• carpet bombing of peaceful cities;
• destruction of residential, social, and cultural infrastructure;
• mass killings of civilians, including children;
• rape, torture, and enforced disappearances;
• abduction and forcible transfer of Ukrainian children;
• large-scale looting and the removal of property, resources, and industry.

This is not “military action.”
It is a systematic policy of terror aimed at the destruction of a nation.

2. Mariupol, Olenivka, Kakhovka — the line beyond which compromise is impossible

Mariupol is a city turned into a mass grave. More than 100,000 civilians were killed. People were buried in courtyards between shellings, with only minutes of silence. This is not propaganda — it is eyewitness testimony.

Olenivka is the deliberate killing of prisoners of war who were under the protection of international humanitarian law. This is a direct violation of the Geneva Conventions and a war crime with no statute of limitations.

The destruction of the Kakhovka Hydroelectric Power Plant is a crime against people and the environment, which caused a humanitarian and ecological catastrophe of continental scale, leaving millions without water and livelihoods.

These acts fall under the definitions of:
• crimes against humanity;
• war crimes;
• genocide — pursuant to the 1948 Convention, the Geneva Conventions, the Rome Statute of the International Criminal Court, and the UN Charter.

3. On the responsibility of international institutions

The UN General Assembly has already adopted resolutions on:
• recognition of the aggression;
• the demand for its cessation;
• restoration of Ukraine’s territorial integrity.

But decisions without enforcement mechanisms do not stop killings.

When international bodies limit themselves to statements,
when crime has no inevitable consequences,
when law is replaced by political expediency —
the very foundation of the global legal order is destroyed.

4. “Peace” that ignores crime is a form of complicity

Any arrangements that:
• do not provide for the complete withdrawal of occupation forces;
• do not ensure accountability for those responsible;
• trade territories, people, and the memory of the dead —

are legally void and morally unacceptable.

Such a “peace” does not stop war.
It legalizes violence and creates a precedent for new catastrophes.

5. Gratitude to those who did not turn away

I express sincere gratitude to:
• states, parliaments, and governments that assist Ukraine;
• citizens of democratic countries who demand justice;
• volunteers, human rights defenders, medics, and journalists.

Thanks to you, Ukraine continues to fight.
Thanks to you, the world still has a chance to preserve its moral authority.

6. Call to action

I appeal to you with the demand to:
• stop masking crimes with the term “peace initiatives”;
• activate all mechanisms of the UN Charter;
• ensure real international accountability for those responsible;
• protect not only Ukraine, but the very principle of the inviolability of human life.

This appeal is not only about Ukraine.
It is about whether the world will remain civilized.

With respect,

Mykola Yaroslavovych Holomsha
Citizen of Ukraine
Honored Lawyer of Ukraine
Public figure
Co-Chair of the Taras Shevchenko People’s Award
Co-Chair of the All-Ukrainian Public Forum “Ukrainian Alternative”

Василь Кубаш Huron Berezin
Коли перетнуло 65. Не сповідь, але цікаво і відверто.

Після 65 років людина входить не просто в новий віковий період — вона входить у іншу оптику життя. Це не про втому і не про кінець. Це про зміну фокусу. Те, що десятиліттями здавалося безумовно важливим, раптом або знецінюється, або стає прозорим, а на його місце виходить те, що раніше було на узбіччі.

1. Зникає ілюзія нескінченного часу

До певного моменту час сприймається як ресурс, який завжди є. Після 65 він перестає бути абстрактним. Він стає відчутним, майже фізичним. Не страшним — а чесним.
Через це змінюється логіка вибору:

не “що вигідніше”,

не “що престижніше”,
а “на що я готовий витратити частину життя, яке залишилося”.
І тут багато речей просто відпадають самі.

2. Статус втрачає гіпноз

Кар’єра, звання, чужі оцінки, ієрархії — усе це працює, поки людина доводить щось світу або собі. Після 65 часто приходить дивне полегшення:
доводити більше нічого.

Не тому, що все досягнуто, а тому що стає ясно:
статус — це зовнішній шум,
а життя — внутрішній звук.
І раптом виявляється, що найцінніше — це не те, ким тебе вважали, а ким ти був наодинці з собою.

3. Вчинки важливіші за наміри

У молодості багато чого тримається на “я хотів”, “я планував”, “я міг би”.
Після 65 залишається просте і тверезе:

що ти зробив,

кого не зрадив,

де не зламався,

кому не нашкодив, навіть маючи таку можливість.

Мораль перестає бути абстракцією. Вона стає пам’яттю тіла.

4. Люди — головний капітал

Кількість контактів більше не має значення. Важить якість.
Після 65 стає очевидно:
випадкові люди розчиняються,

потрібні — залишаються,

рідні — або були поруч завжди, або їх не було ніколи.

Особливе місце займають діти і внуки — не як “продовження роду”, а як можливість передати не слова, а інтонацію життя: як дивитися, як мовчати, як не боятися бути собою.

5. Тиша перестає лякати

У молодості тиша часто сприймається як порожнеча.
Після 65 — як простір.
Вона дозволяє почути себе без спотворень. Саме в тиші стає ясно, що було справжнім, а що — просто галасом епохи.

Це не самітність. Це внутрішня автономія.

6. Свобода набуває іншого сенсу

Свобода більше не означає “можу все”.
Вона означає:
“я можу не робити те, що суперечить мені”.

І це, мабуть, найвища форма свободи, яку людина здатна дозволити собі лише з досвідом.

7. Життя складається в цілісну форму

Після 65 багато хто раптом бачить своє життя не як хаос подій, а як структуру.
З помилками. З втратами. З дивними поворотами.
Але — цілісну.

І приходить несподіване відчуття:

я прожив не ідеально, але по-справжньому.

Переоцінка цінностей після 65 — це не знецінення життя.
Це його очищення.
Як реставрація старої картини: знімають зайвий лак, і раптом проступає справжній колір.

І якщо в цьому віці людина залишається живою внутрішньо —
це означає, що вона не просто дожила,
а дозріла.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш “Ми є з України,
З веселого краю,
Там так красно сонце сяє,
Наче в Божім раю”. (2)
“Там хороші люди,
Гарна сторононька,
Та тепер там плач і сльози,
Злая годинонька!” (2)

(Колядка з с. Ямельниця)

Бойківський фольклор уже описаний багатьма дослідниками. Але то, мабуть, невелика його частина. Бо кожного разу краєзнавці відкривають нові перли народної творчості.
Нещодавно Братія Свято-Успенської Унівської лаври опублікувала для вільного доступу 230 аудіозаписів рідкісних колядок, щедрівок, віншувань, пісень на честь святого Василія, на Новий Рік і Йордан в народному виконанні.

Це результат етнографічної експедиції селами Львівщини, яку здійснили 2000 року троє монахів Студійського уставу на чолі з ієромонахом Методієм Костюком, щоб доповнити записи 1993–1995 років і записати колядки, які ніколи не чули, або ж відомі, але виконувані на інші мелодії, притаманні лише цим місцевостям. Тепер це культурне багатство є у вільному доступі на сайті Лаври: слова, ноти і навіть аудіозаписи.
З нашого регіону до збірки потрапили чудові колядки з Ямельниці.
(Інформація із сайту "ЗБРУЧ")

Нині cя з’явила весела новина
с. Ямельниця
запис у м. Борислав, 1994 р.
колядник: Іде звізда чудна, стор. 199
Слова доповнено із: Коляди, Йорктон 1953, стор. 169-171

Нині cя з’явила
Весела новина:
В Вефлеємі чиста Діва
Породила Сина. (2)
В яслах породила,
В пелени повила,
Сіном красним, як лелія,
Йому постелила. (2)
Сіном постелила
І сіном вкривала,
“Люлі, люлі, любий Сину!”
Йому заспівала. (2)
А ми, бідні люди,
Нічого не знали
На Поділю, й на Підгірю
Сном твердим заспали! (2)
Аж тут опівночі
Ясність засвітила,
Всіх нас, браття українців,
Зі сну пробудила. (2)
“Приношу вам, люди,
Радість і надію,
Що найдете в Вефлеємі
Ісуса Месію!” (2)
А ми всі зраділи,
Скоро повставали
І бігом до Вефлеєму
Разом поспішали. (2)
Разом поспішали,
Забули фрасунки,
Бігли через Коломию
Тай несли дарунки. (2)
Бігли поспішали
Добрі приятелі,
Аж добігли до стаєнки,
Вбогої оселі. (2)
Тамки повклякали
Для Божої чести,
І складали тій Дитині,
Що хто міг принести. (2)
Семен кух медочку,
А Юрко ягницю,
А Петро із Ясенова
Бриндзі й бербеницю. (2)
Матвій дав колачик,
Яблук дав Данило,
Кум Павло заграв на дудці,
Щоби було мило. (2)
Кум Павло на дудку,
Дмитро на цимбали,
Два Михайли з Синевицька
Танцювати стали. (2)
Кум Василь з Сприні
Дав мале телятко.
Плеще з радости в долоні
Божеє Дитятко. (2)
Гнат заграв на скрипці,
Дмитро на цимбали,
Два Михайли з Синевіцька
Танцювати стали. (2)
Іван Сорокатий
Став щось міркувати
А потім на честь Ісуса
Став вірші складати. (2)
Та як став складати
До складу й прикладу,
То усі на хвильку стихли,
А віл слухав ззаду. (2)
Ой, було так добре,
Та було так мило,
Що аж Божеє Дитятко
К нам заговорило: (2)
“Ой, звідки ж ви люди,
Ой, звідки ж ви милі,
Що так гарно, так сердечно
Мене звеселили?” (2)
“Ми є з України,
З веселого краю,
Там так красно сонце сяє,
Наче в Божім раю”. (2)
“Там хороші люди,
Гарна сторононька,
Та тепер там плач і сльози,
Злая годинонька!” (2)
“Просим Тебе Христе,
Просимо, Маленький,
Зглянься щиро, зглянься мило
На наш край рідненький. (2)
“Зішли йому долю,
Зішли йому волю,
Щоб зраділа наша Мати
На свобіднім полю!” (2)

Василь Кубаш А ви знали, що в одній із бразильських в’язниць охорону периметра здійснюють… гуси?

І це не жарт і не фольклорна байка, а цілком практичне рішення, яке виявилося напрочуд ефективним.

Близько 15 років тому адміністрація однієї з тюрем у Бразилії вирішила відмовитися від сторожових собак і замінила їх гусьми. Відтоді, за словами керівництва установи, не було зафіксовано жодної втечі.

Причина проста й доволі раціональна. Сторожові собаки потребують тривалого та дорогого дресирування, постійного догляду, спеціального харчування й роботи кінологів. До того ж вони можуть втомлюватися, відволікатися або звикати до середовища.

Гуси ж діють інакше.

Ці птахи від природи надзвичайно територіальні. Вони не «охороняють за наказом» — вони захищають свою зону інстинктивно. Будь-який сторонній рух сприймається ними як загроза. У такому разі гуси починають голосно гелготіти, рухатися групою, махати крилами й створювати сильний шум, який неможливо не помітити.

Саме цю особливість і використали в тюрмі. Гусей розмістили по зовнішньому периметру. Якщо хтось наближається до забороненої зони або намагається її перетнути, птахи миттєво здіймають галас і фактично слугують живою сигналізацією, привертаючи увагу охорони.

Ще одна перевага — гусей неможливо «підкупити» чи відволікти. Вони не реагують на команди сторонніх людей і не змінюють поведінку через звичку. Для них усе просто: це моя територія — і я її захищаю.

Цікаво, що ідея використовувати гусей для охорони не нова. В історії відомий випадок ще з античності: гуси врятували Рим, піднявши тривогу під час нічного нападу галлів. У сучасний час повідомлялося і про використання гусей у Китаї — там їх залучали для патрулювання окремих ділянок кордону як додатковий сигнал тривоги.

Цей приклад добре показує, що інколи найефективніші рішення не обов’язково найскладніші чи найдорожчі. Достатньо просто уважно придивитися до природи — і використати її логіку, а не боротися з нею.

І так, тепер складно дивитися на гусей лише як на «домашню птицю».

Цікаве та Веселе

Василь Кубаш Він посадив дружину і п’ятьох дітей у літак, розрахований на двох. Без радіозв’язку. Без плану. Лише з відчайдушною надією, що десь посеред океану знайдеться хтось, кому буде не байдуже.

Вранці 29 квітня 1975 року майор південнов’єтнамських ВПС Буанг-Лі прокинувся з чітким розумінням: часу майже не залишилось.
Він перебував на острові Кон Сон — віддаленому острові з маленьким аеродромом, де утримували ув’язнених. Охорона залишала пости. Влада стрімко змінювалась. Для офіцера, який служив попередньому режиму, разом із родиною це означало повну безвихідь.

На злітній смузі стояв маленький літак Cessna O-1 Bird Dog — розвідник із двома місцями.
Буанг-Лі подивився на дружину. Подивився на п’ятьох дітей. Наймолодшому було лише чотирнадцять місяців, найстаршому — шість років.

І він вирішив.

Він буквально втиснув усіх у задню частину й багажний відсік — сімох людей у літак, створений для одного пасажира. Запустив двигун. Перевантажена машина важко відірвалась від землі. Він узяв курс на відкрите море — без карти, без зв’язку, без упевненості, що попереду взагалі є порятунок.

Через пів години над морем він побачив у небі гелікоптери. Полетів за ними. Так він вийшов просто на американський авіаносець USS *Midway*.

На палубі панував повний хаос. Тисячі людей евакуйовували з узбережжя в надзвичайних умовах. Десятки гелікоптерів кружляли без зв’язку, чекаючи дозволу сісти.
І раптом спостерігачі помітили дещо неймовірне — маленький літак із вогнями, що відчайдушно миготіли в небі.

Командир корабля Лоренс Чемберс очолював *Midway* лише п’ять тижнів. Він був першим темношкірим командиром авіаносця в історії флоту. І зараз перед ним стояло рішення, яке могло назавжди зруйнувати його кар’єру.

Йому наказали: змусити літак сісти на воду. Людей мали підібрати човни.

Але Чемберс одразу зрозумів — це означає загибель. У літака були нерухомі шасі. Він перевернувся б миттєво. А з п’ятьма дітьми всередині шансів не було. До берега — понад сто кілометрів.

Пілот почав скидати записки. Перші три зникли у воді.
Четверту він запхнув у шкіряну кобуру і скинув ще раз.
Цього разу її встигли підхопити.

Записку передали на місток. Написано було поспіхом, з помилками, але сенс був ясний:

«Чи можете ви прибрати гелікоптери? Я зможу сісти на палубу. Можу летіти ще годину. Будь ласка, врятуйте нас. Майор Буанг, дружина і 5 дітей».

Чемберс прочитав.
Повернувся до керівника польотів і сказав лише одне:
— Готуйте палубу.

Почалося контрольоване безумство.
Троси для посадки швидко зняли — для такого літака вони були смертельно небезпечні.
Усіх, хто міг рухатися, викликали допомагати.

А гелікоптери, які не встигали забрати?

Їх просто скинули за борт.

Чотири UH-1 і один великий транспортний гелікоптер пішли у море. Техніка на мільйони — заради одного літака з родиною.

Командиру погрожували покаранням.
Але він знав: якщо примусить цю людину сісти на воду — не зможе з цим жити.

Корабель розганяли на максимум, щоб створити зустрічний вітер. Йшов дощ. Хтось по гучномовцю намагався попередити пілота про повітряні потоки — не знаючи, чи він узагалі чує.

Буанг-Лі заходив на посадку. Він ніколи в житті не сідав на авіаносець. Довжина палуби — трохи більше трьохсот метрів.
Одна спроба.

Він озирнувся на родину.
«Коли я подивився на них, я зрозумів — я зможу», — скаже він пізніше.

Літак торкнувся палуби, підстрибнув раз — і зупинився.

Команда вибухнула оплесками.

А потім сталося ще щось.
Пілот із дружиною відкрили задню частину — і на палубу почали вилазити діти. Один за одним. П’ятеро.

Усі завмерли.

Чемберс спустився з містка. Підійшов до пілота і зробив те, чого не дозволяє жодна інструкція.
Він зняв зі своєї форми авіаційні крила й приколов їх на груди Буанг-Лі.

«Я підвищив його просто там», — скаже він.

Команда зібрала гроші для родини. Усі семеро згодом отримали нове життя в США.

Командира не покарали. Його підвищили. Він завершив службу адміралом.
Буанг-Лі нині живе у Флориді. Літак, на якому він здійснив той політ, висить у музеї морської авіації. Поруч — та сама записка, з плямами солоної води.

Через п’ятдесят років вони стояли там разом.

Батько, який не здався.
Командир, який не відвернувся.

І палуба, звільнена для посадки — будь-якою ціною.

Іноді мужність — це не виконати наказ.
А зрозуміти, коли його треба порушити.

Василь Кубаш Георгій Біркадзе

США більше не союзник України

Я свідомо витримав паузу, перш ніж коментувати вчорашню зустріч президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у резиденції американського президента Мар-а-Лаго в Маямі. Після системного та зваженого аналізу дійшов до кількох проміжних висновків.

По-перше, якщо американський лідер перед перемовинами з союзниками (і, можливо, після них) «звіряє» порядок денний із кремлівським диктатором - це виглядає вкрай принизливо для США та всього американського народу. Такі речі вже просто неможливо описувати дипломатичною мовою - це плювок в обличчя всім виборцям Республіканської партії, партнерам по НАТО та українському народу.

По-друге, заяви про те, що Путін «переймається добробутом українців» або прагне «допомогти з повоєнним відновленням», - це або індикатор катастрофічної некомпетентності, або чергова ілюстрація нових пріоритетів Білого дому, де на перший план виходить план порятунку РФ та особисто Володимира Путіна, з яким у Трампа дуже «добрі стосунки».

По-третє, «грустная лошадь» Лавров фактично одразу після оптимістичних мирних заяв Трампа вкотре обнулив увесь перемовний процес, видавши чергову порцію словесної «діареї» щодо радикальних дій «київського режиму», бо нібито обстріляли резиденцію лисого «вождя». Проте Лавров не згадує в цьому контексті чергові варварські обстріли цивільних об’єктів Києва та всієї країни. Логіка очевидна - Путін не хоче заморозки війни зараз. Путін давно не вірить фантастичним доповідям Герасимова, попри заяви численних «експертів», які переконують нас у протилежному. Путін добре поінформований про катастрофічний стан власної економіки й усвідомлює, що в нього залишилося не так багато часу для виходу з війни. Зараз він блефує й прагне зламати Україну за день до того, як не зламався сам, - це його персональна стратегія ведення перемовин, яку він послідовно втілює в життя десятки років при владі.

По-четверте, США виокремлюють ключову загрозу для власної національної безпеки в Китаї, але адміністрація Трампа (свідомо чи ні) робить усе можливе, щоб послабити власні позиції перед ймовірною конфронтацією з Пекіном у тій чи іншій формі (скоріше в економічній та політичній площинах, а не у військовій). Білий дім прямо заявляє про інтерес у ліквідації ЄС - цим вони руйнують столітній союз із Європою, який приніс США добробут, стабільність, перемогу в холодній війні та статус держави номер один у світі. І це попри те, що ЄС залишається найбільш потужним економічним гравцем після США (ВВП ЄС - майже 21 трлн доларів, Китаю - 19 трлн доларів), тоді як Москва має відсталу економіку обсягом 2,2 трлн доларів, яка входить у стадію стагнації, бо залежить виключно від експорту природних ресурсів. США знищують союзи з Японією, Австралією, Південною Кореєю та Канадою на догоду забаганкам Трампа. Це не залишиться без наслідків. Китай однозначно гратиме там, де спасував Трамп.

Єдина розрада в тому, що США - це далеко не лише Трамп. Стабільність та безпека України - це вже далеко не лише США й тим більше не Трамп. У нас є неідеальна, але платоспроможна й зацікавлена в нас Європа. У нас є Канада та Японія, де потрібно посилювати дипломатичну роботу, а не ховати голову в пісок. Насамперед у нас є ми самі та Сили оборони України.

Василь Кубаш Медіа називають “прогресом” не справедливість, а рух у переговорах.
Чому вони взагалі говорять про «прогрес»
У дипломатичній мові Заходу «прогрес» означає:
• сам факт розмови;
• відсутність публічного конфлікту;
• готовність сторін обговорювати рамки угоди, навіть якщо ці рамки морально неприйнятні.
Тобто це технічний прогрес, а не етичний чи правовий.
Якщо агресора не називають агресором, а жертву — жертвою,
то це не мир, а нормалізація злочину.
Саме це і є головною критикою Трампа з боку:
• українських патріотичних аналітиків,
• частини європейських політиків,
• правозахисників,
• значної частини західних інтелектуалів, політично грамотної частини українського суспільства.

Трамп:
• уникає слова “агресія Росії”;
• говорить мовою «обидві сторони мають піти на поступки»;
• не згадує відповідальність путіна, трибунал, репарації;
• трактує війну як «конфлікт», а не злочин.

З погляду міжнародного права — це відкат на десятиліття назад.
Чому відсутність покарання — найбільша загроза

Без покарання путіна і його оточення:
• будь-який «мир» = сигнал, що масові вбивства можна “переговорити”;
• це легітимізує майбутні війни (Китай, Іран, інші автократії);
• руйнується сама ідея міжнародного права.

Саме тому багато хто на Заході говорить не про «мир», а про заморожування несправедливості.

Якщо називати речі своїми іменами
• Це не прогрес до справедливого миру.
• Це спроба сильнішого гравця нав’язати швидке політичне рішення.
• І це дуже небезпечний прецедент, якщо агресор не несе відповідальності.

Василь Кубаш Знаєте, дорогі друзі, не можу заспокоїтися, після останньої прес- конференції Трампа.
Кажу, що саме Трампа, бо Зеленський говорив дуже мало.

Так от, німці дотепер відповідають за те, що вони вчинили з євреями. А останні отримали від них всі можливі репарації.
А що ж пропонує нам Трамп на пару з Путіним. Нас знищують сотнями тисяч, це справжній геноцид українців. І в результаті, за цим «мирним» планом, вони хочуть не ПРОСТО миру, вони хочуть відновлення ДОБРОСУСІДСЬКИХ відносин.

Тобто, ми маємо не лише пробачити росії і ГОЛОВНЕ путіну! їхні страшні злочини, не отримавши ніяких відшкодувань за те, що вони натворили. Ніякої Гааги, ні Нюрнбергу! А ще й виховувати дітей в дусі поваги до «дружнього російського народу»!!!
З поправочкою тільки на те, що насправді всі репарації і від Росії і від нас має насправді має отримати Трамп!

А ще мене страшенно обурило те, що 200 млрд із тих заморожених російських активів мають бути використати «в спільному інвестиційному фонді США–Росія, що має заохочувати мир, шляхом економічної співпраці».

Ви уявляєте до чого дійшло - РОСІЯ, після того, що вона вчинила в Бучі, Ірпені, Маріуполі….., і несть їм числа, тепер має тепер заохочувати Україну до миру та ЕКОНОМІЧНОЇ співпраці!

Більшого ЦИНІЗМУ і БЛЮЗНІРСТВА, я не зустрічала! Світ разом із Трампом зійшов з розуму, якщо він його не зупинить.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1D...

Василь Кубаш Тема: Вервиця з Жупан
Їй було лише 3 роки, коли батько зрозумів: його донька вміє те, чого не повинна вміти жодна людина.

Бангалор, Індія. 1932 рік.

Маленька Шакунтала Деві грала з батьком у карти. Звичайна гра — нічого особливого.
Окрім одного: вона не дивилася на карти.

Одного погляду на руку батька їй вистачало, щоб назвати всі карти по пам’яті. Він вирішив, що це випадковість. Перетасував колоду — вона знала порядок.
Попросив додати числа — вона відповіла ще до того, як він договорив.
Дав приклади на множення — вона розв’язала їх швидше, ніж він встиг записати.

Шакунталі було три роки.
І вона рахувала, як машина.

Тільки комп’ютерів тоді ще не існувало.

У п’ять років вона розв’язувала складні математичні задачі, які ставили дорослих у глухий кут. Її батько, цирковий артист, почав брати доньку на виступи. Глядачі завмирали: як дитина може таке робити?

Сама Шакунтала не вважала це чимось надзвичайним. Для неї числа не були задачами — це була мова, якою вона вільно говорила.

Дослідник інтелекту з Каліфорнійського університету в Берклі Артур Дженсен після вивчення її здібностей сказав:

«Для неї маніпуляція числами — це рідна мова. Для більшості з нас арифметика — як іноземна, яку ми ледве вивчили у школі».

Поки ми напружуємося, рахуючи чайові в ресторані, Шакунтала могла в голові множити 13-значні числа швидше, ніж їх встигають прочитати вголос.

І вона це доводила.

У 1977 році в університеті в Далласі їй дали завдання, яке звучало абсурдно:
знайти 23-й корінь із числа з 201 цифри.

Для перевірки підготували комп’ютер UNIVAC — величезну машину, яка займала цілу кімнату.
Запустили секундомір.

Шакунтала подивилася на число. Її губи ледь рухалися.
Через 50 секунд вона назвала відповідь.

Комп’ютер ще рахував.

Коли машина завершила обчислення —
Шакунтала була права.

Вона перемогла комп’ютер.
У голові.
За 50 секунд.

Але це було не все.

У 1980 році в Імперському коледжі Лондона їй дали новий виклик:
помножити два 13-значні числа.

Більшість людей не встигла б їх навіть прочитати.

Шакунтала закрила очі.
Минуло 28 секунд.

Вона відкрила очі й безпомилково продиктувала результат — 26-значне число.
Ці 28 секунд включали навіть час, за який вона його вимовила вголос.

Книга рекордів Гіннеса занесла її до свого видання 1982 року. Світ назвав її «людським комп’ютером».

Але її історія значно глибша за рекорди.

Шакунтала Деві була не просто математичним феноменом. Вона була жінкою з Індії середини ХХ століття, яка подорожувала світом, виступала в найпрестижніших університетах і змушувала західних учених переглянути уявлення про можливості людського мозку.

Вона писала книги, які робили математику доступною й цікавою.
Виступала за права ЛГБТІК+ в Індії задовго до того, як це стало прийнятним.
Балотувалася до парламенту.
Жила так, як хотіла — всупереч усім очікуванням, нав’язаним жінкам її покоління.

Її часто питали: як це працює?
Вона ніколи не давала «наукової» відповіді. Бо для неї це не було чимось особливим.

Вона просто так мислила.

«Числа мають життя», — казала вона. — «Це не просто символи на папері».

Шакунтала Деві померла у 2013 році, у 83 роки, в тому самому місті, де народилася і вперше зрозуміла, що її розум працює інакше.

На той час комп’ютери стали неймовірно потужними.
Вони рахують у мільярди разів швидше за людину.

Але навіть вони не можуть зробити те, що робила Шакунтала.

Бо комп’ютери йдуть за алгоритмами.
А вона бачила числа живими.

У 1977 році вона перемогла машину в обчисленнях.
Але справжня перемога була іншою.

Вона нагадала світу:
людський геній не зводиться до обчислювальної потужності.

Їй було три роки, коли батько зрозумів, що вона інша.
Наступні 80 років вона показувала світові, наскільки дивовижною може бути інакшість.

Наступного разу, коли хтось скаже, що люди не можуть змагатися з комп’ютерами —
згадайте Шакунталу Деві.

Жінку, яка знайшла 23-й корінь із 201-значного числа… в голові.
І нагадала нам: деякі форми геніальності — унікальні, незбагненні й прекрасно людські

Василь Кубаш Сім років тому Володимир Зеленський йшов до влади під гаслами боротьби з корупцією. Саме на цих гаслах він привів у парламент монобільшість — своїх друзів, партнерів і соратників з «Кварталу 95».

Упродовж усіх цих років президент і його команда послідовно перекладали відповідальність за власні провали на «попередників» і через мережу телеграм-каналів та фейків навішували тавро «корупціонерів» на всіх, хто не входив до їхньої «молодої команди».

Але реальність виявилася протилежною. Саме ця «молода команда» збудувала і очолила найбільший корупційний спрут в історії країни — від контролю державних підприємств в енергетиці, оборонній сфері та банківському секторі до корупції у Верховній Раді.

Останні обшуки НАБУ і САП у парламенті показали те, про що давно говорили: конверти, підкуп депутатів, організовані злочинні схеми. Фігурантами стали найближчі друзі президента — депутати Кісєль та інші. Це люди з його найближчого кола, які не могли діяти самостійно без політичного прикриття і санкції згори. Достатньо згадати, як той же Юзік, тобто Корявченков, був причетний до низки інших корупційних скандалів раніше, але так і не був притягнутий до відповідальності.

Це означає пряму політичну відповідальність президента — і за його бізнес-партнерів Міндіча та Шефіра, друга Баканова та за так звану «парламентську команду» Кісєля і Юзіка.

Показово, що все це стало відомо в день, коли країна і столиця зазнали страшної атаки ворога на енергетичну інфраструктуру, внаслідок якої мільйони людей без тепла і світла. Енергетична інфраструктура виявилася настільки вразливою ще і тому, що не була убезпечена захисними спорудами, бо гроші на це були розграбовані.

Але це вирок не лише конкретним прізвищам. Це вирок усій монобільшості, яка трималася на корупційних схемах, круговій поруці та страху втратити владу. Це вирок системі, яка навчилася заробляти на державі в той час, коли країна стікає кров’ю.

Всі підозрювані мають негайно скласти мандати, це як мінімум. А Голова Верховної Ради має оголосити про розпуск монобільшості.

Україна не має права миритися з владою, яка прикривається війною, щоб грабувати власний народ. Вони це роблять в той час, коли країна мобілізує всі свої ресурси для підтримки ЗСУ і виживання країни, коли наша команда лише за минулий тиждень передала допомоги на сотні мільйонів гривень.

Відповідальність неминуча. Сильна сторона цього процесу лише в тому, що в країні все-таки є незалежні антикорупційні інституції, створені нашою командою, які здатні чесно робити свою роботу. І це запорука того, що країна здатна очиститися і зберегти європейський курс.

Єдиний політичний шлях зараз – це дотримання нових принципів формування влади, а саме уряд національного порятунку.

✍️Європейська Солідарність

Василь Кубаш Сім років тому Володимир Зеленський ішов до влади під гаслами боротьби з корупцією. Саме на цих гаслах він привів у парламент монобільшість — своїх друзів, партнерів і соратників з «Кварталу 95».

Упродовж усіх цих років президент і його команда послідовно перекладали відповідальність за власні провали на «попередників» і через мережу телеграм-каналів та фейків навішували тавро «корупціонерів» на всіх, хто не входив до їхньої «молодої команди».

Але реальність виявилася протилежною. Саме ця «молода команда» збудувала і очолила найбільший корупційний спрут в історії країни — від контролю державних підприємств в енергетиці, оборонній сфері та банківському секторі до корупції у Верховній Раді.

Останні обшуки НАБУ і САП у парламенті показали те, про що давно говорили: конверти, підкуп депутатів, організовані злочинні схеми. Фігурантами стали найближчі друзі президента — депутати Кісєль та інші. Це люди з його найближчого кола, які не могли діяти самостійно без політичного прикриття і санкції згори. Достатньо згадати як той же Юзік, тобто Корявченко, був причетний до низки інших корупційних скандалів раніше, але так і не був притягнений до відповідальності.

Це означає пряму політичну відповідальність президента — і за його бізнес-партнерів Міндіча та Шефіра, друга Баранова та за так звану «парламентську команду» Кісєля і Юзіка.

Показово, що все це стало відомо в день, коли країна і столиця зазнали страшної атаки ворога на енергетичну інфраструктуру, внаслідок якої мільйони людей без тепла і людей. Енергетична інфраструктура виявилася настільки вразливою ще і тому, що не була захищена захисними спорудами, бо гроші на це були розграбовані.

Але це вирок не лише конкретним прізвищам. Це вирок усій монобільшості, яка трималася на корупційних схемах, круговій поруці та страху втратити владу. Це вирок системі, яка навчилася заробляти на державі в той час, коли країна стікає кров’ю.

Всі підозрювані мають негайно скласти мандати, це як мінімум. А голова верховної ради має оголосити про розпуск монобільшості.

Україна не має права миритися з владою, яка прикривається війною, щоб грабувати власний народ. Вони це роблять в той час, коли країна мобілізує всі свої ресурси для підтримки ЗСУ і виживання країни, коли наша команда лише за минулий тиждень передала допомоги на ….

Відповідальність неминуча. Сильна сторона цього процесу лише в тому - що в країні все таки є незалежні антикорупційні інституції, створені нашою командою, які здатні чесно робити свою роботу. І це запорука того, що країна здатна очиститися і зберегти європейський курс.

Єдиний політичний шлях зараз - це формування нових принципів формування влади, а саме уряд національного порятунку.

Василь Кубаш РОЛЬ МАТЕМАТИКИ У СВІТІ, ЯКИЙ СТАЄ ДЕДАЛІ СКЛАДНІШИМ

«Мені в житті та математика не знадобилась».
Цю фразу діти чують частіше, ніж таблицю множення.

А потім ми дивуємося, чому вони вірять у будь-які цифри з екрана, не відрізняють факти від маніпуляцій і бояться складних завдань. Бо їм з дитинства пояснили: думати — не обов’язково.

Математика в школі — це не про оцінки. Це тренажер мислення. Це єдине місце, де дитину системно вчать не вгадувати, а доводити; не повторювати, а розуміти; не здаватися після першої помилки.

Коли дорослі знецінюють математику, вони знецінюють не предмет — вони забирають у дитини інструмент захисту. У світі, де рішення ухвалюють алгоритми, а цифрами прикривають будь-яку брехню, математична безграмотність стає формою залежності.

Так, математика складна.
Але світ — ще складніший.

І питання не в тому, чи знадобиться дитині синус або інтеграл. Питання в тому, чи зможе вона поставити правильне запитання, коли її намагатимуться переконати «цифрами».

Школа не має вгадувати замість дітей.
Батьки не мають знецінювати складне.

Бо роль математики сьогодні — навчити дитину думати самостійно.
І це значно важливіше за будь-яку оцінку.

Василь Кубаш Святий Степан мученик - перший християнський мученик, якого Церква вшановує за свідчення віри в Ісуса Христа ціною власного життя.

Коротко про святого:
• Святий Степан був одним із семи дияконів, обраних апостолами для служіння першим християнським громадам (Діяння апостолів, гл. 6–7).
• Він відзначався мудрістю, вірою і силою слова, проповідував Христа серед юдеїв.
• За це його звинуватили у богохульстві та побили камінням — так він став першомучеником.
• Перед смертю Степан молився за своїх убивць, наслідуючи Христа: «Господи, не залічи їм цього гріха».

Вшанування:
• У більшості християнських традицій день пам’яті —
27 грудня (за григоріанським календарем).
• Є покровителем дияконів, служителів Церкви, а також символом прощення і мужності у вірі.

Василь Кубаш ХТО СВЯТКУЄ РІЗДВО 25 ГРУДНЯ

У 1923 році на Всеправославному Соборі в Константинополі було ухвалене рішення про відмову від Юліанського календаря.

Відтоді близько 75% православних Церков світу відзначають Різдво 25 грудня, і лише приблизно 25% продовжують святкувати його 7 січня.

А ви знали, що Вселенський Патріарх (Константинопольський) також святкує Різдво 25 грудня?

А ви знали, що такі православні країни, як Греція, Болгарія, Румунія, Кіпр, відзначають Різдво саме 25 грудня, і це ні в кого не викликає сумнівів у їхній «православності»?

Чи відомі ці факти тим, хто, слідуючи пропаганді Російської православної церкви, досі називає Різдво 25 грудня — яке святкує переважна більшість усього християнського світу — зневажливо «католицьким»?

Ви й досі певні, що воно лише католицьке?

А чи знаєте ви, що Юліанський календар, за який тримаються лише кілька православних Церков, є вкрай неточним і дає похибку в одну добу кожні 128 років?

А ви в курсі, що з 2101 року Різдво за Юліанським календарем припадатиме вже на 8 січня, а не на 7-ме?

Брак знань і небажання знати — одна з серйозних проблем українського суспільства.

Автор тексту: Тарас Возняк, культуролог, публіцист

Василь Кубаш «Освіта, це коли ти знаєш, хто ти є. Ти знаєш звідки ти є, хто були твої предки, якою мовою вони розмовляли, яких пісень співали. Ти це знаєш і ти є людина освічена.
А буває, що людина того світла не має, бо її у нього забрали - її предків вивезли в Сибіри, вбили в голод, закатували і вона не мала звідки взяти. Але є й такі, їм все одно. Розумієш? І потім ця дитина виростає і, в якийсь момент, говорить: «а какая разніца»?

«А що таке культура? Це те, що робить з особи людину. … Бо якби не було культури, людина як свчкар: в неї щось заходить, потім виходить, так пару циклів і все, глина. Розумієш?»

Неймовірний монолог неймовірного Олексія Гнатковського.
Про освіту, культуру і «какая разніца».

Василь Кубаш Києву — 2700 років. Вчені встановили, що Києву — столиці України-Руси — не менше 2700 років (а не так, як нав’язала нам радянська академія наук!).

Учені історики, археологи, антропологи, генетики встановили, що арії, які проживали на території сучасної України, є творцями (батьками) трьох слов’янських народів: русів, чехів і хорватів.

Наші предки впродовж семи тисячоліть вели літочислення “від створення Світу”, аж доки воно не було скасовано Петром Першим у 1721 році.
За арійським календарем, сьогодні 7531 рік (за юдейським — 5783 рік).
Наш календар аріїв старіший за юдейський більш, ніж на 1748 років.
А за Велесовою Книгою наших пращурів, в Україні йде 21 144рік!

Сучасні можливості ДНК-аналізу дозволяють побачити родовiдну кожної людини (як і її етносу) на період у понад 30 тис. років тому і впевнено сказати, звідки вона родом та де її коріння.

А хто такі росіяни ? ? ?
КОРІННІ народи Російської Федерації:
1.Татари,
2.Фіни,
3.Чуваші,
4.Башкири,
5.Чеченці,
6. Мокшани,
7. Ерзяни,
8. Аварці,
9. Удмурти,
10. Осетини,
11. Даргинці,
12. Марійці,
13. Кабардинці,
l14. Буряти,
15. Якути,
16. Лезгини,
17. Кряшени,
18. Інгуші,
19. Тувинці,
20. Комі,
21. Карачаєвці,
22. Кумики,
23. Табасаранці,
24. Лакці,
24. Карели,
24. Агули,
25. Ногайці,
26. Вепси,
27. Черкеси,
28. Алтайці,
29. Рутульці,
30. Ненці,
31. Ханти,
32. Цахури,
33. Гірські марійці,
34. Терюхани,
35. Курди,
36. Мурома,
37. Міщери,
38. Мєряни,
39. Булгари,
40. Евени,
41. Картаї,
42. Мансі,
43. Ассирійці,
44. Чукчі,
45. Гагаузи,
46. Чудці,
47. Айни,
48. Маньчжури,
49. Нівхи,
50. Качини,
51. Шіби,
52. Ескімоси,
53. Удіни,
54. Юкагири,
55. Юги,
56. Шапсуги,
57. Карагаси,
58. Ороки,
59. Орочі,
60. Гіляки,
61. Іжорці,
62. Пенздюки.

А що ж говорить наука про «братні слов’янські народи»? Сучасні можливості ДНК-аналізу дозволяють побачити родовiдну кожної людини (як і її етносу) на період у понад 30 тис. років тому і впевнено сказати, звідки вона родом та де її коріння.

У 2012 році група визнаних міжнародних учених і експертів у галузi генетики під керівництвом ученого зі світовим ім’ям Пітера Форстера з Великобританії, який займається науковою діяльністю в Кембриджському університеті й завідує лабораторію генетики у ФРН, з використанням новітніх технологій провели масштабне генетичне дослідження ДНК жителів усієї України.

Дослідження проводились у лабораторії Німеччини, яка є супервайзером роботи решти центрів iз генетичних досліджень у всій Європі. Вчені цієї лабораторії визначають європейські стандарти ДНК-досліджень. За результатами дослідження ДНК-проб українців було виділено основний пріоритетний напрямок історичного розвитку українського етносу (нації).
Концентрація гаплогрупи хромосом, яку вчені ідентифікують як успадковану від аріїв, виявлена у 53% досліджених українців (цей ген є і в інших народів Європи, але його показник низький). У той час, коли народність аріїв проживала на території нинішньої України, середньорічна температура різко впала на багато градусів, що призвело до суворого похолодання і серйозно відбилося на людській популяції. У результаті вижили тільки люди, які володіли геном «молочної толерантності» — тобто здатні пити і перетравлювати молоко.

Більшість дорослих людей не може вживати молоко в їжі, наприклад такими є африканці й азіати. Але саме молоко не дало людям померти від голоду під час похолодання і давало можливість цивілізації аріїв продовжити своє існування — свій РІД.

За висновками генетиків, у Європі було два місця, де люди могли сховатися від холоду: Україна та Іберійський півострів. Територія нинішньої Росії на той час була вкрита льодом і людського життя на ній не було. Результати досліджень дали вченим підстави зробити висновок: «Українці є предками (прабатьками) європейців, а територія сучасної України — колискою білої раси нинішньої цивілізації». У 2013 році російськi генетики та антропологи провели великомасштабне комплексне дослідження російського генофонду — і були не просто здивовані, а вражені отриманими результатами. Виявилися брехливими міфи, які століттями нав’язувались ідеологами про російську національність і етнічне походження росіян. Російські вчені встановили, що генетично росіяни «не східні слов’яни», а «фіни-угри-татари».

Розвіявся в пух і прах міф, що «росіяни, білоруси і українці складають окрему групу східних слов’ян» і є генетично «братніми народами».
Виявилося, що єдиними слов’янами з цих трьох народів є лише білоруси, але при цьому було встановлено, що білоруси — це зовсім не «східні слов’яни», а «західні», тому що вони генетично практично не відрізняються від поляків. Російські вчені повністю зруйнували ще один міф про «рідну кров» білорусів, росіян і українців. Білоруси виявилися фактично ідентичні полякам і генетично дуже далекі від росіян, але близькі до чехів і словаків.
А ось фіни Фінляндії виявилися для росіян генетично ближчими, ніж білоруси, а тим більше — українці.

Генетична відстань між росіянами і так званими фіно-угрськими народностями (марійцями, вепсами, мордвою тощо), які проживали на території Росії, дорівнює 2-3 умовним одиницям («близькі родичі»), а це означає, що росіяни і фіно-угри є ідентичними. Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали також, що ще одна близька рідня росіян, окрім фіно-угрів i фінів Фінляндії, — це татари: росіяни перебувають на тій же генетичній відстані умовних одиниць від татар, як і від фінів.

Після отримання результатів досліджень для Росії виникла велика ідеологічна, політична, психологічна і моральна проблема самоідентифікації себе як буцімто «слов’ян», адже генетично російський народ до слов’ян ніякого відношення не має.

Наголошую, що саме російські вчені поставили велику жирну крапку на міфі про «слов’янське коріння росіян» — нічого від слов’ян у росіян немає! Є лише навколослов’янська російська мова, але і в ній 60-70% неслов’янської лексики.
Тому росіянин не здатний розуміти мову слов’ян (як і українську, польську, білоруську, словацьку, словенську, хорватську, чешську і тд.), хоча справжній слов’янин розуміє через схожість слов’янську мову — будь-яку, окрім російської.

Грузинський історик, професор Олег Панфілов відзначає: «Росія — це штучна держава, яка була створена в результаті окупації і завойовницьких воєн за останні 300 років, не більше, яка на величезній території насильно об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. Наприклад, що може пов’язувати чукчу і чеченця? Ні культура, ні історія, ні антропологічний тип, ні клімат — нічого абсолютно».

Вчені науково довели, що українці та росіяни за своїм етногенезом абсолютно різні народи і їхня спільна історія за останні 350 років — це історія окупації земель та поневолення українців з боку московитів-росіян.

Московія навіть не спромоглася на власну назву для своєї держави і мови, а поцупила її в українців, тим самим привласнивши ще й нашу історію. У Російській Федерації державні символи — запозичені. Державний герб РФ — двоголовий орел — це герб Римської iмперії з 330 року, а після її розпаду — символ Візантійської Імперії. У 1497 році прийнятий як герб Московського князівства Золотої Орди, згодом Московського Царства яке платило данину Кримському Ханству до 1700 року, а пізніше — Російської iмперії.

Самі росіяни до початку XVIII століття розмовляли на уйгурській мові. У 1666 році хорват Юрій Крижанич створив мову яку сьогодні називають російською, створив він її із болгарського суржику, фінських добавок і татарських діалектів, а граматика для цієї мови була написана у XVIII столітті Ламаносовим, тобто російська мова - це штучно створена мова. І це тоді коли у скіфів-сарматів-гунів-антів-слов'ян-русів ще до нашої ери були ще такі слова як: (Коваль, цибуля, мед, хата, околиця, травень, червень, липень, тиждень, червоний, очі, дбайливий, бачити, тривалий, жвавий, потвора, катувати, балакати, базікати, мова, слава, страва, прірва, злива, будова, битва, гаразд, мова, розповідати, солома, пливе, крик, швидкість, слух, річ, стан, пливе).

Прапор (триколор) — це плагіат перевернутого прапору Нідерландів, який став державним прапором Російської iмперії з квітня 1883 року.

Сучасний гімн РФ — це змінений гімн колишнього СРСР. Польський експрезидент Олександр Кваснєвський iз приводу російського гімну говорив: «Давайте завжди пам’ятати, що в Росії слова можуть бути різні, але музика — одна».
Свого часу ідеолог комунізму Карл Маркс зазначив: «Росія, не маючи ніякого відношення до Русі і вкравши свою нинішню назву, проте — нахабно претендує на історичний спадок Русі, створеної на 800 років раніше. Але забувають одне, про що твердять світові літописи середньовіччя: (Суздальці напали на Русь), (Московське князівство Золотої Орди воювало проти Королівства Русі- московські князі проти королів Русі), (Московські царі воювали проти князів Русі і так було аж до початку XIX століття). Проте московська історія — це історія Орди, пришита до історії Русі білими нитками і повністю сфабрикована.

Саму назву Русь узурповано московитами. Росіяни не лише не є слов’янами, але навіть не належать до індоєвропейської раси. Московія була вихована і виросла в жахливій і мерзотній школі монгольського рабства».

Російське народне прислів’я говорить: «Русь в Росія — ето такая же аналогія, как морє і морская свінка». Відомий чеський письменник Карел Чапек писав: «Росіяни все навколо себе називають слов’янським, щоб потім все слов’янське називати російським».

В українців все по інакшому у 83% українців ДНК має гаплогрупу хромосома, яку вчені характеризують як трипільську яка і є (скіфсько-сарматською слов'янською хромосомою)...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1A...

Василь Кубаш Ідіть до біса з вашим булгаковим і пушкіна дорогою прихопіть. Просто беріть під пахви всю цю макулатуру і йдіть. Разом з усією рештою шовіністів-вєлікоросов. Разом з балєтом, "Калінкой-малінкой" і "прощанієм славянкі".
Ви так набридли, до нудоти.
Ви ніхто, ви самі не знаєте, як себе ідентифікувати. Росіяни? Ні.
Ніби українці, а тягнетесь за ворогом.
Ніби вороги, але ж співвітчизники. Та й до ворога є ненависть, а до вас її немає. Є відраза і роздратування. Ви як німий Ґерасім - вас б'ють, в ви тупенько посміхаєтесь і топите свою Муму - рештки власної гідності.
Що це? Стокгольмський синдром? Відбите почуття гідності? Залежність? Не відповідайте, позбавте мене від подробиць вашого збочення.
Я не хочу читати, чути і знати культуру, яка виховує століттями , покоління за поколінням, націю убивць і маніяків.
І так, митці відповідальні за формування духовності суспільства.
Мені не треба така духовність.
Тому ідіть до біса з вашою вєлікай макулатурою.

Василь Кубаш https://www.instagram.com/p/DSj4zx0...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1U...

Василь Кубаш Кінець дипломатичного мовчання: європейські церкви офіційно визнали «русский мир» єрессю!

ЦЕ, СТАЛОСЯ!!! Те, про що українські богослови та віряни говорили роками, нарешті отримало чітку оцінку на найвищому європейському рівні. Близько 90 церковних лідерів, що представляють православні, протестантські та англіканські громади Європи, зробили безпрецедентний крок, відмовившись від мови напівтонів.

У Гельсінкі, під час конференції, що тривала з 1 по 3 грудня 2025 року, було оприлюднено знакову заяву. Як зазначає Конференція європейських церков (КЄЦ), ідеологія «русского мира» — це не просто політична позиція, а єресь, що спотворює саму суть християнства. Це перший випадок, коли настільки впливова інституція не просто висловила «глибоке занепокоєння», а вдарила по фундаменту, на якому Москва будує своє виправдання війни.

Чому це історичний злам...⚡
Досі реакція світового християнства на агресію Росії часто нагадувала спробу всидіти на двох стільцях. Глобальні структури, такі як Всесвітня рада церков (ВРЦ), робили обережні заяви, намагаючись зберегти діалог з Московським патріархатом. Вони говорили про мир, але уникали прямих звинувачень у бік тих, хто «освячує» ракети.

Гельсінська заява кардинально змінює правила гри. Європейські церкви відкинули дипломатичне лавірування. У документі прямо сказано: твердження, ніби смерть окупанта на війні автоматично змиває гріхи, є єретичним. Так само єретичною названа спроба представити вторгнення в Україну як «священну війну», а Росію — як «катехона» (силу, що нібито стримує світове зло).
Як влучно зауважив архімандрит Кирило Говорун, який був одним із спікерів конференції, ця позиція нарешті узгоджується з євангельським принципом: «Нехай ваше слово буде: так-так, ні-ні». Час «теплохолодних» заяв минув.

Читайте також: РПЦ відкрито підтримала вбивства православних українців - Патріарх Варфоломій

Анатомія «русского міра» - діагноз від церков

Учасники конференції провели глибокий аналіз того, чим насправді є ідеологія, яку просуває патріарх Кирил та російські еліти. Як йдеться у підсумковому документі «Протистояння імперії, сприяння миру», «русский мир» — це дуалістична пастка. Вона штучно ділить світ на «святу Росію» та «злий Захід», демонізуючи права людини, демократію та індивідуальну свободу.

Проголошення РПЦ «священної війни» Росії проти України та Заходу схоже на звичайний фашизм: (нижче представлений детальний розбір тез)

Церкви Європи наголошують на кількох критичних моментах:

1) Заперечення ідентичності. Ідеологія Москви відмовляє українцям у праві бути собою, заперечуючи їхню національну ідентичність та державність.

2) Сакралізація насильства. Змішування політичних амбіцій з богослов’ям призвело до того, що війна подається як «метафізична битва», а воєнні злочини виправдовують вищою метою.

3) Маніпуляція екуменізмом. Російська церква використовує міжнародні майданчики не для діалогу, а для просування своїх наративів про «традиційні цінності», намагаючись заблокувати засудження агресії.

4) «Жодна ідеологія не може підпорядкувати собі гідність людини, яка стоїть перед Богом», — наголошується в документі. Для християн не існує поняття «священної війни», адже будь-яка війна несумісна з вченням Христа.

Загалом, в зовнішній політиці на своїх найближчих територіальних сусідів, Росія зухвало використовує релігію для впливу на країни колишнього СРСР!

Від слів до конкретних дій
Найважливіше в цій заяві — це перехід від богословських рефлексій до заклику діяти. КЄЦ пропонує церквам Європи конкретну дорожню карту, що базується на трьох служіннях Христа: пророчому, священничому та царському.

Пророчий голос — це правда. Церкви зобов’язалися «називати гріх гріхом». Це означає пряме засудження воєнних злочинів Росії. Більше того, європейські лідери закликають посилювати український опір цій ідеології та підтримувати дисидентські голоси всередині самої Росії, які не побоялися виступити проти релігійного націоналізму.

Священниче служіння — це молитва і зцілення.Окрім молитви, документ закликає до психологічної та гуманітарної підтримки жертв. Особливий акцент зроблено на заступництві за українських дітей, яких було незаконно депортовано до Росії. Це прямий докір іншим міжнародним організаціям, які часто ігнорують цю трагедію.

Царське служіння — це служіння бідним і захист правди. Це означає боротьбу з дезінформацією. Церкви Європи планують інвестувати в демократичну освіту, щоб люди могли відрізняти правду від пропаганди. Також наголошується на важливості збору свідчень тих, хто вижив, і збереженні пам'яті про загиблих.

Всеукраїнська Рада Церков категорично проти спеціального статусу російської мови та легітимізації РПЦ !!!

Погляд у майбутнє
Ця конференція стала не лише майданчиком для засудження, а й актом солідарності. Символічно, що наступна Генеральна асамблея Міжпарламентської асамблеї православ’я також запланована у Гельсінкі на червень 2026 року. Це чіткий сигнал підтримки Фінляндії та всієї Північної Європи перед лицем російських погроз.

Для України рішення КЄЦ є великою дипломатичною та духовною перемогою. Тези, які раніше звучали лише у деклараціях окремих богословів (як, наприклад, у Волоській декларації 2022 року), тепер стали офіційною позицією 114 церков Європи. Світ нарешті починає розуміти: боротьба України — це не лише захист територій, це захист правди від єресі, яка намагається знищити саму суть людяності.

Василь Кубаш ЯК ПОВАЖАТИ СЕБЕ

1. Припиніть триматися за людей, які не хочуть бути у вашому житті.

2. Не просіть уваги, вона має приходити сама.

3. Говоріть коротко і чітко, щоб вас слухали.

4. На зневагу реагуйте спокоєм і твердістю.

5. Не користуйтеся чужою добротою, якщо не готові відповідати взаємністю.

6. Уникайте місць, де вас сприймають як фон.

7. Вкладайте час і гроші у себе. Це швидше за все окупиться.

8. Тримайтеся подалі від токсичних розмов.

9. Контролюйте слова, вони формують ваш образ.

10. Доглядайте себе, щоб відчувати повагу зсередини.

11. Будьте дисципліновані у рухові до власних цілей.

12. Захищайте свій час. Не дозволяйте його відбирати.

13. Припиняйте стосунки, де вас принижують чи ігнорують.

14. Дозволяйте собі якість. Це вчить інших бачити вашу цінність.

15. Не будьте завжди доступними. Пауза створює повагу.

16. Давати добре, але не ціною власного спокою.

17. Не нав’язуйтесь. І навіть коли вас чекають, знайте межу.

18. Оцінюйте людей за вчинками, не за словами.

19. Два неприйняті дзвінки достатньо. Байдужість видно одразу.

20. Робіть будь-яку справу так, щоб самим собою пишатися.

Василь Кубаш Сьогоднішній євангельський уривок готує нас до свята, яке дало відлік часу всій європейській цивілізації. Ті, хто хочуть позбавити її християнського коріння, просто приречені на невдачу, бо тоді прийдеться викинути на смітник всю історію, відлік часу і не тільки.

Євангелист Матей розпочинає розповідь про народження Ісуса Христа від довгого родоводу, бо історія має значення. Має і завжди мала. Богочоловік не з'явився з нізвідки. Господь обирає простором для об'явлення себе світові родину. Перелік всіх прародичів Ісуса Христа розпочинається від Авраама, якого можна назвати прабатьком всього єврейського народу і батьком всіх тих, хто увірував. Апостол сьогодні також розпочинається із згадки про нього.

Для Матея ключовим є згадати цифру 14 - що є сумою трьох чисел: 4+6+4. Ці цифри відповідали єврейським приголосним, з яких складалося ім'я "Давид". Родовід мав переконати кожного, що Ісус є сином Давида, тобто провіщеним пророками Месією.

Родовід Спасителя не складався з "ідеальних" людей. Там були і жінки блудниці, і царі відступники, і представники поганських народів і часом "випадкові" люди. Але Христос стає частиною того родоводу і робить нас його частиною також. Хтось сказав мудру фразу: «Ідеальних людей не буває, але є люди, здатні полюбити ваші недоліки». Найкраще це вдалося Ісусові Христові.

Кожен, хто приступає до Євхаристії, яка є правдивим Тілом і Кров'ю Ісуса Христа - стаємося тим "неідеальним" людям родичами "по крові", як ми кажемо "однокровними". Щоб ходити до церкви і приступати до Євхаристії, не обов'язково бути ідеальними, вистачить почуватися дітьми Божими, виконуючи Його волю. “Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!” Мт.12,50.

Василь Кубаш Одного разу журналісти запитали Джекі Чана:

- Джекі скажи, ти задоволений своїм життям?

А він відповів їм:

- Знаєте, я колись почув дуже мудрі слова:

Ваша важка праця - мрія кожного безробітного;

Твоя неслухняна дитина - мрія кожної бездітної;

Ваш маленький будиночок - мрія кожного безхатька;

Ваш маленький капітал - мрія кожного позичальника;

Ваше погане здоров'я - мрія кожного пацієнта з невиліковною хворобою.

Ваш душевний спокій, ваш спокійний сон, ваша доступна їжа - мрія кожної країни, яка бореться.

Тому треба цінувати все, що маєш.
Ніхто не знає, що буде з нами завтра.

Василь Кубаш Нікколо Паганіні: Скрипаль, що "Продав Душу Дияволу"
Нікколо Паганіні (1782–1840) — італійський композитор і один із найвидатніших скрипалів усіх часів. Його життя було таким же віртуозним і скандальним, як і його музика.
1. Дитинство в полоні батьківської тиранії
Паганіні народився в Генуї. Його музичний талант був помічений батьком, Антоніо, який вирішив зробити з сина зірку будь-якою ціною.
* Жорстоке навчання: Батько змушував юного Нікколо годинами грати на скрипці, замикаючи його в темному сараї й моривши голодом. Ця муштра ледь не коштувала хлопчикові життя, спричинивши напад, який помилково прийняли за смерть.
* Наслідки: Жорстоке поводження не минуло безслідно. Нікколо на все життя залишився хворобливим, замкнутим і, на жаль, украй неосвіченим (він навіть писав із граматичними помилками).
2. ✨ Народження Легенди
Зі сцени Паганіні був неперевершеним. Він не просто грав — він шокував, зачаровував і перетворював концерт на справжнє шоу.
* Незрівнянна техніка: Він винайшов нові прийоми гри, які до нього ніхто не міг повторити: подвійні флажолети, гра лише на одній струні, неймовірні розтяжки пальців. Його техніка була настільки революційною, що викликала підозри в магії.
* Скрипка і Диявол: Хвороблива зовнішність (дуже худий, високий, з блідим обличчям), ексцентричні манери на сцені та нелюдська майстерність породили легенду, ніби Паганіні продав душу Дияволу за свій талант. Під час виступів глядачі присягалися, що бачили, як він викривляє своє тіло, а його рука відділяється від плеча (імовірно, це було викликано хворобою Марфана, що збільшує гнучкість суглобів).
* Виклик недоброзичливцям: На одному з концертів недоброзичливці перерізали йому всі струни, крім однієї (соль). Паганіні не розгубився і завершив виступ, граючи лише на одній струні, зробивши цей випадок легендарним.
3. Складнощі особистого життя
Незважаючи на містичну зовнішність і плітки, Паганіні мав колосальний успіх у жінок.
* Коханки та син: Його найвідоміший зв'язок був зі співачкою Антонією Б'янкі. У них народився син Ахілл. Хоча багато хто сумнівався у його батьківстві, Нікколо обожнював хлопчика, домігся повної опіки після розставання і присвятив решту життя забезпеченню його майбутнього.
* Загадка "Скупого": Його часто звинувачували у жадібності через високі ціни на квитки. Однак, щоб уникнути зайвих витрат на себе, він одягався у старий одяг який купував у лахмітників. При цьому він регулярно:
* Безкоштовно роздавав квитки музикантам-студентам.
* Анонімно займався великою благодійністю.
* Надавав значну фінансову допомогу своїм родичам.
4. 56 років до спокою: Смерть і Поховання
Паганіні помер у Ніцці від туберкульозу у віці 57 років. Але його посмертна історія була не менш драматичною, ніж життя.
Через стійкі чутки про його зв'язок із нечистою силою, місцеві єпископи відмовляли йому у християнському похованні.
Жодне місто Європи не хотіло приймати його прах.
Син Ахілл вів довгу судову боротьбу, щоб поховати батька по-людськи. Його тіло довелося закопувати і викопувати кілька разів через протести місцевих жителів. Лише через 56 років після смерті, у 1896 році, прах великого скрипаля було остаточно поховано в Пармі.
Заповіт віртуоза
Навіть у своєму заповіті Паганіні продемонстрував свій незвичайний характер.
Він подарував свої дорогі скрипки, включно з "Вдовою Паганіні" (яку передав рідній Генуї), не лише учням, а й своїм запеклим недругам — тим, чию майстерність він, попри всі сварки, поважав.

О. М.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/14...

Василь Кубаш Чи трееба долати совкові наративи? https://urcunolecsa.blogspot.com/20...

Василь Кубаш Що не так з Булгаковим? Не хочу пускатися в оцінку його творчості, бо вона комусь подобається, а комусь виглядає примітивною, просто дам вам факти, а ви вирішуйте для себе самі, хочете ви Булгакова, чи ні.

1. Булгаков етнічний росіянин, батьки якого приїхали з росії і отримали в Києві тепле і гарно оплачуване містечко – вчити аборигенів молитися російській православній церкві. Трохи згодом і до кінця життя батько Булгакова був ЦЕНЗОРОМ, яки вирішував що можна, чого не можна читати МАЛОРОСАМ.

2. Сам Михаїл Булгаков, вихований своїми батьками у відповідності до РОСІЙСЬКОЇ традиції щиро і відкрито ЗНЕВАЖАВ українців. Зневага до українців проходить ЧЕРВОНОЮ НИТКОЮ крізь всі його найважливіші твори і неодноразово висловлювалася письменником у листах та коментарях. Українці в творах Булгакова завжди другорядні і смішні персонажі, які не є прикладом наслідування, а лише об'єкти висміювання і глуму.

3. Булгаков не любив Київ, як вважають його прихильники. Він любив себе в Києві. Вважав себе елітою, розумнішим, спритнішим, важливішим за жителів Києва. Факт номер один, який підтверджує відсутність любові до Києва – Булгаков ВТІК із Києва, коли Київ потребував захисту в період визвольних змагань 1917-1921 р.р.
Факт номер два – як тільки трапилася нагода, Булгаков переїхав у Москву і клав на "улюблений" Київ великий болт.

Затямте, друзі, улюблене НЕ КИДАЮТЬ!!

Називати Булгакова киянином і шанувати за відверто українофобську літературу – це самоприниження.

Вам може подобатися його стиль, ви можете з ностальгією згадувати свою юність, коли буяли гормони і ви вважали себе Мастєром чи Маргаритою. Але якщо ви здатні скласти 2+2, ви обов'язково вийдете на прості і зрозумілі речі: шанування Булгакова це запрошення руского міра в Україну. Бо спочатку ви любите Кота Бегемота, потім Булгакова, а потім вам і путін "правільниє вєщі говоріт" і російський народ вам хороший, а "політікі плохіє". Ось що таке рускій мір і ось як він просуває інтереси РОСІЇ в Україні.

Тому мені жаль, якщо вас тригерить повернення України до українськості, друзі. Бо це значить, що рускій мір міцно пустив коріння у вашій голові і ви, навіть будучи зараз патріотами України, намагаєтеся тягнути в Україну рускій мір, який зробить рускімі ваших дітей і приведе до нової війни.

До речі, ви задумувалися, чому Булгаков став популярним в Україні, а українські письменники ні? А відповідь проста. Бо росіяни-комуністи їх вбили. Для того, щоб ви читали Булгакова і інших росіян, а не українців.

Підпишіться на Serhii Marchenko і бережіть УКРАЇНСЬКУ культуру. Бо вона рідна і своя, а не зайдина

#булгаков #київ

Василь Кубаш Вибори через «Дію» — це не модернізація. Це ризик демонтажу демократії.
Якщо українцям нав’яжуть вибори через "Дію", це може стати останнім реальним голосуванням, а не "зручним кроком у майбутнє".
Чому? Напишу розлого і по фактам...

1. Таємниця голосу не гарантується.
Онлайн-голосування технічно не може повністю гарантувати, що:
ніхто не бачить, за кого ти голосуєш;
на людину не тиснуть вдома, на роботі, в армії, в окупації.
Паперовий бюлетень у кабінці — досі єдиний стандарт свободи волевиявлення у світі.

2. Війна = ідеальні умови для маніпуляцій.
Кібербезпека під час війни — слабке місце навіть у США.
Україна:
постійно під кібератаками РФ;
має частину громадян за кордоном, в окупації, без стабільного доступу до зв’язку.
Будь-який збій = легітимність виборів знищена.

3. Немає незалежного контролю.
"Дія" — продукт виконавчої влади, а не незалежної виборчої системи.
Якщо влада:
адмініструє платформу,
контролює дані,
оголошує результат,
то це конфлікт інтересів, а не демократія.

4. Світ не голосує так -не тому що “відсталі”.
Жодна зріла демократія не проводить загальнонаціональні вибори лише онлайн.
Навіть Естонія (яку постійно ставлять у приклад) — має паперову альтернативу, багаторівневу перевірку і інший рівень довіри до інституцій.
Україна цього не має.

5. Це ідеальний інструмент для “виборів без вибору”.
Один раз -"для зручності".
Другий — "бо війна".
Третій — "бо так швидше".
А потім — чому ви обурюєтесь, система ж показала результат...

Онлайн-голосування в країні з війною, корупцією і слабкими інституціями — це не прогрес.
Це короткий шлях до керованої демократії з кнопкою “підтвердити”.
І якщо суспільство це проковтне — то проблема буде вже не в «Дії».
А в тому, що люди добровільно віддали свій голос системі, яку не контролюють.
Так демократії не розвивають — їх так закривають.
@Mila Ya
https://www.facebook.com/mila.ya.11...

Василь Кубаш ГАЛИЧАНСЬКЕ РІЗДВО

...Обов`язково перед Різдвом галичани кололи свиню, щоб було що їсти на свята.
На вулиці стояв густий, ароматний запах вудженого мнєса, шинки, ковбас і шпондерів.
Отак йшов по вулиці і біля кожної хати стояла бочка. А з неї снувався запашний дим.
І вже тільки від одного запаху було зрозуміло, що в Україну прийшли різдвяні свєта.
.
А в хаті пахло пампухами.
Баба робила пампухи з маком, родзинками, вишнями і з рожею. Найсмачніші пампухи були з рожею. Такого пампуха аж хотілося вхопити ще гарячим і бігом з‘їсти.
Але баба всьо виділа і давала по руках, бо пампухи з рожею можна їсти тільки на Святу вечерю.
.
На Галичині до свєт готувалися всі: від малого до великого.
То була традиція.
То було щось божественне.
На Святий вечір готували 12 пісних страв.
А потім святкували Різдво, Марії, Степана.
.
Наготовлена їжа в хаті — це ще одна традиція галичан.
Не дай Боже, жиби хтось подумав, що в хаті живе срана господиня, оферма якась...
.
І ми готувалися до великого святкового марафону.
В хаті тільки щось різали, парили, варили, мастили і перемащували.
Вікна стояли запотівші від пари, а баба мала вдосталь сил гонити і командувати, коли щось було не так. Командувала і молилася.
.
А ми малі хтіли пампухів і хтіли вже, щоб свєта борше настали, щоб можна було накласти цілу миску куті і їсти її великою ложкою.
Такою смачною, як у дитинстві кутя не була більше ніколи!
.
На Святвечір терлися бурячки з хроном, робилися голубці з тертої бульби, зверху политі присмаженою цибулькою, вареники з капустою, вареники з грибами, грибна мачанка, борщ з вушками, горох намочений і відварений, цілий баняк бульби, риба смажена, узвар зі сушеня...
.
Одночасно готувалися страви до пісного Святвечора і також вибадовувалися ще всякі розмаїті ситні наїдки, які можна було з’їсти на Різдво, Марії, Степана.
В баняках варилися ратиці на холодець, а в духовці запікалася кишка.
Ще пеклися пляцки, сирник, завиванці.
.
Здавалося, що вже все було готове і наварене-напарене-насмажене...
І я із замилуванням Божим чекала на першу зірку, щоб нарешті просто сісти до столу.
Але нє!
Баба криком давала команду: «Селедця нема! Бігом до магазину купити селедця з головою і молочком!»
.
Коли селедець вже лежав на тарілці, зверху присипаний порізаними кільцями цибулі, баба сплескувала руками і говорила:
«Ну, Слава Богу, ніц не забули!
А то будуть з нас люди сміятися, шо ми на свєта в хаті ніц не маємо їсти!»
.
Перша зірка зійшла.
Помолилися до образів.
Сіли.
«Йой, а ну бігом на кутики столу зубчики часнику поклади, жиби всі були здорові! Забули. І соли постав, шоби ми ся цілий рік не сварили»,— знову не замовкала баба.
.
А під столом у нас лежало сіно, духмяне таке і снопки соломи по кутках стояли.
.
Починали з куті.
І баба вже на діда поглядала чи буде він кутю до стелі підкидати і дивитися чи прилипне зерно.
Після минулорічних таких ритуалів, баба нам заборонила кутю підкидати. Казала, що її дуже крижі болять по взвишках лазити і білити потім.
А дідо ласкаво дивився на бабу, на нас малих, підморгував нам теплим поглядом, чекав, щоб баба відвернулася...і ми малі хапали ложку і кидали кутю до самісінької стелі.
.
Сміялися так щиро, що в хаті ставало затишно й ще більш святково...
.
Як баба, то зовиділа, ставала до нас сваритися, шо ми дивуглєди, не шануємо її крижі.
А дідо підливав бабі келєшок домашнього вина і говорив:
«Файно зерно прилипло до стелі. Пшениця цього року вродить фист, буде Україна багатою. На другий рік знову сядем до столу, зустрінемо ще одне Різдво!»
.
Потім ми збирали ложки, виделки зі столу і йшли з бабою надвір ворожити на судженого.
Лижками товкли одна до одної і дослухалися звідки пси начнуть брехати.
Якщо пси не гавкали, то починали лижками товкти до плоту, щоб голосніше було.
Товкли так, що аж штахєти відлітали.
А пес мені завжди брехав з якоїсь буди десь там за річкою далеко...
Баба казала, шо мій суджений буде не наш, з єнакшого села, шо те єнакше село там, де її першострічна сестрінка по вуйкові Миколі жиє.
.
Я завжди з сміялася з бабиних пояснень, бо в неї в кожному селі було першострічна або другострічна сестрінка.
А баба мені заповідала, що кавалєра треба такого брати, щоби в нього руки не зі сраки росли, бо як знайду собі лейдака, то буду сама ґарувала, хлоп мусить бути до праці, а не для насіння.
.
Потім ми вже хтіли бігти по сусідах колядувати.
Але спершу колядували в хаті.
Баба мусіла перевірити чи добре знаємо колядки, бо одного року переплутали слова і співали:
«А віл стоїть трясеться, Йосип смутно пасеться».
За таке могли дістати від баби по крижах.
.
І ми з колядою вибігали у різдвяну ніч!
Дивилися на ясні зорі, такі далекі, недосяжні, холодні, але вони ставали такими радісними і святковими.
Баба казала, що з кожної зірки на нас дивляться наші померлі родичі і оберігають нас.
Їм сьогодні також світло і радісно, бо на землі Христос ся рождає!
І на землі люди стають хоча б трішки добрішими і щасливішими, бо славлять його.
І в людях зарождається світло.
З Різдвом!

Автор допису
Христя Кішик

Василь Кубаш Харків – найбільше місто на 50 паралелі.
Три Нобелівських лауреата жили в Харкові
Харків’яни зняли перший фільм у Російській імперії.
Вперше атомне ядро розщепили в Харкові
Танк Т-34 створений у Харкові
Харків – міжнародне студентське місто
Ринок Барабашова – найбільший ринок в Європі.
Найбільша площа в Європі розташована в Харкові.
В Харкові побудована перша бетонна будівля - Держпром
Перший трамвай Харкова був кінним.
В Харкові відбувся найбільший безкоштовний концерт в Україні.(2008 ,Queen)
Харківський національний університет – найстаріший і великий ВУЗ України.
Перший Палац піонерів і жовтенят був відкритий у Харкові.
Перша дитяча залізниця в Харкові
Перший в Україні аеропорт був побудований в Харкові.
Лінії Харківського метрополітену тягнуться на 40 кілометрів.
21 житель Харкова літав у космос
Найстаріший зоопарк України знаходиться в Харкові.
Харків'янин Юрій Кнорозов розшифрував ієрогліфи індіанців Майя
І якщо Ви дочитали до кінця, дуже багато відомих танцюристів із Харкова ! Якщо їх перелічувати, не вистачить одного поста. Харків був і буде українським

Юлія Клименюк

Василь Кубаш Кожна родина має свої улюблені традиції на Різдво. Готувати кутю та узвар, підкладати сіно та часник під скатертину на Святвечір, обмінюватися подарунками, співати за столом колядки — здавалося б, такі дрібниці, але саме вони створюють отой особливий неповторний дух свята.

Раніше у побуті наших прадідів таких традицій та обрядових елементів було значно більше, і внести усі їх в наші будні практично неможливо.

Втім, є особливо хороші звичаї, які були знаковими колись і здатні прикрасити та зробити затишнішими свята і в наш час.

УП.Життя зібрала дев'ять давніх традицій, які отримали нове дихання або набувають популярності. У вас ще є час їх підтримати і запровадити й у власній родині

Василь Кубаш «Росія ніколи не буде розвиненою. Це не той народ.
Будь-який союз України з Росією недоцільний і особливо вбивчий в економічному плані. Технологічно ми залишимося позаду всього світу.
Нам треба включатися в світові ринки. Нам потрібні знання, щоб розвивати технології, які є на заході, але ніяк не в Росії.
Ось я, росіянин до мозку кісток, але я вам кажу: нічого хорошого Україну не очікує, якщо вона піде в Росію”.
Микола Амосов,
видатний український хірург, біокібернетик, філософ, письменник..

Переклад інтерв'ю з російської на Українську - Рух за мову

https://www.facebook.com/share/p/14...

Василь Кубаш У Сполучених Штатах Америки триває гучний політичний конфлікт навколо сенатора-демократа Марка Келлі, колишнього капітана ВМС і астронавта, який також є відомим прихильником України та її підтримки у російській війні.

Про це пише видання The Guardian.

Скандал виник після того, як Келлі разом із кількома іншими конгресменами опублікували відео, у якому вони звернулися до військовослужбовців із закликом не виконувати потенційно незаконних наказів. Ця заява була націлена на захист Конституції США та прав військових, проте викликала жорстку реакцію з боку адміністрації Трампа – президент США назвав це «заколотом».

Глава Пентагону Піт Гегсет також різко розкритикував дії Марка Келлі. Він звинуватив сенатора у «сепаратизмі» й «схильності до заколоту», натякаючи на можливі юридичні наслідки.

Гегсет наказав секретарю військово-морських сил розпочати розслідування щодо можливих порушень Келлі військового права і дисципліни військовослужбовців.

Келлі у відповідь наголосив, що не дозволить собі бути заляканим тиском з боку Трампа або Міністерства оборони США.

Сенатор заявив, що має «занадто багато заслуг перед країною», щоб мовчати, і закликав захищати конституційні права американців.

Келлі опублікував у соцмережі Х відео, в якому порівнює свій життєвий шлях із «досягненнями» Трампа:

«У 1991-му, коли Трамп доводив до банкрутства казино, я отримав поранення, виконуючи свій військовий обов’язок в Іраку і Кувейті.
В 2001 році, коли Трамп сказав, що падіння веж-близнюків означає, що він тепер власник найвищого хмарочоса на Манхеттені, я доставив на космічному кораблі у космос прапори на знак вшанування жертв теракту 9\11.
У 2003 році, коли Трамп писав вітальну листівку з днем народження цьому монстру Джеффрі Епштейну, я був тим, хто покривав прапором тіла моїх друзів-астронавтів, які загинули, коли вибухнув космічний шаттл «Колумбія», – йдеться у відео.

Сенатор не виключив, що справа може дійти до судових чи дисциплінарних процедур, але сказав: «Я не збираюся зникати».

Келлі та його союзники стверджують, що військовим слід пам’ятати про обов’язок не виконувати незаконних наказів, а не про те, щоб сліпо слухатися політичних вказівок.

Розслідування проти сенатора викликало занепокоєння серед демократів – вони розцінили це як політичне переслідування і направили листи на адресу керівництва ВМС з критикою такого тиску.

Марк Келлі – колишній капітан ВМС США, астронавт і сенатор від штату Арізона, який має широку підтримку в демократичному таборі.

Він також відомий своєю прозахідною позицією щодо України та кількома візитами до Києва, де закликав до підтримки української оборони і безпекових гарантій.

До речі, Ілон Маск у березні 2025 року назвав Келлі «зрадником» після того, як сенатор відвідав Україну та виступив на її підтримку. Саме в той час США призупинили будь-яку допомогу Україні – і Келлі приїхав, щоб підтримати країну, яка відбиває військову агресію росії.

Після критики Маска Келлі оголосив, що позбудеться своєї Tesla.

«Я купив Tesla, тому що вона була швидка, як ракетний корабель. Але тепер кожного разу, коли я їду на ній, я відчуваю себе рекламним щитом людини, яка руйнує наш уряд і завдає людям шкоди», – заявив сенатор.

Василь Кубаш ЗАХІД ПЕРЕХОДИТЬ РУБІКОН
У Берліні сталося те, чого в москві боялися найбільше, а в Києві обережно сподівалися.
Європейські лідери, зібравшись у відомстві канцлера Мерца, підписали документ, який де-факто змінює архітектуру безпеки континенту.
Підписи під документом поставили важковаговики: канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, президент Франції Еммануель Макрон, прем'єр Британії Кір Стармер, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, а також лідери Італії, Польщі, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Данії.
Документ має суху назву: «Спільна заява європейських лідерів за підсумками зустрічі в Берліні». Але його зміст — це вирок імперським амбіціям рф.
Ось детальний аналіз 6 ключових пунктів угоди.
1. Армія мирного часу: 800 000.
Цитата: «Забезпечити стійку підтримку Україні для створення збройних сил, чисельність яких має залишатися на рівні 800 000 осіб».
Це означає кінець будь-яким розмовам про «демілітаризацію».
Захід офіційно підписується під тим, що в України буде найбільша армія в Європі. Для порівняння: Бундесвер планує досягти 203 тисяч до 2031 року.
Україна триматиме зі зброєю майже мільйон людей.
Це не просто оборона, це найпотужніший фактор стримування. Така армада, оснащена західною зброєю, робить будь-яку спробу нового бліцкригу з боку рф самогубством.
2. Європейський легіон: «Коаліція рішучих».
Вперше офіційно заявлено про введення іноземних військ. Формулювання «сприяння у відновленні», «захист неба» та «безпека на морі» розв'язує руки.
Це «НАТО-лайт».
Війська Альянсу заходять в Україну не під прапором НАТО (щоб не лякати Вашингтон), а як «Коаліція охочих». Вони візьмуть на себе тил, логістику, ППО та охорону кордонів з Білоруссю і Придністров'ям, вивільняючи бойові частини ЗСУ для східного фронту.
3. Американський нагляд.
Трамп не хоче посилати солдатів, але він готовий бути «шерифом».
Американці очолять моніторингову місію.
Це гарантія того, що будь-яке порушення «тиші» з боку рф буде зафіксовано не беззубим ОБСЄ, а представниками Вашингтона.
А стріляти в бік американського прапора — погана прикмета навіть для кремля.
4. Юридичні гарантії (замість Будапештського меморандуму):
Це та сама «5-а стаття», але прописана у двосторонніх договорах. Якщо рф сіпнеться знову, Європа зобов'язується не «висловлювати занепокоєння», а вступати в конфлікт: давати зброю, розвіддані та вводити війська.
5. «Російські активи в ЄС залишаються замороженими».
Що це означає:
путін сподівався виторгувати розморожування активів в обмін на мир.
Не вийшло. Гроші залишаються в заручниках і, судячи з усього, підуть на той самий «план Маршалла» для України. Економіка відновлення будуватиметься на конфіскованих мільярдах рф.
6. Шлях до ЄС: це політична точка неповернення. Україна остаточно йде з орбіти «русского міра» в економічний і політичний простір Європи.
Цей документ – результат жорсткого компромісу між «хотєлками» Трампа (швидко закінчити війну) і страхами Європи (залишитися сам на сам з путіним).
Трамп отримує: лаври миротворця, зупинку гарячої фази та перекладання фінансових витрат на Європу.
Європа отримує: буферну зону, захищену 800-тисячною армією.
Україна отримує: виживання, гарантії безпеки, гроші на відновлення і перспективу ЄС, нехай і ціною болючих територіальних компромісів (де-факто, але не де-юре).
москва отримує: стратегічний глухий кут. Замість слабкої нейтральної країни біля кордонів — військовий монстр, інтегрований у Захід.
Берлін 15 грудня 2025 року увійде в підручники історії як день, коли Європа перестала боятися і почала діяти .
Іван Вознюк

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1F...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1BY4...

Василь Кубаш КОНГРЕС ПОСТАВИВ БІЛИЙ ДІМ НА МІСЦЕ!

Конгрес США фактично заблокував Трампу можливість одноосібно здати Україну Путіну.

Це не просто «ще один закон», а прямий інституційний заколот проти Білого дому:

✓ NDAA-2026 (ухвалений Палатою 10–11 грудня 2025 року) забороняє Трампу виводити американські війська з Європи без схвалення Конгресу та НАТО.

Гарантує базову військову допомогу Україні (понад $400 млн) навіть у разі, якщо Трамп повністю перекриє екстрене фінансування.

Посилює східний фланг НАТО (Польща, Балтія, Румунія) саме проти Росії, а не проти Китаю, як цього хоче Трамп.

Це означає:

Трамп не може реалізувати «мирний план» у тому вигляді, в якому він його задумав.

Він хотів швидко «закрити питання» за рахунок України, але Конгрес (зокрема й багато республіканців!) сказав: «Ні, ми не дозволимо зруйнувати НАТО і віддати Європу Путіну».

Другий за важливістю момент, що випливає з першого:

Європа вперше за 80 років реально відривається від США і починає діяти самостійно.

Вона зрозуміла: якщо Трамп домовиться з Путіним, наступним буде Пекін із Тайванем, а потім — сама Європа. Тому ЄС нині готує €200 млрд кредитів Україні з російських активів і вперше відкрито заявляє: «Ми — головна опора Києва, а не Вашингтон».

Підсумок одним реченням:

Україна отримала несподіване вікно на 6–12 місяців, коли ні Трамп, ні Путін не можуть нав’язати капітуляцію силою — бо американські інститути та Європа вперше грають проти них одночасно.

Це і є той самий «стратегічний шанс».
РАЗОМ ПЕРЕМОЖЕМО РАШИСТІВ!

Василь Кубаш Сенатор Річард Блументаль для Суспільного каже, що Трамп задобрює путіна. Він просуває тему виборів в Україні як ще один крок у процесі, яким він фактично передає путіну Україну.

путін не проводить справжніх виборів. Зеленський не має жодної причини робити це під час повномасштабної війни.

Інші цитати Блюменталя:

Трамп кидає Україну. Він штовхає її до територіальних поступок, які я називаю несправедливими й неприйнятними.

Трамп відрізає військову допомогу, яка дає Україні можливість стримувати різанину, яку чинить путін.

Я хочу, щоб Конгрес визнав росію державою-спонсором тероризму за масове викрадення українських дітей і запустив нові економічні санкції проти кремля.

Переговори поки виглядають односторонніми. Посланці Трампа заходять у процес з упередженням проти України — Віткофф і Кушнер виглядають як команда росії, а не як нейтральні посередники.

Трамп має замінити їх, а весь «мирний план» треба викинути й почати заново.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/17...

Василь Кубаш Після того як я пішла з роботи, розлучилася, втратила маму, перенесла операцію з підозрою на онко .. і все це майже одночасно, я відчувала себе абсолютно спустошеною.

Плюс обстріли, відсутність світла, тепла, грошей .. і любові ..

Чесно?
Я, доросла тітка, вперше в своєму житті, не знала, як жити далі…

Крім роботи в бухгалтерії, я вивчала духовні закони, психологію, карму і тп
І все в житті здавалося логічним.
Любу ситуацію я могла розкласти по поличкам.
Тут всі ці закони неначе перестали працювати.
Події не піддавалися розумінню.

Тоді я просто здалась.
Я сказала: Господи, роби зі мною що ти хочеш, бо я не знаю що робити.

Вранці позвонила давня знайома: Треба твоя професійна допомога. Наша компанія розвалюється. Прибутків немає, податки величезні, колектив робить що хоче. Допоможи знайти проблему.

Я не мала сил, але мені дуже були потрібні гроші. Я подумала: Погоджусь, але не менше ніж за пʼять тисяч!
- Я знаю, що ця робота коштує набагато більше, промовила знайома, та ми можемо зараз заплатити тільки двадцять тисяч.

О Боже, дякую!

За мною приїхав водій, мене поселили в готелі пʼять зірок. І це була область де взагалі не чути шахедів)
Я наче потрапила в іншу реальність.

За три дні аналізу підприємства ми знайшли проблему!
І навіть деякі задачі вирішили прямо на місці.
А деякі спланували на певний період.
В результаті, без фінансових вкладень, а тільки за рахунок оптимізації податків, ми знайшли декілька мільйонів прибутку.
Я провела бесіди з робітниками.
Їх треба було просто вислухати і змінити умови праці, що було на користь підприємства.
Часто власники так зайняті, що не бачать елементарних, простих речей ..і можуть втрачати прибутки і хороших працівників.

Я їхала додому задоволена результатом і з цілою сумкою консервованих огірків. Бо за обідом я сказала, що мені сподобалися огірки)
На слідуючий день, в офісі не було такого співробітника, який би не приніс мені баночку-дві з собою ))
Пишу і плачу.
Які ж у нас люди неймовірні.
Людина - це найбільший скарб у світі.

Виходячи з готелю додому, я почула десь за спиною: Дякую вам.
Я повернулася.
У дверях стояла маленька жіночка, адміністраторка цього готелю.
- Вже їдете? Мені так приємно було бачити людину, яка посміхається, сказала вона.
Я? Посміхаюся!?
Так, я вперше за рік справді посміхалася.
Ми ( чомусь) обнялися.
- Зайдіть до мене в кабінет, будь ласка. - Ось, дивіться, це мої роботи.
Вона показувала мені вʼязані речі, які сама зробила.
- Що вам подобається?
Ось, ці рукавички. Хочу вам подарувати.

Мій улюблений зелений колір .
Я їх зразу відмітила поглядом. Які красиві.
Дякую незнайома - знайома людино.

Наче й робота була складною: аналіз фінансових показників та купи різних звітів, документів, внесення змін в управлінську програму, бесіди зі співробітниками, коли тебе сприймають на початку вороже ..
Але я їхала додому з теплим серцем, з купою подарунків, з класно виконаними задачами і хорошим результатом.

Бог завжди дає нам потрібних людей поряд.

Далі моє життя неначе почало набувати нового сенсу.
Завдяки людям , які зʼявлялися біля мене …

Я зрозуміла, навіть коли ти відчуваєш що ти один на один зі своїми проблемами, ти ніколи не один!

Згодом, я створила групу для підтримки підприємців.
Раз на місяць я проводжу безкоштовні навчання ФОП. Даю професійні поради та відповідаю на живі питання ФОПів.

Моя консультація зараз коштує не пʼять тисяч ))

Та якщо вам потрібна підтримка або ви хочете підтримати українських підприємців , долучайтеся абсолютно безкоштовно.

Цінність в тому, що в групі ти не один на один, знайдеш підтримку!

https://t.me/+IwqATgcExgE4MmIy

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1C...

Василь Кубаш Від слюсаря до.... консерваторії...

або

"Пам'ятаймо лишень

Домовина не має кишень

І життя не повторить ніхто з нас на біс"

Степан Гіга народився 16 листопада 1959 року в селі Білки на Закарпатті. Коли навчався в загальноосвітній школі, то брав уроки вокалу та гри на баяні у місцевого вчителя музики Михайла Копинця. Однак до Ужгородського музучилища він вступив лише з четвертої спроби: після 8, 9 та 10 класу стати студентом не вдалося.

Тому, закінчивши десятирічку, він пішов працювати слюсарем до місцевої сільгосптехніки, а згодом — водієм вантажівки. Звідти — в армію, а ще через два роки, після повернення із війська, Степан врешті став учнем Ужгородського музучилища.

Ще від 7 класу і до самого закінчення музучилища Степан Гіга був учасником ансамблю «Зелені Карпати», згодом став керівником цього колективу. «Саме у „Зелених Карпатах“ я формувався як музикант, — стверджує Степан Гіга, — тут я вперше зустрівся з професійною музикою та навчився грати на всіх музичних інструментах».

В Ужгородському музучилищі Степан Гіга навчався лише три роки (1980—1983) замість чотирьох — склав іспити екстерном, і в тому ж 1983 році вступив до Київської консерваторії на вокальний факультет, де навчався у класі професора, завідувача кафедрою, народного артиста України Костянтина Огнєвого.

Навчаючись у консерваторії, Степан Гіга отримав спеціальний дозвіл Міністерства культури Української РСР про вільне відвідування навчального процесу. Це звільняло його від лекцій та семінарів, але не від іспитів та заліків. Хоча і цей вільний час дозволив брати участь і перемагати в понад десяти різноманітних конкурсах і фестивалях.

На другому курсі консерваторії Степан Гіга став солістом надзвичайно популярної на той час синтез-групи «Стожари» (при Чернігівській філармонії), одночасно працював солістом оперної студії Київської консерваторії, якою керував народний артист СРСР Дмитро Гнатюк.

Після закінчення консерваторії музикант отримав направлення на роботу солістом Національної опери, але, зваживши всі «за» і «проти», Степан відмовився.

Саме через це йому вдалося отримати диплом про закінчення вищого закладу лише через півроку.

У цей час він отримує кілька пропозицій щодо подальшої роботи, в тому числі й від Волинської філармонії, де спеціально для нього була створена група «Рандеву». Однак він відмовляється і повертається на рідне Закарпаття — і в 1988 році стає солістом Закарпатської обласної філармонії. Через рік Степан Гіга створив джаз-рок групу «Бескид».

У 1991 році, коли цей гурт розформували, Степан Гіга залишився без роботи. Саме тоді він вперше спробував займатись аранжуванням, почав писати пісні, а згодом створив власну студію звукозапису «GIGARecords».

У 1995 році виходить перший сольний альбом співака «Друзі мої». Згодом з'явилися ще два: «Вулиця Наталі» та «Троянди для тебе».

Альбом «Вулиця Наталі» (тиражуванням займалася студія звукозапису з Калуша «6 секунд») став для Степана доленосним — у 2002 році тираж сягнув одного мільйону проданих копій. І як результат — Степан Гіга першим в незалежній Україні отримав Золотий диск.

20 лютого 1998 року стає заслуженим артистом України, а вже за чотири роки, 28 грудня 2002 року, отримав звання народного артиста України.

За 10 років Степан Гіга випустив три сольних альбоми, дві відеокасети з кліпами («Друзі мої» та «Вулиця Наталі»), ще одну відеокасету — з врученням Золотого диску. 17 листопада 2005 року в Івано-Франківську відбулася презентація першого в Україні подвійного DVD співака. На двох дисках (І — «Вулиця Наталі», ІІ — «Троянди для тебе») — версія «живих» концертів всеукраїнського туру, який проходив напередодні на підтримку нового альбому «Троянди для тебе».

Кілька років тому на базі студії «GIGARecords» співак створив Мистецьку агенцію Степана Гіги, де навчаються молоді виконавці. «Я не займаюсь продюсуванням цих дітей, — говорить Степан Гіга, — але намагаюсь навчити їх, записати перші пісні, допомагаю їм стати на ноги. І, що дуже важливо, даю можливість виступити поруч зі мною на великій сцені.

Хай не зрадять нас друзі

І власне сумління

І земнеє тяжіння

Де родився і зріс

Пам'ятаймо лишень

Домовина не має кишень

І життя не повторить ніхто з нас на біс

Пам'ятаймо лишень

Домовина не має кишень

І життя не повторить ніхто з нас на біс

Не будуй своє щастя

Сховавши за браму

Добро й милосердя

Творити спіши

Не буває дороги

Дороги до храму

Якщо храму немає

Немає в душі

Не буває дороги

Дороги до храму

Якщо храму немає

Немає в душі

Освятися любов'ю

Освятися зорею

Доторкнися душею

І світання, й беріз

Не оскверни літа

Не спливи, як вода, без сліда

Бо життя не повторить ніхто з нас на біс

Не оскверни літа

Не спливи, як вода, без сліда

Бо життя не повторить ніхто з нас на біс

Не будуй своє щастя

Сховавши за браму

Добро й милосердя

Творити спіши

Не буває дороги

Дороги до храму

Якщо храму немає

Немає в душі

Не буває дороги

Дороги до храму

Якщо храму немає

Немає в душі

Пам'ятаймо лишень

Домовина не має кишень

І життя не повторить ніхто з нас на біс

Пам'ятаймо лишень

Домовина не має кишень

І життя не повторить ніхто з нас на біс

Щиро Ваш

Степан Гіга....

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1H...

Василь Кубаш 2025-й рік стане роком з найменшими обсягами західної військової допомоги Україні від початку проти неї російської війни у 2022 році. У другій половині 2025 року обсяги військової допомоги Європи Україні зменшилися настільки, що вона не зможе повністю компенсувати відсутність допомоги з боку США цьогоріч, підрахували дослідники проєкту Ukraine Support Tracker.

Як зазначають дослідники, у вересні та жовтні цього року Європа виділила Україні лише близько 4,2 мільярда євро військової допомоги, чого недостатньо, щоб компенсувати втрату допомоги від США.

"Водночас збільшився розрив всередині самої Європи. Так, Німеччина, Франція та Великобританія значно збільшили обсяги допомоги Києву, однак у відносному вираженні вони залишилися нижчими за рівень допомоги від скандинавських країн. Італія та Іспанія надали лише незначну допомогу", - ідеться у повідомленні Ukraine Support Tracker, що базується на останньому оновленні проєкту, який охоплює надану допомогу до жовтня 2025 року включно.

Ukraine Support Tracker реалізується дослідниками Інституту світової економіки у Кілі.

https://p.dw.com/p/551cE?maca=ukr-F...

Василь Кубаш Микола Княжицький

Як виглядатимуть гіпотетичні вибори під час війни, можна побачити вже з учорашньої фрази Путіна, мовляв, люди зустрічають російських солдатів словами: "Ми чекали на вас". Видається, він досі в це вірить, і саме на цьому ґрунтується його оптимізм щодо виборів в Україні, на яких Кремль наполягає.

Але в чому небезпека проведення виборів під час війни? І які ризики несуть заяви керівництва держави про готовність їх організувати «за 60–90 днів»?

1.Варто нагадати, що зміна влади в Україні — одна з перших вимог Путіна у його довгому списку. На початку вторгнення 2022 року вони розраховували змінити владу силовим шляхом. Тоді це не вдалося, але Кремль і сьогодні не втрачає оптимізму поставити свою маріонетку в Києві.

Вигадані історії про зустрічі російських солдатів із квітами лише укріплюють їхню віру в перспективи перемоги проросійських кандидатів на виборах. Саме тому кожен проєкт «мирних меморандумів» містить пункт про проведення виборів.

2. Уже зараз очевидно, що Кремль не буде підписувати жодних документів із Зеленським. Путін сприймає мирну угоду як інструмент фіксації власної перемоги, тому підписувати її має інший президент України.

Відповідно, вибори Кремль розглядає як альтернативний спосіб зміни влади. А це означає, що в разі старту виборчої кампанії Росія впливатиме на неї максимально агресивно.

3. Нескладно уявити, як у кремлівських фантазіях виглядатимуть вибори під час війни. Проведення виборів супроводжуватиметься цілим пакетом російських вимог: повний доступ для проросійських партій, повернення російських медіа та пропаганди, реєстрація кандидатами всіх зрадників та сепаратистів — від Медведчука до Азарова.

І все це буде подано американцям як «вільні вибори» та «свобода слова». Для частини американського істеблішменту така аргументація дійсно може здатися переконливою, і вона буде транслюватися до нас.

Як наслідок, Україні висунуть умови «передвиборчого перемир’я». Ззовні вони виглядатимуть цілком демократичними для тих, хто не розуміє українського контексту: «В ЄС і США немає заборонених партій, російські ЗМІ не закривають, пропаганда — це частина виборчого процесу. Ми хочемо того самого й в Україні».

Якщо це не вдасться швидко зупинити, то після кількох місяців переговорів про виборче перемир’я з’явиться якийсь «компроміс». Передбачити його зміст складно, але участь у виборах кандидатів із кремлівською підтримкою залишиться в будь-якому варіанті.

Під час кампанії проросійські кандидати говоритимуть: «Бачите, зараз не бомблять, ракети не літають, на фронті не вбивають. Якщо хочете, щоб так було й далі — голосуйте за умовного Медведчука». А якщо ні — знову будуть ракети, обстріли і фронт. І російська армія тим часом стоятиме вздовж лінії розмежування, нагадуючи, як і за кого «треба голосувати».

Паралельно розкручуватимуться кампанії зі згортання української ідентичності. Гасла «Мова, Віра, Армія» повернуться — але вже в іншому сенсі: «Голосуйте правильно — і знов зможете слухати нормальну російську музику, діти не будуть "кривлятись українською", ТЦК розпустять, а російська церква повернеться в кожне село».

4. Очевидно, Україні критично потрібні вибори. Як опозиційний політик, я не маю жодних сентиментів щодо чинної влади. Але проведення виборів під час війни містить очевидні загрози, здатні привести до катастрофічних наслідків. Саме тому Конституція та закони прямо забороняють вибори під час воєнного стану.

Не повинно бути сумнівів: знищення незалежної України — одна з ключових цілей Путіна. Яким шляхом це буде реалізовано — воєнним, дипломатичним чи через вибори — для Кремля лише деталі. Завдання влади та суспільства — не допустити цього. Вибори в Україні можуть відбуватися лише на українських умовах.

Василь Кубаш Є в українській мові слова, які не просто важко перекласти — їх майже неможливо передати іншими мовами без втрати тієї глибини, теплоти й образності, що закладені в них століттями. Це маленькі скарби нашої культури, унікальні й самобутні.

1. Вирій — це красиве й поетичне слово не має іноземних аналогів. А називають так теплі краї, куди птахи відлітають зимувати.

2. Тужити — відчувати глибокий сум за кимось або чимось, що виходить за межі звичайного.
Перекласти це слово дослівно - дуже важко.

3. Непереливки — так говорять, коли опиняєшся у складній ситуації або зазнаєш труднощів.
Це народне влучне слово, яке ніколи не перекладеш буквально.

4. Шахівниця — цікаво, що в багатьох мовах немає окремого слова для шахової дошки, але в українській воно є.

5. Манівці — колоритне слово, яке не має точної відповідності в інших мовах. Воно означає обхідні шляхи, незвідані стежки.

6. Кохати — українська мова - одна з небагатьох у світі, де чітко розрізняють два поняття:
«любити» - це широке поняття (любов до родини, друзів, речей), а «кохати» - лише глибоке, романтичне почуття між
закоханими.

7. Щем або щемити — це винятково українські слова, які описують особливий стан емоційного болю. Це одне з найпоетичніших українських слів, якому важко знайти аналог у будь-якій мові.

8. Добродій — людина, що безкорисливо допомагає іншим.
Це слово в українській мові є унікальним звертанням, яке поєднує формальність і теплоту. В інших мовах для цього поняття зазвичай використовуються окремі слова або вирази, що не передають такої ж емоційної насиченості.

9. Майоріти — це дієслово описує легкий, плавний рух у повітрі — зазвичай прапора чи тканини. Це поетичне, емоційне зображення граційного коливання.

10. Наснага — означає внутрішнє палке натхнення, піднесення духу, енергію для творчості або дії. Більше, ніж просто «мотивація» — це глибока внутрішня сила, яка веде до натхненної праці.

11. Чимчикувати — крокувати дрібненько, жваво, легко, часто з гумористичним відтінком. Жодна інша мова не має настільки яскравого слова для опису такого способу ходи.

12. Начувайся — застереження з легким натяком на погрозу або суворе попередження. Це слово несе в собі одночасно емоцію і драматизм, який складно передати іншими мовами одним словом.

Кожне з цих слів — мов крихітний всесвіт, у якому поєднані емоції, досвід, світогляд і душа українського народу. Вони не просто збагачують мову — вони нагадують, ким ми є, і чому наша культура така неповторна.
З мережі

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1H...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1G...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1C...

Василь Кубаш У Держприкордонслужбі креативно привітали українців зі святами напередодні Дня Святого Миколая.

Зокрема, там повідомили, що "Святий Миколай" уже в Україні і "перетнув кордон через пункт пропуску".

Більше: https://life.pravda.com.ua/society/...

Василь Кубаш Це найкоротша лекція в історії Гарварду, яка зекономила б людям мільйони на психотерапевтів.

1986 рік. Випускний у школі Гарварда. Чарлі Мангер (парнер і найближчий друг Бафета) виходить на сцену, але замість стандартної мотивації «як досягти успіху», він говорить про те, як гарантовано перетворити собі життя на пекло.

Чому?

Шляхів до щастя тисячі, і вони розмиті. Шляхів до нещастя всього кілька, і вони дуже конкретні.
Ти можеш математично гарантувати провал і ось як це зробити.

Перший — заливати в себе хімію, щоб втекти від реальності.
Другий — заздрість.
Третій — бути ображеним

1. Заздрість

Мангер каже, що заздрість приєдналася до хімічних речовин у «чемпіонаті з гарантування нещастя» ще задовго до того, як про неї погано написали в біблійних текстах.

Це заводський брак людської психіки.

Якщо ви хочете бути нещасним просто продовжуйте порівнювати свою «чорнову версію» життя з «відредагованою вітриною» сусіда. Це працює безвідмовно.

(До речі, соціальні мережі зробили для генерації страждань більше, ніж усі філософи-песимісти разом узяті. Хочеш страждати? Просто гортай інстаграм 15 хвилин).

2. Образа

«Життя і так достатньо важке, щоб ковтати його, не вичавлюючи туди гірку шкірку образи».

Вдумайся в це. Життя складне за замовчуванням. Але коли ти обираєш образу, ти свідомо додаєш отруту у власну чашку. Ти не караєш кривдника. Ти караєш себе, знову і знову прокручуючи минуле, поки воно не зжере твоє майбутнє.

Мангер, який пережив смерть сина, розлучення і втрату ока, знав про це все. Для нього образа це не емоція, це управлінське рішення: бути нещасним.

Компроміс Дізраелі
Але ми люди. Іноді «пробачити і відпустити» звучить як казка для дітей.

Мангер пропонує історію Бенджаміна Дізраелі, одного з найвпливовіших прем'єр-міністрів Британії.

Дізраелі знайшов метод. Він не мстився. Він не витрачав енергію на сварки.

Він просто записував імена людей, які його образили, на клаптиках паперу.

Кладав їх у шухляду.

І час від часу відкривав її, щоб перевірити, як світ покарав їх без його участі.

Він отримував специфічне задоволення, бачачи, як «гарантоване страждання» наздоганяє їх саме по собі.

Головна ідея

Ми всі шукаємо складні шляхи до щастя. Мангер пропонує принцип інверсії (мислення від зворотного).

Замість того, щоб намагатися бути розумним, намагайся не бути дурнем.

Замість того, щоб шукати щастя, прибери з життя те, що гарантує нещастя.

Ти не завжди контролюєш події.

Але ти на 100% контролюєш, чи додаватимеш ти у своє життя «гірку шкірку образи» і чи будеш ти грати в гру порівнянь, яку неможливо виграти.

Звільнитися від заздрості та образи це не про мораль. Це про холодний, прагматичний егоізм. Тобі вигідніше жити без цього вантажу.

Українці сьогодні ображені на всіх. Іноді здається, що це наш новий нацспорт. Але є проблема: образи не збільшують армію, не ремонтують ППО і не додають сенсу в житті. Мангер би посміхнувся і запитав: ну і як довго ви плануєте носити цей рюкзак із камінням? Він точно не для перемоги.

Чи готовий ти відпустити образи та інші токсичні емоції?

Василь Кубаш https://www.instagram.com/reel/DRzp...

Василь Кубаш https://www.threads.com/@evrikayao/...

Василь Кубаш Як пояснити дитині, хто такий святий Миколай і як він приносить подарунки?

Думаю, напередодні дня памʼяті святого Миколая цей допис буде корисним для вас.

Передусім важливо розповідати дітям правду, але в такій формі, яка збереже їхню віру в добро, таємницю і чудо. Адже святий Миколай – це не вигадка. Він був реальною людиною, єпископом, який жив майже 1700 років тому. Люди пам’ятають його до сьогодні, бо він умів бачити біду інших і допомагав тихо, непомітно, так, щоб ніхто не знав, від кого прийшло добро. Саме тому його й називають покровителем дітей та милосердя.

Дітям можна сказати просто:
Святий Миколай – це Божий угодник, який продовжує творити добро через людей.
Він не ходить по дахах і не лазить через димарі, але торкається сердець дорослих – батьків, хрещених, друзів – і вони стають Його руками. Він надихає дарувати радість, підтримку, надію й любов. Тож коли дитина знаходить подарунок – це не чарівна історія про «щось вигадане», а реальне свідчення того, що Бог діє через людей.

Можна пояснити так:
«Святий Миколай бачить твоє добро, твої старання, твою молитву. А подарунки він приносить через тих, хто тебе любить. Він стукає в їхнє серце, і вони з радістю допомагають Йому робити сюрпризи дітям».

Так дитина розуміє дві важливі речі:
☝️чудо існує, і воно – від Бога;
✌️ добро завжди приходить через людей, які відгукуються на Божий поклик.

І найважливіше – розкажіть дітям, що Миколай завжди приходить до тих, хто сам не забуває робити добрі справи. Бо святість – це не магія, це шлях любові.

Василь Кубаш https://www.instagram.com/p/DRgx5UF...

Василь Кубаш 10 РЕЧЕЙ, ЯКІ НЕ ВАРТО РОБИТИ НА СПОВІДІ:

1. Називати помилки і імена когось іншого окрім себе. Уся суть покаяння у тому аби зазирнути до свого серця, а не сповідатися за інших. Сповідь - місце прощення гріхів, а не осуду;

2. Вдаватися до тривалих розмов (для цього можна попросити священника про звичайну бесіду поза сповіддю);

3. Розповідати про другорядні питання, що не відносяться до сповіді: політика, робота, побутові справи, тощо. Це дуже некорисно, бо відволікають нашу увагу від основного;

4. Виправдовувати свої гріхи недосконалістю інших осіб. Мовляв, так я це зробив, але мене до цього спровокували. Якби не вони, можливо я б цього не зробив;

5. Не займатися самобичуванням. Якщо ми хочемо щоби Бог нас пробачив, то маємо передовсім пробачити себе. Так, я згрішив, але я не перестаю бути його дитиною. Він любить мене і бажає мого звільнення а не покарання;

6. Не варто просити щоби священник влаштовував «допит» / попитайте мене /. У наш час є змога самому належно підготуватися, почитавши якусь книжечку про сповідь, замислившись над десятьма Божими заповідями, правдами віри, головними гріхами, тощо;

7. Не концентруватися на навколорелігійних речах / відціджувати комара, а ковтати верблюда /. Також не зосереджуватися на другорядних проступках, порушеннях формальних правил, забуваючи про такі речі як діяльна любов до ближнього, покора, використовування слушних нагод щоби послужити;

8. Не приходити на сповідь як по квиток до причастя. Не маю справжньої потреби у сповіді, але для відчуття внутрішнього комфорту піду аби почуватися чистим. Релігійний формалізм - це те, що є проявом поверховості і невластивого образу Бога;

9. Отримавши розрішення від священника, і, наприклад, забувши сказати про якийсь гріх, не варто за будь-яку ціну вдруге підходити до священник аби це сказати. Це слід зробити у наступній сповіді;

10. Не треба думати, що перелічивши всі гріхи це автоматично робить нас святими. Визнання провини - щойно початок. Найважливіше запитати себе чи є у мене щире бажання змінювати щось у своєму житті.

Василь Кубаш 1 грудня — День Антарктиди.

Перший день зими 1959 року ознаменувався підписанням у Вашингтоні дванадцятьма країнами Договору про Антарктиду, який запобігає мілітаризації та забезпечує суверенітет континенту.

Саме на честь міжнародної угоди у 2010 році було започатковано День Антарктиди, який відзначають у всьому світі щороку 1 грудня.

Подія створена з метою популяризації мирної домовленості, сприяння підвищенню зацікавленості людства до крижаного континенту та усвідомлення необхідності його захисту.

Безстроковий Антарктичний договір набув чинності у червні 1961 року, його дія поширюється на всю територію континенту. Угода гарантує материку статус природного заповідника, простори якого використовуватимуться виключно у мирних та наукових цілях.

Згідно міжнародної домовленості накладена заборона на видобуток в Антарктиді корисних копалин та проведення будь-яких військових заходів.

Це перша угода, укладена в цілях глобальної безпеки в епоху холодної війни, що була спрямована на контроль застосування та використання зброї.

Зараз кількість країн-учасників договору сягає понад п’ять десятків, серед яких є й Україна.

Це відображає дедалі більше міжнародне визнання наукових та екологічних цінностей найхолоднішого континенту планети.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/19...

Василь Кубаш https://www.instagram.com/reel/DRIY...

Василь Кубаш Я не погоджуюся з тими, хто пише, що сьогоднішній обстріл Києва - це помста Кремля за звільнення Єрмака. Ні, одне ніяк не пов'язано з другим. Звісно, що Єрмак, як і інші шоумени, зручні Кремлю, але атака по столиці України - це реалізація доктрини Герасимова та терористичної стратегії рашистів. А ще це тупорила помста за те, що не хочуть українці бути частиною рузького миру, і чергова спроба примусити Україну до капітуляції. Не примусять.

Єдиний варіант зупинити подібні обстріли - це бити у відповідь або мати чим бити у відповідь. Бо тоді, це працює, як зброя стримування. То де ж ті Фламігдічі, які літають на 3000 кілометрів та несуть 1 тону вибухівки? До речі, їх обіцяли робити по 7 ракет на добу. І де вони? Там, де і ті 3000 ракет, які пообіцяв Зеленський до кінця року? А де 800 зенитних дронів-перехоплювачів на добу, обіцяних Зеленським 3 листопада? А де відповідна кількість підготовлених пілотів для цих дронів? І поки всього цього немає, то ми можемо лише сподіватися на помсту, а не мстится. Ракет немає, а "двушечка на Москву" є. Може тому і ракет немає, Володимир Зеленський?

Мої співчуття всім, хто втратив близьких та постраждав. Рашисти не люди, а біосміття. Але не варто забувати і про наших вітчизняних мародерів, які корупцією вбивають Україну не гірше за рашистів.

Василь Кубаш Борислав Береза автор
29 ноября 2025

Василь Кубаш Його уряд наказав йому зупинитися — тричі.
Але він продовжував підписувати візи, поки рука не почала кровити, рятуючи шість тисяч життів, які його країна вважала «негідними порятунку».

Липень 1940 року. Каунас, Литва.

Чіуне Суґіхара прокинувся і побачив сотні людей, що зібралися біля воріт японського консульства.
Виснажені, налякані, з останньою надією в очах.

Єврейські сім’ї, що втекли з Польщі.
Біженці, які рятувалися від нацистської окупації.
Чоловіки, жінки, діти — люди, яким нікуди було йти.

Усіх об’єднувало одне прохання:
транзитна віза через Японію.
Єдиний вузький шлях до порятунку, коли всі інші двері зачинилися.

Суґіхара мав 40 років.
Кар’єрний дипломат, який усе життя сумлінно служив Японії.
Він завжди виконував накази, ніколи не сперечався, приймав будь-яке призначення.

Але того ранку, дивлячись у вічі людям, приреченим на смерть, він зрозумів:
послух означатиме тисячі загублених життів.

Він надіслав телеграму до Токіо:

«Прошу дозволу видавати транзитні візи єврейським біженцям.»

Відповідь прийшла швидко: Відмовлено.

Біженці не мали потрібних документів.
Не мали підтвердженого кінцевого пункту.
Імперська Японія була категорична:

Жодних віз.

Суґіхара надіслав другу телеграму:

«Біженцям загрожує смертельна небезпека. Прошу дозволити видати візи з гуманітарних причин.»

Відмовлено.

Він надіслав третю:

«Сотні сімей загинуть без допомоги. Благаю переглянути рішення.»

Знову відмова. І пряма вказівка:

«Негайно припинити видачу будь-яких віз.»

Три прохання. Три відмови. Три шанси зберегти кар’єру.

Суґіхара стояв біля вікна і дивився на натовп, що з кожною годиною ставав більшим.
Люди їхали днями, зціпивши зуби від страху та надії.
Вони вірили, що цей японський консул допоможе.

Він подумав про дружину Юкіко.
Про трьох дітей.
Про свою роботу, престиж, майбутнє.

Потім — про цих людей зовні.
У яких не було нічого.

Він узяв перо.
І почав писати.

Кожна віза — вручну. Кожне ім’я — шанс на життя.

Суґіхара працював по 18–20 годин на добу.
Юкіко сиділа поруч, масажувала його руку, коли він більше не міг її тримати.
Приносила їжу, дбала про дітей.
Ніколи не просила зупинитися.
Вона знала ризик — і підтримувала його.

В черзі зовні люди чекали годинами.
Суґіхара брав документи, уважно вписував дані, ставив печатку і підпис.

Ще одна людина. Ще одна сім’я. Ще одне врятоване життя.

Рука судомилась.
Зір затьмарювався.
Спина горіла від болю.

Він продовжував.

З Токіо надходили нові телеграми:

«Негайно припиніть. Ви порушуєте наказ.»

Він і далі писав.

29 днів. Тисячі віз. Майже без сну.

Суґіхара видав від 2 000 до 6 000 віз.
Точну цифру ніхто не знає — він перестав вести записи.
У нього не було часу.
Він рятував життя.

Кожна віза дозволяла людям проїхати через СРСР «Транссибом» до Владивостока, а звідти — кораблем до Японії.
Далі — Австралія, США, Китай, Південна Америка.
Куди завгодно, де їх приймуть.

Це був рятівний човен, написаний чорнилом і відчаєм.

**4 вересня 1940 року консульство закрили.

Суґіхару наказали евакуюватися.**

Але люди чекали.

Він писав до останньої хвилини:
в машині, на вокзалі, на пероні.

Коли поїзд рушив, біженці бігли поруч, простягаючи руки.
Суґіхара підписував візи навпростець, кидав їх з вікна.
Вони заповнять дані пізніше.

За словами очевидців, коли поїзд віддалявся, він вклонився і вигукнув:

«Пробачте! Я більше не можу писати! Бажаю вам удачі!»

Покарання прийшло швидко.

Після повернення до Японії його звільнили з МЗС.
Офіційно — «скорочення штату».
Насправді — помста за непослух.

Він втратив кар’єру.
Мав сім’ю на утриманні.
Жодних доходів.

Чотири десятиліття Чіуне Суґіхара жив як невідомий.
Продавав лампочки.
Працював у торгівельній компанії.
Жив скромно.

Він ніколи не говорив про те, що зробив.

“Вони були людьми, яким потрібна була допомога. Як я міг не допомогти?”

**Врятовані ним люди будували життя —

але не знали його імені.**

Поки в 1969 році ізраїльський дипломат, Йошуа Нішрі, не натрапив на його підпис у старих документах:

“Це він нас врятував.”

Почали шукати інших.
Знайшли тисячі.
Усіх врятував один чоловік, який вибрав людяність замість послуху.

1985 рік. Єрусалим. Яд Вашем.

Суґіхару визнано Праведником народів світу.

Йому було 85.
Кволий.
Надто скромний, щоб приймати овації.

Врятовані прийшли з усього світу — з дітьми, онуками.

“Я існую завдяки вам,”
“Моя сім’я існує завдяки вам.”

А він відповідав:

“Я зробив лише те, що мала б зробити пристойна людина.”

Але це було не так.

**Більшість “пристойних людей” залишилися осторонь.

Він — ні.**

Він побачив людей, а не накази.
І зрозумів:
у нього є перо — отже, він може допомогти.

Він помер у 1986 році, через рік після визнання.
У 86 років.
Сорок років у тіні.
Але його спадок — світло.

Сьогодні вважається, що понад 40 000 людей живі завдяки візам Суґіхари.

У Японії він герой.
Його ім’я носять музеї, школи, меморіали.

Але 40 років він був забутим.
Звільненим.
Непотрібним.

Та він ніколи не нарікав.
Ніколи не шукав слави.
Ніколи не шкодував.

Бо знав:
закони створюють люди — і люди можуть їх порушувати, коли це єдиний шлях зберегти людяність.

**Чіуне Суґіхара вибрав людей.

А не накази.**

Він пожертвував кар’єрою, репутацією, стабільністю — всім, що мав — заради тих, кого навіть не знав.

І робив це пером.
20 годин на добу.
29 днів поспіль.
6 000 віз.
40 000 життів.

Ця історія ставить перед нами запитання:

Скільки разів ми виконували несправедливі правила, бо боялися спротиву?
Скільки разів відверталися, бо допомога вимагала зусиль?
Скільки разів обирали комфорт замість людяності?

**Суґіхара був звичайною людиною.

Саме тому його вибір — незвичайний.**

Його велич — у простому рішенні:
побачивши чужий біль, він сказав:
“Я можу щось зробити.”
І зробив.

Запам’ятай ім’я: Чіуне Суґіхара.
І ім’я його дружини: Юкіко, яка стояла поруч, коли світ відвернувся.

Бо інколи героїзм — це не меч і не медаль.
Це людина з онімілою рукою, яка підписує ще один документ.
Рятує ще одну сім’ю.
Порушує ще один наказ.

Бо людське життя — важливіше за бюрократію.
Співчуття — важливіше за послух.

Суґіхара зробив свій вибір.
І сьогодні сорок тисяч людей — дихають, люблять, живуть — завдяки йому.

Його рука кровила.
Його кар’єра згоріла.
Його спадок живе.

Василь Кубаш https://www.instagram.com/p/DRUoRHD...

Василь Кубаш Їй було 21. Йому — 61. І коли вона спробувала піти, Пабло Пікассо засміявся їй в обличчя:

«Пікассо ніхто не залишає».

Але вона пішла.
Франсуа́з Жило — єдина жінка, яка коли-небудь покинула його сама.

Роки поспіль історія повторювалась знов і знов:
Пікассо знаходив молоду талановиту жінку… виснажував її… ламав… і переходив до наступної.
Дехто не пережив цього.
Марі-Терез Вальтер наклала на себе руки.
Дора Маар провела роки в психіатричних лікарнях.
Жаклін Рок вистрілила собі у голову через 13 років після його смерті.
Він казав, що жінки — це або «богині, або підстилки».

А потім з’явилась Франсуаз.

Париж, 1943 — місто під нацистською окупацією.
Вона — 21-річна студентка живопису з проникливим поглядом і волею з чистої сталі.
Він сказав їй: «Я міг би бути твоїм батьком».
Вона відповіла: «Але ви ним не є».

Такою була Франсуаз — тендітна зовні, незламна всередині.

Десять років вона жила поруч із ним — любила, працювала, народила йому двох дітей.
Він малював її сотні разів, називав музою, «жінкою, яка бачила надто багато».
Але Франсуаз бачила те, чого не розуміли інші:
він руйнував усе, що любив.

На початку 50-х маска Пікассо спала.
Те, що починалось як блискучий геній і чарівність, обернулося жорстокістю.
Кожна розмова — боротьба за владу.
Кожне мовчання — психологічна війна.
Він знецінював її мистецтво, маніпулював, порівнював із коханками, вимагав поклоніння.

Інші жінки ламалися.
Франсуаз — ні.

Одного ранку 1953 року вона подивилася у дзеркало. Їй було 32 — але вона почувалася старшою.
За її спиною на стінах висіли його картини, мов сотні очей, що стежать.
І раптом вона побачила себе чітко.

Вона розвернулась до нього і спокійно сказала:
«Я йду».

Пікассо розсміявся — холодно, невіруюче.
«Ти не можеш мене покинути. Пікассо ніхто не покидає».

Але вона пішла.
Зібрала речі. Взяла дітей. Вийшла з дому — з його тіні, з його влади.
Без криків, без сцен.
Тихою силою жінки, яка повертає собі власну душу.

І вона не зникла.

Франсуаз продовжила малювати.
Виховувала дітей сама.
Крок за кроком відбудовувала кар’єру.

А у 1964 році зробила те, що шокувало мистецький світ:
видала «Життя з Пікассо» — чесні й безкомпромісні мемуари, які ламали міф і відкривали правду.
Пікассо намагався заборонити книгу у Франції.
Даремно.

Франсуаз сказала:
«Я була винна цю правду іншим жінкам. Щоб вони знали: вони теж можуть вижити».

Книга стала світовим бестселером.
Вперше люди побачили, що стояло за генієм Пікассо: маніпуляції, жорстокість, руйнування тих, хто його любив.

Згодом вона знову закохалась — у Джонаса Солка, вченого, який створив вакцину проти поліомієліту й урятував мільйони життів.
«Пікассо хотів володіти світом, — казала Франсуаз. — А Джонас хотів його лікувати».

Вони одружилися у 1970 році і були разом до його смерті.
З ним вона знайшла те, чого Пікассо ніколи б не дав: любов без контролю.

Тим часом її мистецтво процвітало.
Її картини — сильні, яскраві, непокірні — з’явилися в Метрополітені, MoMA, Помпіду.
Вона стала тим, чого Пікассо боявся найбільше:
художницею, чия слава належить їй самій.

Пікассо помер у 1973-му, у 91 рік — у багатстві, але самотнім, спаливши всі мости.
Франсуаз прожила до 2023-го, померла у спокої, у 101 рік — на п’ятдесят років довше за нього.
П’ять десятиліть творчості, свободи, сили.

Наприкінці життя, коли її запитали, як вона наважилася піти, вона лише усміхнулася:
«Бо свобода — це єдине кохання, яке варто берегти».

Пікассо малював її обличчя сотні разів, намагаючись її захопити, утримати, привласнити.
Але Франсуаз намалювала власну долю.

Їй було 21, коли вона зустріла наймогутнішого чоловіка в мистецькому світі.
Їй було 32, коли вона його залишила.
І 101, коли вона пішла з життя — проживши 70 років, доводячи, що вона ніколи не була лише його музою.

Вона завжди була художницею.

Пабло Пікассо зламав усіх жінок, яких торкався.
Окрім однієї.

Франсуаз Жило не просто вижила — вона вийшла з його тіні й пішла у власне світло.
І залишалася там до кінця свого надзвичайного життя.

✨ Іноді найбільший акт мистецтва — це відмова дозволити себе знищити.

Василь Кубаш День подяки (Thanksgiving Day) — це національне свято в США, яке традиційно відзначають у четвертий четвер листопада. Його головний сенс — подяка за врожай, достаток, сім’ю та друзів. Історично воно пов’язане з першим врожаєм пілігримів у Новій Англії в 1621 році та їхніми стосунками з місцевими індіанцями.
Сучасне значення свята більше символічне: це час, коли люди збираються разом, щоб висловити вдячність за важливі речі у своєму житті.
Традиції Дня подяки
1. Сімейний обід
Найвідоміша традиція — великий обід у колі сім’ї та близьких. Основні страви:
• індичка (turkey),
• картопляне пюре,
• журавлиний соус,
• начинка (stuffing),
• гарбузовий пиріг (pumpkin pie).
2. Паради
Наприклад, знаменитий Macy’s Thanksgiving Day Parade у Нью-Йорку — величезний парад з надувними фігурами, музикою та шоу.
3. Футбол
Багато американських сімей дивляться або грають у американський футбол у цей день. Це ще одна традиція, що об’єднує родини.
4. Благодійність
У цей день багато людей допомагають нужденним: волонтерять у кухнях для бездомних або збирають продукти для малозабезпечених.
5. Чорна п’ятниця (Black Friday)
Наступний день після Дня подяки знаменує початок різдвяного шопінгу зі знижками.
Чи беруть участь українці в США?
Так, українці, які живуть у США, часто беруть участь у святкуванні, особливо ті, хто активно інтегрується в американське суспільство.
• Дехто дотримується традиційно американського формату: сімейний обід з індичкою, перегляд парадів та футболу.
• Інші поєднують американські та українські елементи: наприклад, додають українські страви на святковий стіл (вареники, борщ, ковбаси).
• Для багатьох це також спосіб підтримувати соціальні зв’язки, відчувати себе частиною громади та виховувати дітей у культурному контексті США.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш Тема: Християнський вісник
Японська мудрість:
1. Якщо проблему можна вирішити, то не варто турбуватися про неї, якщо її вирішити не можна, то турбуватися про неї марно.
2. Подумавши - зважуйся, а зважившись - не думай.
3. Не затримуй того, що йде, не проганяй того, що прийшов.
4. Швидко – це повільно, але без перерв.
5. Краще бути ворогом доброї людини, ніж другом поганої.
6. Без звичайних людей немає великих.
7. Хто дуже хоче піднятися нагору, той придумає сходи.
8. Чоловік з дружиною повинні бути подібні до руки та очей: коли руці боляче — очі плачуть, а коли очі плачуть — руки витирають сльози.
9. Сонце не знає правих. Сонце не знає неправих. Сонце світить без мети когось зігріти. Той, хто знайшов себе подібний до сонця.
10. Море тому велике, що й дрібними річками не гидує.
11. І далека дорога починається з близької.
12. Хто п'є, той не знає про шкоду вина; хто не п'є, той не знає про його користь.
13. Навіть якщо меч знадобиться один раз у житті, носити його потрібно завжди.
14. Гарні квіти добрих плодів не приносять.
15. Горе, як рване плаття, треба залишати вдома.
16. Коли є кохання, виразки від віспи так само гарні, як ямочки на щічках.
17. Ніхто не спотикається, лежачи в ліжку.
18. Одне добре слово може зігрівати три зимові місяці.
19. Поступайся дорогою дурням і божевільним.
20. Коли малюєш гілку, треба чути подих вітру.
21. Сім разів перевір, перш ніж засумніватися в людині.
22. Зроби все, що зможеш, а в іншому покладись на долю.
23. Надмірна чесність межує з дурістю.
24. До будинку, де сміються, приходить щастя.
25. Перемога дістається тому, хто витерпить на півгодини більше, ніж його супротивник.
26. Буває, що лист тоне, а камінь пливе.
27. У усміхнене обличчя стрілу не пускають.
28. Холодний чай і холодний рис терпимі, але холодний погляд і холодне слово нестерпні.
29. У десять років – диво, у двадцять – геній, а після тридцяти – звичайна людина.
30. Жінка захоче – крізь скелю пройде.
31. Запитати соромно на хвилину, а не знати - сором на все життя.
32. Досконала ваза ніколи не виходила з рук поганого майстра.
33. Не бійся трохи зігнутися, щоби потім випрямитись.
34. Глибокі річки нечутно течуть.
35. Якщо вирушив у дорогу за власним бажанням, то і тисячі кроків здаються одним.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш Якби я раптом прочитав багатих людей, які стали жертвою Міндічі і купили китайський екземпляр за 3000-5000$....

Зараз фейки досягли такого високого рівня, що навіть спеціалісти з лупою завжди не можуть розрізнити, де підробка, а де оригінал.
Ваш улюблений iPhone також виробляється в Китаї. До того ж він приїжджає до США вже в білих коробках, тому американські руки його взагалі не чіпають.
“реальність” у цьому світі сильно переоцінена. Коко Шанель носила штучні перли, не лестилася цим і виглядала як королева, що носить їх.
Є люди, на яких все виглядає дорого, навіть китайський непотріб, а є ті, на яких круто виглядають Dolce & Gabbana, Balmain, Ів Сен Лоран. Все залежить від людини!
справжня розкіш - це чиста красива шкіра, густе, блискуче волосся, струнка спортивна фігура, білі яскраві зуби, І це саме те, що потрібно, щоб інвестувати гроші

Василь Кубаш Вона мала IQ 228.
Найвищий із коли-небудь зафіксованих.
Вищий за Ейнштейна.
Вищий за Гокінга.
Вищий за будь-кого в історії.

Книга рекордів Гіннеса визнала її людиною з найбільшим інтелектом на планеті: Мерилін вос Савант — ім’я, яке саме по собі звучало як пророцтво.

У десять років вона прочитала всі двадцять чотири томи Encyclopaedia Britannica.
І не просто прочитала — уміла їх запам’ятати.
Більшість геніїв ідуть передбачуваним шляхом: престижні університети, лабораторії, наукові відкриття.

Мерилін пішла іншим шляхом.

Вона стала письменницею,
популярною комунікаторкою,
вільною мислителькою, яка не дозволяла загнати себе в рамки.

З 1986 року вона відповідала на листи читачів у легендарній рубриці Ask Marilyn у журналі Parade.
До неї надсилали запитання з усього світу: логічні задачі, математичні парадокси, філософські дилеми, цікаві “неможливі” питання.

У 1990 році її ім’я пролунало на весь світ.
Вона публічно розв’язала знаменитий парадокс Монті Голла.
Її відповідь була правильною — але настільки неочевидною, що тисячі математиків, статистиків і професорів писали їй обурені листи:
«Ви неправильно розумієте математику!»

А потім прийшли докази.
Чіткі, однозначні, невідворотні.
І всі вони підтвердили, що права була саме вона.

Мерилін не була «лабораторним генієм».
Вона не проводила життя за формулами та пробірками.
Замість цього вона принесла критичне мислення в домівки звичайних людей: руйнувала міфи, пояснювала складне простими словами, писала сатиру, ставила питання, яких інші боялися.

Вона вийшла заміж за Роберта Джарвіка — винахідника штучного серця — і стала співзасновницею Mega Society, спільноти для людей з винятково високими інтелектуальними здібностями.

Але найважливим ніколи не було число 228.
І навіть не рекорд Гіннеса.

Головне — те, як вона використала свій талант.

Мерилін вос Савант не жила, щоб вражати.
Вона жила, щоб думати.
Щоб аналізувати.
Щоб запалювати світ ідеями.
Щоб довести, що справжній геній — це не лише здатність розв’язувати рівняння,
а й уміння говорити з людьми так, щоб вони справді розуміли.

Василь Кубаш Запалюючи сьогодні свічку пам'яті про жертв Голодомору, згадайте людину, якій ми завдячуємо традицією "Свічка у вікні". Американець з українською душею, який зробив чи не найбільше, аби світ визнав геноцидом трагедію українського народу.

"Ваші мертві вибрали мене", казав ДЖЕЙМС МЕЙС, американський історик, який відкрив світу правду про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, розповідає Diaspora.ua. Саме він був автором звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932-1933 рр., який започаткував висвітлення цієї теми та її подальше дослідження, і зрештою - визнання геноцидом українського народу.

Джеймс Ернест Мейс народився 18 лютого 1952 року в Маскогі, Оклахома, США. Серед його предків були індіанці з племені черокі, котрі 1835 р. були змушені переселитися туди з корінних земель у Північній Кароліні та Джорджії. Саме цим фактом Дж.Мейс пізніше пояснював своє зацікавлення геноцидами, зокрема Голодомором.

У 1973 р. він отримав ступінь бакалавра в Університеті Оклахоми, деякий час там же вивчав у магістратурі юриспруденцію. Але покинув її і вступив у магістратуру до Університету Мічигану за спеціальністю «Російська історія». Його науковий керівник, знаний історик-україніст Роман Шпорлюк запропонував досліджувати український націонал-комунізм. Захист дисертації «Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 рр.» забезпечив Джеймсу Мейсу ступінь доктора філософії з історії у 1981 р. В 1983 р. його робота була опублікована в «Гарвардській серії Україністики». Відтоді він став одним з основних американських спеціалістів з історії радянської України.

Темою Голодомору в Україні Дж.Мейс почав серйозно займатися в 1981 р., коли його запросили допомогти у створенні книги Роберта Конквеста «Жнива скорботи». У той час до 50-х роковин Голодомору українська діаспора в США докладала величезних зусиль для викриття злочинів совєтської московсткої влади проти українського народу. У поєднанні з відповідною політичною кон'юнктурою у США це призвело до створення спеціальної комісії при Конгресі США, яка мала дати оцінку Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. У 1986-1987 роках Джеймс Мейс був виконавчим директором цієї комісії, яку часто називали «комісією Мейса». Саме він займався підготовкою її звіту, в якій було зафіксовано штучний характер Голодомору і його основну мету - знищення частини української нації для її остаточного підкорення.

Фактичний матеріал для звіту забезпечили гарвардський проект щодо джерел про Голодомор 1932-1933 рр. (1984-1985 рр.) та організована Дж.Мейсом дослідницька програма «Усна історія українського голоду 1932—1933 рр.». Водночас зібрані матеріали були видані в окремому тритомнику. Пізніше, в 1990-х роках Джеймс Мейс подарував 200 годин аудіозаписів безцінних свідчень бібліотеці Верховної Ради України.

У 1993 р. Джейм Мейс переїхав в Україну - країну, яку він сприймав як свою. Тут він одружився з Наталією Дзюбенко, та жив у Києві. У 1995-2004 рр. був професором Києво-Могилянської академії, у 2001- 2002 рр. - Міжнародного Християнського університету в Києві. Викладав етнополітику, політику США та Канади й політику Центральної та Східної Європи. А також працював у газеті «День» (1997- 2004 рр.), намагаючись донести до українців правду про їхнє минуле і відтак змусити задуматися про майбутнє. Всі, хто мав щастя спілкуватися та працювати із ним, насамперед відзначають його щирість, приязність, відданість своїй роботі, яку сприймав як місію, та любов до України.

Його серце зупинилося на 53 році життя 3 травня 2004 року. Він похований на Байковому цвинтарі у Києві. 26 листопада 2005 р. президент України В. Ющенко нагородив Джеймса Мейса орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня. Його іменем названі вулиці у Києві та Броварах.

"Не можна займатися історією Голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією Голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем», – написав він якось у своїй колонці в газеті «День».

Символічно, що він запропонував вшановувати пам'ять жертв Голодомору свічкою на підвіконні. Тож тепер ми щоразу запалюючи в холодну і темну четверту суботу листопада свічку на підвіконні, маємо нагоду не лише віддати данину пам'яті і скорботи замордованим Голодом українцям, а й згадати добрим словом подяки Джеймса Мейса, який так багато зробив, аби ми знали і пам'ятали, а світ - визнав.

©️ Diaspora.ua 2019.
Текст підготовлено для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук - лише (!) за умови активного посилання на Diaspora.ua.

Для ілюстрації використано картину Марини Соченко.

#УД_Голодомор #УД_наука #УД_Джеймс_Мейс #УД_США

Василь Кубаш В одного єврейського хлопця була мрія — на свої 18 років стрибнути з парашутом. На гроші, які він місяцями відклада́в, економлячи на обідах у школі, хлопець купив абонемент у місцевому аероклубі.

У день народження він прийшов у клуб — його привітали, усміхнулися, але категорично відмовили у стрибку, пославшись на те, що в нього слабкі м’язи ніг. У другому клубі йому відмовили вже через «зайву вагу».

Хлопець об’їхав усі аероклуби по всьому Ізраїлю — і всюди чув одне й те саме «ні». То серце «слабке», то зір «не ідеальний». Із останнього клубу він вийшов уже майже зі сльозами.

Назустріч йому вийшов інструктор і тихо спитав:

— Ви справді так хочете стрибнути?
— Та дуже…
— Тоді дам вам одну пораду, але хай це залишиться між нами. На півночі Ізраїлю є один маленький аероклуб, буквально двоє людей його тримають. Він зовсім не рекламується.

— Ви думаєте… там мене допустять до стрибка?

Інструктор злегка всміхнувся:

— Я думаю, що ваша мама про той клуб точно не знає.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш Вітаю! Ось і готовий черговий аналітичний абзац до художнього тексту “Марні” Вінстона Грехема.
Чесно скажу — цей уривок виявився непростим. Мені довелося заглибитися не лише в психологію поведінки, а й у принципи менеджменту та логіку корпоративних структур. Чому? Зараз поясню.
Цей текст — не про одну людину. Це про механізм.
Як емоційна незрілість, внутрішня безвідповідальність і структурна апатія породжують легітимних шахраїв. Не ззовні — зсередини.
У центрі уваги — Марні. Її мислення, логіка і спосіб буття в ролі шахрайки.
У попередньому фрагменті ми з читачами розбирали її фізичну реакцію на вторгнення — психологічне та поведінкове — з боку чоловіка на ім’я Маркус. І замість того, щоб взяти участь у пропозиції варіантів проведення часу, Марні делегує відповідальність. Вона спершу віддається його волі — а потім зневажає його і вмикає хаотичне "підкорення", втечу, вагання, театральну згоду — все те, що часто називають "жіночою грою", але насправді є маркером психічної незрілості.
І ось ми бачимо Марні на корпоративній вечірці. Її психіка вже злилася з фігурами “вищих”, хоча об’єктивно вона туди не належить. Просто перелічує чоловічі ім,я вищого порядку. І саме в цей момент — система виявляє себе. Вона не просто “допускає” інфантильну фігуру. Вона створює умови, в яких така фігура виглядає легітимно.
Сцена з книги:
“ …. Коли вечеря закінчилася, Голбрук підвівся і виголосив промову… вікна широко відчинені, а Гайстріт, куди вони виходили - забита гучними пробками. “ Леді та джентельмени! … на нашій традиційній святковій вечері…- повз вікно прогуркотіла важка вантажівка…- Не посоромлюсь сказати , що в червні ми дійсно пережили неспокійні часи пов,язані з торгівлею…- слідом за вантажівкою вискнули три мотоцикли поспіль… - які нас, на щастя, не зачепили- він увімкнув свою усмішку-лампочку - …Як я казав раніше, одна велика родина .. - Спортивний автомобіль намагався обігнати два автобуси…- списки наших замовлень вселяють неабияке задоволення- він вимкнув лампочку- посмішку ніби давав зрозуміти, що цифрами задоволений….- під дахом нашої компанії було укладено аж три шлюби. Прошу щасливих наречених устати! Оплески, панове!....”

Це й є ритуалізація руїни. Імітація стабільності, за якою ховається системна тріщина. Саме крізь такі отвори і входять “Марні” — не помічені, не ідентифіковані, бо система занадто зайнята святкуванням самої себе. Марні не чує промову повністю. Вона фіксує лише окремі фрази. Із цього ми почнемо- з середини її особистості яка саме структурована уникати. Та фрагментованого сприйняття реальності. Цей фрагмент — не просто авторське спостереження, а чіткий фіксатор невротичної (або прикордонної) структури, зокрема: у випадку Марні ми маємо справу саме з частковою алекситимією, а не повною.
Що таке повна алекситимія. Саме з простору вікіпедіі де сам читач може знайти інформацію, описується( усно пересказую): Алекситимія — це психічний стан або риса, коли людина має труднощі з: розпізнаванням власних емоцій; вербалізацією переживань; розмежуванням емоційних і фізіологічних станів; доступом до уяви, афективного мислення, внутрішнього символізму. Такі люди незавжди навіть розпізнають небезпеку. Цю структуру можно спостерігати у чоловіків. При такій атрофії емоційного складу він просто не може назвати свій стан, і зчитати оточуючу реальність, тому може імпульсивно приймати рішення ризукуючи власним життям і життям близьких ( Нещодавно була кримінальна історія, із скоєним вбивством одним чоловіком своєї родини, тільки тому, що він не зміг пояснити чому жінка пішла від нього. Його розум шукав винного, але психіка не давала йому доступу до справжнього емоційного змісту події.)
А от Часткова алекситимія, як у Марні : проявляється не завжди, а в певних зонах або ситуаціях; людина може говорити про свої емоції раціонально, після обробки, але не проживає їх у моменті( тому ми бачимо опис зовнішнього аніж відчуття). Є фрагментарне емоційне сприйняття, часто із вбудованим фантастичним пересказом, або затриманим відгуком( Це як з анекдотом про зайця, який розповів жирафу смішну історію, але той засміявся лише через два дні — поки “дійшло”. Саме так із частковою алекситимією: реакція є, але з відкладенням, без синхронізації з подією. Бо зайця вже з,їли.) ; характерне розщеплення памʼяті — важко пригадати, що вона відчувала або чому поводитися певним чином тому дуже часто такі люди втікають у розповіді про інших ( “моя донька сказала мені, що вона сплачує...”- замість “ я переглянула варіанти і вбачаю вашу участь до сплати”) - це все уникаюча позиція до поглиблення та структури, бо психіка живе в відсутності реального часу. Звідци і фантастичні уяви про обмін з грошима:
”Мене взяли у компанію ? отже, вони знали на що йдуть”
Саме тому, вона не є об,єктом довіри- лише як існування. Вона просто входить у простір який не розуміє- робота, компанія, стосунки- і паразитує на довірі, а не як об,єкт важливої структури. І тут, виникає питання: Як пов,язані емоційна незрілість і розмитість кордонів? Цей зв,язок прямий: особисті кордони -це “конструкція” дорослої особистості на який формуєтьця емоційнний інтелект. Не зріла людина з розмитими кордонами або зливається з іншими зі страху бути відкинутою, або навпаки безсоромно порушує чужі, бо не відчуває власної цінності і опори, знецінившии емоції: “ сердце хоче, а мозок дереться”- Все це як біологічно, так емоційно повноцінна взаємодія усього тіла, і невміння за нього відповідати не надає можливості бути “емпатом” який ніби розділив агресивний напад на іншого із сліпим злиттям безвідповідальності ( Уся ця ;“ емпат -не емпат який якимось чином нарцисів ,психопатів .“поб'є”- це підтримка початкової незрілої психіки із світу інстинктів. Популіцистична психологія ... ).
Повертаючись до змісту сюжету: це- типова інерція системи, коли апарат керування не визнає очевидного конфлікту чи дестабілізаціі своєї структури. Подібне описував Габермас як “інституційну раціоналізацію “реальності”. Я не буду глибоко розгортати аналітичну структуру компаніі. Тож, коротко: про статус-кво, бо в промові йдеться про порушення умовної рівноваги, яка ще тримається з зовні, але вже внутрішньо не здатна до функціонування. Саме тому емоційна незрілість (Марні) та структурна інерція (системи) співпадають у точці - де виникає симуляція належності, і шахрай набуває тимчасової легітимності, доки не відбудеться перелом самої компанії.
Кінець абзацу розгортає картину безумства:
“ …протягом цього року під дахом нашої компанії укладено відразу три шлюби. Прошу щасливих наречених встати! Оплескі, панове!
Пари піднялись і ми всі весело їм поплескали.
- Шість членів нашої команди з тих чи інших причин мусили нас покинути. Але ми, у свою чергу, прийняли аж п,ятнадцятьох співробітників!”
Авжеж, серед них- “хороша” Марні, і не факто, що вона одна вигулькує.

Тож, у підсумку : Двері позитивних змін відкриваються зсередини - це метафора до того, що зміна не настане через зовнішній контроль, а лише через внутрішню трансформацію системи.

Попередні роботи:

https://www.facebook.com/share/p/1D...

https://www.facebook.com/share/p/1A...

https://www.facebook.com/share/p/1A...

https://www.facebook.com/share/p/1D...

https://www.facebook.com/share/p/14...

https://www.facebook.com/share/p/19...

https://www.facebook.com/share/v/1B...

#Марні #ПсихоАналіз #ВнутрішнійРозтин #АнатоміяШахрая #ТіньВсередині
#Несвідоме

Василь Кубаш У Сенаті США нарешті пролунало те, що мало прозвучати давно й чітко.

Після кількох днів плутанини, суперечливих коментарів і спроб видати російські побажання за “мирний план”, у Вашингтоні нарешті з’явився голос тверезого розуму.

І цей голос належить не кому-небудь, а голові комітету збройних сил Сенату США Роджеру Уікеру - людині, чия думка важить у питаннях оборони, стратегічних загроз і національної безпеки.

Уікер зробив те, чого інші боялися: назвав речі своїми іменами

Розмазав по стіні - це не перебільшення. Це точне визначення того, що відбулося.

Уікер сказав публічно те, що серед частини американського політикуму давно говорили пошепки:
28-пунктний “план”, який проштовхують Трамп, Віткофф та інші посередники, - це не шлях до миру.

Це шлях до капітуляції України та вирощування ще більшої агресії Кремля.

Його позиція проста й сталева:

“Примушувати Україну віддавати землю путінському м’яснику - це абсурд”.
“Рішення про чисельність української армії та її розміщення ухвалює лише українське керівництво”.
“Будь-які поступки диктатору - це не компроміс, а заохочення хижака”.

Ці слова - не просто критика.
Це чітка відсіч американського законодавчого органу спробам нав’язати Україні “мир” шляхом односторонніх здач.

Сенатор говорить про те, що адміністрація Трампа боїться визнати:

поступки Кремлю - це удар по США

Уікер озвучує фундаментальну істину, про яку намагається забути команда Трампа:

“Будь-які подарунки Кремлю б’ють не лише по Україні, а й по безпеці США та союзників”.

Якщо дати Путіну навіть крихту чужої території в обмін на тимчасову “паузу”, - це:
- підриває глобальні гарантії безпеки;
- демонструє, що агресія працює;
- відкриває шлях новим війнам;
- змушує союзників сумніватися у сталості американських гарантій.

Те, що Путін сьогодні вимагатиме в України, він завтра вимагатиме в Балтії, післязавтра - у НАТО.
І змусити Україну “вкластися” в російські умови означає розписатися в тому, що диктатори можуть торгувати чужими територіями, як шматками м’яса.

Що змінилося в Сенаті?

Почали розуміти просту, жорстку історичну закономірність

Уікер - не випадковий голос.
За ним ідуть інші.
У Сенаті, навіть серед республіканців, починає формуватися чітке розуміння:

Поступки тиранам ніколи не закінчуються миром.
Вони закінчуються новим лихом.

Це урок Мюнхена 1938 року.
Урок “червоної лінії” Обами щодо Сирії.
Урок Грузії 2008-го, коли світ “проковтнув” російську агресію - і отримав війну проти України у 2014-му й повномасштабне вторгнення у 2022-му.

Слабкість Заходу завжди оплачується кров’ю тих, кого він обіцяє підтримувати.
І Уікер дуже чітко показав: він це розуміє, а отже, у США ще є політики, які здатні мислити стратегічно.

Тон змінюється - і це поганий знак для “архітекторів” 28-пунктного плану

Після заяв Уікера стає очевидно, що:
- план Віткоффа–Венса не має достатньої підтримки в Сенаті;
- спроби назвати капітуляційний документ “американським миром” провалюються;
- у внутрішньому політичному полі США з’являється спротив легалізації російських ультиматумів.

І головне: публічна критика від голови комітету ЗС - це сигнал і Трампу, і Кремлю, що гра в “сирну пастку” із примусовим миром не така проста, як комусь здавалося.

Підсумок

Слова Уікера - це більше, ніж емоція.
Це - червона карта кремлівським сценаріям миру, озвучена з найвищої законодавчої трибуни США.

І це те, чого давно потребувала не лише Україна.
Це те, чого давно потребував сам Захід, щоб згадати:

тирани не зупиняються, коли їм поступаються -
вони зупиняються, коли їх зупиняють.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1DtH...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1Y...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/19z6...

Василь Кубаш https://www.threads.com/@bbc_ua/pos...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1D...

Василь Кубаш Ярослава Коба

Кажуть, що у Єрмака було прізвисько Алі - Баба на «плівках Міндіча», а у нас в селі сьогодні знову були похорони захисника.

Кажуть, що пакети наповнені мільйонами доларів то важка ноша, а дружина мого тата продовжує вʼязати ковдри та носки хлопцям на фронт.

Кажуть, що підрядники Міндіча «вложили» душу і купу бюджетних грошей в будівництво котеджного містечка «Династія», а наш друг Пашка зараз на передовій і просить передати хоч би один пікап.

Кажуть, що «двушка ушла, будет в Москві через полторы недели», а моя майстер манікюру збирає кошти чоловіку на хороший бронежилет.

Кажуть, що в Саудівській Аравії корупціонерам відрубують руки, або страчують, і тільки в Україні їх обкладають лагідними санкціями.

Бо тільки в Україні існує 2 реальності: в одній за Україну гинуть, в другій на ній заробляють. І ті хто сьогодні Україною керує, на жаль живуть у другій.

P.S: свідомо не хотіла ілюструвати цей допис корупційними мордами. То буду вже я в репʼяхах.

Тема:

Перейти

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

У горах поблизу Сколе відшукали 21-річного харків'янина, який заблукав

У горах біля Сколе заблукав 21-річний турист із Харкова

У Славському рятувальники допомогли травмованій туристці спуститися з гори

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Травмувалася під час катання на лижах: у Славському рятували туристку (фото)

У Славському рятувальники допомогли туристці, яка травмувалася на лижах

Франкфуртське зоологічне товариство підтримує Сколівські Бескиди

COVID-19: актуальная информация, статистика села и рекомендации для граждан села.
COVID-19, так называемый коронавирус, представляет собой серьезную угрозу для...
Возможности для студентов села Жупаны: денежное вознаграждение и перспективы для будущего
Социальный проект "Scholarship в Украине" запустил уже VI конкурс для...
Как работать с реестром должников?
Мы живем уже в третьем десятилетии 21-го века и вопрос открытой информации воспринимается как вполне нормальное...
Автодор наказывает нарушителей села Жупаны
Weight in motion переводится условно «Вес в движении». Это сервис от Укравтодора, что...
Единая база нотариусов Украины
По состоянию на 1 июня 2020 года в Украине зарегистрировано 762 государственных нотариальных конторы и 5744 частных нотариуса....
7 способов проверки и улучшения воды в селе Жупаны
В условиях растущего дефицита на воду мы подготовили несколько способов проверки и улучшения ее...
Наименьшие затраты на отопление зданий села Жупаны
Вопрос энергетической независимости Украины довольно часто перекликается с энергетической...