Село Жупаны Львовской области - сайт общины: новости

Василь Кубаш Микола Княжицький
Найбільшою помилкою в українсько-польських відносинах був відхід від формули «прощаємо і просимо пробачення». Її використали польські та німецькі діячі для польсько-німецького порозуміння. Згодом, з ініціативи Папи Римського Івана Павла ІІ, таку ж формулу запропонували і підтримали українські та польські священнослужителі, а пізніше — і політики.

Відхід від цієї формули почався після ухвалення в Польщі законодавчих актів, які характеризували Волинську трагедію як геноцид.

Справа Польщі — як сприймати історію власного народу. Зрештою, прощення, як зазначав Мирослав Маринович, є духовним та індивідуальним актом. Воно не означає забуття. Але польські політики, інструменталізуючи історію та перетворюючи її на політичний інструмент, закономірно відмовилися від духовної формули, яка не перекреслювала історію, але й не дозволяла використовувати минуле для руйнування майбутньої співпраці, вигідної як українському, так і польському народам.

Формула «прощаю і прошу пробачення» була дієвою і для українців. Суспільство усвідомлювало, що нам є за що просити пробачення. Деякі військові підрозділи однієї з фракцій ОУН — ОУН(б) — знищували мирне населення. І цьому немає виправдання. І якщо вибачення поляків за пацифікацію, убивства десятків тисяч українців (дії уряду, а згодом і підрозділів, підпорядкованих уряду в екзилі) не звучать, то це не означає, що ми не маємо стати на коліна перед пам’яттю невинних жертв Волині. Українські президенти це робили.

Чому ж польські політики (суспільство, на відміну від них, продемонструвало власний гуманізм і зрілість допомогою українцям у 2022 році) забули про злочини Сталіна і Гітлера? Адже саме Сталін розпочав етнічні чистки поляків у 1937–1938 роках, убивши понад 100 тисяч невинних людей, серед яких був і прадід моєї дружини. Саме Сталін разом із Гітлером розділив Польщу та організував масові вбивства поляків у Катині та інших місцях.

Злочини Гітлера також, як виглядає, мало згадуються польськими політиками.

Чому?

Твердження про те, що Україна стає сильною і лякає Польщу конкуренцією в Європейському Союзі, з моєї точки зору, частково хибне. Навпаки, ініціатори інструменталізації історії вважають Німеччину та Росію занадто сильними, щоб дозволяти собі будувати внутрішню політику на протистоянні з ними. Українці ж, навпаки, ослаблені війною та недолугою політикою минулих років. Українців атакувати не страшно.

Ми й самі, не до кінця розуміючи болю поляків і важливості співпраці між нашими народами, не усвідомлюючи важливості побудови суспільства, яке цінує людське життя, часто виправдовуємо помилки попередніх поколінь. Це делікатне питання. І УПА, і АК вбивали мирних поляків та українців. Але і там, і там більшість становили герої, які не брали участі в таких злочинах, а віддавали життя у боротьбі проти російського та німецького агресорів.

Дивно, що твердження деяких польських політиків про боротьбу з «бандеризмом» звучать майже так само, як слова Путіна, який саме боротьбою з «бандеризмом» пояснює агресію Росії проти України.

Саме тому для мене очевидно, хто і навіщо розпочав та веде цю антиукраїнську гру. Це гра і проти України, і проти Польщі. Її легко вести, використовуючи безвідповідальність окремих польських та українських політиків.

Але я вірю в мудрість наших суспільств, які вже довели свою зрілість. Вона полягає в тому, що ми маємо пробачити і попросити пробачення, щоб спільно будувати майбутнє та бути найсильнішими союзниками в Європі.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1JSb...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1G...

Василь Кубаш У нас у всіх буде сиве волосся,
бляшки в судинах,
катаракта,
подагра,
скачки тиску,
проблеми з суглобами,
проблеми з травленням,
часом сечовипусканням,
психологічні проблеми, і ще багато чого не дуже приємного, бо ми всі не стаємо молодими!

Немає чудо таблеток чи вітамінів, які б це зупинили!

Варто таки переглянути свій спосіб життя, харчування, шкідливі звички та токсичних людей поряд.

Коли все це налагодити, то лікарям залишається не так багато роботи і таки ви самі своєю поведінкою та харчуванням вирішуйте чи ви будете швидше старіти і зношувати свій організм.

Лікарі зазвичай потрібні коли є стани, де дієта (спосіб життя) не допомагає.

Почніть з себе, це найважче… і визначте відповідального за ваш організм - це маєте бути ви, бо для вас він є найдорожчим скарбом!

Здоров’я усім!

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/18ZS...

Василь Кубаш Стосовно відкритого листа Зеленського Путіну вкотре нагадаю ключову річ: будь-який обмін відкритими листами або публічними заявами не є дипломатією. Це медійна кампанія, яка спрямована на будь-кого, але точно не на того, хто записаний у листі як адресат.

Вже зараз очевидно, що на Путіна лист враження не справить. Найімовірніше, він сприйматиме лист як набір фейків про Росію та російську армію, адже в путінській картині світу нічого з написаного Зеленським не підтверджується. Лише впродовж останнього тижня Путін декілька разів повторив, що російська армія просувається на всіх фронтах, економіка в чудовій формі, а рейтинги височезні як ніколи.

Відірваність Путіна від реальності не зміниться після прочитання ним листа Зеленського.

Путін не соромиться цієї війни, а пишається нею. Ця війна почалась як війна за авторитет Путіна «на районі», який він вважав своїм. Тому він веде її в стилістиці кримінальних розбірок з іншими авторитетами. Для такої війни не важливо, скільки грошей з общака витрачається або скільки твоїх бойовиків вбито. Авторитет главаря банди коштує більше за будь-які гроші або життя рядових бандитів. Тому, звісно, він не може прогнутись під лист якихось «наркоманів і нацистів, які засіли в Києві». Адже банда тоді просто не зрозуміє, за що вони вбивалися всі ці роки.

Відтак лист Зеленського не зупинить війну і не змінить ставлення Путіна до її продовження. Можливо, це намагання вплинути на російські еліти, які перебувають поруч із Путіним. Західні медіа ледь не щодня пишуть матеріали про те, як люди з оточення Путіна втомилися від війни та тупика, в який вона загнала Росію. Але це не переростає в політичні протести і не несе загрози заколоту проти Путіна. Тому що мафія не веде війн проти глави власного клану.

Можна припустити, що лист Зеленського є елементом якоїсь гри американців. Адже президент Трамп буквально за декілька хвилин після публікації заявив про підтримку пропозиції Зеленського зустрітися з Путіним. Раніше Марко Рубіо знову нагадав, що війна зайшла в тупик і все одно закінчиться за столом переговорів — рано чи пізно. І якщо Зеленському Путін міг не відповідати, то американцям доведеться відповісти. Звісно, ніхто не очікує, що це зупинить війну, але, схоже, розрахунок нашої сторони полягає в тому, що в сукупності з іншими факторами колись це все-таки станеться.

Для нас набагато важливіше те, що цього тижня Марко Рубіо зробив декілька досить проукраїнських заяв: поставки зброї йдуть, гроші виділяються, нові санкції розробляються, і взагалі США не нейтральні, а на стороні України. І це набагато сильніший аргумент для завершення війни, ніж будь-які листи. Микола Княжицький

Василь Кубаш Польща хоче не лише забрати у Зеленського орден Білого Орла.
А ще польських містах почали знімати українські прапори.
Ого, аж колишній посол Польщі повертає українську нагороду.
А з оточення нового польського президента вже звучить:
“Зеленський повинен вибачитись”
І знаєте…
Я довго думав над усім цим.
Приводив собі якісь факти, аргументи
І от почув цікаву думку від пана Магери, яка видалась мені дійсно цікавою
Може, не треба чекати, поки в нас щось заберуть?
Може, інколи треба самому покласти на стіл те, чим тебе почали тикати в лице?
Особливо якщо цей орден свого часу носив Мусоліні.
Так, той самий Мусоліні
Фашист
Диктатор
І головне, що в Польщі ніхто навіть і не збирався забирати в Мусоліні той орден
І от тут виникає логічне питання
І дійсно, а як країна, яка п'ятий рік стримує російський фашизм та нацизм може спокійно носити нагороду в одному списку з Мусоліні?
Може, варто було б повернути цей орден самим.
Спокійно, без криків та істерик
Від імені народу України!
Красиво обгорнувши словами:
“Ми вдячні польському народу за підтримку України.
Ми цього ніколи не забудемо.
Але ми не можемо носити нагороду, яку колись вручали фашистському диктатору Мусоліні”.
І знаєте, що було б найцікавіше, на мою думку?
Якби це зробив не лише Зеленський.
А й Ющенко.
Бо він теж має цей орден
І тоді це був би вже не жест однієї людини.
Не образа від Зеленського
Не якась там емоція
Тоді це була б позиція держави.
Адже Зеленському цей орден вручали не просто як людині чи президенту
Його вручали Україні
Українському народу
Нашому спротиву російській агресії
І якщо сьогодні частина польських політиків вирішила перетворити цю нагороду на інструмент приниження —
то, може, варто і дійсно повернути її першими.
Щоб у Варшаві нарешті зрозуміли, що з Україною не можна говорити мовою ультиматумів.
І ще одне.
Я прекрасно пам’ятаю, як поляки допомагали українцям, та і зараз допомагають
Як приймають у себе біженців, відкривають двері допомоги тим хто втік від війни
І за це полякам — людська подяка.
Але є й інша Польща.
Та, яка сьогодні вирішила будувати свою політику на старих образах
На виборчих гаслах
На темі УПА
На вимогах “вибачень”
На знятті українських прапорів з ратуш своїх міст
І от саме з цією Польщею Україна повинна говорити твердо.
Бо дружба — це не коли тобі кожен день нагадують, що ти комусь щось “винен”
Не коли тебе намагаються виховувати, а в самих — “лице в пушку”
І не коли під час війни починають міряти твою гідність своїми історичними претензіями.
Ми занадто дорого платимо за своє існування, щоб дозволяти комусь розмовляти з нами зверхньо...

Василь Кубаш Пам'ятник Булгакову демонтувала не Україна, а російські ракети по Києву.

Сам же видатний російський письменник, що волею долі проживав тут, в найстрашніші роки фізичного знищення своїх українських колег та Голодомору, чомусь не підіймав голос на захист ідей гуманізму та людяності - а навпаки присягнув людожерському сталінському режиму (мабуть мучався, так, але служив Швондерам).

Тому дивно чути обурливі претензії окремих українських лідерів думок щодо демонтажу його пам'ятника - в Україні Булгаков, не заслуговує світла київських вулиць, залиште йому спокій книжкових полиць.

Та і преклоніння перед добрим дияволом вже давно себе вичерпало на цих землях, а просто використовується як зайвий гачок імперії в нашому тілі;
і якщо дійсно вважаєте боягузтво найбіільшим гріхом - майте сміливість визнати це.

Valeriy Prozapas

Василь Кубаш Європарламент заступився за Порошенка: владі висунули умову для руху до ЄС

У новому звіті депутати закликають українську владу припинити політично мотивовані переслідування, забезпечити незалежність антикорупційних органів, перезавантажити ДБР та виконати взяті на себе зобов’язання.

Водночас посли ЄС підтвердили, що 15 червня відкривається перше переговорне досьє «Основи».

Лише виконавши ці вимоги, Україна зможе продовжити свій шлях до Європейського Союзу.

Як відомо, більшість країн ЄС надсилають своїх представників на всі засідання Верховного Суду, де Петро Порошенко оскаржує незаконні санкції.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1H...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1D...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1A...

Василь Кубаш Як автор «Стожар» опинився на вулиці
Його пісні знав і співав кожен, а от його обличчя та трагічну долю — одиниці. Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Алла Кудлай та ВІА «Водограй» злітали на вершини хіт-парадів завдяки його пронизливим віршам.
Це історія Володимира Кудрявцева — видатного поета-пісняра, який подарував Україні шедеври, але на схилі віку залишився сам на сам із жорстокою реальністю.
Мало хто знає, але саме Володимир Кудрявцев написав тексти до пісень, які сьогодні вважаються золотим фондом нашої естради:
• «Стожари» та «Останній лист» (музика П. Дворського)
• «Повір очам» (музика В. Івасюка)
• «Горянка» (музика М. Мозгового)
• «А ми удвох» (музика О. Зуєва)
• «Матіоли цвіт» (музика Л. Дутковського)
Навіть відомий композитор Євген Мартинов свою єдину пісню українською мовою («Кольори кохання») написав саме на вірш Кудрявцева.
Якби поет жив у країні з дієвою системою авторського права, він забезпечив би собі безбідну старість і, як жартують колеги, «мав би хліб не лише з маслом, а й з ікрою». Проте реальність виявилася безжальною. Майже півтора десятка років автор головних українських хітів був… безхатьком.
«Прожив таке насичене життя, а в старості залишився сам. Сам-один… Але вижив. Добре, що так сталося, а то б закопали десь у рові, за цвинтарем», — зізнавався поет в один із найважчих періодів.
Він перебував у церковному притулку за 100 кілометрів від столиці, суворо підкоряючись чужим правилам, які, за його словами, не продовжували життя, а лише вкорочували його. Коли у 2006 році журналісти відвідали його в лікарні, медсестри навіть не здогадувалися, що в палаті поруч із ними лежить жива легенда.
Життя Кудрявцева дало тріщину задовго до бідності.
Його особисте життя було складним — шість шлюбів, троє дітей, зв'язок з якими на роки було втрачено. Проте перед кінцем доля подарувала йому спокій: доньки знайшли батька через інтернет, відновили спілкування, а старі друзі та колеги (Павло Дворський, Юрій Рожков) не залишали його наодинці з бідою.
Після розголосу в пресі сталося справжнє диво. Культурний діяч Лесь Танюк практично в обхід правил влаштував поета до столичного Будинку сцени імені Наталії Ужвій. А незабаром знайшовся анонімний меценат, який щорічно сплачував величезні на той час кошти (50 тисяч гривень) за перебування митця в комфорті. Ім’я цього благодійника досі залишається таємницею.
Там, у своєму останньому «людському» притулку, Володимир Кудрявцев прожив шість спокійних років. Його не стало 30 квітня 2014 року. Його останнє бажання здійснилося — поета поховали на Берковецькому цвинтарі в Києві, поруч із могилою найріднішої людини — Матері.
Внесок цієї людини в українську культуру — безцінний. Пам'ятаймо тих, хто творив нашу ідентичність у найнайважчі часи. Світла пам'ять...
#УкраїнськаПісня #ВолодимирКудрявцев #Стожари #ІсторіяУспіху #Культура #РетроУкраїна #УкраїнськаЕстрада #ПамятіМитця

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/14...

Василь Кубаш Уява значно важливіша за знання, бо знання обмежені, а уява – безмежна.

Альберт Ейнштейн

Василь Кубаш Правда життя така, що ті люди, які знають мало, говорять багато, а ті, які знають багато, воліють мовчати.

Жан-Жак Руссо

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1E...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/18...

Василь Кубаш Норвезька нейробіологиня майже 20 років доводила просту річ, яку наші бабусі знали інтуїтивно:

рука, що пише, навчає мозок інакше, ніж пальці, які натискають клавіші.

Її звати Одрі ван дер Меєр.

Вона працює в Тронгеймі, керує лабораторією дослідження мозку й багато років вивчає те, що більшість людей сьогодні списали на “старомодну звичку”: письмо від руки.

У 2024 році її команда опублікувала дослідження, яке мало б змусити школи, університети й батьків дуже серйозно задуматися.

Експеримент був простий.

36 студентів одягнули спеціальні шапочки з 256 датчиками, які фіксували електричну активність мозку. На екрані по черзі з’являлися слова.

Іноді студенти мали написати слово від руки — цифровою ручкою на сенсорному екрані.

Іноді — набрати те саме слово на клавіатурі.

Слово було те саме.

Людина була та сама.

Мозок був той самий.

Але результат — зовсім різний.

Коли студенти писали від руки, мозок буквально оживав. Активувалися ділянки, пов’язані з пам’яттю, увагою, обробкою сенсорної інформації та засвоєнням нового. Різні частини мозку починали активно “розмовляти” між собою.

Наче вмикалася ціла система.

А коли ті самі студенти просто друкували слово на клавіатурі, ця складна мережа майже зникала.

Мозок працював значно бідніше.

Ніби частину процесу просто вимкнули.

І причина виявилася не в романтиці паперу чи ностальгії за зошитами.

Причина — в русі.

Письмо від руки — це не один простий жест. Це тисячі маленьких мікрорухів. Кожна літера має іншу форму. Щоб її написати, мозок повинен координувати очі, пальці, кисть, просторове мислення, пам’ять і рух.

Коли ви пишете літеру “б”, мозок розв’язує одне завдання.

Коли пишете “д” — інше.

Коли виводите слово — мозок постійно працює, коригує, порівнює, запам’ятовує.

А що відбувається під час друку?

Клавіші різні, але рух майже однаковий.

Натиснути.

Натиснути.

Натиснути.

Для мозку це набагато простіший процес. Йому майже нічого не потрібно “будувати” тілом.

Ось чому Одрі ван дер Меєр попереджає: якщо дитина вчиться читати й писати переважно на планшеті, вона може не отримати того тілесного досвіду, який допомагає мозку розрізняти літери.

Наприклад, “b” і “d”.

Для дорослого це дрібниця.

Для дитячого мозку — цілий світ різниці.

Бо дитина не просто бачить літеру.

Вона має відчути, як ця літера народжується рукою.

І це змінює навчання.

Ще раніше схожий висновок зробили дослідники з Принстона — Пем Мюллер і Деніел Оппенгеймер. Вони порівняли студентів, які занотовували лекції на ноутбуках, із тими, хто писав від руки.

І результат був дуже показовий.

Ті, хто друкував, записували більше.

Але розуміли менше.

Вони майже дослівно копіювали лектора, ніби перетворювалися на живий диктофон.

А ті, хто писав від руки, фізично не могли встигнути записати все. Їм доводилося слухати уважніше, вибирати головне, скорочувати, переформульовувати, передавати сенс своїми словами.

І саме в цьому була суть навчання.

Не в кількості записаного.

А в тому, що мозок мусив думати.

Клавіатура дозволяла обійти цей крок.

Рука змушувала його пройти.

Ось чому ми так часто забуваємо те, що швидко занотували в телефоні.

Не тому, що в нас погана пам’ять.

А тому, що мозок не встиг по-справжньому попрацювати з цією інформацією.

Ми натиснули кілька клавіш.

Зберегли текст.

Закрили нотатку.

І майже нічого не прожили всередині.

А письмо від руки сповільнює нас.

І саме тому робить розумнішими.

Воно змушує обирати.

Думати.

Відчувати форму.

Будувати зв’язки.

Запам’ятовувати не лише очима, а й тілом.

У світі, де все хочеться зробити швидше, це звучить майже парадоксально:

повільніший спосіб може бути ефективнішим.

Але, можливо, саме в цьому й проблема нашої епохи.

Ми навчилися швидко записувати.

Але перестали глибоко засвоювати.

Ми зберігаємо тисячі нотаток.

Але пам’ятаємо все менше.

Ми фотографуємо сторінки.

Копіюємо цитати.

Друкуємо списки.

А потім дивуємося, чому думки не затримуються.

Можливо, відповідь дуже проста.

Візьміть ручку.

Відкрийте зошит.

Запишіть те, що справді важливо.

Не для краси.

Не для ностальгії.

А для мозку.

Бо іноді найкраща технологія для навчання — це не новий застосунок.

А стара ручка, аркуш паперу і кілька хвилин повільної уваги.

Швидко надрукувати — легко.

Написати від руки — означає пропустити думку через себе.

А те, що проходить через руку, часто залишається в голові набагато довше.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1G...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1A...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1Z...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1B...

Василь Кубаш https://zaxid.net/tspk_zayaviv_pro_...

Василь Кубаш https://www.instagram.com/reel/DZMh...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/1F...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/19...

Василь Кубаш Ось найактуальніші події станом на сьогодні (Україна + світ), коротко і по суті:

Україна — головне зараз

1. Війна та безпека

• Росія продовжує атаки на прифронтові області та цивільну інфраструктуру (зокрема Херсонський напрямок згадується у останніх повідомленнях)
• Відбуваються нові обстріли та інциденти з постраждалими серед цивільних і медиків

2. Освіта і реформи (НМТ)

• В Україні триває дискусія щодо можливого скасування або зміни обов’язкової математики на НМТ
• МОН уже заявило, що повне скасування математики вважає помилкою

3. ЄС та міжнародна політика

• Активно обговорюється вступ України до ЄС і відкриття перших переговорних кластерів
• Деякі країни ЄС паралельно дискутують про статус українців за кордоном і умови захисту

⸻

Світ — головні теми

1. Геополітика (ЄС, Китай, США)

• Китай попереджає Німеччину щодо Тайваню і говорить про “червоні лінії”
• У Європі тривають політичні суперечки щодо безпеки та війни в Україні

2. Авіація та інциденти

• Повідомляється про аварію літака Boeing у Німеччині з постраждалими

3. Європейська безпека

• Деякі країни (зокрема на східному фланзі НАТО) посилюють оборонні заходи через ризик ескалації

⸻

Загальна картина “сьогоднішнього світу”

Якщо дуже коротко:

• Україна → війна + дипломатія + реформи освіти
• Європа → безпека + ЄС-політика + міграційні питання
• → напруга США–Китай (Тайвань)
• світ → авіаінциденти, геополітична нестабільність

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1Bj4...

Василь Кубаш Головні новини України за 3 червня 2026 року

Масована атака дронів РФ

У ніч на 3 червня Росія запустила по Україні майже 200 ударних безпілотників. За даними Повітряних сил, більшість цілей була знешкоджена силами ППО. Є влучання в кількох регіонах країни.

Удар по Дніпру

Російські війська атакували Дніпро. Постраждали продуктові склади, виникла велика пожежа, є поранені. Ця атака стала однією з найрезонансніших подій дня.

Харків під атакою

Протягом дня російські безпілотники атакували Харків. Зафіксовано вибухи в кількох районах міста, повідомляється про постраждалих цивільних.

Ситуація на фронті

Генеральний штаб повідомляє про високу інтенсивність бойових дій. За добу зафіксовано понад 260 бойових зіткнень, особливо напруженою залишається ситуація на Покровському напрямку.

Українські удари по цілях у РФ

Українські безпілотники атакували об’єкти в Санкт-Петербурзі та інші військово-промислові цілі на території Росії. Також повідомляється про ураження російських військових об’єктів і кораблів.

Переговорний процес

Президент України Володимир Зеленський заявив про готовність до прямих переговорів із Володимир Путін за наявності реальних умов для досягнення миру.

Україна та НАТО

Відбулося засідання Ради Україна—НАТО, де обговорювалися питання безпеки, військової допомоги та подальшої підтримки України з боку союзників.

Економіка

Європейський банк реконструкції та розвитку знизив прогноз зростання ВВП України на 2026 рік до 2,2%, пояснюючи це наслідками війни та зовнішніми ризиками.

Погода

Синоптики прогнозують поступове потепління в Україні після короткочасного похолодання на початку червня.

Головна тема дня — поєднання інтенсивних бойових дій, нових російських атак на українські міста та активізації дипломатичних переговорів щодо можливого завершення війни.

Василь Кубаш Найактуальніше у світі станом на сьогодні, 3 червня 2026 року:

Напруження на Близькому Сході

Повідомляється про ракетні та безпілотні удари Ірану по об’єктах у Кувейті та Бахрейні після американських військових операцій. Є загиблі та поранені, ситуація залишається дуже напруженою.

Війна Росії проти України

Українські безпілотники атакували російський нафтовий термінал у Краснодарському краї, де виникла пожежа.
Також надходять повідомлення про нові масштабні російські повітряні атаки, щодо яких попереджає президент України.

Світова економіка

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) попередила, що конфлікти на Близькому Сході можуть сповільнити світове економічне зростання та підвищити ризики енергетичної кризи.

Торгівельні суперечки

США розглядають нові мита щодо десятків країн, включаючи держави Європи. Це може вплинути на міжнародну торгівлю та ціни на товари.

Перед Чемпіонатом світу з футболу 2026

У Мехіко тривають протести вчителів. Демонстранти спалили великі футбольні інсталяції та погрожують продовженням акцій напередодні старту турніру.

Надзвичайні події

У Китаї внаслідок аварії на вугільній шахті загинули десятки людей. Це одна з найбільших промислових трагедій останнього часу.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш Джерело: Українська правда

Василь Кубаш Джерело: Радіо Свобода

Василь Кубаш Сьогодні у світі науки з’явилося кілька цікавих новин та відкриттів:

Новий фотонний чип для ШІ та квантових комп’ютерів

Дослідники створили мікрочип, який працює не з електронами, а зі світлом (фотонами). Така технологія може значно прискорити роботу систем штучного інтелекту та майбутніх квантових комп’ютерів, одночасно зменшуючи енергоспоживання.

Неочікуване відкриття про вірус грипу

Вчені, досліджуючи механізм розмноження вірусів грипу, виявили, що різні штами використовують різні шляхи захоплення клітин людини. Це може допомогти створити ефективніші противірусні препарати та вакцини.

Прорив у виробництві «зеленого» водню

Науковці розробили новий каталізатор на основі перовськітів, який дозволяє отримувати водень із води за нижчих температур і менших витрат енергії. Якщо технологію вдасться масштабувати, це може зробити водневе паливо значно дешевшим.

Загублений світ віком 280 мільйонів років

Знахідка, яку випадково зробив турист, допомогла вченим відкрити унікальне місце зі слідами життя пермського періоду. Такі знахідки дозволяють краще зрозуміти екосистеми Землі ще до появи динозаврів.

Космічна медицина приходить у звичайні лікарні

Технології, які розроблялися для тривалих польотів у космос, вже починають застосовуватися в медицині на Землі — від дистанційного моніторингу пацієнтів до нових методів діагностики та контролю ліків.

А ще одним із найцікавіших напрямків 2026 року залишається пошук придатних для життя планет. Учені вже склали список із десятків найбільш перспективних екзопланет для майбутніх пошуків ознак життя.

Василь Кубаш Ось кілька подій у світі станом на сьогодні, 2 червня 2026 року:
Напруження на Близькому Сході
Іран призупинив переговори зі США після нових бойових дій між Ізраїлем і «Хезболлою» в Лівані. Попри заяви про можливе припинення вогню, обстріли продовжилися, що викликає занепокоєння щодо ширшого регіонального конфлікту.
Масована атака на Україну
Росія здійснила одну з найбільших повітряних атак останнього часу: за повідомленнями, було запущено десятки ракет і сотні дронів по різних регіонах України, включно з Києвом. Є загиблі та поранені.
НАТО та ядерна безпека
З’явилися повідомлення, що США обговорюють можливість розширення програми розміщення ядерної зброї НАТО у країнах східного флангу Альянсу. Це пов’язують із безпековою ситуацією в Європі після російської агресії проти України.
Бум штучного інтелекту
Компанія Alphabet планує масштабні інвестиції в інфраструктуру для ШІ. На фінансових ринках продовжується ажіотаж навколо технологій штучного інтелекту та виробників чипів.
Цікаве на небі цього місяця
У червні можна буде спостерігати дуже красиве зближення планет Венери та Юпітера, а трохи пізніше до них приєднається Меркурій. Астрономи називають це одним із найефектніших небесних видовищ літа.
Історичний факт дня
Саме 2 червня 1953 року відбулася коронація Elizabeth II — одна з перших великих світових подій, яку масово транслювали по телебаченню.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1H7U...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/18mZ...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1E...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1D...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1L...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1CPP...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1E...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1G...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1H...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1K...

Василь Кубаш До ночі дивився Євробачення. Дякую LELÉKA за гідний виступ. Світ веселиться знову. А у Лелеки пісня про біль, який відчуває кожен з українців у світі і який уже не так помічає Європа. І бачимо, що прості глядачі континенту співпереживають нам більше, ніж елітні жюрі.
Звичайно, можна було б сказати, що оцінюють фаховість, втім як раз фаховості Лелеці не бракувало.

Голосували як завжди за сусідів за невеликими винятками. Балканці за своїх, скандинави за своїх.
Ми просто бачимо, що наш біль забувається , до нього звикають і помічають менше.

Веселитися ми теж вміємо не гірше від переможців болгар, але виглядало б це зараз як мінімум дивно.

Василь Кубаш ТРАМП І «СПАСІННЯ» ПУТІНА: ЧОМУ СВІТ МАЄ ПЕРЕСТАТИ ГРАТИ В ЦЮ БРЕХЛИВУ ГРУ

Я неодноразово писав про намагання Дональда Трампа відбілити володимира путіна. Причини цієї дивної симпатії, політичної поблажливості й системного підігрування кремлю — тема для окремих міжнародних розслідувань. Але зараз важливо інше. Українське суспільство повинне чітко усвідомити головне: сьогодні путін заговорив про “мир” не через гуманізм, не через втому від війни і не через бажання домовлятися. Він заговорив про це через страх.

Показовим став навіть сценарій навколо 9 травня. Кремлівський диктатор, який пʼятий рік тероризує Україну ракетами, дронами і масовими вбивствами цивільних, сам почав панічно боятися ударів по москві під час власного сакрального “дня перемоги”. Настільки боятися, що фактично через Трампа благав Україну про одноденне припинення вогню.

І тут криється особливий цинізм.

Бо путін може завершити війну за один день самостійно — просто забравши свої терористичні війська з української землі. Але ні. Він хоче іншого: щоб Україна перестала “огризатися”, перестала бити у відповідь і дала можливість кремлю спокійно далі вести війну терору.

Ще більш показово, що Трамп уже давно виконав одну з ключових забаганок кремля — блокування та гальмування допомоги Україні. Але навіть це не принесло путіну омріяної перемоги. І не принесе.

Сьогодні провідні світові медіа, військові аналітики та дослідницькі центри дедалі частіше констатують очевидне: стратегічний наступ росії захлинувся. росія загрузла у війні на виснаження, яку сама вже не контролює. Більше того — війна прийшла на територію самої рф. І це породжує те, чого путін боїться найбільше: внутрішню дестабілізацію.

У росії зріє невдоволення. Зріють і вже проявляються бунти. Але найголовніше — зріє “дворцовий переворот”. Саме тому кремль гарячково шукає вихід. Саме тому почалися розмови про “перемир’я”, “компроміси” і “нову архітектуру миру”.

Насправді ж ідеться не про мир.

Ідеться про спасіння путіна.

Навіть у США вже звучать заяви, які ще рік тому були немислимими. Марко Рубіо відкрито визнав, що росія несе колосальні втрати, кратно більші - у пʼять разів, за українські. Так само дедалі більше західних політиків визнають очевидне: ЗСУ — це найсильніша армія Європи. Не лише через допомогу союзників, а через унікальний бойовий досвід, технологічність, адаптивність і силу українського народу.

Показово провалилися і спроби кремля нав’язати Європі “зручних переговорників” — Шредера чи Меркель. Відмова з боку Каї Каллас та Фрідріха Мерца стала принизливим ударом для путіна. Європа прямо дала зрозуміти терористу: він не буде диктувати цивілізованому світу, хто має представляти Європу.

Саме тому зараз слід очікувати нового етапу тиску.

Зараз слід очікувати, що Трамп активізує кампанію примусу України до територіальних поступок під соусом “миру”, щоб любою ціною вибороти підпис України у договорі і перетворити її із жертви на сторону «конфлікту». Тут буде свідомо і не свідомо задіяна вся колаборація і можливості всередині України - тому вся громадськість, особливо «на грантах», держоргани мають бути свідомими, щоб не стати гвинтиком в механізмі тиску і примушуванні України до капітуляції. Вся брехлива сутність політики кремля вже давно очевидна: кожна “мирна ініціатива” путіна супроводжується масованими атаками на Київ, удари по цивільних, терором і кров’ю.

Кремль завжди говорить про мир одночасно з ракетними ударами.

Бо для путіна переговори — це не шлях до миру. Це спосіб виграти час, врятувати режим і перегрупуватися для нової агресії.

Саме тому українська влада, Конгрес США і Європа повинні бути готовими до нових масштабних ІПСО, політичного тиску і кампаній залякування.

І відповідь має бути лише одна:

Ми усвідомлюємо, що йдеться про спасіння путіна.

Саме так потрібно відповідати всім, хто закликає “пожертвувати територіями заради миру”. Бо насправді нам пропонують пожертвувати міжнародним правом, пам’яттю про кров, про жертви, справедливістю і майбутнім світу — лише для того, щоб врятувати кремлівського терориста від поразки.

Україна не має права ставати співучасником цього правового і політичного злочину.

Ми повинні стояти на принципах міжнародного права як єдиному центрі світового порядку. І ми вистоїмо.

Бо сьогодні Україна бореться вже не тільки за себе.

Україна тримає межу між цивілізацією і поверненням світу в епоху диктаторів, терору та права сили.

TRUMP AND THE “RESCUE” OF PUTIN: WHY THE WORLD MUST STOP PLAYING THIS DECEPTIVE GAME

I have repeatedly written about Donald Trump’s attempts to whitewash Vladimir Putin. The reasons behind this strange sympathy, political indulgence, and systematic alignment with the Kremlin are matters for separate international investigations. But right now, something else is far more important. Ukrainian society — and the world — must clearly understand one fundamental truth: Putin has started talking about “peace” not because of humanity, not because of war fatigue, and not because he truly seeks negotiations. He speaks about peace because he is afraid.

Even the events surrounding May 9 became revealing. The Kremlin dictator, who has spent years terrorizing Ukraine with missiles, drones, and the mass murder of civilians, suddenly became terrified of strikes on Moscow during his own sacred “Victory Day.” So terrified that, effectively through Trump, he was begging Ukraine for a one-day ceasefire.

And this exposes a special level of cynicism.

Because Putin could end this war in a single day on his own — simply by withdrawing his terrorist troops from Ukrainian land. But that is not what he wants. What he wants is for Ukraine to stop fighting back, stop striking in response, and allow the Kremlin to continue its war of terror undisturbed.

Even more revealing is the fact that Trump has already fulfilled one of the Kremlin’s key demands — delaying and obstructing aid to Ukraine. Yet even that has failed to deliver Putin the victory he dreamed of. And it never will.

Today, leading global media outlets, military analysts, and research centers increasingly acknowledge the obvious: Russia’s strategic offensive has stalled. Russia is trapped in a war of attrition that it no longer fully controls. Moreover, the war has already reached Russian territory itself. And this creates the one thing Putin fears most: internal destabilization.

Discontent is growing inside Russia. Rebellions are emerging and already becoming visible. But most importantly, the possibility of a palace coup is growing. That is why the Kremlin is desperately searching for an exit. That is why conversations about “ceasefires,” “compromises,” and a “new peace architecture” have suddenly appeared.

But in reality, this is not about peace.

This is about saving Putin.

Even in the United States, statements are now being made that would have seemed unthinkable just a year ago. Marco Rubio openly acknowledged that Russia’s losses are catastrophic — several times greater than Ukraine’s. More and more Western politicians are also recognizing another obvious reality: the Armed Forces of Ukraine are the strongest army in Europe. Not only because of allied support, but because of their unique combat experience, technological adaptability, and the resilience of the Ukrainian people.

The Kremlin’s attempts to impose “convenient negotiators” on Europe — such as Gerhard Schröder or Angela Merkel — have also failed spectacularly. The rejection by Kaja Kallas and Friedrich Merz became a humiliating blow to Putin. Europe directly made it clear to the terrorist regime: it will not dictate to the civilized world who should represent Europe.

That is why a new phase of pressure should now be expected.

We should expect Trump to intensify efforts to force Ukraine into territorial concessions under the guise of “peace,” seeking at any cost to secure Ukraine’s signature on an agreement and transform Ukraine from a victim into merely “one side of a conflict.” For this purpose, every possible instrument of collaboration — conscious or unconscious — both outside and inside Ukraine will be used. That is why civil society, especially grant-funded organizations, as well as state institutions, must remain vigilant and refuse to become cogs in the mechanism of pressure aimed at forcing Ukraine into capitulation.

The deceitful nature of Kremlin policy has long been obvious: every so-called “peace initiative” by Putin is accompanied by massive attacks on Kyiv, strikes against civilians, terror, and bloodshed.

The Kremlin always talks about peace while launching missiles.

Because for Putin, negotiations are not a path to peace. They are a way to buy time, save his regime, and regroup for future aggression.

That is why the Ukrainian government, the U.S. Congress, and Europe must prepare for new large-scale information operations, political pressure, and intimidation campaigns.

And the response must be only one:

We understand that this is about saving Putin.

That is exactly how we must respond to everyone calling for “territorial sacrifices for the sake of peace.” Because what they are truly asking us to sacrifice is international law, the memory of bloodshed and victims, justice, and the future of the civilized world — all for the purpose of rescuing a Kremlin terrorist from defeat.

Ukraine has no right to become an accomplice to this legal and political crime.

We must stand firmly on the principles of international law as the only legitimate foundation of global order. And we will endure.

Because today Ukraine is fighting not only for itself.

Ukraine is holding the line between civilization and the return of the world to an age of dictatorships, terror, and the rule of brute force.

Василь Кубаш Соломон дуже глибоко сказав: «Не личить нерозумному розкіш, а тим більше – слузі панувати над князями» (книга Притч 19:10) Бо коли людина не має мудрості, характеру і внутрішньої зрілості, навіть великі можливості можуть її зіпсувати. Не кожен готовий до влади, грошей, успіху чи високого становища. І проблема не в самій розкоші чи владі, а в тому, яке серце має людина, яка це отримала.

Мудра людина навіть у достатку залишається простою, вдячною і людяною. А нерозумна дуже швидко починає пишатися, принижувати інших, поводитися так, ніби весь світ їй щось винен. Саме тому Соломон говорить, що не личить нерозумному розкіш. Бо коли всередині немає мудрості, зовнішній успіх не робить людину кращою — він тільки відкриває те, що вже було в серці.

Особливо небезпечно, коли людина, яка не навчилась смиренню і відповідальності, отримує владу над іншими. Тоді починається несправедливість, гординя, зневага до людей. Бо влада не змінює людину — вона показує її справжню сутність. І якщо в серці темрява, то з можливостями ця темрява стає ще більшою.

Тому Бог інколи не дає людині того, чого вона дуже хоче, не тому що не любить її, а тому що знає: вона ще не готова. Бо головне — не те, що ти маєш у руках, а те, ким ти є всередині. І справжня мудрість — це не просто досягти висоти, а залишитися людиною, коли ти на ній опинився.

Василь Кубаш Трамп приїхав до СІ.

Світ знову стає двополюсним. Але це вже не той світ, який ми знали з підручників про Холодну війну. Тоді головними полюсами були Вашингтон і Москва. Потім, на короткий історичний момент, здавалося, що світ стає складнішим: поруч із Вашингтоном і Москвою з’явилися Пекін, Брюссель, глобальні ринки, міжнародні інституції, “правила”, “цінності”, “партнерства”.

Але тепер складається враження, що все знову стискається до великої дуелі. Не Вашингтон—Москва, а Вашингтон—Пекін. Саме між ними сьогодні проходить головна лінія глобальної конкуренції: технології, штучний інтелект, рідкісноземельні метали, енергетика, Арктика, Тайвань, Іран, Україна, морські шляхи, валюти, ланцюги постачання, військова промисловість.

Брюссель у цій системі ще шукає себе. Європейський Союз хоче бути геополітичним гравцем, але все ще занадто часто діє як простір процедур, а не як центр сили. Москва ж розуміє: без перемоги в Україні вона остаточно втрачає статус окремого полюса. Росія ще може бути небезпечною, жорстокою і руйнівною, але вже не може бути рівною ані США, ані Китаю. Її головний страх — не просто програти війну. Її головний страх — остаточно перетворитися на сировинний придаток Китаю.

Вашингтон і Пекін мислять жорсткою конкуренцією. Для обох решта світу часто є не стільки спільнотою повноцінних суб’єктів, скільки полем, де треба закріпити правила гри. США мають свої важелі: долар, санкції, військові союзи, технології, флот, контроль над фінансовою інфраструктурою. Китай має свої: виробничі ланцюги, рідкісноземельні метали, промислову масштабність, залежність багатьох економік від китайського ринку, інфраструктурну експансію.

Саме тому російська агресія проти України для Пекіна — не моральна проблема, а інструмент. Китай не хоче прямої війни із Заходом, але йому вигідно, щоб Захід був виснажений. Йому вигідно, щоб Європа витрачала гроші, нерви, ресурси і політичну увагу на війну. Росія для Китаю — таран проти Заходу. Але не рівний союзник. І точно не імперія, перемога якої була б для Пекіна подарунком.

Китаю потрібна Росія слабка, залежна, ображена на Захід і готова продавати ресурси. Росія як молодший партнер. Росія як бензоколонка, арсенал, дипломатичний спойлер і антизахідний подразник. Але не Росія як самостійний переможець, здатний знову претендувати на власну сферу впливу від Варшави до Владивостока.

І тут починається найнеприємніше. Частина Заходу теж не хоче повного краху Росії. Не тому, що любить Путіна. А тому, що боїться хаосу: розпаду РФ, нових потоків біженців, ядерної зброї в незрозумілих руках, локальних війн на уламках імперії, китайського контролю над Сибіром, Арктикою і російськими ресурсами. Для частини американського стратегічного мислення Росія ще може бути не лише ворогом, а й потенційним елементом майбутнього балансу проти Китаю.

Тому війна в Україні для багатьох на Заході виглядає як щось, що треба не виграти, а “заморозити”. Зупинити кров, знизити ризики, стабілізувати фронт, перевести проблему в довгу дипломатію. Але заморожена війна — це не мир. Це відкладена війна. Це пауза, під час якої агресор переозброюється, жертва виснажується, а світ вдає, що знайшов компроміс.

Якби Захід мав відповідь на питання: що робити з Росією після поразки, — можливо, він діяв би рішучіше. Але такої відповіді немає. І саме відсутність цієї відповіді часто паралізує політичну волю.

У цьому ж контексті треба дивитися і на політику Трампа щодо Венесуели, Ірану, Гренландії, Канади, Арктики. Це не просто ексцентричність. Це груба, імперська, ресурсна геополітика. Якщо Китай має перевагу в критичних мінералах і виробничих ланцюгах, США шукають свої контрважелі: вуглеводні, Арктика, морські шляхи, стратегічні території, контроль над доступом до ресурсів.

Візит Трампа до Сі — це не просто дипломатичний спектакль. Це спроба зрозуміти, чи можуть дві найбільші сили домовитися про правила конкуренції. Не про дружбу. Не про мир у високому моральному сенсі. А про впорядковане суперництво: де чиї межі, що можна чіпати, а що ні, де можлива угода, а де буде силове стримування.

І в цьому пакеті неминуче будуть Іран, Тайвань і Україна. Для нас це небезпечно. Бо великі держави завжди мають спокусу говорити про менших без менших. Домовлятися про регіони, кордони, війни і “стабільність” так, ніби народи — це фігури на шахівниці.

Але Україна створила свою суб’єктність. У нас є карти на руках. Ми маємо армію, яка знає сучасну війну краще, ніж армії НАТО. Ми маємо оборонні технології, дрони, бойовий досвід, суспільну витривалість і досвід, без якого безпека Європи є ілюзією.

Наше завдання — не просити, щоб нас пожаліли. Наше завдання — позиціонувати себе як незамінного гравця. Для Європи — як східний щит і військово-технологічний партнер. Для США — як фактор стримування Росії і елемент ширшого балансу проти Китаю. Для світу — як доказ того, що імперії можна зупиняти.

Бо якщо ми не станемо суб’єктом глобальних мегатрендів, нас спробують розділити між чужими стратегіями. Якщо не будемо гравцем, станемо територією торгу. Якщо не сформулюємо свою роль, її сформулюють за нас.

Поки що ми маємо карти. Питання лише в тому, чи зможемо ми зіграти ними як держава, яка розуміє новий світ.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1H...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/r/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1L...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1E33...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/1ESS...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш Тема: Християнський вісник
«Порох зрадник! … Ваш Порошенко здав Україну!…»

По фактах:

Путін окупував Крим 20.02.2014.
Так почалася ця війна.
Порох не був президентом.
Тоді в Україні було безвладдя, після втечі януковоща. Турчинов був в.о. президента.

Далі - прояви сепаратизма на Донбасі, в Одесі та інших містах. Турчинов оголошує АТО. 13.04.2014-го
Порох не був президентом, але як депутат поїхав до Криму, намагаючись переконати депутатів АР Крим лишитись вірними Україні. Ледь не був розірваний російськомовними молодчиками.

Порошенка став президентом
7 червня 2014 року.
Коли вже окуповано половина Донецької та Луганської області.
25.05.2014-го року. Починається звільнення міст.

Лишається звільнити 7% території України (включно з Кримом), наші війська готуються увійти до Луганська...
Але 24.08.2014-го батальйони російських військ порушують кордони України та атакують наші сили АТО під Іловайськом.

Наголошую: російські війська!

Порошенко, аби вберегти країну та людей, віддає наказ припинити штурм...

Але не оборону. Посилюються наші позиції по лінії Нуля.
Путін заявляє, що якщо ми не припинимо АТО, він оголосить Україні війну.
Ще тоді, коли ми не мали армії...

Порошенко відповідає: "Спробуй!".
Путін притихає...

Відбувається зустріч у Мінську. 05.09.2014.
Після другого раунду переговорів 11.02.2015-го бойові дії заморожуються.

Україна отримує час аби відродити Армію та виправити кризу в економіці - після втечі януковоща казна була майже порожня (107 тис.грн на казначейському рахунку).

Порошенко як економіст справляється з цією задачею, наживаючи собі злого ворога - папу Бєню та гівноканал 1+1.

З'являються маразми про Вальцмана, Ліпєцк, вбитого брата та інше лайно, якому вірять ті, що не вміють читати.

Тим часом врятований від війни нарід починає жирувати, отримує безвіз, аби кататися Європами; підвищення зарплат та пенсій, нові робочі місця... та продовжує нити на "баригу", що його грабує.

Про АТО всі забувають і перейменовують його на ООС.

Аж до 20.11.2018-го року. Тоді росія нападає на Україну у Чорному морі. Порошенко реагує та вводить воєнний стан в прикордонних областях. Охлос замість гуртуватися починає волати що "ето всьо Порох прідумал чтоб сорвать вибори!"

Росія не оголошує Україні війну. Щось її стримує...

Вибори 2019 таки відбуваються, втомлений нарід обирає Не-Порошенка і тішиться з того.
Часто чути фразу: "А то шо, путін нападе? Ги-ги!".
Війни не існує, всі живуть в своїх бульбашках, де найбільше світове зло - це Порошенко.
Не путін...

Поки Порошенко збиває ноги, гуртуючи проукраїнську коаліцію та продовжуючи посилювати армію вже власними коштами, Зеленський починає боротьбу з Порошенко.
Більше двох десятків кримінальних справ, смішна спроба затримати в аеропорту - не пустити в Україну, продовження брехні на гівноканалах...
Тим часом в очах путіна новий президент бачить мир і пройобує початок справжньої війни...

Далі... Ви все бачите.

Питання:
У якому Пункті Петро Порошенко зраджував та намагався здати Україну?

Василь Піддубний
(Сірий Кіт)
Письменник, художник, воїн ЗСУ

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Якщо ви потрібні людині, вона зустрінеться з вами за хвилину до космічного польоту. Якщо не потрібні, - не знайде часу, навіть якщо помирає від нудьги

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/14dh...

Василь Кубаш Дата закінчення Другої світової війни залежить від того, про який регіон говоримо:
* 8 травня 1945 року — завершення війни в Європі (День перемоги над нацистською Німеччиною).
* 2 вересня 1945 року — офіційне завершення війни у світі (після капітуляції Японії).
Тобто глобальною датою закінчення Другої світової війни вважається 2 вересня 1945 року.

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/18...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/v/1F...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1C...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/17...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/1B...

Василь Кубаш https://www.facebook.com/share/p/18...

Василь Кубаш Ватикан — лише 0,44 км²
США — 9 826 675 км²
Найсильніша країна світу проти найменшої країни світу. Здавалося б, результат очевидний, але…

Вчора Папа Лев XIV зробив заяву, яка приголомшила не лише Америку, а й увесь світ.

Він публічно заперечив позицію Трампа, який, схоже, очікував, що Католицька церква і Ватикан діятимуть відповідно до його бачення — навіть тоді, коли це суперечить елементарному здоровому глузду.

У відповідь на критику Папа чітко дав зрозуміти: він не боїться політичного тиску і не збирається мовчати. Його позиція однозначна — виступати проти війни.

«Я не думаю, що послання Євангелія має використовуватися для зловживань так, як це роблять деякі люди… Я продовжуватиму голосно виступати проти війни, прагнучи зміцнювати мир, сприяти діалогу та багатостороннім відносинам між державами для пошуку справедливих рішень проблем», — сказав Папа.

І знаєте, Папу підтримало дуже багато людей і політиків, навіть у самій Америці.

І це викликає повагу. Адже вже давно не було Папи, який так відкрито і без страху називає речі своїми іменами.

Ще раніше він відкрито підтримав Україну і чітко сказав, що Росія є агресором.

І зараз він говорить, що беззастережне вбивство мирних людей — це злочин.

У світі, де багато лідерів уникають незручної правди, особливо якщо вона не подобається таким як Трамп, Папа обрав інший шлях — шлях принципів, свободи та миру.

І знаєте, мені подобається цей Папа. Відкритий, щирий, не боїться говорити правду.

Тому сьогодні хочеться подякувати йому і сказати: «Ми з Вами», «Ми за мир». Дякуємо за вашу позицію.

Взято від: ЦЕ МОЯ УКРАЇНА