Василь Близнюк

КАПЛИЧКИ ТА ПАМ’ЯТНІ  ХРЕСТИ

Каплички і хрести – це вічний заповіт предків своїм нащадкам любити рідну землю, вірно служити своєму народу, твердо триматися своєї, праотцівської віри.  І хай Бог помагає нам у наших прагненнях і потребах.

І  в Зібранівці є такі каплички та пам’ятні хрести.

За спогадами старожилів, першу капличку в селі збудовано 1928 року на подвір’ї Івана Боратинського. А побудували каплицю за досить цікавої події. На обійсті господаря копали криницю, а коли опускали кільця, то їх заклинило. Тоді хтось запропонував побудувати капличку, після чого без пригод вдалося докопати криницю. Так дивно  був проявлений знак Божий.

А неподалік церкви та могили  «Борцям за волю України»  в 1992 році  побудовано каплицю на честь Різдва Івана Хрестителя.

 Над усе народ український шанує та береже віру в силу матері Божої. Свідченням того – збудована на подвір’ї  Марії Дупей каплиця Святої Покрови Пресвятої Богородиці, яку освячено  14 жовтня 1994 року. 

На гроші,  зібрані з Різдвяних колядувань  жителями кута Долина, в 1998 році на розі трьох вулиць – Тертиці, Ставище та Гнилиця  під керівництвом Степана Онуфрійовича Мельничука  збудована каплиця Святої Трійці. Всі роботи від початку і до завершення будівництва виконували жителі цих вулиць.  Освятив каплицю на свято апостолів Петра і Павла священик Василь Захарук.                        

Ця каплиця є окрасою кута  Долина. Вона ніби кличе кожного увійти до неї, поклонитися святим іконам і знайти мудру пораду на всі випадки життя.

На подвір’ї  Івана Миколайовича  Опарика в 2004 році також побудовано каплицю на честь Різдва Івана Хрестителя, яку було освячено  в  2007 році.

Радує око односельчан і  капличка в Білих Криницях,  яку побудовано в 2006 році на кошти Сергія Ярославовича Дмитрука та його родини. Кожного року 19 січня, на Йордан, тут освячують воду.

Дух цієї благословенної землі осінив душі наших краян великою любов’ю, добротою та милосердям, а щира віра в Бога дарувала людям нести слово молитви та істини поміж односельців. Тому кожен, кого осіяла мудрість Божа, ніс ту благодать у свій народ, будуючи каплиці, пам’ятні хрести, освячував їх біля криниць, на подвір’ях, дорогах і перехрестях.      

Є і в Зібранівці  такі місця, як символи вічної пам’яті, яка не дає заснути людській совісті й робить живою душу.

22 грудня  1945 року на Гнилиці, неподалік від хати  Марії Федорук, загинув повстанець  Шугай (Микола Іванович Остафійчук  із села Вербівці Городенківського району). На місці його загибелі стоїть пам’ятний хрест, який  зробив Іван Васильович Палійчук, а встанов-лювали цей хрест  у 1992 році  Дмитро Антонович П’яза та Василь Іва-нович Киселиця. На освячення хреста приїжджали земляки М. Оста-фійчука з Вербівців: рідна сестра, родина, колишні повстанці. На відкритті виступав також Микола Яремійчук, який заспівав повстанську пісню.

Є пам’ятний хрест і в Білих Криницях. На цьому місці  28 квітня 1949 року загинули повстанці Орест (Андрій Іванович Тимофійчук із с. Шевченкове), Опришок (Юрій Миколайович Гуменюк  із с. Олешків) та Ярий (Іван Васильович Мельничук   із  с. Ганьківці). Цей хрест встано-вив Йосип Іванович Мокрій.

Зібранівчани віддано люблять своє село, свято зберігають звичаї, традиції. До цього часу в Зібранівці  в ніч на Івана Купала хлопці і дівчата йдуть по «зіллє», кожна дитина з нетерпінням чекає «Николая» з подарунками, а Святий вечір, Різдво Христове, Маланка, Новий рік, Водохреща – свята, коли відбувається єднання людини з усім світом: земними стихіями й ангелами небесними, з усім родом і далекими предками, очищаються і єднаються душі. Все це дарує віру, любов і надію на краще...

Не забувають зібранівчани й тих, хто розбудовував рідне село.   Серед них – Микита Федюк. Він народився 7 грудня 1892 року.  Був грамотною для свого часу людиною, тож громада обрала його писарем сільської управи. Саме  Микита ще у 20-х роках XX сторіччя розпочав літопис села  і залишив після себе неоціненний скарб – рукопис «Матеріали історії села Зібранівка». Коли в  50-х роках минулого століття М. Федюк  працював бухгалтером у школі, то навчав дітей, як вирощувати плодові саджанці, доглядати за деревами та збирати насіння плодових дерев. То ще й сьогодні в селі рясно родять сади, викохані руками  Микити Федюка.

Хочеться згадати добрим словом Петра Григораша, який  теж  працював секретарем сільської ради; Миколу Яремійчука, якого разом з кількома підлітками в 1951 році  насильно відправили на шахти Донбасу, але після служби в Армії він все одно повернувся до рідного села; Петра Коржа – вчителя, лауреата всеукраїнських пісенних фестивалів, поета й композитора, який уже в наш час збирав матеріали про історію села.

Коло самого клубу жив Іван Порайко, в нього в хаті була «молочарня», де часто збиралися люди, щоб обговорити останні події.

Багато криниць викопав у Зібранівці і хат збудував  Юрко Хариняк, майстер - «золоті руки», він і церкву  реставрував.

Ці прості люди разом з багатьма іншими односельчанами в різні роки збирали спогади, перекази людей про жителів Зібранівки, про перших переселенців, які прибули на цю землю для постійного проживання.

Василь Близнюк

Ц Е Р К В А  ПАРАСКЕВИ  СЕРБСЬКОЇ

У  ЗІБРАНІВЦІ

  Коли людина повертає своє обличчя до Бога, вона всюди бачить сонячне світло. Глибоко віруючими людьми були перші поселенці Зібранівки і тому перше, що вони зробили, – на межі земельних наділів Кобацького, Рибненського і Старокутського   в 1861 році спорудили дерев’яну однобанну церкву.

А  з’явилась вона в Зібранівці  за таких обставин. У 1848 році на Сокілци у Кобаках люди вирішили будувати нову муровану з цегли церкву. Стару церкву розібрали і подарували її жителям Зібранівки, оскільки сюди на постійне місце проживання переселялися родини  і з Кобак. Церква ця простояла у селі понад сто років. Біля церки була колись і невеличка дзвіниця, також із Кобак.

Освятили церкву  в 1862 році. Тоді освятив її повітовий диякон, а 27 жовтня 1895 року - Станіславський Владика, Архиєпископ Галицький Павло. Відтоді День Преподобної Параскеви Сербської став храмовим святом в селі. І навіть назву селу, за переказами старожилів, дав  Владика. Саме він сказав : «Село заснували люди, які зібралися з різних навколишніх сіл, то нехай і називається воно Зібранівкою»... Кажуть, перша дитина, яка була хрещена у збудованій церкві, –  Дмитра Чепеля дід – це  Микола Гнатович Чепіль.

У післявоєнний час   стару церкву  обклали новим деревом і оновили її. Керував будівництвом Юрій Хариняк.  Якщо увійти до церкви і уважно подивитися перед вівтарем уверх, то можна побачити там  вирубаний зазуб.  Це на стільки від цього зазуба ширша оновлена церква, а дерево з дуба на одвірки, що є в церкві, подарував Василь Михайлович Близнюк.  У 1952 році церква уже була побудована, лише  не було зверху бані середньої (купола), яку доклали через кілька років.

Освячували новозбудовану церкву  1952 року на храмове свято.              Храм Божий вірно служив багатьом поколінням мешканців Зібранівки. Трагічні часи настали  для церкви наприкінці 1960 року, коли майже на тридцять літ замовкли дзвони, не було відправ. Але не вдалося  совітам знищити храм, вбити віру. Віддані своїй церкві, мужні, добрі люди не дали їй пропасти: вони встигли забрати з церкви найцінніше – старовинні Євангеліє, образи, позолочену чашу. Переховували і берегли  все це майже тридцять років.

Згадує Ольга Гарасимівна П’яза:

– Справді, люди не дали пропасти церковному майну. Чашу переховував Василь Васильович Дупей, Євангеліє – мій тато - Гарасим Глітняк, фалони – Наталія Миколаївна Струць, Михайло Іванович Яківчук та багато інших жителів села.

 За архівними даними, 17 березня 1961 року уповноважений Ради у справах Руської православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Станіславській області О.П. Атаманюк у доповіді, яка була підготов-лена для виступу на зборах у м. Львові 14-16 березня 1961 року, писав: «Протягом 1960 року по Станіславській області знято з реєстрації 14 церков. Станом на 1 січня 1961 року було зареєстровано 628 церков, серед них:

– у містах                               –  23 ,

– у селищах міського типу   –  25 ,

– у селах                                –  580.

         Священиків зареєстровано 228, в тому числі :

–  у містах                               –  19 ,

– у селищах  міського типу  –   19 ,

– у селах                                 – 190 .

На початку 1961 року обстежено й  представлено для зняття з реєстрації 16 общин. На 6 отримано санкцію Ради, а на решту отримано згоду уповноваженого по Українській РСР. Для того, щоб не викликати серед віруючих бурхливої реакції, такі заходи проводяться в різних районах, розташованих у протилежних кінцях області. Наприклад, Снятин, Станіслав, Галич, Калуш, Богородчани».

Ось такими методами радянська влада боролася  з релігією, у такий спосіб закривала церкви. У цей список потрапила і Зібранівська церква.

Багато зусиль для збереження Божого храму доклав завзятий організатор, людина веселої вдачі, сільський музикант-цимбаліст  Іван Михайлович  Остап’юк. Під його керівництвом у 1978 році Зібранівську церкву було перекрито, відремонтовано, відмальовано. Друге народження Господнього Храму, відкриття і освячення відбулося 5 лютого 1989 року. І сьогодні сільська церква – це серце Зібранівки, центр духовності, куди люди приходять, щоб помолитися, покаятися, набратися сил, любові і Божої благодаті... Розповідають, що на початку XX століття коло церкви стояв величезний дзвін. Тим дзвоном навіть хмари розганяли, а його звук чули в усіх навколишніх селах.