Анатолій Безпалько

ІСТОРІЯ СЕЛА СКОМОРОШКИ.

                                 Село Скоморошки з’явилося  на початку  XVIII століття.

      У 1736 році в селі було лише 5 хат,які відносилися до церковного приходу сусіднього села Човновиці.

 Разом із селом Човновиця наше село належало до Животівського маєтку князів Віжицьких.

   За  легендою,село Скоморошки було засноване скоморохами.

Скоморохи –народні лицедії, співаки, музиканти, танцюристи, клоуни, фокусники, акробати, борці, дресирувальники. Скоморошенство  виникло на Русі  разом з народними святковими іграми та деякими обрядами задовго до об’єднання східнославянських племен у давньоруську державу. Про побутування у давній русі скоморошества,як своєрідного поєднання елементів театрального,музичного,танцювального й циркового мистецтва ,свідчать билини київського циклу і зображення скомороших сцен на фресках Софійського собору  в Києві у XI-XIII століттях.

Скоморохи поділялись на осілих і мандрівних. Осілі  виступали головним чином  на ігрищах під час свят,на весіллях,тощо. Мандрівні об’єднувались у ватаги й переходили  з місця на місце,відвідуючи навідь далекі країни.

Наприкінці  ХУ11 ст. внаслідок посилення репресій і появи  шкільного театру,скоморошенство починає зникати. Однак традиції мистецтва скоморохів дожили у Росії,на Україні і в Білорусії до Х1Х століття. 

Якраз саме в цей час і виникає наше село. Про це дізнаємося з книги Л.Похілевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях ,селах, местечках и городах в пределах Киевской губернии находящихся». /Видання 1864 року

Друкарні  Києво-Печерської  лаври/.

У цій книзі автор розповідає ,що у 1736 році було у нашому селі 5 дворів, які були розташовані біля  “безымяного  ручейка” по “дороге от Скалы к Челновице”. ”Безымяный ручей”-це річка ,яка протікає з лівого рукава лощини,в якій розташоване село,в районі,де знаходиться вулиця,яка зберегла стару назву Ямки,а 5 дворів знаходились на початку цієї вулиці,зразу ж праворуч від містка по дорозі на Ганівку. Від цього містка зразуж прямо догори,біля сучасної садиби Дячевського Івана,проходила тоді дорога до села Човновиці з сусіднього села Скали.

З початку заснування та до 1774 року село Скоморошки знаходилось під владою Польщі. Спочатку село входило до складу Животівського маєтку князів Віжицьких, які володіли Човновицею,а наше село відносилось до Човновицького приходу.

У другій половині ХУ111 століття Скоморошки,Скалу, Вербівку силою захопив один із польських магнатів Францішек  Цешковський. В той час міжусобні війни феодалів були звичайним явищем.

Пани силою захоплювали володіння один в одного. Це називалося дістати маєток заїздом.

В поміщицькому маєтку селяни-кріпаки виконували лише тимчасову роботу,а постійними працівниками була челядь,привезена з Польщі: управителі, гуменні, сторожі,об’їздчики, конторські працівники та інші. Серед них було багато простих поневолених  польських селян,доля яких небагато чим відрізнялася від наших односельчан. Ці люди  часто спілкувалися безпосередньо з нашими селянами,знаходили з ними спільну мову. В силу обставин вони мусіли оволодіти українською мовою,а скоморошани в свою чергу запозичували терміни з польської:»шопа», »душко»,  » люд», «бажатарня»,»цимбали» та інше. Численні прізвища дійшли до нас з тих далеких часів,коли село було під владою Польщі, але вони всі українці і ніхто з них не претендує на інше походження. На цукровому заводі працювали Бушинські, Білецькі, Орловські, Добрянський, Тишкевич, Тарновські, Метельський, Томашевський,  та багато інших,більшість із них вважали себе українцями.

Крім громадян польського походження в Скоморошках в різні часи проживало багато євреїв. Першими поселенцями євреїв були в Скоморошках корчмарі,власне кажучи,вони оселилися від того місця,де засновувалося село, на віддалі 5 км ще задовго до появи нашого села на шляху Животів –Погребище, біля переїзду залізничної колії.

В різні часи в нашому селі/особливо після революційних подій 1917 року/ проживало  багато євреїв. Так у 20-і роки в нашому селі було відкрито” Продукційно-кооперативну артіль ”Дер рейтер шнайдер” /Червоний кравець”, в яку входили: Резнік Ойзер Юдкович, Розенберг Шая Шльомович, Будман ГершкоМошків.

В період революційних подій ,громадянської війни різні військові загони по різному відносилися до місцевих жителів,в тому числі і до єврейського населення.

В 1860 році син Францішека  Цешковського-Валеріан

побудував цукровий завод. Після реформи на цукровому заводі працюють вільнонаймані робітники,це були переважно місцеві селяни,які втратили можливість самостійно вести своє господарство.

У бурхливому вихорі капіталістичних відносин поміщик ніяк не встигає наздоганяти час. Цукрозаводчики країни ,обладнавши свої підприємства

найновішим устаткуванням,одержують казкові прибутки,і поміщицький завод не витримує конкуренції,мусить здаватися. Його купує в кінці Х1Х століття один із “сахарных королей” М.Б.Гальперин.  У    кінці Х1Х століття центр революційного руху перемістився із Західної Європи в Росію. Під керівництвом В.І.Леніна була створена партія більшовиків ,яка провела пролетаріат і бідне селянство шляхом відкритої боротьби до перемоги соціалістичної революції.

На Скоморошківський цукровий завод прибувають робітники з різних кінців України,яких нужда гонила у пошуках заробітку.У кінці 90-х років згорів від пожежі цукровий завод. У 1901 році цукрозаводчик збудував новий цукровий завод,про який він вже багато років мріяв. Цукор з заводу перевозили підводами в бочках до станції Погребище. В цукровому заводі працював спеціальний цех для виготовлення бочок і обручів.

У 1911 році було визначено трасу для будівництва залізничної колії доСкоморошківського цукрозаводу. Будівництво залізниці розпочалося 1913 року і було закінчено 1915року.По залізниці проводилося перевезення вантажів,а пасажирського руху до Жовтня не було.

Близько 1890року в селі було відкрито церковно-приходську школу,вона знаходилася в хаті дяка.

У сільській дореволюційній школі навчалося небагато хлопчиків і ще менше дівчаток. У приміщенні старої дореволюційної школи /хата дяка/ було створено  у 20- роках сільський клуб.        

Перший завідуючий

заводським клубом

і бібліотекою

 РЯБОКОНЬ

Яків Євменович

Заводський клуб вперше розпочав своє існування  на території цукрозаводу. Там був двоповерховий будинок,на першому поверсі було розташовано клуб,завком,їдальню,бібліотеку. Завідував клубом і бібліотекою тут РябоконьЯків Євменович, потім Калінін Григорій Петрович. При клубі було створено драматичний гурток. Активними учасниками його були :Мевх Олександр Пилипович, Рябоконь Євстратій Євменович, Рябоконь Василь Євменович,Філіпчук  Іван Омелянович,Паламаренко Серафима Никифорівна.При клубі не було сцени,тут проводилися різні збори,працювали гуртки, а вистави ставилися в “театрі”,який був влаштований у складському приміщенні,там було побудовано сцену,а решта приміщення відводили для глядачів. В період виробництва цукру “театр” закривали тимчасово,бо там   потрібно було зберігати цукор. Потім “театр” був перенесений в більше приміщення. Нарешті в середині 20-х роківклуб- театр одержав самостійне приміщення. Перед Жовтневою революцією у нашому селі було відкрито медамбулаторію,де працював фельдшер і санітар.Селяни рідко зверталися за допомогою до них,резонно зауважуючи,що “наші батьки і діди до них не зверталися і ми не будемо “.В селі було три бібліотеки,два клуби,духовий оркестр,парк культури і відпочинку,стадіон,де постійно проводилися спортивні змагання. Органічною частиною побутового укладу скоморошан стали дошкільні дитячі заклади:дитячий садок,сільські ясла,збудовані в найкращому місці села-в заводському парку. При цукроварні постійно функціонувала робітнича їдальня. Для учнів  у школі було запроваджено гарячі сніданки. У 1933 році біля залізничної станції збудовано хлібоприймальний пункт на тисячу тонн зерна.

Напроти центральних воріт цукрозаводу звелася новобудова,де розмістили завком та почалося обладнання нового клубу. В селі працювало три магазини споживчої кооперації,буфет,два ларки. Однією з важливих рис нового побуту слід відзначити в селі відсутність випадків грубого порушення правил співжиття. Село ще зберігало старовинні традиції. Вечорами дівчата збиралися на вулицях, гуртом співали пісень. Часто молодь збиралася у заводському парку,де крім народних пісень розливались мелодії нових,які народжувала наша радянська дійсність. В 50–роки заводський клуб намагається продовжувати  традиції минулого. Сільські аматори ставлять п’єси українських драматургів-класиків та інші. У клубі цукрозаводу постійно 4 рази на тиждень демонструються кінофільми. В кінозалі завжди не було вільних місць. Появляються фільми ,які дітям до 16 років забороняється дивитися.

Саме якраз ці фільми молодь і намагається подивитися будь-яким способом. Тут же в клубі часто місцеві лектори,переважно учителі,виступають з лекціями,на які охоче приходять слухати молоді люди і люди похилого віку. Популярною в 50- роки була гра в шахи,завком закупив достатню кількість шахів. У клубі було відведено спеціальне місце для цієї гри. Вечорами десятки любителів шахів та їх болільників,затамувавши подих,проводили тут час,одержуючи насолоду від безкровних баталій,які відбувалися на шахових дошках.

Важливу інформаційно-масову ,культосвітню, побутову роботу серед робітників,службовців,ІТР проводить заводський комітет профспілки працівників цукрової промисловості. Працює бібліотека,в якій нараховується близько 15 тисяч книг,постійними читачами у заводській бібліотеці 783 робітники, службовці,ІТР, учителі, учні, крім цього відкрито сільську бібліотеку, працює бібліотека при школі. У клубі цукрозаводу працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, духовий, фотогурток, гурток вокалістів. В селі функціонує амбулаторія, зубопротезний кабінет, лікарня на 25 місць,аптека, три лікарі,середній і молодший обслуговуючий персонал з 25 осіб.

Лікарня обслуговує 7 навколишніх сіл. З населенням до 10 тисяч чоловік. 

В селі 10 торгових магазинів,одна робітнича їдальня,баня при цукрозаводі,шевська,швейна майстерні,перукарня.

Село радіофіковано від місцевого радіовузла, електрифіковано частково   від заводської електростанції , а в другій половині 60-х років-решта одержує струм від державної електромережі. Трудящі купують радіоприймачі, радіоли , телевізори.

Кожної суботи жителі села слухають передачі по радіо місцевої радіогазети.

Залізниця за рік в середньому перевозить 15 тисяч пасажирів,а вантажооборот станції за рік становить 185 тисяч тон.  Залізничну станцію обслуговує 5 працівників.

До послуг населення автобусне сполучення з райцентром. У 1963 році село увійшло  до складу Погребищенського  району. Плисків ,як районний центр перестав існувати.

60-роки –інтенсивне житлове будівництво. Бувші садиби колгоспників  по 0.60 га переполосували навпіл для нових забудовників. Радгосп та цукрозавод відводять частково площу для індивідуального будівництва.

Появляються нові вулиці села: Пролетарська, Садова,Привокзальна, Гагаріна, Радгоспна, Дубова, Леніна, Вишнева, Весела, Шляхова - це сотні добротних будинків, вкритих бляхою, або  шифером.

Село виросло до 808 дворів з населенням 2740 чоловік.

Цукрозавод побудував велике двоповерхове приміщення при вході до заводського парку,в якому розміщено гуртожиток та квартири робітників та службовців.

У 1964 65 роках Скоморошківська середня школа мала 19 класів,в яких навчалося 515 учнів .В школі було  2 навчальних  кабінети/фізичний та хімічний/,шкільну майстерню по металу та дереву,в школі працювало 39 учителів.

Відбувається  активне озеленення  села,насадження садів, розведення сортових яблунь, груш, слив, абрикосів,кущів малини, смородини,Цей процес розпочався на нових  садибах і став поширюватися по всьому селу: люди почали звільняти сади від лісових дерев і насаджувати фруктові.

У центрі села біля цукрового заводу,реставровано сквер,де 1969-1970-роках в честь 25-річчя перемоги над фашистською Німеччиною поставлено пам’ятник Скорботної матері,а замість американського клена, який там панував, посаджено ялини  та липи.

У 1976  році діти нашого села одержали приміщення нової школи ,а три бувших шкільних приміщення перейшли до лікарні ,а вдвох останніх господарями стали робкооп та сільська Рада .

У 70-і роки повністю завершено електрифікацію села від державної електромережі. Село повністю радіофіковано. Рідкістю стали будинки жителів  , біля яких не  височить телевізійна антена . Кожна сім’я    виписує газети,журнали, у власних квартирах створюють домашні бібліотеки. Радіо, телевізор, холодильник, електроутюг, пральна машина, електрокамін, електробритва, магнітофон. пилосос-ці та інші електроприлади стали  побутовою необхідністю в кожній квартирі. Широко увійшов в користування горючий газ,який доставляють жителям села в балонах.

Якщо у 1969році в Скоморошках було лише 2 легкових автомобілів особистій власності громадян, то на 1 січня 1978року жителі села мали у власному користуванні 30 легкових автомобілів  та біля сотні мотоциклів. Матеріальний рівень життя скоморошан продовжує зростати.

У 80-і роки заасфальтовано велику ділянку дороги на Плисків. Просувається також якісне будівництво дороги  до райцентру. Продовжує діяти автобусне сполучення : на Вінницю,Оратів,Погребище.

25 лютого 2014

(0|0)