|
40 років
Залокотському футболу.
Орест Хандоняк ( газета «Вільне слово»)
40 років тому…
У Залокоті «запалав» футбольний «Факел»
Як і тоді, так і в сьогоднішні буремні часи з капітанською пов’язкою
Мирослав Кропивницький вивів свою команду на футбольне поле з нагоди
святкування заснування залокотського «Факела» під бурхливі оплески. Нині п.
Мирослав директор середньої школи в с. Краковець ім. Романа Шухевича, що на
Яворівщині, а також являється головним тренером місцевої команди
«Прикордонник». А в недалекому минулому Мирослав Степанович протягом десяти
років очолював федерацію футболу Яворівщини.
Та повернемося до Залокоті. Жителі цього мальовничого гірського села були
безмежно задоволені. Адже на той час в гірській зоні Франкового краю була
тільки одна футбольна дружина – у Підбужі. До того залокотчанам доводилось
ходити дивитися на цю диво-гру до того ж самого Підбужа. Пригадують, в якому
захопленні вони були від див, які творив на полі Йосип Лаганяк. На цей раз
Йосип Васильович був у складі залокотських «Карпат», як один з найстарших
ветеранів.
Слід відзначити, що в той час за «Факел» виступав іменитий Михайло Луців,
до речі, учень Йосипа Васильовича. Воротар Луців став єдиним футболістом, який
згодом виступав у командах майстрів, зокрема у дрогобицькому «Нафтовику».
Захищав кольори залокотчан ще один підбужанин Богдан Бараняк, якого ще й до сих
пір вважають своїм і якого ми побачили в дії і на цей раз. Причиною появи на
той час у складі команди Залокоті сусідніх підбужан перш за все стала тимчасова
відсутність у Підбужі футбольної команди. Так сталося, що однолітками виявилася
значна частина підбужан-футболістів і їх забрали на службу до війська. Та й
взагалі, як з’ясувалося
згодом, підбужани завжди допомагали залокотчанам і навпаки, як вони висловилися:
«Були так би мовити селами-побратимами».
Проявити себе в одній із кращих на той час команді бралися деякі футболісти
із Опаки, Ясениці. Деяких з них «вербували» - жинили в Залокоті.
Одягнув того дня футболку своєї рідної команди і депутат районної ради від
Залокоті, шанована у цьому селі людина Василь Панів. Прибув на цей символічний
матч Василь Юркович не з порожніми руками. У цей день його улюблена команда
залокотські «Карпати» мала стимул «відпрацювати» вручений Василем Юрковичем
подарунок – футбольний м’яч,
який сорок років назад був величезним дефіцитом. Хлопці постаралися і, таки
здолали у рідних стінах лідера другої ліги районної першості довжанський
«Нафтовик».
Вийшов на футбольне поле й організатор свята війт села Василь Куцик. Свого
часу Василь Васильович також відстоював честь свого рідного села. Зокрема
місцевий очільник всіляко підтримує основну команду села і зараз. Як
стверджують місцеві жителі, їхня команда постійно прогресувала і врешті-решт у
1997 році досягла піку своєї слави. В одній із місцевих газет можна було
прочитати заголовок: «Хто зупинить Залокоть?» Не мала заслуга такого злету
власне належить сільському голові Василю Куцику та підприємцю Михайлу Пріцаку,
який також додавав слави своєму селу, не тільки як футболіст, а як найпрудкіший
спринтер району. Зараз обидва є палкими шанувальниками футболу.
Також можна було побачити на футбольному полі в цей день одного з
наймолодших ветеранів Залокоті Михайла Малого, який прославився далеко за
межами району, виступаючи за команди обласного рівня.
З плеяди тих, хто розпочинав встеляти стежину слави залокотському «Факелу»,
який згодом було перейменовано на «Карпати» слід згадати: Ярослава Крейса,
Михайла Паука, Мирослава Кушніра, Мирослава Сидорака, Михайла Ткача, Мирослава
Лабача, Мирослава Ткача, Любомира Смеричака, Ярослава Шкляра, Ярослава Багрія,
Василя Вороняка, Василя Хомина.
Хоч людей на це знаменне свято зібралося не так вже й багато, та як для
такого невеликого села - відчувалося у гірському повітрі щось особливе. Завітав
на цю значущу подію і місцевий парох о. Святослав. Але ж як без нього. Його
духовне слово гуртує всю громаду. Позаяк настоятель місцевого храму Св. Миколая
добре обізнаний не тільки в духовному житті країни, але й у
суспільно-політичному. Ретельно доносить духовний наставник слово до своїх
парафіян, продукує правду.
Ось і на цей раз йому випала місія вступного слова, в якому він зокрема
наголосив на особливості того дня. о. Святослав про ті покоління з часу
створення команди сказав наступне: «Всі вони собі ставили за ціль, щоби силою
свого духу і силою свого тіла прославляти своє село, свій край, а тим самим
прославляти Україну і Господа Бога». Також хвилиною мовчання було вшановано тих,
кого вже немає в живих. А ще духовний вчитель навів слова Апостола Павла: «На
завершення свого життя, я мов спортсмен: біг завершив, віру зберіг і чекаю від
Бога вінець слави». Після цього учасники дійства помолилися в подяку Господу за
всі ті дари, які отримали і щоб в майбутньому Він був завжди з нами у всіх
наших справах.
Розпочалася найголовніша та найцікавіша частина свята: матч між ветеранами
та місцевими школярами. І треба віддати хлопчакам належне. Як вихованці
спортивної школи діяли на полі ці майбутні захисники слави своєї Залокоті.
Широко використовували фланги, застосовували колективний відбір, знаючи про
необережність свого суперника в такому віці втрачати м’яч. А чого тільки вартий гол у виконанні Андрія
Пижичка. Продемонстрували свою майстерність і ветерани. Запам’яталася надійна
гра у рамці воріт Мирослава Кушніра, дії якого були дещо кумедними, що
викликало сміх серед глядачів. Це треба було бачити, як цей дідусь стрибав за м’ячем. Також в дії ми побачили колишнього і
капітана, і граючого тренера Василя Лиса, Ярослава Крейса, Михайла Паука,
Мирослава Сидорака, Василя Вороняка, Василя Хомина, Михайла Сокола. Зрештою,
поєдинок завершився з нічийним рахунком 2:2. А в післяматчевих пенальті
перемогу здобули ветерани.
Після завершення спортивної частини свята відбулося урочисте нагородження
учасників кубками та грамотами від голови федерації футболу Дрогобиччини Василя
Кобільника, який власне і обслуговував цей матч. Також в знак поваги від
підбузьких ветеранів Йосип Лаганяк подарував ветеранам Залокоті сувенірний м’яч на якому всі учасники-ветерани
поставили свої автографи. Дісталися призи від Мирослава Кропивницького і
місцевого голови Василя Куцика й головній команді Залокоті – м’яч і футбольна сітка на одні із воріт, бо
стара, мабуть, переросла вже не одне покоління. А, може, то та сама сітка, яку
«позичили на вічне віддавання» гарячі гірські хлопці з запасного поля
дрогобицького «Нафтовика» ще в далекому 1967 році? Другу зняти їм тоді завадив
сторож. Що ж, була й така сторінка в історії залокотського «Факела».
Орест ХАНДОНЯК
28 липня 2014
|
| Закрити |
