|
«••.Та найбільше любив Україну»
З якою піснею дружимо
«Нещодавно почув по радіо піс-ню-заповіт, присвячену незабут¬ньому Назарію Яремчуку. Там ще є такі слова: «На могилі моїй посадіть молоду яворину»... Ду¬же просимо: надрукуйте її у «Вербиченьці», щоб люди могли вивчити. Гарна це пам'ять Наза¬рієві... »
Олександр ЗАХАРЧЕНКО, дід п'ятьох онуків.
с. Хомутець
Брусилівського району
Житомирської області.
ПРОСЯТЬ слова цієї пісні й інші читачі. А Н. І. Дейнега із запорізько¬го села Балабіне спеціально теле¬фонував, аби ми швидше надрукува¬ли «Яворину» — так називають цю гарну зворушливу пісню в народі.
Насправді ж вірш Степана Галябарди, що його поклав на музику композитор і виконавець Степан Гі-
га, називається «Пісня райського са¬ду». Написав його відомий поет-пісняр у день, коли Україна прощалася з Назарієм Яремчуком — ЗО червня 1995 року. Поїхати в Чернівці, щоби провести друга в останню путь, не зміг — якраз зламав ногу. Неспра¬ведливість передчасної втрати ятри¬ла серце. Душа плакала — і сльози перелилися у вірш-присвяту...
Про це розповів «Сільським віс¬тям» сам Степан Петрович Галябарда — директор другої програми Українського радіо «Промінь». Зга¬дував, що вперше побачив Назарія Яремчука на сцені Чернівецького уні¬верситету, де вони тоді навчалися. Молоденький Назарій уже був соліс¬том славнозвісної «Смерічки». Чару¬вав людей неповторним тембром, красою і силою унікального голосу.
Безпосередньо ж випало познайо¬митись лише за два десятки років, у гуцульському Косові. Творча спів¬праця розпочалася піснею «Стрі¬лецький романс». Потім були друж¬ні зустрічі на пісенних вернісажах і в житті. Останнім виступом для На¬зарія, на якому був присутній і Сте¬пан Галябарда, став вечір Юрія Рибчинського. Уже тяжко хворий співак другу пісню виконував сидя¬чи. Після концерту його забрала «швидка»...
А музика в «Пісні райського саду» з'явилася 2001 року. На фестивалі «На хвилях Світязя» Степан Петро¬вич показав вірш тезці, Степанові Гі-зі, а вже за тиждень композитор те¬лефоном наспівав приспів. Пісня по¬летіла між люди, здобула визнання. Та найбільшою нагородою для авто¬рів стали слова донечки Назарія Ма¬рійки: «Ви створили духовний пам'ятник моєму батькові».
2 января 2011
ЮВІЛЕЙ ВЕЛИКОГО СЛОВ'ЯНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА
Людство відзначає у ці дні дві великі і скорботні дати: 95-річчя початку Першої Світової та 70-річчя початку Другої Світової війн. Вони за¬лишили жор-
стокий слід і на нашій шпол я н с ь к і й землі: майже в кожній родині є загиблі.
Але над цими трагіч¬ними ювілея¬ми височіє третій — життєстверджувальний. У цьому році слов'янські народи свят¬кують 125 ро¬ків з дня народження композитора, чия музика допомагала бійцям висто¬яти, вела 'їх до перемоги, все¬ляла в них на¬дію на зустріч З рідними.
Василь Іванович Агапкін наро¬дився у 1884 році на Рязанщині у бідній родині батраків. Рано оси-
.
ротів, голодував, жебракував. Сила духу допомогла йому вижи¬ти і стати відомим композитором. У 1912 році Василь Іванович слу¬жив у Тамбові військовим тру-.
бачем. Саме там він і написав безсмертний військовий марш „Прощан¬ня слов'янки'. Піл нестаріючі звуки бойового маршу ось уже майже сто років проводжають призовників до армії, а солдат на війну.
У зв'язку з цими датами да¬вайте згадаємо перший і трохи призабутий варі¬ант „Прошання слов'янки'. Не¬хай у ці дні пісня звучить і у нашо¬му краї — і як па¬м'ять про загиб¬лих, і як данина живим учасни¬кам війни. А мо¬лодому поколінню нехай цей марш розповість про нашу герої¬чну історію. Андрій Демченко, музикант, м.Харків
Прощание славянки
Снова марша бодрящие звуки
Засверкали в родимом краю,-
И в разлуке сжимаешь ты руки,-
И пою я в походном строю.
И отваге моей на подмогу
Через горькую боль и слезу
Ты улыбкой, как солнце, дорогу
Озари мне в туман и грозу!
Припев:
Пройду – не сверну -
Беду и войну!
В борьбе и в пальбе
Пройду к Победе и к тебе!
И не в силах враги меня в битве
Ни огнем, ни мечом побороть,-
По твоей неусыпной молитве
Охранять меня будет Господь.
Одолеем народные беды,
И над Родиной сгинет гроза,-
И лучистей салюта Победы
Мне сверкнуть дорогие глаза!
Припев:
Знайшов цей запис і пригадалося....
1974рік, 5-й курс. Ми в літніх таборах на військовій підготовці.. Вечором-повірка. А потім марширування строєм з піснею. Наш взвод кричав на мотив 'Слав'янки:
Не плач, не горюй.
Напрасно слез не лей.
А только поцелуй,
Когда вернемся с лагерей.
Під час перебування в таборах, в мене народився син.
2 января 2011
|
| Закрыть |
