Форум Микола Сова

Темы для публикаций и разговоров


Гумор
23 сентября 2013 Микола Сова

МОЯ УКРАЇНА
24 июля 2013 Микола Сова

Корисні поради
18 июля 2013 Микола Сова

Хоббі
26 марта 2013 Микола Сова

КОТИ і МИ
1 марта 2013 Микола Сова

Володимир Висоцький
24 Февраля 2013 Микола Сова

Поезія
4 января 2013 Микола Сова

Наша влада
19 декабря 2012 Микола Сова

ГОЛОДОМОР
16 декабря 2011 Микола Сова

Наш город
21 ноября 2011 Микола Сова

В день народження Шановний пане Миколо, мої райк...
19 ноября 2011 Микола Лісний

ЗЛОЧИН ПРОТИ УКРАЇНИ
3 октября 2011 Микола Сова

Народний календар
13 сентября 2011 Микола Сова

Ти знаєш, що ти людина? - ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
31 июля 2011 Микола Сова

МУЗЕЙ МЕДИЦИНИ
16 июня 2011 Микола Сова

Мій ВУЗ
16 Февраля 2011 Микола Сова

Ідеальна дружина
15 Февраля 2011 Микола Сова

Моя бурса
15 Февраля 2011 Микола Сова

Вітання
15 января 2011 Микола Сова

Мистецтво
2 января 2011 Микола Сова

Сільські історії
2 января 2011 Микола Сова

Робота   Все  життя пропрацював  дитя...
30 ноября 2010 Микола Сова

Куплю/продам Продавати   нічого, а що хочу ...
30 ноября 2010

Відпочинок
30 ноября 2010 Микола Сова

Моя школа
24 июля 2010 Микола Сова

Моя родина    В мене  є  одна  дружина - ...
24 июля 2010 Микола Сова

Біографія Я народився в с. Семенівка, Ли...
16 марта 2010 Микола Сова

Вопросы-ответы Интервью Все записи

... 1

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

             В  РІДНОМУ  СЕЛІ
  На Паску побував у рідному селі.  Поїхав спеціально в ці дні.  В цей день мої земляки  приїздять на могили  своїх рідних і хотілося побачити  однокласників/  ровесників
 Спочатку  під'їхали до нашої хати.  Вийшов із машини і щось не те.  Немає огорожі дерев, які росли перед будинком. Залишилася одна груша. Вийшов  сусід. Обнялися. Виявляється, що огорожу і фруктові дерева порізали на томливо.  Іван почав почав тягнути  мене в двір. Я опирався.  Згадав  мій приїзд 10 років тому. Тоді нас не пустили навіть на подвір'я.   Але Іван умовив.  Зайли в двір:  погляд направо:  літня  кухня – передньої стінки немає,  Дах майже зруйнований.  В глибині двору – сараї: стіни розвалені,  шия погребу валиться.
  серце защеміло, забракувало дихання, на очі навернулися сльози.  Сусід тягнув мене в дім,  але я вже не міг зайти. Сів у машину і поїхав на кладовище до могил моїх батьків 
      Вот отчего я чуть-чуть не заплакал

И, улыбаясь, душою погас,-
Эту избу на крыльце с собакой
Словно я вижу в последний раз.

        С.Есенин.

10 мая 2011

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ  48   РОКІВ
  Цікава істота людина. Чим становися старішим,  тим частіше згадується дитинство, юність, студентські роки. В пам'яті спливають такі події, про які  ти років  30-40 і не згадував.  І так тягне на малу  Батьківщину, в рідне село.
  Я збирався поїхати в Сакуниху на Паску.   В  Сакунисі могили моїх батьків. І я знав,  що в цей день  багато моїх однокласників, земляків приїздять в своє село. Хотілося побачити,  поговорити. Я вийшов на зв'язок з однокласником  Іваном  Курило. І він подав ідею:  'Давай зберемося класом!'Почалися пошуки однокласників.  Завдяки мобільному  зв'язку і Інтернету  знайшли всіх.  Майже всі зголосилися приїхати.
  І ось 25  квітня 2011року. Збір назначили на 10 годин біля клубу.  Але очікуваня зустрічі,  Бажання побачити друзів,  яких   не бачив  48 років,   гнало мене  і  Івана  з самого ранку.
  Ждемо,  виглядаємо.  І ось  появляються перші. 
  Гриша  Шульга приїхав  з Харківської  обл.. Галя Лаврик Федорівна (а з нами навчалася і Галя Лаврик Петрівна),  з Недригайліва,  Ліда  Кущ  з  Кременчуга.  Намагаємося  впізнати одне одного.  Не завжди це вдається.  Минуло ж  48  років!   За ці роки  я бачив декілька разів  Катю  Черниш,  Яка  працювала в  селі продавцем. А решту своїх однокласників я не бачив   48 років.
  Гриша  Дорошенко приїхав з Донецької обл..   Хмельницького -  Надя  Терещенко.  Гончаренко  Дуся  прибула з Діброви,  Катя  Дорошенко  з  Коровинець,  Оля  Семененко  з  Курманів. 
  Іван  Курило,  Катя  Черниш,  Дуся  Хіляй живуть в Сакунисі.  І зібралося нас  12 душ. Радість,  обійми,  сльози,  спогади.
     пам'ятаєш?' 
  З'їздили в  Недригайлів до  нашої  любимої вчительки  Ольги Валер'янівни  Столяревської. Вручили її квіти. Вона нас також  пам'ятає. 
  Накрили стіл і першу чарку   підняли  за тих,  кого вже немає  серед нас.  А це  ж  14 чоловік.   'Хай   буде земля їм пухом.'
  І хоча ми всі вже  дідусі і бабусі – булу і співи і  танці.
Розходилися  в сутінках.  Домовилися,  що  постараємося  зібратися  через два  роки,  коли виповнеться  50 років з  моменту  закінчення  школи.
   Приїхав  додому і не віриться,  що відбулася така зустріч.  Перебіраю все в  пам'яті  і картаю себе:  не все розпитав, про когось не взнав.   Виявляється,  що одного дня мало.
  Ну що ж.  Буду чекати наступної  зустрічі.

6 мая 2011

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

Сова

http://www.newacropo... width='206' height='137' border='0' align='left' alt='Сова' hspace='20' style='font-family: Arial, Verdana, Tahoma, 'MS Sans Serif'; font-size: 13px; '>

Мифы

      Сова является амбивалентным символом. Это птица мудрости, но также мрака и смерти. Являясь атрибутом богини Афины, сова символизирует мудрость, познание. Совы обладают способностью видеть ночью, видеть все вокруг себя, не двигаясь с места, а только поворачивая голову, у них мудрый проницательный взгляд. Бесшумный ночной полет, светящиеся глаза и жуткие крики повлияли на то, что сову связывали со смертью и оккультными силами. Ее считали птицей смерти в Древнем Египте, Индии, Центральной и Северной Америке, Китае и Японии. Как ночная птица сова - символ грусти, ностальгии и одиночества. Кроме того, она олицетворяет опустошение и несчастье, темноту, ночь, дождь. Во многих традициях совы несут угрозу, пророчат беду. В сов могут обращаться ведьмы, колдуны, злые духи. Ей приписывали дар пророчества, возможно, из-за способности видеть в темноте.

      Некогда сова была символом способности не испытывать страха перед темнотой, то есть знать тайны, обычно скрытые для смертных. Но со временем, в поздней античности и в средние века, суеверие придало сове демоническое значение. В настоящее время это эмблема проницательности и книжной эрудиции.

      В египетской системе иероглифов сова символизирует смерть, ночь, холод и пассивность. Она принадлежит царству ночного солнца, спустившегося за горизонт и пересекающего озеро или море тьмы.

      В индуизме это эмблема Ямы, владыки царства мертвых. В Индии сову почитали как покровителя ночи и посланца загробного мира, призванного провожать души в царство мертвых. Кроме того, сова служит верховым животным богини Дурги, супруги Шивы в одной из ее грозных ипостасей.

      В Китае сова относилась к принципу «ян» и считалась эмблемой «желтого предка», культурного героя Хуан-Ди. Она ассоциировалась с молнией и громом, летним солнцестоянием. С другой стороны, ее связывали с жестокостью, злом, преступлением, смертью, неблагодарными детьми. Сова посвящена кузнецам; в древние времена она была покровительницей дней, когда кузнецы ковали мечи и волшебные зеркала.

      Для индейцев Северной Америки сова символизировала мудрость и пророчество, считалось, что она может прийти на помощь. Перья совы в головном уборе выполняли функции защиты.

      В Древней Мексике богиня дождя почиталась в виде священной совы. У ацтеков и майя сова символизировала некое демоническое ночное существо, злые предзнаменования и являлась атрибутом бога подземного мира, вестником смерти или проводником душ в потустороннем мире.

      В Перу встречаются изображения жертвенного ножа в форме полумесяца, на котором можно видеть божество с клювом совы или филина. Таким образом, символ совы или филина связывается со смертью и жертвой.

      В греко-римской традиции сова символизировала мудрость и была спутницей и атрибутом богини Афины (Минервы). Сова Афины - птица ночная, птица тьмы и леса. Сова встречается в качестве атрибута аллегорических фигур Ночи и Сна. С совой связана одна из мойр - Атропос («неотвратимая»), прерывающая нить жизни.

      От афинской традиции ведет свое происхождение и мудрая сова европейских сказок и басен, и сова, сидящая на стопке книг, - эмблематическое изображение мудрости.

      В христианстве сова символизировала силы тьмы, запустение, уединение, скорбь, дурные вести. Крик совы – это «песня смерти». Как существо, ведущее ночной образ жизни и вообще загадочное, сова стала символом нечисти и колдовства. Кроме того, сова символизирует одиночество, она фигурирует в сценах, изображающих молящихся отшельников. Однако издревле считается, что сова наделена мудростью, в этом качестве она присутствует на изображениях св. Иеронима. Есть у совы и другое значение, в котором она выступает как атрибут Христа, который пожертвовал собой ради Человечества. Именно этим объясняется присутствие совы в сценах распятия.

      В иудаизме ночной демон женского пола Лилит (злой дух) изображается в обществе совы.

      Сова в славянстве относилась к группе нечистых птиц и наделялась демоническими свойствами. По поверьям, появление совы возле дома предвещало смерть или пожар. В брачной символике она выступает как символ вдовы или старой девы. Символ совы использовался и в качестве оберега. Сове также приписывается роль хранительницы подземных богатств, кладов, разрыв-травы, помогающей отмыкать любые замки.

1 апреля 2011

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова
Прокинувся вранці на диво бадьоро
і чую – веселість мене розпира.
Прибилась до мене вона ще учора.
Веселість, веселість – це щастя сестра.
І раптом здогадка ураз спалахнула:
платить за квартиру сьогодні пора,
бо жінка недавно по радіо чула – 
готується владою… всяка мура.
Зіскакую з ліжка і миттю… до банку.
Народу там бачу справдешнюю тьму,
страшенна тут черга вже виросла зранку,
людей мов женуть в пересильну тюрму.
Встромився я мовчки в ту чергу слухняно
й простояв, як завжди, там майже півдня.
Аж сонце, здавалось, хиталося п’яно,
коли я додому вертав навмання.
В кишені у мене тепер спорожніло,
та в грудях я свято немов відчував,
у серці моїм було любо і мило – 
укотре я щастя своє святкував.
Хіба цього мало – щомісяця щастя!
Ніколи не мріяв про долю таку…
Хай буде сутужно, та якось удасться
на крихти прожити в своєму кутку.
      ЩАСТЯ  ПЕНСІОНЕРА

23 марта 2011

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

Друзьям

Зачем нужны друзья в Сети? 
Чтобы однажды к ним зайти,
И, задержавшись на минутку, 
Весь вечер с ними провести... 
Пусть не слышны их голоса, 
И фотографии стареют, 
Но только делать чудеса 
Они порою ТАК умеют...! 
Когда на сердце тяжело, 
Когда покоя нет и сна- 
Пришлет твой друг тебе цветок- 
И в душу вновь войдет весна... 
Или улыбочку одну..., 
А может - просто пару слов... 
И ты уже парить готов! -
В глазах сверкают огоньки,
Улыбка сразу на устах!
Мы в этом мире НЕ ОДНИ!!!
Нас тут же покидает страх.

15 Февраля 2011

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова
 Україно моя вишиванка Ти мій біль, моя мука і доля; Я без тебе як день без світанку, Я без тебе, як жайвір без поля Вишиванко моя вишиванко Смерекова вишнева жага, Ти далеких Карпат полонянка, Ти Дніпра мов хвиля жива; Я по світу іду в вишиванці Аж дивуються ген журавлі, Хай стрічають в веселій багрянці Україна іде по землі. Україно моя вишиванка Ти тернова моя голубінь, Хай святиться навік світлий ранок І серпневого дня височінь. (с) Григорій Булах 

1 декабря 2010

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова
ЦЕ - МОЯ БАТЬКІВЩИНА! ЦЕ - МОЄ СЕЛО!
П`ятниця, 29 жовтня 2010 року
З Миколою Івановичем Совою ми познайомились заочно, по інтернетівській мережі, перетнувшись на краєзнавчій тематиці.
Він тепер мешкає в інших краях, але незримих зв`язків з рідною Сакунихою ніколи не поривав. Він зібрав багатий краєзнавчий матеріал, який розміщує на створеному власноруч сайті.
Щоб відвідати цей інтернет-ресурс, достатньо набрати у комп`ютері три слова: 'Неофіційний сайт Сакунихи'.
На мою пропозицію дати невеличке інтерв`ю Микола Іванович люб`язно погодився.
- Будь ласка, кілька слів про себе.
- Народився я в 1947 р. в с.Семенівка Липоводолинського району. У 1950 р. моя родина переїхала в Сакуниху. 1955-1963 рр.- навчався в школі, яку закінчив з похвальною грамотою.
У 1967 р. закінчив з відзнакою Сумське медучилище. У 1967-69 рр. працював в системі МВС на посаді фельдшера в м. Суми. 1969-75 рр. навчався в Київському медінститут на педіатричному факультеті.
Після закінчення інституті поїхали працювати на батьківщину дружини, на Черкащину. У 1975-2002 рр. працював лікарем в дитячому відділенні Шполянської ЦРЛ, потім ординатором, заввідділенням. З 2002 р. - на заслуженому відпочинку. Дружина, лікар вищої категорії, працює райпедіатром.
- Сакуниська земля залишила у вашій пам`яті незабутні спогади…
- Хоча я народився не в Сакунисі, але це моє село. В Сакунисі в мене немає і не було родичів, залишилися тільки могили тата і мами, але це моє село. І коли б я не приїхав у Сакуниху, то для мене завжди знайдеться і дах над головою, і шматок хліба з салом. Бо це моє село!
У Сакунисі живуть люди, які ще пам'ятають мене. І коли я згадую про них, то виникає почуття вдячності до цих людей, які зустрічають мене, як свого родича. Це і мама моєї куми тьотя Катя Даценко, це і Василь Даценко - кіномеханік нашої юності, це і сусіда, де я колись жив - Ваня Зеленський та багато інших. Чому, коли старієш, все частіше згадується дитинство, село, де ти жив, люди, з якими ти ріс? Мабуть, така людська вдача. Моя школа...8 років я ходив до неї. Наші вчителі намагалися дати все, щоб ми виросли освіченими людьми. Мій класний керівник Катерина Панасівна, вчитель історії Петро Михайлович Коцур, вчитель фізкультури Іван Петрович Дорошенко.
Ми не були тихими і сумирними. Бешкетували, дехто вже курив. Але вчителі терпляче виховували нас, щоб ми були добрими людьми. Школа була для нас не тільки приміщенням, де треба було сидіти на уроках. Тут з`являлося перше несміливе кохання, перші ревнощі. Тут ми обмінювалися записами пісень, які ретельно записували в свої альбоми, грали в футбол, волейбол, бурхливо переживали за свої улюблені футбольні команди.
Потім збудували нову школу, але для мене моя школа залишиться завжди моєю першою школою.
- Які спогади у вас пов`язані з колишньою Сакунихською церквою?
- Наша сім'я приїхала в Сакуниху в 1950 р. Церква стояла, але не працювала. Була дзвіниця, на якій висів дзвін, від нього до землі був протягнутий канат. Коли в селі спалахувала пожежа, то тоді хтось калатав у цей дзвін. Церква стояла на фундаменті із каміння. Колись вона була обшита дошками, але наш народ розтягнув їх на свої потреби. Церква стояла в центрі села, за магазинами, а за нею починалося кладовище.
Поруч з церквою колись була братська могила. Тут були поховані наші солдати, які загинули в 1941-1943 рр. Коли біля клубу поставили пам'ятник воїнам (в 50-ті роки), то останки бійців перенесли туди. Для нас, пацанів, церква була місцем збору. Тут ми грали в наші дитячі ігри: в піжмурки, тичкової, в яйця і т.п.
Тебе вважали прийнятим до гурту, якщо ти міг обійти церкву, не торкаючись ногами землі: по фундаменту, по зрубах. Це було нелегко. Старші хлопці говорили, що колись залазили під церкву і знаходили там мідні монети. Ми, малюки, лізти туди боялися. І ось наступив кінець 50 років. Із церкви вирішили зробити склад. А для цього треба було зруйнувати дзвіницю і зробити дах.
Запросили чужих людей і робилося це в темряві, після заходу сонця. Біля входу на кладовище поставили лебідку, прив'язали її до дерева і давай тягти. Але дзвіниця стояла. На другий вечір привезли більшу лебідку, на допомогу прийшли і деякі сакунихці. 'Давай!'. Лебідку розірвало на дві частини: одна залишилася прив'язаною до дерева, а друга частина рвонула в бік церкви і травмувала одного зі спеціалістів. Наступного вечора пригнали трактор, накинули трос і 'давай!'
Але церква не здавалася: впала верхня частина дзвіниці, а нижня встояла. Потім підрубали цю нижню частину і таки доконали церкву. Накрили шифером і завезли в церкву зерно. Підлога там була дірява і зерно висипалося. Ми, хлопчаки, залізали під підлогу і набивали зерном кишені, несли додому, годували курей і качок. А потім рештки церкви згоріли. Ось така історія церкви нашого села.
-Як ви створили сайт села Сакуниха?
- Коли в мене з`явився Інтернет, я почав шукати все, що пов`язано з Сакунихою. Знайшов більше 100 сторінок і натрапив на сайт 'Всеукраїнський сайт міст, сіл та людей'. Там люди писали про свої села, міста, виставляли фото і т.д. І я подумав: а чому б не зробити таке і про Сакуниху?
Я люблю своє село і думками лину до нього. Бо це моє село. Нехай і інші люди взнають, що є таке село Сакуниха, побачать людей, які там живуть і жили. Нехай це буде пам'яттю моїм друзям, односельцям, яких, на жаль, вже немає. Більшу частину свого життя я прожив на Черкащині. Але я так і не відчуваю повністю, що це мій край. Тут я пропрацював більше чверті віку в лікарні, тут я отримав першу в своєму житті квартиру, тут народилися мої сини, тут могила мого старшого сина, Але…
Коли я приїжджаю на Сумщину, то, як говорив герой Л.Бикова капітан Титаренко в фільмі 'В бій ідуть одні старики', тут і повітря інше, і трава зеленіша, і пташки співають голосніше. Бо це моя Батьківщина, це моє село. Я слідкую за новинами району, Сакунихи. Життя триває. Будемо надіятися на краще.
Користуючись нагодою, хочу передати щирий привіт і найкращі побажання землякам. Я вас не забув. Тому що Сакуниха - моє село!
Бесіду вів
Ігор СКРИПЧЕНКО
 













6 ноября 2010

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

Корисний досвід

http://content.foto.... width='480' height='360' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
Засоби від похмілля
з різних країн світу

Похмілля хоча б раз у житті відчував кожен. І іноземці - не виняток. Чи є у них якісь свої, дієві рецепти від цієї напасті?
Вітчизняним засобом від по¬хмілля здавна вважається розсіл, ми пропонуємо вам подивитися на страви, які використовуються в різних країнах світу - їхні меш¬канці істинно вірять в те, що вони допомагають.
1) У Китаї прийнято пити міцний зелений чай.
2) В Італії воліють великий кухоль міцної чорної кави.
3) Румуни, мексиканці та турки всім рекомендують жирний солоний суп з часником і сметаною.
4) Ргаігіе Оузіег люблять в Америці. Це суміш томатного соку з соусом Вустершир і сирим яй¬цем.
5) Поляки люблять маринади або сік від консервованих овочів.
6) Японія славиться своїми традиціями і маринованими сли¬вами до похмілля.

7) Німці їдять солоний оселедець з сирою цибулею.
8) Новозеландці вважають най¬кращим засобом пиріг з фаршу і сиру. Також у зціленні їм допома¬гає простий молочний шоколад.
9) У Монголії для лікування від похмілля маринують м'ясо баранчика в томатному соусі.
10) У корейців є «суп для шлун-
ка», який продається у вихідні дні
в більшості кіосків. Суп готують
зі свинячих або яловичих кісток
з бичачою кров'ю, капустою та
іншими овочами.

0 messages.mmon0 0000

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

Засоби від похмілля
з різних країн світу

Похмілля хоча б раз у житті відчував кожен. І іноземці - не виняток. Чи є у них якісь свої, дієві рецепти від цієї напасті?
Вітчизняним засобом від по¬хмілля здавна вважається розсіл, ми пропонуємо вам подивитися на страви, які використовуються в різних країнах світу - їхні меш¬канці істинно вірять в те, що вони допомагають.
1) У Китаї прийнято пити міцний зелений чай.
2) В Італії воліють великий кухоль міцної чорної кави.
3) Румуни, мексиканці та турки всім рекомендують жирний солоний суп з часником і сметаною.
4) Ргаігіе Оузіег люблять в Америці. Це суміш томатного соку з соусом Вустершир і сирим яй¬цем.
5) Поляки люблять маринади або сік від консервованих овочів.
6) Японія славиться своїми традиціями і маринованими сли¬вами до похмілля.

7) Німці їдять солоний оселедець з сирою цибулею.
8) Новозеландці вважають най¬кращим засобом пиріг з фаршу і сиру. Також у зціленні їм допома¬гає простий молочний шоколад.
9) У Монголії для лікування від похмілля маринують м'ясо баранчика в томатному соусі.
10) У корейців є «суп для шлун-
ка», який продається у вихідні дні
в більшості кіосків. Суп готують
зі свинячих або яловичих кісток
з бичачою кров'ю, капустою та
іншими овочами.

0 messages.mmon0 0000

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

Корисний досвід

http://content.foto.... width='480' height='360' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
Засоби від похмілля
з різних країн світу

Похмілля хоча б раз у житті відчував кожен. І іноземці - не виняток. Чи є у них якісь свої, дієві рецепти від цієї напасті?
Вітчизняним засобом від по¬хмілля здавна вважається розсіл, ми пропонуємо вам подивитися на страви, які використовуються в різних країнах світу - їхні меш¬канці істинно вірять в те, що вони допомагають.
1) У Китаї прийнято пити міцний зелений чай.
2) В Італії воліють великий кухоль міцної чорної кави.
3) Румуни, мексиканці та турки всім рекомендують жирний солоний суп з часником і сметаною.
4) Ргаігіе Оузіег люблять в Америці. Це суміш томатного соку з соусом Вустершир і сирим яй¬цем.
5) Поляки люблять маринади або сік від консервованих овочів.
6) Японія славиться своїми традиціями і маринованими сли¬вами до похмілля.

7) Німці їдять солоний оселедець з сирою цибулею.
8) Новозеландці вважають най¬кращим засобом пиріг з фаршу і сиру. Також у зціленні їм допома¬гає простий молочний шоколад.
9) У Монголії для лікування від похмілля маринують м'ясо баранчика в томатному соусі.
10) У корейців є «суп для шлун-
ка», який продається у вихідні дні
в більшості кіосків. Суп готують
зі свинячих або яловичих кісток
з бичачою кров'ю, капустою та
іншими овочами.


0 messages.mmon0 0000


... 1




  Закрыть  
  Закрыть