/ http://content.foto.... width='480' height='360' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
Засоби від похмілля
з різних країн світу
Похмілля хоча б раз у житті відчував кожен. І іноземці - не виняток. Чи є у них якісь свої, дієві рецепти від цієї напасті?
Вітчизняним засобом від по¬хмілля здавна вважається розсіл, ми пропонуємо вам подивитися на страви, які використовуються в різних країнах світу - їхні меш¬канці істинно вірять в те, що вони допомагають.
1) У Китаї прийнято пити міцний зелений чай.
2) В Італії воліють великий кухоль міцної чорної кави.
3) Румуни, мексиканці та турки всім рекомендують жирний солоний суп з часником і сметаною.
4) Ргаігіе Оузіег люблять в Америці. Це суміш томатного соку з соусом Вустершир і сирим яй¬цем.
5) Поляки люблять маринади або сік від консервованих овочів.
6) Японія славиться своїми традиціями і маринованими сли¬вами до похмілля.
7) Німці їдять солоний оселедець з сирою цибулею.
8) Новозеландці вважають най¬кращим засобом пиріг з фаршу і сиру. Також у зціленні їм допома¬гає простий молочний шоколад.
9) У Монголії для лікування від похмілля маринують м'ясо баранчика в томатному соусі.
10) У корейців є «суп для шлун-
ка», який продається у вихідні дні
в більшості кіосків. Суп готують
зі свинячих або яловичих кісток
з бичачою кров'ю, капустою та
іншими овочами.
|
ПРО ХОРОШИЙ СЕКС І АНАФЕМУ КОХАННЮ...
(замість
передмови)
Всі жінки
створені лише для кохання. Це моє глибоке переконання. І нехай пані і панянки
борються за тендерну політику, та їх справжнє природне (Боже!) покликання —
кохати і бути коханими...
На зорі
української демократії я запитав у відомого громадсько-політичного діяча
Анатолія Лупиноса, що таке справжній патріотизм. Він дав, як на мою думку,
оригінальну і лаконічну відповідь:
—
Українське мусить бути найкращим: від українських ракет до українського
сексу... І оті наші найкращі ракети
та секс, чомусь, як кістка в горлі, нашим ворогам. Ну, дуже вони не хочуть, щоб
українці літали і кохалися! Навіть анафему накладають на вірші про кохання земне
і прекрасне. Якось на вечорі, коли я читав вірша про стегна, які «підпливуть,
як дві форелі», присутній там священник наклав анафему на такі поетичні забави.
Та то, мабуть, з любові до форелей...
А ми
будемо літати і кохатися. Ніхто не зупинить наших бахань і почуттів...
ЛеонідДаценко О, пані,
що я можу дать?! Хороший секс і чашку кави... Ну як, підходить? Скажеш: так! Бо
тіло так тобі підкаже... Хтось інший про твої уста напише вірш під «Алілуя».
Поки ти гарна й молода я просто губи зацілую... Вечір. Свічки. Вино і
шоколад... І кава нам вдалась на славу. І ти, скидаючи халат: — Облишмо каву...
|
|
е
ЗАПАЛЮЙ СВІЧУ, УКРАЇНО!
Жаринка з болючої рани В
долоні твої я лечу. Болить вона, але не тане, Запалюй свічу, мій коханий,
Запалюй свічу!
В печалі, у вічній скорботі, В неперебутній біді,
Багато ще носимо потай, У пам'яті довга робота, Однакові очі у вдів.
І буде довіку боліти Цей хліб пресвятий на столі.
За словом Нового Завіту Вклонімось землі, мої діти! Вклонімось землі...
Ще руки до нас простягають Опухлі батьки й матері.
І не кажіте: «Не знаєм»... Бо літо було урожайним, І
сонце було у порі.
Згадає
жнива оті чорні, Червону мітлу і торг син. Так вовчо повзли людомори По наші
серця і комори, По хліб наш, і жорна, і млин.
Збирались ми надто повільно. Наш голос ще світ не
почув. Вдовину, сирітську, нетлінну, Запалюй свічу, Україно! Запалюй свічу!
Наталя
Дзюбенко-Мгйс
МОЛИТВА ЗА УБІЄННИХ ГОЛОДОМ * * Нема.
Зотліли. Від'ячали ключами у небо. Лише щоночі й донині скриплять крізь мене
вози і щоночі бачу, як везуть їх в могильники. І щоночі оплакують ті
велетенські могили лише солов'ї та зозулі, білий квіт садів та цвинтарні бузки,
плачуть молоді трави, стогнуть жита, ридма ридають зорі і, як сліпі, летять у
ніч та й гаснуть над спорожнілими хатами. І
щовесни, як забуяє зело, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїться у
ставках та криницях вода, як вмовкне лихо, приходять з небес три Жони святі:
Київська Русь, козачка Січ і соборна чорнобильська Україна. Розстелають
домоткані обруси уздовж Дніпра поміж трав та зілля, ставлять полив'яні миски з
коливом, варениками, кулішем, галушками, узваром, медами. Засвічують поминальні
свічі. Тоді
дзвонять дзвони Десятинної церкви, Михайлівського Золотоверхого, козацького
Межигірського, Пирогощі і звучить сивий голос посивілої від горя землі: «Ходи до
мене, роде мій, вечеряти! Марії, Ганни, Мокрини, Соломії, Уляни, Палагни,
Уласи, Пилипи, Панаси, Дем'яни, Северини, Василечки, Грицики, Петрусі, покірно
прошу до святої вечері! Пригощайся, причащайся, роде мій скорботний! Діти - мої
квіти викошені! Ключ мій журавлиний на рідній землі підстрелений! Муко моя
довічна! Скорбото моя всевишня!» І пливуть
Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України й сідають до святої
поминальної вечері. «Як там
тобі, родино наша, на тій Небесній Україні? -допитується сивий голос. - Чи ж
ростуть і там тополі, мальви, калина? Чи ж білі у вас хати? Чи ж вибілюють
жінки полотно? Як сіється, жнивується, чумакується, бондарюється як? Чи ж є
вечорниці, реготи на колодах по хуторах і левадах? Чи ж заручини, хрестини чи ж
радість є? Мабуть, це все до вас відійшло, бо на земній Україні ні сміху, ні
радощів, ні пісень. Лише квітує погибель, лише регоче лихо, лише жнивує горе на
чорнобильській межі...» Роде
нарідний! Народе божий, небесний! Лика неціловані! Руки не перехрещені, душі
перед Господньою брамою невідспівані! Прости, народе Божий, цю прокляту землю, цей
блаженний рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали,
за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за
тебе не робили. І ми покарані за безпам'ятство! І до нас озвалося
лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна
чорнобильська свіча... Прости нас, роде наш замордований, роде рідний,
неоплаканий, лише сирою землею зігрітий! Царство небесне вам, Душі убієнні! Господи всепрощенний і премилосердний! Страждання,
муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від
землі й народу сущого й прийдешнього відведи! Нині, прісно й навіки-вічні відведкі Катерина
Мотрин, українська письменниця, родом із с. Васильків Шпопянського району 1989 рік |
МОЛИТВА ЗА УБІЄННИХ ГОЛОДОМ
Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика
дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!» Хто водить за мною запалими
очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду
людського і розпинає мою душу на хресті всевишньої печалі? Чий же це
мільйонноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, молить, плаче, квилить,
голосить і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу!? У
ній ні дна, ні берегів...
І знову вони йдуть. Щодня, щоднини, щоночі. Мільйони
тіней, мільйони очей. Прошкують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого
серця... Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей
немовлят босоногі праведниці в домотканих сорочках, пливуть святі новомучениці
роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий
крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою...
Йдуть з осінніх боліт, із снігових заметів, із
весняних дібров і в білих розвеснених садах, на всіяних кульбабою лугах
падають.
Чи ж то я, чи ж моя пам'ять, а чи душа летить у ту
весну і квилить-голосить у Всесвіт. Кричу до мовчазного неба з разками пташиних
ключів, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця,
схожого на вогник поминальної свічі. Заклинаю землю, на якій дотлівають свічки
людських життів. Мільйони погаслих свічок...
«Небо! Поможи! Дай манни небесної
нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили
дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну
пору! Господи-Вседержителю наш! Чи ж Ти
осліп від горя і людських гріхів?! Поглянь - червона орда знову жнивує на моїй
землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого жнива світ не знав від
сотворення! Таких покосів іще не бачили ні Земля, ні Небо. Подивись на те різнотрав'я,
на квіт, на пуп'янки, на зав'язь, на... Господи! Невже ж і там, у Твоєму раю, є
Україна, яку заселяєш віднині святими душами? Сину Божий Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від
голодної смерті народ мій, у якого червона орда забрала до зернини! Ти ж умів
двома хлібинами й п'ятьма рибинами нагодувати п'ять тисяч. Сотвори диво -
нагодуй, порятуй! Пресвятая
Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду
свято-руського! Куди ж ви всі відійшли? Чого залишили мою землю і народ мій на
поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього
українського древа? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не
бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж Ви, Сили Небесні?» ...І стояла вона, осліпла від горя, оглухла, обдерта,
сива, напівбожевільна, мукою підпирала Небо, моторошно роззиралася, хрестилася,
Мати-Україна, на велетенському хресті розіп'ята, й вишіптувала: «Дітоньки
мої! Заждіть! Ось квасок, петрушечка зійшли. Вже ген зозулька маслечко
колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють... Івани. Марії, Горпини,
Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас у світі житиму?» Ганно!
Ганно! Блаженна Ганно! Стеряна
Ганно! Дитя в казані зварила І як вовчиця, рвага його зубами, і вила, вила, вила,
аж холонули даіекі світи, аж памороззю взялося сонце...
Прости, Небо! Прости, Земле! Простіть, зорі!
Прости, Божий світе, муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі
жахи, не бачені від сотворення світу, простііть
|
З днем народження вітаю,
Всього найкращого бажаю!
|
Закрыть |