ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ:
український і закордонний досвід
П
РОВІСНИК Великої Французької революції (XVIII ст.) Жан-Жак Руссо казав: «Належте до різних політич¬них течій, сповідуйте різні релігії, але не забувайте, що ви — французи». Це ж саме слід нагадати й нам: пам'ятаймо, чиїх батьків, чиї діти.
Сьогодні, коли полиці магазинів заповнили імпортні товари, а думки і серця заполонили імпортні цінності, ми не раз рівняємося на зовнішній світ, орієнтуємося на Азію чи Європу. При цьому озброюємося усим заморським крамом — від автомобілів, пральних і посудомийних ма¬шин до телекамер, мобілок і смартфонів. Капіталістичний світ нам «імпонує», не те слово — ми готові стрімголов ки¬нутися туди при першій-ліпшій нагоді, виїхати в Італію чи Німеччину, влаштуватися на роботу, відправити на навчан¬ня чи відпочинок своїх дітей, онуків.
При цьому ми рівняємося на західні ідеали, їхню му¬зику, поп-культуру, ціни на пальне і товари, орієнтуємося на зарплати у цих країнах: мінімальна в Чехії — 900 євро, Франції, Англії—1000, Німеччині —1,5 тис, Норвегії — 3,5 тис. і т.д. Хочемо почуватися як у Європі — жити, одягатися й інтегрувати туди. Ведучи мову про якісні показники цих країн, звикли не брати до уваги рівень національної свідо¬мості громадян цих країн, усвідомлення себе людьми.
Оповідають, що коли у середині 70-х років минулого століття німці будували через с. Кримки на Шполянщині газогін, то місцевий вільнонайманий персонал був враже¬ний високою якістю німецьких різальних інструментів: «Звичайна ножівка по металу чого варта!». Коли в обідню пору на застеленій галявині з'явилися салати й першо¬класні консерви з НДР, один із місцевих громадян не ви¬тримав і запитав сивочолого німецького інженера: «Як це так, ми ж вас перемогли, а ви приїздите, допомагаєте і он як живете!». Той, подумавши, відповів: «\Л/іг агЬеігеп, ит ги ІеЬеп. 5іе ІеЬеп, ит ги агЬеіІеп...». Перекладач пояснив: «Ми працюємо, щоб жити, а ви живете, щоб працювати».
Що ж, гнули спини, працювали, заощаджуючи, доки за¬роблені гроші не «згоріли» на «есесерівських» ощадкнигах. Працюємо й нині, загартовані в комуністичних і теперішніх буднях, особливо не переймаючись майбутнім (уже своєї) держави. Однак, якось так повелося, що й на 20-му році незалежності не можемо звести кінці з кінцями, відчути себе цивілізованими людьми в матеріальному й духовному плані. Культура в загоні, слабо функціонує економіка, ад¬міністративний апарат проїдає ресурси, не знаючи з чого виплачувати зарплати і пенсії. Замість капітального будів¬ництва зводяться хороми та вілли для можновладців. Пе¬релік можна продовжити... Чи ж за таку незалежність Украї¬ни вистраждали В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Ліна Костенко, Василь Стус, Степан Кожум'яка?.. Та, ма¬буть, ні.
Характерно, що нинішній ювілей української держави співпав із 140-річчям приходу до влади «залізного» канц¬лера Отто фон Бісма'рка, який також опинився перед проблемою невизначеності німецького суспільства. Зі здо¬буттям влади він понад двадцять років керував політичним життям Пруссії, а згодом й усієї Німеччини. Підготувавши в 1866 році Північнонімецьку Конституцію, яка стала Конс¬титуцією об'єднаної Німеччини, Отто фон Бісмарк заявив: «Дайте мені дві тисячі вчителів, і я збудую міцну Німеч¬чину». Він добре усвідомлював роль освіти і національної свідомості в розвитку держави.
У період керівництва Отто фон Бісмарка (1871—1890 рр.) об'єднана Німеччина постала як світова держава. З 1871 по 1913 рік 41-мільйонне населення Німеччини зросло більше, ніж на половину (до 68 млн.). Зросла еко¬номічна міць країни. Німеччина постала як індустріальна сила. До кінця сторіччя виробництво сталі зросло в 12 разів, видобуток вугілля — в 5 разів, загальний експорт виріс у З рази, експорт машинобудівної промисловості — в 5 разів. Місцеві виробники витіснили з внутрішнього ринку бри¬танський імпорт та почали конкурували з британською про¬мисловістю за кордоном. У 1914 році Німеччина стала після Америки найпотужнішою країною в світі.
Потужна Німеччина — результат політичного таланту і ясності розуму Отто фон Бісмарка. «Моя ціль, — казав Бісмарк, — зміцнення національної свідомості і консолі¬дація Німеччини. Яким буде устрій — вирішимо згодом, коли зміцнимо нашу державу».
Час іде. Росте нове покоління українців, якому слід до-носити правдиву історію, пояснювати, що національні рани
— це зовнішні вияви хвороби, причина ж лежить у глибинах свідомості широких мас. Нині, на 20-му році незалежності України, хоча й залишається багато проблем, пов'язаних із рудиментами радянського тоталітаризму, однак не лише вони є наслідком національного занепаду. Чимало нега¬раздів пов'язані з браком досвіду виховання молоді. У цьому плані можна було б звернутися до досвіду Антона Макаренка, Василя Сухомлинського, Костянтина Ушинсь-кого, відкидаючи ідеологічний намул минулих часів.
Блукаючи нетрями Інтернету, натрапляємо на публіка¬ції, що стосуються виховання патріотизму. Більшість із них чужомовні. Привертають увагу, зокрема, польські статті, які розповідають про виховання малечі. У Польщі, напри¬клад, існує цікаве дійство — «національний катехізис». Суть його в тому, що кожна людина знає слова вірша, написаного наприкінці XIX століття польським поетом Вла-диславом Белзою. Слова ці передають із покоління в поко¬ління, вірш навіть не вчать у школі, оо діти знають його чи не з п'ятирічного віку. Перекладається він так: «Хто ти є?
— Поляк малий. / Який знак твій? — Білий орел. / Де ти жи¬веш? — Земля Польська...» і так далі. Ще чи не кожен по¬ляк змалку знає гасло своєї нації, яке існує з давніх часів,
— «Оопог і Оісгугпа» («Честь і Батьківщина»). Наприкінці 1990-х років до цих двох слів додали третє — Бог: «Бог, честь і Батьківщина». У Польщі дітей із дитячого садочка навчають, як виглядає прапор, вчать національного гімну, виховують патріотизм. Людині змалечку пояснюють,'хто вона є.
Повчальним у цьому плані буде також досвід єврейсь¬кого педагога, основоположника відродження івриту, громадського діяча Еліезера Бен-Ієгуди. Боротьба балкан-ських народів, зокрема Болгарії, за звільнення від 500-літнього турецького панування, зародила в Бен-Ієгуди ідею створення єврейської держави на історичній батьківщині
— 'болгари можуть, а хіба євреї гірші за них?'. Поглиблено вивчаючи сіонізм, доходить до висновку, що шлях до об'єд¬нання усіх євреїв в Ерец-Ісраель (на Ізраїльській землі) пролягає через відродження духовності, національних традицій та (маме лонш) рідної мови.
Бен-Ієгуда домігся, щоб іврит визнали єдиною мовою викладання в єрусалимській школі. Ще в 1908 році в статті 'Важливе питання' він детально аргументував необхідність відродження національної мови. Він не переймався, що ніхто не розмовляє рідною мовою: 'Ніхто не розмовляє ів¬ритом? Що ж, будемо розмовляти ми. Решта — 'підтяг¬неться'. Бен-Ієгуда принципово перейшов на іврит. Нама-гався спілкуватися ним із продавцем, кондуктором, перу¬карем; з близькими і знайомими. Бен-Ієгуда залишався активним, терплячим і послідовним. Бен-Ієгуда вірив, що його син таки заговорить івритом і вимагав у матері та гос¬тей звертатися до малюка рідною мовою.
У період Британського правління Палестиною (1917— 1948 рр.) Бен-Ієгуда зумів переконати верховного комісара проголосити іврит офіційною мовою (поруч із арабською й англійською). Поступово гебрейська мова (іврит) з суто лі¬тургійної, писемної стала розмовною і набула в Ізраїлі дер¬жавного статусу. Це був не лише лінгвістичний процес: від¬родження мови стало важливою складовою політичних змін, пов'язаних із поширенням сіоністського руху, і за¬снування держави Ізраїль у 1948-му році.
Щодо виховання ісламського патріотизму як запоруки міцної держави можемо звернутися до публіцистики му¬сульманського письменника, уродженця Нагірного Кара¬баху Агіля Джафари Хандан. У статті «Ісламська мораль¬ність: патріотизм як показник віри» він задумується над проблемою любові до свого народу, до Батьківщини: «Лю¬бити Вітчизну і свій народ — це означає любити свою релі¬гію, мову, моральні принципи та історію рідного народу. Вітчизна — це не просто гори, рівнини, ліси, моря і ріки. Батьківщина — це наша честь, наша свобода, наші релі¬гійні й духовні цінності. Якщо народ не зміг захистити свою Батьківщину — це означає, що він не зміг захистити свою віру, свою мову, свою культуру. Патріотизм перебуває в найтісніших зв'язках з ісламом, а віра може існувати лише у вільній країні. Якщо втрачається Батьківщина, то неми¬нуче занепадає релігія, віра. Наш пророк сказав з цього приводу: «Один день сторожі в ім'я Аллаха корисніше світ¬ських благ» (Бухарі). В іншому хадисі мовиться: «День і ніч здійснювати похід шляхом Аллаха заради Батьківщини, безперечно, корисніше усього світу та всіх речей в ньому».
Не пасе задніх у плані виховання патріотизму й Італія. Італійський просвітитель Джузеппе Мацціні у праці «Обо¬в'язки перед країною» безпосередньо звертається до своїх співгромадян: «Тим, хто народився в Італії, Бог подарував країну, найліпше окреслену в Європі. (...) Твердо пам'ятай¬те, що без Італії у вас немає ні імені, ні прикмет, ні голосу, ані прав чи доступу до товариства народів. Без своєї Країни — ви байстрюки Людства, солдати без знамена, ізраїль¬тяни серед націй. Бездержавний народ не вартий ні захисту, ані довіри... Не тіштеся надією на звільнення від неспра¬ведливих соціальних умов, якщо не завоюєте Країну для себе. Де немає Країни, там немає і загальної згоди, на яку ви можете покластися, — усім заправляє егоїзм власного інтересу... Не відволікайтеся ідеєю поліпшення матеріаль¬них умов, поки не вирішите національного питання. (...) Браття мої, любіть Нашу Країну, котра є полем застосування нашої праці. Національні здобутки повинні перетинати межі Італії заради загального блага. Докладаючи зусиль задля нашої Країни, ми стараємося для всього Людства.-Однак перед входженням у світове товариство, ми повинні існувати як Нація, бо ніякого зближення не може бути, ок¬рім рівного серед рівних».
Особливий пієтет до своєї нації мав президент Франції Шарль де Голль, котрий зумів стати, після Жанни д'Арк, найбільшим героєм країни. Він очолював державу на піку економічної і національної кризи й приводив її до еконо¬мічного зростання та міжнародного престижу. При наси¬ченості й напруженості повсякденного життя він написав понад десяток мемуарів і книг з військового мистецтва. Більша частина цих праць донині є бестселерами. 20 квітня 1941 року в «Єгипетському щоденнику» Шарль де Голль зазначив: «Я вільний француз. Вірю в Бога і в майбутнє моєї країни. Маю єдину місію — боротися за звільнення Батьківщини. У мене висока мета — міцна, незалежна Франція».
Як колись, так і тепер не дає спокою важливе питання: коли ж ми, нарешті, знайдемо свій виховний ідеал, щоб не минуле формувало українця, а українець міг формувати майбутнє?
Юрій КОЛІСНИК, доцент кафедри журналістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, уродженець міста Шпола.
|
20 августа 2011
Конституція України по-галицьки
14.02.2011
Розділи I, II
Стаття 1. Україна є держава українців, які сповідуют свою суверенність, незалежність від оковитої і росийского газу, демократичність у виборі чільних урядників і жінки.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всі її городи, клумби, пляжі, комини і пляци під забудову. Україна є держава, як невгрижене ябко, тобто юнітарна.
Сьвяті терени України в рамцях накраяних кордонів є нашими на віки вічні. Амінь.
Стаття 3. Людина, навіть якщо вона й не є галичанином з якоїсь Божої примхи, її життє і здоров’є, честь і гордість, право бути непобитим на міліцейськім постерунку чи після футболу визнаютсі в Україні найгарантованішою соцівальною вартісністю. Держава, як то не смішно, відповідає перед людинов за свою діяльність чи бездіяльність.
Стаття 5. Україна є республикою, хоть і не всі знают що то є за цимес.
Головним начальником і владарем в Україні є народ, якого правди сила, що вгору йде. Народ сам тего не відаючи чинит владу безпосередньо і через свої демократичні органи. Ніхто не може купити собі державну владу. А хто може – най ся поділит з народом.
Стаття 10. Державнов мовов в Україні є українска. Всі решта мови не гірші, але наша ліпша, бо ми є титульна нація і нема на то ради. Прецінь в Україні дається гваранція, щоби кождий міг балакати по своєму, і навіть по росийски, хоть то і паскудство. А ще наша держава позволяє вивчати инші ріжні мови, які не кождий зрозуміє в Карпатах чи на Волині, але якими балакають тамка, де ми заробляєм гроші на прожиття тутка.
Стаття 11. Держава збирає докупи і галичан, і закарпатців, і буковинців, і волиняків, і полтавчан і подоляків, щоби нагадати їм, що вони з діда прадіда вродилисі українцями, про що записано в паспорті і инших ріжних аусвайсах і метриках…
Стаття 12. Україна дбає про українців, які знайшли гроші виїхати з наших благословенних теренів, але теперка дуже тужать за материзною, хоть і сидять при грошах. Але держава не має грошей, щоби їм аж так помогти.
Стаття 13. Земля, і всьо, що лежит під ногами, астматичне повітрє, вода в річках, возерах, ставках, морях, кранах, флєшках і філіжанках, які є на наших теренах – є нашими до самої смерти. Кождий наш чоловік, хоть і нехрист має право спользувати природні воб’єкти, але щоб нам сі троха лишило.
Стаття 14. Земля є основним націвональним здобутком і хто на ню посягне – дістане по загребущих пальцях, захланній голові і сиромудрій сраці по саму Тузлу.
Стаття 15. Кождий порядний українец має право пащекувати на владу від щирого серці і на повну губу, бо в нас цензура суворо заказана. Жадна ідевологія не годна визнаватисі державов як за більшовиків, бо то є встид і ганьба.
Стаття 17. Боронити Україну з Півночі і Сходу, Заходу і Півдня мают Збройні Сили України, але їм бракує солярки. Тож кожний українец, що може тримати в руках зброю, повинен її мати у сховку і регулярно чистити кріса, шмайсера чи машінгвера, бо вороги не сплят, а пантруют по периметру кордону. А ще кожний українец має право бути міліціянтом і прапорщиком – се їго суверенне право.
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. А ще Франц-Йосиф, але він вже давно вмер, через те до него не всі сі признают.
Державний Прапор України – фана з двох рівненьких смужок синего і жовтого кольорів. І не дай вам Боже перевернути його догори дригом!
Державний Герб України є – Знак Княжої Держави Володимира Великого і УПА – тризубец, а не виделець.
Державний Гімн України – націвональний гімн на музику М.?Вербицкого, що похований, де теперка Польща. Хто не знає нашого гімну – не є українцем, а є гавганом і анальфабетом, за що може дістати в писок і де інде.
Столицьов України є Київ, хоть то і не справедливо, бо Львів не гіршій і українців тутка більшіше.
Стаття 23. Кожда людина має право бути собов і розвиватисі, як тато каже, якщо при цім вона не робе ґранди иншим людям і їх родичам.
Стаття 24. В нашій державі не може бути жадних привілеїв чи заказань за ознаками раси, кольору шкіри на мештах, політичних, релігійних та інших пташках у голові, по жіночій лінії і сексу.
Рівність прав жінки і чоловіка гварантується, хоть наші хлопи і не навчилисі родити дітисьок і давати їм цицьки помежи зуби. Держава чинить так, щоби кобіти могли і працювати, і бавити бахурів. Бо хлопи тего не годні робити – наші балватунці можут тілько горівку пити і бомки збивати.
Стаття 27. Кожда людина має право жити і не тужити.
Нігди не мож скасувати чуже жіттє, хоть то і пияк, і затятий москалиско. Бо тоді мож втрафити до цюпи і годувати воші в криміналі.
Стаття 35. Кождий має право вірити в тего Бога, котрий намальований на їго іконах. Церква і церковники в Україні відокремлені від держави, але не від наших пожертв, що вигідно їх вирізняє з-поміж инших комерційних структур.
Стаття 36. Громадяни України можут сі гуртувати в союзи, партії, гуртки і колгоспні ланки без жадних заказань і на свої гроші. Кого ж насильно притягнули в СДПУ (о), чи Народний рух – най напише супліку до прокурора, бо так робити не мож, хіба за грубі гроші.
Стаття 40. Кождий матолок в нашій державі, що володіє письмом і каламарем, може написати супліку, чи скаргу до органів державної влади на органи державної влади. Держава ґварантує – смішно буде всім.
Стаття 41. Кождий має право чимсь володіти. І кождий має право володіти чимсь твоїм.
Стаття 43. Кождий має право тяжко гарувати і гнути спину, але не кождий на зарплату. Щоправда право на матвинагороду за працю захищається законом. Як і архітектурні пам’ятки.
Стаття 45. Кождий, хто гарує, має право на вічний спочинок.
Стаття 47. Кождий має право на власну халупку, курінь, намет чи кватиру на виплату. Але не кождий навіть те має.
Стаття 51. Шлюб сі ґрунтує на вільній згоді жінки і чоловіка. То є їх проблєми.
Стаття 68. Кождий матолок повинен жити за законами України. Бо може статисі так, що ти ніц і не знав, коли тещу катував, що то не мож робити – а тебе вже до цюпи запхали і статтю шиют. Незнання законів нашої держави не звільняє від отримання міліціянтами втіхи від твойого арешту.
Вільно переклав на львівську ґвару Богдан Волошин.
7 августа 2011
27 июля 2011
25 июля 2011
Я пью еле теплую
воду с осколком лимона. Мне нравится город. Соскабливать шрамы с предплечий
Портовые краны и люди, живущие моно, Когда-то обрушат балконы свои в
бесконечность, р ем пироги, начиненные звуками линий. Мне
нравятся бланки, пустой незаполненный почерк. Меня расфасуют в кувшины из
солнца и глины, А может быть, просто в железные звонкие банки. Я стану читать
анатомию сна и момента. Закутаюсь в нежность, иду за космическим плугом. И,
может быть, стану, возможно, не музыкой,
но инструментом В
руках человека с таким же серебряным кругом.
23 июля 2011
Жизнь, конечно, не мед В этой скорбной юдоли. И
отчаянья лед, И порою от боли Хочешь — криком кричи, Хочешь — вой и катайся,
Хочешь — просто молчи, Суетою пытайся Позабыть! Заглушить! Хоть на час! На
мгновенье! Доползти! Доскулить! До того Воскресенья, Когда ада врата, Словно
Лазарь — из гроба! И — небес широта, И — несмелая проба Новой жизни — на вкус И
на ощупь — рукою. И — надежды искус, И с какой-то тоскою Вспоминаешь свой путь
И венец свой терновый. И — заснуть бы, заснуть! А проснувшись, лишь новый, Тот
отрезок—где жить! Где — без счету намерить! И страдать, и любить, Но, увы, не
поверить В чудеса и в любовь — Просто сил не хватает. Только боль! Только
кровь! И колышется, тает Зыбким маревом, дымкой, Миражом над песками... И с
печальной улыбкой Наблюдаешь: листками Осыпается вера — Только сучья нагие. И —
«в руке его мера». Ну, а те, а другие? То ли два, то ли три: Что «на рыжем»,
«на бледном» И «на белом»: смотри! Тот, что в марше победном По несчастной
земле, По морям и по сушам, По смоле и золе, По сердцам и по душам. И тогда-то!
Тогда! И в аду нет спасенья! И — беда, как вода! И — умах, Воскресенье!
20 июня 2011
К Дню медработника
500 год: - Болит? - поешь
корешков.
1000 год: - Корешки - это язычество. Молись.
1850 год: - Молитва это предрассудки. Выпей эту микстуру.
1940 год: - Микстура это яд. Прими эти таблетки.
1985 год: - Таблетки не действуют. Возьми эти антибиотики.
2000 год: - Антибиотики - искусственные. Поешь-ка лучше корешков...
Hадо сказать, что среди клиентов
службы “03? огромный процент составляют всяческие древние бабки, которые
по-настоящему ничем не болеют, но безумно скучают без врача, который по десять
раз на дню приезжает мерить давленьице, которое вроде бы скачет, потому что в
стране магнитная буря. И вот от одной из таких бабок приходит третий или
четвертый за день вызов. Машина, естественно, приезжает и происходит примерно
следующее:
В полном
молчании в комнату заходят врач и фельдшер. Врач садится на стул и достает
из-под шинели гармошку. Hачинает, соответственно, на этой гармошке играть.
Фельдшер начинает под эту гармошку плясать…
После чего в полном,
опять же, молчании ребята собираются и уходят. Бабка в шоке, звонит на “03?,
что это дескать за подонки какие-то поиграли на гармошке, ушли… Через полчаса к
ней приехали добрые люди со специализированной психиатрической бригады и
забрали туда, куда положено брать лиц с острыми старческими психозами. В общем,
недели на три подстанция вздохнула спокойно.
19 июня 2011
У
цікавий, унікальний час живемо, панове ук-раїнці! Початок нового тисячоліття,
Нової Епохи. Земля-Матінка наша, всі сили Природи і Всесвіту все частіше і
голосніше нагадують нам про це.
Це - з
одного боку. А з іншого - в державі нашій, в благословенній Україні, все
бурхливіше ідуть процеси щодо реалізації проекту з продажу землі. Певним
силам страшенно не терпиться нажитись на найродючіших у світі українських
чорноземах. Та мало хто подає голос проти цього блюзнірства.
Схоже на
те, як, наприклад, у хату забрались злодії, витягують усе «до нитки», а
господарі чують і бачать усе, та... мовчать, роблять вигляд, що «все
нормально». Ба, більше! Дехто навіть виправдовує ситуацію: нарешті наша земля
знайде свого господаря, а той уже «наведе лад» на ній.
Неважко передбачити, хто ж він буде, той
гос-подар-землевласник. Уже ж не простий селянин і не фермер, які зараз ледве
зводять кінці з кінцями. В основному це буде великий латифундист, мільйонер. І
навіть якщо він не закордонний зайда, а українець, то невже хтось думає, що
він доладує-при-голубить земельку, збільшить її родючість, збереже для
нащадків?
Сотні поколінь наших пращурів дивляться на нас із
Небес з тривогою і надією: невже ж ми, їхні правнуки, просто так віддамо свою
Матір, свою Землю, за яку вони кров проливали і життя не шкодували?
Зло
завжди рядиться в одежі добра, і часто нелегко розпізнати, «хто є хто». Та й
дійсно, хіба не вагомі аргументи у «прибічників ринку землі»? Наприклад:
•нічия земля -це дитина-сиротина, покинута
напризволяще: «Подивіться он, скільки землі зараз пустує, заростає бур'яном».
•та «хто з селян, фермерів в змозі зараз купити землю і
ладувати її? То нехай хоч заморські «варяги» наведуть лад»...
Та й
дійсно, справжніх трударів-землеробів уже майже не залишилось, село вимирає з
катастро-
А справ®, де ж вихід? Село дійсно пустіє, молодь туди не загониш, старенькі не можуть, праця на землі
тяжка і невигідна, та й найродючіші в світі чорноземи значною мірою вже затравлені хімікатами
та виснажені глибокою
оранкою...
СЕЛО. Ви тільки
вслухайтесь у витоки звучання цього ЯВЩАІ СЕ -
«це»; ПО - «лоно,
джерело, початокжшя». Наші предки, створюючи гоповний Інструмент світотворення - мову - точно моделювали суть явища, якому давали
назву.
Чому усі «темні» так люто ненавидять село, селян,
приліплюючи їм зневажливі прізвиська, чому все робиться для
того, аби затяпимолодь в міста? Та
тому, що тільки в селі, на
СВОЇЙ землі людина є Пюдмою - вона
самодостатня і незалежна від
Системи, по-справжньому мудра,
працьовита, добра. Тіпьки в селі
можуть народжуватись і зростати
по-справжньому здорові діти.
Тільки в селі люди можуть харчуватись здоровою 'їжею.
Як же нам
відродити село, як вдихнути в нього життя, дати можливість розквітнути? Знову заганяти
людей в село указами, програмами чи агітацією? Було уже все це, знаємо наслідки. Та безвихідних
ситуацій не існує. Варто тільки придивитись-при-слухатись до життя -
воно завжди підкаже, і ситуація зараз далеко не безвихідна. Подивіться,
скільки фермерів сьогодні працюють, незважаючи на драконівські умови,
створювані владою, і часто
досить успішної
У 2003
році було прийнято Закон «Про особисте селянське
господарство), згідно якого кожен громадянин України має право
взяти у довічну власність до 2
гектарів землі для створення особистого селянського господарства. І
багато людей уже взяли землю,
будують СВОЇ Родові Садиби, ладують СВОЮ землю. І багато
з них - городяни]
Але, з
одного боку, з якими потугами та
земля дається, скільки бюрократичних перепон на їх шляху]
А з другого, ви ж погляньте: люди почали створювати
поселення нового типу, відроджувати покинуті села, відроджувати кращі народні
традиції. Та влада того просто не бачить...
Диво-дивне: здавалось
би, якщо та влада дійсно народна, якщо «усе
для людей)), то що ж вам іще треба
- прийшли люди на землю - допомагайте їм,
і справа відродження села і землі піде!
Як на наш
погляд, це й є ШЛЯХ: і до відродження села, і до відродження справжнього ГОСПОДАРЯ на землі, І до порятунку
України. Бо нове село має бути селом Майстрів, де кожен селянин
Зараз
світ стоїть на порозі продовольчої кризи. Мине небагато часу, і гроші перетворяться на звичайні
папірці, а найбільшою цінністю стануть продукти харчування, чиста вода.! ті,
хто хоче зараз продавати нашу землю, позбавляють нас і наших нащадків права на
життя. Це, поки не пізно, потрібно усвідомити кожному українцю.
І що земля поки що не ореться - може, й на краще.
Нехай відпочине, діждеться свого Хазяїна, оздоровиться
від хімікалій і «плугового знущання». Прийде час і прийде на землю Людина, і
розквітне земля, відродиться, і стане Україна наша люба найкращою квіткою у
вінку Землі!
Але найголовніше питання - ХТО?
Хто змінить
ситуацію на краще, хто по-
рятує
нашу Землю і нашу Україну? До
КОГО мизвертаємсь?
До державної влади. За-
мисліться, шановні, що головне в жит-
ті - влада і гроші, чи люди і земля? Буде земля і
люди на ній, буде й життя. Влада тільки тоді буває
успішна, коли її підлеглі щасливі. Сьогодні вже до-
стеменно відомо, що наша планета Земля - це
ЖИВА Істота. І якщо
не повернемось до неї душею,
не поцінуємо її як Матір, скине вона нас із себе, як
непотріб. Знищить. Замисліться тому: потрібні тоді
будуть вам ваші мільярди і влада?
- До чиновників державних служб, від яких в тій чи іншій
мірі залежить вирішення земельних питань. В народі прийнято лаяти владу. Але, не забуваймо:
кожен чиновник - перш за все ЛЮДИНА, і на будь-якій посаді може діяти як
ЛЮДИНА. Бо у кожного з вас, шановні службовці, є діти, онуки, рідні і близькі
люди. У кожного з вас є Україна.
- До політиків-патріотів. У вас є вплив на маси.
Піднімайте людей. Пора!
~ До
селян, фермерів. Не мовчіть, піднімайте свій голос! Крім вас самих, ніхто вас
не захистить.
- До поселенців нових поселень. Ви сьогодні
- піонери всеземних процесів із врятування Землі. Відчуйте свою
відповідальність, творіть і дійте!
Ми звертаємось до кожного громадянина України: від
тебе залежить доля Землі та України.
Відчуй
це- і ДІЙ!
25 мая 2011
День Перемоги
День перемоги
Пусть меня извинят за москальскую мову,
Если в данном контексте она некрасива,
Но - мое восхищение городу Львову,
А точнее, конечно - свободному Львиву!
Украина! Где ныне надежды Майдана?
Над тобою глумится донецкая банда!
Эти гниды - детеныши вшей Магадана -
Вновь велят тебе чествовать флаг оккупанта.
Флаг расстрелов и пыток, флаг Голодомора,
Лагерей, депортаций, кровавого бреда,
Палачей и рабов, нищеты и позора,
Флаг бездарной войны и постыдной победы!
Чтоб у тех депутатов отсохли культяпки,
Чтоб родные плевались, заслышав их имя!
В Украине вывешивать красные тряпки -
Это хуже, чем свастики в Йерусалиме!
И ведь главное - все по закону, хоть режьте!
А в ответ - ни импичмента нет, ни волнений...
'Ще не вмерла...' в эфире звучит, как и прежде,
Но увы - вызывает все больше сомнений.
И в России, зашедшейся в рабском угаре,
Все довольнее лыбились хамские хари,
И ползли на парад недобитые твари -
Не солдаты (тех нет уже), а вертухаи.
Но львивяне не предали память народа
И пошли, наплевав на ментов и приказы,
Чтобы встать на пути коммунячьего сброда,
Чтоб сорвать этот шабаш червоной заразы!
И несладко досталось москальским агентам -
Отстоять свои фетиши коротки лапки!
И валялись в грязи их фальшивые ленты,
И пылали по городу красные тряпки!
Пусть теперь пропаганды казенные жерла
Изрыгнут 'хулиганы!', кремлевским в угоду -
Слава хлопцам, что впрямь доказали: не вмерла!
Есть кому заступиться за честь и свободу!
Нет, не все еще в жизни решает парламент!
Если с ними законы, но правда - за вами,
Значит, надо идти, наплевав на регламент,
И сразиться с совками не только словами!
Затолкайте им в глотки их цацки и флаги!
Превратите их идолов в прах и руины!
Чтобы те, кто мечтает о новом ГУЛАГе,
И ступить не могли по земле Украины!
И пускай подводить еще рано итоги,
И у власти в столице - все та же орава,
Но сегодня во Львиве был день перемоги!
Коммунякам - гиляку! Героям же - слава!
9 мая 2011
17 мая 2011
|
|
|
ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ
ПРІЗВИЩ
|
Величезна кількість сучасних українських прізвищ
творилася в життєвій круговерті Запорозької Січі. Козацькі прізвища
поділяються на дві основні групи: прізвища козацької старшини, для яких
характерне закінчення на -ий, та прізвища запорозьких козаків, які походили
від прізвиськ, отриманих на Січі. Туди прибували безліч втікачів з усієї
України, які не завжди були в ладах з офіційною владою, тому й існував
звичай, надавати прибульцям нові імена. Та й імениті козаки, перебуваючи на
Січі зазвичай користувалися прізвиськами. |
15 мая 2011
|
| Закрыть |
