Форум Микола Сова

І знову в дорогу. Проїхали
Смілу, повернули на Кам'янку.    По
цій трасі я ще ніколи не їздив А
ось і Кам'янка.   Це
декабристи. Пушкін і
історія про батька мого колеги,
який   ввечері заснув
перед закритим залізничним
переїздом і проспав
у машині до 3-х годин ночі.

      Трохи історії.

Місто Кам'янка

Місто Кам'янка, що знаходиться недалеко від міста
Чигирина (за 62 км),
було засноване на початку XVII століття вихідцями з Поділля, Київщини та
Полтавщини. Волелюбні втікачі з цих регіонів почали селитись на кам'янистих
берегах річки Тясмину (звідси і назва міста).

Вперше
слобідка Кам'янка згадується в історичних документах періоду
Національно-визвольної війни 1648-1657 років. Відомо, що 1649 року вона була
передана у володіння Богдану Хмельницькому.

Після
Андрусівського перемир'я 1667 року землі Правобережної України ввійшли до
складу Речі Посполитої. Таким чином, у Кам'янки з'явився новий управитель,
котрий одразу заходився там «хазяйнувати». Почалось масове ополячення
населення, релігійні переслідування, нав'язування унії.

Тривалий
час у місті жила родина Давидових. Тут і досі знаходиться садиба ХУІІІ-ХІХ
століть, яка належала цій сім'ї.

У різні
часи у Кам'янці гостювали Олександр Пушкін і Петро Чайковський. Вдячні городяни
встановили пам'ятники на честь цих великих особистостей в парку над Тясмином.

В місті
діє історико-культурний заповідник, недалеко від нього знаходиться картинна
галерея. Встановлений меморіал жертвам Голодомору.

В'їхали  в
Кам'янку і тут же
повертаємо  наліво  в сторону
Чигиринського району. За містом
починаються  яри. Ярослав,  який сидить біля  водія,
весь час  веде  фотозйомку.
Біля мене вікно закрите,  а  в склі
віддзеркалюється  широка  спина
у вишиванці нашого  козака   і
зробити фото неможливо…Але
Ярослав  люб'язно  надав мені
декілька

http://content.foto.... width='600' height='400' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
http://content.foto.... width='600' height='400' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
Десь я
читав,  що ці  яри
тягнуться аж до нашого   Лебедина
,   а це більше 100 км. Місцями     глибина
ярів    досягає  200-х
метрів. Те що  холодно ярці   бували
в  Лебедині.  описано
в  книзі  Ю.Горліса-Горського.

  В'їхали  в с.Грушківку..  І почалося… Дорога  покрита
жорствою.   Машин  море, чимало
з іноземними номерами.
Задраюємо   вікна  люки,
як на підводному  човні  перед
зануренням  І повземо  з  швидкістю   слимака.
Але  пилу  в машині
повно.   За селом  знову
нормальна  дорога і ось  Центр
Холодного  Яру

http://content.foto.... width='600' height='400' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
http://content.foto.... width='600' height='400' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
.    І
нарешті перша зупинка.
Тут стоїть гранітний
казан, а справній
знаходиться в   Київському
Історичному музеї.
Машин
море. Діти забираються в
казан. Роблю фото.
В кадр попадає і моя сусідка з
доцею.   Прошу   Олю
увіковічити і мене. Може
хтось мене і впізнає

http://content.foto.... width='600' height='400' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '> І
знову в  дорогу.
  А так як писати мені  надоїло – історія  Холодного
Яру.
В центрі
Холодного Яру знаходиться плоскогір'я діаметром до трьох кілометрів. Висота
над рівнем моря - 224 метри. Колись, ще в часи Київської Русі, Дніпро (а за
іншими даними, один з його великих рукавів) омивав плоскогір'я з північної
сторони, а біля його підніжжя була пристань. В зв'язку з різними геологічними
катаклізмами, Дніпро змінив своє річище і
відступив
на значну відстань від Холодного Яру. Там, де колись знаходилось річище Дніпра,
протікає тепер річка Ірдинь і розташоване величезне Ірдинське болото.
Холодноярське
плоскогір'я і яри - це залишки древньої гірської системи. Геологи доводять, що
мільйон років тому територія Холодного Яру була північною стороною
п'ятдесяти-кілометро-вого кратера вулкану, в центрі якого тепер знаходиться
село Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області. Кажуть, що
Холодний Яр має зв'язок із космосом, що приваблює інтерес уфологів та
ізотериків.
Холодний
Яр багатий великою кількістю реліктових рослин. Загалом нараховується понад 140
видів різних дерев і чагарників. З них - 75 місцевих. Найкрасивіший елітний дуб
Холодного Яру росте біля Гайдамацького ставка. Серед лісових насаджень збереглися
залишки старих садів - яблуневих, грушевих, черешневих.
Реліктом
колишніх деревостанів є тисячолітній дуб-велетень, який зростає в центрі села
Буда. Народ називає його дубом Залізняка. Місцеві старожили кажуть, що пісня
«Ой, чого ти, дубе, на яр похилився?» оспівує саме це дерево. Тепер цей дуб
-ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуб Максима Залізняка». Поруч з
ним росте дуб-онук, якому 680 років, а в інших місцях Холодного Яру збереглося
багато гіллястих дубів-ветеранів віком 300-500 років. За переказами, наші предки
в дубових дібровах Холодного Яру проводили обряди. Вважають, що дуб забирає
негативну енергію, а заряджає позитивною.
В кварталі
41-ого Креселецького лісництва ще й тепер можна побачити залишки пня
1000-річного дуба під назвою «Склик». За часів існування Холодноярської Січі та
під час повстання 1768 року на цьому дубі висів величезний кашоварний казан
діаметром до 1,5 м.
Скликали гайдамаків на раду чи в похід, б'ючи довбнею у казан, який називали
«Скликом», і його гудіння було чути до 10 км. Тепер цей казан зберігається в Національному
історичному музеї у Києві, а на його місці стоїть казан із граніту.
З
чотириногих і пернатих мешканців Холодного Яру найчастіше можна зустріти
косулю й лисицю, дятла та солов'я. Відомі також вовки, кабани, зайці та інші мешканці
черкаських лісів. Багато тут і різних джерел, які здавна нажили слави цілющих.
Найбільше в цих місцях радонових джерел. З переказів місцевих жителів відомо, що ще козаки й гайдамаки
лікували лікували рани джерельною водою.
Поблизу
села Сокирне Жаботинської сільради є джерело «Свята Криниця». Вода з нього
вибігає бурхливо, ніби кипить, і має домішки газу. Вода джерела   «Живун», що в Отаманськомупарку біля села Головківка
Чигиринського району, ніколи не замерзає. Ще й тепер літні люди йдуть до цих
джерел пити воду, коли захворіють, і кажуть: «Від усіх хвороб». А до джерела
«Дзеркальце» на околиці с. Мельники та «Живун» їдуть навіть з сусідніх областей


.

Микола Сова

ХОЛОДНИЙ ЯР

ХОЛОДНИЙ ЯР
  Я давно
мріяв побувати в Холодному Яру, побачити ті місця, де жила Холодноярська
республіка.   Особливо це бажання
збільшилося після прочитання книг Романа Коваля, Юрія Горліса-Горського, Василя
Шкляра
  І
ось дзвінок: 'Хочеш поїхати в Холодний Яр? ЗО квітня буде вшанування
пам'яті. Отаманів і козаків Холодного Яру.'
Телефонував колишній голова РДА (за часів Ющенка)
'Звичайно! їду!!
   Холодний
Яр посідає чільне місце серед історичних та духовних святинь центрального
Подніпров'я та всієї Великої України. Це край старожитньої, гетьманської
України, де зароджувалася Україна як держава. Саме тут, як ніде в іншому місці,
серцем і душею відчувається причетність до гордої, волелюбної і незламної
козацької нації, яка впродовж століть завзято виборювала і виборола свою
незалежність. Місцева топоніміка засвідчує войовничий дух української природи
та її дітей: тут є Січовий та Гайдамацький яри, урочища Склик і Ратище, дуб
Максима Залізняка, під яким, за людськими оповідями, Тарас Шевченко писав
поему «Гайдамаки» з пророчими словами: «І повіє огонь новий з Холодного
Яру...».

Холодний
Яр - це місце, де присутній непокірний дух козацької вольниці та славетних Д.
Ба-йди-Вишневецького, Б. Ру-жинського, К. Косинсько-то, С.
Наливайка, П. Павлюка, М. Жмайла, Т. Трясила, Д. Гуні, Б. Хмельницького, П.
Дорошенка, керівників гайдамацьких загонів, ватажка Коліївщини М. Залізняка, І.
Ґонти та інших відважних захисників України. Тут завжди точилася запекла
боротьба за волю і правду. По території Холодного Яру або поруч із ним
проходили сумнозвісний Чорний шлях, а також Залозний та Чумацький, які
з'єднували південні райони України з Києвом, Львовом, Польщею. Незважаючи на
постійну небезпеку, життя на прикордонні з Диким полем було привабливіше за
панську неволю, хоча й проходило воно з шаблею в одній руці, а ралом - в іншій.
Кріпаки, що втікали на Запорізьку Січ, діставшись до Холодного Яру, вважали
себе вільними.

«Тут,
здається сажня землі нема, не политого козацькою кров'ю, - писав Юрій
Горліс-Горський у своєму історичному романі «Холодний Яр», - ... І населення з
козацьким духом, не помішане, самі українці - за Україну - очі видеруть ...».
Це добре знали наші вороги, котрі в усі часи зустрічали тут, у Холодному Яру,
не просто шалений супротив...

Відомо, що
народ гине, якщо занепадає його дух. Холодний Яр став символом сили духу
українського народу, його боротьби за волю, за власну державність. З
Холодноярським краєм пов'язані знакові події української історії. Однак,
пам'ятки історії не можуть зберігатися відірвано від того природного середовища,
на тлі якого проходили історичні події, адже рідна природа, за висловом
відомого англійського вченого Ентоні Сміта, є необхідним атрибутом існування
нації -«скарбницею історичної пам'яті».

В суботу на базар: за стратегічним важливим продуктом,
який потрібний в дорозі - за салом. Зустрічаю організатора поїздки - вже набрав
сала.

Прокинувся

рано: пакую речі: сало, яйця, ковбаса, огірки, фотоапарат і 'Гей!'

Перший раз за рік я надумав їхати в місто автобусом і
'НА'. Автобуси не ходять! Чому? Страйк? В лікарні робочий день!
Такого, за останні 10 років, я не бачив.
'Як бідному женитися...' Почали прибувати таксі. Людям треба ж
на зміну. Сусідка ( їхала з доцею) визвала з роботи чоловіка і ми поїхали. А
таксисти (їх тут назбиралося до біса) вже пропонують їхати до центра за
тарифами автобуса.

Збір на Центральній площі Тут же підлетів перший БУС і
народ впакувався,

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>
Народ іде на базар і думає: '8-ма година ранку, а
вони вже набралися.'
Раптомвиясняється, що їхати ні на чому. Керівник групи і перевізник щось не узгодили.
Слава Богу, що є таке благо цивілізації як мобільний звязок. 5 хвилин
переговорів і через 15 хв підлітає БУС. Повантажилися і вперед! їдемо
вшановувати козаків.

Пригадався анекдот:
'Українська козача сотня об'явила війну
НАТО. Представник НАТО вирішив поїхати і подивитися на таких сміливих людей.
Приїхав. Сидить козак і гострить шаблюку.

І ви йдете проти НАТО? В нас армія 14 мільйонів !-

Козак почухав потилицю: -Отож я і

думаю. Де ж ми вас всіх поховаємо-

Перша зупинка за 12 км від міста-закритий переїзд. Виходимо на
перекур.

Оце НАШ-Шполянський козак.

Їдемо далі. Але сьогодні мені вже ліньки писати і тому
трохи історії

Чимало легенд по-

в'язано з походженням

назви «Холодний Яр».

Мешканці навколишніх

сіл розповідають, що ко-

лись у крайній хаті під

лісом, на дорозі в Яр з

Мельників і Кресельців,

жила жінка, й звали її

Маланка Холодна. Лю-
ди, що тікали в ліс, у яр зупинялися ночувати у цієї
Холодної, бо коли доходили сюди увечері чи вночі, то далі, в темний ліс, йти
боялися. Від імені тієї жінки й назва Яру - Холодний. Є й інша версія, так
звана, кліматологічна - у ярах завжди на кілька градусів холодніше. Як відомо,
у глибоких лісистих улоговинах і балках влітку збирається холодне повітря, і з
них завжди тягне прохолодою. До того ж, у деякі роки, принаймні XX століття, у
Холодному Яру до травня місяця ще лежав сніг. А Гайдамацький ставок, що поряд
Свято-Троїцького Мотронинського монастиря, звільняється від криги чи не
найпізніше на Черкащині.
В адміністративно-територіальному плані Холодний Яр
- це 20 сіл і хуторів, що займають площу 30 тисяч гектарів на правому березі
Дніпра; це понад 7 тисяч гектарів лісів; це місцевість, що розташована на межі
сучасних Черкаської та Кіровоградської областей (від першої - частково
Кам'янський та Черкаський і повністю Чигиринський райони, від другої - частина
Олекса-ндрівського району). Трикутник Черкаси-Чигирин-Кам'янка на правому березі
Дніпра сучасники ще називають «Золотою підковою Черкащини». Здійснюються
заходи щодо створення Національного природного парку «Холодний Яр» у складі
лісового масиву між селами Мельники Чигиринського району, Грушківка, Жаботин,
Лубенці Кам'янського району з можливим залученням і хутора Буди (Мельниківська
сільська рада) з прилеглими землями. Загальна площа проектованого
Національного парку складатиме близько 9 тисяч гектарів.
У більш вузькому значенні - Холодний Яр - урочище в
лісі неподалік легендарного міста Чигирина, від якого відгалужується ціла
система балок та яруг з джерелами, струмочками, озерцями. Чигирин -
місто-фортеця на березі Тясмину, славетна гетьманська столиця та політичний
центр України XVII століття, центр Чигиринського полку. Трохи далі, вище по
течії річки Тясмину, знаходиться село Суботів - свого часу родовий маєток Хмельницьких
і заміська резиденція гетьмана Богдана Хмельницького. Своєрідним форпостом
Чигирина служило маловідоме село Бірки. Адже це село було у той час
найвіддаленішим на південному сході прикордонним населеним пунктом у
володіннях Богдана Хмельницького.
Холодний Яр - це реліктовий лісовий масив, який,
незважаючи на відносно малу - понад 7000 гектарів площу, має величезне історичне
значення. Рельєф Холодного Яру горбистий, з великою кількістю глибоких балок,
з крутими схилами, котрі місцеве населенняназиває
ярами. Кожне урочище,-
попе річка та струмок має свою промовисту назву.
Найглибша і найдовша балка називається Холодний Яр, а від неї і вся територія
навкруги носить цю назву. Є тут яри Кириківський, Святий, Чорний, Січовий,
Гайдамацький, Циганський, Поташний, Гадючий, Червоний, Скорбний, Кривенків,
Чернечий та інші. Загальна довжина балок-ярів та їх відгалуджень приблизно
налічує 250 кілометрів.Двадцять років тому в Холодному Яру нараховувалось
17 невеликих озерець та 150 джерел, струмків та річечок. Сучасна кількість
значно менша. З джерел витікають річки Сріблянка, Смотрич, Осота, Косарка,
Шумка, Чорнобривка, Лубенка, Родянка, Суботь, Холодна, Лаврусиха, Креселка та
інші. Всі вони впадають в р.Тяс-мин, яка тече, майже замикаючи коло навкруги
Холодноярської височини. Саме тут витоки таких річок, як Тясмин, Інгул та
Інгулець.

Микола Сова

Звезды манят!
Ко дню космонавтики.

Яблони будут на Марсе цвести!
Город построим на знойной Венере!
Если смогли мы на небо взойти,
То не закроются космоса двери!

Звезды манят и зовут нас к себе!
Станут доступны галактик просторы,
Люди не будут покорны судьбе,
К горнему мы обращаем все взоры.

Юрий Гагарин, Сергей Королев
Золотом вписаны в память народов.
Пламя из дюз, Байконур, страшный рев,
Первый 'Восток' вспыхнул новым восходом.

Я, как мальчишка, по прежнему жду,
Лунных экскурсий, полет на Юпитер,
Знать бы, в каком это будет году,
Если кто знает, прошу, подскажите!!!

Микола Сова

Моим друзьям по Интернету

Моим друзьям по Интернету
Я посвещаю этот опус...
Подумайте, мои родные,
Как сузил Интернет нам глобус!

Ну как ещё, скажите, можно,
Со всей планетой пообщаться,
Вот только жаль порой немного,
Что очень трудно повстречаться!

Зато теперь,во всём есть плюсы!,
Мы можем очень откровенно,
Поговорить о чём угодно!
Спросить о самом сокровенном!

Скажите, где ещё нам можно
Услышать столько мнений о себе,
Из тысяч уст...
Лишь тут возможно!
И это всё по нраву мне!

Порой ругают домочадцы,
Ворчат:
-'Что б сгинул твой компьютер!'
Но нам так хочется общаться,
Что засыпаем лишь под утро!

http://ira0611.mirte...>Наталья Мурадова

Микола Сова

Світлий Великдень

15 квітня християни почнуть святкувати Великдень (Пасху або Паску) — Воскресіння Ісуса Христа Це найважливіше християнське свято, коли відзначається перемога Сина Божого над смертю та вічним забуттям. У Воскресінні християни бачать підтвердження життя після смерті, що і є головним змістом святкування.

В Україні святкувають на п родючість (з цими віруваннями були тісно пов'язані

весняні поминальні обряди). Сьогодні свято Великодня в Україні символізує також загальне відродження та оновлення світу. Збереглося чимало звичаїв та обрядів, що не мають прямого зв'язку з християнством. Однак християнські богослови заперечують зв'язок Пасхи

вати Пасху почали наприкінці пер- з язичництвом і воліють спиратися

шого тисячоліття, з приходом хрис- тільки на євангельські джерела. Тим

тиянства. Відповідно до біблійного часом учені знаходять у великодніх

сюжету, Ісус Христос воскрес рано- звичаях сліди трьох різних, наша-

вранці. Саме тоді стався великий зем- рованих один на одний, культів —

летрус — це ангел небесний відвалив культу роду, культу весняного сонця

камінь від дверей гробу Господнього, і культу Христа, що приніс людству

І коли на світанку жінки-мироносиці ідею духовного й фізичного відро-

Марія Магдалина, Діва Марія, мати дження.

Якова та Соломія принесли пахощі, До Великодня віруючі готують-

щоб покрити тіло Ісуса, вони побачи- ся впродовж семи тижнів (седмиць)

ли тільки відвалений камінь і порож- Великого посту — саме стільки про-

ню труну. Ангел, що з'явився перед вів Ісус Христос у пустелі. У цей час

ними, сповістив про Воскресіння душа віруючого має прислуховува-

Господнє. тися до страждань, що їх Господь у

Дослідники вбачають у свят- людській подобі пережив в останні

куванні Великодня давнє, до заро- дні. Останній тиждень перед Пасхою

дження християнства, язичницьке — Страсна Седмиця. Особливе зна-

коріння. Зокрема, в Україні тих часів чення має Великий (або Чистий)

землероби вірили, що померлі родичі Четвер — день, коли Ісус розділив

й надалі живуть під землею і впли- останню трапезу зі своїми учнями під

час Таємної Вечері. Усі православні по можливості намагаються в цей день причаститися. Увечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових страждань.

У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю, у яку після зняття з хреста було загорнуто тіло Христа і на якій зображено його в труні. У цей день приписано не вживати їжі (у давніші часи християни після суботньої літургії залишалися в церкві до самої ночі, харчуючись хлібом і вином).

У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння — Великодня Служба Божа. Опівночі настає її найурочистіший момент — священик сповіщає: «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають: «Воістину воскрес!» По закінченні служби процесія хресною ходою тричі обходить навколо церкви, а потім починається процес освячення обрядових пасхальних страв. У такий спосіб церква благословляє віру ючих після тривалого посту на вживання «скоромного» (непіс-ного). Багатий великодній стіл символізує небесну радість і водночас є символом вечері Господньої.

Страви до церкви прино- ] сять у кошиках, прикрашених вишиваними рушниками, барвінком та свічками. Повернувшись

після церковної служби додому, віруючі починають «розговлятися». Розговляються насамперед освяченим яйцем. Окрім паски і яєць (крашанок та писанок), серед освяченого можуть бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик (символ Ісуса Христа, ягнятка Божого).

У Великодній понеділок, що зветься Обливаним, хлопці обливають дівчат водою, а ті віддячують їм тим самим у вівторок. Ще один великодній звичай — розкладання вогнищ довкола церкви на всю Великодню ніч (вважається, що цей святий вогонь, який мусить погаснути сам, очищує повітря і звільняє землю від усіляких нечистот на добрий врожай).

Закінчуються Великодні свята поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопують цілі яйця та шкаралупу від з'їдених, кості з освяченого м'яса, освячену сіль та ін., а також виливають чарку горілки, мовляв: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Інколи цокаються крашанками об могильний хрест, надбиваючи їх, а потім віддають перехожим. ?

За матеріалами Інтернету

Микола Сова

ЧТО, ЖАЛКО ТРИ ТЫСЯЧИ?

Семён Битый

Товарищи, а вдруг Гарант помрёт?

Иль от забот - премьер протянет ноги?

На вскрытие родня не соберёт -

Так что ж – покойникам валяться на дороге?

Что ж - на помойку Хама и Пахло?

На живодёрню – поступить по-хамски?

Отец Кирилл учил: заведено

В тяжёлый час - помочь по-христиански!

Товарищи, да что же, звери мы,

Да что ж, у нас и совести – ни грамма?

Они ж - в ногах валялись у Москвы -

На наши социальные программы!

Они ж для нас – последний унитаз,

Последний вертолёт – берите, люди! –

А тут коньки откинули - и раз –

На свалку их, коль вскрытия не будет?!

А ну-ка, братцы, соберём деньжат

На вскрытие Гаранта и премьера –

Пусть поп Кирилл за паству будет рад -

Ведь мы ж Московской, христианской веры!

Микола Сова

Голос крові

Микита Джигурда

написав у стилі Тараса Шевченка оду Україні

В оді Джигурда підкреслює, що «не помре дух України».

Російський актор Микита Джигурда, який народився в Києві, написав оду Україні. У відео він сказав, що твір присвячується Україні і Тарасу Шевченку.

Читайте текст авторства Джигурда:

«Не помре дух України, Бо безсмертя знає, бо душа її єдина білий світ плекає! Слава й воля України від негод лікує, наче сонячна дитина в собі Бога чує. Від Карпат до Сахаліна рідна Україна Не поставить на коліна ні дочки, ні сина. Розквітай же, щира ненько,

у нашому коханні, Хай прозріють вороженьки

у Хрестовім храмі! Хай відкриють очі серцю та любов зазнають, Хай горілки вип'ють з перцем і з нами заспівають! По всесвітній Божій волі вільна Україна, Незалежна від недолі як творця перлина».

Микола Сова

Нетикет - Этикет интернета
Автор: Вальд де Мурр
Сообщество помощи новичкам.

В 1994 году на свет появилась книга в которой были сформулированы десять основных правил нетикета,
следование которым существенно облегчит жизнь как вам, так и окружающим.
Позволил себе не копипастить,а вольно изложить и дополнить.
Очень и очень советую ознакомиться и проникнуться.

Правило 1 Помните, что Вы говорите с человеком. Одно из самых очевидных и все же самое часто нарушаемое правило в сети. Очень многие забывают, что их собеседник — не компьютер, что за буковками на экране прячется живой человек, которого легко обидеть, и расположение которого, однажды потеряв, может быть очень сложно вернуть.

Правило 2 Придерживайтесь тех же стандартов поведения, что и в реальной жизни. Интернет создает ощущение анонимности, вам кажется, что вам никто ничего не сделает, тем самым появляется заблуждение, что в сети правила поведения не так строги. Необходимо соблюдать этику общения, а также оставаться в рамках закона, как в реальном, так и в виртуальном пространстве.

Правило 3 Вам особенно важно помнить, какого стиля общения придерживаются ваши собеседники.В большинстве давно сложившихся сетевых коллективов есть свои писаные или неписаные правила, которыми с удовольствием поделятся с новичком. Универсальным является совет первое время посидеть в уголке, посмотреть и послушать.Не стоит пытаться навязывать свои правила и учить сообщество,даже если Вы уверены,что все не правы.В конце концов,Вы пришли в сообщество,
а не сообщество к Вам.

Правило 4 Уважайте время и возможности других. Да, вы — пуп Земли.Вот только другие пупы об этом не знают.Не следует ожидать мгновенной реакции на сообщения.
Не нужно навязывать себя.
Уважайте мнение других и наверняка встретите аналогичное к себе отношение.Не публикуйте запись на всю страницу,содержащую кучу картинок и море текста.Оставьте на виду вступление и одну-две картинки,а остальное уберите под кат.Это уважение к другим записям (а значит и авторам), да и экономия чужого трафика.
Не нужно публиковать подряд несколько своих записей. Это тоже выглядит.....не совсем вежливо по отношению к остальным.(мягко говоря)
Если нашли где то интересную тему и решили утащить,опубликовать,не поленитесь указать источник и автора. (если тама авторская,то есть не скопированная где то тупо)
Если выложить под своим именем,возможно ни кто и не заметит,но почти наверняка это когда нить обнаружиться и о вас сложится......не очень лестное мнение.

Правило 5 Сохраняйте лицо. Репутация в Интернете значит ничуть не меньше, чем в реальной жизни. Конечно вся аудитория Интернета Вас не узнает, но братья по интересам и сайтам могут знать Вас как полноценного человека. Если даже на первом этапе знакомства с Интернетом ников будет несколько, со временем один из них станет главным, тем, в котором вы себя ощущаете спокойно и надежно, возможно — даже надежнее, чем в паспортном имени. Стоит ли его марать репутацией скандалиста? Выскочки? Невежды? Зануды?

Правило 6 Помогайте другим там, где Вы это можете делать. Сеть — самая большая библиотека и хранилище всех возможных знаний. Вы в это верите? Это не так. В интернете появляется только та информация, которая хоть немного представляет выгоду автору. По этому могут возникнуть вопросы ответов на которые в Сети нет. Именно люди, с которыми мы встречаемся в Сети могут помочь Вам. Если вы увидели вопрос и можете на него ответить — ответьте. Если новичок просит у вас помощи — помогите, как когда-то помогли вам. Если же вам никто никогда не отвечал на вопросы, не рассказывал что-то нужное или не помогал, продолжайте отвечать, рассказывать и помогать. Мир становится лучше, когда мы помогаем другим, а мы сами — счастливее.

Правило 7 Не ввязывайтесь в конфликты и не допускайте их. Человека, давно живущего в Сети, как правило, узнаешь не по воспаленным красным глазам и рефлекторному подрагиванию пальцев рук, нет. Человек, давно живущий в Сети, отличается крепкими нервами. Если вы всерьез думаете, что какого-нибудь Интернетного аксакала можно удивить лихо закрученным матерным загибом, вставленным в разговор о высокой готике, то подумайте еще немного. Желание отличиться выдает в вас новичка куда вернее, чем ник «я-тут-новенький». Те, кто в Сети давно, распознают будущий скандал в зародыше и стараются удалиться от него на безопасное расстояние. И это при том, что они сами могут подобный скандал спровоцировать явно эпатажным сообщением. Но брызгать слюной, доказывая в 300 сообщениях, что собеседник ничего не понимает в данной теме — удел слабых.

Правило 8 Уважайте право на частную переписку. Нет, я не думаю, что мои уважаемые читатели лазают по чужим вещам и читают чужие письма. Но это правило можно и нужно толковать более широко. А именно: не распространяйте в Сети личную информацию других людей — реальные имена, адреса, телефоны, фотографии. Никогда — ни при каких условиях! — не публикуйте логи ваших разговоров тет-а-тет без согласия собеседника или нескольких собеседников, если разговор предполагал конфиденциальность.

Правило 9 Не злоупотребляйте своими возможностями. Виртуальное пространство предполагает различный доступ к тем или иным ресурсам, различный уровень знаний в тех или иных вопросах. Обладая преимуществами над другими пользователями, не следует пользоваться ими.

Правило 10 Учитесь прощать другим их ошибки... ...или хотя бы время от времени вспоминайте, сколько ошибок сделали вы.

Источник
Копия из блога Алексей С. Железнов ©

блог Галь Сана

Микола Сова

.

25 января - день рождения Владимира Высоцкого

Ты родился таким как все,
Карапуз, что кричал так звонко.
Знать не знал о своей судьбе,
Ты был просто для мамы ребенком.

Мяч гонял во дворе своем,
И с мальчишкой соседским дрался,
И не думал, что мы споем,
Как ты в песнях живым остался.

Рвались связки и струны порой,
Рвались нервы и сердце стыло.
Ты не голосом пел - душой,
Неужели все это было?

Ты родился в январский день,
А ушел по жаре июля,
И озноба мелькнула тень,
И пургой на душе задуло.

Я не верю, все это сон,
Ты сейчас, как и прежде с нами.
Мы поем с тобой в унисон,
И твоими живем стихами....

Микола Сова

ПРЕМІЯ

• Влада не прийшла вручати премію Василя Симоненка, бо злякалась лауреата

Традиційний вечір пам`яті Василя Симоненка у Черкасах цього року мав особливий бунтівний присмак: головною родзинкою програми стало вручення Симоненківської премії черкаському поету і за сумісництвом лідеру об`єднаної опозиції області Леоніду Даценку за його жорстко-національну збірку «І янгол з автоматом на плечі». Без примусу на нього зійшлося близько тисячі черкащан, що в залі Музично-драматичного театру не було місця навіть в проходах між рядами.

Присудження цієї високої літературної нагороди головному політичному воргові для керівництва області стало справжнім шоком, і спочатку в облдержадміністрації та облраді, які є засновниками премії, навіть робились спроби «відмотати все назад», але справа набула розголосу, і рішення конкурсної комісії не посміли переглядать. Утім, свою огиду до творчості Даценка голова Черкаської ОДА Сергій Тулуб навіть не намагався приховувать. На останній передноворічній прес-конференції він відверто заявив, що таких віршів своїм дітям читати не дав би. Та воно і зрозуміло, бо в збірці кожен рядок викриває тих, хто «біля корита», дихає войовничістю, закликає українців боротись за свою державу, і при цьому на кожній сторінці суцільно фігурує зброя. Там навіть янгол – і той з автоматом на плечі, і усі, хто за Україну, мають подати йому набої.

Ви працювали, як раби,
А вам за тяжкий труд - велику дулю…
Не матюкайся, не кричи – зроби:
У відповідь – маленьку кулю, - пропонує в книзі Даценко.

Правда, Сергій Тулуб згарячу був пообіцяв без проблем прийти і вручити ненависному Даценкові «рамочку», але, в вочевидь, проблема таки є, бо ані Тулуб, ані голова Черкаської обласної ради Валерій Черняк, ані міський голова Черкас на вечорі не з`явились. Вони і конверт з премією тицьнули переможцю в бухгалтерії ОДА, коли той приніс туди необхідні документи для формального оформлення виплати. Певне, надто сильно пройнялись нещодавніми заявами поета, що він, на відміну від Василя Шкляра, від премії не відмовиться, бо вважає гідним Василя Симоненка потратити гроші на боротьбу із нинішнім режимом.

Цілком у дусі збірки лауреата пройшов і сам вечір, і якби там були присутні владці, то почувалися б дуже некомфортно.

«Українська еліта - це ми, і я впевнений, що ми переможемо!» - задав тон Лоенід Даценко.

Потім на його вірші і слова Симоненка черкаський бард Юрій Прокопчук виконав кілька запальних пісень, які супроводжувались асоціативним відеорядом української боротьби за свободу, починаючи від козацької доби з Богданом Хмельницьким та Іваном Богуном, Холодноярської республіки з Василем Чучупакою, ОУН – УПА з Шухевичем та Бандерою і закінчуючи Помаранчевою революцією та нинішніми протестами з Юлією Тимошенко.

«Це добре, що сьогодні з нами немає «смотрящих», ми і без них знаємо, хто достойний українець, а хто зрадник. Влада приходить і йде, спливає, як брудна піна на хвилях, і ці тимчасові люди не можуть принизити Василя Симоненка, нас, хто тут зібрався, і український народ,» - підтримали бойовий запал Симоненківського лауреата гості з Києва, письменники Михайло Слабошпицький та Володимир Шовкошитний.

Зал оплесками зустів і короткий виступ соратника Даценка по політичній боротьбі, «вічного революцьонера», як його дружньо по-франковому називають у Черкасах, Миколи Булатецького:
«Влада злякалась, тому і не прийшла. Вона не розуміє і глибоко ненавидить нас, українців, бо є чужою, окупаційною. Тому для неї страшні всі, хто закликає боронити Україну: Шевченко, Симоненко, Даценко. Вона відгороджується від нас, але її це не врятує!»

Знані всіма слова Василя Симоненка, які ще раз пролунали зі сцени, тільки зайвий раз засвідчили: українці повні сил і готовності боротись за свою державу, яку в них вже вкотре хочуть відібрать. І те, що після вечора автор «забороненої» владою збірки до коліна підписав черкащанам сотні книжок, - підтверджувало: влада правильно зробила, що не прийшла. Даценко – справді небезпечний для неї поет.

Тетяна Воронцова

...

Закрыть