Вопросы-ответы Интервью Все записи

4

Марченко Петро, пользователь 1ua
Петро Марченко
«…1933-й був роком голоду і в
радянських містах, особливо в Українській РСР. У Харкові, Києві, Сталіно,
Дніпропетровську сотні тисяч людей щодня стояли в чергах по окраєць хліба…
Чекання тривало цілий день, іноді два. Вагітні жінки та інваліди війни не мали
права купувати без черги й мусили чекати разом з рештою, якщо хотіли дістати
хоч якісь харчі… Вчорашні діти українських селян, разом з євреями, поляками й
росіянами, які жили в усіх цих містах віддавна, мали хоч їжу, яка продавалася в
магазинах. Їхні родичі в селі не мали геть нічого. Незвична ситуація. Зазвичай
під час голоду містяни рятуються в селах, а не навпаки.

 

…Біля хлібної черги жебрали крихти голодні селяни. В одному місті
п’ятнадцятирічна дівчина випросила місце в голові черги, і її до смерті забив
продавець. Міські домогосподарки бачили, як сільські жінки помирають від голоду
на тротуарах. Ідучи вранці в школу, учні бачили людей при смерті, а
повертаючись післяобід з уроків – трупи. За словами одного комсомольця,
селянські діти нагадували «живі скелети»… Лікарям і медсестрам було заборонено
лікувати (чи годувати) голодних людей у лікарнях. Міліція ловила голодних дітей
на вулицях і вивозила їх подалі від міста.

 

…В українських містах міліція затримувала по кількасот дітей на день; одного
дня на початку 1933 року харківська міліція мала виконати квоту в дві тисячі
осіб. Який день не візьми, в харківських бараках на смерть чекали до двадцяти
тисяч дітей. Діти просили міліціонерів, щоб їм дозволили бодай померти на
свіжому повітрі: «Дайте мені спокійно померти, я не хочу помирати в тісному
бараку».

 

…Одного весняного ранку серед купи трупів на харківському ринку немовля
смоктало груди матері, обличчя якої було мертвого сірого кольору. Перехожі
бачили таке й раніше – не просто масу трупів, не просто мертву матір і живе
немовля, а точнісінько таку саму сцену: крихітний рот, останні краплі молока,
холодний сосок. Українці мали для цього назву. Вони казали: «Ось перші пуп’янки
соціалістичної весни».

26 ноября 2016

Петро Мельник

Василенко Владимир. Голодомор 1932-1933 годов в Украине как преступление геноцида: правовая оценка. - К.: «Видавництво імені Олени Теліги”, 2009. - 48 с.

Запрещено в России

Часть 1 http://cenzoriv.net/...=pages&file=Golodomor_2\' style=\'color: rgb(11, 83, 127); text-decoration: none;'>Продолжение

http://cenzoriv.net/...\' alt=\'\' style=\'padding: 0px; margin: 0px 5px; border: none; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Tahoma, sans-serif; font-size: 12.1px; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: normal; letter-spacing: normal; line-height: 16.94px; orphans: auto; text-align: start; text-indent: 0px; text-transform: none; white-space: normal; widows: 1; word-spacing: 0px; -webkit-text-stroke-width: 0px; float: left; background-color: rgb(255, 255, 255);'>С каждым годом правда о Голодоморе 1932—1933 годов в Украине все больше распространяется среди украинского и мирового сообщества. Сегодня не вызывает сомнения, что 75 лет назад сталинский тоталитарный режим совершил жестокое преступление против украинской нации, вследствие которого миллионы украинских крестьян были выморены искусственно организованным голодом.

 

Постепенно предметом углубленного изучения становится более широкий круг вопросов, связанных с причинами, мотивами, обстоятельствами, механизмами и последствиями Голодомора. В результате в корпусе исследований этой ужасной трагедии уменьшается количество белых пятен и спорных проблем. Тем не менее длится и, как мне кажется, приобретает интенсивность дискуссия вокруг вопроса квалификации Голодомора геноцидом.

Некоторые исследователи, политологи и политики как в Украине, так и за ее пределами, определяя его преступный характер, не считают Голодомор преступлением геноцида, несмотря на принятие в 2006 г. Верховной Радой Украины Закона о Голодоморе 1932—1933 гг. в Украине. Они аргументируют свою позицию тем, что в то время на безграничных просторах Страны советов от голода массово гибли не только украинские крестьяне, и потому, дескать, нет смысла выделять геноцидный характер украинского Голодомора.

Такая постановка вопроса игнорирует национальное измерение украинского Голодомора, на который аргументированно указывают многие исследователи, в частности такие авторитетные, как Роберт Конквест и Джеймс Мейс.

Голодомор и преступления против человечности

Даже если рассматривать массовое уничтожение украинских крестьян искусственно организованным голодом вне национального контекста, такое уничтожение также является тяжким международным преступлением или преступлением против человечности.

26 ноября 2016

Війтенко Віктор, пользователь 1ua
Віктор Війтенко
Захар Ворон
16:49
Горять свічки памяті жертвам Голодомору у моїх вікнах...

26 ноября 2016

Вопрос
rjulf z ,sk k.,bntkm xe;juj ,fhf[kf njulf vtyz k.,b kf wsufyrf vjkjlf
Ответ
Петро Мельник Зрозумів,відповідаю...

21 сентября 2016

Марченко Петро, пользователь 1ua
Петро Марченко

Комуністка Калетник живе у будинку з басейном та витрачає на себе 3 тисячі доларів щомісяця

http://ilikenews.com...\' rel=\'gallery-all\' style=\'margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(51, 102, 153); outline: none; text-decoration: none;'>

http://ilikenews.com...\' rel=\'gallery-all\' style=\'margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(51, 102, 153); outline: none; text-decoration: none;'>http://ilikenews.com...=x5gdjcrI\' alt=\'Скільки може коштувати її будинок зараз, Оксана Калетник не знає. Фото Юрія Нагорного\' style=\'margin: 0px; padding: 0px; border: none; width: auto !important;'>Скільки може коштувати її будинок зараз, Оксана Калетник не знає. Фото Юрія Нагорного
Редакція сайту http://obozrevatel.c...\' style=\'margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(51, 102, 153); outline: none; text-decoration: none;'>«Обозреватель» впроваджує проект \'Будинки політиків\',  в якому показує, в яких умовах живуть обрані народом депутати та призначені чиновники.

Цього разу запросити у гості журналістів до свого будинку погодилась депутат від Вінниччини, член фракції КПУ Оксана Калетник. Вона доводиться двоюрідною сестрою колишньому першому віце -спікеру Ігорю Калєтніку та племінницею екс-регіоналу, а нині позафракційному депутату Григорію

- See more at: http://ilikenews.com...

28 июля 2016

Марченко Петро, пользователь 1ua
Петро Марченко
https://news.rambler...=news_comments

24 июля 2016

Марченко Петро, пользователь 1ua
Петро Марченко

http://1ua.com.ua/i7...\' style=\'color: rgb(42, 80, 126); text-decoration: none;'>Михайло Майковський
Так написали казахи для всіх людей,які на той час проживали на радіаційних територіях від дії двох ядерних полігонів: Семипалатинського та китайського біля озера Лобнор. Військова служба по їх Закону зараховувалась як 1 рік за 1,5 року.В Україні з тго часу(з 1992року) не має такого Закону!Чому???

17 июля 2016

Марченко Петро, пользователь 1ua
Петро Марченко

http://novadoba.com....\' style=\'margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(102, 102, 102); text-decoration: none;'>Рішення суду – це закон. Чому ж державна установа не виконує його?

Дата: 27-11-2014, 15:41.

http://novadoba.com....\' class=\'single-news-photo-main\' alt=\'Рішення суду – це закон. Чому ж державна установа не виконує його?\' title=\'Рішення суду – це закон. Чому ж державна установа не виконує його?\' style=\'margin: 10px 15px 10px 0px; padding: 0px; border: 3px solid rgb(206, 206, 206); width: 674px; float: left;'>«Від вибухової хвилі будинки в містечку ходили ходуном, наче при землетрусі»
Любов Василівна була військовозобов‘язаною, як і її чоловік. Обом їм випала нелегка доля: Вітчизна відправила їх служити на ядерний полігон в Семипалатинську. На те вона й військова служба, щоб не обирати і не сперечатися, а тільки коритися наказам. Лимарі й підкорилися: дванадцять років, з 1976 по 1988 рік, вони прослужили на полігоні в Семипалатинську, який тепер вже на весь світ відомий тим, які небезпечні випробування ядерної зброї там проводилися.
– Коли під землею проводили вибух, будинки від вибухової хвилі йшли брижами, ходили ходуном, наче при землетрусі. Здавалося, ніби вони от-от посиплються. Та це тільки спершу, потім ми звикли. Адже такі випробування були щосуботи, тож мимоволі звикнеш, – розповідає Любов Василівна. 

Чи то герої, чи то божевільні…

Селище, де вони служили, навіть не мало самостійної назви. Найближче містечко – Чаган, а звідти – залізницею «до кінцевої». «Кінцева» – це й було поселення військових, що служили на полігоні: складали ядерні заряди, обслуговували установки, проводили випробування тощо. Багато що пані Лимар і сьогодні не має права розголошувати. Люди, що їхали «до кінцевої», серед місцевого люду були водночас елітою і камікадзе, особливою категорією відчайдухів, чимось середнім між героями і божевільними. Це були або військові, або науковці: в селищі працювали проектні інститути, що займалися безпосередніми розробками і випробовуваннями ядерної бомби. 

– У 1995-ому містечко закрили, а потім і геть зрівняли з землею. І правильно зробили, я вважаю, – говорить тепер Любов Василівна. – То жахливе місце. Я читала, що при зйомці з супутника вчені раптово виявили побічне явище: температура ґрунту на поверхні землі в цьому місці була на 7-10 градусів вища звичайної. Пояснення цьому вчені тоді так і не зуміли дати. Які з того будуть наслідки, чим це небезпечно – тим більше ніхто не знав. 

Любов Василівна згадує, як один випадковий знайомий, який зі зрозумілих причин навіть тоді їй не назвався, порадив їй не вискакувати з будинку надвір, коли вона в черговий раз відчує, як земля їде з-під ніг внаслідок чергового підземного вибуху (треба сказати, що так робила більшість жителів селища, надто це нагадувало землетрус, то й люди поводились, як при землетрусі). Три-чотири години після вибуху треба було, навпаки, ховатися в домі від опромінення, яке сягало поверхні. Пам’ятає пані Лимар і те, як одного разу вибух набув надзвичайної сили навіть для тих, до всього звиклих людей. Це було 7 травня 1987 року. Радіоактивна хмара у 500 мілірентген на годину накрила поселення. Командир військової частини, усвідомлюючи весь розмір загрози для життя людей, подав доповідну «нагору», зокрема, й у ЦК Компартії Казахстану. Проте результат був геть не той, що очікувався: за тиждень його просто зняли з посади.

«Ми служили Вітчизні…»
– Ми служили Вітчизні, а тепер виходить, що Вітчизна нас кинула, – гірко зауважує пані Лимар. 
З цим важко сперечатися і важко погодитись. Принаймні варто згадати, що тодішньої Вітчизни – Радянського Союзу – вже просто нема на карті світу. Є Казахстан, на території якого розташований Семипалатинський ядерний полігон, є Росія, яка успадкувала більшість документів з тих випробувань ядерної зброї, і є українці, які служили там, а згодом були переведені в Україну. Навряд чи хто з них міг передбачити у 1988 році розпад Союзу…

Та головне навіть не це. В усякому разі державні архіви і Росії, і Казахстану надали пані Любові усі документи, довідки, посвідчення тощо. Україна стала окремою самостійною державою, і ця держава не відхрещується від тих своїх синів і дочок, що служили колись у Семипалатинську. Кабінет Міністрів свого часу прийняв Постанову (№ 674 від 2.12.1992 р.), якою прирівняв тих, хто працював на ядерному полігоні в Семипалатинську і отримав через це переопромінення під час ядерних випробувань, до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. 
Але існують, на жаль, державні чиновники, які діють всупереч державній політиці. Один з них навіть дозволив собі заявити пані Любові:
– Ти що, хочеш щось по російських законах отримати від нас?

У статусі чорнобильця відмовили

Любов Василівна розкладає на столі документи: полігонні посвідчення на себе і чоловіка, документи на дітей, медичні довідки про отримані дози опромінення, довідки з державних архівів Росії і Казахстану, військові квитки тощо. Здається, переконливіше вже нікуди. Але коли вона ще чотири роки тому надала всі ці документи до департаменту (тоді ще головного управління) соціального захисту Черкаської ОДА, щоб отримати той самий статус чорнобильця, їй… відмовили.

– Тоді я звернулася до обласної комісії, що покликана вирішувати такі спірні питання. До неї входило 9 осіб. На засіданні, коли розглядалося моє питання, я бачила, які обличчя були в членів цієї комісії. Вони були вражені, нажахані тим, що ми, проживаючи в зоні, де опромінення сягало понад 100 Бер, ще й досі живі, – розповідає Любов Василівна.

А проте їй знову відмовили, причому одноголосно. Пані Любов тоді ще була не обурена, а просто здивована таким рішенням: «Я ж бачила очі тих людей! Не могли вони відмовити!». Вона прийшла до пана Голобородька, що очолював тоді обласний соцзахист. Він обіцяв розібратися в цьому непорозумінні, а через місяць, коли вона знову завітала в управління, виявилось, що пан Голобородько вже пішов на пенсію. Тільки через два місяці Любов Василівна здогадалася потребувати показати протокол засідання тієї комісії. І ось що цікаво: виявилося, що в цьому протоколі, на підставі якого їй було відмовлено, 5 осіб з 9 проголосували «за» надання їй та чоловіку статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи! Дивно, правда?
http://novadoba.com....\' style=\'margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(37, 105, 217); text-decoration: none; outline: none;'>http://novadoba.com....\' alt=\'Рішення суду – це закон. Чому ж державна установа не виконує його?\' title=\'Рішення суду – це закон. Чому ж державна установа не виконує його?\' style=\'margin: 10px 15px 10px 0px; padding: 0px; border: 3px solid rgb(206, 206, 206); width: 337px; float: left;'>
Та це Любов Василівна дізналася не одразу. Втомившись оббивати чиновницькі пороги, жінка просто подала до суду. Суд першої інстанції визнав її і чоловіка такими, що прирівняні до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. 
– Це здалося мені несправедливим. А як же наші діти? Їх постраждалими не визнавали. А вони ж жили там, теж потерпали від радіоактивного опромінення. Коли ми їхали з селища під Чаганом, дочці було вже 7 років, сину – три місяці. Але за ці три місяці він отримав дозі опромінення, що дорівнює трирічній нормі! – пані Любов протягує відповідну медичну довідку. 

Тому був Київський апеляційний суд. Він залишив рішення суду першої інстанції без змін. Пані Любов змирилася з цим. Зрештою, діти, звісно, постраждали, проте їх жодним чином не можна підвести під визначення «охорона ядерних полігонів». Але пані Любов обурена тим, що рішення суду ніхто не поспішає виконувати: 
– У травні цього року, 25 числа, я віднесла документи і рішення суду до соцзахисту. Ось уже три місяці, як вони їх знову розглядають. Як же так? Це наші українські закони, наш суд, чому його рішення не виконується?
На жаль, бойова молодість обертається тепер для пані Любові важкими хворобами. Наразі вона проходить лікування в обласному онкодиспансері, наполегливо борючись одразу з двома формами раку. Хіміотерапія і радіологічне лікування негативно позначається на загальному стані організму, та й краси це, м’яко кажучи, не додає. Суто по-жіночому пані Любов навідріз відмовилася фотографуватися для публікації. Натомість принесла фото часів служби в Семипалатинську: нехай, мовляв, люди побачать мене молодою і красивою.
А на додачу до цього хотілося б побачити ще й торжество справедливості. 

У департаменті соціального захисту населення Черкаської ОДА геть протилежний погляд на ситуацію. Тут вважають, що «постановою Соснівського районного суду м. Черкаси… та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду… зобов’язано департамент соціального захисту населення облдержадміністрації розглянути клопотання про визнання постраждалими від ядерних випробувань на Семипалатинському ядерному полігоні Лимара М. В. та Лимар Л. В. та надання їм статусу постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи». Ось так: суд зобов’язав нас «розглянути клопотання», ми його розглянули. Далі: «29.05.2014 та 22.08.2014 справи зазначених осіб повторно розглянуті на засіданнях комісії облдержадміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких прийняте рішення про те, що правові підстави для віднесення Лимар Л. В. та Лимара М. В. до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відсутні. Про зазначене рішення заявників повідомлено письмово…». Чому відсутні? Як не дивно, чиновники посилаються на ту саму постанову КМУ № 674! А ще – на роз’яснення Мінсоцполітики від 24.07.2014 № 602/20/112-14, де «зазначено, що віднесення осіб, які проживали, працювали, навчалися чи проходили службу на територіях ядерних випробувань, якими є Лимар Л. В. та Лимар М. В. (підтверджується відповідними довідками), до жодної з категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи не передбачено». На відміну від постанови Кабміну, жодних роз’яснень на офіційному сайті Мінсоцполітики знайти не вдалося. Накази міністерства, датовані 24.07.2014, є, але всі вони присвячені іншим питанням. Можливо, це якесь внутрішнє роз’яснення, надійшло від Міністерства листом безпосередньо в департамент. але до офіційної відповіді редакції не було додано копії такого листа. 

РS. Матеріал готувався до друку протягом вересня-листопада. За цей час відбулися ще кілька засідань судів, кожне з яких уточнювало формулювання: мовляв, не просто «розглянути питання про надання», а «надати статус постраждалого». 
У департаменті соцзахисту натомість стверджують, що усі постанови суду виконано. Рішення комісії про відмову у наданні статусу постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС нібито скасовано, надіслані запити у Мінсоцполітики та у Державне агентство з управління зоною відчуження «щодо подальшого виконання рішення суду». Змусило департамент до цього накладення штрафу за невиконання рішення відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного управління юстиції в Черкаській області. Тобто, посвідчення постраждалих від Чорнобильської катастрофи пані Лимар та її чоловік ще не отримали, департамент ще тільки «надіслав запити», але хоче, щоб штраф скасували, бо рішення нібито виконано.

17 июля 2016

Марченко Петро, пользователь 1ua
Петро Марченко
http://old.redstar.r...    Безумству храбрых поем мы славу?

17 июля 2016

Війтенко Віктор, пользователь 1ua
Віктор Війтенко
http://old.redstar.r...\' width=\'150\' height=\'80\' border=\'0\' alt=\''>http://old.redstar.r...\' style=\'color: rgb(109, 109, 108);'>http://old.redstar.r...\' width=\'400\' height=\'80\' border=\'0\' alt=\'на главную страницу'>http://old.redstar.r...>http://old.redstar.r...\' width=\'190\' height=\'72\' hspace=\'2\' vspace=\'2\' border=\'1\' alt=\''>
http://old.redstar.r...>

30 Мая 2007 года

http://old.redstar.r...>

Армия и общество

http://old.redstar.r...>

Среда

http://old.redstar.r...>

Здесь атомом крепили оборону…

1 июня исполняется 60 лет со дня образования Семипалатинского ядерного полигона

Генерал-полковник Владимир ВЕРХОВЦЕВ, 
начальник 12-го Главного управления Министерства обороны РФ.



http://old.redstar.r...\' align=\'left\' hspace=\'15\' vspace=\'15'>     Атомная бомбардировка японских городов Хиросима и Нагасаки в августе 1945 г. поставила Советский Союз перед необходимостью быстрейшей ликвидации ядерной монополии США. В стране, где царила послевоенная разруха, было необходимо в сжатые сроки совершить научно-технический прорыв, ибо для разработки и изготовления атомной бомбы требовалось создание новых отраслей науки, техники и промышленности. Нужно было создать новые конструкторские бюро, построить комбинаты по добыче и обогащению урана, получению в необходимых количествах несуществующего в природе плутония.
http://old.redstar.r...\' align=\'right\' hspace=\'15\' vspace=\'15'>     Поэтому уже 20 августа 1945 г. Постановлением Государственного Комитета Обороны при Совете Народных Комиссаров (преобразованного в 1946 г. в Совет Министров СССР) были созданы Специальный комитет и Первое главное управление, наделенные чрезвычайными полномочиями по руководству всеми работами по созданию атомной бомбы. Разработка первого отечественного атомного заряда велась в рамках комплексной программы «Атомный проект СССР», руководителем которого был назначен Игорь Васильевич Курчатов. Работу над проектом лично контролировали Председатель Совета Министров Союза ССР И.В. Сталин и его заместитель Л.П. Берия.
     Для ликвидации ядерной монополии Соединенных Штатов Америки предусматривалось не только создание атомного заряда, но и поддержание в последующем ядерного паритета с США с целью обеспечения гарантий
http://old.redstar.r...\' align=\'left\' hspace=\'15\' vspace=\'15'>     безопасности страны. Для этого необходимо было создать ядерное оружие и оснастить им армию. В этом многотрудном деле одним из ключевых звеньев являлось проведение испытаний ядерных зарядов для проверки их работоспособности и изучения боевых свойств ядерного оружия, что, в свою очередь, требовало создания специального полигона.
     При выборе места для строительства полигона рассматривались слабозаселенные равнинные районы Казахской ССР, Сибири и Забайкалья. Наиболее подходящей оказалась площадка в районе р. Иртыш в 170 км западнее г. Семипалатинска. Одним из недостатков выбранной площадки было наличие в Семипалатинске китайского консульства, которое в последующем было удалено. Выбор места для строительства полигона и проведения испытаний оказался исключительно удачным во многих отношениях. Сейчас трудно сказать, учитывалась ли при этом выборе возможность проведения в последующем подземных испытаний, но характер рельефа района полигона позволил успешно проводить подземные ядерные взрывы как в штольнях, так и в скважинах.
     Первоначально строительство полигона и работы по его оборудованию намечалось выполнить силами Первого главного управления при Совете Министров СССР, так как считалось достаточным построить экспериментальную площадку только для одного опыта, провести испытание первого образца атомной бомбы, передать ее Вооруженным Силам и на этом «Атомный проект» завершить.
     Но восторжествовало мнение, что испытания ядерного оружия - не одноразовый акт, а длительный и трудоемкий процесс, требующий огромных человеческих и материальных ресурсов; для его реализации нужны регулярные и хорошо организованные силы. Такой силой являлась армия. Поэтому Постановлением Совета Министров № 2939-955 от 21 августа 1947 г. строительство полигона передали военному ведомству, и объект получил наименование «Учебный полигон № 2 Министерства Вооруженных Сил СССР (войсковая часть 52605)».
     На военных были возложены задачи по строительству полигона, укомплектованию его кадрами, их специальной подготовке, организации разработок и изготовлению регистрирующих и измерительных приборов и оборудования, контролю за выполнением заказов.
     Для решения этих задач 4 сентября 1947 г. был образован Специальный отдел Генерального штаба, от которого ведет свою родословную 12-е Главное управление Министерства обороны. 12-е ГУ Минобороны направляло и курировало всю работу полигона вплоть до его расформирования.
     Первым начальником Учебного полигона № 2 Министерства Вооруженных Сил СССР был назначен участник Великой Отечественной войны, фронтовой артиллерист генерал-лейтенант артиллерии Петр Михайлович Рожанович, научным руководителем – заместитель директора Института химической физики Академии наук СССР Михаил Александрович Садовский, впоследствии академик.
     Главным элементом полигона стало Опытное поле, вокруг центра которого была выделена запретная зона радиусом 125 км общей площадью 45.000 кв. км. Центр Опытного поля был расположен в 173 км от г. Семипалатинска и в 66 км от административно-жилой зоны полигона. Само Опытное поле представляло собой плато в форме почти правильного круга радиусом 10 км, окруженного невысокими, от 20 до 40 метров, холмами.
     Ценой огромных усилий 15 тысяч военных строителей, сотрудников полигона и приданных ему воинских частей в сложных климатических условиях и при неустроенности быта за невероятно короткий срок полигон был подготовлен к испытанию первого отечественного атомного заряда. Появилась возможность регистрации поражающих факторов ядерного взрыва, измерений их параметров и оценки воздействия поражающих факторов практически на все виды вооружения и военной техники, фортификационных и инженерных сооружений, народнохозяйственных объектов.
     В последующем на полигоне были оборудованы испытательные площадки для проведения крупных серий наземных и воздушных ядерных испытаний.
     Подписание в 1963 г. и вступление в действие московского Договора о запрещении испытаний ядерного оружия в атмосфере, в космическом пространстве и под водой поставили полигон перед необходимостью освоения технологии проведения подземных ядерных испытаний. С этой целью в горном массиве Дегелен, входящем в зону отчуждения, были оборудованы площадки для проведения ядерных взрывов в штольнях. Несколько позже для проведения подземных взрывов в скважинах были подготовлены равнинные площадки в урочищах Балапанжарень и Сары-Узень.
     В итоге была создана уникальная научно-техническая и экспериментально-испытательная база с хорошо развитой социально-бытовой и культурно-спортивной инфраструктурой, которую использовал личный состав полигона.
     Многое по созданию ядерного щита страны
     делалось на Семипалатинском полигоне впервые. Это и испытание первого отечественного атомного заряда, и первый сброс с самолета реального образца ядерной авиабомбы, и испытание первого термоядерного заряда, и испытание прототипа термоядерных боеприпасов, составивших основу ядерного оснащения видов Вооруженных Сил и родов войск и в целом ядерного арсенала страны. Здесь впервые были осуществлены подземные ядерные взрывы в штольне и в скважине.
     На полигоне было проведено несколько видов испытаний. Во-первых, проводились испытания ядерных зарядов и боеприпасов в приземных слоях атмосферы. Во-вторых, для изучения поражающих факторов ядерного взрыва, испытания образцов вооружения и военной техники, укрытий для личного состава, зданий, сооружений, военного имущества и биообъектов на воздействие поражающих факторов ядерного взрыва проводились наземные и воздушные ядерные взрывы. В-третьих, для отработки ядерных зарядов и боеприпасов проводились подземные ядерные взрывы в штольнях и скважинах. Кроме того, осуществлялись крупномасштабные испытания подземных сооружений различных конструктивных решений, их технологического оборудования, а также проводились подземные ядерные взрывы в мирных целях.
     В каждое испытание, проведенное на 2-м Государственном центральном испытательном полигоне, вложен самоотверженный труд тысяч военных специалистов и представителей промышленности нескольких поколений, которые сыграли решающую роль в организации и проведении всех видов ядерных испытаний и ядерных взрывов в мирных целях.
     Перед сотрудниками полигона ставилась также задача проведения совместных с организациями Министерства обороны и других ведомств научно-исследовательских работ в области изучения поражающих факторов и боевых свойств ядерного оружия. Полигон был связан деловыми контактами более чем с 20 главными и центральными управлениями Министерства среднего машиностроения СССР, министерствами оборонных отраслей промышленности, здравоохранения и др. Творческие научные связи поддерживались более чем с 80 научно-исследовательскими институтами, конструкторскими бюро и военными академиями.
     По материалам полигонных испытаний и научно-исследовательских работ, выполненных на полигоне, его сотрудники защитили свыше пятидесяти диссертационных работ, в том числе около двух десятков докторских.
     Проведенные испытания и выполненные совместно с научно-исследовательскими учреждениями Министерства обороны исследования позволили: получить законы поражения важнейших военных и гражданских объектов; создать методологию определения параметров поражающих факторов ядерного взрыва; разработать методы и средства противоатомной защиты; подготовить и издать пособия по боевым свойствам ядерного оружия, справочники по расчету зон поражения живой силы, вооружения и военной техники и внедрить их в практику войск.
     Именно на Семипалатинском полигоне осуществлен первый в стране ядерный взрыв в интересах народного хозяйства. Взрывом ядерного заряда, заложенного в скважину, была создана сложная гидротехническая система, позволявшая удерживать большие массы воды в течение всего года, что для засушливых степей Казахстана было жизненно необходимым. В виду уникальности сооружения оно было занесено в альбом «Памятники науки и техники отечественной атомной отрасли».
     Проводились уникальные, не имевшие аналогов опыты по моделированию и воспроизведению параметров поражающих факторов ядерного взрыва и их воздействия на вооружение, военную технику и сооружения.
     В 1978 г. на полигоне проводилась широкомасштабная операция под кодовым названием «Шаган-78». На испытательной площадке были воспроизведены все типы сооружений, используемых в Министерстве обороны для всех видов Вооруженных Сил и родов войск, или их фрагменты, в том числе и фрагмент стационарного хранилища ядерных боеприпасов. В секторах площадки располагались практически все виды подвижных средств вооружения и военной техники. Затем был подорван заряд химического взрывчатого вещества массой 5.000 т, что эквивалентно по ударной волне ядерному взрыву мощностью 10 кт, в результате чего удалось получить уникальные данные о механическом воздействии взрыва на боевые подвижные средства всех видов Вооруженных Сил и родов войск.
     В результате проведенных ядерных испытаний накоплен громадный архив уникальных экспериментальных данных, являющийся фундаментом современных научно-технических и военных решений в области ядерного вооружения.
     На современном этапе существования ядерного арсенала в условиях всеобъемлющего запрещения ядерных испытаний контроль параметров ядерного оружия и поддержания характеристик ядерных боеприпасов на требуемом уровне производится с использованием методов физического и математического моделирования. При этом принципиальным является использование в качестве опорных или контрольных точек современных методов моделирования данных, полученных во время проведения натурных ядерных испытаний. Это относится и к моделированию воздействия поражающих факторов ядерного взрыва на новые образцы вооружения и военной техники.
     За время существования полигона в общей сложности на нем было проведено более 450 ядерных испытаний и ядерных взрывов в мирных целях. Таким образом, роль сотрудников полигона и приданных ему частей в создании ядерного щита Отечества трудно переоценить.
     За большой вклад в укрепление обороноспособности страны 2-й Государственный центральный испытательный полигон Министерства обороны в 1974 г. был награжден орденом Ленина. Большинство сотрудников полигона удостоены государственных наград, в том числе более 20 - ордена Ленина. Свыше двадцати сотрудников полигона стали лауреатами Ленинской, Сталинской и Государственной премий.
     После распада Советского Союза началась массированная обработка общественного мнения: мол, все беды Семипалатинской и других областей Казахстана – результат деятельности полигона. Президент Казахстана издал Указ № 409 от 29 августа 1991 г. «О закрытии Семипалатинского испытательного ядерного полигона». В декабре 1993 г. вышла директива министра обороны Российской Федерации о расформировании Семипалатинского полигона. Во исполнение этой директивы распоряжением начальника 12-го Главного управления Министерства обороны Российской Федерации 2-й Государственный центральный испытательный полигон был расформирован.
     История уникального полигона навсегда останется примером беззаветного служения Отчизне его сотрудников, самоотверженно выполнявших свой долг в трудных, опасных для здоровья и жизни условиях.
     На снимках: полигон такое видел не раз; вот что оставалось от техники.

17 июля 2016


4




  Закрыть  
  Закрыть