|
Коли серце виповнюється вщерть чужими бідами, коли його біль стає нестерпним, то через його вінця вихлюпуються слова:
Зчорнівся світ від горя і біди.
Змінився він з байдужості і заздрості.
Прийди до мене, Господи, прийди
Відлунням несподіваної радості.
Для Марини Бондар таким відлунням несподіваної радості стала її перша ластівочка, довгоочікувана книжечка « Душі моєї переливи».
Сам заголовок цієї книжечки сповнений щирого благання чистої душі забути незгоди і чвари, вгамувати всі свої печальні задуми і пристрасті, радіти звичайним, навіть буденним радощам, дарованих нам Всевишнім.
Марина Бондар живе в Ненадисі. Її родина, звіяна чорнобильськими вітрами, вкоренилася на Тетіївській землі. І Марина, сумуючи за рідним Поліссям, зуміла вмістити в своєму серці безмежний світ любові до всього, що її оточує.
Тож, читаючи поезії молодої поетеси, мимоволі замислюєшся над питанням: що таке щастя? У чому воно полягає. І мимоволі готуєш душу свою прийняти і обігріти єдину велику віру в милосердя і вслід за поетесою промовити неложними устами:
Я знову тихо Богу помолюсь,
Бо віри не буває забагато.
У світлиці серця Марини Бондар багато душевного тепла, людяності, світла.
Її душа випромінює любов до рідної землі, рядки її поезії дихають небом і землею, тепер уже рідної Тетіївщини.
Ви знаєте, що серце застига,
Забутою духовною красою, -
Як тільки мить, що серцю дорога,
Умиється ранковою росою.
Кожен із п’яти поетичних циклів несе в собі безпосередність і щирість глибокої душі і змушує ще і ще прислухатися до голосу власного серця і повірити, що « усе мені сьогодні до снаги, бо молодість, насправді, нескорима».
Її поезія допомагає подолати в душі інерцію, вселити в неї віру у свої сили, підняти її над буденністю життя, подарувати відчуття свободи і простору навіть тоді, «коли зненацька в грудях застигає Душа у межах гострого чуття».
І читач змушений повірити поетесі до кінця, бо « не в тім питання: «Бути, чи не бути?», а в тім, що я довіку зберегла».
Незважаючи на нестерпність буднів, поетеса бажає, щоб і в цей суперечливий час не замовкли золоті струни доброго від природи людського серця і не черствіла душа.
Відродження…Відродження душі!
Яка ж бо в цім краса земна і чиста!
Оновлення й відродження душі…
Вона в мені єдина, як Пречиста.
Кожне слово, речення, строфа так емоційно навантажені, таку глибоку думку збуджують у читача, так окрилюють душу, що ані слова, ні віршованого рядка чи інтонації замінити не можна. Для прикладу вчитаймося в рядки:
Коли на землю знов прийде весна?
Коли, в найперше сонячне проміння,
Любов’ю переповнена до дна,
Тихенько увійде пора цвітіння?
Яка ж бо в цім незраджена краса!
Яка вона незвідана, всевишня,
Коли, здійнявши руки в небеса,
Божественним цвітінням квітне вишня!
Отже, прекрасним є те, що поряд із кризами в політиці та економіці живуть маленькі радості і печалі.
Це підтвердження ми знаходимо в наступних рядках поетеси:
Дарма, що вже й не слухають тепер
Поезії Душі, Життя і Слова.
Поет ще в вашім серці не помер.
Не вмерла наша пісня, наша мова.
Художня проза Марини Бондар потребує особливого слова. На мою думку, у прозі Марина дещо сильніша, ніж у поезії. Ясна річ, їй ще належить пройти шлях професійного гарту, шлях творення образів і мудрого саморедагування. Але головне те, що її проза досить самобутня. Поки що її героям доводиться випробовувати себе у любові і вірності, а їй, як авторові, відверто мовити про життя, у якому вірність і любов, любов і смерть присутні як данність, як фатум. Мудрість у тому, щоб усе це пережити, і не погасити любові у собі.
Віриться, що попереду на Марину чекає велика література. А ця перша ластівка пригорнеться до небайдужого серця читача, і промовить:
Все добре. Тільки іноді щемить
Душа, тонка, мов тінь від силуету.
***
Олександра Соловей
3 січня 2011
|
| Закрити |
